ПОЯСНЕННЯ: Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Верховного Бога-Особу, Абсолютну Істину, можна пізнати тільки відданим служінням (бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті). Згідно з «Бгаґаватам», об’єкт відданого служіння    —    це мам, Крішна. І, як вказано в «Чайтан’я-чарітамріті», пізнати Крішну означає пізнати Крішну в Його особистісному образі разом з Його внутрішньою енерґією, Його зовнішньою енерґією, Його поширеннями та Його втіленнями. Наука про Крішну має в своєму складі багато підрозділів. Філософія санкг’ї призначена передусім для зумовлених істот матеріального світу. Її пізнають за допомогою системи парампари, учнівської спадкоємності, і вважають за науку відданого служіння. Основи науки відданого служіння Господь Капіла вже виклав, а зараз Господь систематично викладатиме цю науку. За Його словами таке аналітичне вивчення науки відданого служіння звільняє людину від впливу ґун матеріальної природи. Те саме проголошує «Бгаґавад-ґіта»: тато ма̄м̇ таттвато джн̃а̄тва̄    —    пізнавши Господа в усіх Його аспектах, людина здобуває право увійти в царство Бога. Це пояснено також у цьому вірші. Зрозумівши науку відданого служіння в світлі філософії санкг’ї, можна звільнитися від ґун матеріальної природи. Вічна душа, звільнившись від чарів матеріальної природи, здобуває право увійти в царство Бога. Поки в людини залишається найменше бажання насолоджуватися матеріальною природою чи панувати над нею, їй не вдасться звільнитися з-під впливу ґун матеріальної природи. Отже, треба отримати систематичне розуміння науки про Верховного Бога-Особу, скориставшись із філософії санкг’ї, яку викладає Господь Капіладева.

ПОЯСНЕННЯ: Господь каже, що пізнавши своє чисте єство можна звільнитися від матеріальної прив’язаності. Знання приводить до найвищої досконалості в житті і дає змогу побачити своє істинне «я». Те саме сказано і в «Шветашватара Упанішаді» (3.8): там ева відітва̄ті мр̣тйум еті    —    просто пізнавши свою духовну природу, тобто побачивши себе в істинному світлі, можна звільнится від матеріального рабства. Ведичні писання дають різні методи для того, щоб побачити себе, і «Бгаґаватам» також закликає побачити себе і пізнати свою природу (пурушасйа а̄тма-дарш́анам). Як пояснює Своїй матері Капіладева, «побачити» себе можна слухаючи настанови авторитетних осіб. Капіладева    —    це найбільший з усіх авторитетів, адже Він    —    Бог-Особа, і той, хто засвоїть Його настанови, як вони є, не перекручуючи їх на свій лад, зможе побачити своє «я».

Господь Чайтан’я пояснив Санатані Ґосвамі істинне становище живої істоти. Він прямо сказано, що кожна індивідуальн душа    —    вічний слуга Крішни. Джівера ‘сварӯпа’хайа — кр̣шн̣ера ‘нітйа-да̄са’   —  кожна індивідуальна душа вічно залишається слугою. Коли людина твердо усвідомила, що вона невід’ємна частка Верховної Душі і що її вічна природа полягає в тому, щоб служити Верховному Господу і спілкуватися з Ним, тоді вона досягає самоусвідомлення. Правильне розуміння свого єства розрубує всі вузли матеріальної прив’язаності (хр̣дайа-ґрантгі-бгеданам). Через оманне его, хибне ототожнення себе з тілом і з матеріальним світом, істота опиняється в пастці майі, але коли вона усвідомлює якісну тотожність своєї природи з природою Верховного Господа, бо вони обоє належать до категорії духу, і розуміє, що її вічне призначення полягає в тому, щоб служити, тоді вона досягає рівня а̄тма-дарш́анам і хр̣дайа-ґрантгі-бгеданам, тобто самоусвідомлення. Коли людина здатна розрубати вузол прив’язаності до матеріального світу, вона оволоділа істинним знанням. А̄тма-дарш́анам означає «здатність бачити себе за допомогою знання». Тому, коли людина розвинула істинне знання і завдяки тому звільнилася від оманного его, вона бачить своє справжнє «я», і це становить найвище призначення людського життя. Таким чином душа дістає змогу вирватися з пут двадцяти чотирьох начал матеріальної природи. Систематичне пізнання філософії санкг’ї називається самоусвідомленням і самоспогляданням.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа, згідно з усіма описами, не має початку. Він пуруша, Верховний Дух. Пуруша означає «особа». Коли ми думаємо про будь-яку відому нам особу, вона має початок, тобто вона народилася і історія її життя починається з певного моменту. Але Господа тут чітко названо ана̄ді,тобто тим, хто не має початку. Хоч би скільки людей ми опитали, ми пересвідчимося, що всі вони мають початок. Коли ми зустрінемо особу, яка не має початку, це означатиме, що ми знайшли Верховну Особу. Таке визначення дає «Брахма-самхіта». іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣    —    Верховний Бог-Особа    —    це Крішна, верховний повелитель, Він не має початку, але Сам є початок усіх. Таке визначення Бога дають усіх ведичні писання.

Господа названо тут душею чи духом. Яке визначення духу? Присутність духу відчутна скрізь. Брахман означає «великий». Його велич проявляється у всьому. Що являє собою ця велич Брахмана? Це свідомість. Кожен з нас знайомий з явищем свідомості, тому що свідомість пронизує все тіло, завдяки свідомості ми відчуваємо кожну волосину на своєму тілі. Це індивідуальна свідомість. А крім того існує надсвідомість. Зрозуміти, як вони пов’язані, дозволяє приклад із сонячним світлом. Сонячне світло можна бачити скрізь, воно розливається не тільки в небесних просторах, але проникає навіть у кімнату. Натомість слабке світло можна побачити лише на невеликій відстані. Так само наша свідомість пронизує тільки наше тіло, тоді як надсвідомість, що являє собою буття Бога, проявляє себе у всьому сущому. За посередництвом Своєї енерґії Він присутній скрізь. У «Вішну Пурані» сказано, що все видиме у світі, скрізь і всюди,    —    це прояв енерґії Бога. «Бгаґавад-ґіта» також підтверджує, що Своїми двома енерґіями, духовною і матеріальною, Господь пронизує все й існує скрізь. Духовна й матеріальна енерґії присутні в усьому сущому, і це доводить існування Верховного Бога-Особи.

Повсюдне існування свідомості не є тимчасове явище. Існування свідомості не має початку, а отже не має і кінця. Теорія про те, що свідомість розивається з поєднання матеріальних елементів на певній стадії еволюції, не знаходить тут підтримки, тому що тут сказано, що всюдисуща свідомість не має початку. Матеріалістична чи атеїстична теорія, яка заперечує існування душі й Бога і проголошує свідомість результатом комбінації матеріальних елементів, безпідставна. Про матерію не можна сказати, що вона не має початку    —    вона має початок. Як індивідуальне матеріальне тіло має початок, так само має початок і всесвітнє тіло. І так само, як наше матеріальне тіло починає своє існування завдяки душі, велетенське всесвітнє тіло починає своє існування завдяки Верховній Душі. «Веданта-сутра» каже: джанма̄дй асйа    —    весь матеріальний прояв постає з Верховного Бога-Особи, і Йому завдячує своїм створенням і розвитком, існуванням і розпадом. У «Бгаґавад-ґіті» Господь також каже: «Я начало, що дає початок усьому сущому».

Цей вірш описує Верховного Бога-Особу. Він не тимчасова особистість, і Він не має початку. Він не має причини, але Сам є причиною всіх причин. Парах̣ означає «трансцендентний», «вищий за твірну енерґію». Твірна енерґія постає з Господа. У цьому світі ми можемо спостерігати діяльність твірної енерґії, але Господь вищий за цю енерґію. Він пракр̣ті-парах̣, трансцендентний до цієї енерґії. Він непідвладний троїстим стражданням, які породжує матеріальна енерґія, тому що Він поза цієї енерґією. До Нього не торкаються ґуни матеріальної природи. Тут зазначено: свайам̇-джйотіх̣    —    Він сам по собі є світло. У матеріальному світі ми часто бачимо, що світло того чи іншого предмета являє собою відображення світла, яке постає з іншого джерела. Наприклад, місячне світло є відображенням сонячного. Своєю чергою, сонячне світло    —    це відображення світла брахмаджйоті. Так само брахмаджйоті, духовне сяйво,    —    це відображення світла, яке випромінює тіло Верховного Господа. Це підтверджує «Брахма-самхіта»: йасйа прабга̄ прабгаватах̣. Сяйво Брахмана, брахмаджйоті, постає з сяйва Господнього тіла. Тому тут сказано: свайам̇-джйотіх̣    —    Він сам по собі є світло. Його сяйво проявляється багатьма різними способами: як брахмаджйоті, як сонячне світло, як місячне світло. «Бгаґавад-ґіта» теж зазначає, що в духовному світі немає потреби ні в сонячному світлі, ні в місячному, ні в електричному. Те саме проголошують Упанішади: сяйва тіла Верховного Бога-Особи досить для того, щоб залити світлом духовний світ, і тому там не потрібне ні сонячне світло, ні місячне, ні електричне, ні будь-яке інше.

Самосяйна природа Господа також спростовує теорію про те, що духовна душа, чи духовна свідомість, утворюється на певному рівні розвитку матерії. Термін свайам̇-джйотіх̣ вказує на те, що в духовній природі немає жодного домішку матерії і що вона вища від будь-яких матеріальних процесів. Цей вірш також підтверджує, що усвідомлення всюдисущості Господа спирається на усвідомлення всюдисущості Його сяйва. Ми зі свого досвіду знаємо, що, хоча Сонце розміщене в одному місці, його світло розливається на багато мільйонів кілометрів. Це підтверджує наш практичний досвід. Так само, хоча джерело верховного світла розміщене в Господній обителі, Вайкунтзі чи Вріндавані, це світло розливається не лише всім духовним світом, але й за його межами. Це світло сяє і в матеріальному світі, як світло сонячної кулі, а сонячне світло, своєю чергою, відображається від місячної кулі. Хоча Господь перебуває в Своїй обителі, Його сяйво розливається всіма духовними і матеріальними світами. Це засвідчує також «Брахма-самхіта» (5.37): ґолока ева нівасатй акгіла̄тма-бгӯтах̣    —    Господь завжди живе на Ґолоці, але разом з тим присутній скрізь у всьому творінні. Він Наддуша всього сущого, Верховний Бог-Особа, наділений незліченними трансцендентними якостями. Також можна зрозуміти, що, хоча Він, поза сумнівом, особа, Він не належить до числа пуруш матеріального світу. Філософи-майаваді не розуміють, як за межами матеріального світу може існувати особистість, тому їх називають імперсоналістами. Але тут чітко з’ясовано, що Бог-Особа існує за межами матеріального існування.

ПОЯСНЕННЯ: Дуже важливим у цьому вірші є слово ґун̣амайім. Даівім означає «енерґію Верховного Бога-Особи», а ґун̣амайім означає «наділену трьома ґунами матеріальної природи». Коли проявляється матеріальна енерґія Верховного Бога-Особи, ця енерґія (ґун̣амайім) прибирає форму трьох ґун, які покривають усе творіння. Енерґія Верховного Бога-Особи виконує двоїсту функцію: вона являє собою еманацію Господа і разом з тим закриває Господнє обличчя. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що весь світ покриває ілюзія трьох ґун матеріальної природи, і під їхнім покровом звичайні зумовлені душі не бачать Верховного Бога-Особу. Це гарно ілюструє приклад із хмарою. Іноді небо несподівано затягує велика хмара. Хмару можна розглядати під двома різними кутами зору. Для сонця хмара становить породження його енерґії, але для звичайної людини хмара    —    це запона, яка покриває її зір і не дає бачити сонце. Насправді, хмара нездатна покрити сонце, вона покриває лише зір звичайної істоти. Так само, хоча майа, матеріальна енерґія, не може покрити Верховного Господа, що існує поза її впливом, вона покриває звичайних живих істот. Зумовлені душі, покриті майею,    —    це індивідуальні живі істоти, а Особа, що Своєю енерґією породжує майу,    —    це Верховний Бог-Особа.

В іншому місці «Шрімад-Бгаґаватам», у сьомій главі Першої пісні, сказано, що В’ясадева своїм духовним зором побачив Верховного Господа і матеріальну енерґію, що стояла за Ним. Це свідчить про те, що матеріальна енерґія не може покрити Господа, як темрява не може покрити сонце. Темрява має владу покрити тільки невеличку частину простору, дуже незначну порівняно з простором, який освітлює сонце. Темрява може сповнити невелику печеру, але їй не вдасться покрити небесне склепіння. Так само сила матеріальної енерґії обмежена і не здатна покрити Верховного Бога-Особу, якого з огляду на це називають вібгу. Так само як сонце дозволяє з’явитися хмарі, Господь дозволяє періодично проявлятися матеріальній енерґії. Хоча Він використовує матеріальну енерґію для того, щоб творити матеріальний світ, це не означає, що вона покриває Його. Тих, кого покриває матеріальна енерґія, називають зумовленими душами. Господь використовує матеріальну енерґію для Своїх матеріальних розваг, під час яких Він творить, підтримує і знищує матеріальний світ. Натомість зумовлена душа перебуває під покровом майі й не розуміє, що над цієї матеріальною енерґією стоїть Верховний Бог-Особа, причина всіх причин. Так само людина слабкого розуму не розуміє, що за покровом хмар сяє яскраве сонце.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальна енерґія має здатність покривати знання, але не має сили поширити свій вплив на Верховного Бога-Особу. Цей вплив поширюється тільки на праджа̄х̣,    —    зумовлених душ, які народилися в матеріальних тілах. Як пояснено в «Бгаґавад-ґіті» та інших ведичних писаннях, відповідно до впливу трьох ґун матеріальної природи між різними живими істотами існують ті чи інші відмінності. У «Бгаґавад-ґіті» (7.12) дуже чітко з’ясовано, що, хоча ґуни добра, пристрасті й невігластва постають з Верховного Бога-Особи, Сам Він непідвладний їм. Іншими словами, енерґія, що постає з Верховного Бога-Особи, неспроможна вплинути на Нього, її вплив поширюється тільки на зумовлених душ, покритих матеріальною енерґією. Господь    —    це батько всіх живих істот, тому що це Він запліднює живими істотами матеріальну енерґію. Отже, зумовлені душі отримують тіла, утворені матеріальною енерґією, а батько всіх живих істот залишається осторонь від трьох ґун.

В попередньому вірші сказано, що Верховний Бог-Особа використав матеріальну енерґію для того, щоб явити Свої розваги живим істотам, які хотіли насолоджуватися матеріальною енерґією і панувати над нею. Це світ створено за допомогою матеріальної енерґії Господа задля так званої насолоди цих живих істот. Існує дуже непросте запитання: чому Господь створив матеріальний світ, в якому зумовлені душі зазнають всіляких страждань. Попередній вірш натякає на причину цього словом лілайа̄, яке означає «задля Господніх розваг». Господь хоче перевиховати зумовлені живі істоти, допомігши їм позбутися потягу до насолоди. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що існує тільки один володар насолоди    —    Верховний Бог-Особа. Отже, матеріальну енерґію створено для тих, хто вдає з себе володарів насолоди. Це допомагає зрозуміти приклад з поліцією в державі: сама по собі поліція державі не потрібна, але з огляду на те, що деякі громадяни порушуватимуть державні закони, доводиться створювати відділ з боротьби проти злочинності. З одного боку цей відділ не потрібен, а з іншого боку потрібен. Так само Господь не мав ніякої потреби створювати матеріальний світ, де зумовлені душі зазнають численних страждань, але разом з тим існує категорія живих істот, яких називають нітйа-баддга, вічно зумовлені. Ми кажемо, що вони зумовлені з непам’ятних часів, тому що неможливо з’ясувати, як і коли жива істота, невід’ємна частка Верховного Господа, повстала проти Його верховної влади.

Цілком очевидно, що існує дві категорії людей: покірні законам Верховного Господа, і атеїсти, чи безбожники, які не визнають існування Бога і хочуть встановлювати свої закони. Вони хочуть довести, що кожен може встановлювати свої власні закони чи створювати свій власний релігійний шлях. Навіть не намагаючись з’ясувати, як саме виникли ці дві категорії живих істот, можна без ніяких сумнівів сказати, що частина живих істот повстала проти законів Господа. Цих істот називають зумовленими душами, тому що їх зумовлюють три ґуни матеріальної природи. Саме через це в вірші вжито слова ґун̣аір вічітра̄х̣.

В матеріальному світі існує 8 400 000 видів життя. Всі живі істоти    —    духовні душі і тому трансцендентні щодо матеріального світу. Чому ж вони перебувають у різних формах життя, на різних рівнях розвитку? Відповідь на це запитання дає цей вірш: вони впадають в оману під впливом трьох ґун матеріальної природи. Створені матеріальною енерґією, їхні тіла скаладаються з матеріальних елементів. Під покровом матеріального тіла жива істота втрачає свою духовну тотожність, і тому в вірші вжито слово мумухе, яке вказує на те, що вони забули про свою духовну тотожність. Про свою духовну тотожність забувають ті джіви, або душі, яких покрила і зумовила матеріальна енерґія. Також у цьому вірші вжито слово джн̃а̄на-ґӯхайа̄. Ґӯха̄ означає «покриття». Знання крихітних зумовлених душ покрите, і тому вони проявляються в численних видах життя. У сьомій главі Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: «Матеріальна покриває живі істоти ілюзією». У Ведах також сказано, що вічні живі істоти покриті різними ґунами, і тому їх називають трибарвними, червоно-біло-синіми. Червоний символізує ґуну пристрасті, білий    —    ґуну добра, а синій    —    ґуну невігластва. Ці ґуни становлять частину матеріальної енерґії, тому живі істоти, які перебувають під впливом цих ґун, мають різні матеріальні тіла. Забувши про свою духовну тотожність, вони вважають, що вони і є матеріальні тіла. Для зумовленої душі «я» означає «моє матеріальне тіло». Це називається моха, або ілюзія.

У «Катга Упанішада» неодноразово сказано, що Верховний Бог-Особа ніколи не підпадає під вплив матеріальної природи. Тільки живі істоти, зумовлені душі, чи крихітні невід’ємні частки Всевишнього, зазнають впливу матеріальної природи і з’являються в різних тілах, що коряться різним матеріальним ґунам.

ПОЯСНЕННЯ: Живу істоту, яка забула свою тотожність, можна порівняти з божевільним або з людиною, в яку вселилися духи і яка не має влади над своїми вчинками, але вважає, що повністю володіє собою. Під впливом матеріальної природи зумовлена душа занурюється в матеріальну свідомість. Матеріальна свідомість примушує зумовлену душу вважати, що всі дії, які їй диктує матеріальна енерґія, вона виконує самостійно. Насправді для душі бути на рівні чистого буття означає перебувати у свідомості Крішни. Коли істота не діє в свідомості Крішни, вона діє в матеріальній свідомості. Саму свідомість неможливо знищити, це невід’ємна властивість живої істоти. Треба просто очистити матеріальну свідомість. Звільнення полягає в тому, щоб визнати Крішну, Верховного Господа, за свого повелителя і перетворити свою матеріальну свідомість у свідомість Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Філософи-майаваді, які не розрізняють між Верховним Духом і індивідуальним духом, запевняють, що зумовлене існування живої істоти    —    це її ліла, тобто розвага. Але слово «розвага» доречне тоді, коли йдеться про участь в іграх Господа. Майаваді спотворюють зміст цього слова і кажуть, що навіть тоді, коли жива істота стає свинею й пожирає випорожнення, вона все одно насолоджується своїми розвагами. Така теорія вкрай небезпечна. Верховний Господь очолює всіх живих істот і підтримує їх. Його розваги трансцендентні до будь-якої матеріальної діяльності. Господні розваги неможливо прирівняти до зумовленої діяльності живих істот. Провадячи зумовлене існування, жива істота залишається рабом матеріальної енерґії. Зумовлена душа покірно виконує всі вказівки матеріальної енерґії. Душа ні за що не відповідає, вона просто свідок усіх своїх дій, які її примушує виконувати матеріальна енерґія за те, що вона образила Крішну, побажавши розірвати свої вічні стосунки з Ним. Тому Господь Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті», що майа, Його матеріальна енерґія, настільки могутня, що її неможливо подолати. Але якщо жива істота просто усвідомлює своє природне становище слуги Крішни й намагається діяти згідно зі своїм становищем, то, хоч як глибоко вона була зумовлена, майа відразу ж звільняє її від свого впливу. Це чітко сказано в сьомій главі «Бгаґавад-ґіти»: Крішна Сам турбується про кожного, хто беззастережно віддається Йому, і тому така істота виходить з-під впливу майі, тобто звільняється від зумовленого існування.

Насправді духовна душа є сач-чід-ананда    —    вічна, сповнена блаженства і знання. Однак в лабетах майі вона змушена страждати від нескінного ланцюга народжень, смертей, хвороб і старості. Треба серйозно поставитися до хвороби матеріального існування і постаратися вилікуватися від неї, піднявшись на рівень свідомості Крішни, тому що свідомість Крішни дає змогу легко покласти край усім своїм стражданням. Отже, висновок цього вірша полягає в тому, що причина страждань зумовленої душі    —    це її прив’язаність до матеріальної природи. Жива істота повинна перенести цю прив’язаність з матерії на Крішну.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь, сходячи до матеріального світу, приходить власною особою за допомогою Своєї енерґії, атма-майі. Його не примушує до цього жодна вища за Нього енерґія. Він приходить з власної волі, і тому Його прихід можна назвати розвагою, або лілою. Але тут чітко сказано, що зумовлена душа примушена приймати те чи інше тіло й чуття, які визначають три ґуни матеріальної природи. Жива істота не владна вибирати собі тіло сама. Іншими словами, зумовлена душа не має вільного вибору, вона змушена приймати певне тіло згідно зі своєю кармою. Але коли йдеться про почуття, які тіло породжує внаслідок тих чи інших дій і які проявляються у формі щастя та нещастя, то причиною цих почуттів є сама духовна душа. Забажавши цього, духовна душа може змінити це зумовлене життя у світі двоїстості, обравши шлях служіння Крішні. Жива істота сама є причиною своїх страждань, але вона може також стати причиною свого вічного щастя. Коли в неї виникає бажання присвятити себе свідомості Крішни, внутрішня енерґія, духовна енерґія Господа, дарує їй відповідне тіло, а коли вона бажає задовольняти свої чуття, вона отримує матеріальне тіло. Душа має свободу вибору    —    обрати духовне тіло чи матеріальне тіло, але коли вона обрала те чи інше тіло, їй доводиться насолоджуватися чи страждати згідно зі своїм вибором. Філософи-майаваді намагаються довести, що жива істота, обираючи тіло свині, насолоджується своїми розвагами в ньому. Однак ця теорія не має підстав, тому що слово «розвага» містить у собі поняття добровільної згоди на ті чи інші дії, які дають насолоду. Тому теорія майаваді вищою мірою облудна. Коли істота вимушено страждає, це не розвага. Коли Господь розважається своїми іграми, це не можна ставити на один рівень з діями живої істоти, що примушена пожинати кармічні результати своїх дій.

ПОЯСНЕННЯ: Пракріті, або матеріальна природа, має зв’язок і з Верховним Господом, і з живими істотами, так само як жінка пов’язана з чоловіком як дружина і з дітьми як матір. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що Він запліднює матір-природу живими істотами, Своїми дітьми, і так з’являються на світ усі види життя. Стосунки, в яких перебувають усі живі істоти й матеріальна природа, вже пояснено в попередніх віршах. Тепер Девахуті хоче зрозуміти стосунки, які пов’язують матеріальну природу і Верховного Господа. Внаслідок цих стосунків виникає проявлений і непроявлений матеріальний світ. Непроявлений матеріальний світ    —    це тонка махат-таттва, з якої постає проявлена матерія.

У ведичних писаннях сказано, що Верховний Господь запліднює Своїм поглядом сукупну матеріальну енерґію, і тоді матеріальна природа породжує на світ усе суще. У дев’ятій главі «Бгаґавад-ґіти» теж сказано, що життєдіяльність природи протікає під Господнім поглядом    —    адгйакшен̣а, за Його проводом і згідно з Його волею. Природа аж ніяк не діє сліпо. Девахуті зрозуміла, в яких стосунках зумовлені душі перебувають із матеріальною природою, і тепер хотіла дізнатися про те, як природа діє під проводом Господа і які стосунки пов’язують матеріальну природу з Господом. Іншими словами, вона хотіла дізнатися про якості, які Верховний Господь проявляє в стосунках з матеріальною природою.

Стосунки живих істот з матеріальною природою, безперечно, перебувають на цілковито іншому рівні, аніж стосунки Верховного Господа з матерією, всупереч усім тлумаченням майаваді. Щоразу, коли писання згадують про ілюзію живих істот, філософи-майаваді приписують цю ілюзію Верховному Господу. Але таке тлумачення неправомірне. Господь ніколи не впадає в ілюзію. Саме в цьому розходяться між собою персоналісти й імперсоналісти. Девахуті не належить до бідних на інтелект людей. Вона має досить гострий розум, щоб зрозуміти, що живі істоти не перебувають на одному рівні з Верховним Господом. Живі істоти безмежно малі й тому матеріальна природа може їх ввести в ілюзію, тобто зумовити, але це не означає, що вона може зумовити і ввести в ілюзію і Верховного Господа. Відмінність між зумовленою душею і Господом полягає в тому, що Господь    —    завжди Господь, повелитель матеріальної природи, і тому не підвладний їй. Він не підвладний ні для духовної природи, ні для матеріальної. Він, і тільки Він один є верховний повелитель, і з Ним не зрівнятися звичайним живим істотам, що підлягають законам матеріальної природи.

В цьому вірші вжито два слова: сат і асат. Космічний прояв    —    це асат, або те, що не існує, але матеріальна енерґія Верховного Господа    —    це сат, або те, що існує вічно. Матеріальна енерґія вічно існує в тонкій формі, як енерґія Господа, але іноді вона проявляє цю неіснуючу, чи, точніше, тимчасово існуючу, природу, матеріальний космос. Пояснити це допомагає аналогія з батьком та матір’ю: і батько, і матір реально існують, але іноді мати зачинає дітей. Так само космічний прояв, що постає з непроявленої матеріальної природи Верховного Господа, іноді з’являється, а іноді знову зникає. Проте сама матеріальна природа існує вічно, і Господь являє собою найвищу причину як тонких, так і грубих проявів матеріального світу.

ПОЯСНЕННЯ: В цих віршах Господь розглядає матеріальну природу в її тонкій формі, що зветься прадгана. На відміну від пракріті, прадгана являє собою тонку, нерозрізнену сукупність усіх матеріальних елементів. Хоча на цій стадії матеріальні елементи не проявляють свої окремі якості, всі вони вже присутні в прадгані. Коли під впливом взаємодії трьох ґун матеріальної природи сукупність матеріальних елементів стає проявленою, її називають пракріті. Імперсоналісти кажуть, що Брахман позбавлений розмаїття і будь-яких відмінностей. Хтось може подумати, що Брахман    —    це прадгана, але це не так. Прадгана відмінна від Брахмана, тому що в Брахмані немає ґун матеріальної природи. Хтось може заперечити, що махат-таттва також відмінна від прадгани, тому що махат-таттва    —    це матерія в проявленому стані. Однак справжнє визначення прадгани таке: коли причина й наслідок не проявлені (ав’якта), в сукупності матеріальних елементів не відбувається ніякої взаємодії, і цю стадії існування матеріальної природи власне й називають прадгана. Прадгана    —    це не чинник часу, тому що чинник часу містить у собі діяльність та її наслідки, творення і знищення. Також прадгана    —    це не джіва, межова енерґія, складена з живих істот, зумовлених і покритих матеріальними позначеннями, тому що позначення живих істот не вічні, а одна з якостей прадгани, згаданих у цьому вірші    —    це нітйа, тобто «вічність». Отже, прадгана    —    це стан матеріальної природи, що безпосередньо передує її проявленню.

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з «Бгаґавад-ґітою», описана тут сукупність двадцяти чотирьох елементів зветься йонір махад-брахма. Внаслідок запліднення матеріальної природи сукупність живих істот входить у це йонір махад-брахма і народжується в різних формах, починаючи від Брахми і закінчуючи крихітною мурахою. У «Шрімад-Бгаґаватам» та інших ведичних писаннях сукупність двадцяти чотирьох елементів, прадгану, також описано як йонір махад-брахма    —    вона породжує на світ і підтримує всіх живих істот.

ПОЯСНЕННЯ: Чотири описані тут внутрішні, чи тонкі, чуття визначають за їхніми різними якостями. Коли чиста свідомість істоти забруднюється матерією і вона ототожнює себе з тілом, вона існує під впливом оманного его. Свідомість    —    це функція душі, і тому наявність свідомості свідчить про присутність душі. Свідомість, осквернену матерією називають аханкарою.

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з Ведами, не існує нічого іншого, крім Брахмана. Сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма («Чгандоґ’я Упанішада» 3.14.1). Також у «Вішну Пурані» сказано: все, що ми бачимо,    —    це парасйа брахман̣ах̣ ш́актіх̣, тобто все є поширення енерґії Верховної Абсолютної Істини, Брахмана. Коли Брахман змішується з трьома якостями, добром, пристрастю і невіглаством, виникає матеріальне творіння, яке іноді називають саґуна-Брахман і яке складається з цих двадцяти п’яти елементів. В нірґуна-Брахмані, тобто в духовному світі, де немає матеріальної скверни, відсутні три ґуни    —    добро, пристрасть і невігластво. В нірґуна-Брахмані панує лише бездомісне добро. Що ж до саґуна-Брахмана, то філософія санкг’ї пояснює, що він містить у собі двадцять п’ять елементів, включно з чинником часу (минулим, теперішнім і майбутнім).

ПОЯСНЕННЯ: Жива істота відчуває страх смерті через своє оманне его, або ототожнення з тілом. Смерті бояться всі. Насправді духовна душа не вмирає, але через те, що вона глибоко ототожнює себе з тілом, в неї виникає страх перед смертю. В іншому місці «Шрімад-Бгаґаватам» (11.2.37) сказано: бгайам̇ двітійа̄бгінівеш́атах̣ сйа̄т. Слово двітійа вказує на матерію, що відмінна від духу. Матерія    —    це вторинний прояв духу, з якого вона постає. Описані вище матеріальні елементи породжує Верховний Господь, або Верховний Дух, а тіло породжує індивідуальна духовна душа. Тому матеріальне тіло називають двітійа, тобто «друге». Істота, яка занурюється в цей другий елемент чи другий прояв духу, відчуває страх перед смертю. Коли людина цілковито переконана, що вона не тіло, для неї немає мови про страх смерті, тому що духовна душа не вмирає.

Якщо душа присвячує себе духовній діяльності відданого служіння, вона досягає свободи і піднімається над рівнем народження і смерті. Після того вона повністю звільняється від матеріального тіла. У страхові смерті проявляється вплив кали, або чинника часу, який уособлює могутність Верховного Бога-Особи. Іншими словами, час руйнує все. Все створене мусить загинути і зникнути, а в цьому проявляється вплив часу. Як представник Господа, час нагадує нам, що ми повинні віддатися Господу. В образі часу Господь промовляє до кожної зумовленої душі. Він каже в «Бгаґавад-ґіті», що для того, хто віддався Йому, не існує проблеми народження і смерті. Отже, ми повинні шанувати чинник часу, як Верховного Бога-Особу, що стоїть перед нами. Це докладніше пояснює наступний вірш.

ПОЯСНЕННЯ: Тут ідеться про непроявлений стан матеріальної природи, прадгану. Господь пояснює, що, коли погляд Верховного Бога-Особи збуджує непроявлену матеріальну природу, вона починає проявляти себе в численних формах. До цього вона перебуває в бездіяльному стані, в якому немає взаємодії трьох ґун. Іншими словами, матеріальна природа нездатна породжувати свої різноманітні творіння без втручання Верховного Бога-Особи. Це дуже виразно сказано в «Бгаґавад-ґіті». Причина всіх утворів матеріальної природи    —    це Верховний Бог-Особа. Без Його втручання матеріальна природа нездатна нічого створити.

У «Чайтан’я-чарітамріті» це проілюстровано наочним прикладом. Хоча соски на шиї в кози виглядають достоту, як на вим’ї, з них не надоїти молока. Так само, хоча вченого матеріаліста вражає дивовижна діяльність і матеріальної природи, насправді вона нездатна діяти без збудника в формі часу, що представляє Верховного Бога-Особу. Коли час виводить матеріальну природу з нейтрального, бездіяльного стану, вона починає проявляти різноманітні форми. Найвища причина творення    —    це, як сказано, Верховний Бог-Особа. Як жінка нездатна привести на світ дитину, поки її не запліднить чоловік, так і матеріальна природа нездатна нічого породити чи проявити, поки її не запліднить Верховний Бог-Особа в формі чинника часу.

ПОЯСНЕННЯ: Тут сказано, що Верховний Бог-Особа перебуває в серці як Наддуша. Цей факт пояснено також і в «Бгаґавад-ґіті»: Наддуша залишається поряд із індивідуальною душею і спостерігає за нею як свідок. Те саме сказано і в інших ведичних писаннях, де сказано, що на одному дереві тіла сидять два птахи, один поїдає плоди цього дерева, а другий спостерігає за ним як свідок. Цей пуруша, чи Параматма, який перебуває в тілі індивідуальної душі, названий у «Бгаґавад-ґіті» (13.23) упадрашт̣а̄, свідок, і ануманта̄, повелитель, від якого індивідуальна душа отримує дозвіл на свої дії. Отримуючи від зовнішньої енерґії Верховного Господа те чи інше тіло, зумовлена душа переймається його щастям і стражданням. Верховна жива істота, Параматма, відмінна від зумовленої душі. «Бгаґавад-ґіта» називає Параматму махеш́вара, тобто «Верховний Господь». Господь    —    це Параматма, Він не джіватма. Параматма    —    це Наддуша, що сидить поряд з індивідуальною душею, щоб дарувати Свій дозвіл на її діяльність. Зумовлена душа приходить у матеріальний світ для того, щоб намагатися панувати над матеріальною природою. Але без дозволу Верховного Господа ніхто не здатний нічого зробити, і тому Господь супроводжує джіву, чи душу, спостерігаючи за її діями і санкціонуючи їх. Крім того, Верховний Господь    —    це бгокта̄, той, хто підтримує зумовлену душу і піклується про неї.

За своєю природою жива істота    —    невід’ємна частка Верховного Бога-Особи, і тому Господь відчуває до живих істот велику любов. На жаль, коли жива істота впадає в ілюзію під впливом зовнішньої енерґії, вона забуває про свої вічні стосунки з Господом. Але щойно вона усвідомлює своє природне становище, вона досягає звільнення. Крихітна незалежність зумовленої душі полягає в її межовому становищі. Якщо вона бажає, вона може забути Верховного Бога-Особу і увійти в матеріальне буття, де під впливом оманного его вона буде намагатися панувати над матеріальною природою, але якщо вона хоча, то вона може звернути своє обличчя до служіння Господу. Такою незалежністю наділена індивідуальна жива істота. Коли вона повертає обличчя до Господа, її зумовленому життю настає край і вона досягає найвищого успіху, але коли вона зловживає своєю незалежністю, вона входить в матеріальний світ. Однак Господь настільки добрий, що, як Наддуша, Він завжди залишаєтсья поруч з зумовленою душею. Господь байдужий до насолод і страждань, які дає матеріальне тіло. Він супроводжує джіву просто для того, щоб санкціонувати її дії і бути їхнім свідком, даючи змогу живій істоті отримувати плоди її діяльності, хороші чи погані.

Зовні тіла зумовленої душі Верховний Бог-Особа перебуває в образі чинника часу. Згдіно з філософією санкг’ї існує двадцять п’ять елементів. Двадцять чотири вже описаних елементи разом із чинником часу складають двадцять п’ять елементів. Деякі вчені філософи рахують також Наддушу, і таким чином виходить двадцять шість начал.

ПОЯСНЕННЯ: Запліднення матеріальної природи описано в «Бгаґавад-ґіті», чотирнадцятій главі, третьому вірші. Основа матеріальної природи    —    це махат-таттва, джерело всього розмаїття. Верховний Бог-Особа запліднює ту частину матеріальної природи, яка називається прадгана, а також Брахман, і вона породжує велике розмаїття живих істот. Матеріальну природу в цьому аспекті називають Брахманом, тому що вона являє собою спотворене відображення духовної природи.

У «Вішну Пурані» сказано, що живі істоти належать до духовної природи. Енерґія Верховного Господа духовна, і живі істоти, хоча їх і називають межовою енерґією, також духовні. Якби живі істоти не були духовні за своєю природою, цей опис акту запліднення матеріальної природи, який здійснює Верховний Господь, був би не адекватний. Верховний Господь не може вкладати Своє сім’я в те, що не є духовним, а тут сказано, що Він вклав Своє сім’я в матеріальну природу. Це означає, що живі істоти мають духовну природу. Після запліднення матеріальна природа породжує найрізноманітніші живі істоти в усіх можливих формах, починаючи від найбільшої, Господа Брахми, і закінчуючи найменшою мурахою. У «Бгаґавад-ґіті» (14.4) матеріальну природу названо сарва-йонішу. Це означає, що матеріальна природа є матір усього розмаїття видів життя: півбогів, людей, птахів, інших тварин    —    усього проявлених форм, а Верховний Бог-Особа    —    це їхній батько, що зачав їх Своїм сім’ям. Відомо, що батько дає дитині життя, а мати    —    тіло. Хоча сім’я життя дає батько, тіло розвивається в утробі матері. Так само, Верховний Господь вкладає духовних живих істот в лоно матеріальної природи, а вона дає їм те чи інше тіло, що належить до одної з численних форм життя. Теорія про те, що ознаки життя прояляються внаслідок взаємодії двадцяти чотирьох елементів матерії, не знаходить підтримки в цьому вірші. Жива сила походить безспосередньо від Верховного Бога-Особи і має цілковито духовну природу. Тому жодні досягнення матеріальної науки не дадуть змогу створити життя. Життєва сила приходить з духовного світу і не має нічого спільного із взаємодією матеріальних елементів.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа існує вічно, сповнений безмежного блаженства і знання, і тому Його різноманітні енерґії також існують вічно, перебуваючи в непроявленому стані. Коли була створена махат-таттва, вона проявила матеріальне его і поглинула темряву, яка покрила космічний прояв під час знищення. Це можна пояснити на такому прикладі: вночі людина залишається бездіяльна і покрита пітьмою, а коли вона вранці прокидається, покров ночі, забуття сну, розвіюється. Так само, коли після темної ночі всесвітнього знищення проявляється махат-таттва, вона випромінює сяйво, яке своїм світлом проявляє розмаїття матеріального світу.

ПОЯСНЕННЯ: Стан усвідомлення Верховного Бога-Особи, ва̄судева, називають чистим добром, або шуддга-саттвою. У стані шуддга-саттві немає домішок інших якостей, тобто пристрасті й невігластва. У ведичних писаннях згадано про чотирьох Осіб Бога, в яких Господь поширює Себе: Ва̄судева, Санкаршана, Прад’юмна й Аніруддга. Під час відродження махат-таттви, проявляються й ці чотири поширення Бога. Господь, що перебуває в серці як Наддуша, поширюється передусім як Ва̄судева.

Стан ва̄судеви вільний від матеріальних бажань і дає можливість зрозуміти Верховного Бога-Особу, що Його в «Бгаґавад-ґіті» названо адбгута. Це ще одне обличчя махат-таттви. Аспект ва̄судеви називають також свідомістю Крішни, тому що в ньому немає жодних слідів матеріальної пристрасті й невігластва. Цей ясний стан свідомості дає змогу пізнати Верховного Бога-Особу. Стан ва̄судеви названо в «Бгаґавад-ґіті» також станом кшетра-ґ’я, або свідомістю того, хто знає своє поле діяльності, а також того, хто знає всі поля діяльності. Жива істота, яка перебуває в певному тілі, усвідомлює своє тіло, але Верховний Знавець, Ва̄судева, знає не лише якесь одне тіло, але всі тіла в усьому їхньому розмаїтті. Щоб досягнути яснрого стану свідомості, свідомості Крішни, треба поклонятися Ва̄судеві. Ва̄судева    —    це один Крішна. Коли Крішна, чи Вішну, залишається сам, без внутрішньої енерґії, Його називають Ва̄судева. Коли Його супроводжує внутрішня енерґія, Його називають Дваракадгіша. Щоб очистити свідомість, тобто розвинути свідомість Крішни, треба поклонятися Ва̄судеві. У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що тільки після багатьох життів істота віддається Ва̄судеві, і така душу дуже рідко можна зустріти.

Щоб звільнитися від оманного его, треба поклонятися Санкаршані. Санкаршані поклоняються також через особу Господа Шіви. Змії, що вкривають тіло Господа Шіви, представляють Санкаршану, і Господь Шіва завжди занурений в медитацію на Санкаршану. Той, хто щиро поклоняється Господу Шіві, як відданому Санкаршани, може звільнитися від оманного, матеріального его. Той, хто хоче звільнитися від розумового неспокою, повинен поклонятися Аніруддзі. Для цього ведичні писання радять також поклонятися місяцю. Так само, щоб мати гострий інтелект, треба поклонятися Прад’юмні, досягнути якого можна через поклоніння Брахмі. Це все пояснюють ведичні писання.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий стан свідомості, тобто свідомість Крішни, проявляється на початку існування всесвіту, відразу після його створення, коли свідомість ще не осквернилася. Птоте чим більше істота забруднюється матерією, тим більше затьмарюється її свідомість. Чистий стан свідомості дає змогу побачити не дуже чітке відображення Верховного Бога-Особи. Як у чистій, нескаламученій і спокійній воді можна ясно все бачити, так само в чистій свідомості, свідомості Крішни, можна бачити все таким, як воно є. В такій свідомості можна побачити обриси Верховного Бога-Особи, а також побачити своє власне єство. У цьому стані свідомість радісна, прозора і вмиротворена. Отже, на початку творення свідомість чиста.

ПОЯСНЕННЯ: На початку творення з чистої свідомості, тобто з чистого стану свідомості Крішни, постає перший прояв матеріальної скверни    —    оманне его, ототожнення себе з тілом. Природний стан, в якому існує жива істота,    —    це свідомість Крішни, але через своє межове становище вона має незалежність, яка дає їй змогу забувати Крішну. Це можна бачити в реальному житті, відомо багато випадків, коли людина діє в свідомості Крішни, а тоді раптом міняється. Тому в Упанішадах сказано, що шлях духовного пізнання схожий на гостре лезо. Це дуже вдале порівняння. Гострим лезом дуже зручно голитися, але досить на мить втратити пильність, і недбалий рух бритвою залишає на щоці подряпину..

Треба не лише піднятися на рівень чистої свідомості Крішни, але й завжди залишатися дуже пильним. Найменша неуважність чи недбалість може призвести до падіння. Причина падіння криється в оманному его. Коли істота на рівні чистої свідомості зловживає своєю незалежністю, виникає оманне его. Як і чому з чистої свідомості виникає оманне его, неможливо з’ясувати, скільки не дискутуй. Насправді можливість цього існує завжди, і тому треба бути дуже обережним. Оманне его становить основу всієї матеріальної діяльності, що відбувається під впливом ґун матеріальної природи. Щойно істота відхиляється від чистої свідомості Крішни, вона дедалі більше заплутується в сітях матеріальних наслідків своєї діяльності. Тенета, які тримають істоту в рабстві матеріалізму,    —    це матеріальний розум, з якого проявляються матеріальні чуття та органи.

ПОЯСНЕННЯ: Аханкара, оманне его, трансформується в півбогів, що керують життєдіяльністю матеріального світу. Як знаряддя, оманне его проявляється у формі чуттів та їхніх органів, і внаслідок об’єднаної дії півбогів та чуттів, утворюються матеріальні об’єкти. Ми створюємо силу різних речей у матеріальному світі, і це називають проґресом цивілізації, але насправді весь цей проґрес являє собою вияв оманного его. Всі матеріальні речі породжує для своєї насолоди оманне его. Треба зупинити нарощення штучних запитів на матеріальні речі. Великий ачар’я, Нароттама даса Тгакура, висловлював свій смуток про те, що людина, відходячи від чистої свідомості Ва̄судеви, свідомості Крішни, заплутується в матеріальній діяльності. Він каже: сат-сан̇ґа чга̄д̣і’ каіну асате віла̄са /те-ка̄ран̣е ла̄ґіла йе карма-бандга-пга̄н̇са    —    «Побажавши насолоджуватися тимчасовим, матеріальним проявом, я втратив чистий стан свідомості, і тепер я заплутався в сітях своїх дій та їхніх наслідків».

ПОЯСНЕННЯ: Властивості розуму    —    це приймати й відкидати, залежно від тих чи інших бажань. Ми бажаємо те, що допомагає задовольняти чуття, і відкидаємо те, що заважає задовольняти чуття. Матеріальний розум дуже мінливий, але той самий розум можна зосередити, залучивши його до діяльності у свідомості Крішни. Інакше, поки розум залишається на матеріальному рівні, він завжди ширятиме від одної речі до іншої, і все, що він прийматиме чи відкидатиме, буде асат, тимчасове. Писання стверджують, що розум людей, чий розум не зосереджений на свідомості Крішни, не може не вагатися, знову й знову приймаючи та відкидаючи ті чи інші речі. Хоч би яку освіту й підготовку людина мала, не зосередившись на свідомості Крішни, вона просто постійно прийматиме й відкидатиме і не матиме змоги присвятити свій розум чомусь одному.

ПОЯСНЕННЯ: Система йоґи вимагає приборкати розум, а Господом розуму є Аніруддга. Відомо, що Аніруддга має чотири руки, в яких Він тримає Сударшана-чакру, мушлю, булаву і лотос. Є двадцять чотири основні форми Вішну, кожна з яких має Своє ім’я. Чотири з цих двадцяти чотирьох форм    —    Санкаршану, Аніруддгу, Прад’юмну і Ва̄судеву    —    докладно описано в «Чайтан’я-чарітамріті», де сказано що Аніруддзі поклоняються йоґи. Медитація на порожнечу    —    це новітній винахід плідних мізків якогось любителя теоретизувати. Насправді система йоґа, як зазначено в цьому вірші, вимагає зосереджувати свою медитацію на образі Аніруддги. Медитуючи на Аніруддгу, можна звільнитися від схильності приймати й відкидати, яка завжди турбує розум. Коли розум людини зосереджений на Аніруддзі, вона поступово усвідомлює Бога. Вона досягає рівня чистої свідомості Крішни, що становить остаточну мету йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Інтелект    —    це здатність розрізняти й пізнавати ті чи інші об’єкти. Він допомагає чуттям робити вибір. Тому інтелект вважають за повелителя чуттів. Досконалість інтелекту полягає в тому, щоб зосеридитися на діяльності у свідомості Крішни. Правильно використвоуючи інтелект, жива істота розширює свою свідомість, аж поки піднімається до найвищого рівня, свідомості Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Сумнів    —    це одна з важливих функцій інтелекту. Сліпе прийняття всього на віру не свідчить про гострий інтелект. Тому слово сам̇ш́айа дуже важливе в цьому вірші. Для того, щоб розвивати інтелект, спочатку треба вміти піддавати все сумніву. Але коли інформація походить з достовірного джерела, сумніви втрачають свою цінність. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що сумнів у словах авторитетної особи призводить до загибелі.

Патанджалі, викладаючи свою систему йоґи, каже: прама̄н̣а-віпарйайа-вікалпа-нідра-смр̣тйах̣. Тільки інтелект дає змогу пізнати речі такими, які вони є. Тільки інтелект дає нам змогу зрозуміти, тіло ми чи ні. Пізнання своєї природи, з’ясування того, духовне наше єство чи матеріальне, починається з сумніву. Коли людина усвідомлює свою справжню природу, вона з’ясовує, ототожнювати себе з тілом    —    це помилка. Помилкове розуміння називається віпарйа̄са. Коли людина виявляє, в чому полягає хибне ототожнення, вона може пізнати також свою істинну тотожність. Правильне розуміння названо тут ніш́чайах̣, або підтверджене досвідом знання. До такого підтверджене досвідом знання можна прийти, виявивши і відкинувши хибне розуміння. За допомогою підтвердженого досвідом знання людина усвідомлює, що вона не тіло, а духовна душа.

Смр̣ті означає «пам’ять», а сва̄па означає «сон». Сон потрібен, щоб підтримувати інтелект в робочому стані. Без сну мозок починає втрачати свою працездатність. У «Бгаґавад-ґіті» особливо зазначено, що люди, які впорядковують свої звички в їді, сні та задоволенні інших потреб тіла, належно їх збалансовуючи, досягають великого успіху в практиці йоґи. Такі деякі з аспектів аналітичного розгляду природи інтелекту, висвітлені і в системі йоґи Патанджалі, і в філософській системі санкг’ї Капіладеви на сторінках «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: У попередніх віршах пояснено, що розум    —    це породження его в ґуні добра і його функції полягають в тому, щоб, залежно від бажань істоти, все приймати і відкидати. Натомість інтелект, як тут сказано,    —    це породження ґуни пристрасті. В цьому полягає відмінність між розумом та інтелектом: розум постав з егоїзму в ґуні добра, а інтелект постав з егоїзму в ґуні пристрасті. Бажання щось прийняти і щось відкинути становить дуже важливу функцію розуму. Розум постав з ґуни добра і тому, якщо його зосередити на володарі розуму, Господі Аніруддзі, він змінюється, піднімаючись до свідомості Крішни. Нароттама даса Тгакура каже, що ми завжди маємо бажання, їх неможливо позбутися. Але якщо нам вдасться перенести свої бажання на іншу ціль    —    ціль задовольнити Верховного Бога-Особу, ми досягнемо досконалості життя. Коли бажання скеровані на матеріальну ціль, пов’язану з пануванням над матеріальною природою, воно стає матеріально оскверненим. Бажання потрібно очистити. Починати треба з виконання вказівок духовного вчителя, тому що духовний вчитель знає, як перенести бажання учня на свідомість Крішни. Що ж стосується інтелекту, то тут чітко сказано, що він постає з егоїзму в ґуні пристрасті. Практика людині дає змогу піднятися до рівня ґуни добра, і тоді, віддавши свій розум Верховному Богові-Особі, тобто зосередивши його на Господі, людина стає махатмою, дуже піднесеною особистістю. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: са маха̄тма̄ судурлабгах̣    —    «Така велика душа трапляється дуже рідко».

Як видно з цього вірша, обидва типи чуттів, як пізнавальні, так і діяльні, постають з егоїзму в ґуні пристрасті. А що органи дії і чуття для збору інформації потребують енерґії, життєва енерґія також постає з егоїзму в ґуні пристрасті. Отож, ми бачимо на практиці, що пристрасні люди швидко поліпшують своє матеріальне становище. Ведичні писання вказують, що для того, щоб надихнути людину на створення і придбання матеріальних багатств, треба також заохотити її до статевого життя. Ми бачимо, що люди, прив’язані до статевого життя, природним чином досягають також матеріальних успіхів, бо секс і пристрасть являють собою рушійну силу матеріального проґресу. Натомість ті, хто прагне духовного проґресу, майже цілковито уникають ґуни пристрасті. Вони перебувають переважно в ґуні добра. Можна побачити, що люди, які присвячують себе свідомості Крішни, не мають матеріальних статків, але, хто має очі, побачить, де істинна велич. Людина в свідомості Крішни, навіть якщо здається, що вона матеріально бідна, зовсім не є злидарем, справжній злидар той, хто не має смаку до свідомості Крішни і зовні дуже щасливий своїми матеріальними статками. Занурені в матеріальну свідомість люди дуже кмітливі, коли йдеться про винаходи, які поліпшують матеріальний комфорт, але в них не має доступу до знання про духовну душу й духовне життя. Отож кожен, хто хоче розвиватися духовно, повинен повернутися на рівень чистих бажань, бажань виконувати віддане служіння. Як сказано в «Нарада-панчаратрі», коли людина служить Господу очищеними в свідомості Крішни чуттями, це називається чиста відданість.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша можна зрозуміти, що всі об’єкти чуттєвого задоволення породжені з егоїзму в ґуні невігластва. Як видно з цього вірша, коли елемент его в ґуні невігластва був приведений в дію, він насамперед породив звук, що становить тонку форму ефіру. У «Веданта-сутрі» також сказано, що звук є джерело усіх матеріальних об’єктів і що за допомогою звуку можна також покласти край матеріальному існуванню. Ана̄вр̣ттіх̣ ш́абда̄т означає «звільнення за допомогою звуку». Весь матеріальний прояв бере початок із звуку, і, так само, звук може покласти край матеріальному рабству, якщо це звук, наділений відповідною силою. Звук, який має силу це зробити    —    це трансцендентна вібрація Харе Крішна. Наше рабство в путах матеріальної діяльності почалося з матеріального звуку. Тепер ми повинні очистити цей звук за допомогою духовного знання. Звук існує також і в духовному світі. Якщо ми скористаємося з цього звуку, то почнеться наше духовне життя, і прийде також усе інше, що потрібне для нашого духовного розвитку. Ми повинні ясно усвідомити, що саме зі звуку починається творення всіх матеріальних об’єктів чуттєвого задоволення. Відповідно, якщо звук очистити, він задовольнить усі наші духовні потреби.

У цих віршах сказано, що зі звуку проявився ефір, а з ефіру проявилося повітря. Як саме зі звуку проявляється ефір (небо), як з неба проявляється повітря і як з повітря проявляється вогонь, буде пояснено далі. Звук являє собою причину неба, а небо являє собою прчину ш́ротрам, тобто вуха. Вухо    —    це перше чуття, призначене отримувати знання. Будь-яке знання, яке нас цікавить, чи це знання матеріальне, чи духовне, потрібно слухати. Тому дуже важливе ш́ротрам. Ведичне знання називають шруті, тому знання треба сприйняти за допомогою слуху. Тільки слух дає нам доступ до матеріальної чи духовної насолоди.

У матеріальному світі просто за допомогою слуху ми влаштовуємо безліч речей, які дають нам матеріальне задоволення. Усі ці речі вже існують, але просто почувши про них, ми здатні надати їм ішної форми. Якщо ми хочемо збудувати хмарочос, ми не будемо самі створювати його. Матеріали, з яких його будують, вже є    —    деревина, метал, земля тощо, ми ж просто слухаємо про те, як використати ці вже створені матеріальні елементи, а тоді дістаємо їх і якось трансформуємо на власний вжиток. Розвиток сучасної економіки    —    це теж результат слухання, і для духовної діяльності також можна створити сприятливі умови, слухаючи відповідних осіб. Арджуна діяв, як грубий матеріаліст на рівні тілесних уявлень про життя і гостро страждав через свою тілесну концепцію, але просто завдяки слуханню Арджуна одухотворив свій розум і піднявся на рівень свідомості Крішни. Слух має вкрай важливе значення, і чуття слуху постало з неба. Тільки слухаючи ми можемо належним чином скористатися з того, що в нас уже є. Засада, яка лежить в основі слухання, полягає в тому, щоб навчитися правильно використовувати вже доступний нам матеріал, і ця сама засада справедлива також і в тому, що стосується духовних багатств. Ми повинні знайти джерело істинного духовного знання і слухати його.

ПОЯСНЕННЯ: Як вказано в цьому вірші, коли йдеться про слухання, неодмінно мусить бути той, хто говорить, якщо ніхто не говорить, то немає мови про слухання. Тому ведичну науку, відому як шруті, тобто «почуте», називають також апауруша. Апауруша означає «те, що не повідало жодне матеріальне створіння». На початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: тене брахма хр̣да̄. Звук Брахмана, Веда, спочатку був вкладений в серце Брахми, першого мудреця (а̄ді-кавайе). Як він став мудрецем? Коли йдеться про науку, повинен бути промовець і слухання. Хто говорив з Брахмою? В той час ще нікого не існувало, хто ж тоді був його духовним наставником? Він був єдине живе створіння, тому ведичне знання вклав у його серце Верховний Бог-Особа, що перебуває в кожному як Параматма. Як відомо, ведичну науку повідав Верховний Господь, і тому вона вільна від вад матеріального розуму. Матеріальне знання не може бути вільним від вад. Коли ми слухаємо щось від зумовленої душі, ми отримуємо недосконале знання. Будь-яку матеріальну інформацію плямують помилки, ілюзія, обман і чуттєва недосконалість. Ведичне знання дає Верховний Господь, трансцендентний до матеріального творіння, і тому воно досконале. Якщо ми отримаємо ведичне знання від Брахми в учнівській спадкоємності, ми отримаємо досконале знання.

Кожне слово, яке ми чуємо, криє в собі певний зміст. Коли ми чуємо слово «вода», за цим словом стоїть певна субстанція    —    вода. Так само, коли ми чуємо слово «Бог», воно має певний зміст. Якщо ми визнаємо за ним той зміст, який вкладає в це слово Сам Бог, це знання буде досконале. Але якщо ми будемо будувати власні здогади про значення слова «Бог», ми залишимося з недосконалим знанням. Науку про Бога викладає «Бгаґавад-ґіта», яку повідав Сам Бог-Особа. Вона містить досконале знання. Умоглядні мислителі чи так звані філософи, які будують власні теорія про Бога, ніколи не зрозуміють Його природи. Науку про Бога треба вивчати в учнівській спадкоємності, що бере початок від Брахми, першого учня, якого вчив науки про Бога Сам Бог. Науку про Бога можна пізнати, слухаючи «Бгаґавад-ґіту» від авторитетної особи, яка належить до учнівської спадкоємності.

Коли йдеться про здатність бачити, треба визнати існування форми. Перше, що можуть сприйняти наші чуття,    —    це небо. Небо являє собою початок усіх форм. З неба постають усі інші форми. Отже, небо    —    це перший об’єкт пізнання і джерело чуттєвого сприйняття.

ПОЯСНЕННЯ: Розум, чуття і життєва сила, тобто жива істота, мають форми, хоча вони не видимі для неозброєного ока. Тонкі образи форм міститься в ефірі, а всередині тіла вони проявляються як вени и циркуляція життєвого повітря. Зовні існують невидимі форми об’єктів чуттів. Зовнішня діяльність елементу ефіру проявляється в тому, що він порджує невидимі об’єкти чуттів, а його внутрішня діяльність проявляється в циркуляції життєвого повітря і крові. Той факт, що в ефірі існують тонкі форми, довела сучасна наука, винайшовши телебачення, яке за допомогою ефіру передає образи чи фотографічні зображення з одного місця в інше. Засаду, яка лежить в основі цього явища, пояснено в цьому вірші. Ці вірші являють собою потенційну основу для важливої дослідницької роботи, тому що пояснюють, як з ефіру виникають тонкі форми, які їхні властивості й функції, і як з цих тонких форм проявляються відчутні для чуттів елементи: повітря, вогонь, вода і земля. Розумова, або психологічна діяльність    —    мислення, відчуття й воління,    —    також відбувається на рівні ефіру. Цей вірш також підтримує твердежння «Бгаґавад-ґіти» про те, що стан розуму в час смерті визначає наступне життя. Розумові образи перетворюються в відчутні форми, коли матеріальне осквернення створює для цього нагоду згідно з законом розвитку грубих елементів з тонких образів.

ПОЯСНЕННЯ: З плином часу форми, із тонких перетворюючись у грубі, стають відчутні на дотик. Після того розвиваються також об’єкти дотику і чуття дотику. Звук    —    це перший об’єкт чуттів, який дає змогу сприйняти матеріальне буття, а із сприйняття звуку розвивається чуття дотику, з якого далі розвивається чуття зору. Так поступово розвиваються і проявляються об’єкти чуттів.

ПОЯСНЕННЯ: Дотик дає змогу переконатися в дійсності форми. Реальні об’єкти дають двоякі відчуття: вони або м’які, або тверді, або холодні, або гарячі і т. д. Ця властивість відчуття дотику являє собою результат еволюційного перетворення повітря, що виникає з ефіру.

ПОЯСНЕННЯ: Вплив повітря видно, коли ми бачимо, як хитаються гілки дерева чи як злітається докупи сухе листя на землі. Так само, саме завдяки повітрю рухається тіло, а коли циркуляція повітря порушується, виникають численні хвороби. Параліч, нервові зриви, божевілля та численні інші хвороби розвиваються через неправильну циркуляцію повітря. Аюрведична медицина лікує ці хвороби, нормалізуючи циркуляцію повітря. Якщо людина заздалегідь подбає про належну циркуляцію повітря, вона не заслабне на такі хвороби. З Аюр-веди, а також із «Шрімад-Бгаґаватам» стає зрозуміло, що від повітря залежить дуже багато функцій тіла і природи, і коли щось заважає повітрю циркулювати належним чином, ці функції порушуються. Тут сказано: нетр̣твам̇ дравйа-ш́абдайох̣. Ми відчуваємо себе виконавцями тої чи іншої дії також завдяки повітрю. Коли щось утруднює рух повітря, ми не можемо наблизитися до джерела звуку, який ми чуємо. Коли хтось гукає нас, ми чуємо звук завдяки циркуляції повітря і наближаємося до місця, з якого долинає звук. У цьому вірші ясно сказано, що це все відбувається завдяки рухові повітря. Здатність відчувати запахи також залежить від повітря.

ПОЯСНЕННЯ: Спільний вплив долі, відчуття дотику, взаємодії повітряних потоків і стану розуму, породженого з елементу ефіру, наділяє живу істоту тілом, яке відповідає її діям у минулому. Як відомо, жива істота переселяється з одного тіла до іншого. Вона змінює своє тіло згідно зі своєю долею і волею вищих сил, які керують взаємодією повітря і розуму. Форма являє собою поєднання ряду різних відчуттів, а дії, яким уже судилося статися, являють собою наслідок взаємодії задумів істоти і руху повітря.

ПОЯСНЕННЯ: Кожна форма, яку ми бачимо, має певний розмір і якості. Якість того чи іншого об’єкту визначають за його придатністю. Форма звуку має інакші властивості. Невидимі форми сприймають тільки на дотик, і в цьому полягає особливість їхнього сприйняття. Видимі форми пізнають, аналізуючи їхній склад. Склад речі визначають за її внутрішніми властивостями. Наприклад, форма солі виявляється в солоному смакові, а форма цукру    —    в солодкому. Смак і якісний склад являють собою основу для характеристики форми об’єкту.

ПОЯСНЕННЯ: Основні властивості вогню полягають у здатності поширювати світло і тепло. Присутність вогню можна відчути також у шлунку. Без вогню неможливо перетравити їжу, а без здорового травлення немає голоду і спраги, тобто здатності їсти й пити. Коли людина не відчуває належного голоду й спраги, це означає, що в шлунку не вистачає вогню, і аюрведична медицина лікує таку недугу, посилюючи вогонь (аґні-ма̄ндйам). Вогонь посилюється тоді, коли виділяється більше жовчі, тому лікування засновується на посиленні жовчовиділення. Отже, методи аюрведичної медицини узгоджуються з твердженнями «Шрімад-Бгаґаватам». Здатність вогню рятувати від холоду відома всім. Суворий холод завжди можна прогнати за допомогою вогню.

ПОЯСНЕННЯ: Язик названо тут знаряддям, яке дає змогу пізнавати смак. Смак постає з води, і тому язик завжди вкритий слиною.

ПОЯСНЕННЯ: Почуття голоду можна послабити, випивши води. Нерідко можна переконатися, що людина, яка тримає піст, не відчуває мук голоду, якщо час від часу п’є трохи води. У Ведах також сказано: а̄помайах̣ пра̄н̣ах̣    —    «Життя залежить від води». Води може може зволожувати інші речі. Змішавши з водою борошно, можна зробити тісто. Коли земля змішується з водою, утворюється глина. На початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що вода зв’язує між собою інші матеріальні елементи. Коли ми будуємо дім, то без води не зробити цегли. Вогонь, вода і повітря пронизують весь матеріальний прояв, але найважливішу роль відіграє вода. Розігріту поверхню можна охолодити, поливаючи водою    —    це ще одна її властивість.

ПОЯСНЕННЯ: Змішаний запах іноді можна відчути в стравах, зготованих із змішаних продуктів, як оце овочі з різними спеціями та асафетидою. Гидкі запахи можна відчути там, де є бруд, приємний запах має камфора, ментол і такі інші речовини, різкий запах має часник та цибуля, а кислий запах мають куркума та інші кислі продукти. Первісний запах    —    це запах землі, що змішуючись із різними речовинами проявляється в різних формах.

ПОЯСНЕННЯ: У землі можна побачити присутність усіх інших елементів: звуку, неба, повітря, вогню й води. Ще одна властивість землі, виділена в цьому вірші, полягає в тому, що земля здатна проявляти різні форми Верховного Бога-Особи. Ці слова Капіли підтверджують, що Верховний Бог-Особа, Брахман, посідає незліченні форми, змальовані в писаннях. Ці форми Верховного Господа можуть постати перед нашими очима, якщо відповідно обробити землю або утворені з неї камінь, деревину чи самоцвіти. Коли в статуї, зробленій із землі, чи глини, перед нами проявляється форма Господа Крішни чи Господа Вішну, не слід думати, що це плід уяви. Земля здатна явити нам Господа в формах, змальованих у священних писаннях.

У «Брахма-самхіті» описано землю Господа Крішни, розмаїття духовної обителі і образ Господа, що грає на флейті у Своєму духовному тілі. Ці описи Господніх форм наводять священні писання, і коли відповідно з цими описами Господні форми творять із землі та її утворів, таким формам слід поклонятися. Вони не належать до породжень чиєїсь уяви, всупереч твердженням філософії майаваді. Іноді слово бга̄вана тлумачать як «уява». Однак бга̄вана означає не «уява», а «видиме втілення описів ведичної літератури». Земля    —    це остання трансформація, якої зазнають тіла усіх живих істот під дією ґун, що на них впливають.

ПОЯСНЕННЯ: Звук    —    це одна з якостей, які може проявляти небо (ефір) і яка служить об’єктом для слуху. Так само дотик    —    це якість повітря і об’єкт чуття дотику.

ПОЯСНЕННЯ: Звук становить причину неба, небо становить причину повітря, повітря становить причину вогню, вогонь становить причину води, а вода становить причину землі. Для неба властивий тільки звук, для повітря властиві звук і дотик, для вогню властиві звук, дотик і форма, для води властиві звук, дотик, форма і смак, а для землі властиві звук, дотик, форма, смак і запах. Отже, земля містить у собі всі якості інших елементів. Земля являє собою сукупність усіх інших елементів. Земля посідає всі п’ять властивостей елементів, вода    —    чотири властивості, вогонь    —    три, повітря    —    дві, а небо    —    тільки одну, звук.

ПОЯСНЕННЯ: Пояснивши, як виникли причини, Капіладева пояснює, як проявилися наслідки. Коли першопричини залишалися в незмішаному стані, Верховний Бог-Особа в прояві Ґарбгодакашаї Вішну увійшов у кожен всесвіт. На час Його появи кожен всесвіт заповнювали сім першоелементів: п’ять грубих матеріальних елементів, сукупна енерґія (махат-таттва) і оманне его. Те саме сказано і в «Брахма-самхіті» (5.35): анд̣а̄нтара-стга-парама̄н̣у-чайа̄нтара-стгам. Господь перебуває не просто в кожному всесвіті, але також і в кожному атомі. Він присутній у серці кожної живої істоти. Ґарбгодакашаї Вішну, Верховний Бог-Особа, увійшов у все суще.

ПОЯСНЕННЯ: Внаслідок статевих зносин поєднання чоловічого й жіночого начал, утворених завдяки секреції й овуляції, створює умови, за яких в матерію входить душа, після чого ця комбінація матеріальних елементів поступово розвивається в повновартісне тіло. Та сама засада діє в творенні всесвіту: всі складові частини вже були присутні, але тільки після того, як у матеріальні елементи увійшов Господь, матерія приходить в рух. Завдяки цьому відбувається творення всесвіту. Ілюстрацію цієї засади можна побачити в нашому звичайному житті. Навіть коли в нас уже є глина, вода і вогонь, ці складники набувають форми цеглини тільки тоді, коли ми вкладаємо в них свою працю й поєднуємо їх докупи. Без живої енерґії матерія самостійно нездатна набувати різних форм. Так само весь матеріальний світ нездатний розвиватися доти, доки його не приведе в рух Верховний Господь в образі вірат-пуруші. Йасма̄д удатішт̣гад асау віра̄т̣    —    під Його впливом, що привів матерію в рух, утворився простір, і в ньому проявилася всесвітня форма Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Цей всесвіт, чи небесний простір, в якому перед нашими очима постають розсипи незліченних планет, має форму яйця. Як яйце вкриває шкаралупа, так всесвіт покривають різні оболонки. Перша оболонка складена з води, друга з вогню, тоді з повітря, тоді з неба, а остання оболонка, яка покриває всесвіт, складена з прадгани. Всередині цього подібного на яйце всесвіту міститься всесвітня форма Господа, відома як вірат-пуруша. Всі планети являють собою частини Його тіла. Про це вже йшлося на початку «Шрімад-Бгаґаватам», у Другій пісні. Планетні системи вважають за різні частини тіла цього всесвітнього тіла Господа. Людям, яким важко відразу ж поклонятися трансцендентному образу Господа, радять міркувати про цю всесвітню форму і поклонятися їй. Найнижчу планетну систему, Паталу, вважають за стопи Верховного Господа, Землю вважають за Його живіт. Брахмалоку, найвищу планетну систему, на якій живе Брахма, вважають за голову Господа.

Цього вірат-пурушу вважають за втілення Господа. Первинна форма Господа    —    це Крішна, і це підтверджує «Брахма-самхіта»: а̄ді-пуруша. Вірат-пуруша    —    це також пуруша, але Він не аді-пуруша. Аді-пуруша    —    це Крішна. іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣ сач-чід-а̄нанда-віґрахах̣/ана̄дір а̄дір ґовіндах̣. У «Бгаґавад-ґіті» Крішна також описаний як аді-пуруша, первинна особа. Крішна каже: «Немає нікого, хто був би більший за Мене». Існує безліч поширень Господа, і всі вони пуруші, володарі насолоди, але ні вірат-пуруші, ні пуруша-аватари    —    Каранодакашаї Вішну, Ґарбгодакашаї Вішну чи Кшіродакашаї Вішну,    —    ні якісь інші з численних поширень Господа не є відначальні. Ґарбгодакашаї Вішну, вірат-пуруша і Кшіродакашаї Вішну присутні в кожному всесвіті. Тут описано, як саме вірат-пуруша проявляється. Люди, які не досягнули вищого рівня розуміння Верховного Бога-Особи, можуть медитувати на всесвітню форму Господа, як радить «Бгаґаватам».

З цих віршів можна скласти уявлення щодо розмірів усесвіту. Його зовнішні оболонки складаються з води, повітря, вогню, ефіру, его та махат-таттви, і кожна наступна оболонка вдесятеро більша за попередню. Жоден вчений, ні серед людей, ні серед інших істот не спроможний визначити об’єм простору всередині всесвітньої порожнини, але зовні цей простір покривають сім оболонок, кожна з яких вдесятеро грубша за попередню. Оболонка води вдесятеро більша за діаметр всесвіту, а оболонка вогню вдесятеро більша за водяну оболонку. Відповідно, повітряна оболонка вдесятеро більша за вогняну. Масштаби їхніх розмірів незбагненні для крихітного людського мозку.

Також звідси видно, що тут описано лише один яйцевидний всесвіт. Окрім цього всесвіту, існує безліч інших, і деякі з них у багато разів перевершують цей всесвіт своїми розмірами. Насправді, цей всесвіт вважають за найменший з усіх, тому його панівне божество, Брахма, має тільки чотири голови, за допомогою яких він керує ним. В інших всесвітах, що набагато більші за цей, Брахми мають більше голів. Як розповідає «Чайтан’я-чарітамріта», якось Господь Крішна у відповідь на запитання Брахми скликав усіх цих Брахм і малий Брахма був приголомшений, побачивши усіх цих велетнів. Така незбагненна могутність Господа. Ніхто не може визначити протяжність і широту Бога, будуючи умоглядні теорії чи ілюзорно ототожнюючи себе з Ним. Такі спроби свідчать тільки про божевілля людини.

ПОЯСНЕННЯ: Коли проявляється дар мови, разом з ним також з’являється вогонь, а з появою ніздрів з’являються також життєве повітря, дихання і чуття нюху.

ПОЯСНЕННЯ: Ці вірші описують, як проявляються різні частини всесвітньої форми Господа і як проявляються панівні божества цих частин тіла. Як дитина в лоні матері поступово розвиває різні частини тіла, так всесвітня форма Господа у лоні всесвіту дає початок різним елементам творіння. Одне за одним з’являються різні чуття, і разом з кожним із них з’являється його панівне божество. У цьому вірші «Шрімад-Бгаґаватам», як і в «Брахма-самхіті», підтверджено, що Сонце з’явилося після появи очей всесвітньої форми Господа. Сонце пов’язане з очима всесвітньої форми. «Брахма-самхіта» теж називає Сонце оком Верховного Бога-Особи, Крішни: йач-чакшур еша савіта̄. Савіта̄ означає «Сонце». Сонце являє собою око Верховного Бога-Особи. Насправді все постає на світ тільки завдяки тому, що зароджується у всесвітньому тілі Верховного Бога-Особи. Матеріальна природа лише постачає для цього матеріал. Творення відбувається завдяки Верховному Господу, про що сказано також у «Бгаґавад-ґіті» (9.10): майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам    —    «Під Моїм наглядом матеріальна природа творить все рухоме й нерухоме в космічному прояві».

ПОЯСНЕННЯ: Шкіра становить місце, яке відчуває дотик. Півбоги, які керують ростом трав та лікарських рослин, являють собою панівних божеств чуття дотику.

ПОЯСНЕННЯ: Звідси можна зробити висновок, що виверження сім’я призводить до смерті. Тому йоґи й трансценденталісти, які бажають продовжити собі життя, самохіть утримуються від виверження сім’я. Чим менше чоловік втрачає сім’я, тим більше він віддаляє свою смерть. Є багато йоґів, які завдяки цьому живуть до трьохсот, чи навіть до семисот років. «Бгаґаватам» не залишає сумнівів щодо того, що втрата сім’я становить причину жахливої смерті. Чим більше людина прив’язана до статевих втіх, тим більше їй загрожує передчасна смерть.

ПОЯСНЕННЯ: Божество рук    —    це Індра, а панівне божество руху    —    це Верховний Бог-Особа, Вішну. Вішну з’явився разом з появою ніг вірат-пуруші.

ПОЯСНЕННЯ: Кров’яні судини порівнюють до річок, коли у всесвітній формі з’явилися судини, разом з ними на різних планетах з’явилися річки. Панівне божество річок являє собою також панівне божество нервової системи. Аюрведична медицина радить людям, котрі страждають на нервову слабкість, омиватися в проточній воді річок.

ПОЯСНЕННЯ: Океан вважають за панівне божество живота, що є джерелом відчуттів голоду і спраги. Коли в когось порушена функція голоду і спраги, аюрведична медицина радить йому купатися в океані.

ПОЯСНЕННЯ: Місяць з’явився після появи розуму, і це свідчить про те, що Місяць є його панівне божество. Так само Господь Брахма, що з’явився відразу ж за інтелектом, є панівне божество інтелекту, а Господь Шіва, що з’являється відразу ж за оманним его є панівне божество оманного его. Іншими словами, з цих віршів можна зробити висновок, що бог Місяця зазнає впливу ґуни добра, Господь Брахма    —    ґуни пристрасті, а Господь Шіва    —    ґуни невігластва. З того, що свідомість з’явился після появи оманного его, випливає, що матеріальна свідомість з самого початку перебуває під впливом, ґуни невігластва і тому жива істота повинна очиститися, очистивши свою свідомість. Цей очисний метод називається свідомість Крішни. Коли свідомість очищується, оманне его зникає. Ототожнення себе з тілом називають оманним ототожненням, або оманним его. Господь Чайтан’я також каже про це в «Шікшаштаці». Він проголошує, що перший наслідок повторення маха-мантри полягає в тому, що з свідомості людини, чи з дзеркала її розуму зчищається бруд, і тоді пожежа матеріального існування вщухає. Пожежа матеріального існування палає тільки через оманне его, але щойно оманне его зникає, істота усвідомлює свою істинне єство. Тоді вона досягає справжньої свободи від лабет майі. Коли людина звільняється з лабет оманного его, її інтелект очищується, а її розум стає постійно зосередженим на лотосових стопах Верховного Бога-Особи.

Верховний Бог-Особа з’явився в день повного місяця як Ґаурачандра, бездоганний трансцендентний місяць. Матеріальний місяць вкривають плями, але на трансцендентному місяці, Ґаурачандрі, жодної плями немає. Щоб зосередити очищений розум на служінні Верховному Господу, треба поклонятися бездоганному місяцю, Ґаурачандрі. Люди, яких пориває матеріальна пристрасть чи які прагнуть проявити гострий інтелект аздля матеріального розвитку, загалом поклоняються Господу Брахмі, а люди, які занурені в грубе невігластво й ототожнюють себе з тілом, поклоняються Господу Шіві. Матеріалісти, як оце Хіран’якашіпу чи Равана, поклоняються Господу Брахмі чи Господу Шіві, а Прахлада й інші віддані, які присвятили себе служінню Крішні, поклоняються Верховному Господу, Богові-Особі.

ПОЯСНЕННЯ: Щоб пробудити свого повелителя, Божество в своєму серці, треба змінити напрямок діяльності чуттів, зосереджених на зовнішніх об’єктах, скерувавши їх всередину. У наступних віршах з’ясовано, що треба робити для того, щоб пробудити вірат-пурушу.

ПОЯСНЕННЯ: Ці вірші дають докладний виклад філософії санкг’ї, показуючи, що вірат-пуруша, всесвітня форма Верховного Бога-Особи,    —    це первинне джерело всіх органів, чуттів та їхніх панівних божеств. Зв’язок між вірат-пурушею, панівними божествами і живими істотами такий непростий, що самої дії органів, пов’язаних з відповідними божествами, було недостатньо для того, щоб пробудити вірат-пурушу. Матеріальними діями неможливо пробудити вірат-пурушу чи встановити зв’язок із Верховним Абсолютним Богом-Особою. Встановити зв’язок із Абсолютом можна тільки відданим служінням та відреченням.

ПОЯСНЕННЯ: Людина здатна пізнати Наддушу в собі. Наддуша присутня в тілі, але відмінна від нього, тобто трансцендентна щодо нього. Завжди перебуваючи в тому самому тілі, що й індивідуальна душа, Наддуша, проте, не має прив’язаності до нього, на відміну від індивідуальної душі. Отже, треба розвинути відреченість від матеріального тіла, присвятивши себе відданому служінню. Тут ясно вказано (бгактйа̄), що людина повинна виконувати віддане служінні Всевишньому. Як сказано в Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.7), ва̄судеве бгаґаваті бгакті-йоґах̣ прайоджітах̣    —    коли людина з щирою неподільною відданістю служить всюдисущому Вішну, Верховному Богові-Особі, в неї відразу ж проявляється відреченість від матеріального світу. Мета санкг’ї полягає в тому, щоб дати змогу розвинути відреченість від матеріальної скверни. Досягнути цього можна просто завдяки відданому служінню Верховному Богові-Особі.

Лише коли людина позбувається потягу до матеріального процвітання, вона стає здатна справді зосередити свій розум на Наддуші. Доки розум людині відвертається на матеріальні речі, доти їй не вдасться зосередити розум та інтелект на Верховному Богові-Особі чи на Його частковому прояві, Наддуші. Іншими словами, не розвинувши відреченість від матеріального світу, неможливо зосередити свої розум та енерґію на Всевишньому. Розвинувши відреченість вді матеріального світу, можна здобути справжнє трансцендентне знання Абсолютної Істини. Доки людина залишається в путах чуттєвого задоволення, чи матеріальної насолоди, їй не вдасться пізнати Абсолютну Істину. Це підтверджує також «Бгаґавад-ґіта» (18.54). Як так сказано, той, хто позбувся від матеріальної скверни, здобуває велику радість і отримує доступ до відданого служіння, завдяки якому він може досягнути звільнення.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що завдяки відданому служінню жива істота відчуває радість. У цьому радісному стані вона здатна збагнути науку про Бога, або свідомість Крішни, що інакше залишається недоступною. Сутність філософської системи санкг’ї    —    це аналітичний розгляд елементів матеріальної природи і зосередження розуму на Наддуші. А досконалість цієї санкг’я-йоґи    —    це досягнути віддане служіння Абсолютній Істині.