ПОЯСНЕННЯ: Господь Капіладева завершив попередню главу висновком про те, що просто відданим служінням можна здобути відреченість і трансцендентне знання, потрібні для того, щоб збагнути науку про Бога. Тут Він обґрунтовує ту саму засаду. Людина, не прив’язана до ґун матеріальної природи, залишається незалежною, як сонце незалежне від свого відбитку на воді. Коли сонце віддзеркалюється на поверхні води, ні рух води, ні її температура, ні хвилі на її поверхні на нього ніяк не впливають. Так само: ва̄судеве бгаґаваті бгакті-йоґах̣ прайоджітах̣ (Бгаґ. 1.2.7)    —    людина, яка повністю присвятила себе відданому служінню, бгакті-йозі, стає подібною до сонця, яке відображається на поверхні води. Хоча здається, що відданий живе в матеріальному світі, насправді він перебуває в трансцендентному світі. Як сонце немов присутнє у своєму відображенні на поверхні води, але насправді перебуває на відстані багатьох мільйонів кілометрів, так і людина, яка присвячує себе бгакті-йозі, стає нірґуна, вільною від впливу якостей матеріальної природи.

Авіка̄ра означає «незмінний». У «Бгаґавад-ґіті» теж зазначено, що кожна жива істота    —    це невід’ємна частка Верховного Господа, і тому її вічне становище полягає в тому, щоб співпрацювати з Верховним Господом, використовуючи свою енерґію задля Нього. Це її незмінне становище. Коли вона скеровує свою енерґію і діяльність на чуттєве задоволення, її становище стає змінним, що на санскриті називається віка̄ра. А коли, навіть перебуваючи в матеріальному тілі, вона під керівництвом духовного вчителя практикує віддане слуіжння, то вона досягає незмінног становища, тому що воно уособлює її природний обов’язок. Як сказано в «Шрімад-Бгаґаватам», звільнитися означає відновити своє відначальне становище. Відначальне становище живої істоти    —    це служіння Господу (бгакті-йоґена, бгактйа̄). Коли людина позбувається від матеріальних прив’язаностей і повністю присвячує себе відданому служінню, її становище стає незмінне. Акартр̣тва̄т означає «нічого не роблячи для задоволення чуттів». Коли людина робить щось на власний розсуд, вона відчуває себе володарем своїй дій і тому отримує їхні наслідки, але коли людина робить усе для Крішни, вона не відчуває себе володарем своїй дій. Ставши незмінним і відмовившись від почуття власності над своїми діями, можна відразу піднятися на трансцендентний рівень і стати вільним від впливу ґун матеріальної природи, як сонце вільне від впливу води, в якій віддзеркалюється.

ПОЯСНЕННЯ: Насправді зумовлена душа діє під примусом ґун матеріальної природи. Жива істота не має ніякої незалежності. Коли вона діє під керівництвом Верховного Бога-Особи, вона вільна, але коли береться задовольняти чуття, уявляючи собі, що відчуває задоволення від цього, вона перебуває під впливом чарів матеріальної природи. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: пракр̣тех̣ крійама̄на̄ні    —    людина діє відповідно до природи матеріальних якостей, які вона в собі розвинула. Слово ґуна означає «якості природи». Людина перебуває під впливом якостей природи, але в ілюзії вважає себе за незалежного володаря. Цього оманного почуття власництва можна позбутися просто присвятивши себе відданому служінню під керівництвом Верховного Господа чи Його істинного представника. Арджуна, як описано в «Бгаґавад-ґіті», намагався взяти на себе відповідальність за вбивство діда і вчителя під битви, але діючи під керівництвом Крішни він звільнився від цього почуття власності над своїми діями. Він воював, але був вільним від наслідків війни, хоча на початку, коли хотів уникнути насильства і участі в битві, вся відповідальність за його дії лежала на ньому самому. В цьому полягає різниця між зумовленістю і звільненням. Зумовлена дшуа може бути дуже праведною і діяти в рамках ґуни добра, але її все одно зумовлює вплив матеріальної природи. Однак відданий діє тільки під керівництвом Верховного Господа. Тому, хоча дії відданого можуть здаватися звичайній людині не найліпшими, на ньому не лежить відповідальність за ці дії.

ПОЯСНЕННЯ: Слово карма-дошаіх̣ у цьому вірші означає «неправильними діями». Це стосується до будь-якої діяльності в матеріальному світі, як доброчесної, так і гріховної, тому що всі ці дії залишаються сповнені вад, тобто осквернені матерією. Нетямуща зумовлена душа гадає, що робить доброчинний акт, коли відкриває лікарні чи освітні заклади, які поліпшують матеріальне становище людей, але вона не розуміє, що ці дії все одно сповнені вад, тому що не звільняють її від переселення з одного тіло до іншого. Тут дуже ясно сказано: сад-асан-міш́ра-йонішу    —    за свою так звану праведну діяльність у матеріальному світі людина може народитися в шляхетній родині чи на вищих планетах, серед півбогів, але її дії все одно сповнені вад, тому що не дають їй звільнення. Народитися в хорошому місці чи в шшляхетній родині ще не означає уникнути матеріальних страждань, лабет народження, смерті, старості й хвороб. Під впливом чарів матеріальної природи зумовлена душа ніяк не втямить, що будь-який вчинок, призначений задовольнити чуття, сповнений вад, і що тільки віддане служіння Господу може звільнити її від наслідків її сповненої вад діяльності. Не припиняючи цієї сповненої вад діяльності, вона змушена міняти тіло за тілом, іноді отримуючи вище народження, а іноді нижче. Це називається сам̇са̄ра-падавім    —    життя в матеріальному світі, від якого немає порятунку. Той, хто бажає звільнитися від матеріального існування, повинен скерувати свою діяльність на віддане служіння, іншого виходу немає.

ПОЯСНЕННЯ: Приклад зі сном дуже вдалий. Внаслідок того чи іншого стану розуму під час сну ми потрапляємо у приємне чи неприємне становище. Так само духовна душа не має ніякого діла до матеріальної природи, але через схильність панувати над нею, що коріниться в її розумі, вона потрапляє в зумовлене становище.

Зумовлене існування описано тут словами дгйа̄йато вішайа̄н асйа. Вішайа означає «об’єкт насолоди». Доки істота думає, що насолоджується тими чи іншими матеріальними перевагами, вона житиме зумовленим життям. Але отямившись, вона усвідомлює, що насолоджуватися    —    це не її прероґатива, бо єдиний володар усієї насолоди    —    це Верховний Бог-Особа. У «Бгаґавад-ґіті» (5.29) також сказано, що всі жертвопринесення й аскези призначені для Його насолоди (бгакта̄рам̇ йаджн̃а-тапаса̄м) і що Він володар усіх трьох світів (сарва-лока-махеш́варам). Він справжній друг усіх живих істот. Але замість того, щоб віддати становище володаря всіх насолод і всього сущого, а також справжнього друга всіх живих істот Верховному Богові-Особі, ми проголошуємо власниками, друзями і володарями насолод самих себе. Ми вдаємося до добродійності, вважаючи себе за друзів усього людства. Комусь може подобатися проголошувати себе захисником інтересів своєї нації, найліпшим другом народу і країни, але вони не можуть бути найліпшим другом для всіх людей. Єдиний друг    —    це Крішна. Треба підняти свідомість зумовленої душі на вищий рівень, на якому вона зрозуміє, що її справжній друг    —    це Крішна. Той, хто встановить дружні стосунки з Крішною, ніколи не буде обдурений і завжди отримає всю потрібну йому допомогу. Найбільшу послугу зумовленій душі робить той, хто пробуджує в ній це розуміння, а не той, хто видає себе самого за великого друга. Сила дружби обмежена. Навіть той, хто називає себе чиїмось другом, може проявляти свої дружні почуття тільки до певної межі. Живих істот безліч, а наші можливості обмежені, отож ми нездатні дати справжнє благо всьому людству. Найліпше служіння всім людям полягає в тому, щоб пробуджувати в них свідомість Крішни й давати їм змогу пізнати Крішну як верховного володаря всієї насолоди, верховного владику всього сущого і верховного друга. Тоді цей ілюзорний сон, в якому нам сниться, ніби ми пануємо над матеріальною природою, розвіється, як дим.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш чудово описує шлях до звільнення. Причина зумовленості матеріальною природою полягає в тому, що істота вважає себе за власника, володаря насолоди і друга всіх живих істот. Ці хибні уявлення виникають через медитацію на чуттєву насолоду. Коли людина вважає себе за найліпшого друга своїх співвітчизників, суспільства чи всього людства, і вдається до патріотичної, доброчинної чи альтруїстичної діяльності, вона просто думає про задоволення чуттів. Так званий вождь нації чи гуманіст служить не людям, а своїм чуттям. Така реальність. Але зумовлена душа не розуміє цього, тому що її вводять в оману чари матеріальної природи. Тому це вірш радить якнайсерйозніше присвятити себе на віддане служіння Господу. Це означає, що не треба вважати себе власником, доброчинцем, другом чи тим, хто насолоджується. Треба завжди усвідомлювати, що по-справжньому може насолоджуватися тільки Крішна, Верховний Бог-Особа. В цьому полягає основа бгакті-йоґи. Треба бути твердо переконаним у трьох засадах: треба завжди пам’ятати, що Крішна владика всього сущого, Крішна всім насолоджується і Крішна    —    друг усіх істот. Треба не лише добре усвідомити ці засади самому, але й намагатися переконати в них інших людей, поширюючи свідомість Крішни.

Коли людина серйозно присвячує себе на служіння Господу, в неї природно зникає схильність претендувати на становище владики матеріальної природи. Така відреченість називається вайраґ’я. Замість того, щоб з головою поринати в марні спроби панувати над матерією, така людина присвячує себе розвитку свідомості Крішни, тим самим приборкуючи свою свідомість. Практика йоґи вимагає приборкати чуття    —    йоґа індрійа-сам̇йамах̣. Але чуття завжди шукають діяльності, тому їхню діяльність треба скерувати на віддане служіння; зупинити їхню діяльність неможливо. На того, хто намагається штучно зупинити діяльність чуттів, чекає поразка. Навіть великий йоґ Вішвамітра, що намагався приборкати чуття засобами йоґи, впав жертвою чар Менаки. Таких прикладів існує багато. Поки людина повністю залучить свій розум і свідомість до відданого служіння, залишається загроза того, що розум захоплять бажання чуттєвого задоволення.

Цей вірш вказує на один дуже важливий момент. Тут сказано: прасактам асата̄м̇ патгі    —    розум завжди приваблюється до асат, тимчасового матеріального буття. Ми пов’язані з матеріальної природою з непам’ятних часів і тому звикли відчувати прив’язаність до тимчасової матеріальної природи. Треба зосередити свій розум на вічних лотосових стопах Верховного Господа    —    са ваі манах̣ кр̣шн̣а-пада̄равіндайох̣. Свій розум треба зосередити на лотосових стопах Крішни, і тоді все стане дуже сприятливим. Так цей вірш підкреслює важливість бгакті-йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Практика йоґи містить у собі вісім ступенів: яма, ніяма, асана, пранаяма, прат’яхара, дгарана, дг’яна і самадгі. Яма і ніяма    —    це практика реґулівних засад і суворих приписів, тоді як асана    —    це різні сидячі пози. Практика фізичних вправ не становить мети йоґи, справжнє призначення йоґи полягає в тому, щоб навчитися приборкувати й зосереджувати розум і розвинути віру, щоб утвердитися у відданому служінні.

Дуже важливий чиник у практиці йоґи, як зрештою і будь-якої іншої духовної практики,    —    це бга̄вена, чи бгава. Що таке бгава, пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (10.8): будга̄ бга̄ва-саманвіта̄х̣    —    треба зануритися в любовні думки про Крішну. Коли людина знає, що Крішна, Верховний Бог-Особа,    —    це джерело всього сущого і що все постає з Нього (ахам̇ сарвасйа прабгавах̣), вона пізнає суть вислову «Веданти»: джанма̄дй асйа йатах̣ («відначальне джерело всього»), і занурюється в бгаву, тим самим досягаючи ступеня, який передує любові до Бога.

Рупа Ґосвамі чудово пояснює в «Бгакті-расамріта-сіндгу», як досягають бгави, початкового ступеня любові до Бога. Він каже, що насамперед треба розвинути віру (ш́раддгайа̄нвітах̣). Віру розвивають, приборкуючи чуття    —    або практикою йоґи, дотримуючись її приписів і вправляючись у сидячих позах, або безпосередньо вдаючись до бгакті-йоґи, як радить попередній вірш. Перший і найголовніший з дев’яти елементів бгакті-йоґи    —    це оспівувати Господа і слухати про Нього. Про це згадано й тут: мат-катга̄-ш́раван̣ена ча. Належну віру можна розвинути дотримуючись приписів йоґи, або тої самої мети можно досягнути просто слухаючи про трансцендентні діянння Господа й оспівуючи їх. Дуже важливим тут є слово ча. Бгакті-йоґа являє собою прямий метод, тоді як інші методи непрямі. Але навіть якщо людина вдається до непрямого методу, вона не досягає успіху доти, доки не прийде до прямого методу слухання й оспівування Господньої слави. Тому тут вжито слово сатйена. Свамі Шрідгара зазначає щодо цього, що сатйена означає нішкапат̣ена, тобто «без двоєдушності». Імперсоналісти пронизані двоєдушністю. Часом вони вдають, що виконують віддане служіння, але їхня остаточна мета полягає в тому, щоб злитися з Усевишнім. Це двоєдушність, або капата. На початку «Шрімад-Бгаґаватам» ясно сказано: парамо нірматсара̄н̣а̄м    —    «Наука «Шрімад-Бгаґаватам» призначена для людей, які цілковито вільні від заздрості». Те саме зазначено й тут. Якщо людина не має повної віри у Верховного Бога-Особу і не хоче слухати й оспівувати славу Господа, їй не вдасться досягнути звільнення.

ПОЯСНЕННЯ: Відданий Верховного Бога-Особи, який серйозно присвятив себе відданому служінню, рівно ставиться до всіх живих істот. Є різні види живих істот, але відданий не дивиться на зовнішню оболонку, він дивиться на душу, що живе всередині тіла. Кожна душа являє собою невід’ємну частку Верховного Бога-Особи, і тому відданий не вбачає між ними різниці. Так дивиться на світ наділений знанням відданий. Як пояснено в «Бгаґавад-ґіті», відданий чи мудрець не вбачає різниці між вченим брахманою, собакою, слоном і коровою, тому що знає, що тіло    —    це лише зовнішня оболонка, а сама душа    —    це невід’ємна частка Верховного Господа. Відданий не відчуває ворожості ні до якої живої істоти, але це не означає, що він з усіма зав’язує тісні стосунки. Апрасан̇ґатах̣ означає «не зближуватися з усіма підряд». Відданий дбає про віддане служіння, і тому йому слід близько спілкуватися тільки з відданими, щоб наближатися до своєї мети. Йому ні до чого водитися з іншими, бо, хоча він нікого не має за ворога, він близько спілкується тільки з тими, хто теж виконує віддане служіння.

Відданий повинен дотримуватися обітниці целібату. Целібат не означає, що треба бути цілковито вільним від статевого життя    —    обітниця целібату дозволяє задовольняти свій статевий потяг із дружиною. Найліпше уникнути статевого життя взагалі. Якщо є вибір, то цьому слід віддати перевагу. Якщо ж ні, то відданий може одружитися згідно з релігійними засадами і мирно жити з дружиною.

Відданий не повинен базікати без потреби. Серйозний відданий не має часу балакати про дурниці. Він завжди зайнятий діяльністю у свідомості Крішни. Коли він розмовляє, він говорить тільки про Крішну. Мауна означає «мовчання». Принцип мовчання не забороняє говорити взагалі, цей принцип вимагає не говорити дурниць. Натомість про Крішну він повинен розмовляти з усім завзяттям. Ще один важливий момент, згаданий тут    —    це сва-дгармен̣а, або цілковита посвята своїм вічним обов’язкам, які вимагають вважати себе за вічного слугу Господа і діяти у свідомості Крішни. Наступне слово, балійаса̄, означає «офірувати плоди всіх своїх дій Верховному Богові-Особі». Відданий ніколи нічого не робить задля себе, щоб задовольнити свої чуття. Все, що він заробляє, все, що він їсть, все, що він робить, він присвячує Верховному Богові-Особі, прагнучи задовольнити Його.

ПОЯСНЕННЯ: Кожен, хто народився в матеріальному тілі, повинен підтримувати його, задовольняючи його насущні потреби, а для цього треба якось заробляти собі на життя. Відданий повинен докладати більше зусиль, щоб добути собі прожиток, ніж це конче потрібно. Він повинен задовольнятися мінімальним прибутком і не намагатися заробляти дедалі більше, щоб просто накопичувати непотрібні речі. Зумовлена людина, в якої немає грошей, як можна зазвичай бачити, докладає великих зусиль, щоб заробити більше грошей і тоді панувати над матеріальною природою. Капіладева вчить нас, що не слід докладати великих зусиль задля речей, які приходять самі собою, без надмірної праці. Слово, вжите в цьому зв’язку,    —    йадр̣ччгайа̄, означає, що кожній живій істоті судилося зазнати якогось щастя і якогось страждання в цьому тілі. Це називають законом карми. Щоб накопичити більше грошей, недостатньо самих зусиль, бо інакше майже всі володіли б однаковими статками. В дійсності кожен заробляє й дістає стільки, скільки йому судилося згідно з його кармою. Як зауважує «Бгаґаватам», іноді ми потрапляємо в біду чи небезпечне становище, не докладаючи до цього ніяких зусиль, і так само ми можемо жити в розкошах, не докладаючи зусиль, щоб їх здобути. Господь радить нам приймати свою долю такою, як вона є. Свій цінний час треба використовувати на розвиток свідомості Крішни. Іншими словами, треба задовольнитися своїм природним становищем. Якщо доля ставить нас у певні обставини і наш добробут не дуже високий, порівняно з добробутом інших, ми не повинні перейматися цим. Просто треба використати свій цінний час на те, щоб розвивати свідомість Крішни. Розвиток свідомості Крішни не залежить від матеріального процвітання чи скрути. Свідомість Крішни вища за всі обставини, в які ставить нас матеріальне життя. Останній злидар може розвивати свідомість Крішни з таким самим успіхом, як і великий багатій. Тому треба вміти повністю задовольнятися своїм становищем, яке ми отримуємо з волі Господа.

Також у цьому вірші вжито слова міта-бгук. Це означає, що треба їсти рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб підтримати в тілі життя. Не слід об’їдатися, намагаючись догодити своєму язику. Людині виділено в їжу зерно, фрукти, молоко та інші подібні продукти. Не слід, женучись за втіхою язика, їсти продукти, які людині їсти не годилося. Зокрема, відданий повинен їсти тільки прасад, їжу, офіровану Богові-Особі. Відданому годиться харчуватися рештками страв, піднесених Господу. Господу офірують страви, приготовані з чистих продуктів, як оце зерно, овочі, фрукти, квіти й молоко, а продукти, які мають природу ґун пристрасті й невігластва Господу пропонувати не можна. Відданий не повинен бути жадібним. Також Капіладева радить у цьому вірші, щоб відданий був муні, або вдумливим. Відданий повинен завжди думати про Крішну і про те, як ліпше служити Верховному Богові-Особі. Це єдине, про що ми повинні турбуватися. Як матеріаліст завше думає про те, як поліпшити своє матеріальне становище, атк відданий повинен завжди думати про те, як поліпшити рівень своєї свідомості Крішни. Іншими словами, він повинен бути муні.

Далі цей вірш радить, щоб відданий жив самотньо. Загалом звичайні люди цікавляться грошима, тобто поліпшенням матеріального боку життя, непотрібним для відданого. Відданий повинен знайти собі житло там, де всі цікавляться відданим служінням. Тому відданий переважно оселяється в святому місці, де живуть інші віддані. Писання радять відданому жити там, де немає великої кількості звичайних людей. Отже, дуже важливо жити на відлюдді (вівікта-ш́аран̣а). Наступна якість    —    це шанта, вмиротвореність. Відданий не повинен бути стурбований. Він повинен задовольнятися прибутком, який приходить до нього природним чином, їсти не більше, ніж треба для підтримання здоров’я, жити самотньо і завжди залишатися вмиротвореним. Спокій розуму конче потрібний для розвитку свідомості Крішни.

Наступна якість    —    це маітра, приязність. Відданий повинен до всіх ставитися дружньо, але тісно дружити тільки з відданими. З іншими він повинен підтримувати стримано-ввічливі стосунки. Він може казати: «Так, пане, ви маєте рацію»,    —    але не зав’язувати тісних стосунків з матеріалістами. Разом з тим, відданий повинен виявляти співчуття до невинних людей, що не належать до атеїстів, але не посідають глибокого духовного розуміння. Відданий повинен виявляти співчуття до них і, наскільки можливо, вчити їх, як розвивати свідомість Крішни. Відданий повинен завжди залишатися а̄тма̄ва̄н, утвердженим у своєму духовному становищі. Він не повинен забувати, що насамперед йому слід піклуватися про розвиток духовної свідомості, або свідомості Крішни, а не ототожнювати себе в невігластві з тілом і розумом. А̄тма̄ може також означати «тіло» або «розум», але в даному випадку слово а̄тмава̄н означає, що треба володіти собою. Відданому треба завжди зберігати чисту свідомість і пам’ятати, що він духовна душа, а не матеріальне тіло чи розум. Тоді він впевнено проґресуватиме в свідомості Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Зумовлені душі дуже схильні ототожнювати себе з тілом і вважати, що тіло    —    це «я», а все з ним пов’язане чи вся власність тіла    —    це «моє». На санскриті це називається ахам̇ мамата̄. Такий склад розуму становить корінну причину зумовленого життя. Треба навчитися бачити в усьому поєднання духу й матерії. Треба вміти розрізняти між матеріальною природою і духовною, ототожнюючи себе з духом, а не з матерією. За допомогою цього знання треба позбутися оманного, тілесного погляду на життя.

ПОЯСНЕННЯ: На матеріальному рівні діяльність свідомості може прибирати трьох форм. Коли ми не спимо, свідомість діє по-одному, коли ми спимо й бачимо сни, вона діє по-другому, а коли ми перебуваємо в глибокому сні, вона діє ще по-інакшому. Щоб розвинути свідомість Крішни, треба стати трансцендентним до цих трьох станів свідомості. Треба очистити свою свідомість від усіх інших уявлень про життя, які не узгоджуються із свідомістю Крішни, Верховного Бога-Особи. Це й називається дӯрі-бгӯта̄нйа-дарш́анах̣    —    коли людина розвиває досконалу свідомість Крішни, вона не бачить нічого іншого, крім Крішни. У «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що досконалий відданий може помічати багато рухомих і нерухомих об’єктів, але він в усьому бачить прояв енерґії Крішни. Думаючи про енерґію Крішни, він одразу ж згадує про Самого Крішну в Його особистісному образі. Тому, куди він не дивиться, він в усьому бачить тільки Крішну. У «Брахма-самхіті» (5.38) сказано, що, коли очі людинаи змащені любов’ю до Крішни (према̄н̃джана-ччгуріта), вона завжди бачить Крішну, всередині і зовні. Це підтверджено і тут. Людині слід очиститися від усіх інших поглядів на життя, і тоді, звільнившись від оманного его і ілюзорних уявлень про себе, вона побачить себе як вічного слугу Господа. Чакшушева̄ркам    —    як ми виразно бачимо сонце, так людина, яка повністю розвинула свідомість Крішни, бачить Крішну і Його енерґії. Людина, яка розвинула таке бачення, стає а̄тма-др̣к, тобто досягає самоусвідомлення. Той, хто позбувається оманного его, тобто перестає ототожнювати себе з тілом, починає бачити все таким, як воно є. Тому його чуття також очищуються. Справжнє служіння Господу починається тоді, коли істота очистила свої чуття. Діяльність чуттів не треба зупиняти, треба лише позбутися оманного его, яке примушує істоту ототожнювати себе з тілом. Тоді чуття самі собою стануть чистими і людина зможе за допомогою таких чуттів справді виконувати віддане служіння.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий відданий бачить присутність Верховного Бога-Особи в усій проявленій матерії. Він присутній в матерії лише як відображення, але чистий відданий бачить, що єдине світло в темряві матеріальної ілюзії    —    це Верховний Господь, її основа. В «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що основа всього матеріального прояву    —    це Господь Крішна. Як підтверджує «Брахма-самхіта», Крішна    —    це причина всіх причин. У «Брахма-самхіті» сказано, що Верховний Господь у Своїх частковий або довершених поширеннях присутній не лише в цьому всесвіті і в усіх інших, але і в кожному атомі, хоча Він один і другого немає. Слово адвайам, «недвоїстий», використане в цьому вірші, означає, що, хоча Верховний Бог-Особа проявляється в усьому сущому, навіть в атомах, Він неподільний. Як саме Він присутній в усьому сущому, пояснює наступний вірш.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш наводить досконалу аналогію. Сонце перебуває в небі, на величезній відстані від земної поверхні, але його відблиск можна побачити в жбані з водою, що стоїть в кутку кімнати. Сама кімната занурена в темряву, а сонце перебуває далеко в небі, але відблиск сонця на поверхні воді розсіює темряву. Чистий відданий бачить присутність Верховного Бога-Особи в усьому сущому, тому що бачить відблиск Його енерґії. У «Вішну Пурані» сказано, що, як присутність вогню можна відчути за допомогою його тепла і світла, так за допомогою поширених всюди енерґій Верховного Бога-Особи можна скрізь відчути Його присутність, хоча Він один і другого немає. В «Ішопанішаді» підтвереджено, що звільнена душа всюди відчуває присутність Господа, так само як всюди можна побачити сонячні промені і їхній відблиск, хоча сонце перебуває на величезній відстані від земної кулі.

ПОЯСНЕННЯ: Зумовлена душа думає: «Я тіло», але звільнена душа думає: «Я не тіло, я духовна душа». Це усвідомлення «я є» називається его, або самоототожнення. Концепції «Я тіло», чи «Все пов’язане з тілом    —    моє» називають оманним его, а коли душа пізнає свою природу і думає про себе як про вічного слугу Верховного Господа, це ототожнення являє собою істинне его. Перша концепія являє собою породження темряви трьох якостей матеріальної природи: добра, пристрасті й невігластва,    —    а друга має природу чистого добра, яке називають шуддга-саттва або ва̄судева. Коли ми кажемо, що ми відмовляємося від его, це означає, що ми відмовляємося від оманного его, але істинне его залишається завжди. Коли свідомість душі, проходячи крізь призму матеріальної скверни тіла й розуму, відображається в оманному самоототожненні, жива істота перебуває в зумовленому стані, а коли свідомість відображається в чистому середовищі істинного его, вона звільнена. Жива істота повинна очиститися від схильності ототожнювати себе зі своєю матеріальною власністю, що притаманно зумовленій душі, і знайти свою тотожність у стосунках із Верховним Господом. У зумовленому стані жива істота все вважає за об’єкт чуттєвого задоволення, а у звільненому стані вона все вважає за знаряддя в служінні Верховному Господу. Свідомість Крішни, віддане служіння,    —    це справжній звільнений стан живої істоти. Будь-яка інша діяльність живої істоти, чи вона приймає щось, чи відкидає    —    як на матеріальному рівні, так і на рівні філософії порожнечі або імперсоналізму,    —    це недосконалалий стан чистої душі.

Розвинувши розуміння чистої душі, яке називається сатйа-др̣к, жива істота може в усьому бачити відображення Верховного Бога-Особи. Коли зумовлена душа бачить прекрасну троянду, вона думає, що запашна квітка призначена для задоволення її чуттів. Це одна форма бачення. Однак звільнена душа ту саму квітку бачить як відображення Верховного Господа, думаючи: «Ця прекрасна квітка існує тільки завдяки вищій енерґії Верховного Господа, тому вона належить Верховному Господу і її треба використати в служінні Йому». Існує два різновиди бачення світу. Зумовлена душа бачить квітку як об’єкт власної насолоди, а відданий бачить квітку як те, що треба використати в служінні Господу. Так само можна бачити відображення Верховного Господа в своїх чуттях, розумі, тілі    —    в усьому. Завдяки такому істинному баченню можна все задіяти в служінні Господу. В «Бгакті-расамріта-сіндгу» сказано, що людину, яка все використала на служіння Господу    —    і свою життєву енерґію, і свої статки, і свій інтелект, і свої слова    —    або яка бажає використати це все на служіння Господу, слід вважати за звільнену душу, сатйа-др̣к, незважаючи на її теперішнє становище. Така людина осягнула істинну суть усіх речей.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш докладніше пояснює слова Рупи Ґосвамі, який у «Бгакті-расамріта-сіндгу» каже, що людина може бути звільнена ще навіть у теперішньому тілі. Жива істота, яка стала сатйа-др̣к, тобто пізнала свої стосунки з Верховним Богом-Особою, може здаватися зовні зануреною в п’ять елементів матерії, п’ять об’єктів матеріальних чуттів, десять чуттів і розум та інтелект, але все одно її слід вважати за пробуджену і вільну від впливу оманного его. Дуже важливим у цьому вірші є слово лı̄на. Філософи-майаваді закликають злитися з безособистісним сяйвом Брахмана, вважаючи це за найвищу мети, або призначення. У цьому вірші також йдеться про злиття, або занурення. Але, навіть занурившись в те чи інше середовище, можна зберегти свою індивідуальність. Джіва Ґосвамі ілюструє це на прикладі з зеленою пташкою, яка залітає в крону зеленого дерева і, на перший погляд, зливається з його зеленню, але насправді не втрачає своєї індивідуальності. Пізнати свою істинну індивідуальність означає усвідомити себе як вічного слугу Верховного Господа. Це пояснює Сам Господь Чайтан’я. Він виразно сказав, відповідаючи на запитання Санатани Ґосвамі, що жива істота — це вічний слуга Крішни. Крішна також каже в «Бгаґавад-ґіті», що жива істота вічно є Його невід’ємною часткою. Призначення частки полягає в тому, щоб служити цілому. В цьому полягає суть індивідуальності. Індивідуальність залишається навіть тоді, коли жива істота неначе зливається з матерією. Жива істота має грубе тіло, яке складається з п’яти елементів, тонке тіло, яке складається з розуму, інтелекту, оманного его й оскверненої свідомості, а також п’ять діяльних чуттів і п’ять пізнавальних чуттів. Таким чином вона занурюється в матерію. Але навіть занурившись у двадцять чотири матеріальних елементи, вона зберігає свою індивідуальність вічного слуги Господа. Живу істоту, яка усвідомлює своє становище слуги, чи вона перебуває в духовному світі, чи в матеріальному, слід вважати за звільнену душу. Так пояснюють авторитети і так сказано теж і в цьому вірші.

ПОЯСНЕННЯ: Тільки в невігластві жива істота вважає себе загубленою. Розвинувши знання і усвідомивши своє істинне становище вічної істоти, вона розуміє, що ніколи не може пропасти. Вдалий приклад, який це ілюструє, наведено в цьому вірші: нашт̣а-вітта іва̄турах̣. Людина, яка втратила великі гроші, може думати, що вона пропала, але насправді пропала не вона, а тільки її гроші. Але через те, що її свідомість занурена в гроші, тобто через те, що вона ототожнює себе з цими грошима, вона вважає, що пропала вона сама. Так само, коли ми помилково ототожнюємо себе з матерією, яка становить наше поле діяльності, ми іноді думаємо, що пропали, хоча насправді це ілюзія. Коли в людині прокидається чисте знання і вона усвідомлює себе як вічного слугу Господа, вона повертається в своє істинне становище. Жива істота ніколи не може пропасти. Людина, яка поринула в сон і забула, хто вона, може вважати, що вона хтось інший чи що вона пропала, але насправді її тотожність залишається та сама. Уявляти себе загубленим примушує оманне его, яке існує доти, доки жива істота не прокинеться й не усвідомить, що вона вічний слуга Господа. Ідеї філософів-майаваді про злиття з Верховним Господом    —    це просто інший прояв оманного его, яке навіює їм думки про зникнення особи. Під впливом ілюзії хто завгодно може проголосити себе Верховним Господом, але це не має нічого спільного з дійсністю. Це остання пастка майі, в яку вона ловить живу істоту. Вважати себе за рівного Верховному Господу чи вважати себе за Самого Верховного Господа означає все ще залишатися під впливом оманного его.

ПОЯСНЕННЯ: Філософи-майаваді вважають, що в кінець-кінцем індивідуальність зникає, все стає одним, і між тим, хто пізнає, пізнаваним і знанням зникає будь-яка різниця. Але ретельний аналіз виявляє помилковість такого судження. Індивідуальність не зникає ніколи, навіть коли істоті здається, що три начала    —    той, хто пізнає, пізнаване і знання    —    зливаються воєдино. Саме усвідомлення того, що ці три начала зливаються, також являє собою різновид знання, а раз існує той, хто сприймає це знання, як можна стверджувати, що той, хто пізнає, пізнаване і знання злилися воєдино? Індивідуальна душа, яка сприймає це знання, далі залишається індивідуальністю. Індивідуальність залишається як у матеріальному існуванні, так і в духовному, єдина різниця полягає в природі самоототожнення індивідуальної душі. Коли душа ототожнює себе з матерією, на неї впливає оманне его і вона під впливом ілюзії сприймає всі речі інакшими, ніж вони є насправді. В цьому полягає суть зумовленого життя. Відповідно, коли жива істота очищується від оманного его, вона все бачить в істинному світлі, і цей стан називають звільненням.

Як сказано в «Ішопанішаді», все суще належить Господу: іш́а̄ва̄сйам ідам̇ сарвам. Все суще спирається на енерґію Верховного Господа. Це підтверджує і «Бгаґавад-ґіта». Все суще породжене енерґією Господа і спирається на неї, а енерґія Господа невідмінна від Нього Самого, однак Господь проголошує: «Я існую окремо». Тому, хто ясно усвідомлює своє природне становище, відкриваються всі істини. Коли людина дивиться на все через призму оманного его, таке сприйняття її зумовлює, а коли вона приймає речі такими, які вони є, вона досягає звільнення. Тут можна використати приклад, наведений у попередньому вірші: коли людина, яка ототожнює себе зі своїми грошима, втрачає їх, вона вважає, що вона сама також пропала. Але насправді вона зовсім відмінна від грошей, і гроші їй не належать. Побачивши дійсність в істинному світлі, ми розуміємо, що гроші не належать жодній окремій людині чи живій істоті і не є людським творінням. В кінцевому підсумку гроші становлять власність Верховного Господа, і тому не може бути мови про те, щоб хтось їх втратив. Але доки людина в своїй ілюзії думає «Я насолоджуюся» чи «Я Господь», вона не зможе звільнитися від спотвореного світобачення і залишатиметься зумовленою. А як тільки вона звільняється від оманного его, вона досягає звільнення. Як підтверджує «Бгаґаватам», мукті, або звільнення,    —    це повернення до свого істинного природного становища.

ПОЯСНЕННЯ: Девахуті, мати Капіладеви, задає своє перше запитання. Хоча ми можемо зрозуміти, що духовна душа відмінна від матерії, роз’єднати їх між собою неможливо ні за допомогою філософських роздумів, ні за допомогою правильного розуміння. Духовна душа    —    це межова енерґія Верховного Господа, а матерія    —    це Його зовнішня енерґія. Так чи інакше ці дві вічні енерґії з’єдналися і роз’єднати їх дуже важко, тому як індивідуальна душа може досягнути звільнення? Практика теж показує, що коли душа відділяється від тіла, то тіло припиняє своє існування, а коли тіло відокремлене від душі, існування душі неможливо виявити. Доки душа й тіло поєднані між собою, ми бачимо прояви життя. Але коли вони роз’єднуються, ми вже не бачимо проявів існування тіла й душі. Запитання, яке Девахуті задає Капіладеві, певною мірою викликане впливом філософії порожнечі. Послідовники філософії порожнечі кажуть, що свідомість утворюється внаслідок поєднання матеріальних елементів, а коли свідомість зникає і комбінація матеріальних елементів розпадається, в кінці не залишається нічого, крім порожнечі. У філософії майавади ця відсутність свідомості має назву нірвана.

ПОЯСНЕННЯ: Цей приклад посилається на те, що все матеріальне має певний запах. Квітка, земля    —    все якось пахне. Якщо запах відділити від матеріального об’єкту, його не вдасться розпізнати. Без смаку вода не буде водою. Якщо вогонь не виділятиме тепла, саме слово «вогонь» втратить своє значення. Так само, без інтелекту дух не буде духом.

ПОЯСНЕННЯ: Навіть коли жива істота прагне свободи від матеріальної скверни, ця свобода не приходить до неї. Щойно жива істота ставить себе в залежність від ґун матеріальної природи, всі її дії відбуваються під впливом якостей матеріальної природи, а сама вона залишається їхнім пасивним виконавцем. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує: пракр̣тех̣ крійама̄н̣а̄ні ґун̣аіх̣    —    дії живої істоти продиктовані впливом якостей, чи ґун, матеріальної природи. Жива істота помилково гадає, що всі дії виконує вона сама, але, на жаль, сама вона бездіяльна. Іншими словами, вона не має нагоди вийти з-під влади матеріальної природи, тому що ця природа повністю її зумовлює. У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що вирватися з лабет матеріальної природи вкрай важко. Можна скільки завгодно переконувати себе, що все, врешті-решт, порожнеча, що Бога немає і що, навіть якщо в основі всього сущого лежить дух, цей дух безособистісний. Так собі можна мудрувати без кінця, але справді звільнитися з лабет матеріальної природи вкрай важко. Девахуті каже, що поки істота залишається під впливом матеріальної енерґії, скільки вона не теоретизуй, як вона може звільнитися? Відповідь на це можна знайти в «Бгаґавад-ґіті» (7.14): тільки той, хто віддався лотосовим стопам Верховного Господа Крішни (ма̄м ева йе прападйанте), може звільнитися з лабет майі.

Девахуті поступово піднімається до рівня цілковитої відданості і тому задає дуже розумні запитання. Як звільнитися? Як істота, яку міцно тримають ґуни матеріальної природи, може досягнути чистого стану духовного існування. Це запитання містить дуже цінний натяк для всіх прихильників так званої медитації. Є багато прихильників так званої медитації, які думають: «Я Верховна Духовна Душа. Я керую діяльністю матеріальної природи. З моєї волі рухається сонце і сходить місяць». Вони думають, що такі думки чи медитації дарує їм звільнення, але можна побачити, що всього лиш через три хвилини після такої безглуздої медитації вони опиняються в цілковитому рабстві ґун матеріальної природи. Відразу ж після цієї зарозумілої медитації горе-йоґа мучить спрага, і йому хочеться вихилити чарку чи викурити цигарку. Він цілковитий раб матеріальної природи, проте він гадає, що повністю звільнився з її лабет. Це запитання Девахуті    —    пересторога для таких людей, які проголошують, що вони суть усе суще чи що все врешті-решт порожнеча і тому немає різниці між гріховною і праведною діяльністю. Це все атеїстичні вигадки. Насправді, поки жива істота не віддасться Верховному Богові-Особі, як вчить «Бгаґавад-ґіта», їй не звільнитися з пут майі.

ПОЯСНЕННЯ: Причина матеріального рабства полягає в тому, що жива істота під впливом оманного его, через яке вона прагне панувати над матеріальною природою, сама віддає себе в полон матерії. У «Бгаґавад-ґіті» (7.27) сказано: іччга̄-двеша-самуттгена. Жива істота відчуває в собі дві схильності. Одна схильність    —    це іччга̄, тобто бажання панувати над матеріальною природою чи бути так само великим, як Верховний Господь. Кожен у матеріальному світі хоче бути великим. Друга схильність    —    це двеша, або «заздрість». Заздрячи Крішні, Верховному Богові-Особі, людина думає: «Чому Крішна повинен бути суттю всього сущого? Я нічим не гірший за Крішну». Ці два почуття, бажання бути Господом і заздрість до Господа, становлять причину матеріального рабства. Доки у мислителя, шукача спасіння чи послідовника філософії порожнечі залишається якесь бажання бути найвищим, бути всім сущим чи заперечувати існування Бога, залишається причина їхнього рабства, і тому про їхнє звільнення не може бути й мови.

Девахуті мудро каже: «Людина може теоретично проаналізувати елементи матеріальної природи і сказати, що вона звільнилася, але доки існує причина її рабства, вона не може бути вільною». «Бгаґавад-ґіта» теж каже, що досконалого успіху в своїх пошуках знання досягає тільки той, хто за багато життів усвідомлює свою природу і віддається Верховному Господу, Крішні. Між теоретичної свободою від матеріальної рабства і справжньої свободою пролягає величезна різниця. «Бгаґаватам» (10.14.4) каже, що людина, яка залишає благословенний шлях відданого служіння і просто намагається пізнати світ за допомогою роздумів, просто марнує свій цінний час (кліш́йанті йе кевала-бодга-лабдгайе). Результат такої добровільної праці один    —    втомлива праця, інших результатів немає. Розумові труди мислителя не дають йому нічого іншого, крім втоми. Ілюструючи такі зусилля, «Шрімад-Бгаґаватам» порівнює їх із працею людини, яка молотить порожню полову    —    така людина не має жодної користі зі своєї праці, тому що все зерно вже обмолечене. Так само, просто будуючи умоглядні теорії неможливо звільнитися від матеріального рабства, тому що причина цього рабства залишається. Треба усунути причину, тоді зникне і її наслідок. Це пояснює Верховний Бог-Особа у наступних віршах.

ПОЯСНЕННЯ: Шрідгара Свамі щодо цього пише у своєму коментарі, що саме стикання з матеріальною природою ще не зумовлює істоту. Зумовлене життя починається тоді, коли істота осквернюється ґунами матеріальної природи. Коли людина спілкується з представниками правоохоронних органів, це ще не означає, що вона злочинець. Доки вона не порушує закон, її ніхто не каратиме, навіть якщо вона буде крутитися біля поліцейських. Так само звільнена душа не зазнає впливу матеріальної природи, навіть перебуваючи в ній. Навіть Верховний Бог-Особа якось стикається з матеріальною природою, коли сходить у цей світ, але це не впливає на Нього. Треба діяти так, щоб, навіть перебуваючи в матеріальній природі, залишатися вільним від її скверни. Хоча лотос росте в воді, він не доторкається до неї. Саме так треба провадити своє життя, згідно з настановами Бога-Особи Капіладеви, які Він дає в цьому вірші (анімітта-німіттена сва-дгармен̣а̄мала̄тмана̄).

Можна звільнитися від усіх злигоднів і нещасть, просто серйозно присвятивши себе на віддане служіння. У цьому вірші пояснено, як людина проґресує на шляху відданого служіння й досягає досконалості. Спочатку людина повинна з чистою свідомістю виконувати свої визначені обов’язки. «Чиста свідомість» означає «свідомість Крішни». Свої визначені обов’язки треба виконувати у свідомості Крішни. Немає потреби якось змінювати свої обов’язки, треба просто діяти у свідомості Крішни. Виконуючи свої обов’язки у свідомості Крішни, треба впевнитися, чи Крішна, Верховний Бог-Особа, задоволений цією фаховою діяльністю. В іншому місці «Бгаґаватам» сказано: сванушт̣гітасйа дгармасйа сам̇сіддгір харі-тошан̣ам    —    кожен має ті чи інші визначені обов’язки, але виконання цих обов’язків буде досконале тільки тоді, коли цим буде задоволений Верховний Бог-Особа, Харі. Наприклад, обов’язок Арджуни полягав у тому, щоб воювати, але критерієм, який визначав те, наскільки досконало він виконував свій обов’язок, полягав у тому, наскільки задоволений Крішна. Крішна хотів, щоб Арджуна воював, і коли Арджуна вступив у битву задля задоволення Господа, він досягнув досконалості у своїх професійних обов’язках і у відданому служінні. Натомість, коли він, всупереч віол Крішни, не бажав воювати, його дії були недосконалими.

Той, хто хоче, щоб його життя було досконале, повинен виконувати свої визначені обов’язки, прагнучи задовольнити цим Крішну. Треба діяти у свідомості Крішни, тому що така діяльність ніколи не породжує наслідків (анімітта-німіттена). Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: йаджн̃а̄ртга̄т карман̣о ’нйатра    —    всі свої дії треба виконувати тільки задля Яґ’ї, тобто для задоволення Вішну. Будь-яка інша діяльність, яку людина виконує не для задоволення Вішну, чи Яґ’ї, зв’язує виконавця. Тому Капіла Муні тут вчить, як стати трансцендентним до пут матерії, діючи у свідомості Крішни, тобто серйозно присвятивши себе відданому служінню. Розвинути таке серйозне ставлення до відданого служіння можна слухаючи про Господа впродовж тривалого часу. Слухати і оспівувати оповіді про Господа    —    це початок відданого служіння. Треба спілкуватися з відданими і слухати від них про трансцендентну появу Господа, Його діяння, зникнення, повчання і т. д.

Існує два різновиди шруті, чи писань. Один різновид    —    це писання, які повідав Сам Господь, а другий    —    це писання, які розповідають про Господа і Його відданих. До першого різновиду належить «Бгаґавад-ґіта», а до другого    —    «Шрімад-Бгаґаватам». Треба знову й знову слухати ці писання у викладі гідних довіри людей, щоб утвердитися на шляху серйозного відданого служіння. Присвятивши себе такому відданому служінню, людина звільняється від скверни майі. У «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що оповіді про Верховного Бога-Особу очищують серце слухача від усієї скверни, породженої впливом трьох ґун матеріальної природи. Постійне й реґулярне слухання зменшує занечищення хіттю й жадібністю до насолоди й панування над матеріальною природою, а коли хіть і жадібність зменшуються, людина піднімається до ґуни добра. Цей той рівень, на якому людина пізнає Брахман, або дух. Завдяки цьому людина утверджується на трансцендентному рівні. А завжди перебувати на трансцендентному рівні означає досягнути свободи від пут матерії.

ПОЯСНЕННЯ: Віддане служіння у свідомості Крішни не можна виконувати сліпо, керуючись матеріальними емоціями чи вигадками. Тут конкретно сказано, що віддане служіння треба виконувати з повним знанням і баченням Абсолютної Істини. Абсолютну Істину можна збагнути, розвиваючи трансцендентне знання, а критерієм розвитку трансцендентного знання служить відреченість, яку воно породжує. Ця відреченість не тимчасова й не вдавана    —    вона дуже глибока. Чим більше людина розвиває свідомість Крішни, тим більше в неї проявляється відреченість від матерії, вайраґ’я. Якщо людина не відрікається від матеріальної насолоди, це означає, що вона не розвивається у свідомості Крішни. Свідомість Крішни дає настільки глибоку відреченість, що її не може похитнути найзнадливіша ілюзія. Віддане служіння треба виконувати в дусі цілковитої тапас’ї, чи аскези. Треба щомісяця поститися на два дні екадаші, які випадають на одинадцятий день прибутного і одинадцятий день убутного місяця, а також у дні з’явлення Господа Крішни, Господа Рами і Господа Чайтан’ї Махапрабгу. Є багато таких днів, коли треба постити. Йоґена означає «приборкуючи розум і чуття» (йоґа індрійа-сам̇йамах̣). Слово йоґена вказує на те, що людина глибоко занурена в своє духовне єство і здатна, розиваючи знання, збагнути своє природне становище і свої стосунки з Наддушею. Завдяки цьому вона міцно утверджується у відданому служінні, і її віри не можуть похитнути жодні матеріальні спокуси.

ПОЯСНЕННЯ: Дерево містить у собі вогонь, який за сприятливих обставин спалахує. Але, якщо вогонь підтримувати, то дерев’яні тріски, які стали причиною вогню, самі згорають у ньому. Так само, зумовлене життя істоти в матеріальному світі починається через її бажання панувати над матеріальною природою і заздрість до Верховного Господа. Головні дві хвороби зумовленої душі полягають у тому, що вона хоче злитися з Верховним Господом або хоче стати володарем матеріальної природи. Кармі намагаються експлуатувати багатства матеріальної природи, щоб стати її володарем і задовольняти свої чуття, а ґ’яні, шукачі звільнення, хочуть злитися воєдино з Верховним Богом-Особою або з Його безособистісним сяйвом. Причина цих двох хвороб    —    це матеріальне забруднення. Його можна усунути за допомогою відданого служіння, тому що віддане служіння вільне від цих двох хвороб    —    бажання панувати над матеріальною природою і бажання злитися з Верховним Господом. Отже, старанне виконання відданого служіння у свідомості Крішни відразу ж спалює причину матеріального існування.

Зовні відданий, який повністю занурений у свідомість Крішни, схожий на великого кармі, що постійно працює, але природа діяльності відданого зовсім інакша, тому що відданий усі свої дії присвячує задоволенню Верховного Господа. Це називається бгакті, віддане служіння. Арджуна, здавалося, був воїном, але коли своїм воєнним мистецтвом він задовольнив чуття Господа Крішни, він став відданим. Взявши до уваги, що відданий також вдається до філософського пошуку, щоб пізнати Верховного Бога-Особу таким, як Він є, можна сплутати дії відданого з діями умоглядного мислителя, але насправді відданий намагається збагнути духовну природу і трансцендентну діяльність. Отож, незважаючи на схильність до філософських роздумів, відданий не зазнає матеріальних наслідків, властивих корисливій діяльності і умоглядним роздумам, тому що присвячує свої дії Верховному Богові-Особі.

ПОЯСНЕННЯ: Жива істота не може дійсно насолоджуватися матеріальними ресурсами, і тому врешті-решт її спроби панувати над матеріальною природою зазнають поразки. Розчарована цією поразкою, вона бажає здобути більше могутності, ніж має звичайна жива істота, і тому хоче злитися з буттям верховного володаря насолоди. Таким чином вона плекає задум зазнати набагато більшої насолоди.

Коли істота утверджується у відданому служінні, вона здобуває справжню незалежність. Люди меншого розуму не розуміють становище вічного слуги Господа. Їх пантеличить слово «слуга», їм невтямки, що це служіння цілком відмінне від служіння в матеріальному світі. Бути слугою Господа    —    це найвище становище, якого можна досягти. Той, хто зумів це зрозуміти і відродив свою первинну природу вічного Господнього слуги, стає цілковито незалежним. Жива істота втрачає незалежність тоді, коли зв’язує своє існування з матеріальною природою. У царстві духу жива істота володіє повною незалежністю, і про її залежність від трьох ґун матеріальної природи не може бути й мови. Відданий досягає цього незалежного становища і тому, побачивши марність бажання насолоджуватися матерією, відмовляється від нього.

Відмінність між відданим і імперсоналістом полягає в тому, що імперсоналіст намагається стати єдиним із Всевишнім, щоб безперешкодно насолоджуватися, тоді як відданий взагалі відмовляється від схильності насолоджуватися і присвячує себе трансцендентному любовному служінню Господеві. Це природне становище живої істоти, в якому вона постає в усій своїй величі. Досягнувши цього становища, вона стає ішварою, повністю незалежною. Справжній ішвара, або ішвара парама, тобто верховний ішвара, володар верховної незалежності    —    це Крішна. Жива істота може бути ішварою тільки тоді, коли служить Господу. Іншими словами, істинна незалежність    —    це трансцендентна насолода, яку дарує любовне служіння Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Уві сні свідомість людини затьмарена, і вона іноді бачить усілякі неприємні речі, які турбують її, але коли вона прокидається, хоча вона й пам’ятає події сну, вони вже не турбують її. Так само людина, яка досягнула самоусвідомлення, тобто збагнула свої істинні стосунки з Верховним Господом, стає цілковито задоволена, і три ґуни матеріальної природи, причина всіх турбот, втрачають вплив на неї. У забрудненій свідомості істота все бачить як об’єкт власної насолоди, але в чистій свідомості, у свідомості Крішни, вона бачить, що все призначене для насолоди верховного володаря. В цьому полягає відмінність між станом сну і пробудженням. Цей вірш порівнює забруднений стан свідомості із сном, а свідомість Крішни    —    із пробудженням. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», єдина особа, яка володіє абсолютною насолодою,    —    це Крішна. Людина, яка усвідомлює, що Крішна    —    володар усіх трьох світів і друг усіх істот, стає вмиротвореною й незалежною. Доки зумовлена душа не зрозуміла цього, вона намагається всім насолоджуватися. Вона намагається стати гуманістом чи філантропом і відкривати лікарні та школи для своїх ближніх, але це все ілюзія, тому що матеріальна діяльність не дає користі нікому. Якщо хтось справді хоче добра своїм ближнім, він повинен пробудити їхню свідомість Крішни. Рівень свідомості Крішни    —    це стан пратібуддга, що означає «чиста свідомість».

ПОЯСНЕННЯ: Господь Капіла каже, що майі ма̄насам, відданого, чий розум повсякчасно зосереджений на лотосових стопах Верховного Бога-Особи, називають а̄тма̄ра̄ма або відіта-таттва. А̄тма̄р̣а̄ма означає «той, хто черпає насолоду в самому собі» або «той, хто черпає насолоду в духовній природі». В матеріальному розумінні слово а̄тма̄ стосується до тіла чи розуму, але коли йдеться про особу, розум якої зосереджений на лотосових стопах Верховного Господа, слово а̄тма̄ра̄ма означає «той, хто утвердився в духовній діяльності у своїй стосунках з Верховною Душею». Верховна Душа    —    це Бог-Особа, а індивідуальна душа    —    це жива істота. Коли вони вступають у взаємини, засновані на обміні служінням і благословеннями, жива істота досягає становища атмарами. Цього становища досягає той, хто пізнав істину такою, як вона є. Істина полягає в тому, що Верховний Бог-Особа насолоджується усім сущим, а живі істоти призначені служити Йому і дарувати насолоду. Той, хто знає цю істину і намагається використати всі свої володіння на служіння Господу, звільняється від усіх матеріальних наслідків та впливу ґун матеріальної природи.

Це можна пояснити на прикладі. Як матеріаліст береться будувати хмарочос, так відданий береться будувати великий храм для Вішну. На сторонній погляд, і будівничий хмарочоса і будівничий храму роблять те саме: збирають дошки, камінь, залізо та інші будівельні матеріали. Але той, хто будує хмарочос,    —    матеріаліст, а будівничий храму Вішну    —    атмарама. Матеріаліст, будуючи хмарочос, намагається задовольнити власну особу, яку він ототожнює з тілом, а відданий, будуючи храм, намагається задовольнити Верховного Бога-Особу. Хоча обидва виконують діяльність у матеріальному середовищі, відданий досягає звільнення, а матеріаліст зумовлює себе. Це відбувається через те, що відданий, будуючи храм, зосереджує розум на Верховному Богові-Особі, а невідданий, будуючи хмарочос, зосереджує розум на задоволенні чуттів. Хоч би що людина робила, навіть перебуваючи в матеріальному світі, якщо її розум зосереджений на лотосових стопах Бога-Особи, її дії не будуть зумовлювати її і зв’язувати своїми наслідками. Той, хто діє у відданому служінні, у повній свідомості Крішни, завжди залишається незалежним від впливу матеріальної природи.

ПОЯСНЕННЯ: Усіх, хто виконує віддане служіння Верховному Богові-Особі, називають відданими, але між чистими відданими і змішаними існує відмінність. Змішаний відданий виконує віддане служіння задля тої чи іншої матеріальної вигоди, а чистий відданий виконує віддане служіння задля духовного блага, щоб вічно існувати в трансцендентній обителі Господа у повному блаженстві та знанні. У матеріальному світі, поки відданий ще не очистився до кінця, він сподівається від Господа матеріальної вигоди у формі полегшення матеріальних страждань, чи матеріальних статків, чи знання про стосунки між Верховним Богом-Особою і живою істотою, чи знання про істинну природу Верховного Господа. Коли людина стає трансцендентною до цих запитів, її називають чистим відданим. Вона служить Господу не для того, щоб отримати яксь матеріальну вигоду чи пізнати Верховного Господа. Нею керує єдине почуття    —    любов до Верховного Бога-Особи, і вона спонтанно намагається задовольнити Його.

Найвищий приклад чистого відданого служіння    —    це ґопі Вріндавани. Вони не прагнули пізнати Крішну, вони хотіли просто кохати Його. Таке кохання являє собою чисту форму відданого служіння. Поки людина не досягнула цієї чистої форми відданого служіння, в неї залишається бажання досягнути вищого становища в матеріальному світі. Змішаний відданий може бажати насолоджуватися зручним життям на іншій планеті, де тривалість життя набагато довша, як оце на Брахмалоці. Це бажання матеріальне, але тому що відданий служить Господу, врешті-решт, після багатьох життів матеріальної насолоди, він неодмінно розвиває свідомість Крішни, для якої властива втрата інтересу до будь-якого матеріального становища. Такий відданий не бажає навіть посісти становище Господа Брахми.

ПОЯСНЕННЯ: По-справжньому пізнати себе означає стати чистим відданим Господа. Саме поняття «відданий» вказує на існування діяльності відданого служіння і об’єкту відданості. Пізнати себе в кінцевому підсумку означає зрозуміти Бога-Особу і живих істот. Істинне самоусвідомлення    —    це знання про індивідуальну душу і любовні взаємини між Верховним Богом-Особою і живою істотою. Цього не можуть досягнути ні імперсоналісти, ні будь-які інші трансценденталісти, вони не можуть зрозуміти науки відданого служіння. Віддане служіння відкривається чистому відданому з безможної безпричинної милості Господа. Господь Сам каже про це тут: мат-праса̄дена    —    «Моєю особливою ласкою». Те саме сказано в «Бгаґавад-ґіті». Тільки ті, хто з любов’ю та вірою присвячують себе відданому служінню, отримують від Верховного Бога-Особи розум, потрібний, щоб поступово неухильно наближатися до обителі Бога-Особи.

Ніх̣ш́рейаса означає «остаточна мета». Слово сва-сам̇стга̄на вказує на те, що імперсоналісти не мають ніякого пристановища. Вони жертвують своєю індивідуальністю, щоб жива іскра злилася з безособистісним сяйвом, яке випромінює трансцендентне тіло Господа, але відданий має свою обитель. Планети спочивають на сонячному промінні, але саме сонячне проміння не має опори. Тільки тоді, коли істота досягає тої чи іншої планети, вона має якесь пристановище. Духовне небо, яке називають кайвал’єю,    —    це просто сповнене блаженства сяйво, яке заливає всі напрямки і яке існує під опікою Верховного Бога-Особи. У «Бгаґавад-ґіті» (14.27) сказано: бра̄хман̣о хі пратішт̣га̄хам    —    основою безособистісного сяйва Брахмана є тіло Верховного Бога-Особи. Іншими словами, кайвал’я, чи безособистісний Брахман    —    це сяйво тіла Верховного Бога-Особи. У цьому безособистісному сяйві існують духовні планети, відомі як Вайкунтги, і головна з них    —    Крішналока. Деякі віддані піднімаються на планети Вайкунтги, а деякі досягають Крішналоки. Кожен відданий потрапляє в ту обитель, яка відповідає його бажанням і яка називається сва-сам̇стга̄на, тобто «його бажанна мета». З милості Господа свідомий своєї природи й занурений у віддане служіння відданий знає свою мету, ще навіть перебуваючи в матеріальному тілі. Тому він виконує віддане служіння стало й непохитно, не маючи ніяких сумнівів, а покинувши матеріальне тіло, відразу ж досягає мети, до якої готувався. Досягнувши цієї обителі, він вже ніколи не повертається до матеріального світу.

Слова лін̇ґа̄д вінірґаме, вжиті в цьому вірші, означають «звільнившись від двох видів матеріальних тіл, грубого й тонкого». Тонке тіло складається з розуму, інтелекту, оманного его і оскверненої свідомості, а грубе    —    з п’яти елементів, тобто землі, води, вогню, повітря й ефіру. Коли істота йде в духовний світ, вона покидає в матеріальному світі не тільки грубе тіло, але й тонке. Вона входить у духовне небо у своєму чистому, духовному тілі і знаходить пристановище на одній з духовних планет. Хоча імперсоналісти також досягають духовного неба, покинувши тонке й грубе матеріальні тіла, вони не піднімаються на духовні планети. Згідно зі своїм бажанням вони отримують можливість злитися з духовним сяйвом, яке випромінює трансцендентне тіло Господа. Слова сва-сам̇стга̄нам дуже важливі в цьому вірші. Жива істота досягає тої обителі, до якої готує себе. Імперсоналістів зустрічає безособистісне сяйво Брахмана, а ті, хто хоче спілкуватися з Верховним Богом-Особою в Його трансцендентній формі Нараяни на Вайкунтгах, чи з Крішною на Крішналоці, ідуть до тих обителей і ніколи звідти не повертаються.

ПОЯСНЕННЯ: Йоґів загалом приваблюють побічні наслідки йоґічної практики, містичні сили, що дозволяють ставати меншим за найменше чи більшим за найбільше, виконувати будь-які свої бажання, підкорювати всіх своїй волі і навіть створити планету. Йоґи, які не мають достатнього знання про плоди відданого служіння, приваблюються до цих сил, але ці сили мають матеріальну природу і ніяк не пов’язані з духовним розвитком. Як і всі інші матеріальні сили, які створює матеріальна енерґія, містичні сили йоґа теж матеріальні. Розум досконалого йоґа не приваблюють жодні матеріальні здібності, його приваблює лише безкорисливе служіння Верховному Господу. Злиття з сяйвом Брахмана здається відданому не ліпшим за пекло, а йоґічні сили чи здатності, які передують досягненню досконалості в йозі, як оце влада над чуттями, приходять до нього самі собою. Що ж стосується досягнення вищих планет, відданий вважає мрії про це не ліпшими за хворобливе марення. Увага відданого зосереджена цілковито на вічному любовному служінні Господу, і тому смерть над ним не владна. Розвинувши таку відданість Господу, досконалий йоґ піднімається на рівень вічного знання і блаженства.