ПОЯСНЕННЯ: Слово а̄тма-праджн̃аптайе означає, що Господь сходить задля добра всього людського роду, щоб принести трансцендентне знання. Ведична мудрість дає людям змогу повністю вдовольнити свої матеріальні потреби, навчаючи їх, як створити хороші умови для життя і разом з тим поступово піднятися до рівня ґуни добра. На рівні ґуни добра знання людини значно розширюється. На рівні страсті знання немає, бо страсть    —    це просто поштовх до матеріальної насолоди. На рівні невігластва немає ані знання, ані насолоди. Життя людей, які перебувають на цьому рівні, мало чим відрізняється від життя тварин.

Призначення Вед полягає в тому, щоб підняти людину з невігластва до рівня добра. Коли людина перебуває на рівні ґуни добра, вона здатна зрозуміти свою істинну природу, тобто здатна отримати трансцендентне знання. Для звичайної людини це знання залишається повністю незрозумілим. Щоб донести це знання до людей, потрібен ланцюг учнівської спадкоємності, і тому це знання пояснює або Сам Верховний Бог-Особа, або Його істинний відданий. Шаунака Муні також каже тут, що Капіла, втілення Верховного Бога-Особи, народився чи з’явився тільки для того, щоб пояснити й поширити трансцендентне знання. Щоб збагнути душу та її діяльність, недостатньо зрозуміти що ми не матерія, а дух (ахам̇ брахма̄смі    —    «За своєю природою я Брахман»). Треба також втвердитися в діяльності Брахмана. Суть цієї діяльності пояснює Сам Верховний Бог-Особа. Це трансцендентне знання здатні оцінити тільки люди, для тварин воно недоступне, як виразно вказує вжите тут слово нр̣н̣а̄м    —    «для людей». Людину вирізняє те, що вона провадить впорядковане життя. Життя тварин також впорядковане законами природи, але людина сама впорядковує своє життя згідно з вказівками писань і наставників. Справді впорядкованим можна назвати тільки людське життя, а не життя тварин. Тільки впорядкувавши своє життя, можна збагнути трансцендентну науку.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що ніхто не може зрівнятися з Верховним Богом-Особою чи стати більшим за Нього. Те саме кажуть і Веди: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н. Він верховна жива істота, яка задовольняє потреби всіх інших живих істот. Отже, всі інші живі істоти, як джіва-таттва, так і вішну-таттва, підпорядковані Верховному Богові-Особі, Крішні. Те саме підтверджено тут. На хй асйа варшман̣ах̣ пум̇са̄м    —    серед живих істот ніхто не може перевершити Верховну Особу, бо немає нікого багатшого, славетнішого, сильнішого, вродливішого, мудрішого і відреченішого, ніж Він. Ці якості є проявом Його становища Верховного Бога, причини всіх причин. Йоґи пишаються здатністю робити чудеса, але з Верховним Богом-Особою не зрівняється ніхто.

Кожного, хто встановив стосунки з Верховним Господом, вважають за йоґа найвищого рівня. Віддані можуть не мати такої могутності, як Верховний Господь, але, постійно спілкуючись із Господом, вони практично піднімаються на один рівень із Ним. Іноді віддані проявляють більшу могутність, аніж Сам Господь. Звичайно, це просто вияв Господньої прихильності.

Також тут вжито слово варімн̣ах̣, що означає «найвищий і найдостойніший з усіх йоґів». Слухати слова Крішни    —    це істинна втіха для людських чуттів. Тому Його називають Ґовіндою, адже Своїми словами, вказівками і настановами    —    всім, що пов’язане з Ним,    —    Він дарує чуттям радість. Всі Його настанови мають трансцендентну природу і абсолютні, а тому невідмінні від Нього. Слухати Крішну чи Його довершене або часткове поширення, як-от Капілу,    —    справжня насолода для чуттів. «Бгаґавад-ґіту» можна читати й слухати багато разів. Це дає таке велике задоволення, що, чим більше людина читає «Бгаґавад-ґіту», тим сильнішає в неї бажання читати цю книгу і досліджувати її філософію, яка щоразу відкриває якісь нові й нові грані. В цьому виявляється природа трансцендентного послання. Таку саму трансцендентну втіху дарує «Шрімад-Бгаґаватам». Чим більше ми слухаємо й оспівуємо славу Господа, тим щасливіші ми стаємо.

ПОЯСНЕННЯ: Дуже важливим у цьому вірші є слово анукı̄ртайа. Анукı̄ртайа означає описувати згідно з описами попередників    —    не вигадувати, а переказувати. Шаунака Ріші попрохав Суту Ґосвамі переказати описи трансцендентних ігор Господа, які він почув від свого духовного вчителя Шукадеви Ґосвамі. Господь проводить Свої ігри за допомогою внутрішньої енерґії. Бгаґаван, Верховний Бог-Особа, не має матеріального тіла, але може силою Своєї верховної волі прибрати будь-яку подобу. Це все влаштовує Його внутрішня енерґія.

ПОЯСНЕННЯ: Обмін запитаннями і відповідями стає досконалий, якщо запитують і відповідають гідні особи. Майтрею, якого визнають за могутнього мудреця, названо тут бгаґаваном. Цим слово описують не лише Верховного Бога-Особу, але й усіх, хто майже не поступається могутністю Верховному Господу. Майтрею названо бгаґаваном, тому що він досягнув дуже високого рівня у духовному житті. Він був близький друг Двайпаяни В’ясадеви, літературного втілення Господа. Майтрея був дуже задоволений запитаннями Відури, тому що це були запитання щирого й піднесеного відданого. Це сильно надихало Майтрею, і він був радий відповісти. Коли трансцендентні теми обговорюють віддані однакового рівня свідомості, їхні запитання й відповіді надихають їх самих і всіх інших, а також дають усім велику користь.

ПОЯСНЕННЯ: Коли батько іде в ліс, обов’язок дорослого сина    —    взяти відповідальність за свою матір і якнайліпше служити їй, щоб вона не відчувала розлуки з чоловіком. А обов’язок чоловіка    —    покинути дім відразу, як син виріс і може подбати про свою матір і про господарство. Так збудоване сімейне життя у ведичній культурі. Чоловік не повинен залишатися зв’язаним сімейними справами аж до смерті. Він повинен піти з дому. Потурбуватися про господарство і про його дружину може його дорослий син.

ПОЯСНЕННЯ: Тут треба звернути увагу на слова асад-індрійа-таршан̣а̄т. Асат означає «тимчасові, нетривкі», а індрійа означає «чуття». Отже, асад-індрійа-таршан̣а̄т означає «від турбот, яких завдають тимчасово проявлені чуття матеріального тіла». У своїй еволюції ми проходимо через різні типи матеріальних тіл, іноді народжуючись у тілі людини, а іноді    —    в тілі тварини. Тому діяльність наших чуттів також змінюється. Все, що змінюється, називають тимчасовим, асат. Треба збагнути, що під покровом цих тимчасових чуттів матеріального тіла приховані наші вічні чуття. Зараз наші вічні чуття осквернені матерією і тому не діють, як слід. Віддане служіння очищує чуття від цієї скверни. Коли ми повністю позбулися скверни і наші чуття діють у чистоті неподільної свідомості Крішни, ми віднайшли свої сад-індрійа, тобто досягнули рівня вічної діяльності чуттів. Поки людині не набридло задовольняти матеріальні чуття, вона не матиме змоги почути трансцендентне послання від такої особи, як Капіла. Девахуті зізналася, що вона стомилася служити чуттям. Тепер, коли її чоловік покинув дім, вона хотіла знайти вмиротворення за допомогою настанов Господа Капіли.

ПОЯСНЕННЯ: Це дуже повчальний вірш, який описує стосунки між духовним вчителем і учнем. Учень чи зумовлена душа перебуває в пітьмі незнання і тому заплутується в сильцях матеріального буття, заснованого на задоволенні чуттів. Вирватися з цих пут на свободу вкрай важко, але той, кому пощастило отримати товариство духовного вчителя, як оце Капіла Муні чи Його представник, з його милості може врятуватися з трясовини незнання. Тому учень поклоняється духовному вчителю як рятівнику, що світочем знання виводить його з трясовини невігластва. Дуже важливе в цьому вірші слово па̄раґам. Па̄раґам означає «той, хто здатний переправити учня на другий берег». Цей берег    —    це зумовлене життя, а другий берег    —    життя свободи. Духовний вчитель переправляє учня на другий берег, знанням відкриваючи йому очі. Ми страждаємо тільки через невігластво. Настанови духовного вчителя розсіюють темряву невігластва, і учень дістає змогу перебратися на берег свободи. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що минає багато життів, поки істота віддається Верховному Богові-Особі. Так само, якщо в кінці багатьох, багатьох життів істота знаходить істинного духовного вчителя, представника Крішни, і віддається Йому, вона дістає змогу перебратися на другий берег, вийти з мороку на світло.

ПОЯСНЕННЯ: Капілу Муні вважають за втілення Верховного Бога-Особи, Крішни. Слово а̄дйах̣ означає тут «джерело всіх живих істот», а пум̇са̄м іш́варах̣ означає «Господь (іш́вара) живих істот» (іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣). Капіла Муні    —    це пряме поширення Крішни, сонця духовного знання. Як сонце розсіює темряву, що покриває всесвіт, так сяйво Верховного Бога-Особи, сходячи в цей всесвіт, відразу розсіює темряву майі. Хоча ми маємо очі, без сонячного світла вони нічого не варті. Так само без світла, яке проливає Верховний Господь, чи без божественної милості духовного вчителя, людина нездатна бачити світ таким, яким він є.

ПОЯСНЕННЯ: Оманне его, під впливом якого істота ототожнює себе з тілом і привласнює собі все, що з ним пов’язане, зветься майа. У п’ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» Господь каже: «Я перебуваю в серці кожного, і пам’ять та забуття походять від Мене». Девахуті зазначає, що, коли жива істота в ілюзії ототожнює себе з тілом і прив’язується до пов’язаної з тілом власності, це також відбувається під наглядом Господа. Чи означає це, що Господь обділяє деяких, одних залучаючи до відданого служіння Собі, а інших занурюючи в гонитву за чуттєвими насолодами? Якби це було так, це була б несправедливість з боку Верховного Господа. Насправді Господь так не чинить. Майа бере в полон живу істоту лише тоді, коли та забуває про своє істинне природне становище вічного слуги Господа і хоче натомість насолоджуватися сама, задовольняючи свої власні чуття. Коли майа бере живу істоту в полон, це проявляється в тому, що істота хибно ототожнює себе з тілом і прив’язується до всіх речей, які цьому тілу належать. В цьому проявляється вплив майі, а що майа служить Господу, це непрямо становить дію Господа. Господь дуже милостивий, коли хтось хоче забути Його і насолоджуватися матеріальним світом, Господь дає йому для цього всі можливості    —    не Сам особисто, а за посередництвом Своєї матеріальної енерґії. А що матеріальна енерґія належить Господу, це означає, що можливість забути про Господа непрямо походить від Самого Господа. Тому Девахуті каже: «Я занурилася в гонитву за чуттєвими насолодами також з Твого дозволу. Тож тепер, будь ласка, звільни мене від цього рабства».

З милості Господа істота отримує дозвіл насолоджуватися матеріальним світом, а коли вона розчаровується і матеріальні втіхи стають їй осоружними, коли вона щиро віддається лотосовим стопам Господа, Господь милостиво звільняє її від рабства. Тому Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»: «Спочатку віддайся, а тоді Я візьму тебе під Свою опіку і звільню від усіх наслідків гріховної діяльності». Гріховна діяльність    —    це вся діяльність, яку жива істота виконує не пам’ятаючи про свої стосунки з Господом. Дії, які приводять до матеріальної насолоди в цьому світі і які вважають доброчесними, також становлять гріх. Наприклад, іноді людина дає милостиню жебраку, розраховуючи отримати назад вчетверо більше. Пожертви, зроблені з розрахунку отримати щось назад, належать до милостині в категорії ґуни страсті. Всі дії в цьому світі відбуваються під впливом ґун матеріальної природи, і тому будь-яка діяльність, не пов’язана з відданим служінням Господу, гріховна. Через свої гріхи ми іноді спокушаємося ілюзією матеріальної прив’язаності і думаємо: «Я    —    тіло». Своє тіло я вважаю собою, а те, що тілу належить, я вважаємо «моїм». Девахуті попрохала Господа Капілу звільнити її від цього рабства оманного самоототожнення і оманного почуття власності.

ПОЯСНЕННЯ: Філософія санкг’ї, як відомо, аналізує пракріті та пурушу. Пурушею називають або Верховного Бога-Особу, або того, хто Його імітує, намагаючись незалежно насолоджуватися, а пракріті означає «природа». У матеріальному світі пуруші, або живі істоти, експлуатують матеріальну природу. Клубок заплутаних стосунків між пракріті і пурушею, тобто між об’єктом насолоди і шукачем насолоди, називається самсарою, чи матеріальним рабством. Девахуті хотіла зрубати дерево матеріального рабства і знайшла найліпше знаряддя для цього в Капілі Муні. Дерево матеріального існування пояснено в п’ятнадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», де його описано як дерево ашваттга, корені якого ростуть вгору, а гілки    —    вниз. «Бгаґавад-ґіта» закликає зрубати це дерево матеріального існування сокирою неприв’язаності. Що таке прив’язаність? Прив’язаність виникає між пракріті й пурушею. Живі істоти намагаються панувати над матеріальною природою. Зумовлені душі вважають матеріальну природу за об’єкт своєї насолоди, а себе    —    за тих, хто повинен насолоджуватися, і тому їх називають пурушами.

Девахуті звернулася до Капіли Муні, тому що знала, що тільки Він здатний розірвати її прив’язаність до матеріального світу. Всі живі істоти в матеріальному світі, прибираючи подобу чоловіків та жінок, намагаються насолоджуватися матеріальною енерґією, і тому, в певному сенсі, всіх тут можна вважати за пуруш, бо пуруша означає «той, хто насолоджується», а пракріті означає «об’єкт насолоди». У матеріальному світі що так звані чоловіки, що так звані жінки    —    всі імітують справжнього пурушу. Справжній володар усієї насолоди, в трансцендентному розумінні,    —    це Верховний Бог-Особа, а всі інші    —    це пракріті. Всіх живих істот відносять до категорії пракріті. У «Бгаґавад-ґіті» матерію визначено як апара, тобто нижчу природу, і сказано, що над нижчою природою існує інша, вища природа    —    живі істоти. Живі істоти теж являють собою пракріті, тобото об’єкт насолоди, але під ілюзорним покровом майі живі істоти прагнуть посісти неприродне для себе становище тих, хто насолоджується. В цьому криється причина самсара-бандги, зумовленого життя. Девахуті хотіла вирватися з пут зумовленого життя і поставити себе в повну залежність від Господа. Господа називають ш́аран̣йа, тобто «єдиною особою, якій варто повністю віддатися», тому що Господь сповнений всіх багатств. Для кожного, хто бажає звільнитися від усіх турбот, найліпше віддатися Верховному Богові-Особі. Також Девахуті називає тут Господа сад-дгарма-віда̄м̇ варішт̣гам. Це вказує на те, що найліпша з усіх форм трансцендентної діяльності    —    це виконувати вічне любовне служіння Верховному Богові-Особі. Слово дгарма перекладають іноді як «релігія», але це не досить точне тлумачення. Дгарма насправді означає «те, чого неможливо позбутися» або «невід’ємна властивість». Тепло    —    невід’ємна властивість вогню, отож його називають дгармою, чи природою, вогню. Відповідно, сад-дгарма означає «вічна природна діяльність істоти». Вічна діяльність живої істоти    —    це трансцендентне любовне служіння Господу. Мета філософії санкг’ї Господа Капіладеви полягає в тому, що залучати якомога більше людей до чистого, неоскверненого відданого служіння, і тому Девахуті тут називає Капілу найбільшим авторитетом серед усіх, кому відома суть трансцендентної діяльності живої істоти.

ПОЯСНЕННЯ: Девахуті розкрила Капілі Муні своє бажання звільнитися від осоружного матеріального рабства. Її запитання до Господа Капіли становлять великий інтерес для тих, хто прагне звільнитися від матеріального рабства й досягнути досконалості людського життя. Той, кого не цікавить духовна сторона його життя чи власна вічна природа і хто не відчуває обтяжливості матеріального буття, даремно народився людиною. Людина, якій байдуже до цих трансцендентних потреб і яка просто занурюється в тваринне життя, зосереджене навколо їди, сну, страху і сексу, марнує своє життя. Господь Капіла був дуже задоволений запитаннями Своєї матері, тому що відповіді на такі запитання будять в людині прагнення звільнится від зумовленого матеріального буття. Такі запитання називаються апаварґа-вардганам. Людей із щирими духовними інтересами називають сат, або відданими. Сата̄м̇ прасан̇ґа̄т. Слово сат означає «те, що існує вічно», тоді як асат означає «те, що не вічне». Не піднявшись на духовний рівень, істота не належить до категорії сат, вона належить до асат. Ті, хто належать до категорії асат, спираються на тимчасову основу, тоді як всі, хто спирається на духовну основу, існуватимуть вічно. Як духовні душі, всі існують вічно, але особи категорії асат шукають притулку в матеріальному світі і тому завжди сповнені тривоги. Причина того, що душа опускається до рівня асат, полягає в неприродному потязі духовної душі до ілюзорної насолоди матерією (асад-ґра̄ха̄н). Щойно істота усвідомлює це і починає розвивати свідомість Крішни, вона стає сат. Сата̄м̇ ґатіх̣, шлях до вічності, дуже цікавить людей, які шукають звільнення, і Господь Капіла почав пояснювати цей шлях.

ПОЯСНЕННЯ: Кожен у матеріальному світі намагається здобути матеріальне щастя в тій чи іншій формі, але щойно ми досягаємо якогось матеріального щастя, разом з ним приходять також матеріальні страждання. У матеріальному світі неможливо насолоджуватися справжнім незатьмареним щастям. Будь-яку радість тут завжди затьмарює те чи інше страждання. Наприклад, якщо ми хочемо пити молоко, ми повинні взяти на себе клопіт годувати корову і піклуватися про неї, щоб вона давала молоко. Пити молоко дуже корисно і приємно. Але для того, щоб його пити, доводиться брати на себе стільки клопотів. Система йоґи, як пояснює тут Господь, покликана покласти край усім матеріальним радощам і стражданням. Найліпша йоґа, як зазначає в «Бгаґавад-ґіті» Крішна,    —    це бгакті-йоґа. Також у «Ґіті» сказано, що треба виховувати в собі терплячість і залишатися незворушним як за матеріального щастя, так і за матеріального нещастя. Звичайно, хтось може сказати, що його не турбує матеріальне щастя, але він не усвідомлює, що за так званим щастям іде матеріальне страждання. Це закон матеріального світу. Господь Капіла проголошує, що система йоґи    —    це наука про дух. Йоґу практикують для того, щоб досянути досконалості на духовному рівні. На тому рівні немає й мови про матеріальне щастя чи нещастя. Це трансцендентний рівень. Далі Господь Капіла пояснить трансцендентну природу йоґи, а поки що Він дає просто загальне визначення.

ПОЯСНЕННЯ: Господь не вигадує нових систем йоґи. Іноді хтось проголошує себе втіленням Бога і проповідує новий теологічний погляд на Абсолютну Істину. Але тут ми бачимо, що Капіла Муні, хоча Він    —    Сам Господь і здатний створити для Своєї матері нове вчення, все таки каже: «Я поясню тобі давню систему, яку Я вже колись пояснював великим мудрецям, бо вони також прагли почути про неї». Коли ми вже маємо довершений метод, викладений у ведичних писаннях, немає потреби вигадувати нові системи йоґи і вводити в оману неознайомлену публіку. Нині увійшло в моду відкидати визнану систему і замість неї пропаґувати якусь підробку, проголошуючи її «нововинайденим методом йоґи».

ПОЯСНЕННЯ: Тут вказано відмінність між свідомістю Крішни і свідомістю майі. Для свідомості майі властива прив’язаність до трьох ґун матеріальної природи (ґун̣ешу), внаслідок чого істота іноді діє під впливом добра і знання, іноді під впливом страсті, а іноді під впливом невігластва. Ця діяльність під впливом різних якостей, являє собою причину зумовленого життя істоти. Коли жива істота скеровує ту саму свідомість (четах̣) на Верховного Бога-Особу, Крішну, тобто коли вона розвиває свідомість Крішни, вона стає на шлях до звільнення.

ПОЯСНЕННЯ: Кама і лобга    —    це синоніми матеріального існування. Всі завжди прагнуть чимось володіти. Тут сказано, що бажання і жадібність виникають через те, що істота в ілюзії ототожнює себе з тілом. Коли вона звільняється від цієї скверни, її розум і свідомість також стають нескутими і повертаються до свого первинного стану. Розум, свідомість і жива істота реально існують. Коли йдеться про живу істоту, ми маємо на увазі також її розум і свідомість. Різниця між зумовленим життям і звільненим життям полягає в чистоті розуму й свідомості. Коли вони стають чисті, жива істота стає трансцендентною до матеріального щастя і нещастя.

На початку Господь Капіла сказав, що досконала йоґа дає змогу піднятися над матеріальним щастям і нещастям. Як це можна зробити, пояснено тут    —    треба очистити розум і свідомість. Це можна зробити за допомогою системи бгакті-йоґи. Як пояснено в «Нарада-панчаратрі», істота повинна очистити свій розум і чуття (тат-паратвена нірмалам). Для цього чуття треба залучити до відданого служіння Господу    —    в суть методу очищення. Розум потребує якогось заняття, його неможливо зробити порожнім. Звичайно, дехто робить безглузді спроби зробити розум порожнім, але цього домогтися неможливо. Єдиний спосіб очистити розум полягає в тому, щоб скерувати його на Крішну. Розум повинен бути чимось задіяний. Якщо ми задіємо його в медитації на Крішну, наша свідомість природно цілковито очиститься і матеріальні бажання та жадібність не матимуть нагоди увійти в неї.

ПОЯСНЕННЯ: У стані чистої свідомості, свідомості Крішни, істота може побачити себе як крихітну частку духу, невідмінну від Верховного Господа. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті», джіва, індивідуальна душа, вічно залишається невід’ємною часткою Верховного Господа. Як промені сонця являють собою крихітні часточки сонячного сяйва, так і живі істоти являють собою крихітні часточки Верховного Духу. Між індивідуальною душею і Верховним Господом не існує відмінності, яка існує між окремими матеріальними речами. Індивідуальна душа завжди була крихітною часточкою духу. Не слід думати, що, як частка, індивідуальна душа була відокремлена від сукупного духу. Філософія майавади проголошує, що існує тільки сукупний дух, а те, що відоме як джіва,    —    це його частка, яка потрапила в пастку ілюзії. Однак ця філософія неприйнятна, тому що дух неможливо поділити на шматки, як матерію. Ця частка духу, джіва, була часткою завжди і залишається нею вічно. Доки існує Верховний Дух, доти існують Його невід’ємні частки. Доки існує Сонце, існуватимуть корпускули сонячного світла.

Щодо розміру джіви у Ведах сказано, що він становить одну десятитисячну долю кінчика волосини. Іншими словами, вона нескінченно мала. Верховний Господь безмежно великий, а жива істота, індивідуальна душа, безмежно мала, хоча за своєю природою невідмінна від Верховного Духу. Особливо слід відзначити в цьому вірші два слова: нірантарам і ан̣іма̄нам. Нірантарам означає «невідмінна» або «однакової природи». Ан̣іма̄нам, ще одне вжите тут означення індивідуальної душі, означає «безмежно мала». Верховний Дух пронизує все, а індивідуальна душа    —    це крихітний за розмірами прояв духу. Акган̣д̣ітам означає не лише «неподільна», але також «завжди безмежно мала за своєю природою». Корпускули сонячного світла неможливо відділити від Сонця, але разом з тим ці корпускули за своїм об’ємом значно менші за саме Сонце. Так само жива істота за своєю природою і якостями однакова з Верховним Духом, однак безмежно мала за обсягом.

ПОЯСНЕННЯ: Мікроби якоїсь заразної хвороби впливають насамперед на слабкіший організм, і так само вплив матеріальної природи поширюється насамперед на слабкішу, зумовлену душу, не маючи сили над звільненою душею. Самоусвідомлення досягають звільнені особистості. Щоб усвідомити своє природне становище, потрібне знання і вайраґ’я, відреченість. Без знання неможливо досягнути самоусвідомлення. Коли істота усвідомлює, що вона безмежно мала невід’ємна частка Верховного Духу, вона втрачає прив’язаність до матеріального, зумовленого життя. З цього починається віддане служіння. Не звільнившись від матеріальної скверни, неможливо присвятити себе відданому служінню Господу. Тому в цьому вірші сказано: джн̃а̄на-ваіра̄ґйа-йуктена: коли людина досконало усвідомила своє природне становище і зреклася світу, прийнявши санн’ясу і позбувшись потягу до матерії, тоді вона може стати сповненим любові слугою Господа, присвятивши себе чистому відданому служінню, бгакті-йуктена. Паріпаш́йаті означає, що така особа все бачить в істинному світлі. На таку особу вплив матеріальної природи майже не поширюється. Це підтверджено також і в «Бгаґавад-ґіті»: брахма-бгӯтах̣ прасанна̄тма̄    —    коли людина усвідомила себе, вона стає щаслива і звільняється від впливу матеріальної природи, позбувшись жалю і прагнення. Цей стан Господь називає мад-бгактім̇ лабгате пара̄м    —    рівнем, на якому справді починається віддане служіння. Так само, у «Нарада-панчаратрі» сказано, що для того, щоб залучити чуття до відданого служіння Господу, їх треба очистити. Людина, яка прив’язана до матеріальної скверни, не може бути відданим.

ПОЯСНЕННЯ: Тут виразно зазначено, що без відданого служіння неможливо досягнути досконалості в розвитку знання і зреченості. На йуджйама̄найа̄ означає «без зв’язку». Коли йдеться про віддане служіння, відразу ж виникає питання про те, кому саме служити. Служити треба Верховному Богові-Особі, Наддуші всього сущого, бо це єдиний надійний шлях до самоусвідомлення чи пізнання Брахмана. Словосполучення брахма-сіддгайе означає «усвідомлення своєї відмінності від матерії або тотожності з Брахманом». У Ведах сказано: ахам̇ брахма̄смі. Досягнути брахма-сіддгі означає зрозуміти, що ми не матерія, що ми чиста душа. Є різні йоґи, але кожен йоґ намагається пізнати себе, пізнати Брахман. Тут однозначно вказано, що, не присвятивши себе повністю на віддане служіння Верховному Богові-Особі, дуже важко знайти шлях до брахма-сіддгі.

На початку другої глави Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що до того, хто вдається до відданого служіння Ва̄судеві, духовне знання і відреченість від матеріального світу приходять самі собою. Отже, відданий не має потреби докладати окремих зусиль для того, щоб розвивати зреченість і знання. Віддане служіння саме по собі наділене такою могутністю, що людині, яка розвинула умонастрій відданого служіння, відкривається все. Тут сказано: ш́івах̣ пантга̄х̣    —    це єдиний благий шлях, який веде до самоусвідомлення. Шлях відданого служіння    —    це найпотаємніший спосіб пізнати Брахман. З того, що благий шлях відданого служіння дає змогу досконало пізнати Брахман, випливає, що так зване усвідомлення Брахмана, пізнання сяйва брахмаджйоті, не становить брахма-сіддгі. Понад брахмаджйоті є Верховний Бог-Особа. Упанішади містять молитву, в якій відданий просить Господа ласкаво прибрати Своє сяйво, брахмаджйоті, що відданий побачив за брахмаджйоті істинний вічний образ Господа. Без усвідомлення трансцендентного образу Господа не може бути мови про бгакті. Для бгакті потрібна особа, яка приймає віддане служіння, і відданий, який виконує віддане служіння. Брахма-сіддгі на шляху відданого служіння    —    це усвідомлення Верховного Бога-Особи. Пізнати сяйво тіла Верховного Бога не означає досягнути досконалості брахма-сіддгі, усвідомлення Брахмана. Так само не є досконалістю й усвідомлення Господнього аспекту Параматми, тому що Бгаґаван, Верховний Бог-Особа    —    це акгіла̄тма̄, тобто Наддуша. Той, хто пізнав Верховну Особу, пізнав усі інші аспекти, тобто аспект Параматми і Брахмана, досягнувши найвищого брахма-сіддгі.

ПОЯСНЕННЯ: Тут ясно сказано, що прив’язаність до одного спричинює рабство зумовленого життя, а та сама прив’язаність, скерована на інший об’єкт, вікриває шлях до звільнення. Прив’язаність неможливо викорінити, її треба лише перенести на інший об’єкт. Прив’язаність до матеріальних речей називають матеріальною свідомістю, а прив’язаність до Крішни чи Його відданого називають свідомістю Крішни. Отже, прив’язаність нерозривно пов’язана зі свідомістю. Тут чітко сказано, що, просто очистивши свою свідомість, перетворивши її з матеріальної свідомості на свідомість Крішни, ми досягаємо звільнення. Хоча писання закликають позбутися прив’язаності, жива істота нездатна існувати без будь-яких бажань. Жива істота за своєю природою схильна відчувати до чогось прив’язаність. Ми бачимо, що коли в когось немає об’єкта прив’язаності, немає дітей, він розвиває прив’язаність до кішки чи собаки. Це свідчить про те, що схильність бути прив’язаним до чогось викорінити неможливо; її треба використати для вищих цілей. Прив’язаність до матеріальних речей продовжує наше зумовлене існування, але якщо ту саму прив’язаність перенести на Верховного Бога-Особу чи Його відданого, вона стає джерелом звільнення.

Це вірш радить перенести прив’язаність на садгу, відданих, які усвідомили себе. Хто такий садгу  ? Садгу    —    це не просто якась звичайна людина, яка вбралась у шафрановий одяг чи відпустила бороду. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що садгу    —    це той, хто непохитно виконує віддане служіння. Навіть якщо трапляється, що він не дотримується суворих правил відданого служіння, але при тому він має непохитну віру в Крішну, Верховну Особу, його слід вважати за садгу. Са̄дгур ева са мантавйах̣ (Б.-ґ. 9.30). Садгу неухильно йде шляхом відданого служіння. Якщо людина взагалі бажає пізнати Брахман чи досягнути духовної досконалості, цей вірш радить їй перенести свою прив’язаність на садгу, відданого. Господь Чайтан’я підтвердив це: лава-ма̄тра са̄дгу-сан̇ґе сарва-сіддгі хайа    —    завдяки одній миті спілкування з садгу людина може досягнути досконалості.

Махатма    —    це синонім до слова садгу. В іншому місці «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що служіння махатмі, піднесеному відданому Господа,    —    це два̄рам а̄хур вімуктех̣, тобто пряма дорога до звільнення. Махат-сева̄м̇ два̄рам а̄хур вімуктес тамо-два̄рам̇ йошіта̄м̇ сан̇ґі-сан̇ґам (Бгаґ. 5.5.2). Натомість служіння матеріалістам дає протилежний результат. Якщо хтось служить грубому матеріалісту, чи людині, яка шукає тільки чуттєвого задоволення, то перед ним відкривається шлях до пекла. Ту саму засаду підтверджено тут. Прив’язаність до відданого    —    це прив’язаність до служіння Господу, тому що, спілкуючись із садгу, людина чує від нього настанови про те, що треба стати відданим, поклонятися Господу і щиро Йому служити. Такі дари садгу. Якщо ми хочемо спілкватися з садгу, ми не повинні чекати від нього настанов про те, як поліпшити своє матеріальне становище. Він дасть настанови про те, як розрубати вузол прив’язаності до матеріальної скверни і як піднятися до рівня відданого служіння. Ось які результати дає спілкування з садгу. Капіла Муні насамперед пояснює, що шлях до звільнення починається зі спілкування.

ПОЯСНЕННЯ: Як уже сказано, садгу    —    це відданий Господа. Тому він турбується тільки про те, щоб відкрити людям знання відданого служіння Господу. В цьому проявляється його милосердя. Він знає, що без відданого служіння Господу життя людини спливає марно. Відданий мандрує всією землею, йдучи від дверей до дверей і проповідуючи: «Розвивайте свідомість Крішни. Станьте відданим Господа Крішни. Не марнуйте життя на задоволення лише своїх тваринних потреб. Людське життя призначене для самоусвідомлення, для розвитку свідомості Крішни». Так навчає садгу. Він не задовольняється тим, що сам досягає звільнення. Він завжди думає про інших. Немає людини, яка більше за нього співчувала би всім палим душам. Одна з його якостей    —    це ка̄рун̣іка, велике милосердя щодо палих душ. Під час проповіді йому доводиться стикатися з численними перешкодами, і тому садгу, Господній відданий, повинен бути дуже терплячий. Його нерідко кривдять, тому що зумовлені душі не готові прийняти трансцендентне знання про віддане служіння. Їм не подобається слухати про це    —    в цьому проявляється їхня хвороба. Садгу виконує невдячне завдання переконувати їх у важливості відданого служіння. Іноді віддані зазнають фізичних нападок. Господа Ісуса Христа розіп’яли, Харідасу Тгакуру били палками на двадцяти двох базарах, а на Ніт’янанду, головного сподвижника Господа Чайтан’ї, напали розлючені Джаґай і Мадгай. Та всі ці віддані зберігали терпіння, тому що їхня місія полягала в тому, щоб звільняти пропащі душі. Садгу відзначає велика терплячість і милосердя до всіх палих душ. Він милостивий, тому що він бажає добра всіх живим істотам. Він бажає добра не лише людям, але й тваринам також. Тут сказано сарва-дехіна̄м, що вказує на всіх живих істот, які мають матеріальні тіла. Матеріальне тіло має не лише людина, але й інші істоти, як-от коти й собаки. Відданий Господа милостивий до всіх    —    навіть до котів, собак, дерев та ін. Він поводиться усіма живими істотами так, щоб вони кінець-кінцем звільнилися від матеріального рабства. Шівананда Сена, один з учнів Господа Чайтан’я, дарував звільнення собаці, трансцендентним чином ставлячись до неї, як до душі. Відомо багато випадків, коли завдяки спілкуванню з садгу наівть собака діставала звільнення, тому що садгу дбає про добро всіх живих істот. Однак, хоча садгу ні з ким не ворогує, світ настільки невдячний, що навіть садгу має багато ворогів.

В чому полягає різниця між ворогом і другом? Ця різниця проявляється в їхній поведінці. Садгу поводиться з усіма зумовленими душами так, щоб вони кінець-кінцем звільнилися від матеріального ув’язнення. Тому зумовлена душа не може знайти ліпшого друга, ніж садгу, який намагається полегшити її існування. Садгу завжди вмиротворений, він спокійно і незворушно виконує вказівки писань. Садгу    —    це той, хто дотримується викладених у писаннях заповідей і разом з тим є відданим Господа. Той, хто справді дотримується принципів писань, повинен бути відданим Бога, бо всі шастри приписують коритися наказам Бога-Особи. Отже, садгу називають вірного слугу заповідей писань і Господнього відданого. Відданого відзначають усі ці якості. Відданий розвиває всі хороші якості півбогів, тоді як невідданий, навіть отримавши чудову освіту і виховання, з трансцендентного погляду насправді не має хороших якостей.

ПОЯСНЕННЯ: Санн’ясі, що зрікається світу, також називають садгу, тому що він відрікається від усього: від дому, затишку, друзів, родичів і обов’язків перед друзями й родиною. Задля Верховного Бога-Особи він відрікається від усього. Санн’ясі називають кожного, хто прийняв зречення, але це зречення приведе до успіху тільки тоді, коли він з усією аскетичністю використає всю свою енерґію на служіння Господу. Тому тут сказано: бгактім̇ курванті йе др̣д̣га̄м. Того, хто зрікся світу і серйозно присвячує себе на служіння Господу, вважають за садгу. Садгу    —    це людина, яка склала з себе всі світські обов’язки перед суспільством, родиною і людством, для того щоб віддати себе служінню Господу. Тільки народившись на світ, людина вже зв’язана численними обов’язками: перед людством, перед півбогами, великими мудрецями, взагалі всіма живими істотами, своїми батьками, пращурами та багатьма іншими. Коли людина складає з себе ці всі обов’язки для того, щоб служити Верховному Господу, їй не загрожує кара за нехтування ними. Але якщо людина зрікається від обов’язків задля задоволення чуттів, закони природи покарають її.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ сповнений численних страждань: пов’язаних із тілом та розумом, пов’язаних з іншими живими істотами чи пов’язаних з природними нещастями. Але садгу не турбують ці нещастя, тому що його розум завжди сповнений свідомості Крішни і він ніколи не розмовляє ні про що інше, крім Господніх діянь. Махараджа Амбаріша не говорив ні про що інше, крім Господніх розваг. Вача̄м̇сі ваікун̣т̣га-ґун̣а̄нуварн̣ане (Бгаґ. 9.4.18). Свій дар мови він використовував тільки для того, щоб прославляти Верховного Бога-Особу. Садгу завжди прагнуть слухати про діяння Господа і Його відданих. Завжди занурені у свідомість Крішни, вони забувають про матеріальні страждання. Звичайні зумовлені душі, не пам’ятаючи про Господні діяння, завжди сповнені матеріальних тривог і турбот. Натомість віддані, поринаючи в оповіді про Господа, забувають про пов’язані з матеріальним буттям нещастя.

ПОЯСНЕННЯ: Капіла Муні тут вчить Свою матір, Девахуті, що, якщо вона хоче звільнитися від матеріальної прив’язаності, їй треба розвинути прив’язаність до садгу, відданих, які цілковито звільнилися від матеріальних прив’язаностей. У «Бгаґавад-ґіті» (15.5) пояснено, хто гідний увійти в царство Бога. Там сказано: нірма̄на-моха̄ джіта-сан̇ґа-доша̄х̣. Це означає, що така людина повинна повністю звільнитися від пихи, яку породжує матеріальна власність. Нехай людина дуже багата і шановна з матеріального погляду, якщо вона хоче потрапити до духовного царства, повернутися додому, до Бога, їй треба позбутися гордині матеріального власника, тому що це неприродний стан свідомості. 

А вжите в згаданому вірші «Бгаґавад-ґіти» слово моха вказує на оманне уявлення про себе як про багатого чи бідного. Людина вважає себе за багату чи за бідну під впливом ілюзії матеріального світу, бо саме її тіло ілюзорне, або тимчасове. Також чиста душа, яка готує себе до звільнення від матеріального рабства, повинна передусім звільнитися від пут трьох ґун матеріальної природи. Зараз наша свідомість забруднена через вплив трьох ґун природи, тому «Бгаґавад-ґіта» проголошує: джіта-сан̇ґа-доша̄х̣    —    треба вийти з-під сповненого скверни впливу трьох ґун матеріальної природи. Те саме сказано і в цьому вірші «Шрімад-Бгаґаватам»: чистий відданий, який готує себе до повернення в духовне царство, також обриває зв’язок з трьома ґунами матеріальної природи. Ми повинні шукати спілкування з такими відданими. Саме задля цього ми заснували Міжнародне товариство свідомості Крішни. В людському суспільстві існує багато торгових, наукових та всіляких інших згромаджень, які допомагають виховувати чи розвивати відповідну свідомість, але такого товариства, яке допомагало б звільнитися від усіх матеріальних прив’язаностей, немає. Коли людина досягнула рівня, на якому вона шукає свободи від матеріальної скверни, їй потрібне товариство відданих, які зосереджують усі свої зусилля на плеканні свідомості Крішни. Завдяки спілкуванню з ними людина дістає змогу порвати всі пута, які зв’язують її з матерією.

Відданий, звільнившись від усього, що його зв’язує із скверною матерії, стає непідвланий впливу матеріальних страждань. Хоча здається, що він існує на матеріальному рівні, страждання матеріального світу не впливають на нього. Як це можливо? Це добре пояснює приклад з кішкою. Кішка переносить своє кошеня у пащі, і так само в пащі вона носить спійману мишу. І кошеня, і миша опиняються в пащі кішки, але стан їхній зовсім різний. Кошеня відчуває затишок у зубах матері, а миша в зубах кішки відчуває на собі хватку близької смерті. Так само і са̄дгавах̣, віддані, які у свідомості Крішни виконують трансцендентне служіння Господу, не відчувають на собі впливу матеріальних страждань, тоді як невіддані, які не мають свідомості Крішни, відчувають всі муки матеріального життя. Тому треба відкинути спілкування з матеріалістичними людьми і шукати товариства людей, які перебувають у свідомості Крішни, тому що таке спілкування допоможе людині духовно розвиватися. Їхні слова і настанови допоможуть їй розрубати свою прив’язаність до матеріального існування.

ПОЯСНЕННЯ: Тут описано ступені розвитку у свідомості Крішни і у відданому служінні. Насамперед треба шукати спілкування з людьми, які перебувають у свідомості Крішни і виконують віддане служіння. Без такого спілкування розвиватися неможливо. Просто поглиблюючи теоретичне знання і вивчаючи книжки, неможливо піднятися на відчутно вищий рівень. Треба відмовитися від спілкування з матеріалістичними людьми і шукати товариства відданих, бо без спілкування з відданими неможливо зрозуміти діяння Господа. Більшість людей вірять в безособистісний аспект Абсолютної Істини. Не спілкуючись із відданими, вони не можуть зрозуміти, що Абсолютна Істина може бути особою і діяти, як особа. Це дуже складний предмет, але без особистісного розуміння Абсолютної Істини поняття відданості немає сенсу. Відданість чи служіння не можуть бути звернені до чогось безособистісного. Служити можна особі. Невіддані нездатні зрозуміти свідомість Крішни, коли читають «Шрімад-Бгаґаватам» чи інші ведичні писання, де описані діяння Господа. Вони думають, що ці діяння являють собою вигадані історії, бо ніхто їм не пояснює справжньої природи духовного життя. Щоб зрозуміти особистісну природу дій Господа, треба знайти товариство відданих, і коли в їхньому товаристві людина обмірковує і намагається зрозуміти трансцендентні дії Господа, перед нею відкривається шлях до звільнення і вона досягає свободи від матерії. Її віра в Господа стає непохитна, а її прив’язаність до спілкування з Господом та відданими дедалі посилюється. Спілкуватися з відданими    —    це те саме, що спілкуватися з Господом. Завдяки такому спілкуванню відданий розвиває бажання служити Господу, а тоді, утвердившись на трансцендентному рівні відданого служіння, поступово досягає досконалості.

ПОЯСНЕННЯ: Всі писання закликають людей до праведного життя, обіцяючи за це чуттєві насолоди не лише за цього життя, але й за наступного. За доброчесну корисливу діяльність вони обіцяють людині піднесення до райського царства на вищих планетах. Але відданий, який спілкується з іншими відданими, воліє розмірковувати про діяння Господа    —    про те, як Він створив це всесвіт, як Він підтримує його, як творіння розпадається і як Господні розваги вічно тривають у духовному царстві. Ці Господні дії докладно змальовані в писаннях, передусім у «Бгаґавад-ґіті», «Брахма-самхіті» та «Шрімад-Бгаґаватам». Щирий відданий, спілкуючись із іншими відданими, дістає можливість слухати про ці ігри Господа й обдумувати їх, і завдяки цьому він втрачає будь-який смак до так званого щастя на цьому чи на тому світі, на райських чи будь-яких інших планетах. Відданий цікавить одне    —    отримати особисте товариство Господа. Тимчасові «насолоди» їх більше не приваблюють. Людину, яка досягла такого стану, називають йоґа-йукта. Той, хто досконало оволодів містичними силами, не турбують принади цього світу чи іншого, його цікавить тільки те, що пов’язане з духовним знанням і з духовним світом. Цього піднесеного рівня дуже легко досягнути найдоступнішим із методів    —    бгакті-йоґою. Р̣джубгір йоґа-ма̄рґаіх̣. Слово р̣джубгіх̣ тут дуже влучне, воно означає «дуже легкий». Існують різні методи йоґа-ма̄рґа, досягнення йоґічної досконалості, але цей метод, віддане служіння Господу,    —    найлегший з усіх. Цей метод не лише найлегший з усіх, але й приводить до найвищої цілі. Тому кожен повинен спробувати скористатися методом свідомості Крішни і таким чином досягнути найвищої досконалості.

ПОЯСНЕННЯ: Коли людина виконує віддане служіння Господу, що складається з дев’яти форм діяльності пояснених в авторитетних писаннях: слухання (шраванам), оспівування (кіртанам), пам’ятання, поклоніння, піднесення молитов і особисте слугування,    —    в неї природно не залишається нагоди служити трьом ґунам матеріальної природи, чи вона виконує тільки один, чи два чи всі дев’ять елементів бгакті-йоґи. Якщо людина повністю не задіяла себе в духовному служінні, їй не позбутися прив’язаності до матеріального служіння. Тому невідданих так цікавить так звана гуманітарна чи філантропічна діяльність, як то створення лікарень чи добродійних закладів. Це, безперечно, праведна діяльність, і ті, хто до неї вдаються, отримають можливість для задоволення чуттів, чи в цьому житті, чи в наступному. Однак віддане служіння вище за обмежене задоволення чуттів. Це повністю духовна діяльність. Коли людина присвячує себе духовній діяльності відданого служіння, в неї природно не залишається нагоди пуститися в задоволення чуттів. Свідомість Крішни не слід практикувати сліпо, цю діяльність треба виконувати з глибоким розумінням і досконалою зреченістю. Така практика йоґи, за якої розум людини завжди з відданістю зосереджений на Верховному Богові-Особі, приводить її до звільнення ще за цього життя. Той, хто присвячує себе такій діяльності, встановлює зв’язок із Верховним Богом-Особою. Тому Господь Чайтан’я хвалив цей метод, що рекомендує слухати про Господні розваги з вуст досконалих відданих. Немає значення, що якої матеріальної категорії належать слухачі. Якщо вони смиренно і покірливо слухають про Господні діяння від душі, яка усвідомила свою природу, вони зможуть завоювати Верховного Бога-Особу, що Його не завоювати ніяк інакше. Для самоусвідомлення немає нічого важливішого, як слухати відданих і спілкуватися з ними.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що доступ до служіння Господу не закритий ні для кого. Кожен    —    чи це жінка, чи робітник, чи торговець,    —    присвятивши себе відданому служінню Господу, підніметь до найвищої досконалості і повернеться додому, до Бога. Яке віддане служіння найбільше підходить тому чи іншому відданому, милостиво визначає духовний вчитель.

ПОЯСНЕННЯ: Існують різні форми містичної йоґи, що мають на меті осягнення різних аспектів Абсолютної Істини. Мета ґ’яна-йоґи    —    це безособистісне сяйво Брахмана, мета хатга-йоґи    —    локалізований аспект Абсолютної Істини, Параматма, а мета бгакті-йоґи, чи відданого служіння, що складається з дев’яти форм практики, як-от слухання і оспівування,    —    це досконале усвідомлення Верховного Господа. Існують різні методи самоусвідомлення, але тут Девахуті запитує конкретно про систему бгакті-йоґи, основи якої Господь уже пояснив. Складові частини бгакті-йоґи    —    це слухати про Господа, оспівувати Його славу, пам’ятати про Нього, підносити молитви Йому, поклонятися Йому в храмі, слугувати Йому, виконувати Його накази, дружити з Ним і, кінець-кінцем, присвятити все на служіння Йому.

Важливим виразом у цьому вірші є слово нірва̄н̣а̄тман. Поки людина не стане на шлях відданого служіння, їй не вдасться покласти край матеріальному існуванню. Що стосується ґ’яні, їх приваблює ґ’яна-йоґа, але навіть якщо вони силою великих аскез піднімаються до сяйва Брахмана, їм загрожує небезпека впасти знову в матеріальний світ. Тому ґ’яна-йоґа не дає змогу остаточно покласти край матеріальному існуванню. Що ж до хатга-йоґи, мета якої    —    досягнути локалізований аспект Господа, Параматму, то історії відомо багато випадків, коли йоґи, як оце Вішвамітра, падали зі свого рівня. Однак бгакті-йоґи, досягнувши Верховного Бога-Особи, вже ніколи не повертаються до матеріального світу, як підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: йад ґатва̄ на нівартанте    —    потрапивши туди, істота вже не повертається. Тйактва̄ дехам̇ пунар джанма наіті    —    покинувши це тіло, така особа вже ніколи не народжується в матеріальному тілі. Нірвана не припиняє існування душі. Душа існує вічно. Отже, нірвана означає кінець матеріального існування, а покласти край матеріальному існуванню означає повернутися додому, до Бога.

Іноді люди запитують про те, як жива істота падає з духовного світу в матеріальний. Відповідь міститься тут. Не досягнувши планет Вайкунтги і не здобувши безпосереднього товариства Верховного Бога-Особи, істота зберігає схильність падати, чи вона перебуває в стані безособистісного усвідомлення Брахмана, чи в екстатичному трансі медитації. Також треба відзначити ще одне вжите в цьому вірші слово: бгаґавад-ба̄н̣ах̣. Ба̄н̣ах̣ означає «стріла». Система бгакті-йоґа подібна до стріли, націленої на Верховного Бога-Особу. Система бгакті-йоґи ніколи не спонукає людину задовольнитися безособистісним сяйвом Брахмана чи усвідомленням Параматми. Ця стріла (ба̄н̣ах̣) настільки гостра і стрімка, що вона летить прямо до Верховного Бога-Особи, проникаючи крізь сфери безособистісного Брахмана та локалізованої Параматми.

ПОЯСНЕННЯ: Абсолютну Істину нелегко збагнути звичайним людям з їхнім слабким інтелектом, але якщо духовний вчитель являє учню милість, хоч би яким нетямущим той був, з божественної ласки духовного вчителя йому все відкривається. Тому Вішванатга Чакраварті Тгакура каже: йасйа праса̄да̄д    —    з милості духовного вчителя людина здобуває милість Верховного Бога-Особи (бгаґавад-праса̄дах̣). Девахуті попрохала свого великого сина дарувати їй милість, тому що вона нетямуща жінка, а також Його матір. З милості Капіладеви вона могла без перешкод пізнати Абсолютну Істину, хоча для звичайних людей, а надто для жінок, цей предмет вкрай складний.

ПОЯСНЕННЯ: Чуття живої істоти завжди виконують якусь діяльність    —    або визначену в Ведах, або матеріалістичну. За своєю природою чуття схильні служити чомусь вищому, а осереддя всіх чуттів    —    це розум. Насправді, розум    —    це ватажок чуттів, і тому його називають саттвою. Відповідно, ватажок усіх півбогів, які відповідають за різні сфери матеріальної діяльності,    —    тобто бога Сонця, бога Місяця, Індри та інших,    —    це Верховний Бог-Особа.

У ведичних писаннях сказано, що півбоги являють собою різні члени всесвітнього тіла Верховного Бога-Особи. Наші чуття також підпорядковані різним півбогам. Чуття представляють різних півбогів, а розум представляє Верховного Бога-Особу. Чуття діють за проводом розуму і під керівництвом півбогів. Коли діяльність чуттів спрямована в русло служіння Верховному Богові-Особі, вони перебувають у своєму природному становищі. Господа називають Хрішікеша, тому що Він    —    справжній володар і вищий повелитель чуттів. Чуття і розум наділені природною схильністю до дії, але коли їх покриває матеріальна скверна, вони діють задля якоїсь матеріальної вигоди чи задля вдоволення півбогів, тоді як насправді вони призначені служити Верховному Богові-Особі. Чуття називають хр̣шı̄ка, а Верховного Бога-Особу називають Хрішікеша. Хоч як чуття діють в даний момент, їхня справжня природа полягає в тому, щоб служити Верховному Господу. Така діяльність і називається бгакті.

Капіладева каже, що коли чуття людини служать Верховному Богові-Особі і ця діяльність не має на меті матеріальної вигоди чи егоїстичних інтересів, то людина виконує віддане служіння. Такий дух служіння значно перевершує сіддгі, звільнення. Бгакті, або прагнення служити Верховному Богові-Особі, за своїм трансцендентним рівнем значно вище від мукті, чи звільнення. Іншими словами, бгакті    —    це наступний рівень, який іде після звільнення. Коли чуття виконують матеріальну діяльність, призначену для чуттєвого задоволення, чи діяльність, визначену в Ведах, за цим стоїть той чи інший мотив, однак коли ті самі чуття виконують служіння Господу і за цим немає ніяких мотивів, ця діяльність, що називається анімітта, задовольняє природну схильність розуму. Отже, коли ні ведичні приписи, ні матеріальна діяльність не можуть вплинути на розум, який неухильно виконує віддане служіння Верховному Богові-Особі у повній свідомості Крішни, цей рівень набагато вищий за оспіване звільнення від матеріального рабства.

ПОЯСНЕННЯ: Бгакті являє собою становище куди вище за мукті, бо віддане служіння само собою, без окремих зусиль, дає все, чого прагне шукач звільнення від матеріального рабства. Тут наведено приклад з вогнем у шлунку, який перетравлює все, що ми їмо. Якщо травлення сильне, все, що ми з’їли, перетравлюється в шлунку. Так само, відданий не має потреби докладати окремих зусиль до того, щоб досягнути звільнення. Саме служіння Верховному Богові-Особі становить шлях звільнення, тому що служити Господу означає звільняти себе від пут матерії. Це дуже гарно описав Шрі Білваманґала Тгакура. Він каже: «Якщо я розвиваю непохитну відданість лотосовим стопам Верховного Господа, то мукті, звільнення, стає моєю служницею. Мукті, як служниця, завжди готове зробити все, що я попрошу».

Для відданого досягнути звільнення не становить жодних труднощів. Тому бгакті набагато перевершує мукті, чи мету імперсоналістів. Імперсоналісти вдаються до суворих аскез, щоб досягнути мукті, але бгакта, просто виконуючи практику бгакті, яка насамперед полягає в повторенні Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, відразу ж опановує свій язик, який тепер оспівує святі імена і куштує рештки їжі, піднесеної Богові-Особі. А коли опановано язик, всі інші чуття підкорюються людині самі собою. Влада над чуттями    —    це досконалість йоґи, а це означає, що кожен, хто взявся служити Господу, відразу ж піднімається на рівень звільнення. Капіладева підтверджує, що бгакті, віддане служіння, є ґарійасі, славетніше за сіддгі, звільнення.

ПОЯСНЕННЯ: У писаннях перелічено п’ять різновидів звільнення. Один з них    —    це злитися воєдино з Верховним Богом-Особою, тобто позбутися своєї індивідуальності і розчинитися в Верховному Дусі. Це називається ека̄тмата̄м. Відданий ніколи не погоджується на таке звільнення. Інші чотири різновиди    —    це досягути тої самої планети, де перебуває Бог (Вайкунтги), особисто спілкуватися з Верховним Господом, отримати таке саме багатство, як Господом і мати таку саму зовнішність, як Верховний Господь. Чистий відданий, як пояснить Капіла Муні, не прагне жодного з п’яти різновидів звільнення. А думка про злиття з Верховним Богом-Особою викликає в нього просто відразу, бо це здається йому гіршим за пекельні муки. Шрі Прабодгананда Сарасваті, великий відданий Господа Чайтан’ї, сказав: каівалйам̇ нарака̄йате    —    «Щастя злиття з Верховним Господом, якого так прагнуть майаваді, для відданого здається пеклом». Для чистих відданих злиття з Господом неприйнятне.

Існує багато псевдо-відданих, які гадають, що Богові-Особі треба поклонятися доти, доки ми перебуваємо в зумовленому стані, але в найвищому розумінні особистостей не існує. Вони кажуть, що Абсолютна Істина безособистісна і тому на якийсь час можна уявити Абсолютну Істину в образі якоїсь особи, але коли ми досягаємо звільнення, більше не буде потреби поклонятися цій формі». Це теорія, якої тримаються філософи-майаваді. Насправді імперсоналісти не зливаються з буттям Верховної Особи, вони зливаються з Його тілесним сяйвом, що зветься брахмаджйоті. Хоча брахмаджйоті невідмінне від тіла Господа, чисті віддані цураються такого єднання з Господом (тобто злиття з сяйвом тіла Бога-Особи), тому що відданим відома більша насолода, ніж так зване щастя злиття з Господнім буттям. Найвища насолода    —    це служити Господу. Віддані завжди думають про те, як служити Господу. Вони завжди обмірковують різні способи служити Верховному Господу, навіть коли їх з усіх боків оточують перешкоди матеріального існування.

Майаваді вважають описи Господніх розваг за вигадані історії, але це не вигадка, це історичні факти. Чисті віддані вважають оповіді про Господні розваги не за якусь вигадку, а за Абсолютну Істину. Варто звернути увагу тут на слова мама пауруша̄н̣і в цьому вірші. Віддані дуже люблять оспівувати Господні подвиги, тоді як майаваді нездатні вмістити їх навіть у розумі. Вони вважають, що Абсолютна Істина безособистісна. Якщо немає особистостей, про яку діяльність може йти мова? Імперсоналісти вважають Господні діяння, описані в «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіті» та інших ведичних писаннях, за вигадку і тому дають їм облудні тлумачення. Вони не мають ніякого уявлення про Бога-Особу і тому не мають права пхатися в писання і давати їм свої хибні пояснення, заводячи в оману нетямущих людей. Філософія майавади становить велику загрозу для суспільства, і тому Господь Чайтан’я попереджав нас, щоб ми ніколи не слухали їхніх пояснень щодо будь-яких писань. Вони спотворюють саму суть ведичної науки, і людина, яка їх слухає, або ніколи не зможе стати на шлях відданого служіння і досягнути найвищої досконалості, або зможе прийти до відданого служіння тільки через багато років, а то й життів.

Капіла Муні виразно проголошує, що діяльність бгакті, віддане служіння, трансцендентна щодо мукті. Цю діяльність називають пан̃чама-пуруша̄ртга. Загалом люди вдаються до діяльності чотирьох категорій: до релігії, економічного розвитку, задоволення чуттів і, врешті-решт, до діяльності, яка повинна привести до злиття з Верховним Господом (мукті). Але бгакті трансцендентне щодо всіх цих форм діяльності. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» з самого початку проголошує, що з нього викинуто всі форми облудної релігійності. «Бгаґаватам» цілковито відкидає ритуалістичну діяльність, яка має на меті матеріальне збагачення і задоволення чуттів, а також діяльність, до якої людина вдається, розчарувавшись у чуттєвих насолодах і бажаючи злитися з Верховним Господом. «Бгаґаватам» призначений для чистий відданих, які завжди присвячують себе свідомості Крішни, слухаючи про трансцендентні діяння Господа і прославляючи їх. Чисті віддані поклоняються трансцендентним розвагам Господа у Вріндавані, Двараці та Матгурі, описаним у «Шрімад-Бгаґаватам» та інших Пуранах. Філософи-майаваді відкидають їх, як вигадку, але насправді це величні оповіді, гідні поклоніння, смак яких знають тільки віддані. В цьому полягає різниця між майаваді і чистим відданим.

ПОЯСНЕННЯ: Атеїсти й майаваді вважають Божества у Господніх храмах за ідолів, але віддані    —    не ідолопоклонники. Вони поклоняються безпосередньо Самому Богові-Особі в Його втіленні арча. Арча    —    це форма, якій ми здатні поклонятися у своєму теперішньому стані. У своєму теперішньому стані ми неспроможні побачити Бога в Його духовному образі, тому що наші матеріальні очі й чуття не сприймають духовних форм. Ми нездатні побачити навіть духовну форму індивідуальної душі. Коли людина помирає, ми не бачимо, як її духовна форма покидає тіло. В цьому проявляється недосконалість наших матеріальних чуттів. Щоб явити Себе нашим матеріальним чуттям, Верховний Бог-Особа прибирає відповідну форму, яку називають арча-віґраха. Арча-віґраха, яку іноді називають втілення арча, невідмінна від Нього Самого. Верховний Бог-Особа з’являється в різних втіленнях, і так само Він з’являється в формах, утворених з матеріальних елементів: глини, дерева, металу чи коштовних каменів.

У шастрах міститься багато вказівок щодо того, як вирізьблювати форми Господа. Ці форми не є матеріальні. Якщо Бог пронизує все, то Він присутній також і в матеріальних елементах. Щодо цього немає сумніву. Але атеїсти вважають інакше. Хоча вони проголошують, що Бог    —    це все суще, коли вони бачать форму Господа в храмі, вони заперечують, що це Бог. За їхньою ж власною теорією все суще є Бог. Чому ж тоді Божество у храмі не є Бог? Насправді в них немає ніякого уявлення про Бога. Натомість віддані бачать усе зовсім інакше. Їхні очі змащені любов’ю до Бога. Коли вони бачать Господа Його різних формах, їх сповнюють почуття любові, тому що для відданих не існує різниці між Господом і Його образом у храмі, яку вбачають атеїсти. Віддані бачать, що усміхнене обличчя Божества у храмі трансцендентне і духовне, і їм дуже подобаються прикраси на тілі Господа. Обов’язок духовного вчителя    —    вчити учнів, як прикрашати Божество у храмі, як прибирати храм і як поклонятися Божеству. У храмах Вішну, згідно з вказівками писань, проходить багато різних служб та відправ, і віддані, приходячи туди і споглядаючи образ Божества, віґраху, відчувають духовну насолоду, тому що Божества щедро дарують відданим Свою ласку. Віддані звіряють Божеству свої думки, і відомо багато випадків, коли Божество відповідало їм. Але перш ніж отримати змогу розмовляти з Верховним Господом, треба стати дуже піднесеним відданим. Іноді Господь настановляє відданого уві сні. Такі любовні взаємини між Божеством і відданим атеїстам не зрозуміти, але відданий черпає в них велику насолоду. Капіла Муні пояснює, як віддані з любов’ю споглядають прикрашене тіло і обличчя Божества і розмовляють з Ним.

ПОЯСНЕННЯ: Існують три категорії відданих: першого класу, другого і третього. Але навіть віддані третьої категорії належать до звільнених душ. Як пояснено в цьому вірші, навіть якщо в них немає знання, просто споглядаючи чудово прикрашений образ Божества у храмі, віддані поринають у думки про Господа і з їхньох свідомості зникає все стороннє. Просто зосередившись на свідомості Крішни і залучивши чуття до служіння Господу, людина непомітно для себе самої досягає звільнення. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта». Просто виконуючи вільне від скверни віддане служіння згідно з вказівками писань, людина досягає природи Брахмана. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: брахма-бгӯйа̄йа калпате. Іншими словами, у своєму природному стані жива істота є Брахман, тому що вона невід’ємна частка Верховного Брахмана. Але забувши про свою справжнє природу вічного слуги Господа, вона потрапляє під вплив майі і стає її рабом. Майа    —    це стан живої істоти, в якому вона забуває про своє істинне природне становище. А насправді жива істота одвічно є Брахман.

Пройшовши відповідне навчання і усвідомивши своє становище, людина розуміє, що вона слуга Господа. «Брахман»    —    це стан самоусвідомлення. Навіть відданий третього класу, який не розвинув глибокого розуміння Абсолютної Істини, а просто з великою відданістю кланяється Господу, думає про Нього, споглядає Господа в храмі і приносить в дар Божеству квіти і плоди, непомітно для себе досягає звільнення. Ш́раддгайа̄нвіта̄х̣    —    віддані поклоняються Господу і приносять Божеству дари з великою відданістю. Божества Радги і Крішни, Лакшмі і Нараяни чи Сіти й Рами так приваблюють відданих, що коли вони заходять до храму і бачать ці чудово вбрані Божества, вони повністю поринають у думки про Господа. Це стан звільнення. Іншими словами, тут Капіла Муні підтверджує, що навіть відданий третього класу перебуває на трансцендентному рівні і вищий за тих, хто намагається досягнути звільнення філософськими роздумами чи іншими методами. Навіть великі імперсоналісти, як оце Шукадева Ґосвамі або четверо Кумар, привабились красою Божеств у храмі, Їхніми прикрасами чи ароматом піднесених Господу туласі, і стали відданими. Хоча вони вже перебували на рівні звільнення, замість того, щоб залишитися імперсоналістами, вони стали відданими, зачаровані красою Господа.

Дуже важливим тут є слово віла̄са. Віла̄са означає «діяння», чи «розваги» Господа. Правила храмового поклоніння вимагають, щоб відданий не просто приходив до храму і споглядав прекрасний образ Божества, але щоб він також слухав «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіту» чи інші подібні до них писання, що їх реґулярно читають у храмі. У Вріндавані в кожному храмі заведено щодня читати шастри. Навіть відданий третього класу, який не має знання писань і не має часу читати «Шрімад-Бгаґаватам» чи «Бгаґавад-ґіту», отримує можливість послухати про Господні розваги. Таким чином його розум завжди занурений у думки про Господа    —    про образ Господа, про Його діяння і про Його трансцендентну природу. В такому стані свідомості Крішни людина перебуває на рівні звільнення. Тому Господь Чайтан’я вказував, що у відданому служінні є п’ять найважливіших методів: 1) повторювати святі імена Господа    —    Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, 2) спілкуватися з відданими і якомога більше їм слугувати, 3) слухати «Шрімад-Бгаґаватам», 4) приходити до храму, щоб споглядати його убранство і Божества, і, якщо можливо, 5) жити в такому місці, як Вріндавана чи Матгура. Самих цих п’яти елементів відданого служіння досить, щоб відданий досягнув найвищої досконалості. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта», а також ці вірші «Шрімад-Бгаґаватам». Усі ведичні писання погоджуються, що відданий третього класу також може непомітно досягнути звільнення.

ПОЯСНЕННЯ: Існує багато різних вібгуті, або багатств, які дарує майа. Навіть на цій планеті ми знаємо різні форми матеріальної насолоди, але якщо комусь вдається потрапити на вищі планети, як оце Чандралока, Сонце або ще вище, на Махарлоку, Джаналоку й Тапалоку, не кажучи вже за найвищу планету матеріального світу, на якій живе Брахма і яка називається Сат’ялока, то там існують безмежні можливості для матеріальної насолоди. Наприклад, тривалість життя на вищих планетах незрівнянно більша, ніж на цій планеті. Відомо, що для жителя Місяця одни день триває земні півроку. А тривалість життя на найвищій планеті нам годі навіть уявити. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що дванадцять годин Брахми тривають стільки, що це важко уявити навіть нашим математикам. Така велич зовнішньої енерґії Господа, майі. Крім того, існують ще багатства, які своєю містичною силою здобувають йоґи. Вони також матеріальні. Відданий не прагне жодної з цих матеріальних насолод, хоча він може отримати будь-яку з них, просто побажавши. З милості Господа відданий просто силою свого бажання може досягнути дивовижного успіху, але істинний відданий не захоплюється цим. Господь Чайтан’я Махапрабгу вчив, що не слід бажати матеріального багатства чи матеріальної слави, як не слід шукати насолоди в матеріальній красі, треба просто прагнути повністю зануритися в віддане служіння Господу, навіть якщо при тому не вдасться досягнути звільнення і доведеться народжуватися й помирати без кінця. Однак насправді тому, хто присвячує себе свідомості Крішни, звільнення забезпечене. Віддані насолоджуються всім, що доступне на вищих планетах і на планетах Вайкунтги. Тут зазначено: бга̄ґаватім̇ бгадра̄м. На планетах Вайкунтги вічно панує вмиротворення, але чистий відданий не прагне навіть туди. Однак все одно він потрапляє туди. Ще за цього життя він насолоджується всіма можливостями матеріального і духовного світів.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що доброчесною діяльністю можна піднятися на вищі планетні системи, навіть на Брахмалоку, але коли плоди праведної діяльності вичерпуються, людина змушена повертатися на Землю і знову братися за якусь діяльність. Отож, навіть якщо людина піднялася на вищу планетну систему, де вона має більші насолоди і довше життя, це становище залишається тимчасовим. Але що стосується відданих, то їхні здобутки    —    віддане служіння і багатства Вайкунтги, які вони дістають ще на цій планеті    —    ніколи не зникають. У цьому вірші Капіладева називає Свою матір словом ш́а̄нта-рӯпа̄, тим самим вказуючи, що багатства відданих вічні, бо віддані самі вічно живуть у царстві Вайкунтги. Царство Вайкунтги називають словом ш́а̄нта-рӯпа̄, тому що в ньому панує чисте добро, яке ніколи не турбують страсть і невігластво. Коли людина втверджується у відданому служінні Господу, її становище трансцендентного служіння стає нетлінним, а її насолода і бажання служити тільки вічно зростають. Віддані, які присвятили себе свідомості Крішни і занурилися в атмосферу Вайкунтги, не знають впливу часу. У матеріальному світі вплив часу знищує все, але в атмосфері Вайкунтги немає впливу часу і півбогів, тому що на планетах Вайкунтги немає самих півбогів. Тут нашими діями керують різні півбоги, ми нездатні навіть ворухнути рукою чи ногою без їхнього впливу. Але в царстві Вайкунтги немає влади півбогів чи часу, і тому там ніщо не минає і не руйнується. Де присутній чинник часу, все приречене на зникнення, але де немає часу    —    минулого, теперішнього чи майбутнього,    —    все вічне. Тому в цьому вірші вжито слова на нан̇кшйанті, які означають, що трансцендентні багатства ніколи не зникають.

Як віддані досягнули такої свободи від нищівного впливу часу, тут також пояснено. Віддані вважають Верховного Господа за найдорожчу особу і зав’язують з Ним різні стосунки. Вони ставляться до Верховного Бога-Особи як до найдорожчого друга, любого родича, найдорожчого сина, найдорожчого вчителя, найдорожчого доброзичливця чи найдорожчого Божества. Господь вічний, і тому будь-які стосунки з Ним також вічні. Тут ясно підтверджено, що ці стосунки ніщо не може знищити, і тому багатства, які приходять до відданого разом з цими стосунками, також ніколи не зникають. Кожна жива істота має схильність любити когось. Як ми бачимо, не маючи, кого любити, людина переносить свою любов на домашню тварину, кота чи собаку. Таким чином вічна схильність до любові, закладена в кожній живій істоті, шукає собі вихід. З цього вірша видно, що ми можемо любити Верховного Бога-Особу. Його можна любити як найдорожчу для нас істоту    —    як друга, сина, вчителя чи доброзичливця,    —    і ми можемо не боятися, що наші стосунки обірвуться чи що Він обмане нас. Ми вічно будемо насолоджуватися стосунками з Верховним Господом. Треба відзначити, що в цьому вірші згадано про стосунки з Господом як з верховним вчителем. Верховний Господь особисто виклав вчення «Бгаґавад-ґіти», і Арджуна прийняв Крішну як ґуру, духовного вчителя. Ми також повинні вважати Крішну за свого найвищого духовного вчителя.

Звичайно, «Крішна» означає «Крішна і Його довірені віддані». Крішна ніколи не буває один. Коли ми кажемо про Крішну, поняття «Крішна» містить у собі також Його ім’я, форму, якості, обитель і супутників. Крішна ніколи не залишається один, тому що Крішнині віддані не імперсоналісти. Так само царя завжди супроводжують його секретар, його воєначальник, його слуги та інші члени його почту. Коли ми приймаємо Крішну та Його відданих за своїх наставників, нашого знання вже ніщо не зможе потьмарити. В матеріальному світі знання, яке ми здобуваємо, з часом може зазнавати змін, але висновки «Бгаґавад-ґіти», яку повідав безспосередньо Сам Верховний Господь, Крішна, не змінюються ніколи. Інтерпретувати «Бгаґавад-ґіту» немає сенсу    —    вона вічна.

Крішну, Верховного Господа, треба вважати за свого найліпшого друга. Він ніколи не підведе. Він завжди дасть відданому дружню пораду і дружній захист. Якщо прийняти Крішну як свого сина, ми матимемо сина, який ніколи не помре. В матеріальному світі батьки і люблячі родичі гарної дитини завжди хвилюються: «Тільки б з ним не сталося лихого й він не помер!» Але Крішна не помирає ніколи. Тому ті, хто приймуть Крішну, Верховного Господа, як сина, ніколи не втратять Його. Відомо багато випадків, коли віддані вважали Божество за свого сина. В Бенґалії багато таких історій, і після смерті відданого Божество навіть проводить церемонію шраддги по Своєму батькові. Такі стосунки ніколи не обриваються. Люди звикли поклонятися всіляким півбогам, але «Бгаґавад-ґіта» засуджує цю схильність. Отже, треба бати досить розуму, щоб поклонятися тільки Верховному Богові-Особі в Його різних формах, як оце Лакшмі-Нараяна, Сіта-Рама чи Радга-Крішна. Тоді людина ніколи не буде розчарована в своїх сподіваннях. Поклоняючись півбогам, можна піднятися на вищі планети, але під час знищення матеріального світу і півбог, якому людина поклонялася, і його обитель підуть в небуття. Але той, хто поклоняється Верховному Богові-Особі, піднімається на планети Вайкунтги, де час не має впливу і де ніщо не зникає й не руйнується. Висновок цього вірша такий, що час не має влади над відданими, які прийняли Верховного Бога-Особу за найдорожчу істоту в своєму житті.

ПОЯСНЕННЯ: Як випливає з цих двох віршів, непохитно виконувати віддане служіння означає повністю присвятити себе свідомості Крішни, чи відданому служінню, визнаючи Верховного Господа за найдорожчу істоту. Верховний Господь обіймає в Собі все суще, тому той, хто з непохитною вірою поклоняється Йому, природно здобув усі інші багатства і виконав усі інші обов’язки. Господь обіцяє тут, що Він забирає Свого відданого на другий берег океану народжень і смертей. Тому Господь Чайтан’я радив усім, хто хоче піднятися над народженням і смертю, стати вільним від матеріальних статків. Це означає, що не слід шукати щастя в цьому світі чи на райських планетах і що не слід покладати надії на матеріальне багатство, дітей, дім чи худобу.

В цих віршах уже йшлося про те, як чистий відданий непомітно досягає звільнення і в чому це виявляється. Зумовлена душа має в своєму житті два напрямки діяльності. Один    —    це те, що пов’язано з теперішнім життям, а другий    —    це приготування до наступного життя. Якщо я перебуваю під впливом ґуни добра, я намагатимуся піднятися на вищі планети, якщо я перебуваю під впливом ґунистрасті, я залишатимуся в цьому суспільстві, де над усім панує дух пристрасної діяльності, а якщо я перебуваю під впливом ґуни невігластва, в наступному житті я можу скотитися до рівня тварини чи нецивілізованої людини. Але відданий не турбується ні про це життя, ні про наступне, бо ні в тому, ні в іншому він не бажає матеріального добробуту і байдужий як до розкошів, так і до злиднів. Він молиться до Господа: «Господи, хоч би де я народився, навіть якщо я буду мурахою, нехай я просто народжуся в оселі відданого!» Чистий відданий не просить Господа звільнити його від матеріального рабства. Чистий відданий ніколи не вважає себе достойним отримати звільнення. Пам’ятаючи своє попереднє життя і свої лихі вчинки, він вважає, що заслужив кари в найгіршому пеклі. Якщо в цьому житті я ще тільки намагаюся стати відданим, це означає що в попередніх життях я аж ніяк не був ідеальний праведник. Це неможливо. Тому відданий завжди усвідомлює своє справжнє становище. Тільки завдяки тому, що він повністю віддався Господу, його страждання з милості Господа стають меншими. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті»: «Віддайся Мені, і Я захищу тебе від усіх гріхів». Це милість Господа. Але це не означає, що той хто віддався лотосовим стопам Господа, перед тим не чинив нічого лихого. Відданий завжди молиться: «Нехай в покарання за свої гріхи, я народжуюся знову і знову, я благаю лише про одне    —    щоб я не забув про служіння Тобі». Відданий наділений такою силою духу, що молиться до Господа: «Нехай я народжуюся знову й знову, але нехай я народжуся в домі Твого чистого відданого, щоб я мав нагоду розвиватися далі».

Чистий відданий не прагне досягнути вищого становища в наступному житті. Він вже відрікся від таких сподівань. В будь-якому житті, хоч би ким ми були, чи сімейною людиною, чи навіть твариною, нам доведеться мати дітей і шукати засобів до існування, але відданий не турбується ні про які здобутки. Він задоволений тим, що у відповідь на його зусилля саме приходить з милості Бога. Він зовсім не прагне поліпшити своє суспільне становище і не намагається дати дітям блискучу освіту. Він не байдужий до своїх обов’язків і старанно їх виконує, але він не витрачає зайвого часу на те, щоб поліпшити умови свого сімейного життя чи досягнути вищого суспільного становища, розуміючи тимчасовість цих речей. Він повністю віддає себе на служіння Господу, на все інше відводячи рівно стільки часу, скільки конче потрібно (йатга̄рхам упайун̃джатах̣). Чистому відданому байдуже, що з ним станеться наступного життя чи цього життя, він не турбується навіть про сім’ю, дітей і суспільство. Він повністю присвячує себе на служіння Господу в свідомості Крішни. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Господь Сам, без відома відданого, влаштовує так, що той, покинувши тіло, відразу ж потрапляє до Господньої трансцендентної обителі. Покинувши тіло, відданий не мусить входити в лоно іншої матері. Звичайна жива істота після смерті потрапляє в утробу іншої матері, щоб згідно зі своєю кармою, діями, отримати інше тіло. Але що стосується відданого, він одразу ж потрапляє в духовний світ і входить у товариство Господа. Це особлива милість Господа. Як це можливо, пояснено в наступних віршах. Господь всемогутній, і тому для нього немає нічого неможливого. Він може пробачити істоті всі її гріхи. Він може в одну мить перенести її на Вайкунтгалоку. Така незбагненна могутність Верховного Бога-Особи, що дуже любить чистих відданих.

ПОЯСНЕННЯ: Тут вказано, що круговерть народжень і смертей не може зупинити ніхто, за винятком чистого відданого Верховного Господа. В писаннях сказано: харім̇ віна̄ на ср̣тім̇ таранті    —    без милості Верховного Бога-Особи неможливо розірвати ланцюг народжень і смертей. Те саме засвідчено тут: людина може намагатися пізнати Абсолютну Істину силою власних роздумів, заснованих на даних недосконалих чуттів, або ж вона може намагатися пізнати себе методами містичної йоґи, але хоч би яких зусиль вона докладала, не віддавшись Верховному Богові-Особі, вона жодними засобами не досягне звільнення. Хтось може запитати: невже всі зусилля людей, які вдаються до суворих аскез і покут, виконуючи вказівки писань, ідуть намарне? «Шрімад-Бгаґаватам» (10.2.32) на це відповідає: йе ’нйе ’равінда̄кша вімукта-ма̄нінах̣. Коли Крішна був у лоні Девакі, Господь Брахма та інші півбоги підносили до Нього молитви: «Любий лотосоокий Господи, багато людей гордо думають, що вони звільнилися і злилися з Богом чи стали Богом самі, але, хоч як вони пишаються такими думками, їм просто бракує розуму». Півбоги пояснюють, що, хоч би яким розвиненим був інтелект таких людей, вони не змогли його навіть очистити. Жива істота, яка очистила свій інтелект, не може думати про щось інше, крім відданості Господу. В «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що наділені великою мудрістю люди, які очистили свій інтелект, віддаються Господу. Бахӯна̄м̇ джанмана̄м анте джн̃а̄нава̄н ма̄м̇ прападйате    —    ті, хто після численних життів оволоділи справді глибоким знанням, віддаються Верховному Господу.

Не віддавшись Господу, неможливо досягнути звільнення. «Бгаґаватам» пояснює: «Люди, які просто гордяться собою, вважаючи, що звільнилися без відданого служіння, не мають ясного і чистого інтелекту, тому що не хочуть віддатися Тобі. Незважаючи на всі їхні аскези й покути і незважаючи на те, що вони впритул підходять до усвідомлення Брахмана, гадаючи, що вже досягли сяйва Брахмана, вони не виконують трансцендентної діяльності і тому падають вниз на рівень матеріальної діяльності». Не треба задовольнятися, усвідомивши свою природу Брахмана. Треба присвятити себе на служіння Верховному Брахману, тобто бгакті. Природа Брахмана полягає в тому, щоб служити Парабрахману. У писаннях сказано, що той, хто не став Брахманом, не може служити Брахману. Верховний Брахман    —    це Верховний Бог-Особа. Жива істота теж Брахман. Не усвідомивши свою природу Брахмана, духовної душі, вічного слуги Господа, уявляти себе Брахманом означає залишатися лише на теоретичному рівні. Щоб справді існувати на рівні Брахмана, треба усвідомити свою природу Брахмана і разом з тим присвятити себе на віддане слуіжння Господу. Інакше падіння не уникнути.

«Бгаґаватам» пояснює, що невіддані нехтують трансцендентним любовним служінням лотосовим стопам Бога-Особи, і тому їхній інтелект залишається слабким і вони падають. Жива істота не може не діяти. Якщо вона не вдається до трансцендентної діяльності відданого служіння, їй не вдасться уникнути падіння на рівень матеріальної діяльності. Коли особа опускається на рівень матеріальної діяльності, їй не вирватися з круговерті народжень і смертей. Господь Капіла каже тут: «Без Моєї милості» (на̄нйатра мад бгаґаватах̣). Як випливає з цього вірша, Господь    —    це Бгаґаван, Верховний Бог-Особа, а отже Він сповнений усіх багатств і наділений усією могутністю, потрібною для того, щоб звільнити істоту з виру народжень і смертей. Також тут вжито інший епітет Господа    —    прадга̄на, тобто «Всевишній». Він однаково ставиться до всіх, але до того, хто віддається Йому, Він виявляє особливу ласку. У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що Господь до всіх ставиться однаково: Він нікого не вважає за ворога і нікого не вважає за друга, але тому, хто віддався Йому, Він дарує особливу прихильність. З милості Господа, просто віддавшись Йому, можна вирватися з круговороту народжень і смертей. Інакше істота буде народжуватися життя за життям, марно силкуючись досягнути звільнення якимись іншими способами.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа, Крішна, каже в «Бгаґавад-ґіті», що природні закони діють бездоганно завдяки тому, що Він наглядає за їхньою діяльністю. Не слід думати, що природа діє сама собою, без нічийого нагляду. Ведичні писання кажуть, що хмарами керує півбог Індра, тепло розподіляє бог Сонця, прохолодне місячне світло розливає Чандра, а повітря рухається згідно з волею півбога Ваю. Але понад цими всіма півбогами стоїть Верховний Бог-Особа, найголовніша жива істота. Нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м. Півбоги також належать до звичайних живих істот, але завдяки своїй вірності, своєму щирому відданому служінню, вони піднімаються до такого високого становища. Усіх півбогів, або повелителів, як оце Чандра, Варуна чи Ваю, називають адгікарі-деватами. Півбоги    —    це керівники різних ділянок всесвітньої життєдіяльності. Держава Верховного Господа складається не з двох-трьох планет, а з мільйонів планет і мільйонів усесвітів. Верховний Бог-Особа керує велетенською державою, і Йому потрібні помічники. Півбогів вважають за члени Його тіла. Так це пояснює ведична література. Отже, бог Сонця, бог Місяця, бог вогню чи бог повітря діють під керівництвом Верховного Господа. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: майа̄дгйакшена пракрітіх̣ сӯйате сачара̄чарам. Природні закони діють під наглядом Господа. За всім стоїть Господь, і тому все у всесвіті проходить впорядковано і своєчасно.

Той, хто обрав своїм притулком Верховного Бога-Особу, повністю захищений від усіх сторонніх впливів. Така особа перестає бути чиїмось слугою чи боржником. Звичайно, вона покірно виконує свої обов’язки, але всі її думки зосереджені на служінні Господу. Твердження Господа Капіли про те, що тільки з Його волі дме вітер, горить вогонь і гірє сонце,    —    не вигадка сентиментальних людей. Імперсоналісти кажуть, що Верховного Бога-Особу уявляють собі прихильники «Бгаґаватам», приписуючи Йому якісь якості. Та насправді це не вигадка і Бог    —    це не уявна сила. У Ведах сказано: бгіша̄сма̄д ва̄тах̣ павате бгішодеті сӯрйах̣    —    «Бог вітру і бог Сонця виконують свої обов’язки від страху перед Верховним Господом». Бгіша̄сма̄д аґніш́ чендраш́ ча мр̣тйур дга̄ваті пан̃чамах̣    —    «Аґні, Індра і Мріт’ю також діють згідно з Його волею». Це слова Вед.

ПОЯСНЕННЯ: Справжній йоґ-містик    —    це той, хто хоче справді звільнитися від рабства в матеріальному світі й повернутися додому, до Бога. У цьому вірші дуже виразно сказано: йуктена бгакті-йоґена. Йоґи, чи містики, котрі присвячують себе відданому служінню, є найвищими з усіх йоґів. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що найвищі з йоґів    —    це ті, хто постійно думає про Господа, Верховного Бога-Особу, Крішну. Ці йоґи аж ніяк не позбавлені знання й відреченості. Стати бгакті-йоґом само собою означає розвинути знання і зреченість. Ці речі становлять побічний результат бгакті-йоґи. У другій главі Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» теж сказано, що людина, яка вдається до відданого служіння Ва̄судеві, Крішні, розвиває досконале трансцендентне знання і зреченість, хоча не докладає до того ніяких зусиль. Ці здобутки є ахаітукі, вони приходять самі собою. Навіть якщо повністю неписьменна людина присвячує себе відданому служінню, трансцендентне знання писання саме відкривається їй. Ведичні писання теж кажуть про це. Вся суть ведичних писань відкривається кожному, хто має цілковиту віру в Верховного Бога-Особу і в духовного вчителя. Немає потреби докладати для цього окремі зусилля, йоґи, які виконують віддане служіння, розвивають досконале знання і зречення. Якщо комусь бракує знання чи зречення, це означає, що він не досягнув досконалості у відданому служінні. Висновок, який випливає з цих віршів, полягає в тому, що, поки людина не віддалася лотосовим стопам Верховного Господа, в неї не може бути певності щодо того, чи їй вдасться увійти в духовне царство    —    в безособистісне брахмаджйоті, сяйво Господнього тіла, чи на планети Вайкунтги, що плавають в цьому сяйві Брахмана. Душ, які віддалися Господу, називають акуто-бгайа    —    вони не мають ні сумнівів, ні страху, і досягнення духовного царства їм забезпечене.

ПОЯСНЕННЯ: Треба відзначити тут слова мано майй арпітам, що означають «зосередивши розум на Мені». Треба зосередити розум на Крішні чи на якомусь Його втіленні. Непохитна зосередженість на Крішні    —    це шлях до звільнення. Прикладом цього є Амбаріша Махараджа. Свій розум він зосередив на лотосових стопах Господа, він розмовляв тільки про Господні розваги, вдихав тільки пахощі квітів і туласі, піднесених Господу, ходив тільки до храму Господа, свої руки використовував для того, щоб прибирати храм, язиком куштував страви, запропоновані Господу, а вухами слухав про чудові ігри Господа. Так він використав усі свої чуття. Насамперед треба зосередити на лотосових стопах Господа розум. Ця зосередженість повинна бути природна і непохитна. Розум керує всіма чуттями, і тому, коли розум занурюється в якусь діяльність, всі чуття також ідуть за ним. В цьому полягає засада бгакті-йоґи. Суть йоґи    —    це приборкати чуття. Чуття неможливо приборкати в повному розумінні цього слова, тому що вони не зупиняють своєї діяльності ні на мить. Вони подібні до дитини    —    чи на довго можна примусити її сидіти, не рухаючись? Дитину неможливо зупинити ні на хвилину. Навіть Арджуна сказав: чан̃чалам̇ хі манах̣ кр̣шн̣а    —    «Розум завжди неспокійний». Найліпший вихід полягає в тому, щоб зосередити розум на лотосових стопах Господа. Мано майй арпітам̇ стгірам. Якщо людина серйозно присвячує себе свідомості Крішни, це найвища досконалість життя. Уся діяльність у свідомості Крішни відбувається на найвищому рівні досконалості.