Покарання сина Дрони

ПОЯСНЕННЯ: У цій главі оповідається про зав’язку описаних у «Шрімад-Бгаґаватам» подій, а саме про те, як чудесно врятовано Махараджу Парікшіта, коли той ще пробував у лоні своєї матері. Він мало не загинув від руки Драуні (Ашваттгами), сина Ачар’ї Дрони; цей Ашваттгама забив п’ятеро синів Драупаді, коли вони спали, і за це Арджуна покарав його.

Раніш як розпочинати роботу над величним епосом «Шрімад-Бгаґаватам», Шрі В’ясадева у трансі відданости осягнув усю істину.

ПОЯСНЕННЯ: Щоб вдосконалюватись у духовнім знанні, безперечно, потрібні відповідне місце та середовище. Західний берег Сарасваті для цієї мети підходить якнайліпше. Там, у Шам’япрасі, і стоїть В’ясадевин ашрам. Хоча Шріла В’ясадева домогосподар, оселю його названо ашрамом. Ашрам    —     це місце, де головна увага скерована на плекання духовности    —    не важить, кому належить оселя, домогосподареві чи самітникові. Сама система варнашрами побудована так, що кожен життєвий уклад називається ашрамом. Це означає, що всі їх об’єднує одне    —    плекання духовности. І брахмачарі, і ґріхастги, і ванапрастги, і санн’ясі мають спільну мету    —     усвідомити Всевишнього. Тому, з погляду духовного розвитку, немає станів життя більш чи менш важливих. Різниця між ними суто зовнішня: стани різняться тільки мірою зречености. Вважають, що становище санн’ясі вище проти становища представників інших життєвих укладів, тому що життя санн’ясі передбачає вищу міру зречености.

ПОЯСНЕННЯ: Виконуючи наказ свого духовного вчителя Шріли Наради Муні, В’ясадева розташувався в цьому трансцендентному місці, що призначене саме для медитації, і зосередив свій розум.

ПОЯСНЕННЯ: Досконало бачити Абсолютну Істину можливо тільки зв’язуючи себе з Богом через віддане служіння. Так каже і «Бгаґавад-ґіта». Досконало пізнати Абсолютну Істину, Бога-Особу, можна тільки через віддане служіння, і це досконале знання дозволить увійти до царства Божого. Недосконале пізнання Абсолюту, коли Його частково осягають як безособистісний Брахман чи локалізовану Параматму, права ввійти до Божого царства не дає. Шрі Нарада порадив Шрілі В’ясадеві заглибитися в трансцендентну медитацію на Бога-Особу та Його діяння. Зору Шріли В’ясадеви не привернуло сяйво Брахмана, тому що таке бачення не є абсолютне. В «Бгаґавад-ґіті» (7.19) теж пояснено, що абсолютне бачення    —    це зріти Бога-Особу: ва̄судевах̣ сарвам іті. З цим згідні й Упанішади; вони з’ясовують, що Ва̄судева, Бог-Особа, скритий золотосяйною запоною безособистісного Брахмана, хіран̣майена па̄трен̣а, а коли з Господньої ласки ці покрови зникають, являється істинне лице Абсолюту. Абсолют тут описано як пурушу, тобто особу. За Абсолютного Бога-Особу згадано в багатьох ведичних писаннях, і в «Бгаґавад-ґіті» є підтвердження тому, що пуруша    —    це вічна й відначальна особистість. Абсолютний Бог-Особа    —     це досконала особистість. Верховна Особа посідає незліченні енерґії, але найважливіші з них три: внутрішня, зовнішня та межова. У вірші йдеться за енерґію зовнішню, як стане зрозуміло з опису її дії. Внутрішня енерґія завжди супроводжує Абсолютну Особу, як місячне світло завжди супроводжує місяць. Зовнішню енерґію, натомість, порівнюють до темряви, бо вона тримає живі істоти в темряві невігластва. Зі слова апа̄ш́райам зрозуміло, що ця енерґія Господа перебуває в Його цілковитій владі. Внутрішню, вищу, енерґію теж називають майа, однак це майа духовна, тобто енерґія, що проявлена в абсолютному царстві. Коли істота обирає притулком внутрішню енерґію, темрява матеріального невігластва одразу розсіюється. Навіть атмарами, що завжди перебувають у трансі, теж приймають притулок цієї майі, внутрішньої енерґії. Віддане служіння, бгакті-йоґа,    —    це діяльність внутрішньої енерґії, саме тому у відданому служінні для енерґії нижчої, матеріальної, місця немає, як не може бути темряви в променистому духовному сяєві. Ця внутрішня енерґія вища навіть від рівня духовного блаженства, яке приходить від пізнання безособистісного Брахмана. В «Бгаґавад- ґіті» сказано, що безособистісне сяйво-Брахман теж постає з Абсолютного Бога-Особи Шрі Крішни. Парама-пуруша    —     це тільки Сам Шрі Крішна, і ніхто інший; це буде пояснено в дальших шлоках.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші з’ясовано, який корінь страждань матеріалістичної живої істоти, вказано на ліки проти цих страждань, а також згадано, в чому полягає найвища досконалість, якої слід прагнути. Жива істота за своєю природою трансцендентна щодо матеріального полону, але нині, перебуваючи у в’язниці зовнішньої енерґії, вважає себе за одне з матеріальних створінь. Осквернена зв’язком із матерією, під впливом трьох її ґун, чиста духовна істота зазнає матеріальних страждань. Жива істота хибно гадає, що вона є утвір матерії. Це означає, що за цього стану її думки, відчуття й бажання спотворені й суперечать її природі. Однак є природний для неї спосіб мислити, хотіти й відчувати. Здатність мислити, бажати й відчувати притаманна живій істоті відначально. В «Бгаґавад-ґіті» також є підтвердження сказаному: невігластво вкриває справжнє знання зумовленої душі. Отже, даний вірш спростовує теорію, яка твердить, що жива істота є абсолютний безособистісний Брахман. Цього не може бути тому, що жива істота зберігає індивідуальність мислення і в своєму відначальному незумовленому стані. Її теперішній, зумовлений, стан виник під впливом зовнішньої енерґії    —    над істотою запанувала ілюзорна енерґія. Однак Верховний Господь тимчасом лишається безстороннім. Він не хоче, щоб зовнішня енерґія вводила живу істоту в оману. Зовнішня енерґія знає за це, проте бере на себе невдячне завдання впливом своєї ілюзії тримати в омані забутливі душі. Господь не втручається у справи ілюзорної енерґії, бо, зрештою, така її діяльність також потрібна, для того щоб виправити зумовлені душі. Люблячому батькові не радість бачити, як стороння людина карає його дітей, однак якщо діти не слухаються, він віддає їх під нагляд суворого вихователя, щоб той навчив їх порядку. І водночас люблячий Всевишній Отець прагне, щоб зумовлена душа не страждала, щоб вона вивільнилась із лещат ілюзорної енерґії. Цар саджає непокірних підданих за ґрати, але бажає їм добра, і тому іноді сам приходить до в’язниці, закликаючи в’язнів виправитись, після чого вони виходять на волю. Так само і Верховний Господь сходить зі Свого царства сюди, до царства ілюзорної енерґії, і безпосередньо звільняє зумовлені душі, даючи їм «Бгаґавад-ґіту». В ній Він Сам вказує, що хоча вплив ілюзорної енерґії подолати надзвичайно важко, той, хто віддається лотосовим стопам Всевишнього Господа, з Його наказу буде звільнений. Віддатися Господеві    —    це той цілющий засіб, що рятує від облуди ілюзорної енерґії. А присвятити себе Господеві дозволяє належне спілкування. Господь тому вказує, що люди навертаються до трансцендентного любовного служіння Йому, слухаючи святих осіб, які дійсно пізнали Всевишнього. Так у зумовленої душі прокидається смак до слухання про Господа; тільки завдяки такому слуханню істота поступово відчує шану до Господа, тоді піднімається на рівень відданости Йому і нарешті на рівень прив’язаности. Вершина цього піднесення    —    цілковита відданість Господеві, як це й підтверджує Господь у Своєму втіленні В’ясадеви, давши нам цього вірша. Можна побачити, що Господь виправляє зумовлену душу двома способами: з одного боку карає її через посередництво Своєї зовнішньої енерґії, з іншого    —     діє Сам як духовний вчитель в серці і зовні. Перебуваючи в серці кожної живої істоти як Наддуша (Параматма), Господь Сам діє як духовний вчитель зсередини, а як духовний вчитель ззовні Він проявляється через писання, святих людей та духовного вчителя, який дає посвяту. В дальшій шлоці це пояснено ще докладніше.

Те, що за кожною живою істотою особисто наглядає ілюзорна енерґія, підтверджують Веди («Кена Упанішада»), описуючи врядувальну силу півбогів у всесвіті. Тут теж недвозначно сказано, що живі істоти перебувають під особистим наглядом зовнішньої енерґії. Коли істота потрапляє під владу цієї енерґії, її становище змінюється. Однак з даного вірша «Бгаґаватам» зрозуміло, що зовнішня енерґія сама залежна від Бога-Особи, досконалої істоти. Господь, досконала істота, неприступний для ілюзорної енерґії, що владна тільки над створеними живими істотами. Тому ідея, буцім Верховний Господь, влягши впливові ілюзорної енерґії, впав в оману і відтак став одною із створених живих істот, є чисто вигаданою. Якби жива істота і Господь належали до однієї категорії, це не уникнуло б В’ясадевиної уваги, і про матеріальні страждання введеної в оману живої істоти навіть не йшлося б, адже Верховна Істота посідає повне знання. Тому численні теорії, які висувають несумлінні моністи в спробах зарахувати і Господа, і живих істот до однієї категорії є безчесними вигадками. Якби живі істоти були рівні з Господом, Шріла Шукадева Ґосвамі не взяв би на себе труду описувати трансцендентні розваги Господа, адже в такому разі вони були б лише виявом діяльности ілюзорної енерґії.

«Шрімад-Бгаґаватам»    —    це суммум бонум, панацея для людства, що страждає в лабетах майі. Перше, що Шріла В’ясадева зробив, це визначив діагноз: справжньою причиною хвороби зумовлених душ є те, що вони омануті зовнішньою енерґією. Зорові В’ясадеви відкрився досконалий Господь, Верховна Істота, що перебуває осторонь ілюзорної енерґії, а також уражені хворобою зумовлені душі та причина їхньої хвороби. Засіб зцілення вказаний у дальшому вірші. Немає сумніву, Верховний Бог-Особа і живі істоти якісно єдині, проте Господь є володар над ілюзорною енерґією, а жива істота їй підвладна. Тобто Господь і живі істоти є тотожні й водночас відмінні. Тут відзначається ще один важливий момент: жива істота пов’язана з Господом вічними трансцендентними стосунками, інакше Господеві було б ні до чого турбуватися про порятунок зумовлених душ із лабет майі. Своєю чергою, істоті теж потрібно відродити свою природну любов і прив’язаність до Господа, щоб сягнути найвищої досконалости. «Шрімад-Бгаґаватам» лікує зумовлені душі, скеровуючи їхнє життя до цієї мети.

ПОЯСНЕННЯ: Шріла В’ясадева побачив вседосконалого Бога-Особу. А що Бог-Особа    —    довершене ціле, Він включає в Себе і Свої невід’ємні частки. Тому В’ясадева бачив і різні енерґії Бога-Особи: внутрішню, межову й зовнішню. Ще він бачив різні повні частки й частини повних часток, тобто різні втілення Господа; особливо ж його увагу привернули зумовлені душі, що, введені в оману зовнішньою енерґією, страждають, хоча того й не хочуть. І накінець він побачив засіб, що ним можна зцілити зумовлені душі,    —    віддане служіння. Віддане служіння    —    це велика трансцендентна наука, і приступаються до неї через слухання й повторення імені Господа, оповідей про Його славу, діяння і про все, що пов’язане з Ним. Але відродження прихильности, чи любови до Бога, що дрімає в серці, залежить не від механічного процесу слухання і повторення    —    воно залежить від безпричинної ласки Господа, і лише від неї. Коли Господь цілковито вдоволений щирими стараннями відданого, Він може дарувати йому любовне трансцендентне служіння Собі. Однак той, хто навіть формально, згідно із приписами, взявся слухати й оспівувати, відразу відчуває, як втишуються нестерпні страждання матеріального існування, що їх не бажає жодна істота. І це послаблення матеріальних прив’язаностей залежить не від розвитку трансцендентного знання    —    знання, яке потрібне, щоб цілковито усвідомити Верховну Істину, саме залежить від відданого служіння.

ПОЯСНЕННЯ: З усіх органів чуттів вухо    —    найдійовіше. Ми здатні чути навіть під час глибокого сну. Не сплячи, ми можемо оборонитися від ворога, але під час сну наш єдиний охоронець    —    це слух. Тут вказано на важливість ролі, яку відіграє слух у поступові до вершини життєвої досконалости    —    звільнення від трьох різновидів матеріальних нещасть. Кожен постійно журиться, кожен переслідує міражі оманних речей, кожного не покидає страх перед гаданими ворогами. Такі головні вияви матеріальної хвороби. Але тут сказано певно: просто слухати послання «Шрімад-Бгаґаватам» досить, щоб людина розвила в собі прихильність до Верховного Бога-Особи Шрі Крішни, і коли це відбувається, всі ознаки матеріальної хвороби зникають. Зорові Шріли В’ясадеви відкрився вседосконалий Бог-Особа, і цей вірш є ще однією ясною вказівкою на існування вседосконалого Бога- Особи Шрі Крішни.

Найвищою метою відданого служіння є розвиток непідробної любови до Найвищої Особи. Слово «любов» прийнято застосовувати на позначення стосунків між чоловіком та жінкою. Проте «любов»    —    це єдине слово, яке правильно визначає суть стосунків між Господом Крішною і живими істотами. В «Бгаґавад-ґіті» живі істоти названо пракріті, а на санскриті слово пракріті    —    жіночого роду, а Господа завжди описують як парама-пурушу    —    найвищу особу чоловічої статі. Отже, любовні почуття, що виникають між Господом і живими істотами чимось нагадують почуття любови між чоловіком та жінкою, тому вислів «любов до Бога» цілком слушний.

Любовне віддане служіння Господеві починається зі слухання оповідей про Нього. Господь і оповіді про Нього суть невідмінні. Господь абсолютний з будь-якого погляду, а тому між оповідями про Господа і Самим Господом різниці немає. Отже, слухати про Нього означає бути безпосередньо зв’язаними з Ним через вібрацію трансцендентного звуку. А сила впливу трансцендентного звуку така, що його вібрація звільнює від усіх згадуваних вище виявів матеріальної хвороби. Як уже сказано, через зв’язок з матерією у живої істоти виникає плутанина в поняттях, внаслідок чого вона бере ілюзорну клітку матеріального тіла за реальність. Заплутані в своїх хибних уявленнях, істоти потрапляють в оману, що відповідає формі їхнього життя. Навіть на найвищих щаблях розвитку людського життя домінує та сама ілюзія у формі численних «ізмів», що розриває любовні стосунки між Господом та живою істотою, внаслідок чого зникають і любовні стосунки між людьми. Але якщо люди будуть слухати «Шрімад-Бгаґаватам», пута матеріальних уявлень спадатимуть з них, і тоді в суспільстві запанує справжній мир, якого у всіляких політичних обставинах так ревно прагнуть політики. Вони хочуть, щоб між людьми, між народами запанувала злагода, проте доки людьми рухатиме бажання панувати у матеріальному світі, в ньому завжди існуватиме ілюзія і страх. Отже, дарма сподіватися встановити в суспільстві мир, збираючи політичних діячів на мирні конференції. Мир запанує, тільки якщо слухати «Шрімад-Бгаґаватам», що оповідає про Верховного Бога-Особу Шрі Крішну. Недалекі політики можуть влаштовувати свої мирні конференції й зустрічі на найвищому рівні впродовж сотень років, та успіху вони однак не досягнуть. Доки ми не відродимо своїх втрачених стосунків з Крішною, доти над нами пануватиме омана, що змушує вважати матеріальне тіло за істинне «я», і доти не зникне страх. Тисячі свідчень з явлених писань, свідчення сотень і тисяч відданих з Вріндавани, Навадвіпи, Пурі, які спираються на особистий досвід, доводять, що Шрі Крішна є Верховний Бог-Особа. Навіть «Каумуді», словник санскриту, подає такі синоніми до слова «Крішна»: «син Яшоди» і «Верховний Бог-Особа, Парабрахман». Підсумок зі сказаного такий: просто слухати ведичне писання «Шрімад-Бгаґаватам» досить, щоб мати безпосередній зв’язок із Верховним Богом-Особою Шрі Крішною і завдяки цьому сягнути найвищого рівня досконалости, піднісшись над матеріальними стражданнями, ілюзією та страхом. Такі якості притаманні тому, хто насправді смиренно слухає «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це природний коментар на «Брахма-сутру», і його склав той самий автор. «Брахма-сутра» (її називають ще «Веданта-сутра») призначена для тих, хто вже йде шляхом самоусвідомлення. «Шрімад-Бгаґаватам» складено так, що людина, просто слухаючи його, вже стає на шлях самоусвідомлення. «Шрімад-Бгаґаватам», хоча призначений насамперед для парамахамс, тобто тих, хто цілковито заглиблений у самоусвідомлення, проникає в саме серце і можливого мирянина. Миряни не знають нічого, крім власної чуттєвої втіхи; проте навіть для них це ведичне писання є ліками проти матеріальних страждань. Шукадева Ґосвамі з’явився на світ вже бувши звільненою душею, і батько виклав йому «Шрімад-Бгаґаватам». Світські вчені не мають спільної думки щодо часу, коли був укладений «Шрімад-Бгаґаватам». Але з самого тексту «Бгаґаватам» очевидно, що його укладено перед тим, як пішов зі світу Махараджа Парікшіт, і вже після того, як відійшов Господь Крішна. Коли Махараджа Парікшіт як цар Бгарата- варші правив світом, він покарав уособлення Калі. А на підставі богоявлених писань і астрологічних підрахунків відомо, що від початку доби Калі минуло п’ять тисяч років. Отже, «Шрімад-Бгаґаватам» укладено щонайменше п’ять тисяч років тому. «Махабгарату» написано перед «Шрімад-Бгаґаватам», а Пурани    —    перед «Махабгаратою». Так оцінюють час, коли були укладені різні ведичні писання. Перед тим, як за вказівкою Наради з’явився докладний текст «Шрімад-Бгаґаватам», дано його загальний огляд. «Шрімад-Бгаґаватам» вчить, як іти шляхом ніврітті-марґи. Нарада засудив шлях праврітті-марґи, до якого природно тяжіють всі зумовлені душі. «Шрімад-Бгаґаватам» був написаний саме з ціллю вилікувати живу істоту від хвороби матеріалізму, тобто покласти край стражданням, яких вона зазнає у матеріальнім існуванні.

ПОЯСНЕННЯ: Найвища досконалість життя для кожної людини полягає в тому, щоб покласти край матеріальній діяльності і втвердитись на шляху самоусвідомлення. Тих, хто шукає задоволення в чуттєвій насолоді, чи присвятив себе створенню добробуту для матеріального тіла, називають кармі. З тисяч і мільйонів таких кармі заледве який один, осягаючи себе, стає атмарамою. А̄тма̄ означає «я», а а̄ра̄ма    —    «діставати насолоду». Всі шукають найвищої насолоди, однак кожен уявляє її собі по-різному. За уявленнями кармі насолода    —    це одне, для атмарам вона    —    геть інше. Атмарами цілковито байдужі до матеріальної насолоди. Шріла Шукадева Ґосвамі вже досяг цього рівня, однак величний «Бгаґаватам» привабив його, і він узяв на себе труд вивчити його. Це означає, що «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це найвищий ступінь духовної науки навіть для атмарам, що вже досконало опанували всі галузі ведичної думки.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу дав яскраве тлумачення цієї атмарама шлоки в розмові зі Своїм великим відданим Шрілою Санатаною Ґосвамі. Він виділив у шлоці одинадцять складових елементів. Це: 1) а̄тма̄ра̄ма, 2) мунайах̣, 3) нірґрантга, 4) апі, 5) ча, 6) урукрама, 7) курванті, 8) ахаітукім, 9) бгактім, 10) іттгам-бгӯта-ґун̣ах̣ і 11) харіх̣. Санскритський словник «Вішва-пракаша» наводить до слова а̄тма̄ра̄ма сім синонімів, а саме: 1) Брахман (Абсолютна Істина), 2) тіло, 3) розум, 4) зусилля, 5) витривалість, 6) інтелект і 7) особисті звички.

Словом мунайах̣ позначають 1) глибокодумних, 2) тих, хто поважний і мовчазний, 3) аскетів, 4) наполегливих, 5) мандрівних монахів, 6) мудреців і 7) святих.

Слово нірґрантга передає такі поняття: 1) той, хто звільнився від невігластва, 2) той, хто не пов’язаний з духовними приписами, тобто ті, хто байдужий до правил та приписів богоявлених писань, як-от Веди, чи твори з етики, філософії, психології та метафізики (інакше сказати, це всілякі дурні, неуки, волоцюги тощо, які байдужі до реґулівних засад), 3) той, хто володіє великим маєтком і 4) злидар.

Префікс ні, згідно зі словником «Шабда-коша», може означати: 1) певність, 2) рахунок, 3) будову, 4) заборону, а слово ґрантга означає «багатство», «теза», «словник» та інше.

Слово урукрама означає «той, чиї дії славетні». Значення Н слова крама    —    «крок». Слово урукрама вказує зокрема на Ваману, втілення Господа, що Він двома величезними кроками покрив увесь всесвіт. Могуття Господа Вішну безмежне, і діяння Його славетні: Своєю внутрішньою енерґією Він створив духовний світ, і зовнішньою    —    світ матеріальний. У Своєму всепроникаючому аспекті Він присутній скрізь як Верховна Істина, а в Своєму особистісному аспекті Він завжди присутній у Своїй трансцендентній обителі, Ґолоці Вріндавані, де появляє все безмежне розмаїття трансцендентних розваг. Діяння Господа не мають Собі рівних, а тому слово урукрама може стосуватися тільки до Нього.

Згідно з системою дієслів у санскриті курванті використовують на позначення дії, яку виконують для когось іншого. Звідси випливає, що атмарами, виконуючи віддане служіння Господеві, діють не задля власної користи, а щоб вдовольнити Господа, Урукраму.

Хету означає «причиновий». Існує багато речей, які уможливлюють чуттєву насолоду. Але все, чого прагне охочий до поступу, можна розбити на три великі групи: матеріальна насолода, містичні сили і звільнення. Є безліч різновидів матеріальної насолоди, і матеріалісти під впливом ілюзорної енерґії жадають насолоджуватись матеріальним чимдалі більше. Різновидів матеріальної насолоди не злічити, і в цілому всесвіті не знайти жодної істоти, яка дізнала б їх усі. Що ж до містичних сил, то їх налічують вісім головних відмін (здатність ставати найменшим, робитися невагомим, мати будь- що на своє бажання, панувати над матеріальною природою, над іншими живими істотами, створювати в космосі планети та ін.). Відомості щодо містичних сил можна подибати у «Бгаґаватам». Крім того, є ще п’ять відмін звільнення.

Отже, виконувати бездомісне віддане служіння означає служити Господеві, не прагнучи для себе переліченого вище. Тільки такі бездомісні віддані, що вільні од будь-яких бажань особистої користи, можуть дати могутньому Богові-Особі Шрі Крішні повне задоволення.

Бездомісне віддане служіння Господеві, поступом розвивається крізь кілька стадій. Є вісімдесят один різновид відданого служіння, яке виконують в матеріальній сфері. Вищою проти нього є власне практика трансцендентного відданого служіння; вона єдина, і назва їй садгана-бгакті. Коли бездомісна практика садгана-бгакті визріває у трансцендентну любов до Господа, розпочинається трансцендентне любовне служіння Йому, яке в своєму розвитку проходить через дев’ять ступенів, що називаються прихильність, любов, прив’язаність, сильне почуття, близькість, вірність, невідв’язність, екстаз і нарешті гостре почуття розлуки.

Від пасивної прихильности відданий проходить шлях до рівня трансцендентної любови до Бога. Прихильність активного слуги може розвинутися до рівня вірности, а відданий в дружніх стосунках може досягти рівня невідв’язности, і цього ж сягають віддані в батьківських стосунках. Віддані в стосунках кохання розвивають екстаз аж до рівня гострого почуття розлуки. Ось деякі з рис бездомісного відданого служіння Господеві.

Слово іттгам-бгӯта, за «Харі-бгакті-судгодаєю», означає «повне блаженство». Якщо порівняти трансцендентне блаженство від усвідомлення безособистісного Брахмана з блаженством від споглядання Бога-Особи, це наче калюжка в сліді теляти в порівнянні до безмежного океану. Форма Господа Шрі Крішни неперевершено приваблива: вона заховує в собі всю звабність, усе блаженство і всі смаки (раси). Крішна такий привабливий, що жодна істота не проміняє Його принади на матеріальну насолоду, містичні сили чи звільнення. Це твердження не потребує жодних логічних доказів: живу істоту за самою її природою вабить до якостей Господа Шрі Крішни. Треба затямити одне: якості Господа не мають нічого спільного з матеріальними якостями. Усі вони сповнені блаженства, знання й вічности. Якості Господа незчисленні, і когось приваблюють одні з них, когось    —    інші.

Великих мудреців, чотирьох відданих, які дали обітницю безшлюбности    —    Санаку, Санатану, Сананду й Санат-кумару    —    привабили пахощі квітів і змащених сандаловою пастою листочків туласі, запропонованих лотосовим стопам Господа. А Шукадеву Ґосвамі, хоча він вже і був втверджений на рівні звільнення, привабили Його трансцендентні ігри. Це доводить, що привабливість ігор Господа не має нічого спільного з матеріально зумовленим потягом, і природа їхня геть відмінна. Юних пастушок привабили тілесні риси Господа, Рукміні ж полонили оповіді про Його діяння. Господь Крішна принаджує розум навіть богині процвітання. Через певні Свої розваги Він полонить розум усіх дівчат. Зачаровує Він і старших жінок, пробуджуючи в них материнську любов до Себе, а розум чоловіків він приваблює через стосунки служіння й дружби.

Слово харі має численні значення, але головне    —    це «той (Господь), хто знищує все несприятливе і забирає розум відданого, даруючи йому чисту трансцендентну любов». Той, хто в тяжку хвилину згадує Господа, звільнюється від усіх страждань та тривог. На шляху вдосконалення Свого чистого відданого Господь поступово знищує все, що перешкоджає йому віддано служити, аж доки визрівають плоди дев’яти різновидів діяльности у відданому служінні (слухання, повторення тощо).

Особисті риси Господа та Його трансцендентні характеристики без останку вбирають у себе думки, почуття й воління чистого відданого    —    такою є сила привабливости Шрі Крішни. Привабливість трансцендентних якостей Господа така могутня, що чистий відданий байдужіє до чотирьох релігійних засад. Якщо ж до вищезгаданих слів долучити ще апі й ча, смислове багатство вірша зросте до безмежности. Щодо слова апі, то згідно із санскритською граматикою, воно має сім значень.

Розбираючи осібно кожне слово цієї шлоки, можна розкрити безконечне число трансцендентних якостей Господа Крішни, які приваблюють розум чистого відданого.

ПОЯСНЕННЯ: Як повідомляє «Брахма-вайварта Пурана», Шріла Шукадева Ґосвамі був звільненою душею ще перебуваючи в лоні матері. Шріла В’ясадева добре розумів, що його син, з’явившись на світ, неодмінно покине батьківську домівку. Тому, прагнучи привабити дитину до трансцендентних діянь Господа, він (В’ясадева) передав йому огляд «Бгаґаватам». Прийшовши на світ, Шукадева Ґосвамі далі поглиблював свої знання з науки «Бгаґаватам», безпосередньо повторюючи вірші твору.

Річ у тім, що більшість звільнених душ приваблюється до аспекту безособистісного Брахмана, через моністичний умонастрій маючи прагнення злитись з усевишнім цілим. Проте навіть такі звільнені душі, якщо їм випадає спілкуватись з чистими відданими, з В’ясадевою, наприклад, приваблюються до трансцендентних якостей Господа. Ласкою Шрі Наради Шріла В’ясадева зміг повідати величний епос    —    «Шрімад- Бгаґаватам», а ласкою В’ясадеви Шріла Шукадева Ґосвамі був на силі збагнути його. Привабливість трансцендентних якостей Господа така могутня, що Шрілу Шукадеву Ґосвамі перестало вабити до розчинення в безособистісному Брахмані, і він рішуче взявся діяти задля Господа.

Він втратив будь-яку цікавість до безособистісної концепції Абсолюту, вважаючи, що просто марнував дорогоцінний час, присвячуючи увагу безособистісному аспекту Всевишнього. Інакше сказати, особистісний аспект дарував йому незрівнянно вище трансцендентне блаженство, ніж безособистісний. Відтоді не лише він став дуже любий вішну-джанам, відданим Господа, а й вішну-джани стали дуже любі йому. Віддані Господа ні в якому разі не хочуть знищити індивідуальність живої істоти    —    вони прагнуть стати особистими слугами Господа і тому недолюблюють імперсоналістів, а імперсоналісти, що прагнуть злитись з Усевишнім, неспроможні гідною мірою поцінувати відданих. Отак між цими двома групами, що йдуть шляхом трансцендентного пізнання, від непам’ятних часів раз по раз виникає суперництво. Іншими словами, ці дві групи, по-різному розуміючи кінцеву мету пізнання, воліють триматися одне від одного якомога далі. Шукадева Ґосвамі, як видається, теж не дуже прагнув спілкуватися з відданими. Але відколи його виповнила відданість, він уже не міг жити без трансцендентного товариства вішну-джан, а вішну-джани теж радо спілкувалися з ним, бо він став особою бгаґавата. Отже, і батько, і син досконало осягнули трансцендентне знання про Брахман, а тоді свідомість обох полонили особисті якості Верховного Господа. Так, ця шлока вичерпно відповідає на питання про те, як Шукадеву Ґосвамі привабила оповідь «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Господь Крішна надзвичайно ласкавий до падших душ, і тому у формі Своїх втілень Він особисто приходить до живих істот різних видів і бере участь у їхній щоденній діяльності. Якщо оповідь за історичну подію, хоч би коли вона відбувалася, пов’язана з діяльністю Господа, до неї слід ставитись як до трансцендентної оповіді про Господа. Без Крішни всі доповняльні писання, як то Пурани і «Махабгарата», були б звичайними оповідями чи історичними хроніками. Але в них є Крішна, і тому це    —    трансцендентні твори. Слухаючи їх, ми одразу встановлюємо трансцендентний зв’язок із Господом. «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це одна з Пуран, але Пурана особлива, бо стрижень його будови    —    діяння Господа; в інших, натомість, Пуранах за Господа згадано тільки побіжно. Тому Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу назвав «Шрімад-Бгаґаватам» бездоганною Пураною. Є певний розряд малорозумних прихильників «Бгаґавата Пурани», які відразу хочуть насолоджуватися описом Господніх діянь з Десятої пісні, нехтуючи потребу зрозуміти спершу попередні Пісні. Помилково гадаючи, буцім інші Пісні не пов’язані з Крішною, вони беруться читати Десяту пісню, але то радше з дурного, ніж великого, розуму. Цей вірш звернений саме до таких читачів: він з’ясовує, що інші Пісні «Бгаґаватам» не менш значущі, аніж десята. Не зрозумівши повною мірою перших дев’яти Пісень, братися до Десятої не варто. Крішна і Його чисті віддані, як-от Пандави, перебувають на одному рівні. Крішна завжди разом зі Своїми відданими, що мають з Ним різноманітні раси, а чисті віддані, як Пандави, завжди разом з Крішною. Віддані нерозривно поєднані з Господом, і розірвати їхнього зв’язку неможливо. Тому всі оповіді про відданих    —    це завжди крішна-катга, тобто оповіді про Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Трансцендентний опис діянь Господа Шрі Крішни починається в «Шрімад-Бгаґаватам» з моменту, коли закінчується битва на Курукшетрі, де Господь Сам оповідав про Себе в «Бгаґавад-ґіті». «Шрімад-Бгаґаватам» і так само «Бгаґавад-ґіта»    —    це трансцендентні твори про Господа Крішну. «Ґіта»    —    це крішна-катга, тобто оповідь за Крішну, тому що її повідав Сам Господь, і так само крішна-катга є «Бгаґаватам», бо оповідає про Господа. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу заповідав зробити так, щоб кожна людина пізнала обидві крішна-катги. Господь Крішна Чайтан’я    —    це Сам Крішна, що прийшов у образі Свого відданого, а тому слова Господа Крішни і слова Шрі Крішни Чайтан’ї Махапрабгу суть одно. Господь Чайтан’я хотів, щоб усі, хто народився в Індії, серйозно вивчали ці крішна-катги, і цілковито осягнувши їх, несли це трансцендентне послання всім людям у всіх сторонах світу. Це дасть стражденному світові жаданий мир та процвітання.

ПОЯСНЕННЯ: Ворога, який підпалює будинок, підсипає отруту, нагло нападає із смертоносною зброєю, грабує, захоплює лани чи зманює чужу дружину, називають нападником. Такий нападник, брахмана він чи так званий нащадок брахмани, заслуговує на кару за будь-яких обставин. Арджуна, обіцяючи стяти голову нападникові на ім’я Ашваттгама, чудово знав, що він є сином брахмани, але що цей так званий брахмана вчинив як різник, він заслужив на відповідне ставлення до себе. Вбивство сина брахмани, що поводився як лиходій, ні в якому разі не можна розцінювати як гріховну дію.

ПОЯСНЕННЯ: Від того, як прочитати у вірші: ках̣ чи арках̣, залежить, про яку з двох описаних у Пуранах подій йдеться. Ках̣ вказує на таку подію: колись Брахма, зачарований красою власної доньки, почав переслідувати її. Це дуже розгнівало Шіву, і він із тризубом кинувся на Брахму. Рятуючись, Брахмаджі в страхові кинувся тікати. Якщо ж прочитати арках̣, то це буде посилання на «Вамана Пурану». Колись жив демон на ім’я Від’юнмалі. На подарованому йому золотосяйному літальному кораблі він відтворював сонячний рух з діаметрально протилежного до Сонця положення, і сліпуче сяйво від його корабля розсіювало темряву ночі. Це розгнівало бога Сонця, і він розплавив корабель нищівним промінням. Від того розлютився Господь Шіва. Він напав на бога Сонця, і той втікав, аж упав коло Каші (Варанасі). Від того часу те місце стало називатися Лоларка.

ПОЯСНЕННЯ: Ядерну зброю, яка називається брахмастра, застосовують тільки за крайніх обставин, коли іншої ради вже немає. Тут велике значення має слово двіджа̄тмаджах̣, бо Ашваттгама, хоча й був сином Дроначар’ї, не був гідний зватися брахманою. Брахманою називають наймудрішого поміж людьми    —    це не спадковий титул. Перед тим Ашваттгаму названо брахма-бандгу, тобто друг брахмани. Дружити з брахманою ще не означає бути гідним цього звання самому. Називатися брахманою друг чи син брахмани може, лише якщо посідає всі потрібні на це якості. Ашваттгаму не випадково визначено як сина брахмани, адже рішення, яке взяв Ашваттгама, не назвати зрілим.

ПОЯСНЕННЯ: Тонкі форми матеріальної діяльности значно вищі за грубі методи керування матерією. Матеріальну діяльність на тонкому рівні виконують через очищення звуку. Власне до цього методу і вдався Ашваттгама. Гімни, які він рецитував, діяли як ядерна зброя.

ПОЯСНЕННЯ: Арджуні було добре знати трансцендентні якості Господа Шрі Крішни, адже він вже був свідком їхнього вияву під час війни на Курукшетрі, в якій вони обидва брали участь. Отже, Арджунин погляд на Господа Крішну цілком авторитетний і обґрунтований. Крішна всемогутній, а насамперед Він    —    невичерпне джерело безстрашности для Своїх відданих. Відданий Господа не знає страху, бо його захищає Сам Господь. Матеріальне існування    —    це немов лісова пожежа, згасити яку може тільки милість Господа Шрі Крішни. Духовний вчитель уособлює милість Господа. Тому через чисте посередництво духовного вчителя, який досяг самоусвідомлення, на людину, що палає у вогні матеріального існування, може пролитися дощ Господньої милости. Духовний вчитель має силу проникнути словом у саме серце істоти, що страждає, і вкласти в нього трансцендентне знання, яке єдине здатне згасити пожежу матеріального існування.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» Господь проголошує, що, віддавши себе Його лотосовим стопам, істота звільнюється з кайданів невігластва. Крішна    —    наче сонце, а майа, чи матеріальне існування    —    наче темрява. Де світить сонце, темрява, невігластво миттєво зникає. У даному вірші вказаний найліпший метод вибратися зі світу мороку невігластва. Арджуна, звертаючись до Господа, називає Його відначальним Богом-Особою. Він поширюється у всі інші Особи Бога. Всепроникаючий Господь Вішну    —    це повна частина, або поширення, Господа Крішни. Господь поширює Себе в незліченні Свої форми та в живих істот, а також у Свої різноманітні енерґії. Однак відначальний Господь, першооснова, з якої все виходить,    —    це Шрі Крішна. Всепроникаючий аспект Господа, що його досвідчують у проявленому світі, теж є частковий Його вияв. Це означає, що Господь вміщує в Собі і Параматму. Він є Абсолютний Бог-Особа. Він не має нічого спільного з діями матеріального проявлення та їхніми наслідками, бо перебуває недосяжно високо над матеріальним творінням. Темрява    —    це відсутність сонячного світла, а отже, темрява залежить від сонця, проте в самому сонці немає й сліду темряви    —    сонце сповнене тільки світла. Так само Абсолютний Бог-Особа, що поза матеріальним буттям, сповнений тільки блаженства. Він повен не лише блаженства, але й трансцендентного розмаїття. Трансцендентність не застигла, навпаки, вона    —    динамічне розмаїття. Господь відмінний від матеріальної природи, яку, переплітаючись, утворюють три її ґуни. Він    —    парама, владика, а отже Він    —     абсолютний. Він володіє численними енерґіями, і через ці розмаїті енерґії Він творить, проявляє, підтримує й знищує матеріальний світ. У Його обителі, проте, все є вічне й абсолютне. Світом врядують не самі по собі енерґії та могутні посередники, а всемогутній владика всіх енерґій.

ПОЯСНЕННЯ: Бог-Особа Шрі Крішна сходить у проявлений світ зі Своєї безпричинної ласки і вплив ґун матеріальної природи не заторкує Його. Крішна одвічно перебуває поза матеріальними проявленнями. Він сходить зі Своєї безпричинної милости тільки на те, щоб закликати до Себе зачаровані ілюзорною енерґією падші душі. Вони зазнають ударів матеріальної енерґії, але під різноманітними ілюзорними приводами, прагнуть насолоджуватися нею, хоча, по суті, жива істота насолоджуватись не здатна. Жива істота є вічний Господній слуга, але коли вона забуває своє природне становище, в неї з’являються наміри насолоджуватися матеріальним світом. Але насправді це є ознакою того, що істота в омані. Господь і сходить саме для того, щоб викорінити в живих істотах це оманне прагнення власної насолоди і так закликати зумовлені душі повернутися до Нього. Це вияв безмірної ласки Господа до падших душ.

ПОЯСНЕННЯ: Може видатися, що Господь, коли йдеться про Його відданих, виявляє небезсторонність. Усі пов’язані з Господом, і Він однаково ставиться до всіх, але разом із тим Він особливо прихильний до Своїх родичів і тих, хто відданий Йому. Господь    —    батько кожного. Немає істоти, що була б батьком Йому, або Його сином. Його родичі та кревні    —    це Його віддані. Така Його трансцендентна розвага. Вона не має нічого спільного з матеріальними поняттями родинних зв’язків, батьківства і такого іншого. Як уже сказано, Господь перебуває понад ґунами матеріальної природи, і тому в усіх Його родинних та будь-яких інших стосунках у відданім служінні немає нічого матеріального.

ПОЯСНЕННЯ: Перш як звертатися до Бога-Особи з будь- яким проханням, належить піднести до Нього шанобливі молитви. Це загальне правило, і хоча Шрі Арджуна перебуває з Господом у близьких дружніх стосунках, він не відступає від звичаю, показуючи добрий приклад іншим.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмастра нагадує сучасну ядерну зброю, що діє на основі атомної енерґії. Атомна енерґія вивільнюється внаслідок загального займання, і принцип дії брахмастри той самий. Вона породжує нестерпний жар, аналогічний випроміненню від атомного вибуху. Єдине, що атомна бомба    —    це грубий тип ядерної зброї, а брахмастра    —    тонкий. Це зброя, яку приводить до дії спів гімнів,    —    зовсім інша наука, яку в давнину знали на землі Бгарата-варші. Спів гімнів    —    наука хоча й тонка, але теж матеріальна, проте сучасним вченим-матеріалістам вона досі невідома. Тонка матеріальна наука не є духовна, але вона безпосередньо пов’язана з іще тоншими, вже духовними, методами. Особа, яка повторювала гімни, знала, як пустити в дію зброю і як її завернути. Це було досконале знання. Але син Дроначар’ї, хоча й вдався до цього тонкого знання, не знав, як зупинити дію зброї. Він застосував її зі страху перед невідворотною смертю, вчинивши не лише не гідно, але й проти релігійних приписів. Бувши син брахмани, він не мав робити стільки помилок, і за те, що він цілковито знехтував свій обов’язок, він мав дістати кару від Самого Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Зброї, що могла б нейтралізувати дію вибуху атомних бомб, немає. Проте тонкій науці відомі методи, що дають можливість протидіяти брахмастрі, і за тих часів особи, обізнані у воєнній науці, вміли зупинити дію брахмастри. Синові Дроначар’ї мистецтво протидії цій зброї було невідоме, і тому Господь Крішна порадив Арджуні протидіяти брахмастрі своєю зброєю.

ПОЯСНЕННЯ: Від спалаху брахмастри поширюється жар, що нагадує жар від Сонця під час знищення космосу. Проти цього жару брахмастри, сила випромінення атомної енерґії мізерна. Вибух атомної бомби може знищити щонайбільше одну планету, але жар брахмастри на силі зруйнувати всю космічну будову. Тому його порівнюють до жару, який виникає під час знищення всесвіту.

ПОЯСНЕННЯ: Три світи    —    це вищі, нижчі й проміжні планети всесвіту. Брахмастра була випущена на Землі, проте коли дві брахмастри поєднались, жар поширився цілим усесвітом, так що жителі всіх планет почали відчувати його. Це нагадало кожному про вогонь самвартаку. Отже, життя є на всіх планетах, у противагу уявленням недалеких матеріалістів.

ПОЯСНЕННЯ: Припущення, нібито вибухи сучасних атомних бомб можуть знищити світ,    —    це гра дитячої уяви. По- перше, атомна енерґія не має досить сили, щоб зруйнувати світ. По-друге, в кінцевому підсумку все кориться Верховному Господеві, і без Його волі чи дозволу нічого не створити і нічого не зруйнувати. Безглуздо також думати, ніби закони природи посідають найвищу владу. Закони матеріальної природи діють у згоді з волею Господа та під Його наглядом, за що Він Сам каже у «Бгаґавад-ґіті». Кінець світові може настати тільки якщо буде на те воля Господа    —    амбіції нікчем-політиків не можуть бути тому причиною. Господь Шрі Крішна забажав, щоб зброя, яку випустили Драуні й Арджуна, була відкликана, і Арджуна негайно зробив це. У всемогутнього Господа безліч представників, і тільки з Його волі істота може здійснити те, чого Він бажає.

ПОЯСНЕННЯ: Мати Ашваттгами, Кріпі, була з роду Ґаутами. В цій шлоці важливим є те, що Ашваттгаму спіймано й зв’язано, наче якусь тварину. За Шрідгарою Свамі схопити цього сина брахмани, мов тварину, було обов’язком Арджуни, частиною його дгарми. Думку Шрідгари Свамі підпирають також подальші слова Шрі Крішни. Ашваттгама був законний син Дроначар’ї та Кріпі, але опустився на нижчий рівень життя, і тому з ним належало обходитися як з твариною, а не як з брахманою.

ПОЯСНЕННЯ: Як описує вірш, і Арджуна, і Господь Шрі Крішна    —    обидва були розгнівані, але Арджунині очі нагадували дві червоні мідні кулі, а очі Господа    —    лотоси. Це означає, що Господь і Арджуна гніваються зовсім по-різному. Господь    —    це Трансцендентність, а тому Він абсолютний у будь-якому стані. Господній гнів не подібний до гніву зумовленої істоти, зв’язаної ґунами, чи якостями, матеріальної природи. Він абсолютний, і тому між Його гнівом та задоволенням різниці немає. Його гнів не належить до проявів трьох ґун матеріальної природи. Він є просто вияв Його прихильности до Свого відданого й турботи про його добро    —     така трансцендентна природа Господа. А тому навіть гнів Його    —    це благословіння для того, на кого Він гнівається. Він лишається незмінний за всіх обставин.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші важливе значення має слово брахма-бандгу. Якщо людині довелося з’явитися на світ у родині брахмани, але називатися брахманою сама вона не заслуговує, до неї звертаються не як до брахмани, а як до родича брахмани. Син судді не обов’язково сам є суддя, але немає нічого неправильного в тому, щоб при звертанні називати його родичем «пана судді». Людина не стає суддею з народження, і так само брахманою стають не через народження. Брахмана    —    це той, хто має брахманічні якості. Посаду судді має обіймати людина кваліфікована, аналогічно, стати брахманою можна тільки маючи потрібні якості. Шастри визначають, що, навіть якщо людина народилася і не в брахманській сім’ї, але має відповідні якості і заслуговує на це, її слід вважати за брахману. Так само якщо народжений в сім’ї брахмани не має брахманічних якостей, то й ставитись до нього слід як до не-брахмани, тобто, сказати точніше, як до родича брахмани. Господь Шрі Крішна, найвищий авторитет з усіх релігійних засад, що дані у Ведах, особисто вказав на ці відмінності. В дальших шлоках Він обґрунтує сказане.

ПОЯСНЕННЯ: Воїн, обізнаний з релігійними засадами, ніколи не вб’є ворога, який не чинить опору. Колись битви відбувалися на основі релігійних засад, а не чуттєвої втіхи. Заскочивши ворога п’яного, уві сні, в інших вищезазначених випадках, воїн не мав права вбивати його. Війна, яку ведуть на основі релігії, має певні закони. Раніше війни ніколи не проголошували з примхи егоїстичних політиків; у всьому керувалися бездоганними релігійними засадами. Насильство, якщо його чинять згідно з релігійними засадами, незрівнянно вище від так званого «ненасильства».

ПОЯСНЕННЯ: Життя за життя    —    це справедлива кара для того, хто, без жалю та сорому, живе коштом життя інших. Моральність державної політики в тому, щоб скарати жорстоку особу на смерть і цим врятувати її від пекла. Коли держава засуджує вбивцю до страти, для негідника це велике добро, бо в наступному житті йому вже не доведеться страждати за вчинене. Смертний вирок    —    це найм’якіша кара, на яку заслуговує вбивця, а в смріті-шастрах сказано: ті, хто дістав від царя кару за принципом «життя за життя», очищуються від гріхів настільки, що можуть навіть піднестися на райські планети. За Ману, великим укладачем кодексів цивільних та релігійних законів, навіть того, хто вбиває тварину, слід вважати за вбивцю, бо м’ясо тварин не призначене в їжу цивілізованій людині, що її головний обов’язок    —    готувати себе повернутися до Бога. Ману каже, що забій тварини    —    це справжня змова групи грішників і кожен із них заслуговує на кару як вбивця, так само як співучасники, що спільно вбили людину. Той, хто дає дозвіл вбити тварину, хто вбиває тварину, хто торгує м’ясом забитої тварини, хто готує їжу з м’яса тварини, хто розподіляє таку їжу і, нарешті, хто їсть їжу, приготовану з тіла вбитої тварини,    —    всі є вбивці, і за законами природи повинні дістати кару. Попри весь поступ матеріальної науки створити живої істоти ніхто не спроможний, а тому нікому не вільно за своєю забаганкою відбирати в неї життя. М’ясоїдам писання дають дозвіл приносити тварин у жертву, але за цілого ряду обмежень, і дозвіл цей існує тільки для того, щоб поставити перепону поширенню боєнь, а не щоб заохотити різанину тварин. Дозволяючи жертвопринесення тварин, писання встановлюють його порядок так, що воно стає сприятливим і для тварини, яку офірують, і для поїдачів плоті тварин. Для тварини користь в тому, що, принесена в жертву на вівтарі, тварина одразу отримує людську форму життя; м’ясоїда ж це врятовує від ще тяжчих гріхів (наприклад, їсти м’ясо, яке постачає мережа різниць, це гидке джерело найрізноманітніших нещасть для громади, країни і всього людства). Матеріальний світ вже сам по собі є оселя нещасть, а від того, що заохочують вбивати тварини, скверна заполонює все ще більше    —    приходять війни, епідемії, голод і багато інших небажаних лих.

ПОЯСНЕННЯ: Сина Дроначар’ї тут осудливо названо «недогарком свого роду». Дроначар’я мав добре ім’я і зажив великої шани. Хоча він взяв бік ворога, Пандави не стали менше шанувати його, а Арджуна шанобливо привітав його перед початком битви. Отже, Дроначар’ю не було за що засуджувати. Однак його син був істота ница, бо забруднив себе такими вчинками, яких ніколи не зробив би двіджа, двічінароджений представник вищих каст. Ашваттгама, син Дроначар’ї, безжально вбив уві сні п’ятьох синів Драупаді, і це викликало незадоволення навіть його пана Дурйодгани    —    він зовсім не схвалив підлого вбивства синів Пандав, коли ті спали. Ашваттгама напав на членів Арджуниної сім’ї і тому заслужив, щоб Арджуна покарав його. Того, хто нападає без попередження, вбиває з-за спини, підпалює чужий будинок чи викрадає чужу дружину, шастри засуджують на смерть. Крішна нагадав Арджуні за це, щоб той зважив усе і вчинив, як потрібно.

ПОЯСНЕННЯ: Немає сумніву, що Арджуна був велика душа, і даний вірш підтверджує це. Сам Господь закликав Арджуну вбити сина Дрони, однак Арджуна вирішив, що сина його великого вчителя треба пощадити    —    хоча б тому, що він доводився Дроначар’ї сином, хай навіть і недостойним, дарма що він свавільно зробив безліч мерзенних вчинків, які нікому не дали нічого доброго.

Коли Господь Шрі Крішна спонукував Арджуну вбити Ашваттгаму, Він насправді просто випробовував його почуття обов’язку. Не слід гадати, що Арджуна неправильно розумів свій обов’язок або що Господь Шрі Крішна не знав про його почуття обов’язку. Проте Господь Шрі Крішна часто випробовує Своїх чистих відданих, тільки для того щоб прославити їхнє почуття обов’язку. Так само Він випробовував і ґопі; через таке випробовування пройшов і Прахлада Махараджа    —    чисті віддані успішно витримують всі іспити, які посилає їм Господь.

ПОЯСНЕННЯ: З Крішною Арджуну пов’язували трансцендентні стосунки найтіснішої дружби й приязні. В «Бгаґавад- ґіті» Господь назвав Арджуну Своїм найдорожчим другом. Приязні стосунки    —    слугування, дружба, батьківство або кохання    —    пов’язують із Верховним Господом кожну істоту. Кожна істота може здобути товариство Господа в духовному царстві і насолоджуватися ним, якщо тільки вона справді бажає цього та щира у своїх зусиллях на шляху бгакті-йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Ашваттгаму засудив Сам Господь, і Арджуна обходився з ним як з мерзотником, а не як із сином брахмани чи вчителя. Але коли Арджуна привів його перед Шріматі Драупаді, вона, дарма що оплакувала вбитих синів і бачила тепер їхнього вбивцю, зі своєї жіночої м’якости не втрималась, щоб не виявити шану, яку зазвичай належить виявляти брахмані чи синові брахмани. За своїми якостями жінки не відрізняються від підлітків, а тому не мають чоловічої здібности розсудливо оцінювати речі. Ашваттгама показав себе негідним імені сина Дроначар’ї чи брахмани, і тому заслужив на осуд від найвищого авторитету, Господа Шрі Крішни, а проте добросерда жінка не змогла втриматись від природного вияву шани до брахмани.

Жінки з індійських родин, як це заведено, і понині виявляють шану до людей з касти брахман, хоч би які падші й мерзенні брахма-бандгу ті були. Чоловіки, проте, від певного часу почали повставати проти брахма-бандгу    —    тих, що походять з достойних родин брахман, але у своїх діях нижчі за шудр.

У цій шлоці вжито слова ва̄ма-свабга̄ва̄, що означає «добра і м’яка з природи». Добрі люди сприймають все легко, чого не сказати про людину середніх розумових здібностей. Проте в будь-якому разі не слід, намагаючись стати добросердим, відмовлятися оцінювати речі й судити про них розважливо. Людина повинна зберігати реалістичний погляд на речі. Не треба, наслідуючи м’якосердих жінок, визнавати несправжнє. Нехай добросерда жінка виявляє Ашваттгамі шану, але це ще не означає, що він є брахмана насправді.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Ашваттгаму привели перед Драупаді, їй нестерпно було бачити, що брахману, зв’язаного, взято під варту, як злочинця, тим паче що цей брахмана доводився сином їхньому вчителеві.

Схопивши Ашваттгаму, Арджуна прекрасно усвідомлював, що той є сином Дроначар’ї. Це певно було відомо і Крішні, однак обидва повелися з ним як з убивцею, не зважаючи на те, що він був сином брахмани. Згідно з богоявленими писаннями, якщо наставник чи духовний вчитель виявляється не гідний свого становища, від нього слід відректися. Ґуру ще називають ачар’єю, тобто «тим, хто засвоїв сутність шастр і допомагає учневі йти правильним шляхом». Ашваттгама виявився неспроможним додержати обов’язків брахмани чи вчителя, а тому його не слід було вважати за піднесеного брахману. Зваживши на це, можна зрозуміти, що Господь Шрі Крішна й Арджуна були праві, засудивши Ашваттгаму. Але добра жінка, Драупаді, сприймала події не з погляду шастр, а згідно з традицією. Вона, за звичаєм, віддала Ашваттгамі таку саму шану, як віддала б його батькові. Люди так роблять тому, що з суто сентиментальних уявлень дивляться на сина брахмани теж як на брахману. Проте це неправильно. Людину визнають за брахману на підставі її якостей; щоб стати брахманою, замало народитися в сім’ї брахмани.

Незважаючи на все це, Драупаді, через добросердя, захотіла, щоб Ашваттгаму негайно звільнили. Цей приклад свідчить, що відданий Господа, хоч як страждає сам, ніколи не виявляє неприязні до інших, навіть до ворога. Така є відмітна ознака чистого відданого Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Дроначар’я навчав дганур-веди, тобто воєнної науки, що містить сокровенне знання, як ведичними гімнами запускати в дію зброю й керувати нею. Дійовість грубої воєнної науки залежить від матеріальної зброї, мистецтво ж випускати стріли, наснажені силою ведичних гімнів, куди тонше; така зброя набагато ефективніша за грубу матеріальну зброю, як то кулемети або атомні бомби. Керують такою зброєю ведичними мантрами, вдаючись до трансцендентної науки про звук. «Рамаяна» розповідає, що Махараджа Дашаратга, батько Господа Шрі Рами, скеровував свої стріли самим звуком. І щоб влучити в ціль, йому не треба було її бачити    —    вистачало чути звук від неї. Тобто ця воєнна наука набагато тонша від нинішньої, предметом якої є груба зброя та її використання. Арджуна оволодів цією тонкою наукою з ласки Ачар’ї Дрони, і тому Драупаді хотіла нагадати Арджуні, чим він зобов’язаний своєму вчителю. Дроначар’ї вже не було, проте, як гадала собі добросерда Драупаді, його заступав його син. У когось може постати запитання, як сталося, що Дроначар’я, статечний брахмана, навчав воєнної науки. Відповідь у тім, що брахмана мусить навчати    —    однаково, в якій галузі знання. Брахмана, що володіє знанням, обов’язково повинен вчити, виконувати обряди та приймати милостиню. Істинний брахмана може виконувати будь-який з цих обов’язків.

ПОЯСНЕННЯ: Кріпі, дружина Дроначар’ї, була сестрою Кріпачар’ї. Відданій дружині, яку явлені писаннями називають ліпшою половиною чоловіка, дозволено, якщо вона бездітна, прийняти смерть разом з чоловіком. Однак у цьому випадку дружина Дроначар’ї не виконала цього обряду, бо в неї залишився син, що представляв її чоловіка. Якщо у вдови лишається від чоловіка син, то вона тільки що зветься вдовою. У будь-якому разі Ашваттгама представляв Дроначар’ю, а тому вбити Ашваттгаму було б те саме, що вбити Дроначар’ю. Такі були доводи Драупаді проти вбивства Ашваттгами.

ПОЯСНЕННЯ: Досить найменшої образи проти шанованої родини, щоб накликати на себе лихо. Культурна людина, отже, повинна завжди бути обачною, коли має справу з шанованим родом.

ПОЯСНЕННЯ: Співчутлива добросерда жінка  , Шріматі Драупаді не хотіла, щоб дружина Дроначар’ї звідала такого самого лиха, як вона,    —    втрати сина. Драупаді материнським серцем розуміла, як вона страждатиме, а крім того, мала велику повагу до Кріпі як до дружини Дроначар’ї.

ПОЯСНЕННЯ: До суспільного стану брахман, класу чи громади духовно піднесених людей, а також до членів таких піднесених брахманських родин решта підпорядкованих каст (верства царів-правителів, торгова верства і верства робітників) завжди ставилися з великою шаною і повагою.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа Юдгіштгіра, що був син Дгармараджі, чи то Ямараджі, цілковито підтримав царицю Драупаді, що попрохала Арджуну відпустити Ашваттгаму. Не можна допустити приниження представника великого роду. Арджуна та його сім’я були в боргу перед родиною Дроначар’ї, тому що Арджуна навчився від нього воєнної науки. З погляду моральности виявити невдячність щодо такої доброї родини    —    річ непростима. До дружини Дроначар’ї, що представляла цю велику душу як його половина, належало виявляти співчуття, а не завдавати горя, вбивши сина. Це називають співчуттям. В доказах Драупаді не було лицемірства, бо вона закликала діяти так, як того вимагає вивершене знання. Слова її були неупереджені, бо спиралися на її власний досвід. Бездітній жінці не зрозуміти материнського горя. Драупаді сама була мати і тому могла зрозуміти, яким горем для Кріпі була б смерть сина. Її слова гідні хвали, бо вона бажала вшанувати велику родину як належить.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна має дві руки, тут же Його названо чотирируким. Чому це так, з’ясовує Шрідгара Свамі. Бгіма та Драупаді по-різному дивились на те, чи треба вбивати Ашваттгаму: Бгіма наполягав не зволікаючи вбити його, тоді як Драупаді хотіла його пощадити. Можна тільки уявляти, яким виглядав готовий убити Ашваттгаму Бгіма, що його стримувала Драупаді. Щоб втримати їх обидвох, Господь появив ще дві руки. У відначальній, первісній формі Господь Шрі Крішна являє дві руки, але в Своєму аспекті Нараяни Він чотирирукий. В аспекті Нараяни Він разом зі Своїми відданими перебуває на планетах Вайкунтги, а в Своїй відначальній подобі Шрі Крішни Він перебуває на планеті Крішналока, що набагато вище в духовному небі від планет Вайкунтги. Отже, ніякої суперечности в тому, що Шрі Крішну названо чатурбгуджа, немає. Коли потреба, Він здатний проявити сотні рук, як це було, коли Він показав Арджуні Свою форму вішва-рупи. Той, хто може появити сотні й тисячі рук, певно ж на силі появити чотири, коли це треба.

Не знаючи, як вчинити з Ашваттгамою, Арджуна вкінець заплутався. Тоді Господь Шрі Крішна, як найдорожчий його друг, усміхаючись, взявся допомогти йому знайти розв’язок.

ПОЯСНЕННЯ: Арджуна був геть спантеличений    —    згідно з різними писаннями, що на них покликались різні люди, Ашваттгаму треба було і вбити, і помилувати водночас. Ашваттгама був брахма-бандгу, тобто недостойний син брахмани, тому вбивати його було не можна; але водночас він був нападником, якого за законами Ману слід було вбити, хай він навіть брахмана (то що казати за негідного сина брахмани!). Дроначар’я був, безсумнівно, брахмана у повному розумінні цього слова, але, бравши участь у воєнних діях, він був вбитий. Ашваттгама, проте, хоча був нападник, стояв беззбройний, а, за правилами, нападника, беззбройного чи який зійшов з колісниці, вбивати не годиться. Звичайно, все це спантеличувало. Крім того Арджуна мусив додержати обіцянки, яку дав був Драупаді, заспокоюючи її. Також йому треба було задовольнити Бгіму й Крішну, що радили вбити Ашваттгаму. Така дилема постала перед Арджуною. Розв’язок їй дав Крішна.

ПОЯСНЕННЯ: Неможливо одночасно виконати суперечливі накази різних людей. Тож своїм гострим розумом Арджуна знайшов компромісний розв’язок: він зрізав Ашваттгамі з голови коштовний камінь. Це було те саме, що стяти йому голову, і водночас життя його було врятоване    —    так були задоволені всі вимоги. Ашваттгаму тут названо двічінародженим. Безперечно він був двічінародженим, однак, ставши негідним свого становища, дістав по заслузі.

ПОЯСНЕННЯ: Завдяки мудрости Господа Крішни й Арджуни Ашваттгама, ображений і принижений, був вбитий і водночас лишився живий.