ПОЯСНЕННЯ: Цей звичай існує в індуїстському суспільстві і подосі: коли хтось із сім’ї вмирає, родичі йдуть до Ґанґи чи іншої святої річки, щоб зробити омовіння. Кожен з членів сім’ї виливає дзбан води з Ґанґи для душі, що відійшла, і долучається до процесії, де попереду йдуть жінки. Цей самий обряд виконували і Пандави понад п’ять тисяч років тому. Господь Крішна, що доводився їм братом у перших, як член родини також був присутній.

ПОЯСНЕННЯ: На Курукшетрі билися між собою члени одного роду, а тому горе випало родичам    —    Махараджі Юдгіштгірі з братами, Кунті, Драупаді, Субгадрі, Дгрітараштрі, Ґандгарі з невістками. Всі головні герої, що загинули в тій битві, були родичами, близькими або дальніми, і через цю втрату тужила ціла сім’я. Спільне горе поділяв і Господь Крішна    —    брат Пандав у перших, небіж Кунті, брат Субгадри і т. д. Отже, Господь, однаково співчуваючи їм усім, згідно з обставинами почав їх втішати.

ПОЯСНЕННЯ: Змінити суворі закони природи, що діють за волею Верховного Бога-Особи, не в змозі жодна жива істота. Живі істоти вічно підкорені владі всемогутнього Господа. Господь встановлює всі закони та дає заповіді: ці закони та заповіді звичайно іменують дгармою, або релігією. Ніхто не може створити своєї системи релігії. Істинна релігійність означає покору заповідям Господа. Господня воля чітко з’ясована в «Бгаґавад-ґіті». Кожен повинен коритися Йому та Його наказам, і завдяки цьому ціле людство може стати щасливим і в матеріальному, і в духовному розумінні. Доки ми пробуваємо у матеріальному світі, ми зобов’язані додержувати заповідей Господа, а якщо Його ласкою нам вдасться звільнитися з лабет матеріального світу, то звільнені ми зможемо теж виконувати трансцендентне любовне служіння Йому. Перебуваючи на матеріальному рівні, ми не маємо духовного зору, а тому неспроможні бачити ні себе, ні Господа. Однак звільнені від матеріальної прив’язаности, набувши своєї відначальної духовної форми, ми зможемо навіч бачити і себе, і Господа. Мукті означає повернутися до свого відначального духовного становища, відкинувши матеріальну концепцію життя. Таким чином, людська форма життя призначена насамперед для того, щоб розвинути якості, які допоможуть прийти до духовної свободи. На жаль, ми, перебуваючи в омані, беремо це коротеньке життя, що триває лічені роки, за наше вічне існування і внаслідку хибно вважаємо, ніби так звана батьківщина, дім, земля, діти, дружина, громада, багатство та інші оманні образи, що є породженням майі (ілюзії),    —    то наша власність. Корячись майі, ми воюємо між собою, щоб захистити цю ілюзорну власність. Людина, яка плекає в собі духовне знання, приходить до усвідомлення, що вона не має нічого спільного з усією цією матеріальною власністю, і тоді враз звільнюється від прив’язаности до матеріального. Очищення від усіх сумнівів і страхів матеріального існування приходить через спілкування з чистими відданими Господа, бо вони знають, як влити в збурене серце трансцендентний звук, що цілковито звільняє від скорботи й омани. Саме це, якщо стисло, дає розраду людині, котра страждає, відчуваючи на собі дію суворих матеріальних законів, які виявляються як народження, смерть, старість і хвороби    —    невід’ємні чинники матеріального існування. Для жертв війни, родини Куру, горе принесла смерть, і Господь втішав їх, спираючись на знання.

ПОЯСНЕННЯ: За тих славних часів, перед приходом доби Калі, про брахман, корів, жінок, дітей та людей похилого віку належно піклувались.

1. Піклування про брахман забезпечує існування наукової системи варн та ашрамів    —    досконалої культури, що дає людині найліпші можливості досягнути духовного життя.

2. Піклування про корів забезпечує суспільство найчудеснішою їжею    —    молоком, що живить тонкі тканини мозку, потрібні, щоб зрозуміти вищу мету життя.

3. Піклування про жінок підтримує в суспільстві доброчесність і цнотливість, завдяки чому народжуватиметься гарне потомство для життя в мирі, спокої та процвітанні.

4. Піклування про дітей надає людині найбільші можливості підготуватися до звільнення з матеріального рабства. Піклування про дітей починається від дня зачаття з очисної церемонії ґарбгадгана-самскари, що стає початком чистого життя.

5. Піклування про старих людей дає їм змогу підготувати собі ліпше життя після смерти.

То все є умови, які відкривають людству шлях до щастя; суспільство на таких засадах діаметрально протилежне цивілізації вилощених котів та собак. Перелічені невинні істоти вбивати суворо заборонено, адже навіть образивши якусь із них, людина наближає свою смерть. За доби Калі немає належного піклування про ці істоти, і тому тривалість життя нинішнього покоління помітно скоротилася. «Бгаґавад- ґіта» також пояснює, що коли через брак належного піклування жінки втрачають цнотливість, з’являється небажане потомство, зване варна-санкара. Той, хто ображає цнотливу жінку, буквально прикликає свою смерть. Брат Дурйодгани, Духшасана, образив Драупаді    —    ідеал жіночої цнотливости, і через це лиходіїв спіткала передчасна смерть. Такі є суворі закони Господа, за деякі з яких йшлося вище.

ПОЯСНЕННЯ: Це свого роду вступ до опису ашвамедга- яґй, які виконав Махараджа Юдгіштгіра. Варто відзначити, що Махараджу Юдгіштгіру порівняно з царем райських планет. Цар небес перевершує Махараджу Юдгіштгіру багатством у тисячі й тисячі раз, проте Махараджа Юдгіштгіра не поступався йому славою. Річ у тому, що Махараджа Юдгіштгіра був чистий відданий Господа і Господь дарував йому таку ласку, лише тому цар Юдгіштгіра зрівнявся з царем райських планет, хоча виконав лише три яґ’ї, тоді як цар райських планет    —    сотні. Таке виключне становище відданого Господа. Господь однаково ставиться до всіх, але відданий Господа славетніший від усіх, тому що вся його діяльність завжди пов’язана з найвеличнішим. Сонце розливає своє проміння всюди однаково, проте все одно є місця, де завжди темінь. Справа тут не в сонці, а в здатності прийняти світло. Так само ті, хто неподільно відданий Господеві, дістають від Господньої милости повною мірою, хоча вона однаково розлита всюди.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна грав роль кшатрії, а тому брахмани не мали виказувати Йому шану. Проте всі присутні брахмани із Шрілою В’ясадевою на чолі знали, що Він є Бог-Особа, і тому вшановували Його. Господь своєю чергою привітав брахман, як малося за суспільним звичаєм, що велить кшатрії коритися брахманам. Хоча Господеві Шрі Крішні завжди і всюди виявляли шану, яка належить Верховному Господеві, Він ніколи не відступав од правил, що реґулюють стосунки між чотирма суспільними станами. Господь навмисне дотримувався всіх суспільних звичаїв, щоб у майбутньому всі інші могли беззастережно діяти за Його прикладом.

ПОЯСНЕННЯ: Усі члени родини Пандав жили, цілковито покладаючись на Господній захист, і тому Господь захищав їх за всіх обставин. Господь захищає кожного, але тими, хто цілковито залежить від Нього, Господь опікується особливо. Так батько якнайуважніше пильнує малого сина, бо той цілковито залежить від нього.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ    —    це світ двоїстости, і в цьому його відмінність від царства абсолютного, де панує єдинство. Світ двоїстости складений з матерії й духу, тоді як світ абсолютний    —    це чистий дух без найменшої домішки матеріальних якостей. У двоїстому світі кожен намагається зробитися його уявним володарем, натомість в абсолютному світі Господь    —    абсолютний Володар, а всі решта    —     Його абсолютні слуги. У світі двоїстости кожен ворожий до всіх інших, а через існування у світі двоїстости матерії й духу тут неминуча смерть. Господь    —    це єдине пристановище, де віддана Йому душа може відкинути всякий страх. У матеріальному світі від невблаганної смерти не врятуватися, не віддавши себе лотосовим стопам Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Ці події відбувалися по смерті Абгіман’ю, чоловіка Уттари. Лишившись по Абгіман’ю вдовою, Уттара мала б піти за чоловіком, але була вагітна    —    носила під серцем Махараджу Парікшіта, великого відданого Господа, а тому її обов’язок був оберігати його. На матері лежить велика відповідальність    —    вона має дбати за безпеку дитини, і тому Уттара, не соромлячись, прямо звернулася до Господа Крішни з благанням про захист. Уттара була дочкою великого царя, дружиною великого героя, ученицею великого відданого, а пізніше стала матір’ю доброчесного царя    —    їй пощастило в усьому.

ПОЯСНЕННЯ: Господь у всьому безсторонній, та все ж Він прихильний до Своїх відданих, бо це конче потрібно для загального добра. Пандави були родиною відданих, і тому Господь бажав настановити їх на правителів світу. З цих міркувань Він поклав край владі Дурйодгани з прибічниками й посадовив на трон Махараджу Юдгіштгіру; прагнув Він захистити і Махараджу Парікшіта, який перебував у лоні матері. Йому не хотілося, щоб світ лишився без Пандав, родини ідеальних відданих.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмастри діють тонше за ядерну зброю. Ашваттгама випустив свою брахмастру, щоб убити тільки Пандав, тобто п’ятьох братів на чолі з Махараджею Юдгіштгірою, та їхнього єдиного внука, який перебував у лоні Уттари. З цього видно, що брахмастра, дійовіша й тонша за атомну зброю, не така сліпа, як атомні бомби, що не розрізняють, де ціль. Жертвами атомної бомби стають головно істоти, які не мали загинути, тому що вона некерована. Інша річ брахмастра    —    вона визначає ціль і прямує до неї, не завдаючи шкоди неповинним.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмастра, наймогутніша зброя, що її випустив Ашваттгама, подібна до ядерної зброї, але утворює потужніші радіацію й теплове випромінення. Брахмастра є витвором тоншої науки, бо її запускає в дію тонший рушій    —    звук, певна мантра, записана в Ведах. Ця зброя має ще іншу перевагу: вона не така сліпа, як ядерна зброя    —     скерована точно на ціль, вона не зачепить нічого іншого. Ашваттгама випустив брахмастру, щоб знищити всіх чоловіків роду Пандав. Отже, ця зброя в певному розумінні небезпечніша від атомних бомб, бо здатна непохибно вражати ціль, хай навіть найзахищенішу. Знаючи все це, Господь Шрі Крішна негайно підняв Свою особисту зброю, щоб захистити Своїх відданих, які не знали в світі нічого, крім Нього. В «Бгаґавад-ґіті» Господь недвозначно обіцяє, що Його відданий ніколи не загине. Господь поводить Себе відповідно до того, як відданий виконує своє служіння і якою мірою віддає себе Йому. Велику вагу має тут слово ананйа-вішайа̄тмана̄м. Пандави, дарма що були великі герої, стовідсотково покладалися на Господній захист. Господеві байдужі і найбільші герої,    —    Він може знищити будь-кого з них в одну мить. Але коли Господь побачив, що Пандави не встигають вдіяти щось проти Ашваттгаминої брахмастри, Він підняв Свою зброю, незважаючи на ризик зламати дане слово. Хоча битва на Курукшетрі майже закінчилась, Він все ж таки не мав права братися за зброю, бо так пообіцяв. Але в становищі, яке склалося, дотримати слова було не найголовніше. Господь більше відомий як бгакта-ватсала    —     той, хто любить Своїх відданих, отож Він вибрав діяти як бгакта-ватсала, а не зберігати мирську репутацію мораліста, який ніколи не порушує своєї урочистої клятви.

ПОЯСНЕННЯ: Владика містичних сил у формі Параматми, Своєї повноважної частки, спроможний одночасно перебувати в серці кожного і навіть у кожному атомі. Отож, Господь, щоб врятувати Махараджу Парікшіта й зберегти рід Куру, до якого належав і цар Панду, зсередини тіла Уттари вкрив її плід. І сини Дгрітараштри, і сини Панду належали до того самого роду, що брав початок від Махараджі Куру, а тому і тих, і тих називали Кауравами. Проте коли між двома родинами постала незгода, синів Дгрітараштри стали позначати як Куру, а синів Панду як Пандав. Усі сини й онуки Дгрітараштри під час битви на Курукшетрі загинули, тому останнього сина в роді названо тут сином Куру.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що брахмаджйоті, сліпуче трансцендентне сяйво, спочиває на Господі Шрі Крішні. Інакше сказати, сліпуче сяйво, відоме як брахма- теджас    —    то не що інше, як випромінення Господа, аналогічно тому, як сонячні промені є випроміненням сонячної кулі. Тож, звісно, ця брахма-зброя, брахмастра, для якої не існує матеріальних перепон, була безсила проти верховної сили Господа. Своєю енерґією Господь Шрі Крішна нейтралізував і завернув зброю, що випустив Ашваттгама; Господь є абсолютний: щоб зробити це, Він не потребував нічиєї допомоги.

ПОЯСНЕННЯ: Для живих істот з їхніми мізерними розумовими здібностями діяння Господа завжди лишаються незбагненними. Для Верховного Господа немає неможливого, але для нас усі Його дії дивовижні    —    Він завжди поза межами нашої обмеженої здатности розуміти. Господь є всемогутній, вседосконалий Бог-Особа. На відміну від інших    —     Нараяни, Брахми, Шіви, півбогів та решти живих істот    —     Господь є довершено досконалий, вони ж володіють досконалістю лише частково. Немає нікого рівного Йому чи більшого за Нього. Йому немає суперника.

ПОЯСНЕННЯ: Кунті тут описано як саті, тобто вірну, бо її відданість Господеві Шрі Крішні бездомісна. В молитвах, що їх вона зараз піднесе до Господа Крішни, виллється сама її душа. Вірний відданий Господа ніколи, навіть у найбільшій небезпеці, не звертається по захист до інших    —    ні до людей, ні до півбогів. Ця риса була притаманна всім Пандавам. Вони знали тільки Крішну, а тому Він був завше готовий допомогти їм будь у чому і за будь-яких обставин. Така трансцендентна природа Господа. Він відповідає Своєму відданому взаємністю, тому що той залежить від Нього. Отже, не слід шукати допомоги у недосконалих істот чи у півбогів. По будь-яку допомогу слід звертатись до Господа Крішни: Він на силі врятувати Свого відданого. Вірний відданий ніколи не просить у Господа допомоги, але Господь Сам завжди прагне допомогти йому.

П О Я С Н Е Н Н Я : Шріматі Кунтідеві прекрасно знала, що Крішна    —    це відначальний Бог-Особа, дарма що Він грав роль її небожа. Жінка світлого розуму, як оце Кунті, ніколи б не припустилася такої помилки    —    кланятися своєму племінникові. Тому вона звернулася до Крішни як до відначального пуруші, що перебуває поза межами матеріального космосу. Хоча живі істоти також трансцендентні, вони не є ні відначальні, ні нехибимі. Для них існує ймовірність впасти і потрапити до лещат матеріальної природи, але для Господа це неможливо. Тому Веди описують Його як головну істоту з усіх живих істот (нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м). Інше ім’я, яким Його називає Кунті,    —    іш́вара, тобто «владика». Живі істоти або півбоги, як-от Чандра чи Сур’я, також певною мірою ішвари, але ніхто з них не є верховний ішвара, найвищий владика. Він же є парамешвара, Наддуша. Він перебуває всередині і зовні. Стоячи перед Шріматі Кунті як її небіж, Він водночас був всередині її самої та всередині всіх істот. У «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Господь каже: «Я перебуваю в серці кожного, і тільки завдяки Мені істота пам’ятає, забуває, знає і т. ін. Мета всіх Вед    —    пізнати Мене, бо Я є укладач Вед, і Я є вчитель «Веданти». Цариця Кунті зазначає, що хоча Господь і всередині, і зовні всіх живих істот, Він все ж невидимий. Господь    —    це, сказати б, загадка для звичайної людини. Цариця Кунті сама бачила, що Господь Крішна стояв перед нею, але проте перебуває і в лоні Уттари, куди ввійшов, рятуючи її плід від нападу Ашваттгаминої брахмастри. Для Кунті було загадкою, чи Шрі Крішна всепронизуючий, чи перебуває в якомусь певному місці. Поправді справедливі обидва ці твердження про Нього, але Він застерігає Собі право не відкриватися душам, які не віддалися Йому. Заслона, що перекриває доступ до Нього,    —     це майа, енерґія Верховного Господа, якій дано владу обмежувати бачення непокірливих душ. Це пояснено в дальшому вірші.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» Господь Шрі Крішна теж каже, що малорозумні хибно вважають Його за звичайну людину, таку, як ми, і тому кепкують з Нього. Цю саму думку висловлює і цариця Кунті. Малорозумні, ті, хто повстає проти Господньої влади, відомі як асури. Асура ніколи не визнає влади Господа. Коли Господь з’являється між нас, приходячи як Рама, Нрісімха, Вараха чи у Своїй відначальній подобі як Крішна, Він звершує незліченні дивовижні діяння, які не під силу людині. Як ми дізнаємось із Десятої пісні цього величного твору, Господь Шрі Крішна, ще немовлям, лежачи на руках у матері, являв діяння, непідсильні жодній людині. Він вбив відьму Путану, хоча вона, намастивши собі груди отрутою, намагалася вбити Господа. Господь, як звичайнісіньке маля, став ссати її груди    —    і виссав так саме її життя. А щоб захистити жителів Вріндавани, Господь, наче дитина гриб, підняв пагорб Ґовардгану, і протримав його сім днів поспіль. Це лише деякі з надлюдських вчинків Господа, що їх описують авторитетні ведичні писання, як то Пурани, Ітіхаси (історичні хроніки) та Упанішади. Ще Господь лишив людям чудесні настанови у формі «Бгаґавад-ґіти». Він проявляв дивовижні якості як звитяжний герой, як сім’янин, як вчитель і як зреченик. Його визнають за Верховного Бога- Особу такі авторитетні особистості, як В’яса, Девала, Асіта, Нарада, Мадгва, Шанкара, Рамануджа, Шрі Чайтан’я Махапрабгу, Джіва Ґосвамі, Вішванатга Чакраварті, Бгактісіддганта Сарасваті та численні інші авторитети з цього ряду. Те саме проголошує Він Сам по численних місцях достовірних писань. Проте існує категорія людей з демонічним складом розуму, які не бажають визнавати Господа за Верховну Абсолютну Істину. Причиною цьому є почасти вбогість їхнього знання, а ще їхня вперта затятість, що виникає із гріховних вчинків у минулому й тепер. Такі особи не могли впізнати Господа Шрі Крішну, навіть бачивши Його на живі очі. Трудність полягає в тому, що ті, хто занадто покладається на свої недосконалі чуття, неспроможні осягнути, що Він    —     Верховний Господь. Такі люди подібні до сучасних учених: вони хочуть все пізнати дослідним шляхом. Але недосконалим шляхом експериментального пізнання осягнути Верховну Особу неможливо. Господа тут названо адгокшаджа, що означає «недоступний для експериментального пізнання». Всі наші чуття недосконалі. Ми вимагаємо бачити все на власні очі, але не можемо не визнати, що здатні бачити лише за певних матеріальних умов, які так само не в нашій владі. Господь, втім, перебуває поза межами чуттєвого сприйняття. Цариця Кунті визнає цю недосконалість зумовленої душі, насамперед жінок, що мають менш розвинутий інтелект. Для таких менш розумних конче потрібні храми, мечеті чи церкви, щоб вони могли стати на шлях визнання Господньої влади і слухати про Бога від авторитетів у цих святих місцях. Для менш розумних людей ці перші ступені духовного життя надзвичайно важливі    —    тільки дурень може виступати проти створення таких святинь, конче потрібних на те, щоб піднести загальнолюдський рівень духовної свідомости. Схилятися, як заведено, перед усемогутнім Господом в храмі, мечеті чи церкві для таких людей є не менше благо, як для розвинутих відданих медитувати на Господа в активному служінні Йому.

ПОЯСНЕННЯ: Господнє царство неприступне навіть для найбільших умоглядних філософів. В Упанішадах сказано, що Верховна Істина, Абсолютний Бог-Особа, перебуває поза межами розумових можливостей навіть найбільших філософів. Ні широка освіченість, ні найпотужніший мозок не дають змоги пізнати Його. Пізнати Його може тільки той, кому Він дарував Свою милість. Інші можуть розмірковувати про Бога роками, та однак Він лишатиметься непізнаваний. Це підтверджує й цариця, що грає роль наївної жінки. Здебільшого жінки не мають здібностей філософствувати, наче мислителі, але вони благословенні від Господа, бо здатні одразу повірити у вищість і всемогутність Господа і беззастережно схилитися перед Ним. Господь такий ласкавий, що Його особлива прихильність поширюється не тільки на великих філософів. Для Нього важлива щирість замірів. Саме щирість збирає велику кількість жінок на будь-яку релігійну відправу. Можна бачити, що незалежно від країни та віросповідання релігія цікавить більше жінок, аніж чоловіків. Простим серцем визнати Господню владу набагато дійовіше від показного нещирого релігійного запалу.

ПОЯСНЕННЯ: Господь, що до Нього не наблизитись жодними матеріальними засобами, зі Своєї безмежної безпричинної ласки сходить на Землю такий, як Він є, щоб дарувати особливу милість Своїм бездомісним відданим і послабити вплив демонічних осіб. Цариця Кунті поклоняється втіленню, чи сходженню, Господа Крішни, віддаючи Йому перевагу перед усіма іншими втіленнями, бо саме в цьому втіленні Господь найприступніший. Втілившись як Рама, Він з самого малку був царевичем, однак у втіленні Крішни, Він, хоча й царський син, щойно з’явившись на світ, залишив домівку Своїх справжніх батька й матері (царя Васудеви й цариці Девакі) і перенісся на руки Яшодамайі, щоб грати роль звичайного хлопчика-пастушка на благословенній землі Враджабгумі, що освятилася тими Його дитячими іграми. Отже, Господь Крішна милостивіший за Господа Раму. Безсумнівно, Він був дуже ласкавий до Кунтіного брата Васудеви та його сім’ї. Не стань Він сином Васудеви й Девакі, цариця Кунті не мала б Його за племінника й не мала б змоги з материнською любов’ю звертатись до Нього. Однак Нанді та Яшоді пощастило набагато більше: вони могли втішатися дитячими розвагами Господа, а ці розваги привабливіші за будь-які інші. Немає нічого, що могло б зрівнятися з Його дитячими іграми у Враджабгумі, бо вони повністю відтворюють Його вічні забави на Крішналоці, відначальній Його планеті, що «Брахма-самхіта» змальовує як чінтамані- дгаму. Господь Шрі Крішна явив Себе у Враджабгумі разом з усім Своїм трансцендентним почтом і оточенням. Тому Шрі Чайтан’я Махапрабгу підтвердив, що немає щасливіших від жителів Враджабгумі, а найщасливіші з них    —    це пастушки, які віддавали себе до решти, вдовольняючи Господа. Через Свої ігри з Нандою та Яшодою, з пастухами, а особливо з пастушками і з коровами, Він прославився як Ґовінда. Господь Крішна як Ґовінда найбільше прихильний до брахман та корів, визначаючи цим, що процвітання людей залежить насамперед од цих двох речей: брахманічної культури й захисту корів. Коли їх нема, Господь Крішна не може бути задоволений.

ПОЯСНЕННЯ: На духовному тілі Бога-Особи є особливі знаки, що відрізняють Його тіло від тіл будь-яких інших істот. У цьому вірші вказані деякі з них    —    все це є особливі ознаки тіла Господа. Господь може виглядати як один із нас, проте особливі тілесні ознаки завжди вирізняють Його з-поміж усіх інших. Шріматі Кунті вважала, що вона, жінка, недостойна дивитись на Господа. У жінок, шудр(класу робітників) та двіджа-бандгу, занепалих нащадків трьох вищих соціальних станів, інтелект розвинутий недостатньо, і вони не можуть осягнути трансцендентної науки про духовне ім’я Верховної Абсолютної Істини, Його славу, якості, форми тощо. Такі люди, хоча духовні розваги Господа недосяжні для них, мають можливість бачити Його у формі арча-віґрахи; Господь сходить у матеріальний світ у цій формі, щоб дарувати ласку всім падшим душам включно із згаданими вище: жінками, шудрами й двіджа-бандгу. Такі падші душі не здатні сприйняти нічого поза межами матерії, і тому Господь, виявляючи Свою милість, входить як Ґарбгодакашаї Вішну в кожний з незліченних усесвітів; зі схожої на лотос ямки посередині Його трансцендентного живота виростає лотос, і на ньому народжується Брахма, перша жива істота всесвіту. Через це Господа називають Панкаджанабгі. Господь Панкаджанабгі приходить як арча-віґраха (трансцендентна форма), що проявлена в різних елементах: створена в розумі, зроблена з дерева, з металу, з коштовних каменів, намальована фарбами, зроблена з землі, намальована на піску і т. ін. Всі ці форми Господа завжди прикрашають ґірлянди з лотосів, а щоб привабити увагу невідданих, чий розпалений розум завше занурений у матеріальні суперечки, в храмі має панувати атмосфера миру і спокою. Ті, хто практикує медитацію, поклоняються формі Господа, що в розумі. Отже, Господь поширює Свою милість і на жінок, шудр та двіджа- бандгу    —    їм потрібно тільки відвідувати якийсь з Його храмів і поклонятися там Господній формі, що дана для них на поклоніння. Ці відвідувачі храму ні в якому разі не є ідолопоклонниками, як проголошують деякі бідні на знання люди. Всі великі ачар’ї повсюди встановлювали такі храми для поклоніння, так виявляючи свою ласку до менш розумних. Людині, що насправді належить до категорії шудр і жінок або й нижчої, не слід виставляти себе за таку, що перевершила рівень храмового поклоніння.

Споглядати Господа треба починаючи від Його лотосових стіп, і поступово піднімати погляд до стегон, стану, грудей і обличчя. Поки очі не навчені споглядати лотосові стопи Господа, дивитися на Його лице передчасно. Шріматі Кунті була Господеві тіткою, а тому не подивилася одразу на лотосові стопи    —    Господь міг почутися ніяково. Отож, щоб не ставити Господа в незручне становище, Кунтідеві спершу подивилася не на Його стопи, а вище, одразу на стан, тоді поступово перевела погляд на обличчя, і вже потім опустила очі до лотосових стіп Господа. Описавши коло, вона дотримала заведеного порядку. 

ПОЯСНЕННЯ: Девакі, мати Крішни і сестра царя Камси, і її чоловік Васудева були ув’язнені в темниці, тому що лихий цар боявся смерти від руки восьмого сина Девакі (Крішни). Кожного з дітей, котрі приходили на світ перед Крішною, Камса вбивав, але Крішна уникнув загрози, бо був перенесений до дому Нанди Махараджі, Його названого батька. Кунтідеві з дітьми також була врятована від цілої низки небезпек. Однак їй випала від Господа милість набагато більша, бо дітей Девакі Він не порятував, тоді як усі діти Кунтідеві були врятовані. Це пояснюється тим, що чоловік Девакі, Васудева, був живий, тоді як Кунтідеві була вдова, і їй, окрім Крішни, не було від кого сподіватися допомоги. Тож справедливо сказати, що Крішна проявляє більшу ласку до тих відданих, які в більшій небезпеці. Трапляється, що Він ставить Своїх чистих відданих у небезпечне становище, щоб відданий, безпорадний, прив’язався до Господа ще більше. А що міцнішає прив’язаність до Господа, то більший це успіх для відданого.

ПОЯСНЕННЯ: Кунтідеві перелічує небезпеки, які їм загрожували. Девакі лише раз з вини лихого брата опинилась у скрутному становищі, але поза тим у неї все було гаразд. Кунтідеві та її синам, проте, рік у рік випадало нещастя за нещастям: Дурйодгана зі своїми прибічниками, жадний до їхнього царства, не давав їм спокійно жити. І щоразу Господь рятував синів Кунті. Одного разу Бгімі піднесли отруєний пиріг; іншого разу їх поселили в будинку зі смоли, який потім підпалили; образили Драупаді: притягли у лихе зібрання Кауравів і намагались роздягти перед очима всіх присутніх. Господь оборонив Драупаді, зробивши її одежу безконечною, і Дурйодгана зі своїми прибічниками не побачили її нагою. І так само, коли вони були у вигнанні у лісі, Бгіма мусив битися з демоном-людожером Хідімбою Ракшасом, але Господь врятував його. Та це ще не край. По всіх цих іспитах відбулася велика битва на Курукшетрі, і Арджуна мав битися проти великих воєначальників: Дрони, Бгішми та Карни    —    надзвичайно могутніх воїнів. Нарешті, коли все закінчилось, несподівано постала нова загроза    —    брахмастра, яку випустив син Дроначар’ї, щоб убити дитя в Уттариному лоні. І знов Господь втрутився: врятував єдиного нащадка роду Куру, що вижив по всіх подіях    —    Махараджу Парікшіта.

ПОЯСНЕННЯ: Зазвичай поклоняються чи починають поклонятися Господеві ті, хто в горі, хто в скруті, хто розумні і допитливі, за умови, що в минулому вони робили якісь доброчесні вчинки. Всі інші, чиє щастя збудоване на злі, незалежно від їхнього становища, не можуть наблизитися до Всевишнього, бо ілюзорна енерґія застує їм очі. Коли ж доброчесну людину спіткає лихо, вона не знає іншого захисту, як тільки лотосові стопи Господа. Постійно пам’ятати Його лотосові стопи означає наближатись до свободи від народження й смерти. Тому навіть коли приходять так звані нещастя, ми вітаємо їх, бо вони дають нам можливість пам’ятати про Господа    —    а це є звільнення.

Хто прийняв притулок лотосових стіп Господа    —    а їх вважають за найбільш підхожий човен, щоб перетнути океан незнання,    —    тому досягнути звільнення так само легко, як перестрибнути через слідок теляти. На таких людей чекає жити в Господній обителі; їх нічого не зв’язує з місцем, де звідусіль чигає небезпека.

Матеріальний світ Сам Господь визначає в «Бгаґавад-ґіті» як небезпечне, сповнене нещасть місце. Люди, яким бракує розуму, розробляють усілякі плани, щоб уникнути цих нещасть якимось пристосуваннями, не усвідомлюючи, що за самою своєю природою це місце є оселею нещасть. Вони не відають за повну блаженства Господню обитель, що в ній немає й тіні нещасть. Отож, розсудливій людині слід зберігати спокій серед нещасть цього світу, яких ніяк неможливо уникнути. Терплячи страждання від усіляких неуникненних невдач, людина повинна робити поступ у духовному усвідомленні, бо таке призначення людського життя. Духовна душа трансцендентна до всіх матеріальних нещасть, а тому так звані нещастя визначають як оманні. Людині може наснитись, що на неї напав тигр, і вона закричить. Насправді ж не існує ні тигра, ні страждання    —    все це просто сон. Так само всі нещастя в житті    —    як це сновидіння. Якщо людині поталанило встановити зв’язок з Господом через віддане служіння, це найвищий здобуток. Пов’язати себе з Господом через будь-який з дев’яти різновидів відданого служіння означає стати на шлях, що веде назад до Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Досягти матеріального поступу означає народитися в аристократичній родині, володіти великими статками, бути високоосвіченим і наділеним привабливою зовнішністю. Всі матеріалісти пристрасно жадають володіти цими матеріальними благами, і це називається поступом матеріальної цивілізації. Проте в результаті той, хто отримує ці матеріальні блага, стає бундючним, сп’янілий від цих тимчасових здобутків. Внаслідку такі гордовиті матеріалісти не здатні навіть вимовити святого імені Господа, щиро звернутися до Нього: «О Ґовіндо, о Крішно!» В шастрах сказано, що, навіть один раз промовивши святе Господнє ім’я, грішник звільняється від стількох гріхів, скількох не здолає і вчинити. Така є могутність святого імені Господа. В цьому твердженні немає ніякого перебільшення. Господнє святе ім’я насправді має таку велику силу. Але важливо і те, як саме його промовити. Все залежить від того, з яким почуттям промовлене святе ім’я. Безпорадна людина вимовить святе Господнє ім’я з глибоким почуттям, тоді як людина, задоволена своїм матеріальним становищем, не здатна вимовити його так щиро. Пихатий матеріаліст може випадком вимовити святе ім’я Господа, але він не здатний зробити це зі справжнім почуттям. Тому чотири основи матеріального процвітання, а саме: 1) знатне походження, 2) велике багатство, 3) висока освіта й 4) привабливість і врода    —    є в певному розумінні перешкодами на шляху духовного поступу. Матеріальна оболонка чистої духовної душі    —    це явище зовнішнє, так само як жар    —    це зовнішній прояв недужого тіла. Лікують понижуючи температуру, а не посилюючи гарячку неправильними діями. Буває, що високодуховні люди раптом убожіють в матеріальному розумінні; але це не повинно бентежити. Навпаки, коли людина бідніє    —    це добрий знак, так само як і спад температури у хворого. Слід прагнути поменшити матеріальне сп’яніння, яке далі й далі відводить людину від розуміння мети життя. Ті, що погрузли в омані, не гідні увійти до Божого царства.

ПОЯСНЕННЯ: Жива істота не може жити, нічим не володіючи. Тобто, вона не може стати зреченою в повному розумінні цього слова. Істота відрікається від чогось, щоб здобути щось цінніше: учень жертвує своїми дитячими звичками, щоб здобути освіту; слуга іде зі служби заради ліпшої. Так само і відданий: він зрікається матеріального світу не задурно, а заради реальних духовних цінностей. Шріла Рупа Ґосвамі, Санатана Ґосвамі, Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі й інші відмовилися від матеріального багатства та процвітання, щоб служити Господеві. До того на матеріальний погляд вони були великі люди: Рупа і Санатана Ґосвамі обіймали посади міністрів в уряді Бенґалії, а Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі був син великого тогочасного заміндари. Але вони покинули це все, щоб здобути щось вище. Віддані зазвичай не процвітають у матеріальному розумінні, але володіють потаємною скарбницею    —    лотосовими стопами Господа. Є одна чудова історія про Шрілу Санатану Ґосвамі. Він мав філософський камінь, і цей камінь валявся на купі сміття. Один злидар підібрав його, але згодом замислився, чому такий цінний камінь кинуто у непотріб. Тоді він пішов до Санатани й попрохав дати йому щось цінніше    —    і Санатана дав йому святе ім’я Господа. Акін̃чана означає «той, хто не може дати нічого матеріального». Істинний відданий, махатма, не дає нічого матеріального, бо уже цілковито відмовився від матеріальної власности. Однак він може дати найвище багатство    —    Бога- Особу, бо Господь    —    єдине багатство істинного відданого. Філософський камінь Санатани Ґосвамі, викинутий на сміття, не належав йому, інакше він не тримав би його в такому місці. Цей приклад наводять для відданих-неофітів, щоб переконати їх: матеріальні прагнення і духовний поступ    —    речі несумісні. Доки людина не навчиться бачити, що все навколо духовне і пов’язане з Верховним Господом, доти вона конче мусить розрізняти між духом і матерією. Духовний вчитель, як-от Санатана Ґосвамі, хоча сам має здатність бачити дух у всьому, подає нам приклад, тому що в нас духовного бачення немає.

Розвиток матеріалістичного світосприйняття та поступ матеріалістичної цивілізації    —    це камені спотикання на шляху духовного проґресу. Матеріалістичний поступ заковує живу істоту в кайдани матеріального тіла, що є джерелом усіх матеріальних нещасть. Матеріальний розвиток називають анартга, «небажане». Це справді так. Матеріальний розвиток сьогодні    —    це можливість купити за півдолара губну помаду чи безліч так само нікчемних речей, що є породженнями матеріалістичної концепції життя. Такі нікчемні речі відволікають увагу людини від духовного усвідомлення, що є найголовнішою потребою людського життя, і так людська енерґія витрачається намарне. Спроби досягти Місяця    —    ще один приклад марної витрати енерґії, бо навіть якщо люди і досягнуть Місяця, проблем життя це однак не вирішить. Відданих Господа називають акінчана, бо вони, по суті, не мають матеріальної власности, що є породженням трьох ґун матеріальної природи. Вона поглинає духовну енерґію, а тому чим менше утворів матеріальної природи нам належить, тим більші можливості для духовного поступу ми маємо.

Верховний Бог-Особа безпосередньо ніяк не стикається з матеріальною діяльністю    —    всі Його діяння і вчинки навіть в матеріальному світі духовні і вільні від впливу ґун матеріальної природи. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що всі Його дії, навіть Його з’ява в матеріальному світі й зникнення з нього, є трансцендентні, і той, хто досконало усвідомив це, більше не буде змушений народжуватися в матеріальному світі, а повернеться до Бога.

Причиною матеріальної хвороби є жадібність до матеріальних надбань і прагнення панувати над матеріальною природою. Ця жадібність постає із взаємодії трьох ґун матеріальної природи, а тому ні Господь, ні віддані не прив’язані до цієї оманної насолоди. Тому Господа та Його відданих і називають ніврітта-ґуна-врітті. Верховний Господь є досконалий ніврітта-ґуна-врітті: Він ніколи приваблюється до ґун матеріальної природи    —    натомість живі істоти мають схильність до цього, і дехто з них потрапляє до пастки оманних приваб матеріальної природи.

Господь належить своїм відданим, а віддані, відповідно, належать Господеві. Тому певно, що віддані трансцендентні щодо матеріальних ґун. Це природний висновок. Бездомісні віддані відмінні від тих, чия відданість має домішки, тобто тих, що приходять до Господа по допомогу, страждаючи чи з бідности, або з цікавости чи схильности до розумувань. Бездомісні віддані і Господь відчувають трансцендентну прихильність одне до одного. З іншими, проте, Господь не має ніяких взаємин, і тому Його називають атмарама, вдоволений Сам у Собі. А що Він вдоволений Сам у Собі, то Він є повелитель усіх моністів, що прагнуть розчинитися в Господньому бутті. Ці моністи зливаються з особистим сяйвом Господа, брахмаджйоті, але віддані приєднуються до Його трансцендентних розваг, що ні в якому разі не слід помилково вважати за матеріальні.

ПОЯСНЕННЯ: Кунтідеві знала, що Крішна не є ані її племінником, ані звичайним членом родини її батька. Вона чудово знала: Крішна є відначальний Господь, що живе в серці кожного як Наддуша, Параматма. Одне з імен Господнього аспекту Параматми є кала, вічний час. Вічний час є свідок усіх наших дій    —    і добрих і лихих, і саме Він визначає їхні наслідки. Марно відмовлятись, ніби ми не знаємо, чому й за що страждаємо. Ми можемо забути лихий вчинок, через який ми страждаємо нині, але слід пам’ятати, що Параматма супроводжує нас завжди, і знає все: минуле, теперішнє й майбутнє. Всі дії та їхні наслідки визначає Господь Крішна в аспекті Параматми, отож Він є верховний владика. Без Його дозволу не ворухнеться й травинка. Живі істоти мають стільки свободи, на скільки заслуговують, але зловживаючи своєю свободою, страждають. Віддані Господа ніколи не зловживають нею, і тому вони добрі діти Господа. Інші, натомість, хто зловживає своєю свободою, мусять страждати, як це визначає вічний кала. Кала дає зумовленим душам і щастя і страждання. Вічний час визначає усе. Лихо приходить незване, і так само щастя приходить некликане, бо все це визначає кала. Отож, для Господа немає ні ворогів, ні друзів: кожен страждає і насолоджується відповідно до своєї долі. Живі істоти творять собі долю у суспільних взаєминах. Всі в матеріальному світі прагнуть панувати над матеріальною природою, а тому кожен під наглядом Верховного Господа сам творить свою долю. Він є всепроникаючий і тому знає дії кожного. А що Господь не має початку і кінця, Він відомий ще як вічний час, кала.

ПОЯСНЕННЯ: Господь рівно поширює Свою милість між усіма впалими душами. Немає істоти, до якої Господь ставився би вороже. Хибна сама ідея, буцім Бог-Особа є людина. Його розваги виглядають достоту як людські дії, але насправді вони трансцендентні, і матеріальна скверна їх не заторкує. Господь безперечно відомий Своєю особливою прихильністю до Своїх чистих відданих, проте насправді Він безсторонній щодо всіх, як безстороннє до всіх сонце. Навіть камені під впливом сонячного проміння, буває, перетворюються на самоцвіти, проте сліпа людина не бачить сонця, навіть коли воно осяває все довкола. Темнота й світло    —     протилежності, але це не означає, що сонце розливає своє проміння вибірково. Сонячне проміння для кожного, проте сприймають його різною мірою. Нерозумний думає, що віддане служіння означає влещувати Господа, аби запопасти Його особливої милости. Це неправда. Чисті віддані, заглиблені у трансцендентне любовне служіння Господеві, не торговці. Торгова фірма робить послуги в обмін на гроші. Але чистий відданий служить Господеві не задля такого обміну, і тому Господь обдаровує його всією милістю. Стражденні, нужденні, допитливі та філософи зав’язують з Господом тимчасові стосунки, прагнучи кожен свого. Коли ж ціль досягнуто, стосунки з Господом припиняються. Страждаючи, хоч трохи доброчесна людина молить Господа поліпшити її становище. Та щойно поліпшення приходить, людина здебільшого байдужіє до стосунків з Господом. Господня ласка доступна для неї так само, але вона не хоче її. Саме в цьому полягає різниця між чистим відданим і відданим, чиє служіння має домішки. Той, хто повністю відкидає віддане служіння Господу, перебуває в непроглядному мороці; ті ж, хто прохає в Господа ласки лише коли опиняється в скруті, беруть Господню милість частково, а котрі цілковито присвятили себе на служіння Господу, ті повністю відкриті для Його милости. Ця вибірковість, з якою різні особи одержують милість Господа, залежить від них самих, а не є виявом упереджености всемилостивого Господа.

Коли Господь через Свою всемилостиву енерґію сходить у матеріальний світ, Він грає роль людської істоти, і через це видається, ніби Господь небайдужий лише до Своїх відданих. Та попри цей зовнішній вияв небезсторонности, Він дає Свою милість всім однаково. Всі, хто загинув під час битви на Курукшетрі в присутності Господа, отримали спасіння, навіть не маючи потрібних на те якостей, бо присутність Господа в момент смерти очищує душу від усіх наслідків її гріхів, і тому вона досягає Його трансцендентної обителі. Якщо людина так чи так відкривається для сонячних променів, його тепло та ультрафіолетове проміння неодмінно дають їй жадане благо. З цього стає очевидно, що Господь безсторонній. Вважати Його за упередженого, як думає багато людей,    —    це помилка.

ПОЯСНЕННЯ: Трансцендентні ігри Господа не лише спантеличують    —    вони видаються суперечливими. Іншими словами, людині з її обмеженими розумовими здібностями не до снаги збагнути їх. Господь    —    це Наддуша, що панує над усім сущим, і разом з тим Він з’являється як вепр між тваринами; між людьми як Рама, Крішна та інші; серед ріші як Нараяна; серед водних істот як риба. Сказано проте, що Він є нерожденний і що немає нічого, що Він мав би робити. У шруті мантрі є таке твердження: немає нічого, що мав би робити Верховний Брахман; немає ані рівного Йому, ані вищого від Нього; Він володіє безліччю енерґій, і силою Його знання, могутности й дії все досконало робиться само собою. Всі ці описи незаперечно доводять    —    Господні дії, форми й діяння для нашого обмеженого розуму незбагненні, а що Він посідає незбагненну могутність, то в Ньому можливе все. Тож Його нікому не під силу достеменно «обрахувати», і кожна дія Господа    —    це справжня загадка для пересічної людини. Його не пізнати через ведичне знання, але чистий відданий легко пізнає Його, бо він тісно пов’язаний з Господом. Тому відданий розуміє: хоча Господь з’являється між тваринами, Він не тварина; не людина Він, не ріші і не риба    —    Він вічно Верховний Господь, за всіх обставин.

ПОЯСНЕННЯ: Ось іще один опис того, як розваги Верховного Господа викликають замішання. Як пояснено, Верховний Господь залишається Верховним за будь-яких обставин. Проте Він, Всевишній,    —    слухняна іграшка в руках Свого чистого відданого, як про це свідчить і даний опис. Чистий відданий Господа служить Йому виключно з бездомісної любови, і в такому служінні забуває становище Верховного Господа. Господь отримує більшу насолоду, коли Йому служать спонтанно і з чистої прив’язаности, без усякого схиляння й обожнювання. Зазвичай віддані поклоняються Господеві з шанобою, проте над усе Йому любо, коли відданий з чистої прив’язаности й любови вважає Господа за менш значного проти себе. Розваги Господа у відначальній обителі, на Ґолоці Вріндавані, відбуваються саме в такому настрої. Друзі Крішни беруть Його за рівного собі. Вони не вважають, що Він    —    хтось дуже важливий і що до Нього треба ставитись з шаною. Батьки Господа, чисті віддані, мають Його просто за дитину, і покарання від них Господь приймає з більшим захватом, аніж молитви ведичних гімнів. Проти ведичних гімнів Йому приємніші докори Його наречених. Коли Господь Крішна приходив у цей матеріальний світ, щоб явити Свої вічні розваги трансцендентного царства Ґолоки Вріндавани, і так привабити до Себе всіх людей, Він подав неповторний приклад покори перед Своєю названою матір’ю, Яшодою. Господь, у Своїх невимушених дитячих забавах, крав з її комори масло. Горщики Він розбивав, а їх вміст роздавав Своїм друзям і товаришам за грою, не оминаючи й славетних вріндаванських мавп, що радо користалися з щедрости Господа. Матінка Яшода, довідавшись про це, з любови до Крішни вирішила позірно покарати свою трансцендентну дитину: вона взяла до рук мотузку, як зазвичай лякають дітей матері, й сказала Господеві, що зараз Його зв’яже. Побачивши в материних руках мотузку, Господь понурився й заплакав, як дитина; по щоках Йому заструмували сльози, змиваючи чорну фарбу, якою були підведені Його прекрасні очі. Кунтідеві, свідома верховного становища Господа, шанобливо поклоняється цьому Його образу. Господа боїться сам уособлений страх, але Сам Він боїться Своєї матері, що хоче легенько покарати Його, як звичайно карають дітей. Кунті усвідомлювала піднесене становище Крішни, тоді як Яшода    —    ні. Тому Яшодине становище вище за становище Кунті. Матінка Яшода мала Господа своєю дитиною, і Господь змусив її геть забути, що її дитина    —    це Сам Всевишній. Якби мати Яшода була свідома високого становища Господа, вона навряд чи наважилась би карати Його. Однак Господь змусив її забути за Своє становище, бо хотів бути для люблячої Яшоди просто дитиною. Цей обмін любов’ю між матір’ю й сином цілковито природний, і Кунті, згадуючи цю сцену, відчувала замішання; їй нічого не лишалось, як підносити хвалу трансцендентній синівській любові. Непрямо вона прославляла і мати Яшоду за її виняткові любовні стосунки з Богом, адже вона могла наказувати навіть всемогутньому Господу, як коханому сину.

ПОЯСНЕННЯ: Явлення Господа в матеріальному світі спантеличує, і тому спільної думки щодо народження Нерожденного немає. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що Він народжується в матеріальному світі, хоча Він    —    Господь усього створеного й нерожденний. Тож Нерожденний народжується, це незаперечно, бо Він Сам стверджує це. Однак щодо того, чому Він народжується, думки є різні. У «Бгаґавад-ґіті» це також пояснено: Він з’являється через Свою внутрішню енерґію, щоб відновити засади релігії, захистити праведних і знищити безбожних. Саме така місія, що з нею приходить Нерожденний. Проте сказано ще, що Господь прийшов прославити доброчесного царя Юдгіштгіру. Господь Шрі Крішна певно хотів, щоб задля добра всього світу над ним царювали Пандави. Коли світом править доброчесний цар, всі люди щасливі, а під безбожним правителем люди не знають щастя. В добу Калі правителі більшістю безбожні, тому й громадяни їхніх держав постійно нещасливі. За демократичного ладу безбожні громадяни самі вибирають з-поміж себе правителів, і тому їм нікого звинувачувати в своєму нещасті. Слави великого праведного царя зажив і Махараджа Нала, але з Господом Крішною він не був зв’язаний. Тому сказано, що Крішна прийшов, щоб прославити Махараджу Юдгіштгіру, а царя Яду Він уславив, з’явившись в його роді. Господа називають Ядава, Ядувіра, Ядунандана й т. ін., але Він Сам завше вільний від обов’язку перед Своєю родиною. Він наче той сандал, що росте в Малайських горах. Сандалові дерева можуть рости і в інших місцях, будь-де, але найбільше їх у Малайських горах, тому сандал повелося пов’язувати з цими горами. Висновок зі сказаного такий: Господь є вічно нерожденний, наче сонце, і все ж Він з’являється, як сонце з’являється на східному виднокраї. І як сонце не належить східному обрію, так і Господь не є чиїмось сином    —    Він є батько всього сущого.

ПОЯСНЕННЯ: Також сказано, що Васудева й Девакі в попередньому житті були Сутапою і Прішні й виконували надзвичайно суворі аскези, аби Господь прийшов їхнім сином, і, винагороджуючи їх за ті аскези, Він зробив це. У «Бгаґавад-ґіті» ж проголошено, що Господь з’являється задля добра людей усього світу і також щоб знищити асурів, безбожних матеріалістів.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма, перша жива істота, що народився одразу по творенні, є син Самого Нараяни. Напочатку Нараяна, Верховний Дух, в подобі Ґарбгодакашаї Вішну ввійшов у матеріальний всесвіт, і на лотосі, що виріс із Його трансцендентного живота, народився Брахма, перша жива істота. Тому Вішну називають Падманабга. Без духу матерія щось створити безсила    —    так ведеться від самого початку творіння. Брахма відомий під іменем атма-бгу, тому що він народився безпосередньо від батька, без матері Лакшміджі. Вона була поруч Нараяни і слугувала Йому, але Він зачав Брахму без зв’язку з Лакшміджі. Це    —    вияв всемогутности Господа. Нехай кожен, хто немудро вважає Нараяну за одну із звичайних живих істот, замислиться над цим. Нараяна    —     не звичайна жива істота. Він Сам Бог-Особа, і кожна частина Його трансцендентного тіла може виконувати функції усіх інших чуттів. Звичайна істота зачинає дітей через статеві зносини, як їй визначено    —    іншого способу для неї немає. Але Нараяна всесильний, а отже нічим не зв’язаний у будь- яких виявах Своєї енерґії. Довершений і незалежний, Він вільний робити що завгодно через Свої різноманітні енерґії, і це не потребуватиме від Нього ніяких зусиль, а все зроблене буде завжди довершене. Так Брахма народився безпосередньо від батька, не бувши в материнському лоні. Тому його називають атма-бгу. Брахма відповідає за вторинні процеси творення у всесвіті, діючи як відблиск енерґії Всемогутнього.

У всесвіті є трансцендентна планета Шветадвіпа, що є обителлю Кшіродакашаї Вішну, Верховного Господа в аспекті Параматми. Щоразу, як у всесвіті виникає складна ситуація, з якою чільні півбоги не можуть дати ради, вони вдаються по допомогу до Брахмаджі, а він, якщо не в змозі зарадити, вже сам питається у Кшіродакашаї Вішну і молиться до Нього, просячи прийти як утілення і усунути всі труднощі. Такі складні обставини склалися, коли на Землі врядували Камса та його прибічники, і лиходійства асурів лягли на Землю важким тягарем. Брахмаджі вкупі з іншими півбогами підносив молитви на березі океану Кшіродака і дістав відповідь, що Крішна зійде як син Васудеви й Девакі. Тож є і такий погляд, що Господь з’явився у відповідь на молитви Брахмаджі.

ПОЯСНЕННЯ: Господь стверджує в « Шрімад Бгаґавад- ґіті», що Він з’являється кожної епохи, з тим щоб відновити релігійне життя. Шлях релігії визначає Верховний Господь. Неможливо створити нову релігію, як це нині стало популярним між певними амбітними людьми. Істинна релігія полягає в тому, щоб визнати верховну владу Господа і служити Йому у спонтанній любові. Жива істота не може уникнути служіння, бо відначально існує для того, щоб служити    —     служити Господеві; це її єдине призначення. Господь великий, а живі істоти підпорядковані Йому. Тому їхній обов’язок служити тільки Йому. На жаль, живі істоти, оманені, чисто через непорозуміння стають слугами чуттів, підштовхувані своїми матеріальними бажаннями. Матеріальні бажання визначають як авід’ю, незнання. Спонукувана цими бажаннями, жива істота розробляє різноманітні плани матеріальної насолоди, і стрижнем цієї насолоди є спотворене статеве життя. Отак істота заковує себе в кайдани народження й смерти й під наглядом Верховного Господа знову й знову потрапляє в різні тіла, на різні планети. Отже, не скинувши пута цього незнання, неможливо звільнитись від троїстих страждань матеріального життя. Це закон природи.

Однак Господь, милостивіший до нещасних живих істот, аніж вони навіть можуть сподіватися, зі Своєї безпричинної ласки приходить до Них і відновлює засади відданого служіння, яке складене з того, що особа слухає, повторює, пам’ятає, слугує, поклоняється, підносить молитви, діє у згоді з Господнім задумом і повністю віддається Господу. Перелічені складові служіння, всі чи навіть одна з них, допомагають зумовленій душі скинути пута незнання й звільнитися від усіх матеріальних страждань, що їх собі створює сама введена в оману зовнішньою енерґією Бога істота. Цю особливу милість подарував живим істотам Господь, що прийшов у образі Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу.

ПОЯСНЕННЯ: Нашими теперішніми зумовленими очима ми не можемо побачити Верховного Господа Шрі Крішну. Для цього треба змінити бачення через переміну стану свого теперішнього буття, наповнивши його спонтанною любов’ю до Бога. Коли Шрі Крішна власною особою був присутній на Землі, не кожен бачив, що Він є Верховний Господь. Матеріалісти, як то Равана, Хіран’якашіпу, Камса, Джарасандга чи Шішупала, перебували, з погляду матеріальних якостей і надбань, на дуже високому рівні розвитку, проте були нездатні належно оцінити присутність Господа. Навіть якби Господь стояв просто перед нами, ми б не побачили Його, бо не маємо потрібного зору. Якості, потрібні для цього, розвиваються тільки у відданому служінні, а воно починається зі слухання про Господа з належних джерел. «Бгаґавад- ґіта»    —    твір, який знають усюди, і багато людей слухають її, співають, рецитують; але попри це не рідкість, що, навіть розвиваючи такі форми відданого служіння, людина не бачить Господа на живі очі. Причина в тому, що найбільше значення має перший складник    —    шравана. Якщо слухати з належних джерел, то дія виявляється дуже швидко. Люди, проте, звичайно слухають не від авторитетів. Це можуть бути і дуже освічені в академічному розумінні люди, але через те, що вони не дотримуються засад відданого служіння, слухати від них    —    це просто марнувати час. Нерідко трапляється, що такі люди витлумачують тексти відповідно до своїх амбіцій. Тому насамперед слід знайти компетентного й авторизованого оповідача і тоді слухати від нього. Якщо процес слухання досконалий і завершений, то і всі інші форми відданого служіння стають досконалі самі по собі.

Трансцендентні діяння Господа різноманітні, і кожне з них може обдарувати читача бажаними плодами, якщо тільки процес слухання буде досконалим. У «Бгаґаватам» опис діянь Господа починається з Його взаємин із Пандавами. Є також багато Його розваг, пов’язаних із стосунками Господа з асурами тощо. А Десята пісня змальовує піднесені стосунки Господа з Його супутницями-коханими, ґопі, а також з дружинами в Двараці. Господь є абсолютний, а тому все, що Він робить, є однаково трансцендентне за природою. Але буває і так, що, воліючи слухати про стосунки Господа з ґопі, люди вдаються до недостовірного методу слухання. Це є свідоцтвом того, що слухачем рухає хіть, тому істинний оповідач Господніх дій ніколи не заохочує до такого слухання. Починати слухати про діяння Бога-Особи треба від самого початку, в такій послідовності, як вони викладені у «Шрімад-Бгаґаватам» та інших писаннях, і тоді це допоможе слухачеві поступово досягти досконалости. Отже, вважати, що стосунки Господа з Пандавами менш важливі за Його стосунки з ґопі, не можна. Треба завжди пам’ятати: Господь вічно трансцендентний до будь-яких матеріальних прив’язаностей. У всіх згаданих вище стосунках Він є головна постать, і слухати оповіді про Нього, про Його відданих чи про тих, з ким Він б’ється, сприяє нашому духовному піднесенню. Сказано, що Веди й Пурани, як і інші писання, існують, щоб відродити наші втрачені взаємостосунки з Господом. Слухати їх вкрай важливо.

ПОЯСНЕННЯ: Пандавам надзвичайно пощастило : вони , попри прихильність долі, цілковито залежали від Господньої ласки. В матеріальному світі залежність від чиєїсь милости є ознакою найбільшої недолі, однак коли йдеться за наші трансцендентні стосунки з Господом, жити в цілковитій від Нього залежності    —    це найбільше щастя. Причиною матеріальної хвороби є прагнення ні від чого не залежати. Те, що називають матеріальним проґресом експериментальної науки    —    це марні намоги стати незалежними від суворих законів природи. Це марне прагнення незалежности від законів природи рухає всім матеріальним світом. Ще починаючи від Равани, що хотів побудувати сходи на райські планети, і донині люди не облишають спроб перемогти закони природи. За наших часів далеких планетних систем намагаються дістатись за допомогою електронізованих механічних засобів. Але найвища мета людської цивілізації    —    наполегливо й самовіддано працювати під проводом Господа і бути цілковито залежним від Нього. Це найвище досягнення досконалої цивілізації. Пандави були ідеальними представниками цивілізації цього типу. Безсумнівно, вони цілковито залежали від доброї волі Господа Шрі Крішни, і водночас не були неробами, що жили Його коштом. Як особистості вони мали винятково піднесені якості, і їхні вчинки відповідали цим якостям. Проте вони завжди шукали Господньої милости, бо знали: істота за природою залежна, а отже досконалість життя полягає в тому, щоб стати залежним від волі Господа замість бути оманно незалежним у матеріальному світі. Тих, хто хоче оманної незалежности від Господа, називають анатга    —    «ті, хто не має захисту», тоді як тих, що цілковито залежать від волі Господа, називають санатга    —    «ті, в кого є захисник». Отож, аби мати повсякчасний захист від нещасть матеріального існуваннями, ми мусимо докласти зусиль, щоб стати санатга. Під впливом оманної енерґії зовнішньої матеріальної природи, ми забуваємо, що життя в умовах матерії неодмінно пов’язане з небажаними труднощами. Тому «Бгаґавад-ґіта» (7.19) навчає: по численних народженнях рідкісні щасливці усвідомлюють, що Ва̄судева є все суще і що найліпший шлях у житті    —    це жити, цілковито Йому віддавшися. Таке усвідомлення є відмітною ознакою махатми. Всі члени родини Пандав були махатми і водночас домогосподарі. Махараджа Юдгіштгіра був головним серед них, а цариця Кунтідеві була їхньою матір’ю. Повчання «Бгаґавад-ґіти» і всіх Пуран (особливо «Бгаґавата Пурани») тому неодмінно пов’язані з історією махатм Пандав. Для них розлучитися з Господом було все одно, що для риби опинитись без води. Для серця Шріматі Кунтідеві ця розлука була наче удар грому, і цариця молиться до Крішни лише про те, щоб Господь лишився з ними. Хоча в битві на Курукшетрі ворожі царі були вбиті, ще залишалися їхні сини та онуки, і Пандавам малося мати справу з ними. Не лише Пандави жили серед ворогів    —    всі ми повсякчасно перебуваємо у ворожому середовищі, і тому найліпше    —    жити, цілковито залежачи від Господньої волі, і так подолати всі труднощі матеріального існування.

ПОЯСНЕННЯ: Кунтідеві цілковито свідома того, що Пандави живуть тільки завдяки Шрі Крішні. Немає сумніву: добре ім’я та славу Пандави мають по праву, очолює їх великий цар Юдгіштгіра, уособлення чеснот, і Яду безперечно є могутні союзники, а однак без керівництва Господа Крішни всі вони ніщо, як чуття в тілі, що без керівництва свідомости ні на що не придатні. Жодній істоті немає чого пишатися своїм становищем, силою чи славою, якщо її не веде ласка Верховного Господа. Живі істоти завжди від когось залежать, а в остаточному підсумку всі залежать від Самого Господа. Отож, хоч які матеріальні засоби винаходити через розвиток матеріального знання, захищаючи своє існування, без проводу Господа ці винаходи, хай які вони дійові та надійні, приводять лише до поразки.

ПОЯСНЕННЯ: У Господа на стопах є особливі знаки, що вирізняють Його з-поміж усіх інших. Підошви стіп Господа прикрашають знаки прапору, блискавки, стрекала погонича слонів, парасолі, лотосу, диску та інші. І там де Господь проходить, на м’якому поросі лишаються відбитки цих знаків. Вони лишилися й на землі Хастінапури, коли Господь Шрі Крішна гостював там у Пандав, і завдяки цим добрим знакам їхнє царство процвітало. Кунтідеві відзначає чудесну властивість тих знаків і каже, що без Господа, вона боїться, доля не буде ласкавою до них.

ПОЯСНЕННЯ: Процвітання людського суспільства залежить від дарів природи, а не від велетенських промислових підприємств. Промислові гіганти є виплодом безбожної цивілізації і спричинюються до того, що в людському житті безслідно зникають високі цілі та устремління. Що більше ми розвиваємо промисловість, яка породжує стільки турбот і висмоктує з людини її життєву силу, то більшають неспокій і незадоволення людських мас, тоді як лише незначна частина людей коштом інших може жити в розкошах. Природні дари, як то збіжжя, городина, садовина, річки, гори з коштовними каменями та мінералами, моря, в яких повно перлів    —    все це створене з наказу Всевишнього, і за Його волею матеріальна природа то щедро дарує їх, то припиняє їх постачати. За законами природи людина може користатися з цих божих дарів і з того жити задоволена й процвітати, але вона не повинна ставати просто споживачем, що прагне панувати над матеріальною природою. Намагаючись дедалі більше визискувати природу, аби догодити своїм забаганкам, ми чимдалі сильніше заплутуємось у наслідках наших споживацьких намагань. Якщо є доволі зерна, овочів, фруктів та зелені, навіщо утримувати бойні й забивати нещасних тварин? Людині немає ніякої потреби їх вбивати; щоб жити, їй вистачить зерна й овочів. Води річок зрошують і удобрюють землі, і ми отримуємо з полів навіть більше, ніж потребуємо; гори дають мінерали; океани    —    коштовні камені. Тож людське суспільство має доволі збіжжя, мінералів, самоцвітів, води, молока та всього іншого    —    навіщо тоді будувати жахливі промислові підприємства, приносячи в жертву працю нещасних людей? Всі природні дари з’являються лише з ласки Господа, і отже єдине, що потрібно, це коритися Його законам і через віддане служіння досягти досконалости людського життя. Те, що каже Кунтідеві, цілковито слушно. Вона хоче, щоб Бог дарував Пандавам Свою ласку    —    щоб усе природно процвітало під Його милостивим наглядом.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий відданий Господа завжди соромиться прохати в Господа чогось для себе. Але домогосподарям, зв’язаним путами сімейних прив’язаностей, іноді доводиться прохати в Господа ласки. Шріматі Кунтідеві розуміла це і тому молила Господа розрубати пута прив’язаности до своїх кревних, Пандав та Врішні. Пандави    —    це її сини, а Врішні    —    родичі з боку батька. Крішна був у родинних стосунках і з Пандавами, і з Врішні, і обидві родини    —    родини відданих, що цілковито залежали від Господа    —    потребували Його допомоги. Шріматі Кунтідеві хотілося, щоб Шрі Крішна лишався з її синами, Пандавами, але тоді дім її батька був би позбавлений блага, яке дає Його присутність. Очевидно, що в такому становищі Кунті не могла бути безстороння, суперечливі думки збурювали її розум, і тому вона бажала розрубати вузол своїх прив’язаностей.

Чистий відданий розриває пута обмеженої любови до родини і поширює свою діяльність у відданім служінні на благо всіх забутливих душ. Яскравим прикладом таких Господніх відданих є шестеро Ґосвамі, що йшли шляхом Господа Чайтан’ї. Всі вони походили з найосвіченіших та найшляхетніших заможних родин з вищих каст, але задля добра загалу вони покинули свої вигідні домівки і, ставши мандрівними монахами, жили з милостині. Обірвати сімейні прив’язаності означає розширити поле діяльности. Без цього людина недостойна бути брахманою, царем, проводарем суспільства чи відданим Господа. Бог-Особа в образі ідеального царя продемонстрував це на власному прикладі: Шрі Рамачандра, виявляючи якості такого царя, розірвав пута прив’язаности до Своєї коханої дружини.

Виконуючи свої обов’язки, такі особи, як брахмана, відданий, цар чи проводар мас, повинні бути якнайбільш широкоглядні. Шріматі Кунтідеві розуміла це, і, як істота слабка, молила звільнити її від тенет родинної прив’язаности. Вона звертається до Господа як до Повелителя всесвіту, чи до Володаря вселенського розуму, вказуючи тим, що Він, всесильний, може розрубати тугий вузол прив’язаности до членів родини. Іноді можна побачити, що Господь, проявляючи особливу прихильність до слабкого відданого, розриває його родинні прив’язаності за допомогою обставин, що їх влаштовує Його всемогутня енерґія. Так Він спонукує відданого цілковито впокоритися Йому і тоді очищує для нього від перешкод шлях додому, до Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Досконалости у чистім відданім служінні істота сягає тоді, коли всю увагу зосереджує на трансцендентному любовному служінні Господеві. Обірвати пута інших прив’язаностей не означає цілковито відкинути всі тонкі почуття, як, наприклад, любов до когось    —    це неможливо. Жива істота, хоч би хто вона була, обов’язково відчуває любов до когось, бо це є ознака життя. Ознак життя, як ото бажання, гнів, прагнення, привабленість до когось та інші, знищити неможливо. Треба тільки змінити об’єкт, на який наші почуття спрямовані. Цілковито відмовитись від бажань не вийде, проте у відданому служінні з бажання задовольняти чуття вони перемінюються на бажання служити Господеві. Так звана «любов» до родини, суспільства, батьківщини й таке інше    —    це по суті різні ступені чуттєвого задоволення. Але якщо такі бажання змінити на бажання задовольняти Господа    —    це вже називається відданим служінням.

З «Бгаґавад-ґіти» знаємо: Арджуна, дослухаючись лише до своїх бажань, не хотів битися зі своїми братами й іншими кревними. Однак, вислухавши Господнє послання, «Шрімад Бгаґавад-ґіту», він відмовився від свого рішення задля того, щоб служити Крішні. Цей вчинок зробив його славетним відданим Господа, і всі писаннях наводять Арджуну як приклад відданого, який служінням Господеві в дружбі досягнув духовної досконалости. І битва, і дружба, і Арджуна, і Крішна залишились ті самі, тільки Арджуна, виконуючи віддане служіння, зробився іншим. Так само й у молитвах Кунті йдеться за докорінну зміну характеру діяльности. Шріматі Кунті хотіла неухильно служити Господеві і молила Його про це. Така бездомісна відданість є остаточною метою життя. Зазвичай наша увага відхиляється на служіння, не пов’язане з Богом чи не узгоджене з Господнім задумом. Коли ж ми всі свої наміри пов’язуємо із служінням Йому, і коли в такому служінні чуття очищуються, це називають чистим бездомісним відданим служінням. Шріматі Кунтідеві прагнула цієї досконалости й благала Господа, щоб Він дарував їй це.

В її любові до Пандав і Врішні немає нічого, що суперечило б відданому служінню Господеві, бо служіння Йому й служіння Його відданим тотожні. Іноді служіння відданому має цінність вищу проти служіння Господеві. Але в цьому разі прив’язаність Кунтідеві до Пандав та Врішні була заснована на родинному зв’язкові. Прив’язаність на основі матеріальних родинних зв’язків належить до майі, бо тілесні та розумові зв’язки породжує зовнішня енерґія. Істинна спорідненість душ    —    в їхній спорідненості з Верховною Душею. Бажаючи обірвати сімейні пута, Кунтідеві мала на увазі спорідненість оболонок. Спорідненість оболонок є причиною матеріального рабства, натомість духовна спорідненість приводить до свободи. Ця спорідненість між душами виникає у взаєминах із Наддушею. Дивитись у темряві означає нічого не бачити. Але дивитись при світлі сонця означає бачити і сонце, і все інше, не видиме в темряві. Саме це відбувається у відданому служінні.

ПОЯСНЕННЯ: Шріматі Кунтідеві в цьому вірші робить підсумок опису Верховного Господа Шрі Крішни. Всемогутній Господь має Свою вічну трансцендентну обитель, в якій Він дбає за корови сурабгі. Йому слугують сотні й тисячі богинь процвітання. Він сходить до матеріального світу, щоб повернути до Себе Своїх відданих, і щоб знищити політичні партії та царів, які замість справедливо врядувати, самі порушують лад у суспільстві. Своїми безконечними енерґіями Він створює, підтримує й знищує, але Його енерґія проте не вичерпується і Він завжди лишається сповнений доблести й снаги. Коровам, брахманам та відданим Господь приділяє особливу увагу, бо вони відіграють важливу роль у досягненні щастя для всіх істот.

ПОЯСНЕННЯ: Сказано, що в світі все, що зачаровує, представляє Господа. Зумовлені душі, намагаючись панувати над матеріальним світом, теж перебувають під чаром Його містичних сил, але віддані Його зачаровані інакше    —    вони зачаровані Господньою славою, і тому Він проливає на них милостиві благословення. Його енерґія проявляється на різні способи, так само як електричний струм діє по-різному, по-різному застосований. Шріматі Кунтідеві в своїх молитвах мала на меті тільки одне    —    передати хоч частку Його слави. Таким способом, підносячи урочисті молитви, Крішні поклоняються всі Його віддані, і тому Господа називають Уттамашлока. Щоб прославити Його, не вистачить і найвишуканіших слів, однак Він задоволений цими молитвами Своїх відданих, як батько, котрого втішає навіть незграбний лепет його малої дитини, що тільки вчиться говорити. Слово майа має подвійне значення    —    «омана» і «милість». Тут слово майа означає милість Господа, виявлену до Кунтідеві.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Господь Крішна вирішив, що має їхати до Двараки, ніхто не міг примусити Його лишитися в Хастінапурі, проте цареві Юдгіштгірі досить було просто попрохати Господа    —    і Він лишився в місті ще на кілька днів. З цього видно, що сила царя Юдгіштгіри    —    в любові, якій Господь не міг опиратися. Він абсолютно незалежний у всьому, що робить, але у відповідь на любов Своїх чистих відданих Він з доброї волі стає їм зобов’язаний.

ПОЯСНЕННЯ: Праведного царя Юдгіштгіру гнітило, що в битві на Курукшетрі загинула величезна кількість людей, і що це сталося головно через нього. Коли на державному троні сидів Дурйодгана, він добре врядував, тож з певного погляду потреби в битві не було. Однак справедливість вимагала, щоб на троні сидів Юдгіштгіра. Навколо цього зав’язалося багато політичних інтриґ, і в битву між братами-суперниками втяглися царі й народи цілого світу. Господь Крішна став на бік царя Юдгіштгіри. У «Махабгараті» («Удйоґа-парва», 20) сказано, що за вісімнадцять днів битви на Курукшетрі вбито вісімнадцять акшаухіні війська, а сотні тисяч зникли безслідно    —    фактично це найбільша в світі битва за останні п’ять тисяч років.

Махараджу Юдгіштгіру важко гнітило те, що таке масове вбивство відбулося заради того тільки, щоб звести його на престол. Тому він намагався на історичних аналогах, які йому наводили великі мудреці, як-от В’яса, і навіть Сам Господь, переконатися: битва була справедлива, бо він бився за праве діло. Але Юдгіштгіру не могли розрадити навіть повчання наймудріших людей того часу. Крішну тут названо вершителем надлюдських діянь, однак ні Він, ні В’яса не змогли цього разу переконати його. Чи свідчить це, що Крішна не зміг тоді виявити своїх надлюдських можливостей? Певно ж ні. Справжня причина в тому, що Господь як ішвара, тобто Наддуша в серці і царя Юдгіштгіри, і В’яси, появив на Своє бажання навіть більше диво: як Наддуша в серці царя Юдгіштгіри, Він не дозволив, щоб слова В’яси та інших, навіть Його Самого, переконали царя, бо хотів, щоб царя повчав зі свого смертного ложа Бгішмадева, ще один великий відданий Господа. Господь хотів, щоб на кінці свого існування в матеріальному світі великий воїн Бгішмадева на живі очі побачив Його й порадів би за своїх коханих онуків    —    царя Юдгіштгіру з іншими    —    що вже зійшли на трон, і так покинув би цей світ цілковито вмиротворений. Бгішмадева з важким серцем бився проти Пандав, своїх коханих онуків-сиріт. Але кшатрії живуть за суворими законами, і тому він був зобов’язаний стати на бік Дурйодгани, бо той утримував його. Поза тим Господь бажав, щоб царя Юдгіштгіру заспокоїв Бгішмадева і весь світ побачив, що Бгішмадева перевершує на знанні усіх, навіть Самого Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Цар Юдгіштгіра не мав побиватися, як побивається звичайна людина, проте волею Господа він піддався омані матеріальної прив’язаности (так само, як Арджуна, що, видавалось, теж впав в ілюзію). Людина, що поправді бачить, твердо знає, що жива істота не є ні тілом, ні розумом    —    вона трансцендентна до цих матеріальних понять. Звичайна людина розуміє насильство і ненасильство тільки щодо тіла, але це один з різновидів омани. Кожен має визначені обов’язки і змушений виконувати їх. Обов’язок кшатрії    —    битися за праве діло, не важить, проти кого він мусить битися. Виконуючи свій обов’язок, кшатрія не повинен турбуватися, якщо доводиться знищувати якесь матеріальне тіло, що є просто одежею на живій душі. Махараджа Юдгіштгіра чудово знав ці речі, проте з волі Господа був в ілюзії і поводився, наче звичайна людина. Але за цим стояв великий замисел: цар мав отримати настанови від Бгішми, як перед тим Арджуна вислухав повчання від Самого Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Стандартне військове з’єднання, так зване акшаухіні, складається з 21 870 колісниць, 21 870 слонів, 109 650 піших воїнів та 65 600 кіннотників. На полі битви Курукшетра таких акшаухіні загинуло багато. Махараджа Юдгіштгіра, найдоброчесніший цар, якого тільки знав світ, бере на себе відповідальність за загибель величезної кількости живих істот, бо битва, власне, відбулася на те, щоб повернути йому трон. Зрештою це тіло існує на благо іншим. Поки в ньому є життя, воно має служити іншим, а коли істота вмирає, її тіло стає їжею для псів, шакалів та черви. Махараджа Юдгіштгіра засмучений, бо задля одного тлінного тіла відбулася така велетенська кривава січ.

ПОЯСНЕННЯ: Завжди під час війни гине велика кількість неповинних    —    дітей, брахман та жінок, а вбивати їх вважається за найбільший гріх. Усі вони    —    неповинні створіння, і писання забороняють їх вбивати у будь-яких обставинах. Махараджа Юдгіштгіра знав, що загинуло дуже багато людей. Крім того, в битві брали участь його друзі, старші члени родини та предки, що билися на обох сторонах    —    і всі загинули. Думка за цих загиблих жахала його, і він вважав, що піде до пекла на мільйони, ба й мільярди років.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа Юдгіштгіра розважав так: фактично врядував царством не він    —    це робив Дурйодгана, і робив добре, не завдаючи нікому зла. Отже, думав Юдгіштгіра, він став причиною смерти численних живих істот єдино задля того, щоб здобути для себе царство, відібравши його в Дурйодгани. Масове нищення сталося не у врядуванні державою    —    ні, причиною було його бажання звеличити себе, а тому, вважав він, відповідальність за всі гріхи лежить на ньому одному.

ПОЯСНЕННЯ: Ґріхамедгами називають тих людей, які живуть, роблячи щось на спільне благо, і так забезпечують собі матеріальне процвітання. Подеколи такому процвітанню стають на заваді гріховні дії, бо матеріаліст, виконуючи свої обов’язки, не може уникнути гріховних учинків, хай і ненавмисних. І щоб звільнитися від наслідків гріховних дій, Веди приписують жертвопринесення кількох різновидів. У Ведах сказано, що ашвамедга-яґ’я (офірування у жертву коня) звільнює від наслідків навіть брахма-хат’ї (вбивства брахмани).

Юдгіштгіра Махараджа виконав ашвамедга-яґ’ю, проте, вважав, що навіть такі яґ’ї не на силі нейтралізувати наслідків його тяжких гріхів. Під час війни битися ідуть чоловік або брат, або навіть батько чи сини. І якщо вони гинуть, між їхніми рідними постає нова ворожнеча, і від того кількість причинно-наслідкових взаємодій зростає такою мірою, що нейтралізувати їх не зможуть і тисячі ашвамедга-яґй.

На шляху діяльности (карми) інакше не буває. Дія одразу породжує наслідки, а від того ланцюг матеріальної діяльности подовжується і цупко спутує її виконавця. В «Бгаґавад- ґіті» (9.27-28) запропоновано засіб, завдяки якому діяльність не спричиняється до наслідків для її виконавця. Це можливо, якщо її цілковито присвятити Верховному Господеві. Битва на Курукшетрі відбулася насправді з волі Верховного Господа Шрі Крішни    —    за це Він каже Сам    —    і Юдгіштгіра сів на трон Хастінапури теж лише з Його волі. Тому на Пандавах не було гріха    —    адже вони просто виконували наказ Господа. Проте якщо людина проголошує війну у власних інтересах, уся відповідальність лягає на неї.

ПОЯСНЕННЯ: Певно, що ашвамедга-яґ’ї та ґо-яґ’ї, тобто жертвопринесення, в яких офірують коня чи бика, існують не на те, щоб забивати тварин. Господь Чайтан’я казав, що тварини, офіровані на вівтарі яґ’ї, омолоджувались і отримували нове життя. Такі жертвопринесення робили тільки щоб підтвердити чинність ведичних гімнів. Якщо ці гімни рецитовано, як належить, той, хто виконує жертвопринесення, звільняється від наслідків гріховних дій. Проте якщо жертвопринесення виконують не за приписами і під некомпетентним керівництвом, це буде просто забій тварин, і виконавець відповідає за це. У нинішню добу чвар та лицемірства виконувати яґ’ї як належить неможливо, тому що немає досвідчених брахман, які могли б їх відправляти. Отже, Махараджа Юдгіштгіра непрямо каже за жертвопринесення в добу Калі. У Калі-юґу рекомендоване тільки одне жертвопринесення    —    харі-нама-яґ’я, що її запровадив Господь Чайтан’я Махапрабгу. Це втім не слід розуміти так, що можна забивати тварин, а наслідки нейтралізувати за допомогою харі-нама-яґ’ї. Віддані Господа ніколи не вбивають тварин задля власної вигоди, а також (відповідно до наказу Господа Арджуні) вони ніколи не відмовляються виконувати обов’язки кшатрії. Отже, можна задовольнити всі вимоги разом, якщо упогодити свою діяльність з Господньою волею. А це можливо лише для відданих Господа.