Skip to main content

ГЛАВА ТРИНАДЦЯТА

Дгрітараштра покидає дім

ВІРШ 1:
Шрі Сута Ґосвамі сказав: Коли Відура подорожував святими місцями, великий мудрець Майтрея передав йому знання про істинне призначення душі. Довідавшись стосовно цього про все, що його цікавило, Відура повернувся до Хастінапури.
ВІРШ 2:
Поставивши Майтреї Муні найрізноманітніші запитання, Відура втвердився у трансцендентному любовному служінні Господеві Крішні і більше ні про що його не розпитував.
ВІРШІ 3-4:
Побачивши Відуру, що повернувся з прощі, усі мешканці палацу    —    Махараджа Юдгіштгіра, його молодші брати, Дгрітараштра, Сат’які, Санджая, Кріпачар’я, Кунті, Ґандгарі, Драупаді, Субгадра, Уттара, Кріпі, багато інших дружин Кауравів та решта жінки з дітьми    —    побігли, щасливі, йому назустріч. Здавалося, вони опритомніли після довгого забуття.
ВІРШ 5:
Усі в захваті наблизилися до Відури, відчуваючи, наче в їхні тіла повернулося саме життя. Склавши одне одному поклони, вони обійнялись у вітанні.
ВІРШ 6:
Від щирої любови після тривог тривалої розлуки всі заплакали. Цар Юдгіштгіра розпорядився, щоб Відуру зручно всадовили і вшанували як належить.
ВІРШ 7:
Відура добре попоїв і відпочив скільки хотів. Після того йому запропонували зручне сидіння, і тоді цар звернувся до нього; усі присутні уважно слухали цареву мову.
ВІРШ 8:
Махараджа Юдгіштгіра сказав: Любий дядьку! Чи ви пам’ятаєте, як повсякчас оберігали нас і нашу матір від усіх нещасть? Нас хотіли отруїти, спалити, але ви з прихильности до нас завжди рятували нас, наче птах, що простирає над пташенятами свої крила.
ВІРШ 9:
З чого ви жили, мандруючи світами? У яких святих місцях та місцях прощі ви служили Господеві?
ВІРШ 10:
Шановний володарю! Такі віддані, як оце ви, є поістині уособлення святих місць. Ви несете в серці Верховного Бога-Особу, і тому всяке місце, де ви присутні, перетворюється на місце прощі.
ВІРШ 11:
Любий дядьку! Ви, певно, побували у Двараці. В цьому святому місці живуть наші друзі й доброзичливці, нащадки Яду, що весь час ревно служать Господу Шрі Крішні. Ви, мабуть, бачили їх або чули за них. Чи щасливо протікає життя у їхніх оселях?
ВІРШ 12:
У відповідь на запитання Махараджі Юдгіштгіри Махатма Відура подія за подією повів про все, що пережив і досвідчив, не сказавши тільки того, що рід Яду стертий з лиця землі.
ВІРШ 13:
Для співчутливого Махатми Відури бачити Пандав нещасними було завжди нестерпно. Нещастя сповіщають про себе самі, і тому він не став розповідати за ту незносно гірку подію.
ВІРШ 14:
Махатма Відура, до кого родичі ставилися як до святого, прожив з ними якийсь час, щоб настановити на розум старшого брата і тим втішити всіх інших.
ВІРШ 15:
Весь час, поки Відура, кого прокляв Мандука Муні, грав роль шудри, служіння Ямараджі    —    а йому визначено карати грішників    —    виконував Ар’яма.
ВІРШ 16:
Відвоювавши своє царство й відсвяткувавши народження внука, гідного продовжити традиції шляхетного роду, Махараджа Юдгіштгіра разом з братами, що всі були вмілими правителями народу, мирно правили і насолоджувалися небаченим багатством.
ВІРШ 17:
Нездоланний вічний час непомітно змагає тих, котрі надто прив’язані до родинних справ і хто постійно занурений в думки про родину.
ВІРШ 18:
Знавши це, Махатма Відура звернувся до Дгрітараштри з такою мовою: Любий царю, прохаю тебе, йди звідси не зволікаючи. Поглянь лиш, тебе вже заполонив страх.
ВІРШ 19:
Уникнути цього страхітливого становища не під владу нікому в матеріальному світі. Мій володарю, це Сам Верховний Бог-Особа підступив до нас у подобі вічного часу [кали].
ВІРШ 20:
Кожен, хто перебуває у владі верховного кали [вічного часу], буде змушений віддати йому навіть найдорожче    —    життя, а вже решту    —    багатство, славу, дітей, землю й дім    —    і поготів.
ВІРШ 21:
Померли твій батько, брат, прихильники та сини. Та й ти вже прожив більшу частину відміряного тобі життя, тіло твоє змогла неміч, і живеш ти у чужому домі.
ВІРШ 22:
Ти незрячий з народження, а віднедавна ще почав недочувати. Твоя пам’ять гіршає, розум збурений. Зуби твої розхиталися, печінка хвора, і ти весь час кашляєш, відхаркуючи мокроту.
ВІРШ 23:
Леле-леле, яка ж сильна в живій істоті надія на довге життя! Знай, що ти живеш, як дворовий собака, і годуєшся рештками зі столу Бгіми.
ВІРШ 24:
Немає ніякого сенсу в такому ницому житті з милостині тих, кого ти намагався згубити зі світу, спаливши чи отруївши, тих, одну з дружин кого ти тяжко скривдив, тих, чиє царство та маєтки ти загарбав.
ВІРШ 25:
Хоч як ти не хочеш вмирати і хоч як ти прагнеш жити, навіть ціною чести й поваги, твоє тіло скнари, безсумнівно, таки хирітиме і розсипатиметься, як стара одежина.
ВІРШ 26:
Вільним від турбот вважають того, хто йде геть до віддаленого місця, щоб ніхто не знав куди, і, вільний від усіх зобов’язань, покидає матеріальне тіло, яке вже ні на що не придатне.
ВІРШ 27:
Той, хто прийшов до тями й сам чи за допомогою інших зумів усвідомити оманність та стражденність матеріального світу і хто тому покидає дім, поклавшись тільки на Бога- Особу, що перебуває в серці, є поістині найвищий з людей.
ВІРШ 28:
Тож закликаю тебе: нічого не кажучи своїм родичам, рушай одразу на північ, бо вже насувається час, який зведе внівець всі добрі людські якості.
ВІРШ 29:
Відура зумів переконати Махараджу Дгрітараштру, нащадка роду Аджамідги, за допомогою знання щодо внутрішньої сутности живої істоти [праґ’я]. Силою непохитної рішучости Дгрітараштра одразу розірвав міцні пута прив’язаности до родини і покинув дім, вирішивши стати на шлях до звільнення, на який скерував його молодший брат.
ВІРШ 30:
Його шляхетна й цнотлива дружина Ґандгарі (дочка царя Кандахара [Ґандгара] Субали) пішла услід за чоловіком, побачивши, що він рушив до Гімалаїв,    —    справжньої втіхи для людини з посохом зреченика, яку вони надихають, наче бійця    —    виклик ворога.
ВІРШ 31:
Одного дня Махараджа Юдгіштгіра, чий ворог не народився у світі, виконав свої щоденні ранкові обов’язки: підніс до Господа молитву, приніс вогняну жертву богові Сонця, склав шанобливі поклони брахманам і роздав їм збіжжя, корів, землю та золото    —    і після того пішов до палацу вклонитися старшим. Однак у палаці не було ні його дядьків, ані тітки, дочки царя Субали.
ВІРШ 32:
Стривожений, Махараджа Юдгіштгіра звернувся до Санджаї, що сидів там: Скажи, Санджає, де наш старий, незрячий дядько?
ВІРШ 33:
Де дядько Відура, мій доброзичливець, де матінка Ґандгарі, що тяжко переживає смерть своїх синів? Загибель усіх синів та внуків завдала великого жалю і моєму дядькові Дгрітараштрі. Господи, який я невдячний! Невже взявши близько до серця мої образи, вони обоє втопилися у Ґанзі?
ВІРШ 34:
По смерті нашого батька Панду ми лишилися малими дітьми, і двоє наших дядьків оберігали нас від усіх нещасть. Вони завжди бажали нам добра. Куди ж вони пішли?
ВІРШ 35:
Сута Ґосвамі сказав: Санджая, не побачивши у палаці Дгрітараштри, свого пана, був переповнений співчуттям, глибоко схвильований та засмучений і тому не зміг належно відповісти Махараджі Юдгіштгірі.
ВІРШ 36:
Спершу Санджая силою інтелекту потроху заспокоїв свій розум, а тоді, витираючи сльози, став відповідати Махараджі Юдгіштгірі, зосереджений думками на стопах свого пана Дгрітараштри.
ВІРШ 37:
Санджая сказав: Любий нащадку роду Куру! Мені невідомо, які наміри двох твоїх дядьків та Ґандгарі. Ці великі душі, царю, обдурили мене.
ВІРШ 38:
В цей час перед Санджаєю з’явився великий відданий Господа, Шрі Нарада, тримавши в руках свій тумбуру. Махараджа Юдгіштгіра з братами вшанували його як належить, вставши з місць і склавши йому поклони.
ВІРШ 39:
Махараджа Юдгіштгіра сказав: Божественний Нарадо! Я не знаю, куди пішли мої дядьки. Не можу я знайти й своєї тітки-подвижниці, що дуже побивається через смерть синів.
ВІРШ 40:
Ти, наче керманич на кораблі у широкому океані, спроможний довести нас до мети. Вислухавши слова привітання, Деварші Нарада, свята особистість і найбільший відданий - філософ, підніс мову.
ВІРШ 41:
Шрі Нарада сказав: Праведний царю, ніколи ні за ким не журись, бо кожен перебуває у владі Господа. Прагнучи надійного захисту, всі живі істоти та їхні проводарі поклоняються Господеві. Зводить разом і розлучає їх тільки Він.
ВІРШ 42:
Як корова з простромленою через ніздрі довгою мотузкою змушена коритись хазяїну, так і люди, зв’язані різноманітними настановами Вед, змушені коритися наказам Усевишнього.
ВІРШ 43:
Як, граючись, на своє бажання збирають докупи і розкидають іграшки, так само Господь верховною волею збирає докупи людей і розлучає їх.
ВІРШ 44:
Чи ти вважаєш душу за вічну сутність, а матеріальне тіло за тлінне, а чи думаєш, що все існує у безособистісній Абсолютній Істині, чи гадаєш, що все є незбагненним поєднанням матерії та духу,    —    в будь-якому разі, шановний царю, біль розлуки виникає через ілюзорну прив’язаність і тільки через неї.
ВІРШ 45:
Тож відкинь геть тривогу, яку породжує незнання власної сутности. Ти думаєш тепер про те, як вони, бідолашні безпорадні створіння, зможуть прожити без тебе.
ВІРШ 46:
Грубе матеріальне тіло, що складається з п’яти елементів, саме перебуває у владі вічного часу [кали], діяльности [карми] та якостей матеріальної природи [ґун]. То хіба це тіло, що в нього вже встромила зуби змія, здолає оборонити інших?
ВІРШ 47:
Безрукі істоти    —    здобич для істот, що мають руки, безногі стають здобиччю для чотириногих, слабкого з’їдає сильний. Закон такий: одна жива істота є поживою для іншої.
ВІРШ 48:
Тому я раджу тобі, царю, звернути погляд на Верховного Господа, хто є один і тільки один, хто проявляє Себе через різноманітні енерґії і хто перебуває і всередині, і зовні.
ВІРШ 49:
Він, цей Верховний Бог-Особа, Господь Шрі Крішна, прибравши подоби всепоглинаючого часу [кала-рупи], зійшов на землю, щоб очистити світ від заздрісних людей.
ВІРШ 50:
Господь уже допоміг півбогам, зробивши все, що належало, і тепер Йому залишилось небагато здійснити. Поки Господь на Землі, ви, Пандави, також можете затриматися тут.
ВІРШ 51:
Царю, Твій дядько Дгрітараштра, його брат Відура та дружина Ґандгарі вдалися до південної частини Гімалаїв, де стоять оселі мудреців.
ВІРШ 52:
Вони вдалися до місця за назвою Саптасрота [«поділена на сім»], де води священної Ґанґи на догоду семи ріші розділяються на сім рукавів.
ВІРШ 53:
При березі Саптасроти Дгрітараштра нині починає вправлятись в аштанґа-йозі. Живлячись самою водою, тричі на день    —    вранці, опівдні та увечері    —    він робить омовіння і відправляє вогняне жертвопринесення аґні - хотра . Цей метод допомагає опанувати розум та чуття і повністю звільняє від думок, які викликає прив’язаність до родини.
ВІРШ 54:
Тому, хто опанував сидячі пози [йоґічні асани] і дихання, доступно скерувати чуття на Абсолютного Бога-Особу і так піднятися над занечищенням трьома ґунами матеріальної природи    —    земними добром, страстю й невіглаством.
ВІРШ 55:
У Дгрітараштри попереду завдання занурити інтелект у своє чисте єство, злитися з Верховною Істотою, розуміючи якісну єдність себе як живої істоти, із Верховним Брахманом. Вирвавшись з неба в замкненому просторі, він має піднестися у духовне небо.
ВІРШ 56:
Йому треба буде припинити діяльність чуттів, навіть зовнішньо не реаґуючи на об’єкти чуттів, і зробитися непіддатливим впливові взаємодії чуттів, що підвладні ґунам матеріальної природи. Зрікшись усіх матеріальних обов’язків, він має стати непохитний і вищий за все, з чого можуть постати перешкоди на його шляху.
ВІРШ 57:
Він покине своє тіло, царю, найімовірніше за п’ять днів, і тоді тіло його перетвориться на попіл.
ВІРШ 58:
Бачивши, що чоловік палає разом з хижею у створеному містичною силою вогні, вірна дружина Дгрітараштри в найглибшому зосередженні увійде в полум’я.
ВІРШ 59:
Відура, охоплений щастям і горем водночас, піде звідти на прощу по священних місцях.
ВІРШ 60:
По тій мові великий мудрець Нарада, тримаючи віну, знісся у космічний простір. А Юдгіштгіра, прийнявши в серце його настанови, зумів подолати горе.