Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.13.42

Кожна жива істота    —    людина, тварина чи птах    —    вважає себе за вільну, але насправді ніхто не вільний від суворих законів Господа. Суворість законів Господа в тому, що їм неможливо не підкоритися. Хитрі шахраї знаходять способи обійти людські закони, які створюють законодавці, але не коритися законам найвищого законодавця просто неможливо. Навіть незначне порушення даного від Бога закону наражає порушника на велику небезпеку. Закони Бога існують здебільшого у формі приписів релігії, що за різних обставин можуть мати певні відмінності. Проте є основа, спільна для всіх релігій: слід коритися наказам Верховного Бога, тобто жити за заповідями релігії. Такі умови існування у матеріальному світі. Кожна жива істота матеріального світу сама пішла на риск    —    вона обрала зрадливе зумовлене життя і так потрапила у пастку законів матеріальної природи. Єдиний спосіб звільнитися зі стану зумовлености    —    це добровільно підкоритися Всевишньому. Та замість того, щоб звільнитися з лабет майі, ілюзії, нерозумні люди самі зв’язують себе всілякими позначеннями, називають себе брахманами, кшатріями, вайш’ями, шудрами, індусами, мусульманами, індійцями, європейцями, американцями, китайцями тощо і коряться наказам Верховного Господа в обмежених рамках тих чи інших заповідей та законодавств. Державне законодавство є недосконалою копією з релігійних заповідей. Світська, тобто атеїстична держава, забороняє громадянам порушувати державні закони, але дозволяє порушувати закони Бога. Внаслідок того люди, порушуючи закони Бога, страждають більше, ніж якби вони порушували недосконалі закони, які створила людина. В умовах матеріального світу кожна людина з самої своєї природи недосконала, і тому навіть найрозвинутіша з матеріального погляду людина ніколи не здолає створити досконалого законодавства. Натомість у Бога недосконалих законів немає. Якби проводарі суспільства вивчили закони Бога, то відпала б потреба в органах безпринципних законодавців, що видають паліативні закони.

Тимчасові закони, що їх створюють люди, потребують змін, натомість закони, дані від Бога, ніколи не змінюються, тому що вседосконалий Бог-Особа склав їх досконало. Закони релігії, настанови писань, укладають звільнені істоти, представники Бога, враховуючи конкретні умови життя. Додержуючи Божих наказів, зумовлені істоти поступово звільняються з тенет матеріального існування. Насправді за своїм істинним становищем жива істота є вічний слуга Верховного Господа. У звільненому стані вона служить Господеві з трансцендентною любов’ю і так насолоджується життям, повним свободи, іноді навіть нарівні з Господом, а часом і більше, ніж Він. Однак у матеріальному світі кожна істота прагне бути Господом над іншими живими істотами, і під впливом ілюзії майі вона з цим прагненням панувати, подовжує собі зумовлене існування. Так у матеріальному світі жива істота стає чимдалі більше зумовлена, аж доки, віддавшись Господеві, відродить свій первинний статус вічного слуги. Така заключна настанова «Бгаґавад-ґіти» й усіх загальновизнаних писань світу.