Син брахмани проклинає Махараджу Парікшіта

Мудреців Наймішаран’ї захопила оповідь про чудове правління Махараджі Парікшіта, а найбільше їх вразило, як він покарав уособленого Калі і цілковито знешкодив його, позбавивши змоги робити зло в царстві. Сута Ґосвамі, оповівши про дивовижне народження Махараджі Парікшіта, хотів розказати також про його дивовижну смерть і тому, щоб дужче зацікавити мудреців Наймішаран’ї, сказав цього вірша.

Відданого Господа, котрий віддає Господеві всього себе, називають нараяна-параяна. Така людина не відчуває страху ніде і ні перед ким, вона не боїться навіть самої смерти. Для неї немає нічого важливішого за Верховного Господа, а рай чи пекло для неї важать однаково. Відданий розуміє, що і рай, і пекло є творіннями Господа і що життя і смерть    —    це просто різні умови існування, які створив Господь. Однак за будь-яких умов і обставин найголовніше    —    це пам’ятати Нараяну. Нараяна-параяна пам’ятає Господа повсякчас. Саме таким чистим відданим був Махараджа Парікшіт. Нетямущий син брахмани, що підпав під вплив Калі, несправедливо прокляв Махараджу Парікшіта, але він прийняв це як волю Нараяни. Він знав, що Нараяна (Господь Крішна) врятував його, не давши згоріти в лоні матері; отож він розважив: якщо маю загинути від укусу змії, це так само станеться волею Господа. Відданий ніколи не піде проти Господньої волі. Все, що посилає Господь, є для відданого благословенням. Тому Махараджа Парікшіт не відчував страху і не був стурбований. Це ознака чистого відданого Господа.

Велике навантаження в цьому вірші має слово аджіта. Бог-Особа, Крішна, відомий як Аджіта, тобто непереможний, і Він непереможний у всьому. Істинного становища Господа не може осягнути ніхто. Його не завоювати навіть знанням. Ми вже вислухали оповідь про Його дгаму, обитель, вічну Ґолоку Вріндавану; втім є чимало вчених, які дають власні пояснення щодо цієї обителі. Однак ласкою духовного вчителя, як оце Шукадева Ґосвамі, кому цар вручив себе як найсмиренніший учень, можна збагнути справжнє становище Господа, осягнути Його вічну обитель і Його трансцендентне оточення в тій обителі, дгамі. Знаючи трансцендентне становище Господа і трансцендентний метод, який дає змогу досягти трансцендентної дгами, цар був певний, що сягне найвищого призначення. Переконаний в цьому, він без ніяких труднощів, що їх створює прив’язаність, зміг зректися всього матеріального і навіть власного тіла. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате    —    зумівши побачити парам, тобто найвищу сутність усього, людина набуває здатности остаточно відкинути будь-яку прив’язаність до матеріального. «Бгаґавад-ґіта» розповідає про природу енерґії Господа, що є вищою від матеріальної енерґії. А милість істинного духовного вчителя, як оце Шукадева Ґосвамі, дає змогу цілковито пізнати верховну енерґію Господа, якою Він проявляє Свої вічні ім’я, якості, розваги, оточення та розмаїття. Доки людина не усвідомить вищої, чи то вічної, енерґії Господа, їй не вдасться зректися матеріальної енерґії, хоч би скільки філософських теорій щодо істинної природи Абсолютної Істини вона будувала. З ласки Господа Махараджа Парікшіт отримав милість такої піднесеної особистости, як Шукадева Ґосвамі, і тому зумів пізнати істинне становище непереможного Господа. Вивченням Вед осягнути Господа дуже складно, однак ласкою звільненого відданого, як-от Шукадева Ґосвамі, це дуже легко.

Найвищої досконалости життя досягає той, хто в останню мить життя пам’ятає про трансцендентну природу Господа. Вивершити своє життя досконалістю приступно людині, яка, слухаючи ведичні гімни з вуст звільнених душ, як-от Шукадеви Ґосвамі чи когось іншого з цієї учнівської послідовности, пізнала істинну трансцендентну природу Господа. Слухати ведичні гімни від спекулятивного мислителя не дасть ніякої користи. Але коли ті самі гімни слухати від душі, що насправді усвідомила свою сутність, і завдяки служінню та покорі належно осягати знання, все набирає прозорої ясности. Завдяки цьому покірливий учень знає, як провадити трансцендентне життя, і на силі жити так до останнього віддиху. Науково засвоївши знання, людина може пам’ятати Господа навіть у кінці життя, коли через розпад тілесних оболонок пам’ять втрачає гостроту. Звичайній людині дуже важко під час смерти пам’ятати все таким, яким воно є насправді, однак милістю Господа та Його істинних відданих, духовних вчителів, це робиться приступним. Саме так було у випадку з Махараджею Парікшітом.

Як ми вже пояснювали, уособлений Калі ступив на Землю вже давно і відтак усе шукав нагоди поширити свій вплив у всьому світі. Однак за присутности Махараджі Парікшіта йому не вдавалося задовольнити свої бажання. Ось яким має бути справжній уряд. Порушники ладу, як оце уособлений Калі, завжди будуть намагатися розгорнути свою ницу діяльність, але вміле правління покликане усіма можливими засобами зупинити їх. Хоча Махараджа Парікшіт таки виділив уособленому Калі певні місця для життя, але водночас надійно захистив своїх підданих від його впливу.

Бог-Особа і Його святе ім’я, якості тощо тотожні між собою. Коли Бог-Особа був присутній на Землі, уособлений Калі не міг ступити на цей терен. Так само він ніяк не може проникнути туди, де стараються постійно оспівувати святі імена, якості Верховного Бога-Особи тощо. Цей засіб дає змогу вигнати уособленого Калі зі світу. Сучасне людське суспільство досягло великих успіхів у матеріальній науці, і, винайшовши радіо, люди навчилися передавати звук на відстань. Отож якщо уряд подбає, щоб замість надокучливих звукових вібрацій, призначених втішати чуття, по радіо передавали трансцендентні звуки оспівування святого імені, слави і діянь Господа, що авторитетно змальовані в «Бгаґавад-ґіті» та «Шрімад-Бгаґаватам», це створить сприятливі умови для відновлення у світі релігійного життя. Тоді зусилля державних керівників, котрі прагнуть врятувати світ від загнивання, вивінчаються успіхом. Будь-яка річ перестає бути поганою, якщо правильно використовувати її на служіння Господу.

Епоху Калі називають добою занепаду. А що становище живих істот за цієї доби скрутне, Верховний Господь надав їм особливих пільг. Волею Господа жива істота цієї доби стає жертвою наслідків гріховних дій тільки коли вже вчинить гріх. За інших епох людина ставала жертвою гріха, навіть якщо лише подумала вчинити його. Натомість за цієї доби жива істота отримує добрі наслідки навіть якщо лише подумає зробити щось доброчесне. Махараджа Парікшіт, що Господньою милістю був найученіший і найдосвідченіший цар, не чув до уособленого Калі ворожости, водночас він не збирався давати йому і найменшої можливости діяти. Цар захищав своїх підданих від небезпеки стати жертвою гріховности доби Калі і водночас надав Калі всі можливості для діяльности, дозволивши йому оселитися в певних місцях. Наприкінці «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що, незважаючи на всю лиху діяльність уособленого Калі, ця епоха має одну величезну перевагу    —    кожен може досягти звільнення, просто оспівуючи святе ім’я Господа. Отже, Махараджа Парікшіт скерував організовані зусилля на те, щоб поширити оспівування святого імені Господа, і так врятував підданих від лабетів Калі. За одну цю перевагу великі мудреці подеколи благословляють добу Калі. У Ведах також сказано, що обговорення діянь Господа Крішни може звільнити від усіх вад доби Калі. Ще на початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що коли переповідають «Шрімад-Бгаґаватам», Верховний Господь входить у серце людини і лишається там назавжди. Це деякі з великих переваг доби Калі, і Махараджа Парікшіт, вірний вченню вайшнав, повністю скористався з них, не тримаючи зла на добу Калі.

Люди, котрі не є відданими Господа    —    легковажні й нерозумні. Відданим Господа може бути тільки особа дуже гострого розуму. Ті ж, хто не є Його відданими, стають жертвами діяльности Калі. Оздоровити суспільство можна тільки якщо є готовність діяти як Махараджа Парікшіт, тобто вчити звичайних людей відданого служіння Господеві.

«Шрімад-Бгаґаватам» подає опис діянь Господа. І хоч би що робив Господь, воно завжди пов’язане з Його відданими. Тому описувати діяння відданих    —    це те саме, що описувати діяння Господа. Відданий Господа бачить дії Господа і дії Його відданих як діяльність одного рівня, тому що вся така діяльність трансцендентна.

Постійно слухаючи про трансцендентні діяння, якості й імена Господа Шрі Крішни, людина наближається до вічного життя. Постійно слухати про Господа означає поступово осягати Його таким, який Він поістині є, а, згідно з «Бгаґавад-ґітою», правдиво пізнати Його таким, який Він є, означає досягти вічного життя. Трансцендентні славетні діяння Господа Шрі Крішни    —    це засіб, приписаний, щоб вилікуватись від народження, смерти, старости та хвороб, що ними матерія «винагороджує» зумовлені живі істоти. Коли слухання й обговорення всього пов’язаного з Господом Крішною сягає вершини досконалости, воно приводить до мети людського життя і трансцендентного блаженства.

Слухаючи про трансцендентні якості та діяння Бога-Особи, ми повинні завжди пам’ятати, що сказав про них Сам Господь у «Бгаґавад-ґіті» (4.9). Усі Його дії, навіть коли Він діє між людей, трансцендентні, бо в них проявляється духовна енерґія Господа, що відмінна від Його матеріальної енерґії. В «Бгаґавад-ґіті» дії Господа названі дівйам. Це означає, що Він діє і народжується не як звичайна жива істота у в’язниці матеріальної енерґії. Тіло Його також не матеріальне і не зазнає змін, як у звичайної живої істоти. Той, хто осягнув цю істину, засвоївши знання з авторитетних джерел чи прийнявши слова Самого Господа, вже не народиться знову після того, як покине своє теперішнє матеріальне тіло. Така просвітлена душа дістає доступ у духовне царство Господа, щоб виконувати там трансцендентне любовне служіння Господеві. Отож що більше ми слухаємо про трансцендентні діяння Господа, як вони змальовані у «Бгаґавад-ґіті» й «Шрімад-Бгаґаватам», то більше можемо дізнатися про Його трансцендентну природу і відчутно просунутись далі на шляху повернення до Бога.

Жертовний вогонь, що його розпалили мудреці Наймішаран’ї, супроводжували густий дим і сумніви, тому що в діях мудреців, безперечно, було чимало вад. Головна вада полягала в тому, що за доби Калі мало чи й є досвідчені брахмани, котрі вміли б успішно відправити такий обряд. Найменше порушення у ході такої офіри безнадійно псує все і щодо наслідків немає ніякої певности, як у рільництві. Який врожай дасть рисове поле, що в нього вкладає працю рільник, залежить від дощів, які посилає Провидіння, і тому щодо наслідків немає ніякої певности. В будь-яких жертвопринесеннях за доби Калі так само немає ніякої певности щодо наслідків. Безпринципні, ласі до грошей брахмани доби Калі заохочують несвідомих людей влаштовувати такі сумнівні показні жертвопринесення, але приховують, що, згідно зі священними писаннями, за доби Калі жодне жертвопринесення, крім соборного оспівування святого імені Господа, не може бути успішним. Сута Ґосвамі оповідав перед зібранням мудреців про трансцендентні діяння Господа, і вони на собі відчували наслідки слухання тих оповідей. Це можна явно відчути на собі    —    так, як, поївши, людина явно відчуває ситість. Духовне усвідомлення так само тамує духовний голод.

Жертовне вогнище своїм димом по суті завдавало мудрецям Наймішаран’ї прикрощів, і до того ж щодо наслідків відправи в них не було ніякої певности; натомість, слухаючи Суту Ґосвамі, свідому своєї суті особистість, вони відчули повне задоволення. У «Брахма-вайварта Пурані» Вішну каже до Шіви, що за доби Калі діяльність задля плодів і філософствування попри всі великі зусилля не дадуть обтяженим тривогами та турботами людям ніяких плодів, однак якщо вони візьмуться до відданого служіння, їм забезпечені добрі наслідки, і жодне їхнє зусилля не піде намарне. Жодне зусилля    —    ні задля духовного усвідомлення, ні задля матеріальних набутків    —    без відданого служіння Господеві не приведе до успіху.

Порівнювати щось між собою можна лише коли в порівнюваних об’єктів є якісь спільні риси. Однак немає такої матеріальної речі, яку можна було б порівняти до спілкування з відданими. Люди, котрі прив’язані до матеріального щастя, прагнуть дістатися вищих планет    —    Місяця, Венери чи Індралоки, а ті, хто досяг успіхів у матеріальному філософствуванні, прагнуть цілковито звільнитися з пут матерії. Коли людина розчаровується у будь-яких матеріальних здобутках, вона починає прагнути геть протилежного    —    апунар-бгави, звільнення від нових народжень. Але чисті віддані Господа не прагнуть ні щастя, що його можна звідати у райському царстві, ані звільнення з пут матерії. Іншими словами, для чистих відданих Господа матеріальні радощі райських планет    —    просто фантасмагорія, а що вони вже позбулися матеріальних уявлень про насолоду й страждання, то вони звільнені навіть перебуваючи у матеріальному світі. Це означає, що чисті віддані Господа занурені в трансцендентне існування, а саме в любовне служіння Господеві і в матеріальному, і в духовному світі. Урядовець завжди той самий і на службі, і вдома, і будь-де; відданий так само не має нічого спільного ні з чим матеріальним, тому що завжди виконує трансцендентне служіння Господеві. А якщо він не має нічого спільного з матеріальним, зрозуміло, що йому не принесуть насолоди ніякі матеріальні здобутки    —    ні царство, ні влада над чим завгодно, бо всьому цьому швидко    —     зі смертю тіла    —    приходить кінець. Віддане служіння вічне, і кінця йому немає, бо воно духовне. Отже, здобутки чистого відданого не мають нічого спільного з матеріальними здобутками, а тому навіть порівнювати їх неможливо. Сута Ґосвамі був чистий відданий Господа, і отож його спілкування з мудрецями Наймішаран’ї    —    річ виняткова. Спілкування з грубими матеріалістами в матеріальному світі гідне тільки осуду. Матеріалістів називають йошіт-санґі, прив’язаними до матеріальних пут (жінок та іншого). Така прив’язаність є ознакою зумовлености, тому що вона відбирає в людини все добре в житті і руйнує процвітання суспільства. А бгаґавата-санґі, той, хто завжди прив’язаний до імені Господа, Його слави, форми, якостей тощо,    —    це повна протилежність матеріалістові. Спілкування з бгаґавата-санґі завжди бажане, воно гідне найвищої шани, і його слід поставити собі за найвищу мету життя.

Господь Шіва і Господь Брахма    —    це два головні півбоги. Вони володіють усіма містичними силами. Наприклад, Господь Шіва випив океан отрути, що одної її краплі вистачило б убити будь-яку звичайну живу істоту. А Брахма був на силі створити численних могутніх півбогів і серед них Господа Шіву. Отож вони є ішвари, володарі всесвіту. Проте вони не наймогутніші. Наймогутнішим є Ґовінда, Господь Крішна. Він    —    Трансцендентність, і Його трансцендентних якостей не на силі охопити навіть Шіва та Брахма, надзвичайно могутні ішвари. Тож Господь Крішна    —    це єдиний притулок наймогутніших з усіх живих істот. Брахму відносять до живих істот, проте він найпіднесеніший серед нас усіх. Чому його, найпіднесенішого з усіх живих істот, так сильно вабить слухати трансцендентні оповіді про Господа Крішну? Тому що Господь Крішна    —    джерело всієї насолоди. Кожен у всьому шукає насолоджуватися тим чи іншим смаком, однак той, хто виконує трансцендентне любовне служіння Господеві, отримує від того безмежну насолоду. Господь безмежний, і Його ім’я, якості, розваги, оточення, розмаїтість тощо так само не мають меж, а тому той, хто насолоджується ними, може в них черпати насолоду безмежно, ніколи не пересичуючись. Цю істину підтверджує «Падма Пурана»:

«Містики черпають в Абсолютній Істині безмежну трансцендентну насолоду, і тому Верховна Абсолютна Істина, Бог- Особа, має також ім’я Рама.»

Трансцендентним бесідам, темою яких є Господь, немає меж. На все, що стосується до земного, поширюється дія закону пересичення, однак трансцендентне перебуває поза впливом цього закону. Сута Ґосвамі мав бажання далі оповідати про Господа Крішну перед мудрецями Наймішаран’ї, а мудреці зі свого боку висловили готовність невідривно слухати його. Господь трансцендентний, і Його властивості теж трансцендентні, а тому бесіди про Нього тільки посилюють бажання слухати їх у тих, хто вже очистився.

Оповідати про трансцендентні діяння Господа може тільки той, хто своє служіння й поклоніння присвячує Господеві Крішні, Верховному Богові-Особі, і тільки Йому. А ті, що прийшли слухати такі оповіді, повинні мати палке бажання чути про Господа. Бесіди про Трансцендентне можуть тривати, коли виконано обидві ці умови, а саме коли є гідний оповідач і підготовані до сприйняття оповіді слухачі. Якщо ж такі обговорення відбуваються між платними оповідачами та поглинутими матеріальними думками слухачами, це не дасть справжньої користи нікому. Платні оповідачі влаштовують бгаґавата-саптаху напоказ, щоб заробити на утримання сім’ї, а зацікавлені в матеріальних речах слухачі приймають участь у таких бесідах бгаґавата-саптахи, щоб дістати якусь матеріальну вигоду    —    стати доброчесними, забагатіти, отримати чуттєве задоволення чи звільнення. Такі обговорення «Бгаґаватам» не чисті від скверни матеріальних якостей. На противагу таким бесідам обговорення «Шрімад-Бгаґаватам» між мудрецями Наймішаран’ї та Сутою Ґосвамі відбувалось на трансцендентному рівні. Ніхто не прагнув ніяких матеріальних здобутків. Під час таких обговорень і слухачі, і оповідач відчувають безмежну трансцендентну насолоду і тому можуть слухати й говорити впродовж тисяч років. Сучасні бгаґавата-саптахи тривають тільки сім днів, а щойно вистава закінчується і слухачі, й оповідач повертаються до своєї звиклої матеріальної діяльности. Чому? Тому що оповідач не є бгаґават-прадга̄на, а слухачі не ш́уш́рӯшата̄м, як пояснено вище.

Між тими, хто долає шлях до звільнення, існують певні розбіжності. Дослідників трансцендентного поділяють на імперсоналістів та відданих Господа. Віддані Господа поклоняються трансцендентній формі Господа, тимчасом як імперсоналісти медитують на яскраве сяйво, чи випромінення тіла Господа    —    брахмаджйоті. У вірші сказано, що Махараджа Парікшіт досяг лотосових стіп Господа завдяки тому, що отримав знання від сина В’ясадеви, Шріли Шукадеви Ґосвамі. Шукадева Ґосвамі напочатку теж був імперсоналістом, як він каже за це у «Бгаґаватам» (2.1.9), однак пізніше він привабився до трансцендентних розваг Господа і став відданим. Таких відданих з досконалим знанням називають маха-бгаґавати, першорядні віддані. Існує три класи відданих: пракріта, мадг’яма та маха-бгаґавата. Пракріта, чи відданий третього класу,    —    це той, що поклоняється Господу в храмі, але мало що знає про Господа та Його відданих. Мадг’яма, відданий другого класу, чітко знає, хто є Господь, які є Його віддані, хто такі неофіти, а хто невіддані. А маха- бгаґавата, відданий першого класу, бачить усе пов’язаним з Господом і Господа пов’язаним з усім. Тому маха-бгаґавата не робить розрізнення ні в чому, і зокрема не поділяє людей на відданих та невідданих. Махараджа Парікшіт був саме відданий маха-бгаґавата, тому що отримав посвячення від Шукадеви Ґосвамі, іншого відданого маха-бгаґавати. Махараджа Парікшіт був ласкавий до всіх, навіть до уособленого Калі, за інших і не кажучи.

Трансцендентні оповіді в історії світу містять багато прикладів того, як імперсоналіст стає відданим. Однак немає жодного випадку, щоб відданий став імперсоналістом. Вже самого цього досить, щоб засвідчити, що відданий на трансцендентних сходах стоїть на щаблі вищому, ніж імперсоналіст. «Бгаґавад-ґіта» (12.5) потверджує, що людина, яка застрягла на сходинці імперсоналізму, радше страждає, аніж насправді осягає реальність. Отож знання, що його Шукадева Ґосвамі передав Махараджі Парікшіту, допомогло тому піднестися на рівень служіння Господеві. Цей рівень досконалости має назву апаварґа, рівень досконалости звільнення. Саме знання, котре просто приводить до звільнення, є матеріальне. По-справжньому скинути з себе пута матеріального світу означає звільнитися, а вже рівень, на якому людина досягає трансцендентного служіння Господеві, називають рівнем досконалости звільнення. На цей рівень піднімаються завдяки знанню та зреченню, як ми вже пояснювали (Бгаґ. 1.2.12), і той, хто набуває досконалого знання у тому вигляді, в якому його передає Шукадева Ґосвамі, внаслідку отримує змогу досягнути трансцендентного служіння Господеві.

Махараджі Парікшіту був повіданий «Шрімад - Бгаґаватам », і саме « Шрімад - Бгаґаватам » надзвичайно любий чистим відданим. Сутність його складають оповіді про діяння Верховного Безмежного, отож «Бгаґаватам» викладає науку бгакті-йоґи, відданого служіння Господеві. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» є пара, тобто перевершує все інше, бо, хоча він вичерпно пояснює все про знання та релігію, його головний скарб    —    віддане служіння Господеві.

Сута Ґосвамі народився не в родині брахмани. Він вийшов із змішаної касти, з неосвіченої низької родини. Однак спілкування з високими особистостями, як оце з Шукадевою Ґосвамі та великими ріші Наймішаран’ї, очистило його від усіх вад, пов’язаних з низьким походженням. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу діяв згідно з цією засадою ведичної традиції, Своїм трансцендентним товариством Він підносив численних низьконароджених, тобто ницих з походження чи за діяльністю людей, на рівень відданого служіння і настановляв їх на становище ачарій, авторитетів. Він чітко проголосив, що кожну людину, брахмана вона з народження чи шудра, домогосподар чи зреченик за станом у суспільстві, слід визнавати за ачар’ю або ґуру, духовного вчителя, якщо вона знає науку про Крішну.

Сута Ґосвамі навчився науки про Крішну від великих мудреців та авторитетів, як-то Шукадева Ґосвамі та В’ясадева, причому опанував її так досконало , що навіть мудреці Наймішаран’ї охоче слухали від нього «Шрімад-Бгаґаватам», що викладає науку про Крішну. Отож він мав подвоєну нагоду спілкуватися з великими душами: він слухав від них і проповідував їм. Вчитися трансцендентної науки, науки про Крішну, слід від авторитетів, а проповідуючи цю науку іншим, людина сама стає чимдалі досвідченішою. Отже Сута Ґосвамі мав змогу користатися з обох нагод, і завдяки цьому він, безсумнівно, цілковито звільнився від вад, що їм причиною низьке походження, і від страждань, причиною яким розум. Цей вірш є вагомим свідоцтвом того, що низьке походження Сути Ґосвамі нітрохи не завадило Шрілі Шукадеві Ґосвамі вчити його трансцендентної науки, а мудрецям Наймішаран’ї слухати цю науку від нього. Це означає, що тисячі років тому низьке походження не позбавляло змоги вивчати чи проповідувати трансцендентну науку. Закостеніла так звана кастова система запанувала в індійському суспільстві щось коло ста років тому, коли зросла кількість двіджа- бандгу, людей без належних якостей, що народилися в родинах з високих каст. Господь Шрі Чайтан’я відродив первинну ведичну систему. Він підніс Тгакуру Харідасу до становища намачар’ї, і хоча його святість Шріла Харідаса Тгакура забажав народитися в сім’ї мусульман, він очолив проповідь слави святого імені Господа.

Отакою є могутність відданих Господа. Води Ґанґи вважають за чисті, і омовіння в ній очищує. Але що стосується великих відданих Господа, то вони на силі очистити впалу душу, навіть якщо такий низьконароджений просто подивиться на них, а вже які наслідки дає спілкування з ними, можна тільки уявляти. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу прагнув очистити осквернену атмосферу всього світу, пославши у всі його частини достойних проповідників. Тож на індійців покладений обов’язок взятись до цієї справи науково і тим зробити найвище добро для людства. Душевні хвороби в сучасного покоління куди важчі за хвороби тіла, і тому існує якнайгостріша й якнайнагальніша потреба не відкладаючи братись проповідувати «Шрімад-Бгаґаватам» у всьому світі. Інше значення словосполучення махаттама̄на̄м абгідга̄на    —     це «лексикон великих відданих», або книга, яка складена з висловів великих відданих або Самого Господа. Такими книгами є Веди та близькі до них писання, і насамперед «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Двіджа-бандгу, непросвічені люди меншого розуму, що народилися від батьків з вищих каст, висувають численні арґументи на підтвердження свого погляду, буцім люди, що в цьому житті народилися у низьких сім’ях, стати брахманами не можуть. Вони твердять, що людина народжується в сім’ї шудр чи й нижчій від шудр через свої колишні гріхи і тому мусить відбути визначений їй термін у несприятливих умовах, а це пов’язане з народженням у низькій родині. На відповідь таким «логікам» «Шрімад-Бгаґаватам» вказує, що той, хто повторює святе ім’я Господа за проводом чистого відданого, може одразу звільнитися від усього несприятливого, пов’язаного з низьким народженням. Оспівуючи святе Господнє ім’я, чистий відданий Господа стережеться чинити образи.

Є десять різновидів образ, які можливо зчинити, оспівуючи святе ім’я Господа. Оспівувати святе ім’я за проводом чистого відданого означає повторювати святе ім’я без образ. Оспівування святого імені Господа без образ трансцендентне і тому на силі враз очистити від наслідків будь-яких колишніх гріхів. Якщо людина оспівує святе ім’я без образ, це свідчить, що вона повністю осягнула трансцендентну природу святого імені і віддалася Господеві. На трансцендентному рівні святе ім’я Господа і Сам Господь невідмінні, бо і святе ім’я, і Господь абсолютні. Святе ім’я Господа так само могутнє, як і Сам Господь. Господь    —    це всемогутній Бог-Особа, і Він має безліч імен, що невідмінні від Нього і наділені такою ж могутністю, як і Він Сам. Підсумовуючи всю «Бгаґавад-ґіту», Господь запевняє, що того, хто повністю віддається Йому, Він Своєю милістю захищає від наслідків усіх гріхів. А що Господнє ім’я і Він Сам невідмінні, святе ім’я Господа може захистити відданого від наслідків усіх його гріхів. Тож повторення святого імені Господа може, поза всяким сумнівом, звільнити від усього несприятливого, що пов’язане з народженням у низькій родині. Необмежена могутність Господа розгортається й поширюється до безмежности через безліч Його відданих та втілень, а отже кожен відданий Господа та втілення Господа можуть бути наділені такою самою могутністю, яку посідає Сам Господь. А що Господь наділяє відданого Своєю енерґією, народження у низькій родині аж ніяк не може стати перешкодою на його шляху.

Бог-Особа, чи Парамешвара Парабрахман, як кажуть шруті, не має ніякої роботи, яку Він повинен був би робити. Йому немає рівних, і немає нікого, хто перевершував би Його. Він посідає незліченні енерґії, і все, що Він робить, втілюється в життя бездоганно з властивою для Нього природністю й довершеністю. Отже, Верховний Бог-Особа довершений у Собі Самому, і Йому немає ніякої потреби брати будь-що в когось іншого і навіть у великих півбогів, як оце Брахма. Всі інші благають ласки богині процвітання, але попри всі молитви вона часто відмовляється дарувати свої благословення. Однак ця сама богиня служить Верховному Богові-Особі, хоча Йому від неї нічого не треба. Бог-Особа у Своїй подобі Ґарбгодакашаї Вішну породив Брахму, перше створіння в матеріальному світі, з лотосу, стебло якого виросло з Його пупка, а не зачав його в лоні богині процвітання, що вічно слугує Йому. Це лише деякі приклади Його повної незалежности й досконалости. Те, що Господь не зобов’язаний нічого робити, не означає, що Він безособистісний. Трансцендентний Господь володіє у всій повноті незбагненними енерґіями, завдяки яким все відбувається просто за Його бажанням без жодних фізичних чи інших зусиль з Його боку. Тому Господа називають Йоґешвара, повелитель містичної сили.

Уявлення невігласів про те, що ведичні писання обстоюють пантеїзм, цілковито хибне. Господь один і іншого немає, але Він поширюється багатьма різними способами; саме це відображають Веди. Поширень Господа безліч, і живі істоти теж належать до тих поширень. Живі істоти не володіють такою могутністю, як повні поширення Господа, отже, поширень Господа існує два типи. Господь Брахма    —     то здебільшого одна з живих істот, а Господь Шіва    —    це проміжна ланка між Верховним Господом та живими істотами. Іншими словами, навіть такі півбоги, як Господь Брахма та Господь Шіва, тобто найголовніші з півбогів, не рівні Господеві Вішну і не вищі від Нього, Верховного Бога-Особи. Богиня процвітання Лакшмі та всемогутні півбоги, як-от Брахма й Шіва, поклоняються Вішну, Господеві Крішні    —     то хто ж могутніший від Мукунди (Господа Крішни) і кого ще можна було б по праву назвати Верховним Богом- Особою? Богиня процвітання Лакшміджі, Господь Брахма і Господь Шіва не мають незалежної могутности, їхня могутність    —    це могутність, якою вони наділені як поширення Верховного Господа, і всі вони, так само як інші живі істоти, виконують трансцендентне любовне служіння Господеві.

Існує чотири школи відданих, що поклоняються Господеві, і три найзначніші з них    —    це Брахма-сампрадая, Рудра-сампрадая та Шрі-сампрадая, які беруть початок безпосередньо від Господа Брахми, Господа Шіви та богині процвітання Лакшмі відповідно. Крім перелічених трьох сампрадай є ще Кумара-сампрадая, що бере початок від Санат-кумари. Всі чотири первинні сампрадаї понині старанно підносять трансцендентне служіння Господеві, і всі вони проголошують, що Господь Крішна, Мукунда,    —    це Верховний Бог-Особа і що нікого рівного Йому чи вищого від Нього немає.

Поступово розвинути в собі прив’язаність до Верховного Бога-Особи можуть тільки ті, хто опанував себе. Вміння панувати над собою означає, що людина не дозволяє собі задовольняти чуття понад потребу. А ті, хто не опанував себе, йдуть на поводі своїх чуттів. Сухі філософські роздуми    —    це тонка форма чуттєвої втіхи для розуму. Чуттєва втіха приводить на шлях, що веде у темряву. Натомість ті, хто панує над собою, можуть просуватися вперед шляхом звільнення від зумовленого життя у матеріальному світі. Тому Веди закликають не йти шляхом темряви, а рухатись до світла, до звільнення. Щоб насправді опанувати себе, треба не штучно утримувати свої чуття від матеріального задоволення, а, залучивши очищені чуття до трансцендентного служіння Господеві, розвинути справжню прив’язаність до Нього. Чуттів не приборкати силою, але їх можна застосовувати належним чином. Тому очищені чуття завжди використовуються у трансцендентному любовному служінні Господеві. Цей досконалий рівень діяльности чуттів називають бгакті-йоґою. Отже ті, хто з відданістю практикує бгакті- йоґу, насправді панують над собою і тому задля служіння Господеві на силі одразу відкинути прив’язаність до дому чи тіла. Це    —    рівень парамахамс. Хамси, лебеді, з води, змішаної з молоком, вибирають тільки молоко. А парамахамсами називають тих, хто вибирає служити Господеві замість служити майі. Вони природно набувають усіх чеснот, як-то смиренности, ненасильства, свободи від марнославства, терпимости, простоти, шанобливости, святобливости, відданости і щирости. У відданому Господа самі собою проявляються всі ці добрі якості. Парамахамси, які цілковито присвятили себе на служіння Господеві, трапляються дуже рідко. Вони    —    рідкість навіть серед звільнених душ. Істинним ненасильством є вільність від заздрости. В цьому світі кожен заздрить на ближнього. Але досконалий парамахамса без останку віддає себе на служіння Господеві і ніколи й ні над ким не чинить насильства. Він любить кожну живу істоту, свідомий її зв’язку з Верховним Господом. Справжнє зречення означає повну залежність від Бога. Кожна жива істота залежить від когось іншого, бо так вона створена. Насправді кожний залежить від ласки Верховного Господа, але щойно істота забуває за свій зв’язок з Ним, вона потрапляє у залежність від умов матеріальної природи. Бути зреченим означає відректися своєї залежности від умов матеріальної природи і поставити себе в повну залежність від Господньої милости. Справжня незалежність означає повну віру в милість Господа і незалежність від матеріальних умов. Рівень парамахамси    —    це найвища досконалість бгакті-йоґи, шляху відданого служіння Верховному Господу.

Верховна Абсолютна Істина є безмежна. Жодній живій істоті не пізнати безмежного своїми обмеженими силами. Господь є безособистісний, особистісний і локалізований водночас. У Своєму безособистісному аспекті Він    —    всепроникаючий Брахман, у Своєму локалізованому аспекті Він присутній в кожному серці як Верховна Душа, а у найвищому, особистісному аспекті Він    —    об’єкт трансцендентного любовного служіння для Своїх щасливих супутників, чистих відданих. Осягнути, та й то частково, розваги Господа в Його різних постатях приступно тільки великим відданим, що посідають глибоке знання. Отож Шріла Сута Ґосвамі правильно визначив собі становище, сказавши, що описуватиме розваги Господа наскільки дозволяє його усвідомлення. Насправді описувати Себе на силі тільки Сам Господь, а знаючий відданий може описати Його до тої міри, до якої Господь наділяє його силою.

Верховний Господь дуже ласкавий до Своїх чистих відданих, і належного часу Він прикликає їх до Себе, створюючи їм сприятливі для повернення до Нього умови. Махараджа Парікшіт був чистий відданий Господа, тож йому не було з чого відчувати сильну втому, голод та спрагу, бо відданий Господа ніколи не переймається такими вимогами тіла. Однак з Господньої волі навіть такий відданий може начебто відчути втому й спрагу, якщо Господь хоче створити умови, які допоможуть йому зректися світської діяльности. Щоб дістати змогу повернутися до Бога, треба спочатку остаточно позбутися прив’язаности до матеріальних стосунків, і тому якщо відданий надто занурений у матеріальні справи, Господь влаштовує умови, які допомагають відданому збайдужіти до цього. Верховний Господь не забуває Свого чистого відданого ніколи, навіть коли той занурюється у так звані світські справи. Іноді Господь приміщає відданого у скрутне становище, і тоді відданий вже не може не зректися всіх матеріальних справ. Відданий розуміє це як знак від Господа, дарма що інші вбачають у цьому нещастя і причину для відчаю. Махараджі Парікшіту було визначено стати знаряддям для того, щоб Господь Шрі Крішна явив «Шрімад-Бгаґаватам»    —    так, як колись його прадід Арджуна став знаряддям для явлення «Бгаґавад-ґіти». Якби волею Господа Арджуна не впав в оману прив’язаности до родини, Господь не оповів би «Бгаґавад-ґіти», призначеної для добра всіх небайдужих. І так само якби Махараджа Парікшіт тоді не відчув втоми, голоду й спраги, то Шріла Шукадева Ґосвамі, найперший авторитет з «Шрімад-Бгаґаватам», не розповів би його. Отже, цей вірш знайомить з обставинами, внаслідок яких для добра всіх небайдужих повідано «Шрімад-Бгаґаватам». Тому, як кожен зачин, вірш починається зі слова «якось...».

З вірша зрозуміло, що муні, в хижу якого вступив цар, перебував у йоґічному трансі. На трансцендентний рівень виводять три шляхи: ґ’яна, тобто теоретичне пізнання трансцендентного, йоґа, тобто справжнє досягнення трансу, увійти в який можна керуючи психічними й фізичними процесами в тілі, а також бгакті-йоґа, найбільш визнаний шлях, на якому чуття залучають до відданого служіння Господеві. З «Бгаґавад-ґіти» також можна дізнатися, як в істоті розвивається здатність сприймати, що поступово спрямовується з матерії на саму істоту. Причиною з’явлення й розвитку наших матеріальних розуму й тіла є жива істота, душа, але під впливом трьох якостей матерії ми забуваємо свою справжню сутність. Шлях ґ’яни    —    це умоглядні роздуми про реальність душі. Однак бгакті-йоґа має діло безпосередньо з духовною душею, залучаючи її до діяльности. Над рівнем сприйняття існує тонший рівень чуттів. Підносячись над рівнем чуттів, досягають ще тоншого рівня розуму, далі    —    дихальної діяльности і поступово    —    інтелекту. Піднісшись над інтелектом, осягають живу душу. Для цього вдаються до механічних методів йоґи    —    практикують медитацію, стримуючи чуття, керуючи диханням і застосовуючи інтелект, щоб піднятися до трансцендентного становища. Такий транс припиняє всю матеріальну діяльність тіла. Коли цар побачив муні, той перебував саме в такому стані. Як саме він побачив мудреця, оповідає наступний вірш.

Цар дуже хотів пити і тому попрохав у мудреця води. Те, що він, великий відданий і цар, попрохав води в мудреця, коли той перебував у трансі, певно сталося волею Провидіння, бо інакше нічого подібного статися просто не могло. Отже, Господь примістив Махараджу Парікшіта у таке скрутне становище, щоб за якийсь час світові був явлений «Шрімад-Бгаґаватам».

У житті за ведичними засадами існує закон гостинности, за яким навіть якщо до дому завітає ворог, його слід зустріти якнайшанобливіше. Треба, щоб навіть такий гість не відчув і натяку на те, що він у домі свого ворога. Коли Господь Крішна з Арджуною та Бгімою прийшли в Маґадгу до Джарасандги, цар Джарасандга привітав своїх поважних ворогів з царською щедрістю. Один з цих ворогів, що прийшли як гості, а саме Бгіма, мав зітнутися з Джарасандгою в герці, проте господар зустрів усіх гостей якнайпишніше. Ввечері вони разом бавили час як друзі, а вдень билися не за життя, а за смерть. Такий був закон гостинности. За цим законом людина бідна, яка не має чим зустріти гостя, повинна з ґречности запропонувати йому хоча б циновку сісти, піднести склянку води напитися і привітати його люб’язною мовою. Тож, для того, щоб привітати гостя, друг він чи ворог, не потрібно якихось коштів. Єдине, що потрібне,    —    це люб’язність.

Переступаючи поріг дому Шамікі Ріші, Махараджа Парікшіт не сподівався від ріші царського прийому, бо знав, що святі й ріші матеріальних багатств не мають. Але цар не міг уявити, що йому навіть не дадуть циновки, не запропонують води і не привітають люб’язними словами. Він не був ані щоденним гостем, ані ворогом ріші, і тому такий холодний прийом з боку ріші був для царя великою несподіванкою. Власне, цар мав підстави розгніватися на ріші, адже він дуже потребував води напитися. Для царя розгніватися за таких скрутних умов річ природна, але що цей цар на якостях не поступався великому святому, то його гнів та дії дивують. Отож слід визнати, що така була верховна воля Господа. Цар був великий відданий Господа, і святий ріші був майже рівний цареві. Однак волею Господа обставини склалися так, що через них цар мусив позбутися прив’язаности до родини та справ і повністю віддав себе лотосовим стопам Господа Крішни. Милостивий Господь подеколи приміщує Свого чистого відданого у прикре становище, щоб витягти його з трясовини матеріального існування й привести до Себе. Однак зовні це здається поразкою відданого. Господні віддані завжди, за будь-яких обставин    —    за поразки чи успіху    —    перебувають під опікою Господа, і Він є для них верховний провідник. Тому чисті віддані будь-яку невдачу приймають як благословення від Господа.

Для такого царя, як Махараджа Парікшіт гнів і злість, та ще й на мудреця та брахману, були, без сумніву, річ небувала. Цар добре знав, що брахмани, мудреці, діти, жінки та старі люди не підлягають карі ні за яких обставин. Так само не слід засуджувати і царя, навіть якщо він припускається якоїсь серйозної помилки. Однак у цьому випадку Махараджа Парікшіт, якого мучили голод і спрага, волею Господа розсердився на мудреця. Цар мав право покарати свого підданого за холодну зустріч чи зневагу, однак порушником закону був брахмана та мудрець, а тому ціла подія видається неймовірною. Як Господь ніколи не ставиться ні до кого вороже, так і відданий Господа ніколи ні до кого не має ворожих почуттів. Єдине, що виправдовує поведінку Махараджі Парікшіта, це те, що її зумовила воля Господа.

Цар розквитався з мудрецем, хоча ніколи не мав звичаю робити таких дурниць. Господньою волею цар, виходячи з хижі мудреця, побачив на землі мертву змію і вирішив, що ґірлянда з мертвої змії буде гідною нагородою мудрецеві, який так непривітно зустрів його. Якби це зробила звичайна людина, в цьому не було б нічого неприродного, однак щоб так повівся з мудрецем-брахманою Махараджа Парікшіт, було чимось неймовірним. Все це сталося з волі Господа.

Цар був відданий Господа і тому перший не схвалив свого вчинку. Він почав розважати, чи мудрець справді перебував у трансі, а чи просто удавав транс, аби не вітати царя, що був кшатрія і тому нижчий від нього за становищем. Щойно добра людина зробить щось погане, вона одразу починає розкаюватися в цьому. Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура та Шріла Джіва Ґосвамі тримаються думки, що цар чинив так не через свої колишні прогріхи    —    це все, вважають вони, влаштував Господь, щоб прикликати царя додому, назад до Бога.

Шріла Вішванатга Чакраварті каже, що весь задум склав Господь і що саме з волі Господа цар зайшов у безвихідь. Задум полягав у тому, щоб за так званий лихий вчинок нетямущий хлопчик-брахмана, що зазнав руйнівного впливу епохи Калі, прокляв царя, після чого той був би змушений безповоротно покинути родину та домівку. І тоді його зустріч із Шрілою Шукадевою Ґосвамі створила б умови для появи «Шрімад-Бгаґаватам», що його шанують як втілення Самого Господа у формі книги. Це втілення Господа у формі книги відкриває захопливі відомості про трансцендентні розваги Господа, серед них і про Його раса-лілу з духовними дівчатами-пастушками Враджабгумі. Ця розвага Господа відзначається особливою важливістю, бо кожний, хто належним чином збагне цю Його розвагу, неодмінно позбудеться потягу до матеріального сексу і стане на величний шлях відданого служіння Господеві. Якщо чистий відданий опиняється у безвихідному матеріальному становищі, це вказує, що за цим стоїть намір Господа піднести його до вищого трансцендентного рівня. Поставивши Арджуну й Пандав у безвихідь через підступи їхніх двоюрідних братів, Господь створив тим передумови для битви на Курукшетрі. Це було зроблено, щоб дати людству «Бгаґавад-ґіту», звукове втілення Господа. А примістивши у скрутне становище царя Парікшіта, Господь Своєю волею явив «Шрімад-Бгаґаватам». Те, що цар піддався впливові спраги та голоду, було оманою, бо він зніс, ще бувши в материному лоні, і не таке    —    його не вивів з рівноваги навіть палючий жар брахмастри, яку випустив Ашваттгама. Отож, поза всяким сумнівом, стурбованість царя була чимось неймовірним. Такі віддані, як Махараджа Парікшіт, Господньою волею мають досить сили, щоб витерпіти подібні страждання, ні за яких обставин не втрачаючи влади над собою. Отже, в цьому випадкові все, що трапилося, було складовими задуму Самого Господа.

Завдяки чудовому врядуванню Махараджі Парікшіта навіть малий хлопець, який ще бавився з такими самими, як і він, нетямущими дітьми, міг володіти силою справжнього брахмани. Хлопчика звали Шрінґі. Батько виховував з нього щирого брахмачарі, і тому той володів силою брахмани навіть за малих літ. Але вік Калі шукав нагоди почати руйнацію культурних традицій чотирьох станів життя    —    і нерозумна дитина відкрила вікові Калі лазівку в сферу ведичної культури. Ненависть до нижчих класів посіяв уперше під впливом доби Калі цей хлопчик-брахмана, і відтоді культурне життя стало день у день занепадати. Першою жертвою несправедливости брахман став Махараджа Парікшіт, і тоді захист від навали Калі, якому опирався цар, ослабнув.

ПОЯСНЕННЯ: Брахман вважають за голову та мозок суспільного організму, а кшатрій    —    за його руки. Руки потрібні для того, щоб захищати тіло від будь-якої шкоди, але й вони повинні діяти під керівництвом голови, мозку. Це природний лад, створений з вищої волі, бо й «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що відповідно до своїх якостей та діяльности люди поділяються на чотири суспільні стани, чи касти, а саме на брахман, кшатрій, вайшій та шудр. Природно, що син брахмани має добру нагоду стати брахманою за проводом свого досвідченого батька, як і син лікаря має добру нагоду стати кваліфікованим лікарем. Тож кастова система є цілковито наукова. Син повинен скористатися з нагоди перебрати батьків досвід і стати брахманою (чи лікарем)    —    тільки так він зможе робити те саме, що й батько. Ні брахманою, ні лікарем не стати, якщо не набути попередньо відповідних якостей,    —    такий присуд усіх писань і суспільних законів. Шрінґі, за якого оповідає тут «Шрімад-Бгаґаватам», був істинний син великого брахмани і набув справжньої брахманічної могутности завдяки своїм народженню й освіті, проте через малі літа й недосвідченість йому бракувало культури. Під впливом Калі цей син брахмани загордився своєю брахманічною силою і тому несправедливо порівняв Махараджу Парікшіта до крука чи сторожового пса. Справді, цар у певному розумінні є сторожовим псом держави: він пильним оком стежить за державними кордонами, щоб держава була надійно захищена, однак назвати його «сторожовим псом» могла хіба що некультурна дитина. Від того часу, як брахмани стали надавати значення народженню, а не культурі людини, вони почали занепадати. Занепад касти брахман почався разом з добою Калі. А що брахмани стоять на чолі суспільства, то вироджуватися почали і всі інші суспільні стани. Як ми побачимо в подальших віршах, цей початок занепаду брахманічної культури глибоко засмутив батька Шрінґі.

Нетямущий хлопчик-брахмана певно що дізнався, як цар попрохав у його батька води і не діждався відповіді. Він спробував виправдати негостинність свого батька зухвалими словами, що пасували невихованій дитині. Йому нітрохи не було прикро, що царя не привітали як належить. Навпаки, він подав на виправдання цієї неввічливости пояснення, характерне для брахман Калі-юґи. Він прирівняв царя до сторожового пса, бажаючи сказати, що цар не мав права входити до оселі брахмани і прохати води з його дзбана. Ці зухвалі слова зводились до того, що хоча пан, певно, і дбає за свого собаку, це не означає, що собака має вимагати поїти й годувати себе з посуду господаря. Ця оманна пиха стає причиною занепаду досконалого суспільного устрою, а з «Шрімад-Бгаґаватам» ми дізнаємося, що це почалося з нетямущого сина брахмани. Як пса ніколи не пускають до оселі, в покої, хоча й піклуються про нього, так, згідно з Шрінґою, і цар не мав права входити до оселі Шаміки Ріші. На погляд хлопця, неправий був цар, а не його батько. Так Шрінґі виправдовував те, що його батько не відгукнувся на цареве прохання напитися.

ПОЯСНЕННЯ: Нетямущий брахмана під впливом Калі-юґи запишався зі своєї крихти брахма-теджасу. Махараджа Парікшіт дозволив Калі жити в чотирьох місцях, перелічених вище, однак за його дуже вмілого врядування уособлений Калі ледве міг знайти собі такі місця. Отже, уособлений Калі шукав нагоди запанувати у світі, і милістю Господа йому вдалося знайти прогалину    —    погордливого, немудрого сина брахмани. Бажаючи похизуватися своєю нищівною силою, малий брахмана наважився зухвало покарати Махараджу Парікшіта, великого царя. Він хотів посісти місце Господа Крішни після того, як Господь пішов з планети. Такі головні ознаки вискочнів, що під впливом доби Калі прагнуть обійняти становище Шрі Крішни. Самозванці з крихітною силою хочуть стати втіленнями Господа. Після того, як Господь Крішна пішов з Землі, почало з’являтися багато таких фальшивих «втілень», що збивають наївний загал з пуття, будуючи свій оманний престиж на духовній покорі поспільства. Іншими словами, уособлений Калі зміг узяти владу завдяки Шрінзі, сину брахмани.

Махараджа Парікшіт був проклятий, як виявляється з цього вірша, за обставин, які були по-дитячому несерйозні: Шрінґі просто хизувався своєю зухвалістю перед наївними товаришами. Будь-хто при повному розумі втримав би його від вчинку, який завдав великої шкоди всьому людському суспільству. Вбивши такого царя, як Махараджа Парікшіт, єдино задля того, щоб похизуватися своєю брахманічною силою, нетямущий син брахмани зробив величезну помилку.

П О Я С Н Е Н Н Я: Так почалося зловживання брахманічною силою, і поступово брахмани доби Калі втратили і силу, і культуру. Хлопець-брахмана вважав Махараджу Парікшіта за кула̄н̇ґа̄ру, найнікчемнішого представника свого роду, однак насправді найнікчемнішим був сам малий брахмана    —     адже саме через нього каста брахман втратила свою силу, ставши подібна до змії, якій вирвали отруйні зуби. Змія страшна, доки має отруйні зуби, але якщо в неї їх немає, її бояться хіба що діти. Уособлений Калі заволодів спочатку малим брахманою, а з часом і іншими кастами. Так уся наукова система суспільних станів виродилася за цієї епохи в розкладену кастову систему, яку нині нищить ще інший тип людей, що так само перебувають під впливом доби Калі. Слід зрозуміти корінну причину виродження системи, а не намагатися засудити систему як таку, не розуміючи її наукової цінности.

ПОЯСНЕННЯ: Зробивши велику помилку , хлопець чув себе нещасливим і хотів скинути тягар з серця плачем. Тому, повернувшись до хижі і побачивши змію на плечі батька, він, аби відвести душу, голосно заридав. Однак було пізно. Все, що сталося, дуже засмутило батька.

Батько не сприйняв мертву змію в себе на шиї як щось варте уваги. Він просто скинув її долі. Насправді те, що зробив Махараджа Парікшіт, не було якимсь серйозним проступком, однак за браком розуму син брахмани сприйняв усе дуже серйозно і під впливом Калі прокляв царя. Так він перегорнув останню сторінку щасливого періоду історії.

Цар    —    це найліпший з людей. Він представник Бога і ніколи не підлягає осудові ні за які дії. Іншими словами, цар не може вчинити неправильно. Цар може засудити до страти злочинного нащадка брахмани, і при тому гріх вбивства брахмани на нього не ляже. Навіть якщо цар в чомусь помиляється, його ніколи не слід засуджувати. Лікар може неправильним лікуванням вбити свого пацієнта, однак такого вбивцю ніколи не засуджують на смерть    —     то що вже казати за доброго й побожного царя, яким був Махараджа Парікшіт? У ведичному суспільстві царя виховують так, щоб він став раджарші, великим мудрецем, хоча він і править як цар. Лише завдяки цареві, який добре править, в державі можливе спокійне життя без страху. Раджарші правили своєю державою так добре і праведно, що їхні піддані шанували їх як Господа. Цього вчать Веди. Царя називають нарендрою, найліпшим з людей. Яке право мав нетямущий, погордливий син брахмани, хай навіть він і здобув силу істинного брахмани, засуджувати такого царя, як Махараджа Парікшіт?

Шаміка Ріші був досвідчений праведний брахмана, і тому він не схвалив дій свого недостойного сина. Він почав побиватися через вчинок свого сина. Цар за загальним правилом не підлягав жодному осудові, а вже такий добрий цар, як Махараджа Парікшіт, і поготів. Образа, що її вчинив цар, не варта була й згадки, а проклясти царя на смерть, як вчинив Шрінґі, було великим гріхом. Тому Шаміка Ріші дуже шкодував про все, що сталося.

Згідно з «Шрімад-Бгаґаватам» монархічна влада представляє Верховного Господа, Бога-Особу. Царя вважають представником Абсолютного Бога-Особи, тому що завдяки спеціальному вихованню він розвиває в собі божественні якості, щоб щиро піклуватися про живі істоти. Всю битву на Курукшетрі Господь задумав, щоб настановити на трон істинного представника Господа, Махараджу Юдгіштгіру. Бездоганний цар, який отримав досконалу підготовку у своєму вихованні й відданому служінні і який має бойовий дух, стає ідеальним правителем. Монархічна влада на чолі з такими особистостями набагато ліпша проти так званої демократії, коли правителі не мають ні належного виховання, ні почуття відповідальности. Крадії й шахраї за сучасного демократичного ладу добиваються влади, підтасовуючи результати виборів, і ті з них, котрим пощастило, занапащають людський загал. Один монарх з належною підготовкою набагато ліпший за тисячі нічого не вартих міністрів-шахраїв, і цей вірш вказує, що відмова від монархічної влади на зразок влади Махараджі Парікшіта залишає людський загал безпорадним перед численними ударами епохи Калі. Розрекламована демократія не дає щастя нікому. До чого призводить система врядування без царя, змальовують дальші вірші.

У цьому вірші дуже важливе слово нах̣ (ми). Мудрець справедливо кладе на громаду брахман відповідальність за знищення монархічної влади, що відкриває дорогу так званим демократам, які здебільшого розграбовують добро підданих своєї держави. Ці «демократи» заволодівають державним апаратом, але не беруть на себе відповідальности за добробут громадян. Кожен домагається влади заради особистого чуттєвого задоволення, і так на міці одного царя виростає багато царків без жодного почуття відповідальности, які мають єдине прагнення    —    здирати з громадян податки. Вірш провіщає, що без доброї монархічної влади всі будуть завдавати одне одному прикрощів, крадучи чуже майно, тварин, жінок тощо.

Тут провіщено, що без монархії більшість людей стане небажаним населенням і буде подібна до собак та мавп. У мавп дуже сильний статевий потяг, а собаки не знають сорому у статевих зносинах; і так само люди, народжені головно від незаконних зв’язків, будуть послідовно відхилятися від ведичного шляху доброї поведінки і виконання обов’язків, визначених відповідно до якостей представників усіх суспільних і життєвих станів.

Ведичний спосіб життя    —    це шлях поступу цивілізації аріїв. Арії дбають про розвиток ведичної культури. Мета ведичної цивілізації    —    повернутися до Бога, додому, туди, де немає народження, смерти, старости й хвороб. Веди закликають людей не лишатися в темряві матеріального світу, а йти до світла духовного царства, яке простягається далеко за межами матеріального світу. Наукову систему каст відповідно до якостей людей та життєвих станів створили Господь та Його представники, великі ріші. Цей досконалий спосіб життя заснований на всеохопних настановах і щодо матеріального, і щодо духовного. Ведичний спосіб життя не дозволяє жодній людині уподібнюватися мавпам чи собакам. А деґрадоване суспільство чуттєвої втіхи та економічного розвитку є породженням безбожної влади, влади без царя, «від народу і задля народу». Отож людям нічого нарікати на поганих правителів: вони обирають їх самі.

Пояснивши загальні правила, що стосуються становища царя, і зазначивши, що цар не може діяти неправильно і тому взагалі не підлягає осуду, мудрець Шаміка хотів сказати щось ще про імператора Парікшіта особисто. В цьому вірші стисло описані якості самого Махараджі Парікшіта. Цар Парікшіт, навіть якщо розглядати його просто як царя, прославився на цілий світ як правитель, що втілював у життя релігійні принципи царської верстви. Шастри визначають обов’язки для всіх каст і станів суспільства. Імператор Парікшіт посідав усі якості кшатрій, згадані в «Бгаґавад- ґіті» (18.43). Крім того, він був великий відданий Господа і душа, що усвідомила свою істинну сутність. Проклясти такого царя, коли він був втомлений і виснажений, було величезною помилкою. Шаміка Ріші, отже, визнав, що проклясти Махараджу Парікшіта було несправедливо з будь-якого погляду. Хоча брахмани загалом не мали стосунку до цієї події, через дитячий вчинок малого сина брахмани змінилося становище цілого світу. Тому Ріші Шаміка, брахмана, взяв на себе відповідальність за знищення доброго ладу в цілому світі.

Кожна людина відповідальна за свої дії, добрі вони чи гріховні. Ріші Шаміка міг передбачити, яким великим був гріх, що вчинив його син, проклявши Махараджу Парікшіта, праведного правителя, що, як першорядний відданий Господа, був цілковито вільний від гріхів і тому заслуговував на заступництво від брахман. Якщо вчинено образу проти відданого Господа, наслідки цього подолати дуже важко. Брахмани, голова суспільства, покликані захищати нижчих від себе, а не проклинати їх. Часами брахмана в гніві може проклясти підлеглого кшатрію, вайш’ю чи когось іншого, однак у випадку з Махараджею Парікшітом, як уже пояснено, ніяких підстав проклинати царя не було. Нетямущий хлопець зробив це чисто з гордині, похваляючись своїм становищем сина брахмани, і тому за законом Бога заслугував на кару. Господь ніколи не прощає тому, хто засуджує Його чистого відданого. Тому, проклявши царя, нерозумний Шрінґі вчинив не лише гріх, а й велику образу. Ріші розумів, що врятувати його хлопця від наслідків гріховного вчинку на силі тільки Верховний Бог-Особа. Тому він звернувся з молитвою про вибачення безпосередньо до Верховного Господа, хто єдиний на силі змінити те, що вже сталося. Ріші прохав Господа від імені нерозумного хлоп’яти, що не набув і дрібки розуму.

Може постати таке запитання: якщо це було бажання Самого Господа, щоб Парікшіт Махараджа опинився у скрутному становищі і так отримав змогу звільнитися з матеріального світу, то чому відповідальність за образу лягла на сина брахмани? Відповідь така: образу вчинила дитина тільки тому, що її можна легко вибачити. Отже, Господь прийняв молитви батька. На інше запитання    —    чому відповідальність за те, що Калі ввійшов у життя світу, впала на всю громаду брахман    —    дає відповідь «Вараха Пурана»: демонам, що діяли вороже до Бога-Особи, але не загинули від Його руки, було дозволено народитися у родинах брахман, користаючись із вольностей епохи Калі. Всемилостивий Господь дав їм змогу народитися в родинах побожних брахман, щоб вони отримали нагоду наблизитись до звільнення. Однак демони замість скористатися з тої щасливої нагоди повернули брахманічну культуру на зло, загордувавши через своє становище. Типовим прикладом таких брахман є син Шаміки Ріші. Цей вірш застерігає всіх нерозумних нащадків брахман не повторювати дурниць, яких наробив Шрінґі, і завжди пильнувати в собі проявів демонічних якостей, які вони мають з попередніх народжень. Нерозумного хлопця Господь, звичайно, вибачив, однак інші, в кого може не бути такого батька, як Шаміка Ріші, накличуть на себе велику біду, якщо неправильно використовуватимуть переваги народження у сім’ї брахман.

Ріші Шаміка не міг не знати й того, що Господь не вибачає тим, хто вчинив образу проти стіп відданого. Єдине, що може зробити Господь,    —    це послати прохати заступництва у самого відданого. Шаміка Ріші про себе подумав, що якби Махараджа Парікшіт на відповідь прокляв його сина, то врятувався б. Але він також знав, що чистому відданому Господа байдуже до цьогосвітніх успіхів та нещасть. Тому відданий ніколи не намагається якось боротися проти неславлення, прокляття, зневаги і такого іншого. До всіх тих речей відданий байдужий, якщо це стосується його особисто. Однак коли справа стосується Господа чи Його відданих, відданий вдається до дуже рішучих заходів. Тут справа стосувалась тільки царя, і тому Шаміка Ріші розумів, що той ніяк не запобігатиме прокляттю. Отож йому не залишалось нічого іншого, як звернутися до Господа з проханням простити нетямущого хлопця.

Достатню силу, щоб проклинати чи благословляти нижчих за себе на становищі, мають не тільки брахмани; відданий Господа, навіть якщо він і не брахмана, могутніший за брахману. Однак відданий ніколи не застосовує своєї могутности задля власної користи. Хоч би якою силою володів відданий, він завжди застосовує її на служіння Господеві та Його відданим і ні на що інше.

Усьому, що сталося, підведено риску. Те, що Махараджа Парікшіт накинув на шию мудрецеві, як ґірлянду, мертву змію, зовсім не було серйозною образою; натомість Шрінґі, проклявши царя, вчинив тяжку образу. Однак цю серйозну образу вчинила нерозумна дитина, і тому вона заслуговувала на прощення від Верховного Господа, хоча від наслідків цього гріховного вчинку звільнитися було неможливо. Махараджа Парікшіт своєю чергою не надав ваги прокляттю нерозумного брахмани. Ба більше, Махараджа Парікшіт повністю скористався зі складного становища, і милістю Шукадеви Ґосвамі з верховної волі Господа досяг найвищої досконалости життя. Отже, зрештою ніхто не лишився у скрутному становищі, бо все, що відбувалося, мало стосунок до Верховного Господа.

Трансценденталісти  —  це філософи-емпірики, містики й також віддані Господа. Для філософів-емпіриків найвищою досконалістю є злитися з буттям Абсолюту, містики прагнуть осягнути всепроникаючу Наддушу, а віддані Господа виконують трансцендентне любовне служіння Богові-Особі. Брахман, Параматма і Бгаґаван    —    це різні рівні прояву тої самої Трансцендентности, і тому всі вищезгадані трансценденталісти перебувають понад трьома ґунами матеріальної природи. Матеріальні нещастя і щастя є породженням трьох ґун, і тому те, що викликає такі щастя та нещастя, трансценденталістів не заторкує. Цар був відданим, а ріші    —    містиком, і тому ні один, ні другий не втягнулися у випадкове непорозуміння, яке виникло з верховної волі. Пустотлива дитина, Шрінґі, була просто знаряддям Господньої волі.