ШБ 1.18.4

नोत्तमश्लोकवार्तानां जुषतां तत्कथामृतम् ।
स्यात्सम्भ्रमोऽन्तकालेऽपि स्मरतां तत्पदाम्बुजम् ॥ ४ ॥
ноттамаш́лока-ва̄рта̄на̄м̇
джушата̄м̇ тат-катга̄мр̣там
сйа̄т самбграмо ’нта-ка̄ле ’пі
смарата̄м̇ тат-пада̄мбуджам

Synonyms

наніколи; уттама-ш́локаБог-Особа, що Його оспівують гімни Вед; ва̄рта̄на̄мтих, хто живе ними; джушата̄мзосередження на; татЙого; катга̄-амр̣тамтрансцендентних оповідях про Нього; сйа̄тможе бути; самбграмах̣хибне розуміння; антав кінці; ка̄лев час; апітакож; смарата̄мпам’ятаючи; татЙого; пада-амбуджамлотосові стопи.

Translation

Це вдалося йому, бо кожному, хто повсякчас лине думкою до лотосових стіп Господа і хто присвятив своє життя на трансцендентне обговорення всього, що стосується Бога-Особи, якого оспівують ведичні гімни, не загрожує небезпека стати жертвою хибних уявлень навіть у останню мить життя.

Purport

Найвищої досконалости життя досягає той, хто в останню мить життя пам’ятає про трансцендентну природу Господа. Вивершити своє життя досконалістю приступно людині, яка, слухаючи ведичні гімни з вуст звільнених душ, як-от Шукадеви Ґосвамі чи когось іншого з цієї учнівської послідовности, пізнала істинну трансцендентну природу Господа. Слухати ведичні гімни від спекулятивного мислителя не дасть ніякої користи. Але коли ті самі гімни слухати від душі, що насправді усвідомила свою сутність, і завдяки служінню та покорі належно осягати знання, все набирає прозорої ясности. Завдяки цьому покірливий учень знає, як провадити трансцендентне життя, і на силі жити так до останнього віддиху. Науково засвоївши знання, людина може пам’ятати Господа навіть у кінці життя, коли через розпад тілесних оболонок пам’ять втрачає гостроту. Звичайній людині дуже важко під час смерти пам’ятати все таким, яким воно є насправді, однак милістю Господа та Його істинних відданих, духовних вчителів, це робиться приступним. Саме так було у випадку з Махараджею Парікшітом.