Господь Крішна йде з цього світу

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з «Бгаґавад-ґітою» Господь зійшов на Землю, щоб захистити вірних і винищити безбожників. Отож, кінець битви на Курукшетрі та зведення на трон Махараджі Юдгіштгіри знаменували завершення місії Господа. Пандави, і насамперед Шрі Арджуна, були вічні Його супутники, і тому Арджуна вдався до Двараки довідатись у Господа про Його дальші наміри.

ПОЯСНЕННЯ: В Господі Шрі Крішні, Верховному Богові- Особі, все є ад инфинитум* Він потужніший від сонця, яке є найпотужнішим з усього, що ми знаємо: протягом одного Свого віддиху Господь створює й знищує мільйони та мільярди сонць. У матеріальному світі сонце вважають за причину всього сущого, за джерело всієї енерґії та всього потрібного для життя. Тому коли Господь був на Землі, завдяки Його присутності все, потрібне, щоб підтримувати мир та процвітання    —    насамперед релігія і знання, проявилося у всій повноті, як в присутності осяйного сонця все залите яскравим світлом. Коли Махараджа Юдгіштгіра постеріг, що в його царстві справи повернули на гірше, він почав непокоїтися за Арджуну, що був відсутній дуже довго, і ще при тому з Двараки давно не було ніяких звісток. У нього виникла підозра, що Господь Крішна пішов з цього світу, бо інакше лиховісні знаки не могли б з’явитись.

* ад инфинитум (лат.)    —    безмежне (прим. пер.).

ПОЯСНЕННЯ: Щойно людство відмежовується від Верховного Бога-Особи і втрачає любовні стосунки з Ним, природний плин пір року порушується, люди беруться до нечесних засобів заробітку, а жадність, злість та обман стають повсюдними явищами. Порушення сезонного ритму в природі виявляється в тому, що явища, властиві одній порі року, з’являються за іншої: сезон дощів накладається на осінь, а не тоді, як звичайно розквітають квіти і визрівають плоди. Через безбожність в людині неодмінно розвивається жадність, злість і брехливість. Ради заробку безбожник здатний на будь-що, не розбираючи між чесними й нечесними засобами. За царювання Махараджі Юдгіштгіри нічого такого не було. Тому навіть незначне ослаблення духу праведности в царстві викликало в Махараджі Юдгіштгіри велику тривогу і заронило в ньому підозру, що Господь пішов з цього світу.

Якщо заради заробити на життя людина вдається до нечесних засобів, це означає, що вона ухиляється від визначених їй за родом діяльности обов’язків. Кожній людині    —     брахмані, кшатрії, вайш’ї чи шудрі    —    визначені певні обов’язки, а якщо хтось ухиляється від виконання визначених йому обов’язків і натомість бере на себе визначені іншим, він ступає на нечесний і хибний шлях. Жадність до багатства й влади оволодіває тим, хто не має перед собою вищої мети і вважає, що все існування зводиться до лічених років земного життя. Причиною всіх порушень у суспільстві є саме невігластво, і щоб розсіяти його, а надто в нинішню добу занепаду, розливає своє світло потужне сонце «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Усю діяльність зумовленої душі супроводжують чотири незбутні вади: помилки, безумство, неспроможність і обман. Так виявляється її недосконалість, причому з чотирьох вищезгаданих вад найбільше виділяється схильність обманювати. Схильність обманювати має зумовлена душа через її протиприродне бажання панувати, яке, власне, і привело її у матеріальний світ. Істоту в її чистому стані ці закони не зумовлюють, бо вона усвідомлює, що є вічним слугою Верховної Істоти і що тому їй найліпше лишатися покірливим слугою, а не старатися стати несправжнім паном над власністю Верховного Господа. В зумовленому стані жива істота не задовольниться навіть зробившись паном над усім, що бачить око (що неможливо само по собі), і тому навіть у стосунках з найближчими і найдовіренішими вона стає слугою обману. За такого прикрого стану речей злагоди немає навіть між батьком та сином чи чоловіком та дружиною. Але спосіб позбутися прикрих незгод є, це    —    віддане служіння Господеві. Викорінити зі світу лицемірство можна тільки силою відданого служіння Господеві і ніяк інакше. Помітивши ті прояви незлагоди, Махараджа Юдгіштгіра дійшов висновку, що Господь пішов з Землі.

ПОЯСНЕННЯ: Праведного царя, Махараджу Юдгіштгіру, дуже стурбувало, що в суспільстві поширилися жадність, злоба, безбожність та лицемірство, яких взагалі не повинно бути. З цього випливає, що тогочасним людям були не знані ці ознаки, характерні для деґрадованого суспільства, і тому поява цих ознак з приходом Калі-юґи, доби розбрату, дуже вразила всіх.

ПОЯСНЕННЯ: У Верховного Бога - Особи , Господа Шрі Крішни, як ми не раз пояснювали, є численні повні поширення, причому кожне з них має свої особливі функції, хоча посідає таку саму могутність, як і решта. У «Бгаґавад-ґіті» є багато різних висловів Господа щодо Його поширеннь. Його слова стосуються до різних повних часток або часток повних часток. Наприклад, Шрі Крішна, Господь, каже у «Бгаґавад- ґіті»:

«Якщо в якийсь час чи в якомусь місці занепадає релігія і запановує безбожність, о нащадку Бгарати, Я приходжу Сам» (Б.-ґ. 4.7).

«Я приходжу кожної епохи, щоб звільнити праведних, знищити лиходіїв і відновити засади життя, заснованого на визначених кожному обов’язках» (Б.-ґ. 4.8).

«Якби Я припинив діяти, ціле людство зійшло б на манівці. Я призвів би тим до появи небажаного населення і знищив би спокій усіх свідомих істот» (Б.-ґ. 3.24).

«Хоч би що робила велика людина, загал наслідує її. І хоч би який приклад вона встановлювала своїми діями, весь світ бере це за взірець» (Б.-ґ. 3.21).

Усі наведені вислови Господа стосуються до Його різних повних часток    —    Санкаршани, Ва̄судеви, Прад’юмни, Аніруддги, Нараяни та інших поширень. Усі вони    —    це Сам Господь в Його різних трансцендентних поширеннях, але Сам Господь, як Шрі Крішна, діє в іншій царині    —    царині трансцендентних взаємин з різними категоріями Своїх відданих. Проте Сам Господь Крішна приходить такий, як Він є, в кожний усесвіт раз на двадцять чотири години за відліком Брахми (тобто коли минає 8 640 000 000 сонячних років) і в кожному всесвіті появляє Свої трансцендентні розваги у визначеній послідовності. Однак діяльність Господа Крішни , Господа Ва̄судеви  та  всіх  інших  у  цих  вічних  іграх    —    незбагненна загадка для світської людини. Між «Я» Господа та Його трансцендентним тілом немає різниці. У кожного поширення Господа Своє спрямування діяльности. Однак коли Господь з’являється власною особою як Господь Шрі Крішна, в Ньому завдяки дії йоґамайі, незбагненної енерґії Господа, поєднуються і всі інші Його повні поширення; цим Господь Крішна у Вріндавані відрізняється від Господа Крішни у Матгурі чи Господа Крішни у Двараці. Вірат-рупа Господа Крішни завдяки дії Його незбагненної енерґії також відмінна від Нього самого. Вірат-рупа, що Він її явив на полі битви Курукшетра, є формою Господа, яка відповідає матеріальним уявленням про Нього. Отож слід розуміти, що коли Господа Крішну начебто вбив мисливець, випустивши в Нього з лука стрілу, Господь покинув у матеріальному світі, так би мовити, «матеріальне» тіло. Господь є кайвал’я, і тому в Ньому не існує різниці між матерією та духом    —    адже все постає з Нього. І тому, якщо Він покидає одне тіло і приймає інакше, це не означає, що Він робить це як звичайні істоти. Завдяки впливу Його незбагненної енерґії всі Його дії характеризує одночасна єдність і відмінність. Коли Махараджа Юдгіштгіра засмутився, що Господь, схоже, пішов з цього світу, він просто додержував звичаю оплакувати відхід великого друга. Насправді ж Господь, всупереч хибним уявленням людей слабкого розуму, ніколи не покидає Свого трансцендентного тіла. Господь Сам у «Бгаґавад- ґіті» засуджує таких нерозумних людей і називає їх мудгами. Коли кажуть, що Господь «покинув» Своє тіло, це означає, що у відповідних дгамах (трансцендентних обителях) Він знов-таки лишив Свої повні частки, а в матеріальному світі лишив Свою вірат-рупу.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальне процвітання означає мати добру дружину, затишний будинок, досить землі, добрих дітей, шляхетний родовід, перемогти суперників і своїми побожними вчинками забезпечити собі піднесення на вищі планети, щоб там, в ліпших умовах, насолоджуватись матеріальними вигодами. Аби набути того всього тяжкої фізичної праці чи махінацій замало    —    для цього потрібна ласка Верховного Господа. Процвітання, яке заробляють власним потом, також дається Господньою ласкою. На додачу до Господнього благословення потрібно ще працювати самому, однак без благословення Господа успіху не досягти. Людина Калі- юґи, яка йде в ногу з часом, вірить тільки в свою силу, а потрібність благословення від Верховного Господа заперечує. Навіть один відомий індійський санн’ясі у своїх виступах у Чікаґо проголошував, що благословення від Господа непотрібне. Проте з ведичних шастр, і зокрема зі сторінок «Шрімад-Бгаґаватам», ми знаємо інше: остаточне рішення щодо нашого успіху    —    в руках Верховного Господа. Згадуючи за свій успіх у житті, Махараджа Юдгіштгіра визнає це, і кожному, хто прагне повного успіху, варто йти стопами цього великого царя і відданого Господа. Якби успіх не залежав від Господньої волі, то кожен лікар виліковував би усіх своїх пацієнтів. Буває, хворі помирають в муках попри найсучасніші методи і допомогу обізнаних з останнім словом медицини лікарів; а буває й таке, що хворий без надії на виздоровлення несподівано, без ніяких ліків одужує. Тож очевидно, що Божий дозвіл є вирішальною причиною всього, що відбувається, добре воно чи погане. Кожна людина, що зажила успіху, мусить дякувати Господеві за всі свої здобутки.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний поступ суспільства    —    це насправді побільшення троїстих нещасть, що виявляються в поганих впливах небесних тіл, порушеннях життєдіяльности Землі й стражданнях тіла та розуму. Через вплив небесних тіл, зірок, виникають такі нещастя, як надмірна спека або холод, надмір опадів чи посуха, а за ними неминуче приходять хвороби й пошесті. Все це разом завдає мук тілові і розуму. Людська матеріальна наука безсила протистояти цим троїстим нещастям. Ці нещастя    —    кара, яку завдає вища енерґія майа, підвладна Верховному Господеві. Тому постійний зв’язок з Господом через віддане служіння звільняє істоту від страждань і всього, що перешкоджає їй спокійно виконувати свої обов’язки. Натомість асури, не вірячи в існування Бога, щоб позбутися троїстих страждань, будують власні плани    —     і тому раз у раз зазнають поразки. «Бгаґавад-ґіта» (7.14) каже однозначно, що впливові матеріальної енерґії протидіяти неможливо, бо дії у трьох ґунах зв’язують істоту своїми наслідками. Вийти з-під впливу матеріальної енерґії може тільки той, хто без останку віддав себе лотосовим стопам Господа і віддано служить Йому.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальне існування сповнене небажаних речей. Вища енерґія накидає нам те, чого ми не хочемо, і ми навіть не помічаємо, що всі ті небажані речі стаються під тиском трьох ґун матеріальної природи. Якщо в людини безперервно тремтять руки, ноги й повіки, це певна ознака, що має статися щось небажане. Небажані події порівнюють до лісової пожежі: ніхто навмисно не підпалює лісу, та лісові пожежі спалахують самі і завдають страшного лиха всім лісовим істотам. Загасити таку пожежу людині не вийде попри ніякі зусилля. Її може загасити тільки милість Господа, що посилає на ліс хмари з водою. І так само небажаним подіям у житті не запобігти ніякими планами й заходами. Позбутися нещасть можна тільки ласкою Господа, що посилає Своїх істинних представників просвітлювати людей і тим знанням рятувати їх від усіх нещасть.

ПОЯСНЕННЯ: Це деякі з лихих прикмет, що провіщають недобрі події у близькому майбутньому.

ПОЯСНЕННЯ: Хастінапура, столиця Пандав, стояла приблизно там, де тепер Нью-Делі, а царством Уґрасени була Матгура. Повертаючись з Двараки до Делі, Арджуна не міг не заїхати до столиці Матгури, а тому запитання про царя Матгури було цілком природне. Коли Юдгіштгіра називає імена своїх родичів, до імені Рама чи Баларама (це ім’я  старшого  брата  Крішни ) він  додає «Бог-Особа», тому що Господь Баларама є безпосереднє поширення вішну-таттви, пракаша-віґраха Господа Крішни.  Верховний Господь один, і другого такого немає, але водночас Він поширюється у численні інші живі істоти. Живі істоти, котрі належать до вішну-таттви, є поширення Верховного Господа і всі рівні Господеві і якісно, і кількісно. Натомість поширення, які належать до джіва-шакті, тобто звичайні живі істоти, Господеві не рівні. Той, хто ставить джіва-шакті на один щабель з вішну-таттвою, заслуговує в цьому світі найсуворішого осуду.

Шрі Рама, чи Баларама,    —    це заступник відданих Господа. Баладева діє як духовний вчитель всіх відданих і Своєю ласкою дарує падшим душам звільнення. Коли у цей світ прийшов Господь Чайтан’я, Шрі Баладева прийшов з Ним як Шрі Ніт’янанда Прабгу. Великий Господь Ніт’янанда Прабгу пролив Свою безпричинну милість на двох украй здеґрадованих осіб, Джаґая й Мадгая, дарувавши їм звільнення. Тому у вірші й зазначено окремо, що Баларама є заступником відданих Господа. Досягти Верховного Господа Шрі Крішну може тільки той, кого дарував ласкою Господь Баларама, а тому вважають, що Шрі Баларама, проявляючи Себе як духовний вчитель та рятівник чистих відданих, є втілення милости Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Прад’юмна й Аніруддга є поширення Бога- Особи і тому належать так само до категорії вішну-таттви. У Двараці Господь Ва̄судева проявляє Свої трансцендентні розваги разом зі Своїми повними поширеннями Санкаршаною, Прад’юмною та Аніруддгою, і тому кожного з Них можна назвати Богом-Особою, як у цьому вірші названо Аніруддгу.

ПОЯСНЕННЯ: Ми вже казали, що Господь Крішна мав 16 108 дружин, і кожна з них народила Йому десять синів. Отже, всього в Господа було 161 080 синів. Усі вони повиростали, і в кожного народилося стільки ж синів, скільки було в їхнього батька, тож загалом родина Господа нараховувала десь 1 610 800 членів. Господь    —    батько всіх живих істот, а їх є безліч. Тож скласти товариство Господу в Його трансцендентних розвагах, як це було у Двараці на Землі, обрані тільки лічені істоти. В тому, що Господь утримував величезну родину, нема нічого дивного. Ліпше не проводити ніяких паралелей між становищем Господа та нашим становищем. Щойно ми хоч трохи починаємо усвідомлювати велич трансцендентного становища Господа, це стає очевидним. Запитуючи про синів і внуків Господа у Двараці, цар Юдгіштгіра згадує імена лише найзначніших з-поміж них, бо втримати в пам’яті імена всіх членів родини Господа просто неможливо.

ПОЯСНЕННЯ: Постійні супутники Господа Крішни, як-от Уддгава,    —    звільнені душі, і вони зійшли у матеріальний світ з Господом, щоб разом з Ним виконувати Його місію. Пандави також звільнені душі, вони зійшли разом з Господом Крішною, щоб служити Йому в Його трансцендентних розвагах на цій планеті. У «Бгаґавад-ґіті» (4.8) сказано, що Господь та Його вічні супутники, а вони, як і Сам Господь, є вічно вільні, приходять на Землю через певні проміжки часу. Господь пам’ятає всі сходження, тимчасом як Його супутники незважаючи на те, що всі вони вільні душі, забувають усе, бо належать до татастга-шакті, межової енерґії Господа. В цьому й полягає різниця між вішну-таттвою та джіва-таттвою. Джіва-таттви    —    це безмежно малі частки енерґії Господа, і тому вони завжди потребують Його захисту. І Господь завжди радо захищає Своїх вічних слуг. Отож звільнені душі ніколи не вважають свою свободу чи могутність за рівну Господній, вони шукають захисту в Господа за будь-яких обставин    —    і коли перебувають у матеріальному світі, і коли перебувають у світі духовному. Ця залежність звільненої душі не від’ємна від її природи: звільнені душі подібні до іскор вогню, що здатні світити тільки у вогні, а незалежно від нього світити не можуть. Іскрам притаманні якості вогню і його осяйність, та коли вони не залежні від вогню, поза ним, вони згасають. Так само й ті, хто через духовну сліпоту відмовляється від захисту всевишнього володаря, захотівши самим зробитися «володарем», знову опиняються в матеріальному світі, хоч би скільки найсуворіших тапасій вони виконували впродовж хоч якого часу. Це    —    висновок усіх ведичних писань.

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші Господь названий словами бгаґава̄н , ґовінда , брахман̣йа та бгакта - ватсала. Він    —     бгаґава̄н свайам, тобто відначальний Верховний Бог-Особа, сповнений усіх багатств, усієї сили, знання, усієї краси, слави та зречення. Немає жодної істоти, що була б рівна Йому чи вища за Нього. Він    —    Ґовінда, тому що Він дарує радість коровам і чуттям. Ті, хто відданим служінням Господеві очистив свої чуття, можуть служити Йому по-справжньому і очищеними чуттями відчувати трансцендентну насолоду. По-справжньому насолоджуватись чуттями не здатна тільки осквернена зумовлена істота. Одурена оманною чуттєвою насолодою, вона стає слугою своїх чуттів. Тому для свого ж добра ми повинні шукати заступництва Господа. Господь є заступником корів та брахманічної культури. І якщо суспільство не дбає про корів та брахманічну культуру, воно втрачає безпосереднє заступництво Господа, так само як в’язні в тюрмі: ці люди, колись втративши заступництво царя, опиняються під рукою його суворого представника. Жодне суспільство, якщо воно не буде піклуватися про корів і про розвиток брахманічних якостей принаймні в частини своїх членів, не зможе прийти до хоч якоюсь мірою тривкого процвітання. Брахманічна культура, пов’язана з плеканням закладених від природи якостей добра, правдивости, врівноважености, владання чуттями, терпимости, простоти, загального знання, трансцендентного знання і твердої віри у ведичну мудрість, дає змогу стати брахманою і завдяки тому побачити Господа як Він є. Далі, піднявшись над рівнем брахманічної досконалости, треба стати відданим Господа з метою досягти трансцендентного рівня і розвинути любовні взаємини з Господом як з володарем, паном, другом, сином чи коханим. Піднятись на рівень, на якому відданий викликає в Господа трансцендентну любов, неможливо, якщо не розвинути в собі вищезгаданих брахманічних якостей. Брахмана приваблює Господа істинними якостями, а не оманним престижем. Як з самої землі без дров не розпалити вогнища, дарма що між деревиною та землею існує тісний зв’язок, так і не встановити стосунків з Господом, якщо не розвинути в собі якостей, притаманних брахмані. Господь є найвищою мірою досконалий Сам у Собі, і тому розпитуватися за Його добробут зайве; тож Махараджа Юдгіштгіра за це не запитує. Він питає лише за Його обитель, Дваракапурі, в якій зібралися праведні люди. Господь перебуває лише між праведних, і Йому дає втіху слухати, як вони прославляють Верховну Істину. Махараджа Юдгіштгіра прагнув почути про побожних дварачан та про їхнє доброчесне життя.

ПОЯСНЕННЯ: Як ми вже казали не раз, Бог-Особа Вішну перебуває в кожному всесвіті у двох подобах    —    як Ґарбгодакашаї Вішну і як Кшіродакашаї Вішну. Кшіродакашаї Вішну має Свою планету біля північного полюсу всесвіту: там є великий океан молока, посеред якого Господь спочиває на Своєму ложі    —    Ананті, втіленні Баладеви. Отже, Махараджа Юдгіштгіра порівнює рід Яду до молочного океану, а Шрі Балараму    —    до Ананти, на якому спочиває Господь Крішна. Дварачан він порівнює до звільнених істот Вайкунтгалоки. Поза матеріальним небом, там, куди не сягає наш зір, поза сімома оболонками всесвіту лежить Причиновий океан, і в ньому, немов м’ячі, плавають усі всесвіти; за Причиновим океаном простирається безмежне духовне небо, яке називають сяйвом Брахмана. В тому сяйві перебувають незліченні духовні планети Вайкунтги. Будь-яка планета Вайкунтга у багато разів більша від найбільшого всесвіту в матеріальному світі, і кожну таку планету населяють безліч істот, що зовні у всьому подібні до Господа Вішну. Цих істот називають маха-паурушіки, тобто ті, хто безпосередньо служить Господеві. Вони щасливі на тих планетах, вони не знають, що таке нещастя і, вічно юні, втішаються життям у повному блаженстві та знанні, вільні від страху народження, смерти, старости й хвороб і не зазнаючи впливу кали, вічного часу. Махараджа Юдгіштгіра порівнює дварачан до маха-паурушік на Вайкунтгалоці, тому що дварачани мають велике щастя жити поруч з Господом. У «Бгаґавад-ґіті» за Вайкунтгалоки згадано багато разів, і там сказано, що вони є мад-дга̄ма, тобто царство Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Сат’ябгама. Одна з головних цариць Господа Шрі Крішни у Двараці. Коли Господь Крішна вбив Наракасуру, Він вступив до його палацу разом з Сат’ябгамою. Він узяв з Собою Сат’ябгаму також на Індралоку, там Шачідеві привітала її і представила Адіті, матері півбогів. Адіті Сат’ябгама дуже сподобалася, і вона подарувала Сат’ябгамі благословення, що та лишатиметься юною весь час, поки Господь Крішна буде на Землі. Крім того Адіті провела її скрізь і показала особливі розкоші півбогів на райських планетах. Коли Сат’ябгама побачила квітку паріджата, їй запраглося мати її у своєму палаці у Двараці. Згодом, повернувшись з чоловіком до Двараки, Сат’ябгама сказала Йому про своє бажання мати в палаці паріджату. Сат’ябгамин палац був викладений рідкісними коштовними каменями, і навіть влітку, у найбільшу спеку там було прохолодно, наче у сучасному будинку з кондиціонерами. Коли її великий чоловік був удома, Сат’ябгама убирала палац різнокольоровими прапорцями. Якось разом з чоловіком вони зустрілися із Драупаді, і Сат’ябгама попрохала в неї, щоб та навчила її мистецтва задовольняти свого чоловіка. Драупаді знала це мистецтво чудово: адже вона мала п’ятеро чоловіків, Пандав, і всі вони були задоволені з неї. Настанови Драупаді дуже втішили Сат’ябгаму, і вона, повертаючись до Двараки, побажала Драупаді усього найліпшого. Сат’ябгама була дочкою Сатраджіта. Коли Господь Крішна покинув цей світ, Арджуна, що приїхав до Двараки, побачив цариць разом із Сат’ябгамою та Рукміні у великій скорботі і жалю по Господу. Наприкінці свого життя Сат’ябгама пішла у ліс, щоб виконувати суворі аскези.

Сат’ябгама підмовила чоловіка добути їй з райських планет квітку паріджата, і Господь силою взяв ту квітку від півбогів    —    чисто як звичайний чоловік, що дістає всякі речі для задоволення дружини. Як ми вже пояснювали, Господь, власне, зовсім не зобов’язаний був приймати стількох дружин і, наче звичайний чоловік, виконувати їх накази. Але цариці присвятили себе найвищому відданому служінню і намагались догоджати Господеві у всьому, і тому Господь грав роль вірного, взірцевого чоловіка. Земному створінню годі навіть мріяти про щось з райського царства, а надто про паріджату, що квітне тільки для півбогів. Однак цариці, ставши вірними дружинами Господа, мали змогу насолоджуватися тим, чим володіють тільки дружини небожителів. Одне слово, в тому, що цариці Двараки володіли всілякими дивовижами з усіх кінців усесвіту, немає нічого дивного, Господь-бо    —    власник усього, що тільки є в Його творінні.

ПОЯСНЕННЯ: Тих, хто безпосередньо служить Господеві, Господь надійно захищає від страху і до того ж дає їм змогу насолоджуватись усім, що є найліпшого, хоч би й здобутим силою. Господь тримає Себе з усіма живими істотами рівно, але водночас, дуже люблячи Своїх чистих відданих, має до них особливу прихильність. Місто Дварака процвітало, його прикрашало все, що є найліпшого в матеріальному світі. Вигляд урядового палацу зібрань свідчить про становище цілої країни. Судгарма, палац зібрань на райських планетах, був гідний найвищих півбогів. Такий палац зібрань    —    недосяжна розкіш для будь-якої держави на цій планеті, бо хоч би якою матеріально розвинутою була та чи інша держава, земним людям просто не під силу вибудувати такого палацу. Однак коли на Землі був Господь Крішна, Ядави силою забрали райський палац зібрань на Землю і поставили його у Двараці. Вони наважилися забрати палац силою, бувши певні, що Верховний Господь Крішна не матиме нічого проти і в разі потреби обов’язково заступиться за них. Таким чином, чисті віддані здобувають для Господа все, що є у всесвіті найліпшого. Ядави забезпечували Господеві Крішні всі мислимі вигоди й розкоші у всесвіті, а Господь на віддяку дарував цим Своїм слугам безстрашність та Своє заступництво.

Забутлива зумовлена душа завжди чогось боїться. Натомість душа звільнена, як мала дитина, що цілковито покладається на ласку батьків, не боїться нічого. Страх є виявом ілюзії, що огортає живу істоту, коли вона, запавши в сон, забуває про свої вічні стосунки з Господом. За своєю природою  жива  істота  невмируща , що  каже  й  «Бгаґавад- ґіта»(2.20)    —    то чого ж їй боятися? Уві сні людину може налякати тигр, однак хтось інший, хто поряд і не спить, ніякого тигра не бачить. Тигр є марою для обох    —    і для того, хто спить, і для того, хто не спить, бо насправді ніякого тигра немає. Однак людина, котра забула про життя наяву, боїться, тимчасом як інша людина, котра пам’ятає своє істинне становище, страху не має. Тож Ядави, служачи Господеві, жили повністю явою і тому не знали страху ні перед якими тиграми. Та якби й з’явився якийсь тигр, з ними поруч був Господь, щоб їх захистити.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа розпитував Арджуну про всі подробиці життя й добробуту Двараки, однак накінець припинив ті розпити, певний, що, поки там перебуває Сам Господь Шрі Крішна, у місті не може статися нічого поганого. А проте Арджуна геть змарнів, і тому цар запитав про нього самого і задав чимало інших важливих запитань.

ПОЯСНЕННЯ: До кшатрій чи багатих людей часами приходять люди, що дуже потребують грошей. Коли просять милостині, той, в кого є гроші, повинен дати пожертву, при тому зваживши, хто просить, в якому місці та в який час. Якщо ж кшатрія чи заможна людина не виконає цього свого обов’язку, це не може не справити прикрости їм самим. І так само якщо людина вже пообіцяла пожертвувати щось, вона повинна будь-що дотримати свого слова. Порушення цих норм завдає людині великих прикрощів, а самого порушника засуджує громада. Такою могла бути причина пригнічености Арджуни.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмани, що невтомно плекають знання задля матеріального і духовного добра суспільства, заслуговують на усебічне заступництво царя. Заступництва держави або царя-кшатрії потребують також діти, корови, хворі, жінки й старі люди. Якщо ці живі істоти не мають захисту, це для кшатрії чи держави справжня ганьба. Тож Махараджа Юдгіштгіра хотів дізнатися, чи не сталося чогось такого з Арджуною.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша видно, що за часів Пандав союз чоловіка та жінки допускався тільки за певних умов. Чоловіки з вищих каст, брахмани чи кшатрії, мали право взяти дружину з громади вайшій чи шудр, але чоловікові з нижчої касти було не вільно брати шлюб з жінкою з вищої касти. Навіть кшатрії було суворо заборонено брати за себе жінку з касти брахман. Дружину брахмани вважають за одну з семи матерів людини (ті сім матерів    —    це рідна мати, дружина духовного вчителя чи наставника, дружина брахмани, дружина царя, корова, нянька та земля). Союз між чоловіком і жінкою, що належали до різних верств, поділяли на уттама та адгама. Союз брахмани з жінкою з касти кшатрій називають уттама, однак коли кшатрія поєднується з жінкою-брахманою, їхній союз називають адгама, і такий шлюб засуджують. Якщо жінка звернулася до чоловіка, прохаючи, щоб він з’єднався з нею, відмовити їй не можна, однак водночас слід завжди мати на увазі вищезгадані правила. Так, Бгіма не відмовив Хідімбі, що належала до громади, яка навіть нижча від громади шудр    —    але Яяті не хотів погодитися на шлюб з дочкою Шукрачар’ї, бо той був брахмана. В’ясадеву, брахману, попрохали, щоб він зачав майбутніх Панду та Дгрітараштру. Парашара, видатний брахмана, дарма що Сат’яваті була з родини рибаря, зачав в її лоні В’ясадеву. Отож прикладів таких союзів чоловіка з жінкою не бракує, проте в жоднім з тих випадків зв’язок не був огидний і не призвів до недобрих наслідків. У союзі чоловіка та жінки немає нічого протиприродного, однак вступати в нього слід керуючись реґулівними засадами, аби не порушувався священний лад у суспільстві і не зростало число небажаних, нікчемних людей, що породжують у світі неспокій.

Якщо кшатрію переміг хтось слабкіший від нього чи й рівний йому на силі, для нього це велика ганьба. Якщо взагалі зазнавати поразки, то тільки від сильнішого. Бгішмадева переміг Арджуну, і його врятував тільки Крішна. Це для Арджуни не було ганьбою, тому що Бгішмадева перевершував його на всьому: і на віці, і на силі, і на поважності. А вже Карна був рівний Арджуні, і тому наслідки битви з ним могли поставити під загрозу честь Арджуни. Розумівши це, Арджуна, щоб убити Карну, не зупинився навіть перед нечесними прийомами. Такі закони кшатрій. Махараджа Юдгіштгіра, отож, запитував у свого брата, чи не сталося з ним дорогою з Двараки чогось поганого.

ПОЯСНЕННЯ: Домогосподар зобов’язаний насамперед нагодувати всіх дітей, старших членів родини, брахман та немічних. Крім того ідеальному домогосподареві, перш як він сяде до страви, слід закликати з вулиці всіх голодних, знайомі вони йому чи ні, і нагодувати їх. Він повинен вийти на дорогу й тричі гукнути всіх голодних. І якщо домогосподар знехтує цей обов’язок, а надто якщо не нагодує старих і дітей, це для нього непростимо.

ПОЯСНЕННЯ: Махараджа Юдгіштгіра, розпитувавшись за те, що діється у світі, уже здогадувався, що Господь Крішна зник з очей світу. А тепер глибокий відчай Арджуни його в тому впевнив, бо інших причин тому відчаєві бути не могло. В нього ще лишалися сумніви, але, згадавши слова Шрі Наради, Юдгіштгіра був змушений задати Арджуні це останнє питання.