ШБ 1.14.32-33
Devanagari
तथैवानुचरा: शौरे: श्रुतदेवोद्धवादय: ।
सुनन्दनन्दशीर्षण्या ये चान्ये सात्वतर्षभा: ॥ ३२ ॥
अपि स्वस्त्यासते सर्वे रामकृष्णभुजाश्रया: ।
अपि स्मरन्ति कुशलमस्माकं बद्धसौहृदा: ॥ ३३ ॥
सुनन्दनन्दशीर्षण्या ये चान्ये सात्वतर्षभा: ॥ ३२ ॥
अपि स्वस्त्यासते सर्वे रामकृष्णभुजाश्रया: ।
अपि स्मरन्ति कुशलमस्माकं बद्धसौहृदा: ॥ ३३ ॥
Verse text
татгаіва̄нучара̄х̣ ш́аурех̣
ш́рутадеводдгава̄дайах̣
сунанда-нанда-ш́іршан̣йа̄
йе ча̄нйе са̄тватаршабга̄х̣
ш́рутадеводдгава̄дайах̣
сунанда-нанда-ш́іршан̣йа̄
йе ча̄нйе са̄тватаршабга̄х̣
апі свастй а̄сате сарве
ра̄ма-кр̣шн̣а-бгуджа̄ш́райа̄х̣
апі смаранті куш́алам
асма̄кам̇ баддга-саухр̣да̄х̣
ра̄ма-кр̣шн̣а-бгуджа̄ш́райа̄х̣
апі смаранті куш́алам
асма̄кам̇ баддга-саухр̣да̄х̣
Synonyms
татга̄ ева — так само; анучара̄х̣ — постійні супутники; ш́аурех̣ — Господа Шрі Крішни; ш́рутадева — Шрутадева; уддгава-а̄дайах̣ — Уддгава та інші; сунанда — Сунанда; нанда — Нанда; ш́іршан̣йа̄х̣ — інші провідні особи; йе — усі з них; ча — та; анйе — інші; са̄твата — звільнені душі; р̣шабга̄х̣ — найліпші з людей; апі — чи; свасті — добре; а̄сате — ведеться; сарве — їм усім; ра̄ма — Баларами; кр̣шн̣а — Господа Крішни; бгуджа-а̄ш́райа̄х̣ — під опікою; апі — чи також; смаранті — пам’ятають; куш́алам — за добробут; асма̄кам — нас; баддга-саухр̣да̄х̣ — з ким зв’язані вічною дружбою.
Translation
А Шрутадева й Уддгава, Нанда, Сунанда та інші провідні особи серед звільнених душ, вічні супутники Господа, кого захищають Господь Баларама і Крішна — як їхні справи? Чи цікавляться вони, зв’язані з нами вічною дружбою, про наш добробут?
Purport
ПОЯСНЕННЯ: Постійні супутники Господа Крішни, як-от Уддгава, — звільнені душі, і вони зійшли у матеріальний світ з Господом, щоб разом з Ним виконувати Його місію. Пандави також звільнені душі, вони зійшли разом з Господом Крішною, щоб служити Йому в Його трансцендентних розвагах на цій планеті. У «Бгаґавад-ґіті» (4.8) сказано, що Господь та Його вічні супутники, а вони, як і Сам Господь, є вічно вільні, приходять на Землю через певні проміжки часу. Господь пам’ятає всі сходження, тимчасом як Його супутники незважаючи на те, що всі вони вільні душі, забувають усе, бо належать до татастга-шакті, межової енерґії Господа. В цьому й полягає різниця між вішну-таттвою та джіва-таттвою. Джіва-таттви — це безмежно малі частки енерґії Господа, і тому вони завжди потребують Його захисту. І Господь завжди радо захищає Своїх вічних слуг. Отож звільнені душі ніколи не вважають свою свободу чи могутність за рівну Господній, вони шукають захисту в Господа за будь-яких обставин — і коли перебувають у матеріальному світі, і коли перебувають у світі духовному. Ця залежність звільненої душі не від’ємна від її природи: звільнені душі подібні до іскор вогню, що здатні світити тільки у вогні, а незалежно від нього світити не можуть. Іскрам притаманні якості вогню і його осяйність, та коли вони не залежні від вогню, поза ним, вони згасають. Так само й ті, хто через духовну сліпоту відмовляється від захисту всевишнього володаря, захотівши самим зробитися «володарем», знову опиняються в матеріальному світі, хоч би скільки найсуворіших тапасій вони виконували впродовж хоч якого часу. Це — висновок усіх ведичних писань.