Брахма молить Господа дарувати йому творчу силу

ПОЯСНЕННЯ: Невігластво живих істот, зумовлених матеріальними тілами, найбільшою мірою проявляється в тому, що вони не знають вищої причини космічного творіння. Люди створюють різні теорії щодо того, що є найвищою причиною космосу, але жодна з цих теорій не узгоджується з дійсністю. Єдина найвища причина всесвіту    —    це Вішну, а пелена, яка перешкоджає це побачити    —    це ілюзорна енерґія Господа. З волі Господа дивовижна матеріальна енерґія створює в матеріальному світі масу чудесних речей, які відвертають увагу зумовлених душ. Введені в оману цією енерґією, вони не можуть зрозуміти вищої причини всього сущого. Тому навіть найвидатніші вчені та філософи не являють собою нічого гідного подиву. Їхні досягнення здаються гідними подиву, тому що вони діють як знаряддя в руках ілюзорної енерґії Господа. Загальна маса людей перебуває в ілюзії і тому, заперечуючи існування Верховного Господа, схиляються перед нікчемними породженнями ілюзорної енерґії.

Верховну причину всього сущого, Бога-Особу, можна пізнати тільки з Його безпричинної милості, яку Він дарує Своїм чистим відданим, як оце Брахма та його послідовники в учнівській традиції від нього. Тільки завдяки аскезі Брахма зміг побачити Ґарбгодакашаї Вішну, і тільки побачивши Його він зміг пізнати Господа таким, який Він є. Побачивши розкішну велич і красу Господа, Брахма звідав якнайглибше вдоволення і визнав, що з Господом не може зрівнятися ніщо. Пізнати красу і велич Господа можна тільки завдяки аскезі, а той, хто пізнав їх, більше не приваблюється ні до чого іншого. Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (2.59): парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате.

В цьому вірші Брахма засуджує тупість людей, котрі не намагаються пізнати верховну красу і велич Господа. Шукати знання про Господа    —    це обов’язок кожної людини, а якщо вона не докладає до цього зусиль, її життя минає марно. Ті, хто шукає насолоди в матеріальній красі і величі, подібні до ворон. Ворони завжди порпаються в смітті, тому білі лебеді тримаються від них осторонь. Лебеді насолоджуються в озерах з чистою водою, вкритих лотосами і оточених чудовими садами. І ворони, і лебеді, безперечно, птахи, але птахи різної природи.

ПОЯСНЕННЯ: Всі три божества    —    Брахма, Вішну і Махешвара (Шіва), що керують трьома ґунамиматеріальної природи (страстю, добром і невіглаством),    —    з’являються на світ із Ґарбгодакашаї Вішну, якого тут описує Брахма. З Кшіродакашаї Вішну в різні періоди існування проявленого космосу з’являється багато інших втілень Вішну. Господь поширює Себе в Них тільки задля того, щоб дарувати трансцендентне щастя Своїм чистим відданим. Втілення Вішну, які приходять за різних часів та епох, ніколи не можна рівняти до зумовлених душ. Вішну-таттви не можна рівняти до таких божеств, як Брахма і Шіва, бо вони належать до різних категорій. Того, хто ставить їх на один рівень, вважають за пашанді, тобто за безбожника.

Слово тамасах̣ у цьому вірші стосується до матеріальної природи. Духовна природа існує цілковито відокремлено від тамасу. Тому духовну природу називають авабодга-раса або авародга-раса. Авародга означає «те, що цілковито усуває». У царстві Трансцендентності відсутня будь-яка можливість дотику матерії.

Брахма    —    це перша жива істота, і тому він пояснює, що народився на лотосі, який росте із живота Ґарбгодакашаї Вішну.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (18.55) сказано: бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті йа̄ва̄н йаш́ ча̄смі таттватах̣    —    пізнати Верховного Бога-Особу можна тільки до якоїсь міри і тільки відданим служінням Йому. Господь Брахма усвідомив, що Верховний Господь Крішна має безліч вічних форм, сповнених блаженства і знання. Він описав ці поширення Верховного Господа, Ґовінди, у своїй «Брахма-самхіті» (5.33):

«Я поклоняюся Ґовінді, первинному Господу, недвоїстому і несхибному. Він поширює Себе в численні форми, але Він первісна причина всіх причин. Хоча Він найстарший з усіх істот, Він вічно юний і непідвладний старості. Верховного Бога-Особу неможливо пізнати теоретичним вивченням Вед    —    щоб зрозуміти Господа, треба звернутися по допомогу до Його відданого».

Існує тільки один спосіб пізнати Господа таким, який Він є,    —    віддано служити Йому. Для цього треба звернутися до Його відданого, що завжди носить Господа у серці. Досягнувши досконалості у відданому служіні, людина усвідомлює, що безособистісне брахмаджйоті    —    це лише частковий прояв Верховного Бога-Особи, Господа Крішни, а три поширення-пуруші в матеріальному творінні    —    це лише Його довершені частки. У духовному небі брахмаджйоті немає зміни калп (епох), а світи Вайкунтги не проходять через етапи творення і розвитку. Час там не має ніякого впливу. Промені трансцендентного тіла Господа, безмежне брахмаджйоті, не зазнають ніякого впливу матеріальної енерґії. Що ж стосується матеріального світу, то його первинний творець    —    також Господь. Він породжує на світ Брахму, і той стає вторинним творцем, отримуючи свою могутність від Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Якщо розглянути різницю між особистісним і безособистісним аспектами Верховної Абсолютної Істини, то стає зрозумілим, що особистісні форми, які Господь проявляє у Своїх довершених поширеннях, дарують благо усім всесвітам. Особистісному образу Господа поклоняються також і в медитації на Параматму, Наддушу. Натомість безособистісне сяйво брахмаджйоті ніколи не становить об’єкт поклоніння. Ті, хто медитує на безособистісний аспект Господа чи якось інакше проявляє свою прив’язаність до цього аспекту,    —    це паломники до пекла. Адже в «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано, що імперсоналісти більше прив’язані до беззмістовний суперечок, ніж до дійсності, і тому просто марнують свій час на матеріалістичні умоглядні розумування. З огляду на це Брахма тут засуджує товариство імперсоналістів.

Всі довершені поширення Бога-Особи наділені однаковою могутністю, що підтверджує «Брахма-самхіта» (5.46):

Господь поширює Свої форми одну за одною так само, як вогонь, від якого одне за одним запалюють інші багаття. Хоча первісне полум’я, тобто Шрі Крішну, визнають за Верховну Особу, Ґовінду, всі інші поширення, як оце Рама, Нрісімха чи Вараха, мають таку саму могутність, як і первинний Господь. Всі ці похідні форми трансцендентні. На самому початку «Шрімад-Бгаґаватам» з’ясовує, що Верховна Істина вічно чиста і вільна від скверни матерії. У трансцендентному царстві Господа немає ніякої облуди, ні в словах, ні в діях. Всі Господні форми трансцендентні і тотожні між собою. Образ, який Господь являє Своєму відданому, не має нічого спільного з матерією, навіть якщо сам відданий ще має матеріальні бажання. Такий образ вільний від впливу матеріальної енерґії, всупереч безглуздим уявленням імперсоналістів. Імперсоналісти, які вважають трансцендентні форми Господа породженням матеріального світу, безсумнівно, прокладають собі шлях у пекло.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий відданий Господа не хоча знати нічого іншого, крім лотосових стіп Господа, і Господь знає, що такі віддані більше нічого не бажають. Це підтверджує вжите в цьому вірші слово ту. Господь такожне хоче покидати лотосових сердець Своїх чистих відданих. Такі трансцендентні стосунки єднають чистих відданих і Бога-Особу. З того, що Господь не бажає покидати сердець таких чистих відданих, можна зрозуміти, наскільки вони Йому дорожчі за імперсоналістів. Стосунки чистих відданих з Господом розвиваються в відданому служінні, яке спирається на авторитет ведичних повчань. Чисті віддані    —    це не сентиментальні обивателі, вони істинні реалісти. У своїй діяльності вони керуються вказівками авторитетів, які оволоділи ведичною мудрістю, слухаючи записані у Ведах повчання.

Варто відзначити в цьому вірші слово парайа̄. Пара бгакті, або спонтанна любов до Бога, становить основу близьких стосунків із Господом. Досягнути цього високого рівня стосунків Господом можна просто слухаючи про Нього (про Його ім’я, образ, якості та інше) з вуст чистих, безкорисливих відданих Господа, які переповідають описи з достовірних писань, як оце «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Виникає слушне запитання, як людина може постійно думати про Господа, про Його ім’я, велич, якості тощо, якщо їй не дають спокою думки про сімейні справи. Всіх людей в матеріальному світі не облишають думки про те, як прогодувати сім’ю, як захистити своє майно, як не осоромитися перед друзями й родичами і таке інше. Намагаючись зберегти своє становище, людина живе в страхові й тривозі. Прекрасну відповідь на таке запитання дає цей вірш, який промовляє Господь Брахма.

Чистий відданий Господа ніколи не вважає себе за господаря свого дому. Все, що він має, він віддає під верховну опіку Господа і тому не має страху чи тривоги за підтримання сім’ї та захист її інтересів. Віддавшись у всьому Господеві, він стає байдужим до багатства. Навіть якщо в нього залишається бажання розбагатіти, він прагне цього не для того, щоб насолоджувати чуття, а для того, щоб служити за допомогою цього багатства Господу. Чистий відданий іноді теж намагається розбагатіти, немов звичайна людина, але різниця в тому, що він здобуває гроші для служіння Господу, а звичайна людина робить це для насолоди чуттів. Тому для відданого багатство не стає джерелом турбот, як для людини світської. Якщо чистий відданий бере щось, він бере це в настрої Господнього слуги, і таке ставлення позбавляє змію багатства її отруйного жала. Якщо в змії вирвати отруйне жало, її укус вже не буде смертельним. Так само і змія багатства, яке відданий нагромаджує для служіння Господу, не має отруйного жала і тому вже не може погубити відданого. Чистий відданий ніколи не заплутується в сітях матеріалістичної діяльності, навіть якщо живе в світі, мов звичайна людина.

ПОЯСНЕННЯ: Природно виникає ще одне запитання: чому люди відмовляються оспівувати велич та діяння Господа і слухати про них, якщо це чудове заняття дарує таке благо і повністю звільняє від турбот та страхів матеріального існування? Відповідь на це одна: їм не щастить, бо надприродні сили карають їх за всі гріхи, скоєні просто задля задоволення чуттів. Проте чисті віддані Господа співчувають таким нещасним людям і беруть на себе місію навернути їх до відданого служіння Господу. Тільки з ласки таких чистих відданих ці безталанні люди можуть досягнути рівня трансцендентного служіння Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Чистому відданому, як оце Брахмі чи його послідовникам в його учнівській традиції, дуже прикро бачити страждання зумовлених душ. Зумовлені душі потерпають від троїстих страждань: страждань, які виникають через тіло та розум, через стихійні лиха і через інших живих істот та численні інші матеріальні злигодні. Не знаючи істинного способу звільнитися від цих турбот, деякі з цих нещасних людей проголошують себе вождями, і під їхнім так званим керівництвом безталанні послідовники потрапляють у ще скрутніше становище. Вони скидаються на вервицю сліпців, які, йдучи за таким самим сліпцем, падають у канаву. Тому, якщо віддані Господа не зглянуться над цими людьми і не настановлять їх на істинну путь, життя їхнє приречене на поразку і ніякої надії на звільнення від страждань у них немає. Віддані, які доброхіть беруть на себе обов’язок рятувати нетямущих матеріалістів, занурених у чуттєві насолоди, дорогі Господу так само, як Господь Брахма.

ПОЯСНЕННЯ: Причина всіх злигоднів живої істоти в матеріальному світі полягає в тому, що вона вважає себе незалежною. Вона завжди залежить від законів Верховного Господа, як у зумовленому, так і в звільненому стані, але під впливом зовнішньої енерґії вважає себе незалежною від верховної влади Бога-Особи. Щоб повернутися у своє природне становище, жива істота повинна узгоджувати свої бажання з верховною волею, а доки істота цього не зробить, їй не позбутися тяжких кайданів матеріального існування. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (2.55): праджаха̄ті йада̄ ка̄ма̄н сарва̄н па̄ртга мано-ґата̄н,    —    треба облишити всі плани, які вигадує розум, і узгодити свої бажання з верховною волею. Тільки тоді можна вирватися з рабства матеріального буття.

ПОЯСНЕННЯ: Як описують попередні вірші, люди, які не мають смаку до відданого служіння Господу, поринають у матеріальну діяльність. Протягом дня більшість із них виконує важку фізичну роботу, трудячи свої чуття виснажливою працею на велетенських промислових підприємствах. Власники цих підприємств вишукують ринки збуту для своєї продукції, а робітники тяжко працюють над її виробництвом на заводах, обладнаних численними верстатами і механізмами. «Завод»    —    це просто інша назва пекла. Вночі, після такої пекельної роботи, люди шукають розради для втомлених чуттів у вині та жінках, але не можуть навіть спокійно поспати, бо всілякі плани, які породжують їхні мізки, женуть від них сон. Через безсоння вони не можуть виспатися вночі і вранці страждають від сонливості. Надприродна сила руйнує плани навіть найбільших учених та мислителів світу, і їм доводиться життя за життям гибіти в матеріальному світі. Навіть якщо великий вчений відкрив атомну енерґію, що дає змогу швидко знищити весь світ, і одержав найбільшу премію за свої заслуги (хоча невідомо, чого більше принесуть його відкриття: користі чи шкоди), йому все одно доводиться пожинати плоди своїх вчинків, корячись владі вищих законів матеріальної природи і обертаючись у круговороті нескінченних народжень і смертей. Всі, хто цурається відданого служіння, приречені знову й знову народжуватися й помирати в матеріальному світі.

Цей вірш підкреслює, що навіть мудреці, які цураються відданого служіння Господу, приречені залишатися в’язнями матеріального світу. Не лише нині, але й раніше було багато мудреців, які намагалися створити власні релігійні системи, які не були засновані на відданому служінні Верховному Господу, однак релігія не може існувати без відданого служіння Господу. Верховний Господь очолює всіх живих істот, і ніхто не може зрівнятися з Ним чи перевершити Його. Навіть безособистісний аспект Господа і Його всюдисущий локалізований аспект не можна поставити на один рівень із Верховним Богом-Особою. Тому ніяка релігія чи філософське вчення не зможуть привести живих істот на вищий рівень без відданого служіння.

Імперсоналісти, задля звільнення виконуючи важкі аскези, можуть наблизитися до безособистісного брахмаджйоті, але врешті-решт, не утвердившись у відданому служінні, вони зіслизають назад до матеріального світу і знову потрапляють у рабство матеріального існування. Це підтверджує наступний вірш:

«Ті, хто уявляють себе звільненими особами, але не виконують відданого служіння Господу, можуть досягнути навіть брахмаджйоті, але через те що вони не очистили свою свідомість і не шукають притулку на Вайкунтгалоках, вони падають з рівня свого так званого звільнення і повертаються назад у матеріальний світ» (Бгаґ. 10.2.32).

Отже, неможливо створити яку-небудь релігійну систему, яка б не засновувалася на відданому служінні Господу. Як пояснено в Шостій пісні «Шрімад-Бгаґаватам», релігійні засади встановлює Сам Господь. У «Бгаґавад-ґіті» також ми бачимо, що Господь засуджує всі різновиди релігійної діяльності за винятком тих, які спонукають людину віддатися Всесвишньому. Тільки те вчення, яке залучає людину до відданого служіння Господу, можна визнати за справжню релігію чи філософію, і ніяке інше. У Шостій пісні можна прочитати такі слова Ямараджі, владики та судді всіх невірних істоти:

«Принципи релігії встановлює Верховний Бог-Особа, і ніхто інший. Більше ніхто не може створити релігійні засади, навіть мудреці і півбоги. Якщо навіть великі мудреці й півбоги не вповноважені встановлювати релігійні заповіді, що тоді казати за інших: так званих містиків, демонів, людей, від’ядгар та чаран, що живуть на нижчих планетах? Господь уповноважив пояснювати і поширювати релігійні принципи дванадцятьох Своїх представників: Брахму, Нараду, Господа Шіву, Кумару, Капілу, Ману, Прахладу Махараджу, Джанаку Махараджу, Бгішму, Балі, Шукадеву Ґосвамі та Ямараджу» (Бгаґ. 6.3.19-21).

Релігійні принципи непідвладні жодній із звичайних живих істот. Ці принципи існують не тільки для того, щоб підняти людину на рівень високої моральності. Відмова від насильства та інші засади дуже важливі для заблудлих людей, бо той, хто не додержує моральних засад і не утримується від насильства, не може зрозуміти релігійні засади. Але зрозуміти справжню суть релігії дуже важко навіть для того, хто додержує всіх принципів моралі і утримується від насильства. Це знання дуже потаємне, тому що той, хто оволодів ним, відразу ж звільняється і досягає вічного життя, сповненого знання і блаженства. Тому людина, яка не живе за принципами відданого служіння Господу, не повинна вдавати з себе релігійного лідера і вводити в оману неосвічених людей. У наступній мантрі «Ішопанішада» категорично забороняє робити це:

Людина, яка нічого не знає про релігійні засади і тому не виконує ніякої релігійної діяльності, набагато ліпша за того, хто під гаслом релігії вводить людей в оману, не навчаючи істинних релігійних засад    —    засад відданого служіння. Таких псевдолідерів від релігії засуджує і Брахма, і всі інші великі авторитети.

ПОЯСНЕННЯ: Те, що Господь, як вказує цей вірш, являється перед відданим у тому образі, якому відданий з найбільшим задоволенням поклоняється, свідчить про покірливість Господа бажанням Свого відданого. Господь настільки кориться бажанням відданого, що проявляє перед ним саме той образ, який відданий хоче бачити. Господь радий задовольнити бажання відданого, тому що вдячний йому за трансцендентне любовне служіння. Те саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (4.11): йе йатга̄ ма̄м̇ прападйанте та̄м̇с татгаіва бгаджа̄мй ахам. Разом з тим ми повинні пам’ятати, що Господь аж ніяк не перетворюється на служку відданого.

У цьому вірші сказано: твам̇ бгакті-йоґа-парібга̄віта. Це означає, що такої досконалості досягає людина, яка перебуває на рівні зрілого відданого служіння, тобто преми, любові до Бога. Відданий приходить до рівня преми шляхом поступового поглиблення віри, яка врешті-решт розвивається у любов. Людина, яка розвинула віру, спілкується зі справжніми відданими і завдяки цьому спілкуванню береться до дійсного відданого служіння, тобто належним чином отримує посвяту і виконує вказані в явлених писаннях обов’язки відданого служіння. На це ясно вказує вжите в цьому слово ш́рутекшіта. Йти шляхом ш́рутекшіта означає слухати істинних відданих, досконало обізнаних із ведичною мудрістю і вільних від матеріальних сентиментів. Завдяки цьому авторитетному методу слухання відданий-неофіт очищується від усієї матеріальної скверни і розвиває прив’язаність до однієї з численних трансцендентних форм Господа, описаних у Ведах.

Відданий прив’язується до того образу Господа, до якого відчуває природну схильність. Кожна жива істота має вроджену схильність до тої чи іншої форми трансцендентного служіння, тому що кожна істота є вічною слугою Господа. Господь Чайтан’я каже, що жива істота за своєю вічною природою    —    слуга Верховного Бога-Особи, Шрі Крішни. Тому кожну живу істоту одвічно пов’язують із Господом певні стосунки, стосунки слуги і пана. Завдяки практиці реґламентованого відданого служіння в серці живої істоти прокидається її природна схильність до тих чи інших стосунків, і вона прив’язується до одної з вічних форм Господа. Прив’язаність, яку відчуває відданий на цьому рівні, не відрізняється від прив’язаності вічних супутників Господа. Цю прив’язаність до якоїсь певної форми Господа називають сварупа-сіддгі. Господь сідає на лотос серця Свого відданого у тому вічному образі, в якому чистий відданий бажає бачити Його, і вже ніколи не покидає Свого відданого, як підтверджує один із попередніх віршів. Однак Господь ніколи не являє Себе несерйозному чи нещирому поклоннику і дозволяє їм визискувати Себе. Це підтверджує вірш із «Бгаґавад-ґіти» (7.25): на̄хам̇ прака̄ш́ах̣ сарвасйа йоґа-ма̄йа̄-сама̄вр̣тах̣. Запона йоґа-майі ховає Господа від невідданих чи несерйозних відданих, які догоджають своїм чуттям. Господь ніколи не являється псевдовідданим, які поклоняються півбогам, повелителям всесвіту. Отже, Господь ніколи не стає за служку, що виконує забаганки псевдовідданого, але завжди радий відгукнутися на бажання чистого, незумовленого відданого, цілковито вільного від матеріальної скверни.

ПОЯСНЕННЯ: Півбоги, небожителі на райських планетах, вповноважені керувати матеріальним всесвітом,    —    також віддані Господа. Але разом з тим вони бажають матеріального багатства і чуттєвих насолод. Господь настільки милостивий, що дарує їм найрізноманітніші матеріальні втіхи, навіть перевершуючи їхні сподівання, однак залишається незадоволений ними, тому що в них немає чистої відданості. Господь не хоче, щоб будь-хто із Його незліченних синів (живих істот) залишався в сповненому троїстих страждань матеріальному світі і без кінця зазнавав мук народження, смерті, старості і хвороб. Півбоги на райських планетах, а також багато відданих на цій планеті, хочуть залишатися в матеріальному світі як віддані Господа і разом з тим насолоджуватися матеріальним щастям. Залишаючись у матеріальному світі, вони ризикують впасти на нижчий рівень існування, і через Господь незадоволений ними.

Чисті віддані не прагнуть ніяких матеріальних втіх, хоча й не відчувають до них відрази. Вони узгоджують усі свої бажання з бажаннями Господа і нічого не роблять задля себе. Хороший приклад, який ілюструє таке ставлення,    —    це Арджуна. Піддавшись егоцентричним почуттям і родинній прив’язаності, Арджуна відмовився було воювати, але, вислухавши «Шрімад Бгаґавад-ґіту», він погодився воювати в інтересах Господа. Тому Господь дуже задоволений чистими відданими, адже ціль усіх їхніх дій полягає не в тому, щоб задовольнити чуття, а в тому, щоб виконати бажання Господа. Як Параматма, Наддуша, Він перебуває в серці кожного і кожному дає можливість отримати хорошу пораду. Тому кожен повинен скористатися з тих можливостей, які він отримав від Господа, і цілковито присвятити себе на трансцендентне любовне служіння Йому.

Що ж до невідданих, то вони відмінні і від півбогів, і від чистих відданих, тому що повністю відцуралися від свого трансцендентного зв’язку з Господом. Повставши проти Господа, вони прирікають себе на безпросвітне рабство, без кінця пожинаючи плоди своїх дій.

«Бгаґавад-ґіта» (4.11) проголошує: йе йатга̄ ма̄м̇ прападйанте та̄м̇с татгаіва бгаджа̄мй ахам    —    «Хоча Господь однаково милостивий до кожної живої істоти, самі живі істоти можуть задовольняти Господа більшою мірою або меншою». Півбогів називають відданими сакама, тобто відданими з матеріальними бажаннями в розумі, тимчасом як чистих відданих називають нішкама, тому що в них немає жодних бажань власного задоволення. Егоїстичність відданих сакама коріниться в тому, що вони не турбуються про інших. Через це вони нездатні повністю задовольнити Господа. Натомість чисті віддані беруть на себе місію обертати невідданих у відданих, і тому Господь більше задоволений з них, ніж із півбогів. Господь байдужий до невідданих, хоча Він і перебуває в серці кожного як доброзичливець і Наддуша. Разом з тим, Він дає їм нагоду отримати Його милість через чистих відданих    —    проповідників. Іноді Господь Сам сходить на землю для того, щоб проповідувати, як це робив Господь Чайтан’я, але здебільшого Він посилає Своїх істинних представників. Так Він дарує Свою милість навіть невідданим. Господь настільки вдоволений Своїми чистими відданими, що прагне віддати їм всю честь за успіх місіонерської діяльності, хоча Він спроможний все зробити Сам. З цього видно, наскільки більше Він задоволений Своїми чистими відданими нішкама, ніж відданими сакама. Діючи таким трансцендентним чином, Господь одночасно залишається вищим від закидів про упередженість і разом з тим показує, як Він задоволений відданими.

Виникає запитання: якщо Господь перебуває в серцях невідданих також, чому Він не спонукає їх стати відданими? Відповідь на це полягає в тому, що серця невідданих подібні до безплідної землі чи солончакових ґрунтів, що нічого не родять, скільки їх не ори і скільки там не сій. Як невід’ємні часточки Господа, всі індивідуальні живі істоти володіють крихітною незалежністю. Зловживаючи цією незалежністю невіддані раз у раз ображають Господа і Його чистих відданих, що присвячують себе місії проповіді. Через ці образи серця невідданих стають безплідними, як солончаки, на якому нічого не родить.

ПОЯСНЕННЯ: Абсолютне віддане служіння, до якого входять дев’ять різновидів духовної практики    —    слухати, оспівувати, пам’ятати, поклонятися, молитися і т. д.,    —    не завжди приваблює людей, прив’язаних до пишноти. Їх більше приваблюють ефектні ведичні ритуали та дорогі релігійні церемонії, розраховані на участь великої кількості людей. Однак суть релігійної діяльності, згідно з ведичними приписами, полягає в тому, щоб підносити всі плоди доброчесних вчинків Верховному Господу. У «Бгаґавад-ґіті» (9.27) Господь вимагає, щоб усі плоди своєї щоденної діяльності    —    поклоніння, жертвопринесення і роздачі милостині    —    людина присвячувала Йому і тільки Йому. Коли людина підносить плоди своїх праведних вчинків Верховному Господу, тим самим вона виконує віддане служіння Йому і здобуває вічне благо. Якщо ж вона використовує ці плоди для власної насолоди, її задоволення залишається тимчасовим. Все, що людина робить задля Господа, стає її вічним багатством і нагромаджується у формі невидимого запасу доброчестя, поступово піднімаючи людину до рівня безкорисливого відданого служіння Господу. Непомітно нагромаджуючись, в один прекрасний день ці праведні дії з милості Верховного Господа розцвітуть у досконале віддане служіння. Тому цей вірш схвалює будь-які праведні вчинки, присвячені Господу, рекомендуючи їх людям, які ще не досягли чистої відданості.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь, володар внутрішньої енерґії, вічно відрізняється від живих істот. Разом з тим, інтелекту шукачів самоусвідомлення Він відкривається також у Своєму безособистісному аспекті. Тому Господні віддані складають поклони безособистісному аспекту Господа. Велике значення має вжите тут слово ра̄са. Господь Крішна танцює танець раса разом із пастушками Вріндавани, а Бог-Особа Ґарбгодакашаї Вішну насолоджується расою зі Своєю зовнішньою енерґією, якою Він творить, підтримує і знищує весь матеріальний прояв. Як засвідчує «Ґопала-тапані Упанішада» (пара̄рдга̄нте со ’будгйата ґопа-веш́о ме пурушах̣ пураста̄д а̄вірбгабгӯва), Господь Брахма непрямо складає шанобливі поклони Господу Шрі Крішні, що вічно насолоджується расою разом із ґопі. Відмінність між Господом і живою істотою стає цілковито очевидна для того, хто розвинув достатньо гострий інтелект, щоб зрозуміти природу внутрішньої енерґії Господа, повністю відмінної від енерґії зовнішньої, що нею Господь творить матеріальний світ.

ПОЯСНЕННЯ: Дії втілень Верховного Бога-Особи певною мірою подібні на діяльність істот у матеріальному світі. Господь схожий на театрального актора. Граючи в театрі, актор наслідує царя, хоча насправді він зовсім не цар. Так само, коли Господь втілюється, Він грає ролі персонажів, з якими Він не має нічого спільного. У «Бгаґавад-ґіті» (4.14) сказано, що Господь не має нічого спільного з діяльністю, в яку Він начебто занурений: на ма̄м̇ карма̄н̣і лімпанті на ме карма-пгале спр̣ха̄. Господь всемогутній    —    просто силою Свого бажання Він може звершити що завгодно. Коли Господь з’явився як Господь Крішна, Він грав роль сина Яшоди й Нанди і під час Своїх ігор підняв пагорб Ґовардгана, хоча Він зовсім не був зобов’язаний це робити. Він може підняти мільйони Ґовардганів просто побажавши цього, Йому немає потреби піднімати його рукою. Коли Він піднімає пагорб Ґовардгана, Він імітує звичайну живу істоту і одночасно проявляє Свою надприродну могутність. Тому Його оспівують як того, хто підняв Ґовардгану, іменуючи Його Шрі Ґовардганадгарі. Отже, дії Його втілень і вияви Його особливої прихильності до відданих лише зовні скидаються на дії звичайних людей, як гра досвідченого актора в театрі тільки зовні скидається на звичайне життя. Разом з тим, коли Господь грає ці ролі, в усіх Своїх діях Він залишається всемогутнім, і тому пам’ятання про дії втілень Верховного Бога-Особи має таку саму силу, як і Сам Господь. Аджаміла, просто гукнувши свого сина Нараяну, тим самим згадав святе ім’я Господа, Нараяни, і завдяки самій цій згадці про Господа він отримав можливість досягнути найвищої досконалості життя.

ПОЯСНЕННЯ: Проявлений космос поділяють загалом на три світи: вищі, нижчі і середні планетні системи, а ті своєю чергою поділяють на чотирнадцять планетних систем. Але первинний корінь усього проявленого всесвіту    —    це Верховний Бог-Особа. Матеріальна природа, що на поверховий погляд здається причиною космічного прояву,    —    це всього-навсього виконавець Господньої волі, Його енерґія. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (9.10): майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам    —    «Матеріальна природа діє під наглядом Верховного Господа, і тільки завдяки цьому здається, що вона є причиною творення, підтримання і знищення всього сущого в світі». Щоб підтримувати, творити і руйнувати матеріальний світ, Господь поширює Себе, відповідно, в три божества: Вішну, Брахму та Шіву. Серед трьох основних повелителів ґун матеріальної природи Вішну є Всевишнім. Навіть хоча Він перебуває в царстві матеріальної природи, щоб її підтримувати, Сам Він не кориться владі її законів. Два інші повелителі, Брахма і Шіва, хоча могутністю майже рівні Вішну, підлягають владі матеріальної енерґії Верховного Господа. Уявлення недалеких пантеїстів про те, що різними сферами матеріальної природи керують численні боги, розходяться з дійсністю. Бог один, і іншого немає, і Він є першопричина всіх причин. А численних півбогів, які керують різними сферами життєдіяльності всесвіту, можна порівняти до численних міністрів, які очолюють різні відомства уряду в державі. Імперсоналісти, через убогість своїх знань, не визнають, що за всіма явищами буття стоять ті чи інші особи. Однак у цьому вірші дуже чітко сказано, що все в світі має особистісну природу і що нічого безособистісного немає. Ми вже обговорювали цей момент у «Вступі», і цей вірш служить ще одним підтвердженням цьому.

П’ятнадцята глава «Бгаґавад-ґіти» описує матеріальний космос як дерево ашваттга, яке росте коренем догори. Таке дерево, яке росте коренем догори, можна побачити на водяному плесі, де віддзеркалюються дерева, що ростуть на березі. Здається, що відображене у воді дерево росте вниз, а його корені звернені вгору. Описане тут дерево матеріального творіння являє собою лише відображення реальності. Реальність    —    це Парабрахман, Вішну. Справжнє дерево існує у світі, проявленому у внутрішній енерґії, на Вайкунтгалоках, а дерево матеріальної природи    —    це не більше як відбиток цього справжнього дерева. Теорія імперсоналістів, які обстоюють, що Брахман позбавлений будь-якого розмаїття, помилкова, тому що описане в «Бгаґавад-ґіті» дерево-віддзеркалення не може існувати само по собі, без реального дерева. Реальне дерево розташоване у світі вічного буття, в духовній природі, сповненій трансцендентного розмаїття, і його коренем також є Господь Вішну. І в справжнього дерева, і в віддзеркаленого корінь один    —    Господь, але одне з цих дерев реально існує, а друге являє собою лише його спотворене відображення. Цьому Господу, який і є цим реальним деревом, Брахма в цьому вірші складає поклони сам, а також від імені Господа Шіви.

ПОЯСНЕННЯ: Загальна маса людей з головою поринає в діяльність, яка не має ніякого сенсу. Люди вперто нехтують тою діяльністю, яка приносить справжнє благо, тобто відданим служінням, або правилами арчани, як його називають знавці. Правила арчани встановлює Сам Господь. Їх викладено в «Нарада-панчаратрі» і їх ретельно виконують всі наділені розумом люди, які знають, що найвища досконалість і мета життя    —    це досягнути Господа Вішну, знайти корінь дерева, яке називається проявленим космосом. Про те, що людина повинна виконувати таку реґламентовану діяльність ясно сказано і в «Бгаґаватам» та «Бгаґавад-ґіті». Нетямущі люди не розуміють, що їхній справжній інтерес полягає в тому, щоб пізнати Вішну. «Бгаґаватам» (7.5.30-32) каже:

«Люди, які твердо вирішили згноїти себе в ямі примарного матеріального щастя, не можуть усвідомити Крішну, ні слухаючи настанови вчителів, ні намагаючись пізнати свою природу, ні влаштовуючи загальні наради. Неприборкані чуття затягують їх до найтемніших областей невігластва, і вони в божевільному шалі тільки те й роблять, що «жують пережоване».

З головою поринаючи в цю безглузду діяльність, вони не розуміють, що найвища мета людського життя    —    це досягнути Вішну, Господа проявленого космосу. Через це, борячись за існування, вони скеровують свої зусилля в неправильному напрямку і розвивають суто матеріалістичну цивілізацію, що підпорядкована зовнішній енерґії Господа. Вони йдуть за так само безтямними вождями, наче сліпці, що йдуть за іншим сліпцем і всі разом падають у канаву.

Таких вбогих на розум людей ніяк не приваблюють діяння Всевишнього Владики, що єдиний може врятувати їх від наслідків їхньої нерозсудливої діяльності. Так триватиме доти, доки вони не схаменуться і не почнуть прислухатися до настанов великих душ, цілковито вільних від прив’язаності до матерії».

У «Бгаґавад-ґіті» Господь просить кожну істоту облишити всі свої інші обов’язки та заняття і повністю присвятити себе арчані, тобто діяльності, покликаній задовольнити Господа. Однак арчана майже нікого не приваблює. Люди більшою чи меншою мірою приваблюються до діяльності, яка являє собою бунт проти влади Верховного Господа. Практика ґ’яни та йоґи також являють собою непрямий виклик владі Верховного Господа. Немає іншої діяльності, яка б приносила людині справжнє благо, за винятком арчани. Ґ’яну і йоґу можна прийняти як духовну практику тільки тоді, коли вони становлять частину арчани і спрямовані на досягнення вищої мети, Господа Вішну. У всіх інших випадках ці системи не являють собою прийнятного духовного шляху. Отже, висновок зі сказаного полягає в тому, що тільки віддані Господа гідні зватися людьми, які заслуговують звільнення. Всі інші просто борються за існування, але їхня праця повністю марна, бо не дає їм справжнього блага.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма    —    найбільша особистість у всесвіті, тому що живе довше за всіх. За його аскези, владу і становище його шанують більше за всіх інших істот у всесвіті, однак сам він шанобливо схиляється перед Господом. Тому всі інші живі істоти, що перебувають на рівні куди нижчому, ніж Брахма, і поготів повинні діяти за прикладом Брахми. Віддавати шану Господу    —    це їхній обов’язок.

ПОЯСНЕННЯ: Всі втілення Господа в різних видах життя однаково трансцендентні. Втілюючись в образі Крішни, Рами та інших форм, Він виглядає, наче людина, але Він не належить до людей. Кожному, хто помилково зараховує Господа до звичайних людей, бракує інтелекту, що підтверджує і «Бгаґавад-ґіта» (9.11): аваджа̄нанті ма̄м̇ мӯд̣га̄ ма̄нушı̄м̇ танум а̄ш́рітам. Те саме можна сказати і про всі інші втілення, коли Він з’являється в образі вепра чи риби. Всі ці втілення    —    трансцендентні форми Господа, які Він проявляє для Свого задоволення, коли хоче певним чином порозважатися. Господь прибирає ці трансцендентні форми головно для того, щоб втішити Своїх відданих. Всі Його втілення з’являються в цьому світі тоді, коли треба врятувати відданих чи відродити релігійні засади, які Він Сам встановив.

ПОЯСНЕННЯ: Люди, які не можуть сягнути думкою за межі своїх власних здібностей, подібні до колодязних жаб, які неспроможні уявити велетенські розміри Тихого океану. Коли такі люди чують про те, що Верховний Господь лежить на ложі посеред всесвітнього океану, вони сприймають це, як міф. Їх дивує сама думка про те, що хтось може лежати посеред водних просторів і солодко спати. Однак досить трохи поміркувати, і ця думка не буде викликати недоречного подиву. Адже в океанських просторах живе безліч живих істот, які також насолоджуються всілякою фізичною діяльністю: їдять, сплять, обороняються і паруються. Якщо навіть такі незначні живі істоти можуть насолоджуватися життям посеред води, чому Верховний Господь, володар всієї могутності, не може спати на прохолодному тілі змія, насолоджуючись хвилями розбурханого океану? Господь відрізняється від інших живих істот тим, що всі Його дії трансцендентні і що Він здатний на будь-яке звершення, бо обмеження часу і простору над Ним не владні. Він може відчувати трансцендентну втіху незалежно від будь-яких матеріальних обставин.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма навчає нас перших правил арчани, згідно з якими відданий будує свій день від ранку (з четвертої години) і до вечора (до десятої години). Відданий повинен встати рано-вранці і піднести молитви Господу. Згідно з приписами арчани відданий повинен вранці виконати для Господа манґала-араті. Вбогі на розум невіддані, не розуміючи значення арчани, ганять ці правила, але в них просто немає очей і тому вони не бачать, що Господь також спить, коли забажає цього. Уявлення про те, що Всевишній безособистісний, настільки ускладнює людині доступ до відданого служіння, що дуже важко навіть знайти спільну мову впертими невідданими, які на все дивляться через призму матеріальних понять.

Імперсоналісти все оцінюють з позиції своїх перевернутих уявлень. Вони міркують: раз в матерії існують форми, дух повинен бути безформний; раз в матеріальному бутті є сон, в бутті духовному сну бути не може. А що система арчани, або поклоніння Божествам, визнає, що Божества можуть спати, то арчана, на їхню думку,    —    це майа. Такі думки за своєю суттю матеріальні. Як приймати щось у цьому світі, так і відкидати    —    це однаково матеріальне мислення. Істинним критерієм для оцінки будь-яких явищ є знання, отримане з вищого джерела, із Вед. Ці вірші «Шрімад-Бгаґаватам», як ми бачимо, рекомендують метод арчани. Перед тим, як творити всесвіт, Брахма побачив, що Господь спить на ложі-змії серед хвиль всесвітнього потопу. Отже, сон існує в царстві внутрішньої енерґії Господа, і чисті віддані Господа, як оце Брахма та його послідовники в низці учнів, підтверджують це. У цих віршах дуже виразно сказано, що Господь солодко спав серед розбурханих хвиль, тим самим показуючи, що може робити все що завгодно і що виконанню Його трансцендентної волі не можуть перешкодити ніякі обставини. Думки майаваді не сягають за межі їхнього досвіду в цьому матеріальному світі, і тому вони заперечують, що Господь може спати посеред води. Їхня помилка полягає в тому, що вони рівняють Господа до себе. Такий підхід цілковито матеріалістичний за своєю природою. Вся філософія школи майавади, що спирається на метод «не це і не те» (неті, неті), за своєю суттю цілком матеріалістична. Такого типу мислення не дасть людині змоги пізнати Верховного Бога-Особу таким, який Він є.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь, або Пурушоттама, Шрі Крішна, підтримує все суще, як у трансцендентному, так і в матеріальному світах. Він    —    життя і друг усіх істот, тому що живих істот і Господа вічно пов’язують стосунки природної любові. Він єдиний друг і доброзичливець усіх. Він один, і іншого немає. За допомогою Своїх шести трансцендентних багатств Господь підтримує всіх живих істот, хоч би де вони були, і тому Його називають бгаґаван, або Верховний Бог-Особа. Брахма молить Господа про милість, щоб Господь наділив його здатністю створити всесвіт так само, я він його творив раніше. Тільки з безпричинної милості Господа Брахма може породжувати на світ матеріалістичних і духовних особистостей, як Марічі й Нарада. Брахма молився до Господа, тому що Господь дуже дорогий усім відданим душам. Віддана душа не знає іншого притулку, крім Господа, і тому Господь дуже ласкавий до неї.

ПОЯСНЕННЯ: Творенням, підтриманням і знищенням матеріального світу опікуються три втілення якостей матеріальної природи: Брахма, Вішну та Махешвара. Але вищим джерелом енерґії для всієї життєдіяльності матеріального всесвіту є втілення Господа в образі Вішну, повелитель внутрішньої енерґії. Брахма, що виконує обов’язки лише одного з Господніх помічників у творенні всесвіту, прагнув не забути своє істинне становище    —    становище знаряддя в Господніх руках, і не загордитися, вважаючи себе за творця. Лише таке смирення робить відданого дорогим для Господа і дозволяє отримати Господні благословення. Люди, яким бракує розуму, завжди прагнуть присвоїти собі заслугу за всі свої творіння, але розумні люди чудово знають, що без волі Господа навіть билинка не колихнеться і тому вся заслуга за всі прекрасні творіння належить Йому. Лише духовна свідомість дає змогу залишитися вільним від впливу матеріальної скверни і здобути Господні благословення.

ПОЯСНЕННЯ: Кожен, хто виконує трансцендентне любовне служіння Господу в матеріальному світі, має також численні матеріальні заняття, і якщо він не достатньо сильний, щоб захиститися від впливу матеріальної скверни, вона може відлучити його від духовної енерґії. Коли Брахма творить матеріальний всесвіт, йому доводиться творити всіляких живих істот, наділяючи їх тілами, які відповідають їхній зумовленості матерією. При тому Брахмі доводиться мати справу з величезною кількістю гріховних живих істот. Маючи справу з багатьма ницими зумовленими душами, звичайний брахмана може впасти і втратити свій брахма-теджас, або брахманічну силу, яку він здобуває завдяки своїм якостям. Боячись впасти таким чином, Брахма, найліпший з брахманів, молить Господа захистити його. Це пересторога для кожного, хто йде шляхом духовного розвитку. Без надійного Господнього захисту кожному загрожує небезпека втратити своє духовне становище, тому треба постійно молитися, щоб Господь захистив нас і благословив у виконанні наших обов’язків. Господь Чайтан’я, доручивши Своїм відданим поширювати Його місію, також пообіцяв захищати їх від впливу матеріальної скверни. Шлях духовного життя, як кажуть Веди, подібний до леза гострої бритви. Досить, голячись, на мить втратити пильність, і відразу ж поллється кров. Так само, найменша необережність у духовному житті може призвести до згубних наслідків. Однак цілковито впокореній душі, яка, виконуючи свої обов’язки, завжди віддається під захист Господа, не загрожує небезпека стати жертвою матеріальної скверни.

ПОЯСНЕННЯ: Милість Господа до палих душ матеріального світу не має меж і завжди зростає. Весь космос проявлено тільки для того, щоб дати кожній істоті можливість поліпшити своє становище і піднятися до відданого служіння Господу. Це мета кожної живої істоти. Господь поширюється в безліч істот, частина з яких    —    це поширення Його власної особи, а частина    —    це відокремлені від Нього особи. Індивідуальні душі    —    це відокремлені особи, а поширення Його власної особи    —    це Він Сам. Його особисті поширення посідають становище повелителів, а відокремлені поширення посідають становище підвладних істот, які обмінюються трансцендентним блаженством із верховним уособленням блаженства і знання. Ввійти у ці сповнені блаженства взаємини, які пов’язують володаря і підпорядкованих істот, можуть звільнені душі, які позбулися матеріалістичних спотворених понять. Яскравий приклад трансцендентних взаємин між повелителем і підпорядкованими істотами    —    це раса-ліла Господа з ґопі. Ґопі являють собою підпорядковані Господу поширення Його внутрішньої енерґії, і тому Господні розваги в танці раса-ліли аж ніяк не можна порівнювати з земними стосунками між чоловіком і жінкою. Ці розваги становлять найвищий і найдосконаліший вияв обміну почуттями між Господом і живими істотами. І Господь дає всім впалим живим істотам можливість досягнути цієї найвищої досконалості. Керувати цим велетенським космічним проявом Господь доручив Брахмі, і тому Брахма у своїх молитвах просить Господа благословити його на досягнення цілі, задля якої всесвіт створено.

ПОЯСНЕННЯ: Брахма досягнув успіху в самопізнанні, отримавши знання від Господа в своєму серці. З’явившись на світ, Брахма не міг збагнути причини своєї появи, але за допомогою аскези та розумового зосередження він побачив джерело своєї появи на світ і отримав із серця вище знання. Духовний вчитель зовні, як і духовний вчитель всередині,    —    це представники Господа. Той, хто не має справжнього зв’язку з такими представниками Господа, не може претендувати на становище духовного вчителя. Господь Брахма не мав можливості скористатися допомогою духовного вчителя зовні, бо на той час Брахма був єдиною істотою в усьому всесвіті. Тому Господь Сам, задоволений молитвами Брахми, дарував йому зсередини досконале знання всього сущого.

ПОЯСНЕННЯ: Води всесвітнього потопу мали такий загрозливий вигляд, що стурбували навіть Брахму. Брахмі не давала спокою думка про те, як йому розташувати в космічному просторі різні планетні системи, призначені для різних живих істот: для людей, для істот, нижчих за людей, і для істот, вищих за людей. Планети розташовуються у всесвіті відповідно до того, на якому рівні перебувають їхні жителі і які ґуни матеріальної природи впливають на цих живих істот. Матеріальна природа містить у собі три ґуни, що, поєднуючись між собою, утворюють дев’ять комбінацій. Поєднуючись між собою, ці дев’ять комбінацій породжують вісімдесят одну комбінацію, а ті поєднуються між собою знову. Таким чином ілюзія без кінця поглиблюється, і межі її неможливо визначити. Господь Брахма повинен був створити різні обителі й умови для наділених різними тілами зумовлених душ. Виконати це завдання було до снаги тільки Брахмі, і ніхто інший у всьому всесвіті нездатний навіть уявити всю його складність. Але з милості Господа Брахма зумів виконати це надзвичайне завдання так досконало, що всіх вражає майстерність відгати, або творця і повелителя всесвіту.

ПОЯСНЕННЯ: Кожен, кого вповноважують Господь чи Його істинний представник, вже має всі благословення для себе і для довіреної йому роботи. Звичайно, наділена такою відповідальністю людина мусить завше пам’ятати, що сама по собі вона ні на що не здатна, і завше шукати Господньої милості, молячи благословити її на успішне виконання свого обов’язку. Якщо комусь довірено ту чи іншу роботу, через це не треба пишатися. Наділеній таким довір’ям людині, безперечно, пощастило, і якщо вона завжди буде свідомо підпорядковуватися волі Всевишнього, то неодмінно досягне успіху в своїй діяльності. Арджуні Господь наказав воювати в битві на Курукшетрі, але ще до того, як доручити це йому, Господь забезпечив йому перемогу. Проте Арджуна завше пам’ятав, що залежить від Господа, і тому, виконуючи свій обов’язок, корився Господу як Своєму вищому проводарю. Кожен, хто чваниться тим, що йому доручено відповідальну працю, і не віддає належного Верховному Господу, безперечно, перебуває в омані через свою гординю і нездатний виконати свої обов’язки належним чином. Однак Брахма і члени його учнівської послідовності, що ступають його слідами, завжди досягають успіху у любовному трансцендентному служінні Верховному Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Неможливо навіть уявити всю милість, яку Господь дарує тому, хто з відповідальністю виконує довірену йому місію. Однак отримати цю милість можна тільки завдяки аскезі і непохитній наполегливості у відданому служінні. Брахмі була доручена місія створити всі планетні системи всесвіту. Господь сказав Брахмі, що за допомогою медитації він дуже легко збагне, як і де розташувати планетні системи. Брахма отримає настанови зсередини, тож йому нічого хвилюватися про те, як виконати доручене йому завдання. Як пояснює «Бгаґавад-ґіта» (10.10), тому, хто йде шляхом буддгі-йоґи, Господь Сам дає настанови прямо із серця.

ПОЯСНЕННЯ: Тут Господь дає зрозуміти, що протягом свого дня Брахма побачить Його в образі Господа Шрі Крішни. Брахма з подивом побачить, як Господь під час Своїх вріндаванських ігор поширить Себе в численних телят і пастушків. Він довідається, що Яшодамайі під час Крішниних дитячих забав побачила в Нього в роті всі всесвіти і планетні системи. Також Брахма переконається протягом свого дня, коли Крішна з’явиться на Землі, що крім нього існують мільйони інших Брахм. Але всі ці поширення Господа, що з’являється по всьому всесвіті у Своїх вічних, трансцендентних формах, зрозуміти можуть тільки чисті віддані, що цілковито присвячують себе на віддане служіння Господу і повністю занурені в Господа. Також цей вірш дозволяє зробити висновок про високі якості самого Брахми.

ПОЯСНЕННЯ: У своїх молитвах до Господа Брахма просив благословити його, щоб він, занурившись у матеріальну діяльність, не забув про Господа. У відповідь на цю молитву Господь сказав, що Брахма не повинен думати, ніби він може існувати окремо від всемогутньої енерґії Господа. Повсюдну присутність Господа ілюструє приклад із присутністю вогню в дереві. Вогонь, який можна запалити за допомогою дров, завжди однаковий за своєю природою, хоча дрова можуть бути різні. Так само тіла різних істот у матеріальному творінні можуть відрізнятися формою і якостями, але духовні душі в цих тілах невідмінні між собою. Ознака вогню, тепло, однакова всюди, і так само духовна іскра, частка Верховного Духу, однакова в усіх живих істотах. Так енерґія Господа пронизує все Його творіння. Тільки це трансцендентне знання може врятувати істоту від забруднення матеріальною ілюзією. Тому що Господня енерґія пронизує все, чиста душа, відданий Господа, може бачити, як усе пов’язано з Господом, і завдяки цьому не надає зайвої ваги зовнішнім оболонкам. Це чисте духовне бачення надійно захищає його від скверни матеріальних стосунків. Чистий відданий ніколи не забуває, що Господь присутній у всьому, і в будь-яких обставинах бачить прояв Його влади.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгакті-расамріта-сіндгу» сказано, що особа, яка бажає тільки трансцендентного любовного служіння Господу, вільна за будь-яких умов матеріального існування. Таке бажання служити Господу    —    це сварупа, або істинна форма живої істоти. Те саме каже у «Чайтан’я-чарітамріті» Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, проголошуючи, що істинна, духовна форма живої істоти    —    це вічне служіння Верховному Господу. Послідовники школи майавади здригаються від одної думки про те, що жива істота за своєю вічною природою слуга. Вони не розуміють, що в трансцендентному світі служіння Господу засновується на трансцендентній любові. Трансцендентне любовне служіння не йде ні в яке порівняння з примусовим служінням мешканців матеріального світу. У матеріальному світі навіть той, хто вважає, що не служить нікому, крім самого себе, все одно служить своїм чуттям і кориться диктатові сил матеріальної природи. Насправді в матеріальному світі ніхто не є володарем    —    всі є рабами чуттів. Тому в усіх дуже неприємні враження про становище слуги. Раби чуттів здригаються від самої думки про служіння, тому що не мають жодного уявлення про трансцендентне служіння. У трансцендентному любовному служінні слуга так само вільний, як і Господь. Господь є сварат, цілковито незалежний, і слуга також є сварат, цілковито незалежний, тому що у царстві духу немає служіння з примусу. Рушійна сила трансцендентного служіння в духовному світі одна    —    це спонтанна любов. Якийсь відблиск такого служіння можна побачити в служінні матері синові, друга другові чи дружини чоловікові. Друзі, батьки чи дружина служать не з примусу, а з любові. Однак у тут, у матеріальному світі, любовне служіння    —    це лише відблиск справжньої любові. Справжнє любовне служіння, служіння, яке істота виконує у своїй сварупі,    —    це служіння в трансцендентному світі, в товаристві Господа. Те саме трансцендентне любовне служіння можна розвивати тут, з відданістю слугуючи Господу.

Цей вірш стосується також і послідовників школи ґ’яни. Просвітлений ґ’яні, звільнившись від усієї матеріальної скверни    —    тобто від породжених із ґун матеріальної природи грубих і тонких тіл з їхніми чуттями,    —    поринає у Всевишнього і звільняється від матеріального рабства. Між ґ’яні і відданими, насправді, немає розходження аж до моменту звільнення від матеріальної скверни. Але після звільнення ґ’яні вдовольняються і зупиняються, досягнувши просто рівня знання, тоді як віддані розвиваються в духовному житті й далі і досягають любовного служіння. У спонтанному служінні віддані розвивають свою духовну індивідуальність, а їхнє бажання служити стає дедалі глибшим, аж поки розвивається в мадгур’я-расу, трансцендентне любовне служіння, яким обмінюються закохані.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий відданий Господа, досконало враховуючи свій час, ціль та обставини, завжди прагне всіляко збільшувати число Господніх відданих. Матеріалістові таке нарощення трансцендентного служіння може видатися чимось матеріальним, але насправді в цьому проявляється зростання безпричинної милості Господа до відданого. Навіть якщо задуми відданого здаються матеріальними, насправді його діяльність проходить у сфері іншої енерґії, тому що вона присвячена задоволенню трансцендентних чуттів Всевишнього.

ПОЯСНЕННЯ: Так само Господь запевняє Брахму в Другій пісні, дев’ятій главі, 36 вірші. Завдяки Господній милості всі задуми і плани Брахми стали досконалими і завжди досягають успіху. Якщо іноді Брахма немов впадає в замішання, як це описано в Десятій пісні, це спантеличення викликає дія внутрішньої енерґії. Воно також допомагає йому далі вдосконалювати своє трансцендентне служіння. Арджуна теж впадає у схоже замішання. Таке замішання чистих відданих Господа призначене тільки для того, щоб допомогти їм ще глибше пізнати Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Для того щоб пізнати Верховну Абсолютну Істину, треба не заперечувати проявлену матерію, а збагнути духовне буття, як воно є. Якщо хтось, виходячи з того, що в матерії існують форми, міркує, що дух повинен бути безформний, то це просто матеріальна концепція духу, яка засновується лише на запереченні. Позитивна концепція духу визнає, що духовна форма відмінна від матеріальної. Саме так Брахма зрозумів вічну форму Господа, і Бог-Особа схвалив його концепцію духу. У «Бгаґавад-ґіті» Господь засуджує матеріальні уявлення про Крішнине тіло, які виникають через Його зовнішню подібність до людини. Господь може з’явитися в будь-якій із Своїх численних духовних форм, але в Ньому немає нічого матеріального, і між Його тілом і Ним Самим немає відмінності. Так треба розуміти духовну форму Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Побачити Бога-Особу можна тільки з Його безпричинної милості. Його не досягнути ні умоглядними роздумами, ні зусиллям матеріальних чуттів. Трансцендентне знання про Верховного Бога-Особу недостяжне для матеріальних чуттів. Пізнати Господа можна тільки смиренним відданим служінням, у відповідь на яке Він являє Себе очам відданого. Пізнати Бога можна тільки любов’ю, і ніяк інакше. Бога-Особу не побачити матеріальними очима    —    Його можна побачити тільки духовними очима, які прозрівають, коли їх змастити бальзамом любові до Бога. Поки духовні очі покриває полуда матеріальної скверни, Господа побачити неможливо. Але коли людина зчищає цю скверну відданим служінням, Господь, без сумніву, відкривається її очам. Коли Брахма намагався знайти корінь лотосового стебла власними зусиллями, йому нічого не вдалося побачити, але коли Господь був задоволений його аскезою і відданістю, Він Сам відкрив Себе Брахмі без жодних додаткових зусиль з його боку.

ПОЯСНЕННЯ: Коли в живої істоти виникає бажання розпочати трансцендентне любовне служіння, Господь всіляко допомагає відданому, як чайт’я-ґуру, або духовний вчитель у серці. Завдяки цьому відданий може вершити неймовірні речі, які на матеріальний погляд здаються чудом. З милості Господа навіть невчена людина може скласти молитви найвищої духовної досконалості. Матеріальні якості не визначають рівень духовної досконалості людини,    —    його визначає щирість, з якою людина докладає зусиль у трансцендентному служінні. Добровільні зусилля    —    це єдина умова для досягнення духовної досконалості. Ніякі матеріальні достоїнства, ні багатство, ні освіта, не відіграють на цьому шляху жодної ролі.

ПОЯСНЕННЯ: Чистий відданий Господа, як оце Брахма чи його послідовники в учнівській спадкоємності, що бере від нього початок, завжди бажають, щоб Господа знали всі живі істоти в усіх куточках всесвіту. Господь завжди благословляє відданого в цих бажаннях. Імперсоналіст іноді теж молить милості в Бога-Особи Нараяни, маючи Його за втілення матеріального добра, але такі молитви не задовольняють Господа, тому що вони не прославляють Його істинні трансцендентні якості. Хоча Господь сповнений доброти і милосердя до всіх живих істот, чисті віддані Господа завжди Йому найдорожчі. В цьому вірші варто відзначити слово ґун̣амайам̇, яке вказує, на те, що Господь посідає трансцендентні якості.

ПОЯСНЕННЯ: Такі молитви, як молитви Брахми, не може підносити той, хто бажає задовольнити свої чуття. Такі молитви захоче піднести тільки той, хто хоче задовольнити своїм служінням Господа. Господь неодмінно виконує всі бажання, пов’язані з трансцендентним любовним служінням, але Він не може потурати примхам невідданих, навіть коли вони за певних обставин проявляють якусь відданість і підносять йому найдобірніші молитви.

ПОЯСНЕННЯ: Існує чимало форм діяльності чи якостей, які в людському суспільстві традиційно вважають праведними. Сюди належать альтруїзм і філантропія, патріотизм і інтернаціоналізм, роздача милостині і складання жертов, аскези і навіть медитативне занурення в транс, але справжнє благо це все може дати тільки тоді, коли цим задоволений Верховний Бог-Особа. Досконалість будь-якої діяльності    —    соціальної, політичної, релігійної чи доброчинної    —    полягає в тому, щоб задовольнити Верховного Господа. Це секрет успіху будь-якої діяльності, і віддані чудово це знають. Прикладом цього може послужити поведінка Арджуни під час битви на Курукшетрі. Як добра і несхильна до насильства людина, Арджуна не хотів воювати зі своїми родичами, але коли він зрозумів, що цієї битви хотів Сам Крішна і що Він Сам її влаштував, то пожертвував власним задоволенням і став воювати для задоволення Господа. Він зробив правильне рішення, гідне розумної людини. Наша єдина турбота повинна полягати в тому, щоб своєю діяльністю задовольнити Господа. Хоч би що ми зробили, якщо нашими діями задоволений Господь, то ми досягнули успіху в своїй діяльності. Все інше    —    просто марнування часу. Це критерій, за яким треба оцінювати всі жертвопринесення, аскези, покути, містичний транс та будь-яку іншу доброчинну і праведну діяльність.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь, Бог-Особа,    —    найдорожча особа як для звільнених, так і для зумовлених істот. Коли істота не знає, що Господь    —    це найдорожче, що в неї може бути, тоді вона перебуває в ілюзії зумовленого життя, але коли вона чудово усвідомлює це, її вважають за звільнену. Існують різні ступені пізнання своїх стосунків із Господом, залежно від глибини розуміння того, чому для кожної істоти немає нікого дорожчого за Верховного Господа. Справжню причину цього пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (15.7): мамаіва̄м̇ш́о джіва-бгӯтах̣ сана̄танах̣    —    живі істоти одвічно являють собою невід’ємні частки Верховного Господа. Живу істоту називають атма, а Господа    —    Параматма. Живу істоту називають Брахман, а Господа    —    Парабрахман або Парамешвара. іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣. Для зумовлених душ, які не усвідомлюють своєї істинної природи, немає нічого дорожчого за матеріальне тіло. Свою прив’язаність вони скеровують на все тіло, тобто на саме тіло і на все пов’язане з ним. Насправді, людина прив’язується до власного тіла і до всього пов’язаного з ним    —    дітей та родичів    —    тільки тому, що в тілі перебуває жива істота. Щойно жива істота, душа, покидає тіло, воно втрачає будь-яку привабливість, навіть якщо це тіло найдорожчої дитини. Отже, прив’язаність викликає насправді жива іскра, вічна частка Всевишнього, а не тіло. А що живі істоти є частки сукупної живої істоти, істинний об’єкт любові для всіх є ця верховна жива істота. Той, хто забув про цей основний принцип любові до всього і всіх, живе в майі і через це, якщо й відчуває любов, то лише минущу. Чим більше людина покрита впливом майі, тим далі вона від джерела істинної любові. Насправді, ніхто не може полюбити когось по-справжньому, поки не досягне досконалості у любовному служінні Господу.

Цей вірш наголошує на тому, що ми повинні скерувати свою любов на Верховного Бога-Особу. Слово курйа̄т вжито у вірші не випадково. Воно означає «людина мусить це зробити». Це слово підкреслює, що ми повинні дедалі більше поглиблювати свою прив’язаність до істинного джерела любові. Майа впливає на живу істоту, частку вищого духу, але не має жодного впливу на Параматму, чи Наддушу. Послідовники філософії майавади визнають, що жива істота перебуває під впливом майі, і тому хочуть з’єднатися з Параматмою. Але, не маючи до Параматми справжньої любові, вони так і залишаються бранцями майі, нездатні навіть наблизитися до Параматми. Брак любові до Параматми не дозволяє їм досягнути досконалості. Якщо багата люидна скупа і не вміє користуватися своїм багатством, то через свою скнарість вона, незважаючи на всі свої статки, живе, як злидар. З іншого боку, людина, яка вміє розпоряджатися грошима, може швидко розбагатіти, навіть якщо починає з дуже незначного капіталу.

Між очима і сонцем існує дуже тісний зв’язок, бо без сонячного світла очі не могли б нічого побачити. Однак інші частини тіла, приваблюючись до сонця як до джерела тепла, користаються з його енерґії ще більше, ніж очі. Не люблячи сонця, очі не зносять прямих сонячних променів, тобто, інакше кажучи, очі не можуть пізнати все благо, яке дають сонячні промені. Так само філософи-емпірики, попри теоретичне розуміння Брахмана, нездатні скористатися з милості Верховного Брахмана, тому що не відчувають до Нього ніякої любові. Численні філософи-імперсоналісти так і залишаються під впливом майі, бо, хоча вони знаходять насолоду в теоретичному пізнанні Брахмана, вони не розвивають, ба й не можуть розвинути прив’язаності до Брахмана. Причина цього в тому, що вони користуються недосконалим методом. Відданий бога Сонця, навіть якщо він незрячий, може навіть з цієї планети бачити бога Сонця в його істинному вигляді. Натомість той, хто не шанує сонце, не зносить його яскравих променів. Так само, навіть якщо відданий не перебуває на рівні ґ’яні, завдяки відданому служінню він розвиває чисту любов до Бога-Особи і може бачити Його в своєму серці. Треба за будь-яких обставин намагатися розвивати любов до Бога, і це вирішить усі проблеми й розв’яже всі суперечності.

ПОЯСНЕННЯ: Перед тим як взятися до своїх обов’язків і почати творити всесвіт, Брахма побачив Господа. Цей опис роз’яснює чатух-шлокі «Бгаґаватам». Ще коли всесвіт тільки чекав, поки Брахма візьметься творити, Брахма вже побачив Господа. Отеж, Господь існував у Своїй особистій формі ще до творення. Його вічний образ    —    не плід творчих зусиль Брахми, як уявляють собі люди обмеженого інтелекту. Бог-Особа з’явився перед Брахмою такий, як Він є, і в тій самій формі, вільній від дотику матерії, зникнув з його очей.