ШБ 3.9.13

ПОЯСНЕННЯ: Абсолютне віддане служіння, до якого входять дев’ять різновидів духовної практики    —    слухати, оспівувати, пам’ятати, поклонятися, молитися і т. д.,    —    не завжди приваблює людей, прив’язаних до пишноти. Їх більше приваблюють ефектні ведичні ритуали та дорогі релігійні церемонії, розраховані на участь великої кількості людей. Однак суть релігійної діяльності, згідно з ведичними приписами, полягає в тому, щоб підносити всі плоди доброчесних вчинків Верховному Господу. У «Бгаґавад-ґіті» (9.27) Господь вимагає, щоб усі плоди своєї щоденної діяльності    —    поклоніння, жертвопринесення і роздачі милостині    —    людина присвячувала Йому і тільки Йому. Коли людина підносить плоди своїх праведних вчинків Верховному Господу, тим самим вона виконує віддане служіння Йому і здобуває вічне благо. Якщо ж вона використовує ці плоди для власної насолоди, її задоволення залишається тимчасовим. Все, що людина робить задля Господа, стає її вічним багатством і нагромаджується у формі невидимого запасу доброчестя, поступово піднімаючи людину до рівня безкорисливого відданого служіння Господу. Непомітно нагромаджуючись, в один прекрасний день ці праведні дії з милості Верховного Господа розцвітуть у досконале віддане служіння. Тому цей вірш схвалює будь-які праведні вчинки, присвячені Господу, рекомендуючи їх людям, які ще не досягли чистої відданості.