Діяння Капіли

ПОЯСНЕННЯ: Філософська система, яку виклав перед Своєю матір’ю Господь Капіла, становить основу шляху, що дає змогу досягнути духовного рівня. У цьому вірші зазначено, що ця філософія є сіддгі-бгӯмім, підмурівок, на який спирається звільнення. Люди, які через свою зумовленість матеріальною енерґією страждають у матеріальному світі, можуть легко звільнитися з лабет матерії, пізнавши філософію санкг’ї, що її виклав Господь Капіла. Ця філософська система дає змогу відразу ж отримати звільнення, навіть перебуваючи в матеріальному світі. Таке існування на рівні звільнення називають джіван-мукті. Це означає, що людина досягає звільнення, навіть залишаючись у своєму матеріальному тілі. Це сталося з Девахуті, матір’ю Господа Капіли, і тому вона хотіла втішити Його своїми молитвами. Кожен, хто розуміє основи філософії санкг’ї, піднімається на рівень відданого служіння і цілковитої свідомості Крішни, тобто досягає звільнення, навіть перебуваючи ще у матеріальному світі.

ПОЯСНЕННЯ: Одне з імен Брахми    —    це Аджа, що означає «ненароджений». Коли йдеться про народження, повинен бути матеріальний батько й мати, які приводять істоту на світ. Але Брахма, як перше створіння у цьому всесвіті, народився безпосередньо з тіла Самого Верховного Бога-Особи, Ґарбгодакашаї Вішну    —    форми Вішну, що лежить на поверхні океану на дні всесвіту. Девахуті має на увазі, що навіть Брахма, коли він хоче побачити Господа, мусить медитувати на Нього. «Ти сім’я всього творіння,    —    каже Девахуті.    —    Хоча Брахма народився безпосередньо від Тебе, йому доводиться багато років медитувати, але й після того Він не може побачити Тебе віч-на-віч. Твоє тіло лежить на водяному обширі на дні всесвіту, й тому Тебе називають Ґарбгодакашаї Вішну».

Цей вірш пояснює також природу велетенського тіла Господа. Це тіло трансцендентне, і матерія не може доторкнутися до нього. Матеріальний прояв виник із Його тіло, і це означає, що Його тіло існувало ще до початку творення матерії. З цього випливає, що трансцендентне тіло Вішну не складається з матеріальних елементів. Тіло Вішну    —    це джерело всіх інших живих істот, а також матеріальної природи, яку деж зараховують до енерґій Верховного Бога-Особи. Девахуті каже: «Ти основа матеріального прояву і всієї створеної енерґії. Отож не диво, що Ти здатний звільнити мене тенет майі, пояснивши філософію санкг’ї. Дивно те, що Ти народився з мого лона. Ти джерело всього творіння, однак Ти милостиво погодився народитися моїм сином. Це справжнє диво. Твоє тіло    —    джерело всього всесвіту, однак Ти вкладаєш Своє тіло в утробу звичайної жінки, як оце я. Для мене це найбільше чудо».

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші Девахуті проголошує, що, хоча Господь, Абсолютна Істина, не змушений нічого робити, Він посідає багато різних енерґій. Ці слова знаходять підтвердження в Упанішадах. Немає нікого вищого за Господа чи рівного Йому, і всю діяльність у всесвіті виконують Його енерґії, так що здається, ніби все відбувається само собою. Отже, як видно з цього вірша, керувати ґунами матеріальної природи доручено різним Господнім представникам, як оце Брахма, Вішну та Шіва, і кожен з них наділений певною могутністю, але Сам Верховний Господь стоїть осторонь від цієї діяльності. Девахуті каже: «Хоча Сам Ти нічого не робиш, Твої задуми мають абсолютну силу. Щоб виконати Свою волю, Ти не потребуєш нікого іншого, поза Собою. Врешті-решт, Ти Верховна Душа і найвищий владика. Тому ніхто не може стати на заваді виконанню Твоєї волі». Верховний Господь може зруйнувати задуми будь-кого іншого. Як кажуть, людина гадає, а Бог дозволяє. Але коли Верховний Бог-Особа гадає щось зробити, Його задумам ніхто не може завадити. Він абсолютний. Виконання наших бажань врешті-решт залежить від Нього, але сказати, що виконання Господніх бажань залежить від когось іншого аж ніяк не можна. Це Його незбагненна могутність. Що для звичайних живих істот немислимо, для Нього не становить жодних труднощів. Але хоча Він безмежний, Він дозволяє пізнати Себе за допомогою достовірних писань, як оце Веди. Ш́абда-мӯлатва̄т    —    Його можна пізнати за допомогою шабда-брахми, ведичної літератури.

Навіщо існує це творіння? Господь є Верховний Бог-Особа для всіх живих істот, і тому Він створює матеріальний прояв для тих живих істот, які хочуть насолоджуватися матеріальною природою чи панувати над нею. Як Верховний Бог-Особа, Він виконує бажання всіх істот. Веди підтверджують: еко бахӯна̄м̇ йо відадга̄ті ка̄ма̄н    —    найвища істота задовольняє потреби численних живих істот. Бажанням різноманітних живих істот немає краю, і Верховний Бог-Особа, єдина верховна істота, Сам підтримує всіх живих істот і задовольняє їх за допомогою Своєю незбагненної енерґії.

ПОЯСНЕННЯ: Під час знищення всесвіту Господь іноді проявляє Себе в образі маленького хлопчика, що лежить на баньяновому листку, який плаває в водах всесвітнього потопу. Тому Девахуті каже: «Те, що Ти лягаєш у черево звичайної жінки, як оце я, не таке велике диво, адже під час знищення всесвіту Ти в образі немовляти лягаєш на баньяновий листок і плаваєш у водах потопу. Якщо Ти можеш це зробити, то немає великого дива в тому, що Ти можеш лягти в мою утробу. Ти вчиш усіх нас, що люди в цьому матеріальному світі, які дуже люблять дітей і тому одружуються, прагнучи мати дітей і таким чином насолоджуватися сімейним життям, можуть мати сином Верховного Бога-Особу. Найдивовижніше те, що Сам Господь смокче палець Своєї ноги».

Якщо всі великі мудреці й віддані до останку присвячують свої сили й дії на служіння лотосовим стопам Господа, це означає, що пальці Його лотосових стіп являють собою джерело якоїсь трансцендентної втіхи. Господь смокче палець Своєї стопи для того, щоб скуштувати той нектар, якого завжди прагнуть віддані. Іноді Верховний Бог-Особа Сам з подивом задумується над тим, скільки в Ньому криється трансцендентної насолоди, і, щоб пізнати смак Своєї власної енерґії, Він іноді приймає становище, яке Йому дає змогу це робити. Господь Чайтан’я    —    це Сам Крішна, який приходить в образі відданого, щоб пізнати солодкий смак трансцендентних стосунків із Собою, що ним насолоджується Шріматі Радгарані, найбільша з відданих.

ПОЯСНЕННЯ: У попередніх віршах ішлося про трансцендентні якості Верховного Бога-Особи загалом. А в цьому вірші визначено конкретну мету з’явлення Господа Капіли. За посередництвом Своїх різноманітних енерґій Він дарує різні тіла живим істотам, зумовленим бажанням панувати над матеріальною природою, але з часом живі істоти так деґрадують, що не можуть врятуватися, якщо Він не дарує їм знання. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь втілюється щоразу, коли люди втрачають з ока істинну мету існування в матеріальному світі. Втілившись в образі Капіли, Господь вчить палі душі й дарує їм знання та відданість, за допомогою яких вони можуть повернутися до Верховного Бога. Існує багато втілень Верховного Бога-Особи, як оце вепр, риба, черепаха і напівлюдина-напівлев. Господь Капіладева    —    це одне з таких втілень Всевишнього Бога. Цей вірш засвідчує, що Господь Капіладева з’явився на поверхні землі для того, щоб дарувати трансцендентне знання заблудлим зумовленим душам.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш підкреслює велику духовну могутність повторення, слухання чи пам’ятання святого імені Верховного Господа. Рупа Ґосвамі, аналізуючи наслідки гріховних вчинків зумовленої душі, доводить у «Бгакті-расамріта-сіндгу», що ті, хто присвячує себе відданому служінню, звільняються від наслідків усіх гріхів. Те саме сказано в «Бгаґавад-ґіті». Господь каже, що Він бере на Себе відповідальність за того, хто віддається Йому, і захищає таку особу від усіх наслідків її гріхів. Якщо потворюючи святе ім’я Верховного Бога-Особи людина так швидко очищується від усі гріхів, що вже тоді казати за тих, хто бачить Його віч-на-віч?

Цей вірш вказує ще на один важливий момент: той, хто очистився, слухаючи й повторюючи святі імена Господа, відразу ж стає гідним проводити ведичні жертвопринесення. Загалом ведичні жертвопринесення дозволяють відправляти тільки тому, хто народився в брахманській сім’ї, хто пройшов десять очисних обрядів і хто обізнаний з ведичною літературою. Однак тут вжито слова садйах̣, що означає «негайно». Шрідгара Свамі також відзначає, що така людина відразу ж стає гідна відправляти ведичні жертвопринесення. Людина народжується в родині низької касти собакоїдів через свої гріхи в минулому, але коли вона чисто, або без образ, повторює і слухає святі імена, вона відразу ж звільняється від гріхів. Вона не лише звільняється від гріхів, але й отримує плоди всіх очисних процесів. В родині брахманів народжуються, звичайно ж, завдяки праведним вчинкам у минулому житті. Та все одно дитина, яка народилася в брахманській родині, повинна прийняти посвяту, отримати священний шнур і пройти багато інших очисних обрядів перш ніж її будуть вважати за гідного брахману. Однак той, хто повторює святе ім’я Господа, навіть якщо він народився в родині собакоїдів-чандалів, не потребує ніяких очисних обрядів. Просто повторюючи Харе Крішна, він відразу ж очищується і нічим не поступається найбільш вченому брахмані.

У зв’язку з цим Шрідгара Свамі особливо зауважує: анена пӯджйатвам̇ лакшйате. Деякі кастові брахмани наполягають, з повторення Харе Крішна людина тільки починає очищуватися. Звичайно, все залежить від конкретного випадку і від того, наскільки чисто людина повторює святе ім’я, але якщо людина повторює святе ім’я Господа без образ, то щодо неї зауваження Шрідгари Свамі повністю справедливе, тому що вона відразу ж стає вища за брахману. Шрідгара Свамі каже, що така людина стає пӯджйатвам, тобто заслуговує на повагу, яку виявляють найбільш вченому брахмані, і здобуває право проводити ведичні жертвопринесення. Якщо просто повторюючи святі імена Господа людина відразу очищується, то що вже казати за тих, хто, як Девахуті, бачить Верховного Господа віч-на-віч і розуміє природу Його з’явлення.

Зазвичай питання щодо посвяти вирішує істинний духовний вчитель, який веде учня в духовному житті. Коли він бачить, що учень, повторюючи святі імена, очистився і набув потрібних якостей, він дає учневі священний шнур, відзначаючи, що він нічим не поступається брахмані. Це підтверджує Шрі Санатана Ґосвамі в «Харі-бгакті-віласі»: «Як просту бронзу можна за допомогою алхімічних методів перетворити на золото, так будь-яку особу можна перетворити на брахману за допомогою дікша-відгани, тобто посвяти».

Дехто каже, що повторюючи святі імена, людина починає очищуватися і завдяки тому в наступному житті народиться в родині брахманів і пройде всі очисні обряди. Однак нині навіть нащадки найліпших брахманських родин не проходять очисних обрядів, мало того, немає навіть певності, що вони справді народилися від батька-брахмани. Раніше всі виконували очисний обряд ґарбгадгани, але нині ніхто не дбає про ґарбгадгану, очисний обряд перед зачаттям дитини. За таких обставин ніхто не може бути певним, чи справді батьком дитини був брахмана. Посідає людина якості брахмани, чи ні, визначає істинний духовний вчитель. Тільки він, оцінивши якості учня, може визнати його за брахману. Двіджа, тобто двічінароджений,    —    це той, кого духовний вчитель визнав за брахману, дарувавши йому священний шнур під час церемонії, заснованої на засадах панчаратріки. Це підтверджує Санатана Ґосвамі: двіджатвам̇ джа̄йате. Коли людина очистилася, повторюючи святі імена Господа, духовний вчитель дає їй посвяту і визнає її за брахману. Тоді вона розвивається далі і стає істинним вайшнавою. Тобто вайшнава вже посідає всі якості брахмани.

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано в попередньому вірші, той, хто хоча б один раз без жодних образ повторив святе ім’я Бога, відразу стає гідним проводити ведичні жертвопринесення. Не слід дивуватися цим словам «Шрімад-Бгаґаватам». Ми не повинні сумніватися в цьому чи думати: «Як може людина, просто повторивши святе ім’я Господа, стати настільки святою, щоб її порівнювати з найпіднесенішим брахманою?» Щоб розсіяти такі сумніви в розумі недовірливих людей, Девахуті в цьому вірші пояснює, що цього рівня повторення святих імен Господа досягають не в одну мить і що ті, хто на нього піднявся, вже виконали всі ведичні обряди і жертвопринесення. В цьому немає нічого дивного, тому що ніхто не може повторювати святе ім’я Господа в цьому житті, якщо не пройшов уже всі нижчі ступені, як оце ведичні жертвопринесення й ритуали, вивчення Вед і дотримання арійських звичаїв. Ті, хто повторює святі імена, пройшли це все в попередніх життях. Усім зрозуміло, що студент юридичного факультету в університеті вже закінчив загальноосвітню школу. Так само, якщо люидна повторює святе ім’я Господа: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе,    —    вона вже пройшла всі попередні ступені. Як тут сказано, якщо в людини просто на кінчику язика лунає святе ім’я, вона гідна хвали. Повторюючи святе ім’я, немає потреби навіть розуміти суть усього процесу: образливий рівень, рівень звільнення від образ і рівень чистого повторення,    —    якщо святе ім’я лунає на кінчику язика, цього досить. У вірші вжито слово на̄ма, яке стоїть в однині, і це означає, що досить одного імені, «Крішна» чи «Рама». Не обов’язково повторювати всі святі імена Господа. Господь має безліч святих імен, отож людині немає потреби повторювати всі ці імена, щоб довести, що вона вже виконала всі ведичні ритуали. Якщо людина хоча б один раз повторила святе ім’я, це означає, що вона вже склала всі іспити в духовному житті, а про тих, хто повторює святе ім’я постійно, двадцять чотири години на добу, вже годі й казати.

Слово тубгйам («тільки Тобі») в цьому вірші підкреслює, що треба повторювати ім’я Бога, а не будь-яке ім’я півбога чи Господньої енерґії, всупереч твердженням майаваді. Тільки святе ім’я Верховного Господа дасть бажаний плід. Кожен, хто ставить святе ім’я Верховного Господа на один рівень з іменами півбогів, стає пашанді, тобто блюзнір.

Святе ім’я треба повторювати для того, щоб задовольнити Верховного Господа, а не для задоволення чуттів чи для заробітку. Якщо людина повторює святе ім’я з чистими думками, то, навіть якщо вона з’явилася на світ у низькій родині, серед собакоїдів, вона гідна найбільшої слави, бо не лише зуміла очистити саму себе, але й здатна рятувати інших. Вона здатна пояснити силу трансцендентного імені Господа, як це робив Тгакура Харідаса. Він народився у мусульманській родині, однак з огляду на те, що він без образ оспівував святе ім’я Верховного Господа, Господь Чайтан’я наділив його повноваженнями ачар’ї, вчителя святого імені. Те, що він народився в родині, яка не дотримувалася ніяких ведичних приписів, не відігравало ніякої ролі. Чайтан’я Махапрабгу і Адвайта Прабгу визнали його авторитет, тому що він без образ повторював святе ім’я Господа. Такі великі авторитети, як Адвайта Прабгу і Господь Чайтан’я, відразу вирішили, що він вже виконав усі аскези, вивчив Веди і провів усі жертвопринесення. Це само собою випливало з його поведінки. Однак деякі спадкові брахмани, яких називають смарта-брахманами, вважають, що, навіть якщо визнати чистоту людей, які повторюють святе ім’я Господа, їм все одно слід дотримуватися ведичних приписів або чекати наступного життя, коли вони народяться в родинах брахманів і зможуть виконувати ведичні обряди. Але це помилкові уявлення. Той, хто повторює святе ім’я, не має потреби чекати до наступного життя, щоб очиститися. Він уже очистився. Треба розуміти, що він уже виконав усі можливі обряди. Навпаки, так званим брахманам треба виконати численні аскези, перш ніж вони досягнуть цього рівня чистоти. Існує дуже багато ведичних приписів, які тут не згадано, але той, хто повторює святе ім’я, всі їх уже виконав.

Слово джухувух̣ означає, що люди, які повторюють святе ім’я, вже виконали всі жертвопринесення. Саснух̣ означає, що вони вже відвідали всі святі місця і виконали там усі очисні обряди. Їх названо словом а̄рйа̄х̣, тому що вони вже виконали всі вказівки писань і набули всіх якостей, потрібних для того, щоб їх зарахувати до ар’янів. Ар’янами називають цивілізованих людей, які впорядкувують своє життя згідно з приписами Вед. Кожен відданий, який повторює святе ім’я Господа, налжеить до найліпших серед ар’янів. Той, хто не вивчив Веди, не може стати ар’яном, але коли людина повторює святе ім’я, це само собою означає, що вона вже вивчила всі ведичні писання. Тут вжито слова анӯчух̣,яке вказує, що вони виконали всі настанови писань і тому тепер гідні бути духовними вчителями.

Вже саме слово ґр̣н̣анті, вжите в цьому вірші, свідчить про те, що людина, яка повторює святе ім’я, досягнула досконалості виконання всіх ритуалів. Якщо людина сидить у кріслі судді й вирішує судові справи, це означає, що вона вже склала всі іспити з права й перебуває на вищому рівні за тих, хто тільки вивчає юриспруденцію чи буде вивчати її в майбутньому. Так само, ті, хто повторює святе ім’я, перебувають на трансцендентному рівні й перевершують тих, хто ще тільки виконує ведичні ритуали і розвиває в собі потрібні якості (тобто тих, хто народився в брахманських родинах, але ще пройшов очисних обрядів і тільки готується вивчати ведичні ритуали й виконувати жертвопринесення в майбутньому).

У різних місцях Вед є багато тверджень про те, що той, хто повторює святе ім’я Господа, відразу ж очищується від зумовленості і що кожен, хто чує святе ім’я Господа, навіть якщо народився у родині собакоїдів, відразу ж звільняється з лабет матеріального рабства.

ПОЯСНЕННЯ: Девахуті, мати Капіли, не продовжуючи свої молитви далі й далі, підводить підсумок і каже, що Господь Капіла    —    це не хто інший, як Вішну, якого вона, як жінка, нездатна належно уславити самою молитвою. Вона стала підносити молитви для того, щоб задовольнити Господа. Слід відзначити вжите в цьому вірші слово пратйак. Практика йоґи містить у собі вісім ступенів: яма, ніяма, асана, пранаяма, прат’яхара, дгарана, дг’яна і самадгі. Прат’яхара означає «згортання діяльності чуттів». Досягнути такого рівня усвідомлення Верховного Господа, який проявляє Девахуті, може тільки той, хто відірвав чуття від матеріальної діяльності. Коли людина присвячує себе відданому служінню, це не залишає її чуттям можливості віддатися якій-небудь іншій діяльності. Перебуваючи в такій досконалій свідомості Крішни, можна пізнати Верховного Господа таким, яким Він є.

ПОЯСНЕННЯ: Господь всебічно досконалий, і тому Його любов до матері також досконала. Вислухавши молитви матері, Він шанобливо, серйозно і ввічливо відповів їй.

ПОЯСНЕННЯ: Віддане служіння таке досконале, що, просто дотримуючись його правил і виконуючи їх під керівництвом духовного вчителя, людина, як тут сказано, досягає свободи від тенет майі ще в цьому тілі. На шляхах практики йоґи чи філософських роздумів людина ніколи не має певності щодо того, досягнула вона досконалості чи ні. Але у відданому служінні, якщо людина непохитно вірить у настанови істинного духовного вчителя і дотримується всіх приписів, вона неодмінно досягне звільнення, навіть перебуваючи у своєму тілі. Шріла Рупа Ґосвамі у «Бгакті-расамріта-сіндгу» підтверджує це: іха̄ йасйа харер да̄сйе    —    незалежно від свого становища кожен, чиєю єдиною метою є служити Верховному Господу під керівництвом духовного вчителя, називається джіван-мукта, тобто людиною, що звільнилася ще у своєму матеріальному тілі. Іноді в розумі неофітів виникають сумніви щодо того, чи досягнув звільнення їхній духовний вчитель, і тілесна діяльність духовного вчителя приводить їх у замішання. Однак за тілом духовного вчителя та його фізичною діяльністю не можна визначити, звільнений він чи ні. Для цього треба дивитися на духовні якості та діяльність духовного вчителя. Слово джіван-мукта означає, що людина залишається в матеріальному тілі (а оскільки тіло матеріальне, воно має певні матеріальні потреби), однак незважаючи на це вона повністю занурена у служіння Господу і тому її слід вважати за звільнену.

Бути звільненим означає перебувати у своєму справжньому становищі. Таке визначення дає «Шрімад-Бгаґаватам»: муктір... сварӯпен̣а вйавастгітіх̣. Сварупу, або істинну сутність живої істоти, описує Господь Чайтан’я: джівера ‘сварӯпа’ хайа    — кр̣шн̣ера ‘нітйа-да̄са    —    за своєю істинної природою жива істота вічний слуга Верховного Господа. Якщо хтось на сто відсотків присвятив себе відданому служінню Господу, його слід вважати за звільненого. Судити про те, звільнена людина чи ні, треба за тим, наскільки вона присвятила себе відданому служінню, і ні за чим іншим.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальне існування сповнюють численні тривоги, і тому всі, хто живе в матеріальному світі, відчувають страх. Той, хто звільняється від матеріального існування, само собою здобуває свободу від усіх тривог і страхів. Людина, яка йде шляхом відданого служіння, який пояснив Господь Капіла, дуже легко досягає звільнення.

ПОЯСНЕННЯ: Місія, з якою Верховний Бог-Особа з’явився в образі Капіли, полягала в тому, щоб принести трансцендентне знання філософії санкг’ї, нерозривно пов’язаної з відданим служінням. Давши це знання матері і, в її особі, всьому світові, Капіладева не мав більше потреби залишатися вдома і тому, попрохавши в матері дозволу, пішов геть. Можна зрозуміти, що Він покинув дім для того, щоб присвятити Себе практиці самоусвідомлення, хоча Йому нічого було шукати на шляху самоусвідомлення, бо Він Сам був тим, кого повинні пізнати шукачі духовного самоусвідомлення. Отже, цим вчинком Верховний Бог-Особа, діючи як звичайна людина, показує приклад, на якому можуть вчитися інші. Звичайно, Він міг залишитися разом з матір’ю, але Він хотів показати, що немає потреби постійно жити з сім’єю. Найліпше жити самому як брахмачарі, санн’ясі чи ванапрастзі і протягом усього життя розвивати свідомість Крішни. Тим, хто неспроможний жити самотньо, дозволяють жити сімейним життям разом з дружиною і дітьми, але не для задоволення чуттів, а для розвитку свідомості Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Девахуті не покинула свій дім, тому що жінці ніколи не радять іти з дому. Жінка залежна від інших. Приклад тої самої Девахуті показує, що до заміжжя вона перебувала під опікою свого батька, Сваямбгуви Ману, після того він віддав її в дар Кардамі Муні. Юність вона провела під опікою свого чоловіка, а тоді народився її син, Капіла Муні. Щойно син підріс, її чоловік покинув дім, а син виконав Свій обов’язок перед матір’ю і теж пішов з дому. Вона теж могла покинути дім, але не зробила цього. Вона залишилася вдома і почала практикувати бгакті-йоґу, згідно з настановами свого великого сина, Капіли Муні. Завдяки її практиці бгакті-йоґи вся оселя стала подібною до квіткової корони річки Сарасваті.

ПОЯСНЕННЯ: Йоґи, брахмачарі, ванапрастги та санн’ясі мають звичай митися тричі на день: рано-вранці, опівдні та ввечері. Цього правило суворо дотримуються навіть деякі ґріхастги, передусім брахмани, що перебувають на високому рівні духовної свідомості. Девахуті була царівною і з чоловіком жила, майже як цариця. Хоча Кардама Муні не був цар, за допомогою своєї йоґічної містичної сили він оточив Девахуті розкошами прекрасного палацу, служницями і всім багатством. Однак ще в присутності чоловіка вона привчила себе до аскези, і тому аскеза не становила для неї труднощів. Через суворі аскези, які вона стала накладати на себе після відходу чоловіка й сина, її тіло дуже схудло. Надмірна огрядність не дуже сприяє швидкому духовному розвитку. Треба намагатися, навпаки, позбуватися зайвої ваги, бо вона перешкоджає духовному пізнанню. Треба пильнувати, що не переїдати, не спати забагато й не жити в надмірних розкошах. Добровільно вдаючись до аскези й приймаючи певні труднощі, треба обмежувати себе в їді та сні. Це стосується всіх, хто практикує будь-який різновид йоґи, чи це бгакті-йоґа, чи це ґ’яна-йоґа, чи це хатга-йоґа.

ПОЯСНЕННЯ: Слова про те, що достаткам Кардами Муні заздрили навіть космічні мандрівники, стосуються жителів райських планет. Їхні повітряні кораблі зовсім не схожі на сучасний винахід, літаки, що можуть перелетіти з країни в країну. Їхні повітряні кораблі можуть перелітати з планети на планету. «Шрімад-Бгаґаватам» часто розповідає про кораблі, які дозволяли подорожувати між планетами і які посідали головно жителі вищих планетних систем. І хто може стверджувати, що вони не подоружують цими кораблями й нині? Швидкість наших літаків та ракет дуже обмежена, але, як ми вже читали перед цим, Кардама Муні мандрував у космосі кораблем, схожим на ціле місто, відвідуючи всі райські планети. Це не був звичайний літак, і це не була звичайна космічна подорож. Кардама Муні був такий могутній йоґ-містик, що його багатству заздрили навіть жителі небесних планет.

ПОЯСНЕННЯ: З цих описів, що багатий дім пишався коштовними каменями, слоновою кісткою, добірним мармуром і меблями з золота й самоцвітів. Вся тканина, як тут зазначено, була помережана золотом. По суті, все в господарстві являло собою велику цінність. Це начиння сильно відрізнялося від нинішнього начиння з пластмаси чи дешевого металу. У ведичній цивілізації всі предмети домашнього вжитку повинні були мати якусь цінність. В разі потреби за них можна було відразу ж щось виміняти. Таким чином навіть зламані чи непотрібні меблі та начиння являли собою якусь цінність. Індуси понині дотримуються в господарстві цього правила. Вони купують металеве начиння, золоті прикраси, срібний посуд, дорогий шовковий одяг, вишитий золотом, і в разі потреби можуть відразу ж отримами за це все якісь гроші. Сімейні люди іноді користуються послугами лихварів та міняйл.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш гарно описує ідеальні стосунки між чоловіком і дружиною. Кардама Муні, виконуючи обов’язки чоловіка, оточив Девахуті всіма розкошами, але разом з тим залишався цілковито неприв’язаний до неї. Щойно їхній син, Капіладева, підріс, Кардама відразу ж обірвав будь-які зв’язки з сім’єю. Що стосується Девахуті, то вона була дочка великого царя, Сваямбгуви Ману, і відзначалася великою вродою та чудовими якостями, але вона в усьому покладалася на свого чоловіка й залишалася у повній залежності від нього. Згідно з законами Ману прекрасній статі, жінкам, на жодній стадії життя не слід давати незалежність. У дитинстві жінка повинна залишатися під опікою батьків, у молодості вона повинна жити під опікою чоловіка, а в старості    —    під опікою своїх дорослих дітей. Прикладом життя, заснованого на цих вказіках «Ману-самхіти», служить історія Девахуті: в дитинстві вона жила під опікою батька, потім, незважаючи на все своє багатство, вона залишалася в залежності від чоловіка, а після того вона жила під опікою свого сина, Капіладеви.

ПОЯСНЕННЯ: Девахуті зовсім не жалкувала за своїм матеріальним комфортом, але її глибоко засмутила розлука з сином. Хтось може запитати: якщо Девахуті без найменшого жалю відмовилася від усіх матеріальних вигод, чому її засмутила розлука з сином? Чому вона була так сильно прив’язана до сина? Відповідь дає наступний вірш. Це не був звичайний син. Її сином був Верховний Бог-Особа. Матеріальні прив’язаності можна відкинути тільки тоді, коли є прив’язаність до Верховної Особи. Це пояснено в «Бгаґавад-ґіті»: парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате    —    тільки той, хто має якийсь смак до духовного життя, може відмовитися від матеріалістичного способу життя.

ПОЯСНЕННЯ: Жінці, чий чоловік подорожує далеко від дому чи прийняв зречений стан життя, не слід надмірно журитися, тому що з нею залишається представник її чоловіка    —    син. У ведичних писаннях сказано: а̄тмаіва путро джа̄йате    —    тіло чоловіка живе в сині. Строго кажучи, якщо в жінки є дорослий син, вона не вдова. Поки Капіла Муні залишався з Девахуті, вона не так страждала від розлуки з чоловіком, але коли Капіла Муні теж пішов з дому, вона глибоко зажурилася. Вона журилася не через матеріальну прив’язаність до Кардами Муні, а через щиру любов до Бога-Особи.

Цей вірш порівнює горе Девахуті до горя корови, яка втратила своє телятко. Корова, яка втратила телятко, плаче день і ніч. Так само Девахуті глибоко сумувала і зі сльозами прохала друзів та родичів: «Будь ласка, приведіть мого сина додому, бо я не можу жити без Нього. Без Нього я помру». Палка любов до Верховного Бога-Особи, навіть якщо вона проявляється як любов до сина, дарує людині велике духовне благо. Прив’язаність до матеріального сина примушує людину залишатися в матеріальному світі, але та сама прив’язаність, скерована на Верховного Господа, піднімає до духовного світу й приводить у товариство Господа.

Кожна жінка може набути таких самих якостей, які мала Девахуті, і тоді теж отримати своїм сином Верховного Бога-Особу. Якщо Верховний Бог-Особа може народитися сином Девахуті, Він може народитися сином будь-якої іншої жінки, якщо вона має відповідні якості. Той, кому пощастило мати сином Верховного Господа, отримує радість виховання хорошого сина в цьому світі, а разом з тим отримати можливість піти в духовний світ і віч-на-віч спілкуватися з Богом-Особою.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш на практичному прикладі показує, як за допомогою свідомості Крішни досягнути високого рівня духовного розвитку. Капіладева    —    це Крішна, що з’явився як син Девахуті. Коли Капіладева пішов з дому, Девахуті постійно думала про Нього і таким чином завжди перебувала у свідомості Крішни. Її постійне заглиблення у свідомість Крішни дало їй змогу позбутися прив’язаностей до домашнього вогнища.

Якщо ми не перенесемо свою прив’язаність на Верховного Бога-Особу, нам не вдасться звільнитися від матеріальних прив’язаностей. «Шрімад-Бгаґаватам» підтверджує, що неможливо звільнитися за допомогою умоглядних філософських роздумів. Просте розуміння того, що ми не матерія, а духовна душа, чи Брахман, ще не очищує нашого інтелекту. Навіть якщо імперсоналіст досягає найвищого рівня духовного самоусвідомлення, він не може втвердитися у трансцендентному любовному служінні Верховному Господу і тому знову падає на рівень матеріальної прив’язаності.

Віддані вдаються до відданого служіння, слухаючи про ігри Верховного Господа і прославляючи Його діяння, що дає їм змогу постійно пам’ятати Його прекрасний вічний образ. Той, хто служить Господу, вважає себе за Його друга чи слугу і присвячує Йому всі свої багатства, отримує можливість увійти в царство Бога. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті»: тато ма̄м̇ таттвато джн̃а̄тва̄    —    за допомогою чистого відданого служіння можна пізнати Верховного Бога-Особу таким, який Він є, і завдяки тому стати гідним увійти в Його товариство на одній з духовних планет.

ПОЯСНЕННЯ: В попередньому вірші сказано, що Девахуті вже пізнала Абсолютну Істину. Отож у когось може виникнути запитання: навіщо їй було медитувати? Річ у тім, що теоретичне обговорення Абсолютної Істини приводить до розуміння її безособистісної концепції, а коли людина серйозно обговорює образ, якості, діяння й оточення Верховного Бога-Особи, вона занурюється в медитацію на Нього. До того, хто досконало зрозумів Верховного Господа, само собою приходить знання про безособистісний Брахман. Залежно від становища трансценденталіста, Абсолютна Істина відкривається йому або як безособистісний Брахман, або як локалізована Наддуша, або, врешті-решт, як Верховний Бог-Особа. Отже, якщо людина пізнала Верховну Особу, це означає, що вона вже володіє знанням про Наддушу і про безособистісний Брахман.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано брахма-бгӯтах̣ прасанна̄тма̄. Це означає, що, не звільнившись від матеріального рабства і не доясгнувши Брахмана, неможливо зрозуміти віддане служіння чи присвятити себе практиці свідомості Крішни. Якщо хтось присвятив себе відданому служінню Крішні, це свідчить про те, що він уже пізнав Брахман, бо трансцендентне знання про Верховного Бога-Особу вміщує в собі знання про Брахман. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: брахман̣о хі пратішт̣га̄хам    —    особистісний аспект Абсолютної Істини, Бог-Особа, не залежить від Брахмана. «Вішну Пурана» також підтверджує, що той, хто віддається під притулок всеблагого Верховного Господа вже пізнав Брахман. Іншими словами, той, хто став вайшнавою, уже само собою брахмана.

Інший важливий момент, на який вказано в цих віршах, полягає в тому, що відданий повинен дотримуватися визначених у писаннях правил. Те саме сказано в «Бгаґавад-ґіті»: йукта̄ха̄ра-віха̄расйа. Коли людина присвячує себе відданому служінню у свідомості Крішни, їй так само треба їсти, спати, захищатися і жити статевим життям, бо це потреби тіла. Але виконує ці всі дії згідно з певними приписами. Вона повинна їсти тільки крішна-прасад, спати стільки, скільки радять писання. Її принцип полягає в тому, щоб зменшити тривалість сну і кількість їжі, приймаючи рівно стільки, скільки потірбно для здоров’я. Сказати коротко, мета її життя    —    це духовний розвиток, а не задоволення чуттів. Так само треба обмежувати статеве життя. Статеве життя призначене тільки для того, щоб зачинати дітей, які зможуть розвинути свідомість Крішни. Поза цим статеве життя не потрібне. Приписи відданого служіння нічого не забороняють, але роблять усе впорядкованим, йукта, допомагаючи людині завжди пам’ятати про вищу мету. Живучи за цими приписами, людина очищується і позбувається всіх оманних уявлень, породжених з невігластва. Тут особливо зазначено, що вона звільняється від усього того, що призводить до матеріального рабства.

Санскритський вираз анартга-ніврітті вказує на те, що для живої істоти матеріальне тіло непотрібне й небажане. Ми    —    духовні душі, що зовсім не потребують матеріального тіла. Але забажавши насолоджуватися матеріальним тілом, ми його отримуємо від матеріальної енерґії, що кориться волі Верховного Бога-Особи. Щойно ми повертаємося до свого одвічного становища слуги Верховного Господа, ми починаємо забувати про тілесні потреби, а вкінці забуваємо й про саме тіло.

Іноді уві сні ми бачимо себе в якомусь тілі і діємо в цьому чужому для нас тілі. Мені може приснитися, що я літаю в небі або що я мандрую лісом чи якимись невідомими місцями. Але коли я прокидаюся, я забуваю про всі ці тіла. Так само, коли людина розвиває свідомість Крішни й повністю віддається Господу, вона забуває про всі зміни, що відбуваються з її тілом. Ми змінюємо тіло постійно, починаючи від моменту, коли ми з’явилися в утробі матері. Але коли ми пробуджуємо в собі свідомість Крішни, ми забуваємо про всі ці тіла. Тілесні потреби відходять на другий план, тому що наша першочергова потреба полягає в тому, щоб задовольнити душу справжнім, духовним життям. Віддане служіння у повній свідомості Крішни    —    це та діяльність, яка піднімає нас на трансцендентний рівень.

Слова бгаґаватй а̄тма-сам̇ш́райе вказують на Бога-Особу в образі Верховної Наддуші, душі кожної істоти. У «Бгаґавад-ґіті» Крішна каже: біджам̇ ма̄м̇ сарва-бгӯта̄на̄м    —    «Я джерело всіх живих істот». Той, хто за допомогою відданого служіння приймає притулок у Верховної Істоти, утверджується в досконалому розумінні Бога-Особи. Як пояснює Капіла: мад-ґун̣а-ш́руті-ма̄трен̣а    —    той, хто знайшов притулок у Богові-Особі й перебуває в повній свідомості Крішни, почувши про трансцендентні якості Господа, відразу ж проймається почуттями любові до Бога.

Девахуті отримала від свого сина, Капіладеви, вичерпні й докладні пояснення про те, як зосереджувати розум на образі Вішну. Дотримуючись настанов свого свого сина щодо відданого служіння, вона з великою відданістю та любов’ю споглядала в своєму серці Господній образ. Це найвища досконалість на шляху пізнання Брахмана, практики містичної йоґи чи відданого служіння. В кінцевому підсумку, коли людина повністю занурена в думки про Верховного Господа й постійно медитує на Нього, вона перебуває на рівні найвищої досконалості. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що того, хто завжди перебуває в такій свідомості, треба вважати за найпіднесенішого йоґа.

Справжня мета всіх методів пізнання трансцендентного    —    ґ’яна-йоґи, дг’яна-йоґи і бгакті-йоґи    —    це піднятися на рівень відданого служіння. Якщо людина просто намагається пізнати Абсолютну Істину чи Наддушу, але не виконує відданого служіння, її зусилля йдуть намарне. Її працю порівнюють до праці людини, яка обмолочує полову, коли від неї вже відділили все зерно. Якщо людина не розуміє, що остаточна мета духовного шляху    —    це Верховний Бог-Особа, то її роздуми чи практика містичної йоґи не мають ніякого сенсу. В практиці аштанґа-йоґи сьомий ступінь досконалості    —    це дг’яна. Але ця сама дг’яна становить лише третій ступінь відданого служіння. У відданому служінні є дев’ять ступенів. Перший ступінь    —    це слухання, а за ним іде оспівування і медитація. Отже, виконуючи віддане служіння, людина само собою стає вмілим ґ’яні та йоґом. Іншими словами, ґ’яна та йоґа    —    це попередні стадії, що передують відданому служінню.

Девахуті вміла добре відрізняти сутність від неістотного. Вона зосереджувала розум в спогляданні образу Вішну, як її навчив у всіх подробицях її усміхнений син, Капіладева. Разом з тим вона думала про Капіладеву, Верховного Бога-Особу, і таким чином досягнула повної досконалості всіх аскез, покут і пошуків трансцендентного знання.

ПОЯСНЕННЯ: Один великий вайшнава сказав, що того, хто не пам’ятає про своє тіло, уже не зв’язують пута матеріального існування. Доки ми пам’ятаємо про існування тіла, доти ми живемо зумовленим життям під впливом трьох ґун матеріальної природи. Коли людина забуває про існування тіла, її зумовленому, матеріальному життю настає край. По-справжньому забути про тіло можна тоді, коли ми залучаємо чуття до трансцендентного любовного служіння Господу. В зумовленому стані людина використовує чуття на служіння сім’ї, громаді чи країні. Лише коли вона забуває про свою приналежність до цих матеріальних формувань і усвідомлює себе як вічного слугу Верховного Господа, вона може по-справжньому забути про матеріальне існування.

Це забуття приходить, коли людина служить Господу. Відданий більше не бажає за допомогою свого тіла служити своїм чуттям, задовольняючи їх у стосунках із сім’єю, громадою, країною, людством тощо. Він просто служить Верховному Богові-Особі, Крішні. Це досконала свідомість Крішни.

Відданий завжди занурений у трансцендентне щастя і тому не відчуває матеріальних страждань. Це трансцендентне щастя і є тим, що називають вічним блаженством. Згідно з думкою відданих, самадгі, чи транс,    —    це постійне пам’ятування про Верховного Господа. Якщо людина постійно перебуває в трансі, ґуни матеріальної природи ніяк не можуть подолати її чи навіть доторкнутися до неї. А коли істота звільняється від скверни трьох матеріальних ґун, їй уже не доведеться народжуватися в матеріальному світі й переселятися з одного тіла до іншого.

ПОЯСНЕННЯ: Девахуті повсякчасно перебувала в трансі і в трансцендентному блаженстві, і тому її розум був міцно зосереджений на думках про Бога-Особу. Про неї піклувалися небесні служниці, яких створив її чоловік. Згідно з Аюр-ведою, медичною наукою, людина, вільна від турбот, назагал товстіє. Розум Девахуті був занурений у свідомість Крішни і тому був вільний від будь-яких турбот, отож її тіло перестало худнути. Коли людина зрікається світу, традиції забороняють їй користуватися служінням слуг чи служниць, але Девахуті прислуговували небесні служниці. Це може здаватися порушенням правил духовного життя, але так само як вогонь здається прекрасним навіть під клубами диму, так і Девахуті сяяла бездоганною чистотою навіть серед великих розкошів, що її оточували.

ПОЯСНЕННЯ: Велике значення в цьому вірші мають слова даіва-ґуптам    —    «перебуваючи під захистом Верховного Бога-Особи». Коли людина присвячує себе на віддане служіння Верховному Господу, Господь бере на Себе турботу про тіло відданого і відданому не доводиться турбуватися про власний захист. У другій главі Другої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що повністю віддана душа не турбується про тіло. Верховний Господь піклується про підтримання незліченних тіл у всіх видах життя, отож, той, хто повністю віддає себе на служіння Йому, не залишиться без Його захисту. Девахуті природно перестала турбуватися про своє тіло, про яке піклувався Верховний Бог-Особа.

ПОЯСНЕННЯ: Досягнення Девахуті охарактеризовано тут трьома словами: а̄тма̄нам, брахма-нірва̄н̣ам і бгаґавантам. Ці слова описують поступове осягнення Абсолютної Істини, названої тут бгаґавантам. Верховний Бог-Особа перебуває на численних планетах Вайкунтгах. Нірвана означає покласти край стражданням матеріального буття. Коли істот піднімається до повного духовного розуміння чи входить у духовне царство, вона само собою звільняється від матеріальних страждань. Цей стан називається брахма-нірвана. Згідно з ведичними писаннями, нірвана означає припинення матеріалістичного життя. А̄тма̄нам означає пізнання Наддуші в своєму серці. І найвища досконалалість, якої можна досягнути    —    це пізнання Верховного Бога-Особи. Цілком зрозуміло, що Девахуті пішла на планету, яка називається Капіла Вайкунтга. Існує безліч планет Вайкунтг, на який панують різні поширення Вішну. Кожна з Вайкунтг називається за іменем певної форми Вішну. Як відомо з «Брахма-самхіти», адваітам ачйутам ана̄дім ананта-рӯпам. Ананта означає «безліч». Господь поширює Себе в безліч трансцендентних форм, і, залежно від розміщення трансцендентних символів у Його руках, Його називають Нараяна, Прад’юмна, Аніруддга, Ва̄судева і т. д. Серед Вайкунтг є також планета за назвою Капіла Вайкунтга, і саме неї пішла Девахуті, щоб там зустріти Капілу і жити вічним життям, насолоджуючись товариством свого трансцендентного сина.

ПОЯСНЕННЯ: Можна зробити висновок, що Капіла Муні спочатку пішов до Гімалаїв, а тоді рушив річищем Ґанґи і вийшов до її гирла, де вона впадає в море (нині відоме як Бенґальска затока). Океан дарував Йому оселю в тому місці, яке нині називають Ґанґа-саґара і де Ґанґа зустрічається з морем. Це місце уславилося як Ґанґа-саґар-тіртга, і люди й нині йдуть туди, щоб висловити шану Капіладеві, первинному укладачеві філософської системи санкг’ї. На жаль, філософію санкг’ї згодом спотворив самозванець, що теж прибрав ім’я Капіла, але чия філософія цілковито розходиться з наведеним у «Шрімад-Бгаґаватам» поясненням санкг’ї, яке пролунало з вуст Капіли.

ПОЯСНЕННЯ: Оповідь про Капіладеву та Його матір настільки досконала й трансцендентна, що людина, яка хоча б почує чи прочитає її, досягне найвищої досконалості, що становить мету життя,    —    така людина занурюється в любовне служіння лотосовим стопам Верховного Бога-Особи. Немає сумніву, що Девахуті, яка мала своїм сином Верховного Господа і яка якнайстаранніше виконала всі настанови Капіладеви, досягнула найвищої досконалості людського життя.