Skip to main content

Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 3.33.26

Текст

брахман̣й авастгіта-матір
бгаґаватй а̄тма-сам̇ш́райе
нівр̣тта-джіва̄паттітва̄т
кшін̣а-клеш́а̄пта-нірвр̣тіх̣

Послівний переклад

брахман̣і  —  у Брахмані; авастгіта  —  утверджений; матіх̣  —  її розум; бгаґаваті  —  у Верховному Богові-Особі; а̄тма-сам̇ш́райе  —  що перебуває в усіх живих істотах; нівр̣тта  —  звільнена; джіва  —  душі-джіви; а̄паттітва̄т  —  від скрути; кшін̣а  —  зникли; клеш́а  —  матеріальні страждання; а̄пта  —  здобуте; нірвр̣тіх̣  —  трансцендентне блаженство.

Переклад

Її розум був повністю занурений у Верховного Господа, і знання безособистісного Брахмана прийшло до неї само собою. Як душа, що пізнала Брахман, вона звільнилася від позначень, пов’язаних із матеріалістичним світоглядом. Таким чином вона позбулася всіх матеріальних страждань і здобула трансцендентне блаженство.

Коментар

ПОЯСНЕННЯ: В попередньому вірші сказано, що Девахуті вже пізнала Абсолютну Істину. Отож у когось може виникнути запитання: навіщо їй було медитувати? Річ у тім, що теоретичне обговорення Абсолютної Істини приводить до розуміння її безособистісної концепції, а коли людина серйозно обговорює образ, якості, діяння й оточення Верховного Бога-Особи, вона занурюється в медитацію на Нього. До того, хто досконало зрозумів Верховного Господа, само собою приходить знання про безособистісний Брахман. Залежно від становища трансценденталіста, Абсолютна Істина відкривається йому або як безособистісний Брахман, або як локалізована Наддуша, або, врешті-решт, як Верховний Бог-Особа. Отже, якщо людина пізнала Верховну Особу, це означає, що вона вже володіє знанням про Наддушу і про безособистісний Брахман.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано брахма-бгӯтах̣ прасанна̄тма̄. Це означає, що, не звільнившись від матеріального рабства і не доясгнувши Брахмана, неможливо зрозуміти віддане служіння чи присвятити себе практиці свідомості Крішни. Якщо хтось присвятив себе відданому служінню Крішні, це свідчить про те, що він уже пізнав Брахман, бо трансцендентне знання про Верховного Бога-Особу вміщує в собі знання про Брахман. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта»: брахман̣о хі пратішт̣га̄хам    —    особистісний аспект Абсолютної Істини, Бог-Особа, не залежить від Брахмана. «Вішну Пурана» також підтверджує, що той, хто віддається під притулок всеблагого Верховного Господа вже пізнав Брахман. Іншими словами, той, хто став вайшнавою, уже само собою брахмана.

Інший важливий момент, на який вказано в цих віршах, полягає в тому, що відданий повинен дотримуватися визначених у писаннях правил. Те саме сказано в «Бгаґавад-ґіті»: йукта̄ха̄ра-віха̄расйа. Коли людина присвячує себе відданому служінню у свідомості Крішни, їй так само треба їсти, спати, захищатися і жити статевим життям, бо це потреби тіла. Але виконує ці всі дії згідно з певними приписами. Вона повинна їсти тільки крішна-прасад, спати стільки, скільки радять писання. Її принцип полягає в тому, щоб зменшити тривалість сну і кількість їжі, приймаючи рівно стільки, скільки потірбно для здоров’я. Сказати коротко, мета її життя    —    це духовний розвиток, а не задоволення чуттів. Так само треба обмежувати статеве життя. Статеве життя призначене тільки для того, щоб зачинати дітей, які зможуть розвинути свідомість Крішни. Поза цим статеве життя не потрібне. Приписи відданого служіння нічого не забороняють, але роблять усе впорядкованим, йукта, допомагаючи людині завжди пам’ятати про вищу мету. Живучи за цими приписами, людина очищується і позбувається всіх оманних уявлень, породжених з невігластва. Тут особливо зазначено, що вона звільняється від усього того, що призводить до матеріального рабства.

Санскритський вираз анартга-ніврітті вказує на те, що для живої істоти матеріальне тіло непотрібне й небажане. Ми    —    духовні душі, що зовсім не потребують матеріального тіла. Але забажавши насолоджуватися матеріальним тілом, ми його отримуємо від матеріальної енерґії, що кориться волі Верховного Бога-Особи. Щойно ми повертаємося до свого одвічного становища слуги Верховного Господа, ми починаємо забувати про тілесні потреби, а вкінці забуваємо й про саме тіло.

Іноді уві сні ми бачимо себе в якомусь тілі і діємо в цьому чужому для нас тілі. Мені може приснитися, що я літаю в небі або що я мандрую лісом чи якимись невідомими місцями. Але коли я прокидаюся, я забуваю про всі ці тіла. Так само, коли людина розвиває свідомість Крішни й повністю віддається Господу, вона забуває про всі зміни, що відбуваються з її тілом. Ми змінюємо тіло постійно, починаючи від моменту, коли ми з’явилися в утробі матері. Але коли ми пробуджуємо в собі свідомість Крішни, ми забуваємо про всі ці тіла. Тілесні потреби відходять на другий план, тому що наша першочергова потреба полягає в тому, щоб задовольнити душу справжнім, духовним життям. Віддане служіння у повній свідомості Крішни    —    це та діяльність, яка піднімає нас на трансцендентний рівень.

Слова бгаґаватй а̄тма-сам̇ш́райе вказують на Бога-Особу в образі Верховної Наддуші, душі кожної істоти. У «Бгаґавад-ґіті» Крішна каже: біджам̇ ма̄м̇ сарва-бгӯта̄на̄м    —    «Я джерело всіх живих істот». Той, хто за допомогою відданого служіння приймає притулок у Верховної Істоти, утверджується в досконалому розумінні Бога-Особи. Як пояснює Капіла: мад-ґун̣а-ш́руті-ма̄трен̣а    —    той, хто знайшов притулок у Богові-Особі й перебуває в повній свідомості Крішни, почувши про трансцендентні якості Господа, відразу ж проймається почуттями любові до Бога.

Девахуті отримала від свого сина, Капіладеви, вичерпні й докладні пояснення про те, як зосереджувати розум на образі Вішну. Дотримуючись настанов свого свого сина щодо відданого служіння, вона з великою відданістю та любов’ю споглядала в своєму серці Господній образ. Це найвища досконалість на шляху пізнання Брахмана, практики містичної йоґи чи відданого служіння. В кінцевому підсумку, коли людина повністю занурена в думки про Верховного Господа й постійно медитує на Нього, вона перебуває на рівні найвищої досконалості. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що того, хто завжди перебуває в такій свідомості, треба вважати за найпіднесенішого йоґа.

Справжня мета всіх методів пізнання трансцендентного    —    ґ’яна-йоґи, дг’яна-йоґи і бгакті-йоґи    —    це піднятися на рівень відданого служіння. Якщо людина просто намагається пізнати Абсолютну Істину чи Наддушу, але не виконує відданого служіння, її зусилля йдуть намарне. Її працю порівнюють до праці людини, яка обмолочує полову, коли від неї вже відділили все зерно. Якщо людина не розуміє, що остаточна мета духовного шляху    —    це Верховний Бог-Особа, то її роздуми чи практика містичної йоґи не мають ніякого сенсу. В практиці аштанґа-йоґи сьомий ступінь досконалості    —    це дг’яна. Але ця сама дг’яна становить лише третій ступінь відданого служіння. У відданому служінні є дев’ять ступенів. Перший ступінь    —    це слухання, а за ним іде оспівування і медитація. Отже, виконуючи віддане служіння, людина само собою стає вмілим ґ’яні та йоґом. Іншими словами, ґ’яна та йоґа    —    це попередні стадії, що передують відданому служінню.

Девахуті вміла добре відрізняти сутність від неістотного. Вона зосереджувала розум в спогляданні образу Вішну, як її навчив у всіх подробицях її усміхнений син, Капіладева. Разом з тим вона думала про Капіладеву, Верховного Бога-Особу, і таким чином досягнула повної досконалості всіх аскез, покут і пошуків трансцендентного знання.