Господь Капіла пояснює науку відданого служіння

ПОЯСНЕННЯ: У двадцять дев’ятій главі докладно пояснено велич відданого служіння, а також вплив часу на зумовлену душу. Докладний опис того, як час впливає на зумовлену душу, призначений розвинути в неї відреченість від матеріальної діяльності, яку вважають за марнування часу. У попередній главі наведено систематичний опис матеріальної природи, духу і Верховного Господа, чи Наддуші, а в цій главі пояснено засади бгакті-йоґи, відданого служіння    —    діяльності, що відповідає природі вічних стосунків між живими істотами і Богом-Особою.

Бгакті-йоґа, чи віддане служіння, становить підмурівок усіх філософських систем. Ту філософію, яка не має на меті відданого служіння Господу, вважають за умоглядне теоретизаторство. Але, звичайно, бгакті-йоґа без філософської основи також більшою чи меншою мірою залишається проявом сентиментальності. Одні вважають себе за інтелектуально дуже розвинених і просто філософствують та медитують, а інші просто керуються сентиментами не спирають свої твердження ні на яку філософську основу. Ні ті, ні інші не досягнуть найвищої мети життя, а якщо й досягнуть, то на це їм знадобиться дуже багато років. Отож, Веди дають людині філософське розуміння, навчаючи, що існує три начала: Верховний Господь, жива істота і їхні вічні стосунки,    —    і що мета життя полягає в тому, щоб, дотримуючись засад бгакті, відданого служіння, врешті-решт досягнути планети Верховного Господа й жити там як вічний Господній слуга, сповнений довершеної відданості й любові.

Філософія санкг’ї    —    це систематичний аналіз усього буття. Треба пізнати суть усіх речей, вивчаючи їхню природу і властивості. Це називається розвитком знання. Але не слід обмежуватися накопиченням знання, не намагаючись досягнути мети життя    —    бгакті-йоґи, що являє собою суть і основу всього пізнання. Якщо відкинути бгакті-йоґу і просто зануритися в аналітичне дослідження природи речей, ми не досягнемо практично ніяких результатів. У «Бгаґаватам» сказано, що діяти таким чином    —    це все одно, що обмолочувати порожню полову. Немає сенсу бити ціпом по полові, коли в ній вже не залишилося ніякого зерна. Систематично вивчаючи матеріальну природу, живу істоту і Наддушу, треба зрозуміти основний принцип усього знання    —    віддане служіння Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Дуже важливе в цьому вірші слово сам̇ср̣тіх̣. Ш́рейах̣-ср̣ті означає «шлях процвітання й наближення до Верховного Бога-Особи», а сам̇ср̣ті означає «нескінченна подорож шляхом народження і смерті в найтемніші місцини матеріального буття». Люди, які не мають знання про матеріальний світ, Бога та свої справжні тісні стосунки з Господом, скочуються до найтемніших місцин матеріального світу, хоча й тішать себе думкою, що вони йдуть шляхом проґресу матеріальної цивілізації. Потрапити до найтемніших місць матеріального світу означає народитися в інших формах життя, нижчих за людську. У своєму невігластві люди не знають, що після цього життя вони будуть змушені скоритися суворим наказам матеріальної природи і народитися в тілі, яке їм може бути зовсім не до вподоби. Як жива істота отримує різні тіла, Господь Капіла пояснить у наступній главі. Цю постійну зміну тіл, що відбувається за рахунок народження і смерті, називають самсара. Девахуті прохає свого славетного сина, Капілу Муні, пояснити, як відбувається ця нескінченна подорож, тим самим допомагаючи зумовленим душам збагнути, що без знання про шлях бгакті-йоґи, відданого служіння, вони прямують шляхом занепаду.

ПОЯСНЕННЯ: Хоч би в якому невігластві людина перебувала щодо двох шляхів    —    до щастя і до найнижчих, найтемніших місцин незнання,    —    кожен відчуває на собі вплив вічного часу, що пожирає всі плоди нашої матеріальної діяльності. Тіло з’являється на світ у певний момент у часі й відразу потрапляє під його вплив. Від того самого дня, коли тіло народилося, воно відразу ж потрапляє під вплив смерті. Коли істота росте і стає старшою, в цьому проявляється вплив часу на тіло. Якщо комусь тридцять чи п’ятдесят років, це означає, що час уже поглинув тридцять чи п’ятдесят років його життя.

Усі розуміють, що раніше чи пізніше надійде їхня остання година і вони опиняться в жорстоких руках смерті, але деяких людей старість або певні обставини спонукають задуматися над впливом часу, і вони вдаються до праведної діяльності, щоб у майбутньому не народитися в низькій родині чи в тваринній формі життя. Більшість людей прив’язані до чуттєвої насолоди й тому прагнуть на райські планети. Задля цього вони вдаються до добродійності та іншої праведної діяльності. Але насправді, як сказано в «Бгаґавад-ґіті», навіть піднявшись на найвищу планету, Брахмалоку, неможливо врятуватися від ланцюга народжень і смертей, тому що вплив часу присутній у матеріальному світі скрізь. Однак у духовному світі чинник часу не має ніякого впливу.

ПОЯСНЕННЯ: Як видно з цих віршів, Шріматі Девахуті, славетна матір Господа Капіладеви, дуже співчуває нещасним людям, які, не знаючи мети життя, сплять у мороці ілюзії. Вайшнава, відданий Господа, природно відчуває бажання пробудити цих людей. Так само Девахуті прохає свого славетного сина осяяти життя зумовлених душ знанням, щоб вони могли покласти край своєму жалюгідному зумовленому існуванню. Девахуті називає тут Господа йоґа-бга̄скара    —    «сонце всіх систем йоґи». Вона вже попрохала свого великого сина описати бгакті-йоґу, яку Господь назвав найвищою системою йоґи.

Бгакті-йоґа подібна до сонця, що своїм сяйвом рятує від темряви зумовлені душі, стан яких описано в цьому вірші. Вони не мають очей, щоб побачити, що їм справді потрібно. Вони не знають, що мета життя полягає не в тому, щоб нарощувати матеріальні потреби, бо тіло існуватиме всього лише кілька років. Живі істоти вічні й мають вічні потреби. Якщо людина дбає тільки про потреби тіла, не дбаючи про свої вічні потреби, то вона приєднується до цивілізації, розвиток якої приводить живі істоти до найтемніших місцин невігластва. Занурившись у сон у цій пітьмі, істота не лише не відновлює сили, але навпаки, дедалі більше стомлюється. Вона вигадує всілякі засоби, щоб позбутися цієї втоми, але це їй не вдається, і вона залишається в своїй ілюзії. Єдиний спосіб звільнитися від втоми, що приходить у боротьбі за існування,    —    це шлях відданого служіння, шлях свідомості Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Капіла був дуже задоволений проханням Своєї великої матері, тому що вона дбала не лише про власне спасіння, але й про всіх палих зумовлених душ. Господь завжди відчуває співчуття до тих душ, котрі впали в матеріальний світ, і тому приходить Сам або присилає Своїх довірених слуг, щоб врятувати їх. Він завжди співчуває цим душам, і тому, якщо хтось із Його відданих також розвиває співчуття до них, це дуже задовольняє Господа. У «Бгаґавад-ґіті» ясно сказано, що Господу дуже дорогі люди, які намагаються піднести палі душі, проповідуючи вчення «Бгаґавад-ґіти»    —    науку повного впокорення Богові-Особі. Тому, коли Господь побачив глибоке співчуття Своєї любої матері до палих душ, Він був втішений і теж відчув співчуття до неї.

ПОЯСНЕННЯ: Чисте віддане служіння у свідомості Крішни єдине, тому що в чистому відданому служінні відданий нічого не прохає в Господа. Але більшість людей вдається до відданого служіння задля якихось своїх цілей. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», люди, які не очистилися, беруться до відданого служіння задля чотирьох цілей. Людина, яка страждає через певні матеріальні умови, стає відданим і звертається до Господа за порятунком від своїх страждань. Людина, якій потрібні гроші, звертається до Господа, прохаючи поліпшити її фінансове становище. Інші, люди, які не страждають і не потребують грошей, але які шукають знання, щоб зрозуміти Абсолютну Істину, також беруться до відданого служіння і намагаються пізнати природу Верховного Господа. Це все чітко описано в «Бгаґавад-ґіті» (7.16). Насправді шлях відданого служіння один і недвоїстий, але залежно від становища відданих, воно проявляється в різних формах, які чудово описано в наступних віршах.

ПОЯСНЕННЯ: У другій главі Першої пісні «Шрімад-Бгаґаватам» уже було сказано, що найвища і найславетніша релігія    —    це діяльність, яка веде до безкорисливого й немотивованого відданого служіння. Чисте віддане служіння повинно мати тільки один мотив    —    задовольнити Верховного Бога-Особу. Це, насправді, не мотив    —    це чистий стан живої істоти. Істота в зумовленому стані повинна виконувати віддане служіння, з повною покорою дотримуючись настанов істинного духовного вчителя. Духовний вчитель    —    це видимий прояв Верховного Господа, тому що він отримує настанови від Господа ланцюгом учнівської спадкоємності й передає їх учневі такими, як вони є. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що її настанови треба отримати в учнівській спадкоємності, бо інакше вони будуть спотворені. Діяти під керівництвом істинного духовного вчителя, прагнучи задовольнити Верховного Бога-Особу, означає виконувати чисте віддане служіння. Але якщо людина прагне задовольнити власні чуття, її віддане служіння належить до іншої категорії. Така людина іноді схильна чинити насильство над іншими, горда, заздрісна і зла, а її інтереси відмінні від інтересів Господа.

Той, хто звертається до відданого служіння Верховному Господу, але разом з тим пишається собою, заздрить іншим і проявляє мстивість, перебуває в ґуні гніву. Він вважає себе за найліпшого відданого. Віддане служіння, яке виконують таким чином, не є чистим і належить до найнижчого ґатунку (та̄масах̣). Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура радить уникати вайшнави, що має лиху вдачу. Того, хто визнав Верховного Бога-Особу за найвищу мету життя, вважають за вайшнаву, але якщо його серце не чисте і сповнене якихось сторонніх мотивів, його не вважають за вайшнаву найвищого рівня, наділеного доброю вдачею. Такому вайшнаві можна віддавати шану, тому що він визнав Верховного Господа за найвищу мету життя, але водитися з тим, хто перебуває в ґуні невігластва, не варто.

ПОЯСНЕННЯ: Треба добре розібратися в значенні слова «схильний до відмежування». На санскриті це поняття передано словами бгінна-др̣к або пр̣тгаґ-бга̄вах̣. Схильна до відмежування людина вважає свої інтереси відмінними від інтересів Верховного Господа. Змішані віддані, тобто віддані, які перебувають під впливом ґун пристрасті й невігластва, вважають, що інтерес Верховного Господа полягає в тому, щоб задовольняти вимоги відданого. Інтереси такого відданого зводяться до того, щоб отримати від Господа якомога більше можливостей для задоволення власних чуттів. В цьому проявляється схильність до відмежування. Чиста відданість, як описано в попередній главі, проявляється в тому, що розум відданого перебуває в повній гармонії з розумом Верховного Господа. Відданий повинен бажати тільки одного    —    виконувати бажання Всевишнього. Це справжня єдність. Коли відданий має якісь бажання чи інтереси, відмінні від бабжань Верховного Господа, в цьому проявляється схильність до відмежування. Коли так званий відданий бажає матеріальної насолоди, не думаючи про інтереси Верховного Господа, або прагне за допомогою милості Верховного Господа досягнути слави чи багатства, він перебуває під впливом ґуни пристрасті.

Щоправда, майаваді трактують слово «схильний до відмежування» по-інакшому. Вони кажуть, що, поклоняючись Господу, треба вважати себе за єдиного з Верховним Господом. Це ще одна форма нещирого відданого служіння, покритого ґунами матеріальної природи. Уявлення про єдність живої істоти з Усевишнім становить прояв ґуни невігластва. Справжня єдність засновується на єдності інтересів. Чистий відданий не має сторонніх інтересів і бажає діяти тільки для задоволення Верховного Господа. Найменший слід окремих особистих інтересівв свідчить про те, що віддане служіння людини змішане з трьома ґунами матеріальної природи.

ПОЯСНЕННЯ: Брахмани, кшатрії, вайш’ї і шудри, а також брахмачарі, ґріхастги, ванпрастги та санн’ясі складають вісім варн та ашрамів суспільства, і кожен з них має свої обов’язки, які він повинен виконувати для задоволення Верховного Бога-Особи. Коли плоди такої діяльності офірують Верховному Господу, виконання цих обов’язків називають карма̄рпан̣ам    —    діяльністю, присвяченою задоволенню Господа. Присвячуючи плоди своїх дій Господу, людина очищує їх від усіх можливих вад і прогріхів. Але якщо вона це робить не з чистої відданості, а під впливом ґуни добра, інтереси її відмінні від інтересів Господа. Чотири ашрами й чотири варни діють задля тої чи іншої особистої вигоди. Тому їхня діяльність належить до ґуни добра, її не можна зарахувати до категорії чистої відданості. Чисте віддане служіння, як описує Рупа Ґосвамі, вільне від усіх матеріальних бажань (анйа̄бгіла̄шіта̄-ш́ӯнйам). В ньому немає місця для особистих чи матеріальних інтересів. Віддане служіння повинно бути трансцендентним до корисливої діяльності і умоглядних філософських роздумів. Чисте віддане служіння трансцендентнте до всіх матеріальних якостей.

Віддане служіння в ґунах невігластва, пристрасті й добра можна розділити на вісімдесят одну категорію. У відданому служінні є різні форми діяльності, як оце слухати, оспівувати, пам’ятати, поклонятися, підносити молитви, слугувати й віддавати все Господу, і кожну з цих форм діяльності можна розділити на три якісні категорії. Можна слухати в ґуні пристрасті, в ґуні невігластва і в ґуні добра. Так само оспівувати можна в ґуні невігластва, пристрасті й добра і т. д. Три помножити на дев’ять, буде двадцять сім, а тоді ще помножити на три, буде вісімдесят один. Треба піднятися над усіма цими різновидами змішаного, матеріалістичного відданого служіння й стати на рівень чистого відданого служіння, яке описано в наступннх віршах.

ПОЯСНЕННЯ: Основний принцип чистого, неоскверненого відданого служіння    —    це любов до Бога. Мад-ґун̣а-ш́руті-ма̄трен̣а означає «щойно почувши про трансцендентні якості Верховного Бога-Особи». Ціякості називають нірґуна.  Верховний Господь неосквернений ґунами матеріальної природи і тому приваблює чистого відданого. Щоб розвинути цей потяг, немає потреби практикувати медитацію. Чистий відданий вже перебуває на трансцендентному рівні, а ніжні почуття між ним і Богом-Особою виникають цілком природно і схожі на води Ґанґи, що течуть до океану. Потік Ґанґи не можуть стримати жодні перепони, і так само потяг чистого відданого до трансцендентного імені, образу й розваг Верховного Бога-Особи не можуть стримати жодні матеріальні умови. Тому в цьому вірші дуже важливим є слово авіччгінна̄    —    «безперешкодно».

The word ahaitukī means “without reason.” A pure devotee does not render loving service to the Personality of Godhead for any cause or for any benefit, material or spiritual. This is Слово ахаітукі означає «без причин». Чистий відданий виконує любовне служіння Богові-Особі, не маючи ніяких сторонніх цілей і не прагнучи ніякої вигоди, ні матеріальної, ні духовної. Це перша онака чистої відданості. Анйа̄бгіла̄шіта̄-ш́ӯнйам    —    він не має ніяких бажань, виконуючи віддане служіння. Таке віддане служіння присвячене задоволенню Пурушоттами, Верховного Господа, і ні для кого іншого. Деякі псевдовіддані виявляють велику відданість всіляким півбогам, вважаючи, що тіла півбогів нічим не поступаються формі Верховного Бога-Особи. Однак тут конкретно зазначено, що бгакті, віддане служіння, призначене тільки для Верховного Бога-Особи, Нараяни, Вішну, чи Крішни, і ні для кого іншого.

Авйавахіта̄ означає «безперервно». Чистий відданий повинен служити Господу безперервно, двадцять чотири години на добу. Він повинен збудувати своє життя так, щоб щохвилини й щосекунди виконувати якесь віддане служіння Верховному Богові-Особі. Інше значення слова авйавахіта̄ полягає в тому, що інтереси відданого цілковито збігаються з інтересами Верховного Господа. Відданий не прагне нічого іншого, крім одного: виконувати трансцендентне бажання Верховного Господа. Таке спонтанне служіння Верховному Господу трансцендентне й завжди вільне від скверни ґун матеріальної природи. Такі ознаки чистого відданого служіння, повністю очищеного від скверни матерії.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Чайтан’я вчить нас виконувати чисте віддане служіння з почуттів спонтанної любові до Верховного Бога-Особи. У «Шікшаштаці» Він молить Господа: «Господи, Я не хочу від Тебе ні багатства, ні вродливої дружини, ні численних послідовників. Все, що Я хочу від Тебе,    —    це з життя в життя залишатися чистим відданим біля Твоїх лотосових стіп». Молитва Господа Чайтан’ї перегукується зі словами «Шрімад-Бгаґаватам». Господь Чайтан’я каже «з життя в життя», тим самим даючи зрозуміти, що відданий не бажає навіть покласти край повторенню народжень і смертей. Йоґи й філософи-емпірики прагнуть покласти край круговерті народжень і смертей, але відданий задоволений навіть тоді, коли залишається в матеріальному світі, якщо він тільки виконує віддане служіння.

Тут чітко сказано, що чистий відданий не бажає екатви, злиття з Верховним Господом, якого бажають імперсоналісти, умоглядні мислителі і прихильники медитації. Чистий відданий навіть у сні не думає про злиття з Верховним Господом. Іноді він погоджується піднятися на планети Вайкунтги, щоб служити Господу там, але він ніколи не погодитися злитися з сяйвом Брахмана, тому що вважає це гіршим за пекло. Екатва, злиття з сяйвом Верховного Господа, називається також каівал’я, але відданому щастя каівал’ї здається пекельною мукою. Відданий так прив’язаний до служіння Верховному Господу, що до п’яти різновидів звільнення він цілковито байдужіє. Якщо людина виконує чисте трансцендентне любовне служіння Господу, вважають, що вона вже досягнула п’яти різновидів звільнення.

Коли віддані досягають духовного світу, Вайкунтги, вони отримують чотири різновиди звільнення. Один з них    —    це салок’я, життя на одній планеті з Верховною Особою. Верховна Особа у різних Своїх поширеннях живе на незліченних планетах Вайкунтги, а найголовніша з них    —    це Крішналока. Як у матеріальному всесвіті найголовніше небесне тіло    —    це Сонце, так у духовному світі найголовніша планета    —    це Крішналока. З Крішналоки сяйво тіла Господа Крішни розливається не лише всім духовним світом, але й усім матеріальним світом, проте в матеріальному світі воно покрите матерією. У духовному світі безліч планет-Вайкунтг, і панівне Божество кожної з них    —    Сам Господь. Відданий може піднятися на одну з таких планет, щоб жити разом із Верховним Богом-Особою.

Коли відданий здобуває звільнення саршті, він посідає такі самі багатства, як і Верховний Господь. Досягнути саміп’ї означає стати особистим супутником Верховного Господа. Коли відданий досягає звільнення саруп’я, він має таку саму зовнішність, як Верховна Особа, за винятком двох-трьох ознак, притаманних тільки трансцендентному тілу Господа. Зокрема, Господа відрізняє від Його відданих знак Шріватса, особливе пасмо волосся на грудях.

Чистий відданий не приймає цих п’яти різновидів звільнення, навіть якщо йому пропонують їх, і вже тим більше він не прагне матеріальних благословень, що зовсім неістотні порівняно з духовними. Коли Господь запропонував Прахладі Махараджі будь-які матеріальні благословення, той відповів: «Господи, я бачив, як мій батько здобув усі матеріальні благословення і своїми багатствами навіював страх навіть на півбогів, однак Ти в одну мить обернув унівець його життя і все його матеріальне процвітання». У відданого немає схильності бажати будь-якого матеріального чи духовного блага. Він прагне просто служити Господу. В цьому він знаходить найбільше щастя.

ПОЯСНЕННЯ: Шріпада Шанкарачар’я, що його вважають за провідника філософської школи імперсоналізму, на початку свого коментаря до «Бгаґавад-ґіти» визнає, що Нараяна, Верховний Бог-Особа, існує поза матеріальним творінням, а крім Нього, все інше належить до матеріального творіння. Ведичні писання теж підтверджують, що до творення існував тільки Нараяна, не було ні Господа Брахми, ні Господа Шіви. Тільки Нараяна, Верховний Бог-Особа, Вішну, чи Крішна, завжди перебуває в трансцендентному становищі, поза впливом матеріальної природи.

Матеріальні якості добра, пристрасті й невігластва не можуть вплинути на Верховного Бога-Особу, тому Його називають нірґуною, вільним від будь-яких домішків матеріальних якостей. Те саме засвідчує тут Господь Капіла: особа, яка утвердилася в чистому відданому служінні, перебуває на трансцендентному рівні, як і Господь. Як на Господа не можуть вплинути матеріальні ґуни, так само вони не можуть вплинути й на Його чистих відданих. Особу, на яку не впливають три ґуни матеріальної природи, називають звільненою душею, брахма-бгутою. Брахма-бгӯтах̣ прасанна̄тма̄    —    це рівень звільнення. Ахам̇ брахма̄смі    —    «Я не тіло». Це стосується тільки тих, хто постійно виконує віддане служіння Крішні й тому перебуває на трансцендентному рівні. Така людина вища за вплив трьох ґун матеріальної природи.

Імперсоналісти помилково гадають, що можна поклонятися будь-якій вигаданій формі Господа, чи Брахмана, а вкінці злитися з сяйвом Брахмана. Звичайно, злитися з сяйвом тіла Верховного Господа, тобто з Брахманом,    —    це теж звільнення, як пояснено в попередньому вірші. Екатва    —    це теж звільнення, але жоден відданий ніколи не погодиться на таке звільнення, тому що якісної єдності з Господом відразу ж досягає кожен, хто утверджується у відданому служінні. Відданий уже досягнув якісної єдності, яку дає безособистісне звільнення, і тому не мусить докладати окремих зусиль, щоб здобути її. Тут чітко сказано, що, просто виконуючи віддане служіння, особа досягає одної природи з Господом.

ПОЯСНЕННЯ: Кожен повинен виконувати свої обов’язки, які визначає його суспільне становище брахмани, кшатрії, вайш’ї чи шудри. Обов’язки, визначені для чотирьох класів людського суспільлства, також описано в «Бгаґавад-ґіті». Діяльність брахманів полягає в тому, що приборкувати чуття і виховувати себе як простих, чистих і вчених відданих. Кшатрії схильні керувати, вільні від страху на полі бою і люблять щедро жертвувати. Вайш’ї, чи комерсанти й рільники, торгують, піклуються про корів і вирощують сільськогосподарські продукти. Шудри, або клас робітників, самі по собі не маючи великих інтелектуальних здібностей, слугують вищим класам.

В будь-якому становищі, як підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (сва-карман̣а̄ там абгйарчйа), можна служити Верховному Господу, виконуючи свої визначені обов’язки. Не слід думати, що тільки брахмани можуть служити Верховному Господу, а шудри ні. Кожен може служити Верховному Господу, виконуючи свої визначені обов’язки під керівництвом духовного вчителя, чи представника Верховного Бога-Особи. Ніхто не повинен вважати свої визначені обов’язки нижчі за обов’язки інших класів. Брахмана може служити Господу за допомогою свого інтелекту, кшатрія може служити Господу за допомогою свого воєнного мистецтва, як Арджуна служив Крішні. Арджуна був воїн, він не мав часу вивчати «Веданту» чи інші філософські твори. Дівчата Враджадгами належали до класу вайшій, що пораються біля корів і обробляють землю. Названаий батько Крішни, Нанда Махараджа та його всі його товариші були вайш’ї. Вони не мали ніякої освіти, але це не заважало їм служити Крішні, люблячи Його і офіруючи Йому все, що в них було. Так само відомо багато прикладів того, як Крішні служили чандали, що нижчі за шудр. Мудреця Відуру теж вважали за шудру, тому що його матір була шудра. Це не відіграє ніякої ролі, бо Господь проголошує в «Бгаґавад-ґіті», що кожен, хто присвятив себе відданому служінню, поза сумнівом піднімається на трансцендентний рівень. Всі обов’язки гідні шани, якщо їх виконують в дусі відданого служіння Господу, не бажаючи вигоди. Любовне служіння треба виконувати без жодних мотивів, спонтанно й не зважаючи ні на які перешкоди. Об’єкт любові    —    це Крішна, і всі повинні служити Йому відповідно до своїх можливостей. Така природа чистого відданого служіння.

На інший важливий момент вказує вжите в цьому вірші слово на̄тіхім̇срен̣а («чинячи якомога менше насильства, намагаючись не жертвувати нічиїм життям»). Навіть якщо відданому доводиться чинити насильство, воно не повинно виходити за рамки конечної потреби. Іноді нас запитують: «Ви просите не їсти м’яса, але їсте овочі. Хіба це не є теж насильство?» У відповідь ми можемо сказати, що їсти овочі    —    теж насильство, і веґетаріанці теж чинять насильство проти інших живих істот, бо овочі теж живі. Джіво джівасйа джіванам    —    одна жива істота є поживою для іншої живої істоти. Але людина повинна уникати зайвого насильства.

Людина не повинна їсти щось не офіроване Верховному Богові-Особі. Йаджн̃а-ш́ішт̣а̄ш́інах̣ сантах̣    —    харчуючись їжею, офірованою Яґ’ї, Верховному Богові-Особі, людина звільняється від усіх гріхів. Тому відданий їсть тільки прасад    —    їжу, піднесену Верховному Господу. Крішна каже, що коли відданий з відданістю пропонує Йому страви з продуктів рослинного походження, то Він їсть їх. Відданий повинен офірувати Крішні їжу з овочів. Якби Верховний Господь хотів страви з плоті тварин, відданий міг би офірувати і їх, але Господь не велить цього робити.

Уникнути насильства ми не можемо, такий закон природи. Але ми не повинні чинити зайве насильство, порушуючи наказ Господа. Арджуна використав на практиці своє вміння вбивати, і хоча вбивство    —    це, безперечно, насильство, він вбивав ворогів тільки з наказу Крішни. Так само, якщо ми чинимо насильство лише настільки, наскільки потрібно, і дотримуємося наказів Господа, це називається на̄тіхім̇са̄. Ми не можемо уникнути насильства, бо ми живемо зумовленим життям, яке завжди пов’язане з насильством, але ми не повинні чинити насильство більше, ніж конче потрібно чи ніж наказав Верховний Бог-Особа.

ПОЯСНЕННЯ: Поклонятися Господу в храмі    —    це один з обов’язків відданого. Насамперед це радять робити неофітам, однак і ті, хто досягнув вищого рівня, не повинні цим нехтувати. Неофіт і піднесений відданий бачать присутність Господа в храмі по-різному. Неофіт вважає арча-віґраху (скульптурне зображення Господа) за відмінну від первинного Бога-Особи, він думає, що це уособлення Господа в образі Божества. Натомість піднесений відданий визнає Божество у храмі як Самого Верховного Бога-Особу. Він не бачить ніякої відмінності між первинною формою Господа і формою арча, скульптурним зображенням Господа в храмі. Таке бачення відданого, який виконує віддане служіння на найвищому рівні бгави, чи любові до Бога, тоді як неофіт ставиться до поклоніння Господу в храмі як до свого повсякденного обов’язку.

Поклонятися Божеству в храмі    —    це невід’ємна частина життя відданого. Він реґулярно приходить до храму і споглядає прекрасне Божество, вбране в чудові шати, з глибокою шаною доторкається до лотосових стіп Господа і поклоняється Йому, офіруючи фрукти, квіти й підносячи молитви. Разом з тим, щоб розвиватися в духовному житті, відданий повинен бачити інших живих істот як духовні іскри, невід’ємні частки Верховного Господа. Відданий повинен шанувати кожну живу істоту, що так чи інакше пов’язана з Господом. А що всі живі істоти одвічно мають зв’язок із Господом як Його невід’ємні частки, відданому треба намагатися бачити однакову духовну природу всіх живих істот. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», пандіта, вчена людина, однаково дивиться на високоосвіченого брахману, шудру, свиню, собаку і корову. Він не дивиться на їхнє тіло, що становить лише зовнішню оболонку. Він бачить не одяг брахмани, корови чи свині, а духовну іскру, невід’ємну частку Верховного Господа. Якщо відданий не бачить кожну живу істоту як невід’ємну частку Верховного Господа, його вважають за пракріта-бгакту, матеріалістичного відданого. Він не піднявся на духовний рівень і перебуває на найнижчому щаблі відданого служіння. Однак він ставиться до Божества у храмі з усією шанобою.

Хоча відданий і бачить усіх живих істот на духовному рівні, він не схильний спілкуватися з усіма поспіль. Якщо тигр    —    невід’ємна частка Верховного Господа, це ще не означає, що ми повинні обійматися з ним, беручи до уваги його духовний зв’язок із Верховним Господом. Ми повинні спілкуватися тільки з тими, хто розвинув свідомість Крішни.

Треба підтримувати дружні стосунка з відданими, які розвинули свідомість Крішни, виявляючи їм особливу шану. Інші живі істоти    —    це, безперечено, теж невід’ємні частки Верховного Господа, але їхня свідомість залишається покритою і не просякнуте Крішною, тому нам слід відмовлятися від спілкування з ними. Вішванатга Чакраварті Тгакура каже, що, навіть якщо людина    —    вайшнава, але проявляє не дуже хорошу вдачу, її товариства слід уникати, хоча її можна шанувати як вайшнаву. Кожен, хто визнає Вішну як Верховного Бога-Особу,    —    це вайшнава, але справжній вайшнава розвиває всі хороші якості півбогів.

Пояснюючи точне значення слова саттвена, Шрідгара Свамі наводить як синонім слово дгаірйена, «терпіння». Виконуючи віддане служіння, треба бути дуже терплячим. Не треба опускати руки, якщо одна чи дві спроби у відданому служінні наразилися на невдачу. Треба далі виконувати віддане служіння. Шрі Рупа Ґосвамі теж вчить, що віддане служіння треба виконувати з завзяттям, а також терпінням і вірою. Терпіння конче потрібне, для того щоб розвинути віру: «Крішна не відцурається від мене, адже я виконую віддане служіння». Треба лише виконувати віддане служіння згідно з усіма правилами й приписами, і тоді успіх забезпечено.

ПОЯСНЕННЯ: У тринадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» ясно сказано, що для поступу на шляху відданого служіння й розвитку духовного знання, потрібно прийняти ачар’ю. А̄ча̄рйопа̄санам    —    треба поклонятися ачар’ї, духовному вчителю, який знає істинну суть речей. Духовний вчитель повинен належати до учнівської спадкоємності, яка бере початок від Крішни. Духовний вчитель має свого духовного вчителя, який має свого вчителя, а той свого і т. д., і ці попередні вчителі складають учнівську спадкоємність ачарій.

Це вірш радить ставитися до всі ачарій з якнайбільшою повагою. У писаннях сказано: ґурушу нара-матіх̣. Ґурушу означає «щодо ачарій», а нара-матіх̣ означає «думати, як про звичайних людей». Хто вважає, що вайшнави, чи віддані, належать до якоїсь касти чи громади, що ачар’ї    —    звичайні люди чи що Божество в храмі зроблене з каменю, дерева чи металу, той пропаща людина. Також тут сказано: нійамена,    —    свою якнайглибшу повагу до ачарій треба виражати згідно з приписами шастр. Також відданий повинен співчувати нещасним людям. Це стосується не тих, хто злидарює в матеріальному відношенні. В очах відданого бідним є той, хто не має свідомості Крішни. Людина може посідати велике матеріальне багатство, але якщо вона не має свідомості Крішни, то її вважають за бідняка. З іншого боку, багато ачарій, як оце Рупа Ґосвамі й Санатана Ґосвамі, жили щоночі під іншим деревом. На перший погляд, здавалося, що вони злидарюють, але з їхніх творів видно, що в духовному житті вони були найбагатшими з багатих.

Проявляючи співчуття до нещасних людей, бідних на духовне знання, відданий вчить їх, як піднятися на рівень свідомості Крішни. Це один з обов’язків відданого. Крім того, він повинен дружити з тими, хто перебуває на однаковому з ним рівні чи хто поділяє з ним однакові погляди. Відданому немає сенсу дружити із звичайними обивателями, він повинен дружити з іншими відданими. Так, бесідуючи між собою, вони допомагатимуть одне одному підніматися на вищий рівень духовного розуміння. Це називається ішта-ґоштгі.

У «Бгаґавад-ґіті» теж є згадка про бодгайантах̣ параспарам, що означає «обговорюючи одне з одним». Переважно, чисті віддані використовують свій цінний час на те, щоб оспівувати й обговорювати між собою діяння Господа Крішни чи Господа Чайтан’ї. Існує безліч книжок, як оце Пурани, «Махабгарата», «Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіта» й Упанішади, що містять незліченні теми, які можуть обговорювати між собою двоє чи більше відданих. Дружні стосунки повинні зав’язувати між собою люди, які мають спільні інтереси й погляди. Таких людей називають сва-джаті, «одної касти». Відданий повинен уникати людей, поведінка яких непостійна і не відповідає вимогам писань. Нехай навіть це вайшнава, тобто відданий Крішни,    —    якщо вдача людини не відповідає вайшнавським нормам, її треба уникати. Треба наполегливо приборкувати чуття й неухильно дотримуватися правил та приписів, підтримуючи дружні стосунки з людьми одного з собою рівня.

ПОЯСНЕННЯ: Для того щоб поглиблювати своє духовне розуміння, треба слухати від гідних довіри людей пояснення духовної науки. Щоб збагнути реальність духовного життя, треба суворо дотримуватись реґулівних засад і панувати над чуттями. Для того щоб досягти самовладання, потрібно уникати насильства, бути правдивим, не красти, утримуватися від статевого життя і обмежувати своє майно тим, що конче потрібно для підтримання життя. Не слід переїдати, не слід накопичувати зайвого, не слід теревенити зі світськими людьми і виконувати правила й приписи бездумно. Усіх приписів треба дотримуватися задля того, щоб духовно розвиватися.

У «Бгаґавад-ґіті» перелічено вісімнадцять якостей наділеної знанням людини, і серед них згадано простоту. Не слід чванитися й вимагати від інших зайвої шани, а також не слід чинити насильство. (ама̄ні-твам адамбгітвам ахім̇са̄). Треба бути дуже терплячим і простим, треба прийняти духовного вчителя і приборкувати чуття. Ці правила згадано і тут, і в «Бгаґавад-ґіті». Треба слухати з достовірних джерел про те, як проґресувати в духовному житті. Ці настанови треба отримати від ачар’ї і глибоко засвоїти їх.

Тут окремо зазначено: на̄ма-сан̣кіртана̄ч ча    —    треба повторювати святі імена Господа, як оце Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе, або індивідуально, або в гурті інших відданих. Господь Чайтан’я особливо наголошував, що повторювати ці святі імена    —    це основа духовного розвитку. Крім того, в цьому вірші вжито слово а̄рджавена, що означає «без дипломатії». Відданий не повинен будувати планів, заснованих на власних інтересах. Звичайно, іноді проповідни мусить розробити якийсь план, щоб під належним керівництвом виконувати місію Господа, але що стосується його власних інтересів, він завжди повинен уникати дипломатії і триматися осторонь людей, які не живуть духовним життям. Ще одне слово, яке тут вжито,    —    це а̄рйа. Аріями називають людей, які не лише процвітають матеріально, але й плекають знання свідомості Крішни. Різниця між аріями й не-аріями, сурами й асурами, полягає в рівні їхнього духовного розвитку. Відданий не повинен спілкуватися з людьми низького духовного рівня. Господь Чайтан’я радив: асат-сан̇ґа-тйа̄ґа    —    треба уникати людей, прив’язаних до тимчасового. Асат    —    це той, хто занадто прив’язаний до матерії, не має відданості Господу і надмірно прив’язаний до жінок чи матеріальних насолод. Така людина    —    це, згідно з вайшнавською філософією, персона нон грата.

Відданий не повинен пишатися своїми здобутками. Ознаками відданого є скромність і смирення. Навіть досягнувши дуже високого духовного рівня, він залишатиметься скромним і смиренним, як вчили нас на своєму прикладі Кавіраджа Ґосвамі та всі інші вайшнави. Чайтан’я Махапрабгу вчив, що треба бути смиреннішим за травинку на дорозі й терплячішим за дерево. Не слід пишатися й чванитися. Дотримуючись цих приписів, людина неодмінно проґресуватиме в духовному житті.

ПОЯСНЕННЯ: Починаючи Свої настанови, Господь пояснив матері, що просто почувши ім’я Верховного Бога-Особи, опис Його якостей, форми і т. д., відданий відразу ж приваблюється до них (мад-ґун̣а-ш́руті-ма̄трен̣а). Людина розвиває всі трансцендентні якості завдяки тому, що дотримується правил, визначених у писаннях. Через зв’язок із матерією ми розвинули небажані якості, а дотримуючись описаного тут методу, ми звільняємося від цієї скверни. Щоб розвинути трансцендентні якості, описані в попередньому вірші, треба звільнитися від якостей, які осквернюють.

ПОЯСНЕННЯ: Як вітерець, що несе приємні пахощі з повного квітів саду, відразу ж приваблює наш нюх, так свідомість, просякнута відданістю, може відразу ж вловити трансцендентну присутність Верховного Бога-Особи, що в образі Параматми перебуває скрізь, навіть у серці кожної істоти. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що Верховний Бог-Особа є кшетра-ґ’я, тобто присутній в тілі живої істоти, але Він одночасно присутній теж у кожному іншому тілі. Індивідуальна душа присутня тільки в одному тілі й тому втрачає самовладання, коли інша індивідуальна душа не йде назустріч її бажанням. Однак Наддуша однаково присутня скрізь. Індивідуальні душі можуть іноді розходитися в своїх думках, але Наддушу, що однаково присутня в кожному тілі, називають авіка̄рі, незмінною. Коли індивідуальна душа повністю занурюється в свідомість Крішни, вона може відчувати присутність Наддуші. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що людина, повністю просякнута досконалою свідомістю Крішни й занурена у віддане служіння, може пізнати Верховного Бога-Особу, або як Наддушу, або як Верховну Особу (бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті).

ПОЯСНЕННЯ: Людина з чистою свідомістю, свідомістю Крішни, бачить присутність Крішни скрізь. Тому, якщо людина поклоняється тільки Божеству в храмі й не зважає на інших живих істот, вона перебуває на найнижчому рівні відданого служіння. Той, хто поклоняється Божеству в храмі, але не шанує інших, є відданим на матеріальному рівні, на найнижчому щаблі відданого служіння. Відданий повинен намагатися збагнути, як усе пов’язане з Крішною, і з таким настроєм служити всьому і всім. Служити всьому і всім означає все залучати до служіння Крішні. Несвідому людину, яка не знає своїх стосунків з Крішною, піднесений відданий намагається задіяти в служінні Крішні. Той, хто досягнув високого рівня свідомості Крішни, може залучити до служіння Крішні не лише живих істот, але й усе, що існує в цьому світі.

ПОЯСНЕННЯ: Тут чітко сказано, що Верховний Бог-Особа у Своєму довершеному поширенні, як Наддуша, присутній у всіх живих істотах. Живі істоти існують у 8 400 000 різних тіл, і Верховний Бог-Особа живе в кожному тілі як індивідуальна душа і як Наддуша. Індивідуальна душа являє собою невід’ємну частку Верховного Господа, і в цьому розумінні Господь живе в кожному тілі, але разом з тим Він присутній в кожному тілі як свідок-Наддуша. І з того, і з іншого погляду Бог присутній в тілі кожної істоти. Отже, люди, які називають себе членами тої чи іншої релігійної громади, але не відчувають присутності Верховного Бога-Особи в кожній живій істоті і у всьому сущому, перебувають в ґуні невігластва.

Людина, яка не має елементарного знання про всюдисущість Господа і просто прив’язується до ритуалів, які виконують у храмі, церкві чи мечеті, ллє жертовне масло не в вогонь, а в попіл. Під час жертвопринесення очищене масло, співаючи ведичні мантри, ллють у вогонь, проте навіть якщо людина повторює всі потрібні мантри і дотримується всіх вимог, але ллє очищене масло в попіл, таке жертвопринесення даремне. Іншими словами, відданий не повинен зневажати жодну живу істоту. Відданий повинен знати, що в кожній живі істоти, хоч би як незначна вона була, навіть у мурасі, присутній Бог, і тому до кожної живої істоти треба ставитися з добротою й без насильства. У сучасному людському суспільстві скрізь будують і підтримують бойні, виправдовуючи це навіть посиланням на якісь релігійні приписи. Але якщо люди не розуміють, що Господь присутній у кожній живій істоті, будь-який так званий поступ людської цивілізації, духовний чи матеріальний,    —    це поступ у ґуні невігластва.

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші особливо слід звернути увагу на два вислови: бгӯтешу баддга-ваірасйа («вороже налаштований до інших») і двішатах̣ пара-ка̄йе («хто ненавидить тіла інших»). Той, хто відчуває злобу чи ворожість до інших, ніколи не може відчути ніякого щастя. Отже, відданий повинен мати досконале бачення. Він не повинен звертати увагу на тілесні відмінності і, навпаки, повинен в кожному бачити невід’ємну частку Верховного Господа, поряд з якою присутній Сам Господь в образі Свого довершеного поширення, Наддуші. Таке бачення чистого відданого. Відданий не звертає уваги на тіло, в якому з’являється та чи інша жива істота.

Цей вірш показує, що Господь завжди прагне звільнити зумовлені душі, ув’язнені в матеріальних тілах. Обов’язок відданих полягає в тому, щоб нести послання чи волю Господа зумовленим душами і давати їм знання свідомості Крішни. Таким чином вони можуть піднятися на рівень трансцендентного, духовного існування й увінчати успіхом своє життя. Звичайно, для живих істот, які нижчі за людей, це неможливо, але в людському суспільстві можна прилучити до свідомості Крішни всіх. Навіть живих істот, нижчих за людей, можна підняти до рівня свідомості Крішни за допомогою інших методів. Наприклад, Шівананда Сена, великий відданий Господа Чайтан’ї, врятував собаку, годуючи його прасадом. Навіть люди, занурені в невігластво, й тварини отримують можливість піднятися до рівня свідомості Крішни, якщо годувати їх прасадом, рештками їжі, піднесеної Господу. Той самий собака, якого годував Шівананда Сена, зустрів у Пурі Господа Чайтан’ю й отримав звільнення від матеріальної зумовленості.

Тут підкреслено, що відданий повинен бути чистим від будь-якого насильства (джівахімса). Господь Чайтан’я вчив, що відданий не повинен завдавати шкоди жодній живій істоті. Іноді нас запитують: овочі також живі, тому, коли віддані вживають їх у їжу, хіба це не насильство? Однак, насамперед, коли з рослини зривають якісь листки, гілки чи плоди, вона від цього не гине. А крім того, джівахімса означає, що кожна жива істота повинна пройти через життя в певному тілі, яке відповідає її кармі з минулих життів, і, хоча вона вічна, не слід перешкоджати її поступовому розвитку. Відданий повинен дотримуватися засад відданого служіння точно так, як вони викладені, розуміючи, що хоч би якою незначною була жива істота, в ній присутній Господь. Відданий повинен осягнути цю всюдисущість Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Існує шістдесят чотири елементи поклоніння Божеству у храмі. Божеству підносять багато різних предметів, деякі з них дуже цінні, деякі менш. У «Бгаґавад-ґіті» сказано: «Якщо відданий підносить Мені квіточку, листок, трохи води чи невеличкий плід, Я прийму цей дар». Справжня мета підношення полягає в тому, щоб проявити свою любов і відданість Господу. Самі дари мають другорядне значення. Якщо людина ще не розвинула любові та прив’язаності Господа і без справжньої відданості просто підносить Йому всілякі страви, плоди й квіти, Господь не прийме такого підношення. Бога-Особу неможливо підкупити. Він настільки великий, що наші хабарі нічого не значать для Нього. Крім того, Йому нічого не бракує; Він довершений Сам у Собі, отож що ми можемо дати Йому? Все походить із Нього. Ми підносимо Йому дари тільки для того, щоб виявлити свою вдячність і любов до Господа.

Чистий відданий завжди виявляє свою вдячність Господу і любов до Нього. Він знає, що Господь перебуває в кожній живій істоті, і тому до храмового поклоніння Господу неодмінно входить роздача прасаду. Поклонятися Божеству не означає влаштувати храм у себе вдома чи в кімнаті, пропонувати щось Господу, а тоді самому їсти це. Звичайно, це ліпше, ніж просто готувати для себе й їсти, не розуміючи своїх стосунків із Верховним Господом,    —    люди, які так діють, не ліпші за тварин. Але відданий, який хоче піднятися на вищий рівень розуміння, повинен знати, що Господь прсутній в тілі кожної живої істоти, і бути співчутливим до інших живих істот, як вчать попередні вірші. Відданий повинен поклонятися Верховному Господу, підтримувати дружні стосунки з рівними собі і виявляти співчуття до позбавлених знання істот, роздаючи їм прасад. Роздавати прасад людям, які перебувають у невігластві,    —    це обов’язок кожного, хто поклоняється Богові-Особі.

Господь приймає щиру любов і відданість. Людину можна пригостити найдобірнішими стравами, але якщо вона не голодна, це частування йому не потрібне. Так само, ми можемо офірувати Божеству найкоштовніші дари, але якщо ми не відчуваємо справжньої відданості й не усвідомлюємо Його повсюдної присутності, то наше служіння недосконале. У такому стані невігластва ми не здатні офірувати Господу нічого такого, що би Він прийняв.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш радить поклонятися Божеству Верховного Бога-Особи навіть тим, хто просто виконує свої професійні обов’язки. Ті чи інші обов’язки визначено для всіх соціальних класів (брахманів, кшатрій, вайшій та шудр) і для всіх ашрамів (брахмачарі, ґріхастг, ванапрастг та санн’ясі). Треба поклонятися Божеству Господа доти, доки прийде усвідомлення того, що Господь присутній у кожній живій істоті. Іншими словами, не слід задовольнятися просто належним виконанням своїх обов’язкі, треба усвідомити своїх стосунки з Верховним Богом-Особою, а також зв’язок усіх живих істот із Ним. Той, хто цього не пізнав, навіть якщо він належно виконує свої визначені обов’язки, працює намарне.

Дуже важливі в цьому вірші слова сва-карма-кр̣іт. Сва-карма-кр̣т    —    це той, хто виконує свої визначені обов’язки. Не слід думати, що той, хто став відданим Господа чи взявся до відданого служіння, повинен облишити свої визначені обов’язки. Не слід ледарювати, прикриваючись відданим служінням. Треба поєднувати віддане служіння із виконанням своїх визначених обов’язків. Сва-карма-кр̣т означає, що треба старанно виконувати свої обов’язки й не нехтувати ними.

ПОЯСНЕННЯ: Між різними живими істотами існує певна тілесна відмінність, але відданий не повинен розрізняти між одною істотою й іншою на цій підставі. Відданий повинен бачити, що в усіх різновидах тіл однаково присутня душа і Наддуша.

ПОЯСНЕННЯ: На підставі того, що Наддуша перебуває в серці кожної живої істоти, не слід будувати помилкову теорію про те, що індивідуальна душа рівна Господу. Ідея про рівність Наддуші й індивідуальної душі    —    це хибна концепція імперсоналістів. У цих виразно сказано, що треба навчитися бачити зв’язок індивідуальної душі з Верховним Богом-Особою. Згідно з описаним тут методом, індивідуальній душі треба поклонятися даруючи пожертви або виявляючи дружнє ставлення, вільне від егоїзму. Імперсоналісти іноді вважають бідну індивідуальну душу за дарідра-нараяну, маючи на увазі, що Нараяна, Верховний Бог-Особа, став бідняком. Це суперечливий висновок. Верховний Бог-Особа довершений в усіх багатствах. Він може погодитися жити разом з бідною душею чи навіть із твариною, але Сам Він не стає через це бідняком.

У цьому вірші вжито два слова: ма̄на і да̄на. Ма̄на    —    це ставлення до старшого, а да̄на    —    це дари чи прояв співчуття до тих, хто перебуває на нижчому становищі. Не можна ставитися до Верховного Бога-Особи як до нижчого від себе й залежного від наших дарів. Милостиню й пожертви ми даємо тим, чиє матеріальне чи економічне становище нижче за наше. Багатій людині не дають милостиню. Відповідно до цього, тут ясно сказано, що до старших виявляють повагу (ма̄на), а нижчим роздають милостиню. Залежно від результатів своєї корисливої діяльності живі істоти можуть стати багатими чи бідними, але Верховний Бог-Особа завжди незмінний; Він завжди довершений у шести багатствах. Ставитися до живої істоти як до рівної не означає ставитися до неї як до Верховного Бога-Особи. Щоб виявляти співчуття і приязність до інших живих істот, не потрібно підносити їх до рівня Верховного Бога-Особи, обдурюючи себе і їх. Разом з тим, було б помилкою думати, що Наддуша в серці тварини, як оце свиня, відмінна від Наддуші в серці вченого брахмани. Наддуша в серці всіх живих істот    —    це одни і той самий Верховний Бог-Особа. Він всемогутній і тому може жити скрізь, і скрізь Він створює навколо Себе атмосферу Вайкунтги. Це Його незбагненна сила. Тому, коли Нараяна живе в серці свині, Він не перетворюється на свиню-Нараяну. Він завжди Нараяна, і тіло свині не має на Нього ніякого впливу.

ПОЯСНЕННЯ: У попередньому вірші пояснено, що живих істот треба вшановувати дарами й дружнім ставленням, а в цьому й наступних віршах описано різні рівні живих істот, щоб легше було зрозуміти, з ким підтримувати дружні стосунки, а кому давати милостиню. Наприклад, тигр    —    жива істота, невід’ємна частка Верховного Бога-Особи, і Верховний Господь живе в серці тигра як Наддуша. Але чи це означає, що з тигром треба заводити дружні стосунки? Звісно ж, ні. До нього треба ставится по-інакшому, даруючи йому милість у формі прасаду. Святі люди, яких багато живе в джунґлях, не заводять дружби з тиграми, але годують їх прасадом. Тигри приходять, з’їдають залишену для них їжу і йдуть геть, як звичайні собаки. Згідно з ведичною культурою, собак не пускають до оселі. Собаки й коти завжди нечисті й тому їх не пускають до оселі пристойної людини, їх привчають завжди залишатися надворі. Співчутливий господар годуватиме собак і котів прасадом, і ті, поївши надворі, ідуть геть. До нижчих живих істот треба виявляти співчуття, але це не означає, що до них треба ставитися як до людей. Треба пам’ятати, що всі живі істоти рівні, але ставитися до різних істот треба по-різному. Як саме треба розрізняти між ними, пояснюють цей і наступні шість віршів, описуючи різні рівні життя.

Насамперед Господь проводить межу між мертвою, як камінь, матерією і живими організмами. Іноді живі організми проявляються навіть у формі каменів. Досвід показує, що деякі гори й пагорби ростуть. Це відбувається завдяки присутності душі в цій масі каменю. На наступному щаблі життєвих форм, розвивається свідомість, а тоді    —    здатність до чуттєвого сприйняття. В «Махабгараті», у частині «Мокша-дгарма», сказано, що дерева мають розвинену здатність до чуттєвого сприйняття, вони мають нюх і зір. Ми на практиці можемо пересвідчитися, що дерева можуть бачити. Іноді велике дерево змінює напрямок, в якому воно росте, щоб оминути якусь перешкоду. Це означає, що дерево бачить. Крім того, як каже «Махабгарата», воно також може відчувати запахи. Це свідчить про розвинену здатність до чуттєвого сприйняття.

ПОЯСНЕННЯ: Жителі західних країн вважають, що першим теорію еволюції розвинув Дарвін, але ця теорія зовсім не нова. Щаблі еволюційного процесу уже давно відомі з «Бгаґаватам», який написано п’ять тисяч років тому. «Бгаґаватам» містить у собі повчання Капіли Муні, який з’явився майже на самому початку творення всесвіту. Це знання існує з ведичних часів, і ще ведичні писання розкривають усю послідовність еволюційних щаблів. Теорія поступової еволюції не є щось нове для Вед.

Тут сказано, що серед дерев також є різні щаблі еволюційного розвитку: деякі з них мають розвинене чуття дотику. Риби стоять на вищому щаблі розвитку, ніж дерева, тому що риби мають чуття смаку. Вище за риб стоять бджоли, які мають чуття нюху, а вище за них    —    змії, що мають чуття слуху. Змія знаходить свою їжу в нічній темряві, просто чуючи приємне для неї жаб’яче кумкання. Змія відразу розуміє: «Ось там жаба»,    —    і, знайшовши жабу за звуком, хапає її. Іноді цей приклад наводять, ілюструючи те, як безглузда базіканина людей просто наближає її смерть. Навіть якщо в людини чудовий язик, яким вона здатна створювати багато звуків незгірш від жаб, але цими звуками вона просто накликає на себе смерть. Найліпше використання язика й дару мови полягає в тому, щоб повторювати Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Це захистить людину від жорстоких пазурів смерті.

ПОЯСНЕННЯ: Як відомо, деякі птахи, як оце ворони, вміють розрізняти форми. Живі істоти з багатьма ногами, як оце оси, ліпші за рослини, що не мають ніг. Чотириногі тварини ліпші за багатоногих живих істот, а за тварин ліпші люди, що мають тільки дві ноги.

ПОЯСНЕННЯ: Поділ людського суспільства на чотири класи згідно з якостями й діяльністю людей дуже логічний. Нині поділ суспільства на брахманів, кшатрій, вайшій та шудр затаврували як кастову систему, поширену в нинішній Індії, однак цей поділ існував з давніх-давен, тому що його згадано у «Шрімад-Бгаґаватам» і в «Бгаґавад-ґіті». Без такого поділ людського суспільства на класи: інтелектуальний, військовий, торговий і робітничий,    —    завжди пануватиме сум’яття і люди не знатимуть, хто що повинен робити. Людина, освіта й виховання якої дозволяють їй зрозуміти Абсолютну Істину, стає брахманою, а коли він пізнає смисл Вед, він стає веда-ґ’я. Мета Вед полягає в тому, щоб привести до пізнання Абсолюту. Якщо людина розуміє Абсолютну Істину в трьох аспектах: як Брахман, Параматму і Бгаґавана,    —    і розуміє, що Бгаґаван    —    це Верховний Бог-Особа, її вважають за найліпшого з брахманів, тобто за вайшнаву.

ПОЯСНЕННЯ: Артга-джн̃а бра̄хман̣а    —    це той, хто ретельно вивчив природу Абсолютної Істини і зрозумів, що Абсолютну Істину пізнають у трьох аспектах: як Брахман, Параматму і Бгаґавана. Якщо хтось не лише посідає це знання, але і вміє розсіювати всі сумніви, відповідаючи на запитання щодо Абсолютної Істини, його вважають ще вищим. Але хтось може бути вченим брахманою-вайшнавою, який вміє все чудово роз’яснювати і розсіювати всі сумніви, однак якщо він не дотримується вайшнавських засад, він перебуває на нижчому рівні. Треба не тільки вміти розсіювати всі сумніви, але й проявляти всі ознаки брахмани. Таку особу, яка знає смисл ведичних настанов, яка вміє застосувати в житті викладені у ведичних писаннях засади і яка вчить цього своїх учнів, називають ачар’єю. Істинний ачар’я виконує віддане служіння, не бажаючи досягнути вищого становища в світі.

Найвища досконалість брахманічного життя полягає в тому, щоб стати вайшнавою. Згідно з цим віршем, вайшнава, який знає науку про Абсолютну Істину, але не вміє проповідувати про це іншим, перебуває на нижчому рівні, вайшнава, який не лише розуміє засади науки про Бога, але вміє й проповідувати, перебуває на другому рівні, а вайшнава, який не лише вміє проповідувати, але все бачить в Абсолютній Істині, а Абсолютну Істину    —    в усьому, перебуває на найвищому рівні. Цей вірш вказує на те, що вайшнава    —    це вже само собою брахмана. Насправді найвищої брахманічної досконалості досягає той, хто стає вайшнавою.

ПОЯСНЕННЯ: Слова сама-дарш́ана̄т, вжиті в цьому вірші, означають, що відданий більше не має окремих інтересів. Його інтереси єдині з інтересами Верховного Бога-Особи. Господь Чайтан’я, граючи роль відданого, проповідував те саме. Він вчив, що Крішна    —    це Верховний Бог-Особа, Господь, якому ми повинні поклонятися, і що інтереси Його чистих відданих невідмінні від Його інтересів.

Іноді філософи-майаваді за браком знання тлумачать слова сама-дарш́ана̄т на свій копил, кажучи, що згідно з цією вказівкою відданий повинен вважати себе за невідмінного від Верховного Бога-Особи. Це нісенітниця. Коли людина вважає себе за невідмінну від Верховного Бога-Особи, не може бути й мови про те, щоб вона служила Йому. Коли є служіння, є й пан. Щоб відбувалося служіння, потрібні три речі: пан, слуга і служіння. Тут ясно сказано, що той, хто присвятив усе    —    своє життя, свої дії, свій розум і свою душу    —    на те, щоб задовольнити Верховного Господа, є найвищим з людей.

Слово акартух̣ означає «без почуття власнності». Кожен хоче діяти як господар своєї роботи, щоб насолоджуватися її результатом. Однак відданий не має такого бажання. Він діє так чи інакше тому, що цього хоче Бог-Особа. Коли Господь Чайтан’я проповідува свідомість Крішни, Він робив це не для того, щоб Його називали Крішною, Верховним Богом-Особою. Він вчив, що Верховний Бог-Особа    —    це Крішна і що поклонятися треба Йому. Відданий, найдовіреніший слуга Господа, ніколи не робить нічого задля самого себе, він усе робить для задоволення Верховного Господа. Тому тут ясно сказано: майі саннйаста-карман̣ах̣: відданий працює, але працює для Всевишнього. Також тут сказано: майй арпіта̄тманах̣    —    «Він присвячує Мені свій розум». Такі якості відданого, якого, згідно з цим віршем, вважають за найвищого з людей.

ПОЯСНЕННЯ: Описаний у попередньому вірші досконалий відданий не поділяє хибної ідеї про те, що кожна жива істота стала Верховним Богом-Особою, бо Верховний Бог-Особа увійшов у її тіло як Параматма. Це нісенітниця. Якщо людина заходить в якусь кімнату, це не озанчає, що кімната стає цією людиною. Так само з того, що Верховний Господь увійшов у кожне з 8 400 000 матеріальних тіл, не випливає, що кожне з цих тіл стало Верховним Господом. Однак, зважаючи на присутність Верховного Господа, чистий відданий шанує кожне тіло як храм Господа. Відданий має досконале розуміння і віддає шану Господнім храмам, і тому він з повагою ставиться до кожної живої істоти, розуміючи її зв’язок із Господом. Філософи-майаваді помилково вважають, що, увійшовши в тіло бідняка, Верховний Бог-Особа став дарідра-нараяною, бідним Нараяною. Це все просто блюзнірство, притаманне для безбожників та невідданих.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа Капіладева досконало з’ясовує в цьому вірші, що досконалість містичної йоґи, складеної з восьми форм йоґічної практики, полягає в тому, щоб досягнути бгакті-йоґи. Учень в жодному разі не повинен задовольнятися практикою сидячих поз, думаючи, що він уже досягнув досконалості. Він мусить за допомогою медитації піднятися на рівень відданого служіння. Як уже описано в попередніх віршах, йоґові радять медитувати на образ Господа Вішну, поступово переводячи погляд зі стіп на гомілки, з гомілок на коліна, тоді на стегна, потім на груди, на шию, і нарешті на обличчя й на прикраси. Про медитацію на щось безособистісне немає й мови.

Коли, детально споглядаючи в медитації Верховного Бога-Особу, йоґ розвиває любов до Бога, починається практика бгакті-йоґи, і тепер він повинен на ділі служити Господу, проявляючи свою трансцендентну любов до Нього. Кожен, хто, практикуючи йоґу, піднявся на рівень відданого служіння, може досягути обителі Верховного Бога-Особу. Тут виразно сказано: пурушах̣ пурушам̇ враджет    —    пуруша, жива істота, іде до Верховної Особи. За своєю природою і якостями Верховний Бог-Особа і жива істота єдині, обох називають пурушами. Природа пуруші притаманна як Верховному Богові-Особі, так і живій істоті. Пуруша означає «той, хто насолоджується», і дух насолоди властивий і для живої істоти, і для Верховного Господа. Різниця між ними полягає в тому, що об’єм їхньої насолоди неоднаковий. Жива істота не може відчувати таку саму насолоду, як Верховний Бог-Особа. Це можна проілюструвати на прикладі з багатієм та бідняком: схильність насолоджуватися властива для обох, але бідняк не може насолоджуватися в такому самому об’ємі, як багатій. Щоправда, коли бідняк узгоджує свої бажання з бажаннями багатія і співпрацює з ним, тоді обоє, і той, хто посідає вище становище, і той, хто посідає нижче, насолоджуються однаково. Це схоже на бгакті-йоґу. Пурушах̣ пурушам̇ враджет    —    коли жива істота входить у царство Бога і діє в злагоді з Верховним Господом, даруючи Йому насолоду, вона насолоджується тими самими можливостями і втіхами, що й Верховний Бог-Особа.

Натомість, коли жива істота хоче насолдожуватися, імітуючи Верховного Бога-Особу, це бажання, яке називають майею, приводить її в царство матерії. Жива істота, яка хоче насолоджуватися окремо і не співпрацювати з Верховним Господом, поринає в матеріалістичне життя. А коли вона узгоджує свої насолоди з бажаннями Верховного Бога-Особи, її життя стає духовним. Становище живої істоти можна порівняти до становища різних частин тіла, що нездатні насолоджуватися життям самі по собі, вони мусять діяти в злагоді з рештою тіла і постачати їжею шлунок. Діючи таким чином і співпрацюючи з усім тілом, усі частини тіла насолоджуються однаково. В цьому криється суть філософії ачінт’я-бгедабгеда, одночасної єдності й відмінності. Жива істота не може насолоджуватися життям, якщо вона протиставляє себе Верховному Господу, вона повинна узгодити свої дії з бажаннями Господа за допомогою бгакті-йоґи.

Тут сказано, що наблизитися до Верховного Бога-Особи можна або методом йоґи, або методом бгакті-йоґи. Це свідчить про те, що насправді між йоґою і бгакті-йоґою немає різниці, тому що обидві мають на меті Вішну. Щоправда, нині люди вигадали практику йоґи, яка має на меті щось безособистісне чи порожнечу. Однак насправді йоґа    —    це медитація на образ Господа Вішну. Якщо практикаувати йоґу згідно з класичними засадами, то вона не буде відрізнятися від бгакті-йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Для того щоб визначити особу, яку повинна досягнути індивідуальна душа, тут сказано, що цей пуруша, Верховний Бог-Особа, очолює всіх живих істот і являє собою найвищу форму прояву Параматми і безособистісного сяйва Брахмана. Він джерело сяйва Брахмана і прояву Параматми. Цей вірш називає Його найвищою особою. Це підтверджує «Катга Упанішада»: нітйо нітйа̄на̄м    —    існує багато вічних живих істот, але Він їх усіх очолює і підтримує. Це підтверджено також і в «Бгаґавад-ґіті», де Господь Крішна каже: ахам̇ сарвасйа прабгавах̣    —    «Я джерело всього сущого, включно з сяйвом Брахмана і аспектом Параматми». Діяння Господа трансцендентні, що сказано теж і в «Бгаґавад-ґіті»: джанма карма ча ме дівйам    —    дії, з’явлення і зникнення Верховного Бога-Особи трансцендентні, їх не можна вважати за матеріальні. Кожен, хто знає цю істину,    —    що з’явлення, зникнення і дії Господа вищі за матеріальну діяльність і матеріальні уявлення,    —    досягає звільнення. Йо ветті таттватах̣ / тйактва̄ дехам̇ пунар джанма наіті    —    така особа, покинувши тіло, більше не повертається до матеріального світу, вона йде до Верховної Особи. Цей вірш засвідчує: пурушах̣ пурушам̇ враджет    —    просто зрозумівши трансцендентну природу і діяння Верховного Бога-Особи, жива істота йде до Нього.

ПОЯСНЕННЯ: Всі бояться впливу часу, але відданий, знаючи, що час    —    це інший прояв чи форма Верховного Бога-Особи, вільний від страху перед ним. Дуже важливі в цьому вірші слова рӯпа-бгеда̄спадам. Під впливом часу усі форми в цьому світі змінюються. Наприклад, коли дитина народжується, тіло її дуже маленьке, але з часом воно прибирає більших розмірів, стає тілом хлопця, а тоді юнака. Так само все перетворюється і змінюється під впливом часу, непрямого прояву влади Верховного Бога-Особи. Ми звичайно не помічаємо, як тіло дитини змінюється і стає тілом хлопця, а тоді юнака, бо знаємо, що це відбувається під впливом часу. Причини для страху існують тільки для того, хто не знає, як діє час.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш яскраво описує Господа Вішну, Верховного Бога-Особу. Він верховний володар усіх насолод, і всі інші служать Йому. Як сказано в «Чайтан’я-чарітамріті» (Аді 5.14), екале іш́вара кр̣шн̣а    —    єдиний Верховний Господь    —    це Вішну. А̄ра саба бгр̣тйа    —    усі інші суть Його слуги. Господь Брахма, Господь Шіва та інші півбоги    —    це Його слуги. Той самий Вішну входить у серце кожного як Параматма, і Він же влаштовує так, що одна істота знищує іншу.

ПОЯСНЕННЯ: Коли жива істота забуває свої стосунки з Господом Вішну, Верховним Богом-Особою, вона змушена знову й знову народжуватися й помирати. Жива істота так само вічна, як і Верховний Господь, але через своє забуття потрапляє в матеріальний світ і переселяється з одного тіла в інше. А коли тілові настає кінець, вона гадає, що їй також настав кінець. Насправді, причина її загибелі    —    це її забуття своїх стосунків із Господом Вішну. Кожен, хто відроджує пам’ять про свої одвічні стосунки з Господом, отримує від Нього натхнення зсередини. Це не означає, що Господь до когось ставиться вороже, а до когось    —    по-дружньому. Він допомагає всім. Але той, хто не піддався ілюзорному впливу матеріальної енерґії, рятується, тоді як той, хто впав в оману, гине. Тому писання кажуть: харім̇ віна̄ на ср̣тім̇ таранті    —    ніхто не може врятуватися від повторюваних народжень і смертей без допомоги Верховного Господа. Отже, обов’язок кожної живої істоти полягає в тому, щоб віддатися під притулок лотосових стіп Вішну і таким чином врятуватися від круговерті народжень і смертей.

ПОЯСНЕННЯ: Господь проголошує в «Бгаґавад-ґіті»: майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате    —    «Природа діє за Моїм проводом». Люди слабкого розуму гадають, що природа діє сама собою, але ця атеїстична теорія не знаходить підтвердження в ведичних писаннях. Природа діє під наглядом Верховного Бога-Особи. Це підтверджує «Бгаґавад-ґіта», і те саме можна прочитати в цих віршах: сонце світить, корячись Господу, і хмари проливають дощі, корячись Господу. Всі природні явища відбуваються під наглядом Верховного Бога-Особи, Вішну.

ПОЯСНЕННЯ: Як під наглядом Верховного Бога-Особи сонце сходить і заходить, а пори року свого часу змінюють одна одну, так квіти, трави, дерева та всі інші рослини ростуть і розвиваються згідно з волею Верховного Господа. Було б помилкою вважати, що рослини ростуть самі собою, без ніякої причини, як запевняють філософи-атеїсти. Це зовсім не так, вони ростуть, корячись верховній волі Верховного Бога-Особи. Ведичні писання підтверджують, що різноманітні енерґії Господа діють так прекрасно, що здається, ніби все відбувається само собою.

ПОЯСНЕННЯ: З ведичних писань відомо, що всесвіт наполовину заповнений водою, на якій лежить Ґарбгоадакашаї Вішну. З Його живота росте лотос, а в стеблі цього лотоса містяться всі планети. Вчені-матеріалісти кажуть, що ці планети плавають у просторі, корячись закону всесвітнього тяжіння чи ще якомусь іншому закону, але створив ці закони Верховний Бог-Особа. Коли йдеться про закон, це означає, що є й законодавець. Вчені-матеріалісти можуть відкривати закони природи, але вони не можуть знайти законодавця. Із «Шрімад-Бгаґаватам» та «Бгаґавад-ґіти» можна дізнатися, хто запроваджує ці всі закони: це робить Верховний Бог-Особа.

Тут сказано, що планети не тонуть. Вони плавають у просторі, корячись волі Верховного Бога-Особи і підтримувані Його енерґією, і тому не падають у воду, яка заповнює половину всесвіту. Планети мають величезну масу, несучи на собі численні гори, моря, океани, міста, палаци й будинки, але це не заважає їм плавати в просторі. З цього вірша можна зробити висновок, що всі інші планети, які плавають у просторі, є такі самі океани й гори, як і на цій планеті.

ПОЯСНЕННЯ: Як видно з цього вірша, всі планети, що плавають у космічному просторі, населяють живі істоти. Слово ш́васата̄м означає «ті, хто дихає», тобто живі істоти. Пристановище їм дають незліченні планети. Кожна планета служить за обитель для незліченних живих істот, а потрібний для цього простір дає небо, корячись верховній волі Господа. Також тут сказано, що всесвітнє тіло росте. Його вкривають сім оболонок. Ті самі п’ять елементів, які сповнюють всесвіт, величезною масою покривають всесвітнє тіло зовні оболонками. Перша оболонка складена з землі і вдесятеро більша за весь внутрішній об’єм всесвіту. Друга оболонка складена з води і вдесятеро грубша за земну оболонку. Третя оболонка складена з вогню і вдесятеро грубша за водяну оболонку. Таким чином кожна оболонка вдесятеро грубша за попередню.

ПОЯСНЕННЯ: Три ґуни матеріальної природи, а саме добро, пристрасть і невігластво, підпорядковані трьом півбогам: Брахмі, Вішну й Господу Шіві. Господь Вішну орудує ґуною добра, Господь Брахма    —    ґуною пристрасті, а Господь Шіва    —    ґуною невігластва. Крім того, існує багато інших півбогів, які опікуються повітрям, водою, хмарами і т. д. Як в уряді існує багато міністерств, так у матеріальному світі уряд Верховного Господа має багато департаментів, і всі вони працюють належним чином від страху перед Верховним Богом-Особою. Півбоги, безперечно, керують усією матерією у всесвіті, як живою, так і неживою, але над ними стоїть найвищий владика, Бог-Особа. Тому в «Брахма-самхіті» сказано: іш́варах̣ парамах̣ кр̣шн̣ах̣. Немає сумніву, що різними сферами життєдіяльності всесвіту керують різні володарі, але найвищий володар    —    це Крішна.

Що стосується знищення всесвіту, то їх є два типи. Один тип знищення відбувається тоді, коли Брахма лягає спати наприкінці свого дня, а остаточне знищення відбувається тоді, коли Брахма вмирає. Доки Брахма живий, творенням, підтриманням і знищенням керують різні півбоги під наглядом Верховного Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Під впливом вічного часу, представника Верховного Бога-Особи, батько зачинає сина, а потім вмирає, корячись жорстокому закону смерті. Але вплив часу знищує навіть самого повелителя смерті. Іншими словами, всі півбоги в матеріальному світі тимчасові, як і ми. Наше життя триває щонайбільше сто років, і так само не вічні півбоги, хоча їхнє життя може тривати мільйони і мільярди років. Ніхто не може жити в матеріальному світі вічно. Для того щоб відбувалося творення, підтримання чи знищення проявленого світу, Верховному Богові-Особі досить кивнути пальцем. Тому відданий нічого не бажає в матеріальному світі. Відданий бажає тільки служити Верховному Богові-Особі. Ці стосунки служіння вічні. Господь вічний, Його слуга вічний і служіння Йому вічне.