ПОЯСНЕННЯ: Великий політик і пандіт Чанак’я казав, що навіть одну мить втраченого часу не можна повернути за гори золота. Збиток, який завдає втрата цінного часу, неможливо навіть підрахувати. І з погляду матеріального життя, і з погляду духовного життя, треба дуже ощадливо витрачати відведений нам час. Життя зумовленої душі в одному тілі має обмежену й чітко визначену тривалість, і тому писання радять протягом цього короткого відтинку часу розвинути свідомість Крішни і таким чином звільнитися від влади чинника часу. Та, на жаль, люди не розвивають свідомість Крішни і, наче хмари, яких несе вітер, не усвідомлюють, як їх несе могутня течія часу.

ПОЯСНЕННЯ: Головна функція часу, представника Верховного Бога-Особи, полягає в тому, щоб усе знищувати. Матеріалісти, занурені в матеріалістичну свідомість, намагаються творити найрізноманітніші речі в ім’я економічного розвитку. Вони гадають, що, дедалі успішніше задовольняючи матеріальні потреби, вони досягнуть щастя, але забувають, що всі їхні творіння належного часу будуть знищені. З історії відомо про багато могутніх імперій, які існували на поверхні землі і які будували з великими труднощами і зусиллями, однак минув час, і всі вони пішли в небуття. Незважаючи на це, нетямущі матеріалісти не можуть зрозуміти, що вони просто марнують час, створюючи матеріальні вигоди, які через якийсь час будуть знищені. Причина цієї марної витрати енерґії криється в невігластві загальної маси людей, які не знають, що вони вічні і що для них існує вічна діяльність. Вони не усвідомлюють, що цей відтинок життя в якомусь тілі    —    наче спалах на вічному шляху. Не знаючи цього, вони вважають, що цим коротким спалахом обмежується все їхнє життя, і марнують час, намагаючись поліпшити своє економічне становище.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріалісти вважають божевільними тих, хто присвячує себе свідомості Крішни, і думають, що вони марнують час, повторюючи мантру Харе Крішна. Але матеріалістам невтямки, що вони самі перебувають у непроглядній темряві божевілля, живучи так, ніби їхнє тіло вічне. Не тільки своє тіло, а й усе, що з ним пов’язане    —    свій дім, свою країну, своє суспільство та все навколо себе    —    вони вважають за вічне. Такі матеріалістичні уявлення про вічність дому, землі та всього іншого називають ілюзією, або майею. Тут ясно про це сказано: моха̄д ґр̣ха-кшетра-васӯні    —    тільки через ілюзію матеріаліст вважає свій дім, землю і гроші чимось вічним. Тільки через цю ілюзію розиваються такі основні принципи сучасної цивілізації, як сімейне життя, націоналізм та програми економічного проґресу. Людина, яка перебуває в свідомості Крішни, знає, що економічне піднесення суспільства тимчасове й ілюзорне.

В іншому місці «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що тільки для тваринної цивілізації властиво вважати тіло за самого себе, поділяти людей на родичів свого тіла й чужих, а свою батьківщину вважати гідною поклоніння. Однак коли людина отримала знання про свідомість Крішни, вона може це все використати на служіння Господу. Це дуже природне становище. Все має зв’язок із Крішною. Якщо людина використовує економічний розвиток і матеріальний поступ для того, щоб поширювати свідомість Крішни, її життя піднімається на якісно новий рівень.

ПОЯСНЕННЯ: Задоволення, яке жива істота відчуває в будь-якому, навіть найвідразливішому, тілі, називається ілюзією. Людина, яка перебуває у вищому становищі, не задовольниться рівнем життя людей, які перебувають у низькому становищі, але самі вони задоволені своїм життям, тому що перебувають під впливом майі, зовнішньої енерґії. Вплив майі складається з двох складових. Одна з них називається пракшепатміка, а друга    —    аваранатміка. Аваранатміка означає «те, що покриває», а пракшепатміка    —    «те, що стягує донизу». У будь-яких умовах життя матеріалістична особа чи тварина задоволена, тому що її знання покрите майею. На нижчих рівнях розвитку чи в нижчих видах життя свідомість настільки слабо розвинена, що істота не розуміє, чи вона чи щаслива, чи нещасна. Це називається аваранатміка. Навіть свиня, яка харчується випорожненнями, відчуває щастя, тоді як людина, що перебуває на вищому рівні, побачивши це, здригається від огиди.

ПОЯСНЕННЯ: Розповідають, що колись Бріхаспаті, духовний вчитель, Індри, царя райських планет, за певний прогріх прокляв його, і той став свинею на Землі. Минуло багато днів і Брахма вирішив закликати його назад, до райського царства, але Індра, потрапивши в тіло свині, забув про своє царське становище на райських планетах і відмовився повертатися. Така сила чарів майі. Навіть Індра забуває райські насолоди й задовольняється життям свині. Під впливом майі зумовлена переймається такою любов’ю до тіла, яке вона отримала, що, скажи їй: «Покинь це тіло, і ти відразу ж отримаєш тіло царя»,    —    вона все одно відмовиться. Ця прив’язаність тримає у своїй владі всіх зумовлених живих істот. Господь Крішна особисто вмовляє нас: «Облиште весь цей матеріальний світ. Прийдіть до Мене, і Я особисто всебічно піклуватимуся про вас»,    —    але ми не погоджуємося. Ми думаємо: «У нас усе досить непогано. Навіщо нам віддаватися Крішні й повертатися до Його царства?» Це називається ілюзія, чи майа. Кожна істота задоволена своїм рівнем життя, хоч би яке гидке воно було.

ПОЯСНЕННЯ: Так звана досконалість людського життя    —    це вигадка. Тому писання кажуть, що матеріаліст, незважаючи на всі свої матеріальні достоїнства, нічого не вартий, бо залишається на рівні розуму, який знову стягує його на дно матеріального існування в тимчасовому світі. Той, хто діє на рівні розуму, нездатний досягнути духовного світу. Така людина знову й знову неодмінно скочуватиметься до матеріального життя. Оточивши себе так званими однодумцями, друзями, дорогими й близькими людьми, зумовлена душа втішається уявним щастям.

ПОЯСНЕННЯ: Сказано, що легше впоратися з великою імперією, ніж прогодувати невеличку сім’ю. Це особливо справедливо за цих часів, коли Калі-юґа набрала такої сили, що всі живуть у постійних турботах і тривозі про сім’ю, з якою вони ототожнюють себе під впливом майі, чи ілюзії. Сім’я, яку ми намагаємося прогодувати,    —    це творіння майі і спотворене відображення родини, яка існує на Крішналоці. На Крішналоці також є сім’я, друзі, громада, батько й мати    —    там є все, але там усе вічне. Тут щоразу, коли ми змінюємо тіло, міняються й наші родичі. Іноді ми народжуємося в родині людей, іноді    —    в родині півбогів, іноді    —    в родині котів, а іноді    —    в родині собак. Родичі, співвітчизники і друзі в цьому світі постійно змінюються, і тому називаються асат. Духовна наука вчить, що, доки ми прив’язані до асат, до тимчасових, неіснуючих товариства і сім’ї, доти ми будемо жити в постійній тривозі. Матеріалісти не усвідомлюють, що сім’я, товариство і дружба в цьому світі    —    це лише тіні, і тому прив’язуються до них. Цілком природно, що їхня серця завжди згорають від турботи, але, незважаючи на всі незручності, вони далі працюють і намагаються підтримувати ці ілюзорні сім’ї, не знаючи про справжні родинні стосунки із Крішною.

ПОЯСНЕННЯ: Сімейне життя в царстві ілюзорної енерґії, майі, являє собою в’язницю для вічної живої істоти. В тюрмі в’язня заковують у залізні кайдани і кидають за залізні ґрати. Так само зумовлена душа закута в кайдани жіночих чарів і вроди, обіймів на самоті і розмов про так звану любов, а також милого лепету маленьких дітей. За цим усім істота забуває про свою істинню тотожність.

Слова стрін̣а̄м асатіна̄м, вжиті в цьому вірші, вказують на те, що жіноча любов покликана тільки збуджувати розум чоловіка. Насправді в матеріальному світі немає любові. Як чоловіка, так і жінку цікавить їхня власна чуттєва насолода. Задля того, щоб отримати чуттєву насолоду, жінка створює ілюзію любові, і чоловік, зачарований цією ілюзорною любов’ю, забуває про свій справжній обов’язок. Коли внаслідок їхнього єднання народжуються діти, виникає нова прив’язаність    —    прив’язаність до їхнього милого лепету. Любов жінки і милий дитячий лепет стають надійними кайданами, які не дозволяють чоловікові покинути дім. Веди називають таку людину ґріхамедгі, що означає «той, чия прив’язаність зосереджується на домівці». Ґріхастга    —    це той, хто живе з сім’єю, дружиною й дітьми, але хто справжню мету свого життя вбачає у розвитку свідомості Крішни. Тому людям радять бути ґріхастгами, а не ґріхамедгі. Ґріхастга турбується про те, як звільнитися від сімейного життя, яке створила ілюзія, і стати частиною справжнього сімейного життя разом із Крішною, тоді як ґріхамедгі знову й знову заковує себе в ланцюги так званого сімейного життя, і таким чином з життя в життя залишається в темряві майі.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» Бог-Особа Сам засвідчує, що матеріальний світ    —    це тимчасова обитель, сповнена страждань. Шкода й казати про те, щоб хтось в матеріальному світі знайшов щастя чи зробив щасливими свою сім’ю, громаду чи країну. Коли тут щось називають щастям, це теж виявляється ілюзією. У матеріальному світі щастям вважають успішне ослаблення страждань. Матеріальний світ влаштовано так, що той, хто не зумів стати хитрим дипломатом, завжди зазнає поразки у своєму житті. Що вже казати за людське суспільство, якщо навіть нижчі за людей тварини, птахи й бджоли не можуть без хитрощів задовольнити свої тілесні потреби в їді, сні й паруванні. Змагання триває як серед окремих людей, так і серед цілих націй, і через цю гонитву за успіхом все людське суспільство просякає лицемірством і дипломатією. Ми повинні завжди пам’ятати, що незважаючи на все наше дипломатичне вміння і кмітливість, які ми виявляємо в боротьбі за існування, з верховної волі це все обірветься в одну мить. Тому всі наші намагання стати щасливими в матеріальному світі    —    це просто омана, в яку нас вводить майа.

ПОЯСНЕННЯ: Бенґальці мають приказку: «Той, для кого я крав, перший назве мене злодієм». Родичі й близькі, задля яких люблячий голова сім’ї робить численні гріхи й злочини, ніколи не задовольняються. Через свою ілюзію прив’язана до своїх близьких людина служить їм і цим служінням заробляє собі місце в пеклі. Наприклад, намагаючись прогодувати сім’ю, злодій краде щось, його ловлять і садять у в’язницю. Цей приклад ілюструє суть матеріального життя й прив’язаності до матеріального товариства, дружби й любові. Хоча прив’язаний до сім’ї чоловік, дбаючи про жінку й дітей, добуває гроші всіма правдами й неправдами, сам він не може отримати більше насолоди, ніж він отримав би чесним шляхом. Чоловік, який з’їдає на обід триста грам їжі, може докладати величезних зусиль, не гребуючи ніякими засобами, щоб підтримувати сім’ю, але йому самому дають не більше, ніж він може з’їсти, а іноді йому навіть доводиться доїдати тим, що не доїли його близькі. Скільки людина не заробить, нехай навіть вдаючись до нечесних засобів, їй не вдається насолоджуватися плодами своїх зусиль. Так проявляєтся ілюзія, що нею покриває істоту майа.

Природа заснованого на ілюзії служіння, чи це служіння товариству, громаді чи країні, завжди однакова. Той самий закон стосується і найбільших національних вождів. Нерідко трапляється так, що національного вождя, який має величезні заслуги перед співвітчизниками, вбивають його ж співвітчизники, незадоволені його служінням. Іншими словами, таким заснованим на ілюзії служінням неможливо догодити своїм підопічним, хоча не служити теж неможливо, бо ми слуги від природи. Природне становище живої істоти полягає в тому, що вона невід’ємна частка Верховної Істоти, але вона забуває, що повинна служити Верховній Істоті, і замість того віддає себе на служіння іншим. Це називається майа. Служачи іншими, істота в своїй омані уявляє себе паном. Голова сім’ї вважає себе господарем, а національний вождь вважає себе повелителем нації, хоча насправді він служить і, служачи майі, поступово скочується до пекла. Тому людина, яка має здоровий глузд, повинна розвивати в собі свідомість Крішни і служити Верховному Господу, присвячуючи на це служіння все своє життя, всі свої статки, весь свій розум і все своє красномовство.

ПОЯСНЕННЯ: До старих людей, нездатних заробляти гроші, близькі втрачають будь-яку любов, і це стається не лише за цих днів    —    так було з непам’ятних часів. А нині в деяких народів старим людям дають отруту, щоб вони чимшвидше пішли з цього світу. Людожери іноді радісно вбивають старого діда і влаштовують бенкет, на якому з’їдають його тіло. У цьому вірші згадано, що рільник не має ніякої любові до старих волів, які вже не здатні працювати. Так само, коли люблячий батько сім’ї старіє і вже не може заробляти, любов дружини, синів, дочок та інших родичів до нього розвіюється, і вони не лише перестають шанувати його, а й просто зневажають його. Тому набагато розумніше не чекати старості, а ще до її наближення звільнитися від сімейних прив’язаностей і віддатися під захист Верховного Бога-Особи. Треба присвятити себе на служіння Господу, щоб дожити життя під опікою Верховного Господа і таким чином уникнути зневаги від так званих родичів.

ПОЯСНЕННЯ: Сімейна прив’язаність така сильна, що навіть у старості, попри зневагу близьких і родичів, людина не може її позбутися й живе вдома, як старий пес. Ведична культура закликає чоловіка облишити сімейне життя ще тоді, коли є достатньо сил. Писання радять чоловікові не чекати, поки він зробиться немічним, хворим і непридатним до матеріальної діяльності, а ще до того облишити сімейне життя і до кінця своїх днів повністю присвятити себе на служіння Господу. Веди кажуть, що, досягнувши п’ятдесяти років, чоловік повинен піти з сім’ї і стати самітником у лісі. Належно підготувавши себе, він повинен стати санн’ясі й нести духовне знання з дому в дім.

ПОЯСНЕННЯ: Перед смертю людина перетворюється на хворого каліку, і якщо його ще й зневажають родичі, його життя, сповнене численних старждань, стає гіршим від собачого. Тому ведичні писання кажуть, що чоловік повинен покинути дім ще до того, як опиниться в такому жалюгідному становищі, і знайти смерть так, щоб ніхто з його родичів не знав про це. Якщо чоловік покидає дім і вмирає так, що про не знає ніхто з його близьких, це вважають за славетну смерть. Але прив’язаний до сімейного життя чоловік хоче, щоб після його смерті близькі влаштували для нього похоронну процесію, і хоча він не зможе її бачити, він хоче, щоб його тіло несли з усією можливою урочистістю. Думка про такий похорон тішить його, хоча він і не знає, куди йому доведеться піти в наступному житті, покинувши це тіло.

ПОЯСНЕННЯ: Коли батько сім’ї лежить на смертному ложі, його родичі задля пристойності збираються навколо нього й іноді голосно плачуть, звертаючись до нього: «О мій батьку!», «Друже!» чи «Мій чоловіче!» Стоячи на порозі смерті й перебуваючи в жалюгідному стані, він щось хоче сказати їм, висловити їм свої побажання, але, розчавлений впливом часу, не може нічого сказати і від цього страждає ще більше. Хвороби і забиті слизом груди й горло вже завдають великих мук. Він уже невимовно страждає, але, чуючи звертання своїх родичів, він мучиться ще більше.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що в смертну мить людина думатиме про те, що звикла думати все життя. Той, хто турбувався тільки про сім’ю й ні про що інше, під час смерті думками буде повертатися до сімейних справ. Це природно чекає всіх звичайних людей. Звичайна людина не знають своєї майбутньої долі, усе своє коротке життя вона просто турбуються про сім’ю. Але на схилку її життя ніхто не задоволений тим, наскільки вона поліпшила матеріальний добробут сім’ї, і всі думають, що вона заробила недостатньо. Глибоко прив’язана до своєї сім’ї, вона забуває про свій головний обов’язок    —    приборкати чуття і розвинути духовну свідомість. Іноді на порозі смерті така людина доручає турботу про сімейні справи синові чи якомусь іншому родичу й каже: «Я йду. Будь-ласка, подбай про нашу сім’ю». Їй невідомо, куди вона піде, але навіть у смертну годину вона трубується про добробут своєї сім’ї. Трапляється, що приречена скоро померти людина благає лікаря подовжити їй життя хоча б на кілька років, щоб вона змогла довести до кінця свої плани, покликані забезпечити добробут сім’ї. Це матеріальна хвороба зумовленої душі. Вона повністю забуває свій справжній обов’язок    —    розвинути свідомість Крішни    —    і з головою поринає в плани, призначені забезпечити її сім’ю, хоча й змінює ці сім’ї одну за одною.

ПОЯСНЕННЯ: Коли жива істота покидає своє тіло, вона може піти до судді всіх гріхів, якого називають Ямараджею, або на вищі планети, аж до Вайкунтги. Тут Господь Капіла описує, що чекає на людей, протягом життя занурених в чуттєві втіхи й діяльність тільки задля сім’ї, в руках посланців Ямараджі, яких звуть ямадутами. Під час смерті тих людей, які без міри віддавалися чуттєвими втіхам, беруть у свої руки ямадути і доправляють до планети Ямараджі. Які там умови, описано в наступних віршах.

ПОЯСНЕННЯ: Кожну живу істоту вкриває тонке тіло й грубе тіло. Тонке тіло складається з оболонок розуму, его, інтелекту і свідомості. У писаннях сказано, що стражники Ямараджі зв’язують усе тіло грішника й забирають його до обителі Ямараджі, щоб покарати його так, як тільки він може витерпіти. Від цієї кари він не вмирає, бо якби він помер, хто б відчував муки покарання? Стражники Ямараджі не мають завдання вбивати грішника. Насправді, живу істоту неможливо вбити, тому що вона вічна, їй просто доводиться страждати від наслідків своїх чуттєвих насолод.

Суть покарання живої істоти пояснено в «Чайтан’я-чарітамріті». Колись царські слуги вивозили злочинця в човні на середину річки. Схопивши його за волосся, вони занурювали його голову під воду, а коли він уже майже задихався, витягали й дозволяли йому кілька разів вдихнути, після чого знову опускали його під води, аж поки він задихався. Так само карає забутливих душ Ямараджа, про що розповідають наступні вірші.

ПОЯСНЕННЯ: Як видно з цього вірша, по дорозі з цієї планети до планети Ямараджі на грішника, якого схопили стражники Ямараджі, нападають зграї собак, гавкаючи на нього й кусаючи, щоб нагадати йому всі гріхи, які він вчинив, намагаючись задовольнити свої чуття. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що сильне бажання чуттєвої насолоди осліплює людину й відбирає в неї розум. Вона забуває про все. Ка̄маіс таіс таір хр̣та-джн̃а̄на̄х̣. Надмірно прагнучи чуттєвого задоволення, людина повністю втрачає розум і забуває, що їй доведеться за це страждати. Але тепер собаки Ямараджі дають їй змогу пригадати всі свої гріхи. Поки ми живемо в грубому тілі, навіть сучасні державні закони заохочують нас до чуттєвої насолоди. По всьому світі держава заохочує до цього, запроваджуючи програми, що обмежують народжуваність. Жінок забезпечують протизаплідними піґулками і дозволяють звертатися в клініки, щоб їм допомогли зробити аборт. Це все результат гонитви за чуттєвою насолодою. Насправді статеве життя призначене для того, щоб зачинати хороших дітей. Але люди не панують над своїми чуттями і їх ніхто цього не вчить, тому ці нещасні істоти падають жертвою гріховної чуттєвої насолоди, і після смерті на них чекає кара, яку описано на цих сторінках «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Одна йоджана становить близько тринадцяти кілометрів, отже вся дорога, яку треба подолати грішнику, має довжину 1 287 000 кілометрів. Весь цей шлях він долає за лічені секунди. Щоб він зміг подолати цю величезну відстань так швидко і витерпіти всі страждання, слуги Ямараджі покривають його тіло спеціальною оболонкою. Хоча ця оболонка матеріальна, вона складається з тонких елементів, які не можуть відкрити сучасні матеріалістичні вчені. Подолати 1 287 000 кілометрів за кілька секунд    —    це може здаватися чудом для сучасних космонавтів. Досі їм вдавалася розвинути швидкість у 30 000 кілометрів за годину, але тут ми читаємо, що грішник долає 1 287 000 за кілька секунд, хоче це й не духовне явище, а матеріальне.

ПОЯСНЕННЯ: Цей і наступні вірші описують кари, яких доводиться зазнавати грішникові. Перший вірш розповідає, що грішника примушують поїдати свою ж власну плоть, палять на вогні або ж кидають на з’їдання таким самим як він. Під час останньої світової війни людей в концтаборах іноді примушували поїдати власні випорожнення, тому немає нічого дивного, що в Ямасадані, обителі Ямараджі, людей, які насолоджувалися життям, поїдаючи м’ясо інших істот, примушують поїдати власну плоть.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріалістичне життя засновується на сексі. Секс становить основу життя матеріалістів, які в боротьбі за існування зазнають численних страждань. Тому ведична культура обмежує статеве життя, дозволяючи його тільки одруженим парам і тільки для зачаття дітей. Але коли чоловік і жінка задля чуттєвого задоволення вступають у позашлюбні чи гріховні зносини, їх обох чекає сувора кара, якщо не в цьому житті, то після смерті. Ще за цього життя їх карають жорстокі хвороби, як оце сифіліс чи гонорея, а наступного життя, як ми читаємо на цих сторінках «Шрімад-Бгаґаватам», їх чекають всілякі муки в пеклі. У першій главі «Бгаґавад-ґіти» теж засуджено гріховне статеве життя і сказано, що батьки незаконно народжених дітей потрапляють до пекла. Ці вірші «Бгаґаватам» підтверджують це і зазначають, що такі грішники йдуть до пекла за назвою Тамісра, Андга-тамісра або Раурава.

ПОЯСНЕННЯ: Іноді невірні не визнають наведених у писаннях оповідей про пекло. Всі ці достовірні описи вони просто відкидають. Тому Господь Капіла підпирає Свої слова, пояснюючи, що пекельні муки можна побачити й на цій планеті. Вони існують не тільки на планеті Ямараджі. На планеті Ямараджі грішник отримує можливість призвичаїтися до пекельних умов, у які йому доведеться потрапити наступного життя, а після того йому дають змогу народитися на іншій планеті, де він далі живе в тих самих пекельних умовах. Наприклад, якщо хтось заслужив кару, згідно з якою йому доведеться жити в пекельних умовах і поїдати випорожнення та сечу, то спочатку він розвиває ці звички на планеті Ямараджі, а тоді отримує відповідне тіло, наприклад, тіло свині, в якому він може їсти випорожнення і думати, що він насолоджується життям. Перед тим уже було сказано, що за будь-яких умов, навіть у пеклі, зумовлена душа вважає себе щасливою. Інакше вона б не витерпіла пекельних мук.

ПОЯСНЕННЯ: Помилка сучасної цивілізації полягає в тому, що люди не вірять у наступне життя. Але вірить людина, чи ні, наступне життя прийде все одно, і їй доведеться страждати, якщо її безвідповідальне життя розходилося з приписами авторитетних писань, як оце Веди й Пурани. Істоти, які перебувають на нижчому щаблі порівняно з людиною, не несуть відповідальності за свої дії, тому що від природи створені, щоб діяти певним чином, але якщо людина, володіючи розвиненою свідомістю, теж діє безвідповідально, їй не минути пекельного життя, описаного в цих віршах.

ПОЯСНЕННЯ: Коли людина заробляє гроші нечесними засобами, підтримуючи таким чином себе і свою сім’ю, грошима насолоджуються всі члени сім’ї, але до пекла їй доводиться йти самотою. Людина, що насолоджується життям, заробляючи гроші ціною чужих страждань, втішається разом із сім’єю та друзями, але гріховні плоди цього нечесного життя, сповненого насильства, їй доведеться пожинати самій. Наприклад, якщо чоловік дістає гроші, вбивши когось, і за ці гроші підтримує сім’ю, всі, хто насолоджувався його нечистим багатством, теж розділятимуть з ним частину відповідальності й потраплять до пекла, але найбільша кара чекає на голову сім’ї. Після матеріальної насолоди в людини залишаються тільки гріхи, а гроші вона залишає. Добуті гроші вона залишає в цьому світі, а з собою вона забирає тільки наслідки своїх гріхів.

За цього життя також, якщо хтось добув гроші за допомогою вбивства, його сім’ю не вішають разом з ним, хоча гріх падає й на них. Вішають як убивцю тільки того, хто позбавив життя іншу людину, щоб забезпечити свою родину. На безпосереднього виконавця злочину лягає більша відповідальність, ніж на того, хто непрямо насолоджується плодами злочину. Тому великий знавець світу Чанак’я Пандіт каже, що всі свої статки ліпше використати на служіння сат, Верховному Богові-Особі, бо з собою їх забрати не вдасться. Всі статки залишаться тут і загубляться. Або ми покинемо гроші, або гроші покинуть нас, але в будь-якому разі ми з ними розстанемося. Тому, поки вони належать нам, найліпше було б використати їх на розвиток свідомості Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш порівнює муки грішника зі стражданнями людини, яка втратила своє багатство. Зумовлена душа отримує людське тіло тільки через багато, багато народжень. Воно являє собою величезне багатство. Якщо людина, замість використати це життя для того, щоб отримати звільнення, витрачає його на підтримання так званої сім’ї й задля цього йде на нерозумні та незаконні дії, її порівнюють до людини, яка втратила своє багатство й тепер побивається за ним. Коли багатство втрачене, побиватися немає сенсу, але поки багатство ще є, його треба правильно використати, щоб отримати вічну користь. Хтось може заперечити, що, залишивши зароблені гріховним шляхом гроші, людина залишає з ними і свої гріхи. Але тут чітко зазначено (даівена̄са̄дітам), що, корячись вищій силі, людина покидає свої зароблені гріхом гроші, але забирає з собою наслідки своїх гріхів. Якщо хтось вкрав гроші, але його піймали і він погодився повернути їх, це не звільняє його від кари. За державними законами, навіть якщо злодій повертає гроші, йому доведеться зазнати кари. Так само, людина може померти й залишити зароблені злочинним шляхом гроші, але, корячись вищій силі, вона несе з собою наслідки своїх злочинів і тому змушена зазнати пекельних мук.

ПОЯСНЕННЯ: Дуже велике значення в цьому вірші мають три слова. Кевалена означає «тільки (нечесними засобами)», адгармен̣а означає «неправедними», чи «безбожними», а кут̣умба-бгаран̣а означає «підтримання сім’ї». Безперечно, обов’язок сімейної людини полягає в тому, щоб підтримувати свою родину, але треба намагатися заробляти на життя визнаними, схваленими в писаннях засобами. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь розділив суспільство на чотири класи, або варни, що відповідають якостям і діяльності різних людей. Навіть не беручи до уваги «Бгаґавад-ґіту», ми бачимо, що в кожному суспільстві людину знають за її якостями й роботою. Наприклад, того, хто робить меблі з дерева, називають столяром, того, хто працює з молотом і наковальнею, називають ковалем. Так само тих, хто працює в сфері медицини чи інженерних робіт, називають відповідним чином і сподіваються виконання певних обов’язків. Верховний Господь розділив усі ці форми людської діяльності на чотири варни: брахмана, кшатрія, вайш’я і шудра. У «Бгаґавад-ґіті» та інших ведичних писаннях визначено конкретні обов’язки брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри.

Людина повинна чесно працювати згідно зі своїми якостями. Їй не слід заробляти на життя нечесними засобами чи тою діяльністю, до якої вона не кваліфікована. Якщо брахмана, що виконує обов’язки священика й покликаний навчати своїх послідовників науки духовного життя, не має якостей священика, то він обдурює людей. Не слід заробляти на життя таким нечесним способом. Те саме стосується і кшатрії чи вайш’ї. Цей вірш підкреслює, що людина, яка намагається розвивати свідомість Крішни, повинна заробляти на життя повністю чесним способом, вільним від будь-якого обману. Тут зазначено, що той, хто заробляє на життя нечесним способом (адгармена) потрапляє до найтемніших місць пекла. В інакшому випадку, коли людина підтримує сім’ю схваленим і чесним способом, писання не мають ніяких заперечень щодо такого сімейного життя.

ПОЯСНЕННЯ: Як злочинця, який відстраждав визначений йому термін у в’язниці, випускають на волю, так людину, яка грішила й шкодила іншим, вкидають до пекла, а коли вона проходить через усі форми пекельного життя, тобто проходить через життя котом, собакою, свинею і т. д., в ході поступової еволюції вона знову стає людиною. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що навіть якщо людина, присвятивши себе практиці йоґи, не досягає досконалості і з тої чи іншої причини падає, в наступному житті їй забезпечене людське народження. Там сказано, що людина, яка впала на шляху практики йоґи, в наступному житті отримує можливість народитися в дуже багатій або в дуже праведній родині. Вважають, що вислів «багата родина» стосується родини торговців, бо загалом люди, які займаються комерцією, стають дуже багатими. Той, хто став на шлях самоусвідомлення й спробував відродити свої стосунки з Верховною Абсолютною Істиною, але зазнав невдачі, отримує нагоду народитися в такій багатій родині або в родині праведних брахманів. Чи так, чи так, йому ґарантовано людське народження в наступному житті. Висновок, який можна зробити з цього всього, полягає в тому, що людина, яка не бажає потрапити в пекельні умови, як оце в Тамісрі, чи Андга-тамісрі, повинна вдатися до методу свідомості Крішни, найліпшої системи йоґи. Тоді, навіть якщо їй не вдасться розвинути повну свідомість Крішни за цього життя, принаймні наступного життя їй ґарантовано народитися в людській родині. Їй не загрожує пекло. Свідомість Крішни    —    це найчистіше життя, що захищає всіх людей від небезпеки скотитися до пекла й народитися в сім’ї собак чи свиней.