Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 3.29.17
Текст
діна̄на̄м анукампайа̄
маітрйа̄ чаіва̄тма-тулйешу
йамена нійамена ча
Послівний переклад
махата̄м — до великих душ; баху-ма̄нена — з великою повагою; діна̄на̄м — до нещасних; анукампайа̄ — зі співчуттям; маітрйа̄ — по-дружньому; ча — також; ева — певно; а̄тма-тулйешу — до рівних; йамена — приборкуючи чуття; нійамена — впорядковуючи своє життя; ча — і.
Переклад
Виконуючи віддане служіння, чистий відданий повинен шанувати духовного вчителя і ачарій. Він повинен співчувати нещасним і підтримувати дружні стосунки з рівними собі. Разом з тим, у всіх своїх діях він повинен дотримуватися приписів шастр і панувати над своїми чуттями.
Коментар
ПОЯСНЕННЯ: У тринадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» ясно сказано, що для поступу на шляху відданого служіння й розвитку духовного знання, потрібно прийняти ачар’ю. А̄ча̄рйопа̄санам — треба поклонятися ачар’ї, духовному вчителю, який знає істинну суть речей. Духовний вчитель повинен належати до учнівської спадкоємності, яка бере початок від Крішни. Духовний вчитель має свого духовного вчителя, який має свого вчителя, а той свого і т. д., і ці попередні вчителі складають учнівську спадкоємність ачарій.
Це вірш радить ставитися до всі ачарій з якнайбільшою повагою. У писаннях сказано: ґурушу нара-матіх̣. Ґурушу означає «щодо ачарій», а нара-матіх̣ означає «думати, як про звичайних людей». Хто вважає, що вайшнави, чи віддані, належать до якоїсь касти чи громади, що ачар’ї — звичайні люди чи що Божество в храмі зроблене з каменю, дерева чи металу, той пропаща людина. Також тут сказано: нійамена, — свою якнайглибшу повагу до ачарій треба виражати згідно з приписами шастр. Також відданий повинен співчувати нещасним людям. Це стосується не тих, хто злидарює в матеріальному відношенні. В очах відданого бідним є той, хто не має свідомості Крішни. Людина може посідати велике матеріальне багатство, але якщо вона не має свідомості Крішни, то її вважають за бідняка. З іншого боку, багато ачарій, як оце Рупа Ґосвамі й Санатана Ґосвамі, жили щоночі під іншим деревом. На перший погляд, здавалося, що вони злидарюють, але з їхніх творів видно, що в духовному житті вони були найбагатшими з багатих.
Проявляючи співчуття до нещасних людей, бідних на духовне знання, відданий вчить їх, як піднятися на рівень свідомості Крішни. Це один з обов’язків відданого. Крім того, він повинен дружити з тими, хто перебуває на однаковому з ним рівні чи хто поділяє з ним однакові погляди. Відданому немає сенсу дружити із звичайними обивателями, він повинен дружити з іншими відданими. Так, бесідуючи між собою, вони допомагатимуть одне одному підніматися на вищий рівень духовного розуміння. Це називається ішта-ґоштгі.
У «Бгаґавад-ґіті» теж є згадка про бодгайантах̣ параспарам, що означає «обговорюючи одне з одним». Переважно, чисті віддані використовують свій цінний час на те, щоб оспівувати й обговорювати між собою діяння Господа Крішни чи Господа Чайтан’ї. Існує безліч книжок, як оце Пурани, «Махабгарата», «Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіта» й Упанішади, що містять незліченні теми, які можуть обговорювати між собою двоє чи більше відданих. Дружні стосунки повинні зав’язувати між собою люди, які мають спільні інтереси й погляди. Таких людей називають сва-джаті, «одної касти». Відданий повинен уникати людей, поведінка яких непостійна і не відповідає вимогам писань. Нехай навіть це вайшнава, тобто відданий Крішни, — якщо вдача людини не відповідає вайшнавським нормам, її треба уникати. Треба наполегливо приборкувати чуття й неухильно дотримуватися правил та приписів, підтримуючи дружні стосунки з людьми одного з собою рівня.