ПОЯСНЕННЯ: У цій главі Господь Капіладева пояснює класичну практику йоґи, і тому цих настанов ретельно треба дотримуватися. Господь починає з того, що називає практику йоґи засобом досягнути поступу на шляху до пізнання Абсолютної Істини, Верховного Бога-Особи. У попередній главі було ясно сказано, що мета йоґи полягає не в тому, щоб здобути якісь чудесні містичні сили. Містичними силами не варто приваблюватися взагалі, замість того треба намагатися наблизитися до розуміння Верховного Бога-Особи. Того самого навчає «Бгаґавад-ґіта», де в останньому вірші шостої глави сказано, що найбільший з йоґів той, хто постійно думає в своєму серці про Крішну, тобто перебуває у свідомості Крішни.

Тут сказано, що практика йоґи робить людину радісною. Господь Капіла, Бог-Особа, найвищий авторитет з йоґи, пояснює тут систему йоґи, яка називається аштанґа-йоґа і до якої входять вісім різновидів практики, як-от яма, ніяма, асана, пранаяма, прат’яхара, дгарана, дг’яна і самадгі. Усі ці ступені практики повинні привести до пізнання Господа Вішну, мети всієї йоґи. Вчителі вигаданих систем йоґи закликають зосереджувати розум на порожнечі або на безособистісному, але ці поради не знаходять підтримки в авторитетних описах йоґи, які дає Капіладева. Навіть Патанджалі зазначає, що мета всієї йоґи    —    це Вішну. Тому аштанґа-йоґа становить частину вайшнавської практики, бо її остаточна мета    —    це пізнати Вішну. Успіх практики йоґи полягає не в тому, щоб здобути містичні сили, які засуджує попередня глава, а в тому, щоб звільнитися від усіх матеріальних позначень і втвердитися у своєму природному становищі. Це найвища досконалість практики йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші перелічено багато важливих понять, гідних докладного пояснення, але ми лише коротко зупинимося на основних моментах кожного з них. Вірш завершуює вислів а̄тмавіч-чаран̣а̄рчанам. А̄тма-віт означає «душа, яка пізнала себе» або «істинний духовний вчитель». Той, хто не пізнав себе і не знає своїх стосунків із Наддушею, не може бути істинним духовним вчителем. Цей вірш закликає знайти істинного духовного вчителя і віддатися йому (арчанам), тому що розпитуючи його й поклоняючись йому людина може навчитися мистецтву духовної діяльності.

Господь починає свої настанови зі слів сва-дгарма̄чаран̣ам. Доки ми перебуваємо в матеріальному тілі, ми маємо численні обов’язки, визначені для нас. Ці обов’язки класифікують згідно з чотирма соціальними станами: брахманів, кшатріїв, вайшій та шудр. Обов’язки кожного з цих станів викладено в шастрах, зокрема в «Бгаґавад-ґіті». Сва-дгарма̄чаран̣ам означає, що людина повинна щиро й якомога ліпше виконувати свої обов’язки, визначені згідно з її соціальним станом. Не слід братися за чужі обов’язки. Обов’язки тої громади, в якій людина народилася, їй і слід виконувати. А якщо їй пощастило піднятися над рамками громади свого народження, пізнавши свою духовну тотожність, її сва-дгарма, обов’язок, полягає суто в тому, щоб служити Верховному Богові-Особі. Справжній обов’язок того, хто досягнув високого рівня свідомості Крішни,    —    це служити Господу. Доки людина тримається тілесної концепції життя, вона може діяти згідно з обов’язками, які накладають на неї суспільні звичаї, але коли вона досягає духовного рівня, вона повинна просто служити Верховному Господу, в цьому й полягає справжня сва-дгарма.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш радить облишити релігійну практику, мета якої полягає в поліпшенні матеріальних умов і задоволенні чуттів. Релігійна практика призначена тільки для того, щоб дарувати свободу від лабет матеріальної природи. На початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що найвища релігійна практика    —    це та практика, яка приводить до трансцендентного відданого служіння Господу, вільного від будь-яких мотивів і корисливості. Такій релігійній практиці ніщо не може стати на перешкоді, і той, хто до неї вдається, знаходить істинне вдоволення. Цей вірш називає це мокша-дгармою, релігійною практикою, яка дарує звільнення чи трансцендентність до матеріальної скверни. Загалом люди вдаються до релігії задля матеріального збагачення або задоволення чуттів, однак цього не радять робити людині, яка прагне поступу в йозі.

Наступне важливе словосполучення, вжите в цьому вірші,    —    це міта-медгйа̄данам, яке означає, що треба бути дуже помірним у їжі. Ведичні писання радять йоґові їсти лише половину того, що б йому хотілося з’їсти, аби втамувати свій голод. Якщо він такий голодний, що йому хочеться з’їсти кілограм їжі, йому треба з’їсти лише півкілограма, запивши їх чверть літрою води, і одну чверть шлунку залишити порожньою для вільного доступу повітря. Той, хто їсть таким чином, не буде хворіти і страждати на нестравлення. Саме так повинен їсти йоґ, згідно з рекомендаціями «Шрімад-Бгаґаватам» та всіх інших класичних текстів. Йоґ повинен жити на відлюдді, щоб ніхто не заважав йому практикувати йоґу.

ПОЯСНЕННЯ: Слово пуруша̄рчанам означає «поклоніння Верховному Богові-Особі», і насамперед формі Господа Крішни. У «Бгаґавад-ґіті» Арджуна підтверджує, що Крішна    —    це первинний пуруша, Бог-Особа, пурушам̇ ш́а̄ш́ватам. Отже, практика йоґи вимагає не лише зосереджувати розум на особі Крішни, але й поклонятися щодня Божеству Крішни.

Брахмачарі називають того, хто практикує целібат, утримання від статевого життя. Неможливо насолоджуватися необмеженим статевим життям і водночас практикувати йоґу    —    це просто шахрайство. Псевдо-йоґи, рекламуючи свій метод, проголошують, що людина може насолоджуватися, як завгодно, і водночас стати йоґом, але ці твердження повністю необґрунтовані. Тут дуже виразно сказано, що йоґ повинен дотримуватися целібату. Брахмачарйам означає, що все життя людини пов’язане з Брахманом, тобто вона повністю занурена у свідомість Крішни. Люди, які надмірно прив’язані до статевого життя, не можуть дотримуватися правил, призначених підняти їх на рівень свідомості Крішни. Статеве життя дозволене тільки для одружених людей. Людину, яка обмежує своє статеве життя в шлюбі, також називають брахмачарі.

Дуже важливим для йоґа є поняття астейам. Астейам означає «не красти». У ширшому розумінні, кожен, хто накопичує більше, ніж йому треба, стає злодієм. Згідно з засадами духовного комунізму, людина не повинна мати більше, ніж їй треба для життя. Це закон природи. Кожен, хто накопичує більше грошей і статків, ніж йому треба, називається злодієм, а той, хто просто нагромаджує багатство, не витрачаючи їх на жертвопринесення чи на поклоніння Богові-Особі,    —    це великий злодій.

Сва̄дгйа̄йах̣ означає «читати авторитетні ведичні писання». Навіть людина, яка не перебуває у свідомості Крішни, але практикує систему йоґи, повинна читати писання ведичного канону, щоб мати правильне розуміння. Самих тільки вправ йоґи недостатньо. Нароттама даса Тгакура, великий відданий і ачар’я Ґаудія-вайшнава-сампрадаї, каже, що науки духовної діяльності треба вчитися з трьох джерел: від святих, з авторитетних писань і від духовного вчителя. Ці три орієнтири дуже важливі для поступу в духовному житті. Духовний вчитель радить певні авторитетні писання, які роз’яснюють науку йоґи відданого служіння, і сам він теж говорить тільки те, що сказано в писаннях. Отже, на шлях практики йоґи дуже важливо читати авторитетні писання. Практикувати йоґу, не читаючи класичні тексти,    —    це просто марна витрата часу.

ПОЯСНЕННЯ: Йоґічні вправи взагалі і хатга-йоґа зокрема не являють собою самоцілі, вони служать засобом для того, щоб досягнути постійності. Насамперед треба навчитися правильно сидіти, і тоді розум і увага стануть достатньою мірою стійкими для практики йоґи. Треба поступово опанувати циркуляцією життєвого повітря, а досягнувши цього, можна буде відвести чуття від їхніх об’єктів. У попередньому вірші сказано, що йоґ мусить дотримуватися целібату. Найважливіший аспект оволодіння чуттями    —    це утримання від статевого життя. Це називається брахмачар’я. Практикуючи різні сидячі пози і опановуючи рухом життєвого повітря, можна опанувати чуття і стримати їх від необмеженних насолод.

ПОЯСНЕННЯ: В тілі є шість кіл, якими циркулює життєве повітря. Перше коло міститься в області черева, друге    —    серця, третє    —    легенів, четверте    —    піднебіння, п’яте    —    міжбрів’я і найвище, шосте,    —    над мозком. Треба зосередити свій розум і зафіксувати циркуляцію життєвого повітря, щоб таким чином думати про трансцендентні розваги Верховного Господа. Ніде не сказано, що треба зосереджуватися на чомусь безособистісному чи на порожнечі. Тут чітко сказано: ваікун̣т̣га-ліла̄. Ліла̄ означає «розваги». Якби Абсолютна Істина, Бог-Особа, не вершив трансцендентних діянь, як би ми могли думати про Його розваги? Досягнути цього рівня зосередженості можна тільки відданим служінням, слухаючи й переповідаючи описи розваг Верховного Бога-Особи. Як пояснює «Шрімад-Бгаґаватам», Господь з’являється в цьому світі і зникає, відповідаючи на почуття різних відданих до Нього. Ведичні писання містять багато описів Господніх розваг. Серед них є і опис битви на Курукшетрі, і історичні факти щодо життя й настанов Господніх відданих, як оце Прахлада Махараджа, Дгрува Махараджа і Амбаріша Махараджа. Треба просто зосередити розум на цих оповідях і завжди залишатися зануреним у роздуми про них. Так людина досягне стану самадгі. Самадгі    —    це не штучно викликаний стан тіла, це стан, якого людина досягає, коли її розум реально занурений у думки про Верховного Бога-Особу.

ПОЯСНЕННЯ: Етаір анйаіш́ ча. Звичайна практика йоґи вимагає дотримуватися певних правил і приписів, вправлятися в різних сидячих позах, зосереджувати розум на циркуляції життєвого повітря, а тоді думати про Верховного Бога-Особу і Його розваги на Вайкунтзі. Це визнаний метод йоґи. Тої самої зосередженості можна досягнути й іншими авторитетними засобами, і тому тут сказано: анйаіш́ ча    —    можна користуватися іншими методами. Головне завдання полягає в тому, щоб приборкати розум, забруднених прив’язаністю до матерії, і зосередити його на Верховному Богові-Особі. Його не вдасться зосередити на чомусь безособистісному чи на порожнечі. Тому методів так званої йоґи, заснованої на імперсоналізмі чи філософії порожнечі, не радить жодна класична йоґа-шастра. Справжній йоґ    —    це відданий, тому що його розум завжди зосереджений на розвагах Господа Крішни. Отже, свідомість Крішни    —    це найвища система йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Легка сидяча поза називається свасті сама̄сінах̣. Писання з йоґи рекомендують покласти підошви стіп між стегнами та гомілками і сісти прямо, ця поза допомагає зосереди розум на Верховному Богові-Особі. Те саме радить шоста глава «Бгаґавад-ґіти». Крім того, йоґу радять знайти відлюдне і святе місце. Сидіння треба зробити з оленячої шкури й трави куша, покривши їх бавовняною тканиною.

ПОЯСНЕННЯ: Писання рекомендують ці дихальні вправи для того, щоб йоґ опанував свій розум і зосередив його на Верховному Богові-Особі. Са ваі манах̣ кр̣шн̣а-пада̄равіндайох̣    —    відданий Амбаріша Махараджа залишався зосередженим на лотосових стопах Крішни двадцять чотири години на добу. Метод свідомості Крішни полягає в тому, щоб повторювати Харе Крішна і уважно слухати цей звук, завдяки цьому зосереджуючи розум на трансцендентній вібрації імені Крішни, невідмінного від особи Крішни. Якщо людина зосереджує розум безпосередньо на лотосових стопах Крішни, вона відразу досягає кінцевої мети, до якої веде приборкання розуму визначеним методом прочищення каналів життєвого повітря. Систему хатга-йоґи, або дихальні вправи, рекомендують насамперед тим, хто глибоко занурений у тілесну концепцію життя, однак тому, хто може вдатися до простого методу повторення Харе Крішна, зосередити розум набагато легше.

Прочищення дихальних каналів три згаданих тут фази: пурака, кумбгака й речака. Вдихання називається пурака, затримка віддиху називається кумбгака, а видих називається речака. Ці дії можна виконувати і в зворотньому порядку: видихнувши, протягом якогось часу затримати дихання на видиху, а тоді вдихнути. Нервові канали, якими рухається життєве повітря під час вдиху і видиху, називаються на санскриті іда і пінґала. Кінцева мета, задля якої прочищають іду і пінґалу,    —    це відірвати розум від матеріальної насолоди. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», розум і ворог істоти, і друг її. Його позиція залежить від дії живої істоти. Якщо ми скеровуємо розум на думки про матеріальні насолоди, він стає нашим ворогом, а якщо ми зосереджуємо його на лотосових стопах Крішни, він наш друг. І система йоґи з практикою пураки, кумбгаки та речаки, і безпосереднє зосередження розуму на звуковій вібрації імені Крішни чи на образі Крішни провадять до одної мети. У «Бгаґавад-ґіті» (8.8) сказано, що треба практикувати дихальні вправи (абгйа̄са-йоґа-йуктена) і що завдяки цим методам розум перестає відволікатися на сторонні думки (четаса̄ на̄нйа-ґа̄міна̄); тоді людина може постійно тримати розум зосередженим на Верховному Богові-Особі і досягнути (йа̄ті) Його.

Людині наших часів дуже важко практикувати йоґічні вправи і опановувати диханням, тому Господь Чайтан’я радить: кіртанійах̣ сада̄ харіх̣    —    треба завжди повторювати святе ім’я Верховного Господа, Крішни, тому що «Крішна»    —    найбільш відповідне ім’я Верховного Бога-Особи. Ім’я Крішни і Верховна Особа Крішна невідмінні. Тому той, хто зосереджує розум на слуханні й повторенні Харе Крішна, досягає того самого, що досягає описаний тут йоґ.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Чайтан’я також вчить, що треба очищувати розум. Він закликає повторювати для цього Харе Крішна, а тоді каже: парам̇ віджайате    —    «Хвала, хвала санкіртані Шрі Крішни!» Він підносить найвищу хвалу повторенню святих імен Крішни, тому що, коли людина вдається до цього методу, розум її очищується. Чето-дарпан̣а-ма̄рджанам    —    повторення святого імені Крішни очищує розум від усього бруду, який в ньому нагромадився. Розум можна очистити або дихальними вправами, або повторенням святих імен, так само як золото можна очистити, помістивши у вогонь, роздмухуваний ковальськими міхами.

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з аюрведичної медициною, фізіологічну діяльність тіло підтримують три елементи: капга, піттаа і ваю (слиз, жовч і повітря). Сучасна наука не визнає цих поглядів на будову тіла, але давня аюрведична медицина лікувала на основі цих понять. Аюрведична медицина знаходить причину хвороби в порушенні рівноваги цих трьох стихій, які в багатьох місцях «Бгаґаватам» згадано як те, що визначає стан організму. Цей вірш вчить, що практика дихальних вправ, пранаями, дозволяє позбутися скверни, яку породжують ці основні тілесні стихії, що зосередження розуму дозволяє звільнитися від гріха, стримання чуттів дає змогу звільнитися від пут матерії.

В кінцевому підсумку, щоб досягнути трансцендентного рівня, на якому вже немає впливу трьох ґун матеріальної природи, треба медитувати на Верховного Бога-Особу. У «Бгаґавад-ґіті» також сказано, що людина, яка присвячує себе безкорисливому відданому служінню, відразу ж стає трансцендентна до трьох ґун матеріальної природи і усвідомлює свою тотожність з Брахманом: са ґун̣а̄н саматітйаіта̄н брахма-бгӯйа̄йа калпате. Кожен елемент йоґи має відповідник у бгакті-йозі, але бгакті-йоґу легше практикувати за цієї епохи. Вчення Господа Чайтан’ї не є новим винаходом. Бгакті-йоґа    —    це доступний для всіх метод, що починається зі слухання і оспівування. Кінцева мета бгакті-йоґи, як і всіх інших систем йоґи полягає в тому, щоб досягнути Бога-Особу, але бгакті-йоґа відрізняється від інших своєю практичністю і приступністю. Стримуючи чуття й зосереджуючи розум, треба очистити діяльність свого тіла, і це дає змогу цілковито зануритися в думки про Верховного Бога-Особу. Це називається самадгі.

ПОЯСНЕННЯ: Тут виразно сказано, що треба медитувати на поширення Вішну. Слово ка̄шт̣га̄м стосується до Параматми, поширення поширення Вішну, а слово бгаґаватах̣ стосується до Господа Вішну, Верховного Бога-Особи. Верховний Бог    —    це Крішна, з Нього походить перше поширення, Баладева, з Баладеви походить Санкаршана, Аніруддга та багато інших форм, а за ними з’являються пуруша-аватари. Згаданий в одному з попередніх віршів пуруша (пуруша̄рчанам) приймає форму Параматми, Наддуші. Опис Наддуші, на яку треба медитувати, дано в наступних віршах. У цьому вірші ясно сказано, що треба спрямувати погляд на кінчик носа і зосередити розум на калі, довершеному поширенні Вішну.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш не залишає сумнівів щодо того, що треба зосереджувати розум на образі Вішну. Існує дванадцять різних форм Вішну. Їх описано в «Повчаннях Господа Чайтан’ї». Розум неможливо зосередити на чомусь безособистісному чи на порожнечі. Щоб зосередити розум, його треба скерувати на сповнений радості особистісний образ Господа, який описано в цьому вірші. «Бгаґавад-ґіта» зазначає, що медитувати на безособистісний аспект чи на порожнечу вкрай важко. Людям, прив’язаним до медитації на безособистісне чи на порожнечу, доведеться долати на своєму шляху великі труднощі, бо нашому розуму невластиво зосереджуватися на чомусь безособистісному. Насправді, така медитація просто неможлива. «Бгаґавад-ґіта» теж вчить, що треба зосереджувати розум на Богові-Особі.

Колір тіла Бога-Особи, Крішни, цей вірш описує словами нілотпала-дала, порівнюючи його з синьо-білими пелюстками лотоса. Люди завжди запитують, чому Крішна синій. Колір Господнього тіла    —    це не виплід уяви якогось художника. Його описано в авторитетних писаннях. «Брахма-самхіта» теж порівнює колір тіла Крішни з кольором синьої хмари. Колір Господнього тіла    —    це не поетична вигадка. Тіло Господа, Його зброю та інші атрибути описано в «Брахма-самхіті», «Шрімад-Бгаґаватам», «Бгаґавад-ґіті» та багатьох Пуранах. Обличчя Господа названо тут падма-ґарбга̄рун̣екшан̣ам. Його очі схожі на внутрішню частину лотоса, і в Своїх чотирьох руках Він тримає чотири символи: мушлю, диск, булаву і лотос.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш каже, що колір шат Господа шафраново-жовтий, точнісінько як пилок лотоса. Також тут згадано за камінь Каустубга, що висить у Господа на грудях. Шиюо прикрашають чудові самоцвіти і перлини. Господь сповнений шести щедрот, одна з яких    —    багатство. Він вбраний у розкішні шати і прикрашений коштовними каменями, яких не знайти в матеріальному світі.

ПОЯСНЕННЯ: З цього опису видно, що ґірлянда Верховного Бога-Особи завжди свіжа. Насправді на Вайкунтзі, в духовному небі, все завжди свіже. Навіть квіти, зірвані з дерев та інших рослин, залишаються свіжими, тому що в духовному небі все завжди зберігає свою первісну свіжість і ніколи не в’яне. Квіти, зірвані з дерев і нанизані в ґірлянди, не втрачають своїх пахощів, бо і дерева, і квіти духовні. Коли в духовному світі квітку зривають з дерева, вона не в’яне і втрачає аромату. Бджоли завжди приваблюються до квітів, чи вони в ґірлянді, чи на дереві. Властивість духу полягає в тому, що все духовне вічне і невичерпне. Якщо в духовному від усього відняти все, воно далі залишається усім, або, як ми вже казали, там один мінус один дорівнює один, і один плюс один дорівнює один. Бджоли в’ються навколо свіжих квітів, і їхнє дзижчання тішить Господа. Браслети, намисто, корона і дзвіночки Господа оздоблені безцінними самоцвітами. Ці самоцвіти й перлини мають духовну природу, тому вирахувати їхню матеріальну цінність неможливо.

ПОЯСНЕННЯ: Як вказує слово дарш́анійатамам, вжите в цьому вірші, Господь настільки прекрасний, що йоґ-відданий не бажає дивитися ні на що інше. Його бажання споглядати прекрасне повністю задовольняється спогляданням Господаг. Ми завжди прагнемо бачити щось прекрасне, але в матеріальному світі це бажання ніколи не задовольняється. Матеріальна скверна не дає нам задовольнити жодну з тих схильностей, які ми відчуваємо. Але коли наше бажання бачити, чути, доторкатися і т. д. спрямовані на задоволення Верховного Бога-Особи, вони досягають найвищої досконалості.

Незважаючи на всю красу Верховного Бога-Особи в Його вічному образі, що так тішить серце відданого, Він не приваблює імперсоналістів, що воліють медитувати на Його безособистісний аспект. Така безособистісна медитація являє собою просто марну працю. Справжні йоґи споглядають з напівзаплющеними очима Верховного Бога-Особу, а не щось безособистісне чи порожнечу.

ПОЯСНЕННЯ: Слова сарва-лока-намаскр̣там означають, що Йому поклоняються на всіх планетах. У матеріальному світі безліч планет, і так само безліч планет у духовному світі. На кожній планеті живе безліч істот, які поклоняються Господу, тому що Господу поклоняються всі, крім імперсоналістів. Верховний Господь дуже вродливий. Треба відзначити вжите в цьому вірші слово ш́аш́ват. Не слід думати, що Господь здається вродливим тільки відданим, але в кінцевому підсумку безособистісний. Ш́аш́ват означає «вічний». Ця краса не тимчасова. Вона вічна, адже Господь вічно юний. У «Брахма-самхіті» (5.33) теж сказано: адваітам ачйутам ана̄дім ананта-рӯпам а̄дйам̇ пура̄н̣а-пурушам̇ нава-йауванам̇ ча. Первинна особа єдина, і другої немає, однак Він ніколи не виглядає старим. Він завжди сяє свіжою юністю.

Обличчя Господа завжди показує, що Він готовий явити ласку і дарувати відданим благословення. Однак невідданим Він відповідає мовчанням. Як сказано у «Бгаґавад-ґіті», Він однаково ставиться до всіх істот, бо Він Верховний Бог-Особа, а вони Його діти, однак до тих, хто присвятив себе на віддане служіння Він виявляє особливу прихильність. Ту саму істину підтверджує цей вірш: Він завжди прагне дарувати милість Своїм відданим. Як віддані завжди прагнуть служити Верховному Богові-Особі, так Господь завжди прагне дарувати чистим відданим благословення.

ПОЯСНЕННЯ: Треба повсякчасно зосереджувати розум на Верховному Богові-Особі. Той, хто привчив себе постійно думати про якийсьіз незліченних образів Господа    —    про Крішну, Вішну, Раму, Нараяну та інших,    —    досягнув досконалості йоґи. Це підтверджує «Брахма-самхіта»: той, хто розвинув щиру любов до Господа і в кого очі змащені бальзамом трансцендентних любовних взаємин, завжди бачить Верховного Бога-Особу у своєму серці. Зокрема, відданий бачить Господа у Його прекрасному темному тілі Ш’ямасундари. В цьому полягає досконалість йоґи. Цю йоґу треба практикувати доти, доки розум перестає відхилятися навіть на мить. Ом̇ тад вішн̣ох̣ парамам̇ падам̇ сада̄ паш́йанті сӯрайах̣    —    Вішну є найвища особистість і Його завжди споглядають мудреці і святі.

Тої самої мети досягає відданий, який поклоняється формі Господа в храмі. Між відданим служінням у храмі і медитацією на Господній образ немає різниці, тому що образ Господа однаковий, чи Він проявляється в розумі, чи в якомусь доступному грубим чуттям елементі. Існує вісім різновидів форм, які писання рекомендують відданому споглядати. Ці форми можуть бути зроблені з піску, глини, дерева чи каменю, вони можуть бути створені уявою в розумі або утворені за допомогою самоцвітів, металу чи фарб. Усі ці форми мають однакову цінність. Той, хто медитує на форму Господа в розумі, бачить той самий образ, якомум поклоняється відданий у храмі. Верховний Бог-Особа абсолютний, і тому між цими двома Його формами немає різниці. Імперсоналісти через своє зневажливе ставлення до вічного образу Господа уявляють собі якесь коло. Над усім іншим вони віддають перевагу омкарі, хоча омкара теж має форму. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що омкара    —    це образ Господа, втілений у літерах. Так само Господь втілюється у формі статуї чи картини.

Ще одне важливе слово в цьому вірші    —    це пун̣йа-ш́лока-йаш́аскарам. Відданого називають пун̣йа-ш́лока. Як очищує святе ім’я Господа, так само очищує просто повторення імені святого відданого. Чистий відданий Господа і Сам Господь невідмінні. Іноді рекомендують повторювати ім’я святого відданого, тому що це дуже очищує і підносить людину. Якось Сам Господь Чайтан’я став повторювати святі імена ґопі, а коли Його учні стали критикувати Його, кажучи: «Чому Ти повторюєш імена ґопі  ? Чому Ти не повторюєш ім’я Крішни?»,    —    Господь Чайтан’я розгнівався. Внаслідок цього Він посварився зі Своїми учнями, бажаючи покарати їх за спробу давати Йому поради щодо трансцендентної науки повторення святих імен.

Господь такий прекрасний, що віддані, які пов’язані з Його діяннями, також здобувають славу. Арджуна, Прахлада, Джанака Махараджа, Балі Махарадж та багато інших відданих не були навіть зречениками, вони були сімейні люди. Деякі з них, як-от Прахлада Махараджа і Балі Махараджа, народилися в демонічних родинах. Батько Прахлади Махараджі був демон, а Балі Махараджа був онуком Прахлади Махараджі, однак завдяки своїм стосункам із Господом вони зажили великої слави. Кожен, хто перебуває у вічних стосунках із Господом, розділяє славу Господа. Отже, висновок полягає в тому, що досконалий йоґ повинен привчати себе споглядати образ Господа і не припиняти своєї практики доти, доки його розум не буде повсякчасно й невідривно зосереджений на Господі.

ПОЯСНЕННЯ: Медитувати на образ Верховного Бога-Особи в своєму серці і оспівувати славу й розваги Господа    —    це, по суті, один метод. Єдина різниця полягає в тому, що слухати й зосереджувати розум на Господніх розвагах легше, ніж споглядати образ Господа у своєму серці. Річ у тім, що коли людина починає думати про Господа, особливо за цієї епохи, розум її турбується і через надмірну збудженість споглядання Господа в розумі переривається. Однак коли лунають оповіді, що уславлюють трансцендентні ігри Господа, розум змушений слухати. Звуки цих описів мимоволі входять у розум, і таким чином людина сама собою практикує йоґу. Слухати здатна навіть дитина, і навіть дитина може отримати благо, яке дає медитація на Господні розваги, просто слухаючи оповіді «Бгаґаватам», що описують, як Господь іде на пасовище зі Своїми коровами і друзями. Коли людина слухає, в цьому завжди бере участь її розум. Господгь Чайтан’я радить людям цієї епохи, Калі-юґи, завжди читати і слухати «Бгаґавад-ґіту». Господь Крішна теж каже, що махатми, великі душі, завжди оспівують славу Господа, а інші отримують таку саму користь, просто слухаючи їх. Практика йоґи вимагає медитувати на трансцендентні розваги Господа, чи Він стоїть, рухається, лежить абощо.

ПОЯСНЕННЯ: Дуже важливе тут слово муні. Муні означає «той, хто вміє логічно міркувати, тобто розвинув велику здатність мислити, відчувати і бажати». Тих, хто намагається медитувати на Господній образ, називають муні, або менш розумними, тоді як тих, хто береться реально служити Господу, називають бгакті-йоґами. Викладений нижче порядок медитації призначений інформувати муні. Щоб переконати йоґів у тому, що Абсолютна Істина, Верховний Бог-Особа ніколи не є безособистісний, наступні вірші вчать споглядати Його в особистісній формі, описуючи одну за одною всі частини Його тіла. Погляд на Господа як на сукупне ціле може іноді хибувати на імперсоналізм, тому цей вірш радить спочатку думати про Його лотосові стопи, тоді про Його гомілки, тоді про стегна, стан, груди, шию, обличчя і т. д. Треба починати з лотосових стіп і поступово піднімати погляд на вищі частини трансцендентного тіла Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Майаваді кажуть, що той, хто не може зосередити розум на безособистісному існуванні Абсолютної Істини, може уявити собі будь-який образ і зосередити розум на цьому уявному образі. Але ці вірші не радять нічого схожого на такий метод. Уява завжди залишається уявою, і плоди її діяльності також не виходять за межі уяви.

Цей вірш дає конкретний опис вічного образу Господа. Підошви стіп Господа відзначають виразні лінії, схожі на блискавку, прапор, лотос і стрекало. Сяйво блискучих нігтів на стопах Господа схоже на місячне світло. Споглядаючи знаки на підошвах Господніх стіп і сяйво Його нігтів, йоґ може звільнитися від темряви невігластва матеріального існування. Він звільняється не завдяки умоглядним роздумам, а завдяки тому, що бачить сяйво блискучих нігтів Господа. Іншими словами, якщо людина хоче звільнитися від пітьми невігластва матеріального існування, їй треба зосередити розум на лотосових стопах Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш згадує про високе становище Господа Шіви. Імперсоналісти запевняють, що Абсолютна Істина не має форми і що тому можна собі з однаковим успіхом уявляти або форму Вішну, або форму Господа Шіви, або богині Дурґи, або їхнього сина Ґанеші. Проте насправді Верховний Бог-Особа    —    це найвищий повелитель усіх. У «Чайтан’я-чарітамріті» (Аді 5.142) сказано: екале іш́вара кр̣шн̣а а̄ра саба бгр̣тйа    —    Верховний Господь    —    це Крішна, а всі інші, включно з Господом Шівою і Господом Брахмою, вже й не згадуючи інших півбогів,    —    це слуги Крішни. Про те саме йдеться в цьому вірші. Господь Шіва завдячує своїм важливим становищем тому, що йому на голову спадає вода Ґанґи, якою омито стопи Господа Вішну. У «Харі-бгакті-віласі» Санатани Ґосвамі сказано, що кожен, хто ставить на один рівень Верховного Господа і півбогів, включно з Господом Шівою та Господом Брахмою, відразу ж стає пашанді, атеїстом. Ми ніколи не повинні вважати, що Верховний Господь Вішну існує на тому самому рівні, що й півбоги.

Інший важливий момент, згаданий у цьому вірші, полягає в тому, що розум зумовленої душі, від непам’ятних часів занурений у матеріальну енерґію, нагромаджує в собі гори бруду у формі бажання панувати над матеріальною природою. Хоча цей бруд схожий на гору, гора розсипається на порох під ударом блискавки. Медитація на лотосові стопи Господа, наче блискавка, розбиває гору бруду в розумі йоґа. Якщо йоґ бажає розбити в порох гору бруду в своєму розумі, він повинен зосередитися на лотосових стопах Господа і не вигадувати собі ніякої порожнечі й нічого безособистісного. Нагромаджений бруд схожий на тверду гору, і тому треба медитувати на лотосові стопи Господа протягом тривалого часу. Однак ті, хто звик думати про лотосові стопи Господа повсякчасно, медитують на них зовсім з інших причин. Віддані так зосереджуються на лотосових стопах Господа, що не думають ні про що інше. Ті, хто практикує йоґу, повинні медитувати на лотосові стопи Господа протягом тривалого часу і дотримуватися реґулівних засад, приборкуючи таким чином свої чуття.

У цьому вірші ясно сказано: бгаґаваташ́ чаран̣а̄равіндам    —    треба медитувати на лотосові стопи Господа. Майаваді гадають, що можна медитувати на лотосові стопи Господа Шіви, чи Господа Брахми, чи богині Дурґи і так само досягнути звільнення, але це не так. Тут конкретно сказано: бгаґаватах̣. Бгаґаватах̣ означає «Верховного Бога-Особи, Вішну», і нічого іншого. Також варто відзначити в цьому вірші слова ш́івах̣ ш́іво ’бгӯт. За своєю природою Господь Шіва завжди великий і благословенний, але, підставивши свою голову під води Ґанґи, що спливають з лотосових стіп Господа, він став ще більш благословенний і досягнув ще вищого становища. Це підкреслює могутність лотосових стіп Господа. Вплив лотосових стіп Господа звеличує навіть Господа Шіву, тому що вже казати за інших, звичайних живих істот.

ПОЯСНЕННЯ: Брахму настановлено повелителем всесвіту. Його батько    —    це Ґарбгодакашаї Вішну, тому природно, що його матір’ю само собою вважають Лакшмі. Лакшміджі поклоняються всі півбоги і жителі всіх планет. Люди також прагнуть здобути ласку богині щастя. Лакшмі завжди масажує ноги і стегна Верховного Бога-Особи Нараяни, що лежить на водах океану Ґарбга всередині всесвіту. Брахму названо тут сином богині щастя, але насправді він з’явився на світ не з її лона. Брахма народжується з черева Самого Господа. З черева Ґарбгодакашаї Вішну виростає лотос, і на цьому лотосі Брахма з’являється на світ. Тому не слід ставитися до дій Лакшміджі, що масажує стегна Господа, як до дій звичайної дружини. Господь трансцендентний до дій звичайних чоловіків і жінок. Дуже важливим у цьому вірші є слово абгавасйа, бо воно вказує на те, що Господь здатний привести на світ Брахму без допомоги богині щастя.

Трансцендентна діяльність докорінно відрізняється від матеріальної, і тому не слід думати, що Господь приймає служіння Своєї дружини так само, як півбог чи людина приймає служіння від своєї дружини. Цей вірш радить йоґові завжди тримати цей образ у своєму серці. Відданий завжди думає про ці стосунки між Лакшмі і Нараяною, і тому його медитація не прикута до ментального рівня, як медитація імперсоналістів чи послідовників філософії порожнечі.

Бгава означає «той, хто приймає матеріальне тіло», а слово абгава означає «той, хто не приймає матеріального тіла, а сходить у Своєму первинному, духовному тілі». Поява Господа Нараяни не має матеріальних причин. Матерія постає з матерії, але Господь не народжений з матерії. Брахма народився після того, як почалося творення, але Господь існував ще до творення, і це означає, що Господь не має матеріального тіла.

ПОЯСНЕННЯ: Бог-Особа    —    це вмістище всієї могутності. Його сила зосереджена в стегнах Його трансцендентного тіла. Все Його тіло сповнене всіляких щедрот: усього багатства, усієї сили, усієї слави, усієї краси, всього знання і всієї зреченості. Йоґам радять медитувати на трансцендентний образ Господа, починаючи з підошв Його стіп, тоді поступово піднімаючи погляд до колін, стегон і нарешті закінчуючи Його обличчям. Медитація на Верховного Бога-Особу починається з Його стіп.

Всі описи трансцендентної форми Господа достеменно відтворює арча-віґраха, храмовий скульптурний образ. Нижню половину тіла Господа переважно вкриває жовтий шовк. Це одяг Вайкунтги, тобто вбрання Господа в духовному світі. Це вбрання спадає аж до щиколоток Господа. Існує так багатот трансцендентних об’єктів медитації, що йоґу немає жодної потреби медитувати на щось уявне, як роблять так звані йоґи, котрі медитують на безособистісне.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш радить йоґові медитувати далі на пуп Господа, основу всього матеріального творіння. Як дитину зв’язує з матір’ю пуповина, так з верховної волі Господа перше створіння, Брахму, зв’язує з Господом лотосове стебло. В одному з попередніх віршів богиню щастя, Лакшмі, яка масажує Господу стопи, гомілки і стегна, названо матір’ю Брахми, але насправді Брахма народився з черева Господа, а не з черева своєї матері. Такі незбагненні діяння Господа, і тому не треба дивитися на Господа крізь призму матеріальних концепцій, думаючи: «Як батько може народити дитину?» «Брахма-самхіта» пояснює, що кожна частина тіла Господа має могутність усіх інших частин. Тіло Господа духовне, і тому його частини нічим не зумовлені. Господь може бачити вухами. Матеріальне вухо може чути, але не може бачити, однак з «Брахма-самхіти» видно, що Господь може бачити вухами і чути очима. Будь-який орган Його трансцендентного тіла може діяти як будь-який інший орган.

Його черево становить основу всіх планетних систем. Брахма обіймає становище творця всіх планетних систем, але його творця здатність бере початок з Господнього черева. Будь-який акт творення у всесвіті має безпосередній зв’язок із Господом. Що ж до перлового намиста, яке прикрашає груди Господа, то воно теж духовне, і тому йоґові радять споглядати його білий відблиск.

ПОЯСНЕННЯ: В Упанішадах сказано, що все суще творять, руйнують і підтримують різноманітні енерґії Господа. Обителлю цих усіх незбагненних енерґій є груди Господа. Як загалом кажуть люди, Бог всемогутній. Цю могутність уособлює Маха-Лакшмі, вмістище всіх енерґій, що завжди перебуває на трансцендентних грудях Господа. Йоґ, який досконало навчився медитувати на цю частину трансцендентного тіла Господа, може здобути численні форми матеріальної могутності, що становлять вісім різновидів йоґічної досконалості.

У цьому вірші сказано, що не камінь Каустубга прикрашає Господню шию, а навпаки, Господня шия додає краси самоцвіту. Камінь сам стає прекраснішим завдяки тому, що висить на грудях у Господа. Існує два способи, які дозволяють споглядати трансцендентний образ Господа: на нього можна медитувати у своєму розумі, а можна встановити у храмі в формі статуї, прикрасивши її, щоб усі могли споглядати її. Отже, храмове поклоніння призначене для людей, які не досягли ще такого рівня, на якому вони могли б медитувати на Господній образ. Постійні відвідини храму не відрізняються від прямого споглядання трансцендентного образу Господа і мають однакову з ним цінність. Перевага йоґа полягає в тому, що він може сісти, усамітнившись, де завгодно і споглядати Господа в медитації. Натомість людині на нижчому рівні розвитку доводиться ходити в храм, бо поза храмом вона нездатна побачити Господній образ. Мета всіх методів духовного розвитку, вимагають вони слухати, дивитися чи медитувати, полягає в тому, щоб зосередитися на трансцендентному образі Господа. Про зосередження на чомусь безособистісному чи на порожнечі немає жодної мови. Господь може дарувати трансцендентне задоволення і відвідувачу храму, і зануреному в медитацію йоґові, і тому, хто слухає про трансцендентний образ Господа з писань, як оце «Шрімад-Бгаґаватам» чи «Бгаґавад-ґіта». У відданому служіння є дев’ять методів, одним з яких є смаранам, або медитація. Йоґи користаються з методу смаранам, а бгакті-йоґи користаються насамперед із методів слухання і оспівування.

ПОЯСНЕННЯ: Закон і порядок в усіх своїх формах походять із рук Верховного Бога-Особи    —    так каже цей вірш. За закон і порядок у всесвіті відповідають всілякі півбоги. Гору Мандару тут згадано тому, що коли демони з одного боку і півбоги з другого збивали океан, вони використовували гору Мандара як збивачку. Втілившись як черепаха, Господь послужив за опору для гори, і тоді Мандара, обертаючись, відшліфувала Його прикраси. Іншими словами, оздоби на руках Господа сяють так яскраво, ніби їх відшліфували зовсім недавно. Диск в руці Господа, що називається Сударшана-чакра, має тисячу спиць. Йоґові радять медитувати на кожну з цих спиць. Він повинен окремо медитувати на кожну частину трансцендентного образу Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Йоґ повинен медитувати на різнзі частини трансцендентного тіла Господа. Цей вірш спонукає задуматися над природним становищем живих істот. Тут згадано дві категорії живих істот. Одних називають ара̄ті. Вони вороже ставляться до розваг Верховного Бога-Особи і не бажають пізнати їх. Перед ними Господь з’являється із страхітливою булавою в руці, завжди вимащеною кров’ю вбитих демонів. Демони    —    також діти Верховного Бога-Особи. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», всі види живих істот    —    діти Верховного Бога-Особи. Однак серед них є два класи, які поводяться по-різному. Чистих живих істот Господь носить у Себе на шиї, як людина тримає перлини й діаманти в себе на грудях чи на шиї. Перлини в Господа на шиї символізують живих істот, які перебувають у чистій свідомості Крішни. Натомість демонів, які вороже ставляться до розваг Верховного Бога-Особи, Господь карає Своєю булавою, що завжди вимащена кров’ю таких пропащих живих істот. Булава дуже дорога Господу, бо за її допомогою Він трощить тіла демонів, випускаючи з них кров. Багнюка утворюється з суміші землі з водою, а плями на булаві Господа утворються з крові демонів, безбожних ворогів Господа, земні тіла яких Він розбиває Своєю булавою.

ПОЯСНЕННЯ: Господь сходить до матеріального світу із співчуття до Своїх відданих. З’явлення чи втілення Господа в матеріальному світі має дві причини. Господь сходить щоразу, коли занепадає вірність релігійним засадам і поширюється безбожність, щоб захистити відданих і знищити невідданих. Коли Він приходить, головна Його мета полягає в тому, щоб дати розраду Своїм відданим. Йому не потрібно приходити власною особою для того, щоб знищити демонів, бо Він має для цього численних слуг. Навіть зовнішня енерґія, майа, володіє достатньою силою, щоб їх повбивати. Однак коли Він приходить пролити ласку на Своїх відданих, Він теж заодно вбиває невідданих.

Господь з’являється в тій формі, яка до вподоби відповідній групі відданих. Господь має мільйони форм, але всі вони суть один Абсолют. Як сказано у «Брахма-самхіті», адваітам ачйутам ана̄дім ананта-рӯпам    —    усі форми Господа суть одне, але деякі віддані воліють бачити Його в образі Радги й Крішни, інші    —    в образі Сіти й Рамачандри, ще інші    —    Лакшмі й Нараяни, а ще інші    —    чотирирукого Нараяни, Ва̄судеви. Господь має безліч форм, але з’являється в тій формі, в якій Його воліє бачити відповідний відданий. Йоґові рекомендують медитувати на ті форми, які визнають віддані. Йоґ не може вигадати собі якусь форму для медитації. Так звані йоґи, котрі уявляють собі коло чи мішень, марнують свій час. Насправді йоґ повинен медитувати на форму Верховного Бога-Особи, яку побачили чисті віддані Господа. Йоґ означає «відданий». Йоґи, котрі не стали відданими, повинні ступати у слід відданих. Тут зокрема сказано, що йоґ повинен медитувати на визнану форму Господа і не вигадувати якихось уявних форм.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші треба звернути особливу увагу на слова дгйа̄йен маномайам. Маномайам не означає «уявний». Імперсоналісти гадають, що йоґ може вигадати яку завгодно форму, але у цих віршах сказано, йоґ повинен медитувати на форму, яку вже бачили віддані. Віддані ніколи не вигадують Господнього образу. Їх не задовольняє жодна вигадка. Господь має багато вічних форм і кожному відданому подобається якась із них. Поклоняючись цій формі, відданий служить Господу. Писання дають численні описи форми Господа. Як уже згадано, первинну форму Господа можна представити вісьмома способами: її можна відтворити з глини, каменю, дерева, фарб, піску і т. д., залежно від можливостей відданого. Маномайам    —    це образ Господа, викарбуваний в розумі. Образ, утворений у розумі, належить до вісьмох різновидів авторитетних зображень Господа. Це не плід уяви. На істинний образ Господа можна медитувати різними способами, однак це не означає, що цей образ можна собі вигадати.

У цьому вірші вжито два порівняння: обличчя Господа порівняно до лотоса, тоді як Його чорне волосся порівняно до бджіл, що гудуть і в’ються навколо квітки лотоса, а Його очі    —    до двох рибок, які плавають біля цього лотоса. Лотосова квітка, біля якої плавають рибки і в’ються бджоли, виглядає дуже гарно. Обличчя Господа довершене й самодостатнє. Його врода затьмарює природну вроду лотоса.

ПОЯСНЕННЯ: Доки істота живе зумовленим життям і перебуває в матеріальному тілі, їй, цілком природно, не минути турбот і страждань. Їй не врятуватися від впливу матеріальної енерґії, навіть піднявшись на трансцендентний рівень. Іноді відданим доводиться зазнавати якихось турбот, але всі їхні страждання відразу ж зменшуються, коли воони думають про Верховного Бога-Особу, про Його прекрасний образ чи усміхнене обличчя. Господь дарує Своєму відданому безмежні благословення, а найбільша Його ласка до відданого    —    це Його усміхнене обличчя, якей випромінює Його співчуття до відданих.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний всесвіт сповнений страждань, і тому його жителі завжди проливають гіркі сльози. Ці сльози утворюють величезний океан, але для людини, яка віддається Верховному Богові-Особі, цей океан відразу ж висихає. Для цього досить побачити чарівний усміх Верховного Господа. Іншими словами, коли людина бачить чарівний усміх, Господа, вона відразу ж звільняється від страждань матеріального буття.

Як сказано в цьому вірші, брови Господа такі чарівні, що примушують людину забути про чари чуттєвої насолоди. Зумовлені душі залишаються в кайданах матеріального буття тільки через чари чуттєвої насолоди, насамперед статевого життя. Бога любовної втіхи називають Макара-дгваджа. Чарівні брови Верховного Бога-Особи захищають мудреців та відданих від спокус матеріальної хіті й статевого потягу. Ямуначар’я, великий ачар’я, сказав, що, відколи він побачив чарівні розваги Господа, статеві втіхи втратили для нього будь-яку принадливість і викликають таку огиду, що від одної думки про них він спльовує і в нього кривиться обличчя. Отже, кожен, хто хоче звільнитися від статевого потягу, повинен побачити чарівний усміх і захопливий вигин брів Верховного Бога-Особи.

ПОЯСНЕННЯ: Йоґові радять старанно вивчити усмішку Господа, а тоді зосередитися на Його сміхові. Ці конкретні описи медитації на усмішку, сміх, обличчя, губи й зуби незаперечно доводять, що Бог не безособистісний. Тут сказано, що треба медитувати на умішку і сміх Вішну. Немає нічого іншого, що може ліпше очистити серце відданого. Незрівнянний чар сміху Господа Вішну полягає в тому, що в усмішці Його невеликі зуби, схожі на жасминові пуп’янки, рожевіють від відблиску Його червоних вуст. Якщо йоґові вдасться помістити прекрасне обличчя Господа в глибину свого серця, він знайде цілковите задоволення. Іншими словами, коли людина занурена в споглядання краси Господа в своєму серці, матеріальні спокуси більше не можуть її стурбувати.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш ясно вказує, що медитація, яка являє собою різновид розумової діяльності,    —    це ще не досконалий рівень самадгі, чи трансу. Спочатку розум використовують, щоб прикликати образ Верховного Бога-Особи, але на вищих рівнях розум вже не використовують. Відданий привчається служити Верховному Господу, очищуючи свої чуття. Іншими словами, йоґічні засади медитації потрібні лише доти, доки людина не втвердилася на рівні чистого відданого служіння. Розум використовують для того, щоб очистити чуття, але коли чуття завдяки медитації очистилися, відпадає потреба сідати в певному місці і старатися зосередитися на Господньому образі. Людина так звикає служити Богові-Особі, що робить це само собою, без окремих зусиль. Коли розум примусово зосереджують на образі Господа, це називається нірбіджа-йоґа, або безжиттєва йоґа, тому що йоґ не відчуває природного потягу до особистого служіння Господу. Але коли він постійно думає про Господа, це називається сабіджа-йоґа, або жива йоґа. Треба піднятися на рівень живої йоґи.

Як підтверджує «Брахма-самхіта», треба залишатися зануреним у віддане служіння двадцять чотири години на добу. Рівня преманджана-ччгуріта досягають завдяки неподільній любові до Господа. Коли завдяки відданому служінню людина повністю розвиває любов до Верховного Бога-Особи, вона завжди бачить Його, навіть не примушуючи себе силою медитувати на Нього. Зір такої людини стає божественний, тому що вона не відволікається ні на що інше. На цьому рівні духовного розвитку зникає потреба примусово залучати розум до медитації. Медитація, яку рекомендують на нижчих рівнях, являє собою лише засіб піднятися до рівня відданого служіння, тому ті, хто вже занурився у трансцендентне любовне служіння Господу, уже вищі за медитацію. Рівень такої досконалості називається свідомістю Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: У матеріальному світі функції розуму полягають у тому, щоб приймати й відкидати. Доки розум пронизаний матеріальною свідомістю, його треба силою вчити медитувати на Верховного Бога-Особу, але коли людина піднімається до справжніх почуттів любові до Верховного Господа, розум сам поринає в думки про Нього. На цьому рівні йоґ не думає ні про що інше, крім служіння Господу. Ця гармонія розуму з бажаннями Верховного Бога-Особи називається нірваною, тобто єднанням розуму з Верховним Господом.

Найліпший приклад нірвани наведено в «Бгаґавад-ґіті». Спочатку думки в розумі Арджуни розходилися з думками Крішни. Крішна хотів, щоб Арджуна воював, однак Арджуна цього не хотів і між ними виникла незгода. Проте вислухавши від Верховного Бога-Особи «Бгаґавад-ґіту», Арджуна підкорив свій розум бажанням Крішни. Це називається єдність. Однак навіть досягнувши цієї єдності, ні Арджуна, ні Крішна не втратили своєї індивідуальності. Філософи-майаваді ніяк не можуть цього зрозуміти. Вони гадають, що єдність онзачає втрату індивідуальності. А насправді, як видно з «Бгаґавад-ґіти», індивідуальність залишається. Коли розум істоти повністю очищений любов’ю до Бога, він перетворюється на розум Верховного Бога-Особи і перестає діяти окремо чи діяти задля якихось цілей, розбіжних з бажанням Господа. Індивідуальна звільнена душа не виконує жодної іншої діяльності (пратінівр̣тта-ґун̣а-права̄хах̣). В зумовленому стані розум завжди занурений в діяльність, яку диктують три ґуни матеріальної природи, але ніякі матеріальні якості не можуть стурбувати розум відданого на трансцендентному рівні. Відданий вільний від усіх сторонніх бажань, прагнучи тільки одного    —    задовольнити бажання Господа. Це найвищий рівень досконалості, що називається нірвана або нірвана-мукті. Розум істоти, яка досягнула цього рівня стає вільним від усіх матеріальних бажань.

Йатга̄рчіх̣. Арчіх̣ означає «полум’я». Коли світильник розбивається чи коли в ньому закінчується олія, полум’я в ньому згасає. Але згідно з науковим розумінням, вогонь не зникає, а перебуває у потенційному стані. Так діє закон зберігання енерґії. Так само, коли розум перестає діяти на матеріальному рівні, його енерґія переходить у діяльність, скеровану на задоволення Верховного Господа. Цей вірш проливає світло на концепцію філософів-майаваді, кажучи, що припинення розумової діяльності означає припинення діяльності, яка відбувається під впливом трьох ґун матеріальної природи.

ПОЯСНЕННЯ: Забуття своїх стосунків із Верховним Богом-Особою    —    це результат впливу невігластва. Практикою йоґи це невігластво можна викорінити й перестати вважати себе за незалежного від Верховного Господа. Насправді живу істоту пов’язують із Господом стосунки любові. Призначення живої істоти полягає в тому, щоб виконувати трансцендентне любовне служіння Господу. Забуття цих солодких стосунків називається невіглаством, а коли жива істота занурюється в невігластво, три ґуни матеріальної природи спонукають її вважати себе володарем насолоди. Коли розум відданого очищується і він усвідомлює, що свої треба упогодити свої бажання з бажаннями Верховного Бога-Особи, він досягнув трансцендентного рівня досконалості, на якому не існує матеріального відчуття страждання і щастя.

Поки істота діятиме самостійно, вона залишатиметься у владі матеріальних відчуттів так званого щастя і нещастя. Насправді тут щастя немає. Як у діях божевільного немає ніякого щастя, так само оманні всі уявні поняття про щастя і нещастя на рівні матеріальної діяльності. В цьому світі все сповнене страждання.

Коли розум приведено в гармонію з бажаннями Господа, людина досягнула трансцендентного рівня. Причина невігластва полягає в прагненні панувати над матеріальною природою, а коли прагнення повністю згасає і всі бажання перебувають у злагоді з бажаннями Верховного Господа, людина досягнула досконалості    —    упалабдга-пара̄тма-ка̄шт̣гах̣. Упалабдга означає «усвідомлення». Якщо є усвідомлення, то неодмінно мусить бути індивідуальність. Справжнє усвідомлення приходить на рівні досконалості і звільнення. Нівр̣ттйа̄ означає, що жива істота зберігає свою індивідуальність. Її єдність із Верховним Господом полягає в тому, що вона знаходить своє щастя в щасті Господа. У Верховному Господі немає нічого, крім щастя. А̄нандамайо ’бгйа̄са̄т    —    Господь за природою сповнений трансцендентного щастя. Єдність із Верховним Господом на рівні звільнення означає, що істота не відчуває нічого іншого, крім щастя. Але індивідуальність існує далі, бо інакше тут не вжито б слова упалабдга, яке вказує на індивідуальне усвідомлення трансцендентного щастя.

ПОЯСНЕННЯ: Цей рівень описує Рупа Ґосвамі у «Бгакті-расамріта-сіндгу». Людина, розум якої перебуває в цілковитій гармонії з бажаннями Верховного Бога-Особи і яка до решти віддає себе на служіння Господу, забуває про потреби матеріального тіла.

ПОЯСНЕННЯ: Можна запитати: поки звільнена душа перебуває в тілі, чому діяльність тіла не впливає на неї? Невже її не осквернюють матеріальні дії та їхні наслідки? Відповідаючи на такі запитання, цей вірш пояснює, що про матеріальне тіло звільненої душі піклується Верховний Бог-Особа. Дії його тіла спонукає не життєва сила істоти, а просто наслідки її колишніх дій. Навіть коли електричний вентилятор вимикають, він протягом якогось часу ще крутиться. Причина цього руху    —    не електричний струм, а інерція попереднього руху. Так само, хоча звільнена душа на перший погляд може діяти, як звичайна людина, її дії становлять просто завершення попередніх дій.

Коли ми спимо, нам може приснитися, що ми поширюємося в багато різних тіл, але прокинувшись, ми розуміємо, що всі ці тіла були ілюзорні. Так само, хоча тіло звільненої душі можуть оточувати численні побічні утвори    —    діти, дружина, дім тощо, вона не ототожнює себе з цими поширеннями діяльності тіла. Вона знає, що це все породження матеріального сну. Грубе тіло утворене з грубих елементів матерії, а тонке тіло    —    з розуму, інтелекту, его й оскверненої свідомості. Якщо ми можемо визнати ілюзорність тонкого тіла, яке діє під час сну, і не ототожнювати себе з ним, то тим більше пробуджена особистість не повинна ототожнювати себе з грубим тілом. Як пробуджена людина не має діла до дій тіла уві сні, так пробуджена, або звільнена, істота не має діла до дій грубого тіла. Іними словами, пізнавши своє істинне становище, вона ніколи не поділяє тілесної концепції життя.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш пояснює, в чому полягає істинне знання. У світі є багато дітей, але прив’язаність примушує вважати тіьлки деяких із них за своїх синів і дочок, хоча ми чудово розуміємо свою відмінність від них. Так само сильна прив’язаність до багатства примушує нас вважати якусь частину грошей у банку за свою власність. І так само через прив’язаність до тіла ми вважаємо його за своє. Ми кажемо «моє тіло». Розширюючи це почуття власності ми кажемо «моя рука, моя нога», а також «мій рахунок у банку, мій син, моя дочка». Але насправді ми розуміємо, що і син, і гроші існують окремо від нас. Те саме стосується й тіла: ми відмінні від тіла. У цьому треба просто розібратися, і правильне розуміння називають пратібуддга. Завдяки відданому служінню, чи свідомості Крішни, ми здобуваємо це знання і стаємо звільненою душею.

ПОЯСНЕННЯ: Хоча охоплені вогнем дрова, іскри, дим і полум’я нерозривно пов’язані між собою як частини одного вогнища, разом з тим усі вони відмінні одне від одного. Тільки людина меншого розуму плутає дим з вогнем, хоча вогонь і дим    —    цілковито різні речі. Тепло і світло    —    це не вогонь, хоча вогонь не існує окремо від тепла і світла.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш дає чітке поняття про сукупне ціле. Жива істота відмінна від матеріальних елементів, а найвища жива істота, Бог-Особа, творець матеріальних елементів, відмінний від індивідуальної живої істоти. Цієї філософії, відомої як ачінт’я-бгедабгеда-таттва, навчав Господь Чайтан’я. Усе суще одночасно єдине і відмінне між собою. Космічний прояв, який Верховний Господь створив Своєю матеріальною енерґією, теж одночасно єдиний з Ним і відмінний від Нього. Матеріальна енерґія невідмінна від Господа і разом з тим, діючи в іншій сфері, відмінна від Нього. Так само індивідуальна жива істота єдина з Верховним Господом і відмінна від Нього. Ця філософія «одночасної єдності і відмінності» являє собою досконалий висновок вчення «Бгаґавад-ґіти», що підтверджує тут Капіладева.

Живих істот порівнюють до іскор вогню. Як сказано в попередньому вірші, багаття, полум’я, дим і дрова становлять єдине ціле. Так само живі істоти, матеріальні елементи і Верховний Бог-Особа поєднанні в єдине ціле. Становище живих істот не відрізняється від становище іскорок у вогнищі, що становлять його невід’ємні частки. Матеріальну енерґію тут порівняно до диму. Вогонь    —    це також невід’ємна частка Верховного Господа. У «Вішну Пурані» сказано, все, що ми бачимо чи відчуваємо, так у матеріальному, як і в духовному світах, суть поширення різних енерґій Верховного Господа. Як вогонь, залишаючись в одному місці, розливає навколо себе світло й тепло, так Верховний Бог-Особа поширює всім творінням Свої різноманітні енерґії.

Існує чотири філософські доктрини вайшнавізму: шуддга-адвайта (очищений нондуалізм), двайта-адвайта (одночасна єдність і відмінність), вішішта-адвайта (умовний нондуалізм) і двайта (дуалізм). Усі ці чотири вчення спираються на твердження «Шрімад-Бгаґаватам», викладені в цих двох віршах.

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано в «Брахма-самхіті», Верховна Душа входить не лише в кожний всесвіт, але і в кожен атом. Верховна Душа в непроявленому стані присутня всюди, і коли людина бачить всюди присутність Верховного Духу, вона звільняється від матеріальних позначень.

Слово сарва-бгӯтешу треба розуміти наступним чином. Існує чотири основні категорії істот: народжені з землі, народжені внаслідок ферментації чи бродіння, народжені з яєць і народжені з зародку. Ці чотири категорії живих істот далі поділяють на 8 400 000 видів життя. Людина, яка звільнилася від матеріальних позначень, здатна бачити скрізь і в кожній проявленій істоті те саме духовне начало. Люди меншого розуму гадають, що трава й інші рослини виростають із землі самі собою, але наділена істинним розумом людина, яка пізнала своє справжнє єство, бачить, що цей ріст не відбувається сам собою    —    причина цього росту полягає в присутності душі, яка за різних умов може проявлятися в різних матеріальних тілах. За допомогою ферментації в лабораторіях розводять величезну кількість мікробів, але ці мікроби з’являються на світ завдяки тому, що в них присутня душа. Матеріалістичні вчені гадають, що в яйці немає життя, але це не так. З ведичних писань ми дізнаємося, що живі істоти в різних формах життя з’являються по-різному. Птахи розвиваються з яєць, а тварини й люди розвиваються із зародків. Досконалість бачення йоґа чи відданого полягає в тому, що він скрізь і в усьому бачить присутність живої істоти.

ПОЯСНЕННЯ: Треба зрозуміти, що тіло зумовлене впливом природи. Пракріті    —    це взаємодія трьох ґун матеріальної природи, різне поєднання яких одному дає маленьке тіло, а іншому    —    велетенське. Як пояснює наведений у вірші приклад, вогонь, розведений з великої кількості дров, здається дуже великим, а вогонь, яким горить маленька тріска, здається маленьким. Насправді природа вогню однакова і в тому випадку, і в другому, але матеріальна природа діє таким чином, що залежно від характеру і розміру палива вогонь здається більшим або меншим. Так само душа у всесвітньому тілі відмінна від душі в меншому тілі, хоча й має однакову з нею природу.

Крихітні атомарні душі подібні до іскорок великої душі. Найбільша душа    —    це Наддуша, що відмінна від маленької душі Своїм обсягом. У ведичних писаннях сказано, що Наддуша забезпечує всі потреби крихітних душ (нітйо нітйа̄на̄м). Той, хто розуміє цю відмінність між Наддушею й індивідуальною душею, піднімається над смутком і досягає вмиротворення. Коли крихітна душа вважає себе кількісно рівною Верховній Душі, вона перебуває під ілюзорним впливом майі, тому що це неприродне для неї становище. Ніхто не може просто за допомогою філософських роздумів стати Верховною Душею.

У «Вараха Пурані» душі розділено на дві категорії, свамша-вібгіннамша, відповідно до їхніх крихітних або велетенських розмірів. Душа свамша    —    це Верховний Бог-Особа, а душі вібгіннамша    —    це крихітні частки, що вічно являють собою часточки Верховної Душі. Те саме підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (мамаіва̄м̇ш́о джіва-локе джіва-бгӯтах̣ сана̄танах̣). Крихітні живі істоти    —    це вічні невід’ємні частки Верховного Господа, і тому вони ніяк не можуть зрівнятися своїм розміром із Наддушею.

ПОЯСНЕННЯ: Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», чари майі, що покриває знання живої істоти, нездоланні. Однак той, хто віддається Крішні, Верховному Богові-Особі, може перемогти ці начебто нездоланні чари майі. Тут теж сказано, що дайві пракріті, зовнішня енерґія Верховного Господа, є дурвібга̄вйа̄, важкозбагненна і важкоздоланна. Проте істота повинна перемогти ці нездоланні чари майі, і це стає можливим завдяки Господній милості, коли Він відкриває Себе відданій душі. Також тут сказано сварӯпен̣а̄ватішт̣гате. Як вказує слово сварӯпа, людина повинна усвідомити, що вона не Верховна Душа, а невід’ємна частка Верховної Душі. В цьому полягає самоусвідомлення. Під впливом омани вважати себе за всюдисущу Верховну Душу    —    це не сварупа, це не має нічого спільного з усвідомленням свого істинного становища. Істинне становище живої істоти полягає в тому, що вона невід’ємна частка Господа. Цей вірш радить утвердитися в цьому становищі істинного самоусвідомлення. У «Бгаґавад-ґіті» це розуміння названо пізнанням Брахмана.

Пізнавши Брахман, істота може вдатися до діяльності Брахмана. Поки істота не усвідомила своєї природи, вона виконує діяльність, засновану на оманному ототожненні себе з тілом. Лише коли вона втверджується в своєму істинному єстві, вона починає діяти на рівні усвідомлення Брахмана. Філософи-майаваді кажуть, що після пізнання Брахмана вся діяльність припиняється, але насправді це не так. Якщо навіть у своєму неприродному стані, покрита матерією, душа настільки діяльна, як можна стверджувати, що вона бездіяльна у звільненому стані? Це можна пояснити за допомогою прикладу. Якщо навіть під час хвороби людина занурена в активну діяльність, як можна вважати, що, одужавши, вона стане бездіяльна? Звичайно, логічний висновок полягає в тому, що одужавши, людина вдається до здорової діяльності. Можна сказати, що діяльність на рівні усвідомлення Брахмана відмінна від діяльності в зумовленому житті, але це не означає, що істота перестає діяти. Про це свідчить також «Бгаґавад-ґіта» (18.54)    —    після усвідомлення Брахмана починається віддане служіння. Мад-бгактім̇ лабгате пара̄м після того, як людина усвідомлює, що вона Брахман, вона може почати віддане служіння Господу. Отже, віддане служіння Господу    —    це діяльність на рівні усвідомлення Брахмана.

На тих, хто присвятив себе відданому служінню, не впливають чари майі, і їхнє становище повністю досконале. Обов’язок живої істоти    —    невід’ємної частки загального цілого    —    полягає в тому, щоб виконувати віддане служіння загальному цілому. Це найвища досконалість життя.