ШБ 3.29.39
Devanagari
न चास्य कश्चिद्दयितो न द्वेष्यो न च बान्धव: ।
आविशत्यप्रमत्तोऽसौ प्रमत्तं जनमन्तकृत् ॥ ३९ ॥
आविशत्यप्रमत्तोऽसौ प्रमत्तं जनमन्तकृत् ॥ ३९ ॥
Verse text
на ча̄сйа каш́чід дайіто
на двешйо на ча ба̄ндгавах̣
а̄віш́атй апраматто ’сау
праматтам̇ джанам анта-кр̣т
на двешйо на ча ба̄ндгавах̣
а̄віш́атй апраматто ’сау
праматтам̇ джанам анта-кр̣т
Synonyms
Translation
Верховний Бог-Особа ні до кого не відчуває прив’язаності, і для Нього немає ворогів чи друзів. Але тих, хто Його не забув, Він надихає зсередини, а тих, хто забув Його, Він провадить до загибелі.
Purport
ПОЯСНЕННЯ: Коли жива істота забуває свої стосунки з Господом Вішну, Верховним Богом-Особою, вона змушена знову й знову народжуватися й помирати. Жива істота так само вічна, як і Верховний Господь, але через своє забуття потрапляє в матеріальний світ і переселяється з одного тіла в інше. А коли тілові настає кінець, вона гадає, що їй також настав кінець. Насправді, причина її загибелі — це її забуття своїх стосунків із Господом Вішну. Кожен, хто відроджує пам’ять про свої одвічні стосунки з Господом, отримує від Нього натхнення зсередини. Це не означає, що Господь до когось ставиться вороже, а до когось — по-дружньому. Він допомагає всім. Але той, хто не піддався ілюзорному впливу матеріальної енерґії, рятується, тоді як той, хто впав в оману, гине. Тому писання кажуть: харім̇ віна̄ на ср̣тім̇ таранті — ніхто не може врятуватися від повторюваних народжень і смертей без допомоги Верховного Господа. Отже, обов’язок кожної живої істоти полягає в тому, щоб віддатися під притулок лотосових стіп Вішну і таким чином врятуватися від круговерті народжень і смертей.