Огляд Бгаґавад-ґı̄ти

Матеріальний жаль, скорбота й сльози — то є ознаки, що свідчать про нерозуміння своєї справжньої суті. Самоусвідомлення — це вияв співчуття до вічної душі. У цьому вірші велике значення має ім’я «Мадгусӯдана». Господь Кр̣шн̣а вбив демона омани Мадгу, і зараз Арджуна хоче, щоб Кр̣шн̣а також убив демона, який заважає Арджуні виконувати свій обов’язок. Ніхто не знає, за яких обставин жаль є доречним. Сумувати за одягом потопальника безглуздо. Людину, яка потопає в океані невігластва, неможливо врятувати, просто зберігши її верхній одяг — грубе матеріальне тіло. Того, хто не знає цього й жалкує за верхнім одягом, називають ш́ӯдрою, тобто тим, хто тужить без причини. Арджуна був кшатрійею, і така поведінка була несподіваною з його боку. Але Господь Кр̣шн̣а спроможний розвіяти тугу невігластва, на те Він і повідав Бгаґавад-ґı̄ту. В даній главі верховний авторитет Ш́рı̄ Кр̣шн̣а провадить аналітичне дослідження матеріального тіла і духовної душі, яка має своєю метою самоусвідомлення. Таке самоусвідомлення стає можливим, якщо людина не прив’язана до плодів діяльності і правильно розуміє свою справжню сутність.

Кр̣шн̣а є Верховний Бог-Особа. Тому в Ґı̄ті до Господа Кр̣шн̣и звертаються як до Бгаґава̄на. Бгаґава̄н — це кінцевий аспект Абсолютної Істини. Існує три стадії осягнення Абсолютної Істини, а саме: Брахман, або безособистісний всюдисущий дух, Парама̄тма̄, локалізований аспект Всевишнього, що перебуває в серці кожної живої істоти і Бгаґава̄н, або Верховний Бог-Особа, Господь Кр̣шн̣а. В Шрı̄мад-Бга̄ґаватам (1.2.11) ця концепція Абсолютної Істини пояснюється таким чином:

«Той, хто пізнає Абсолютну Істину, проходить через три фази її усвідомлення, що ідентичні по суті. Три аспекти Абсолютної Істини — Брахман, Парама̄тма̄ та Бгаґава̄н — являють собою єдине ціле».

Уявлення про три аспекти Бога можна одержати, розглянувши, як приклад, Сонце, що також має три аспекти: сонячне світло, поверхня Сонця й сама планета. Той, хто вивчає лише сонячне світло — учень-початківець. Хто пізнав структуру сонячної поверхні — той пішов далі, а хто зумів проникнути в глибини Сонця — той досяг вершини. Пересічного учня, якого задовольняє лише пізнання властивостей сонячного світла — всепроникаючого та сліпучого сяйва Сонця, його безособистісної природи — можна порівняти з тим, хто зміг осягти лише аспект Брахмана Абсолютної Істини. Учень, який досяг вищого ступеня знання, може пізнати природу сонячного диска, що вже відповідатиме осягненню аспекта Парама̄тми Абсолютної Істини. Але той учень, що здатний проникнути в надра планети Сонце — пізнав особистісні риси Верховної Абсолютної Істини. Тому віддані, або трансценденталісти, які осягли «феномен» Бгаґава̄на – є найвищими трансценденталістами, хоча всі учні, що стали на шлях пізнання Абсолютної Істини, вивчають один і той же предмет. Сонячне світло, сонячний диск та внутрішні процеси, що протікають у Сонці, невіддільні одне від одного, однак, учні, які вивчають ці три різних аспекти, не належать до однієї категорії.

Санскритське слово бгаґава̄н пояснив великий авторитет Пара̄ш́ара Муні, батько Вйа̄садеви. Бгаґава̄н є Верховна Особа, яка володіє всіма багатствами, всією могутністю, всією славою, всією красою, всім знанням і всім відреченням. Є чимало дуже могутніх, дуже вродливих, дуже багатих, дуже славетних, дуже освічених й досягших високого ступеня відречення особистостей, однак жодна з них не може твердити, що їй належать повністю всі багатства, вся могутність тощо. Лише Кр̣шн̣а може заявити про це, бо Він — Верховний Бог-Особа. Жодна жива істота, включно з Брахмою, Господом Ш́ı̄вою ба навіть На̄ра̄йан̣ою не може володіти усіма достоїнствами у всій повноті, ставши рівною Кр̣шн̣і. Виходячи з цього, Сам Господь Брахма̄ в Брахма-сам̇гіті робить висновок, що Господь Кр̣шн̣а є Верховний Бог-Особа. Ніхто не може зрівнятись з Ним і немає нікого вищого од Нього. Він — Бгаґава̄н, одвічний Господь, відомий як Ґовінда, і Він є верховна причина всіх причин.

«Є багато осіб, що мають якості Бгаґава̄на, але Кр̣шн̣а — найвищий, бо ніхто не може перевершити Його. Він — Верховна Особа, і Його тіло вічне, сповнене знання та блаженства. Він — одвічний Господь Ґовінда, і Він — причина всіх причин» (Брахма-сам̇гіта 5.1).

В Бга̄ґаватам перелічено багато втілень Верховного Бога-Особи, але Кр̣шн̣у описано як одвічного Бога-Особу, з якого виходять усі незліченні втілення Бога-Особи.

«Усі втілення Господа, які перелічено тут, є або повновладними експансіями, або частинами повновладних експансій Всевишнього. Але Кр̣шн̣а — це Сам Верховний Бог-Особа» (Бга̄ґ. 1.3.28).

Таким чином, Кр̣шн̣а є одвічний Верховний Бог-Особа, Абсолютна Істина, джерело як Парама̄тми, так і безособистісного Брахмана.

Поруч Верховного Бога-Особи скорбота Арджуни за своїми родичами безумовно була недоречною і тому Кр̣шн̣а виявляє свій подив словом кутах̣, «звідки». Такого виявлення почуттів, негідних людини, ніяк не можна сподіватись від того, хто належить до цивілізованого класу людей, тобто а̄рйанів. Слово а̄рйани стосується людей, які знають, в чому полягає цінність життя і які мають культуру, засновану на духовних досягненнях. Люди, які керуються матеріалістичним розумінням буття, не знають, що метою життя є осягнення Абсолютної Істини, Вішн̣у, тобто Бгаґава̄на. Їх зачаровують зовнішні привабливі риси матеріального світу і тому вони не уявляють, що таке звільнення. Людей, які не мають уявлення про звільнення з матеріального рабства, називають не-а̄рйанами. Хоча Арджуна був кшатрійею, він ухилявся від виконання свого обов’язку й відмовлявсь од участі в битві. Такі вияви боягузтва властиві не-а̄рйанам. Ухилення від виконання обов’язку не сприяє поступові в духовнім житті й навіть не дає можливості прославитись у цьому світі. Кр̣шн̣а не схвалює так зване «співчуття» Арджуни до своїх родичів.

Кр̣шн̣а звертається до Арджуни як до сина Пр̣тги, яка була сестрою батька Кр̣шн̣и, Васудеви. Таким чином, Арджуна був у кровному зв’язкові з Кр̣шн̣ою. Якщо син кшатрійі відмовляється битися, то він лише називається кшатрійею, як і син бра̄хман̣и, котрий діє нечестиво — бра̄хман̣а лише за ім’ям, а не по суті. Такі кшатрійі та бра̄хман̣и не гідні своїх батьків, і Кр̣шн̣а не хоче, щоб Арджуна став недостойним сином кшатрійі. Арджуна — найближчий друг Кр̣шн̣и, і Кр̣шн̣а правив його колісницею та безпосередньо скеровував його дії. Незважаючи на всі чесноти Арджуни, залишити поле бою для нього було б безчестям, і тому Кр̣шн̣а сказав, що така поведінка не личить Арджуні. Арджуна міг би заперечити, сказавши, що відмовляється од бою із глибокої поваги до всіма шанованого Бгı̄шми та інших родичів. Проте Кр̣шн̣а визнав таку великодушність, яку не схвалює жодний авторитет, за просте боягузтво. Отже, якщо людина за прикладом Арджуни з покорою діє під безпосереднім проводом Кр̣шн̣и, то їй слід відмовитись од подібної великодушності або від так званого «ненасильства».

Старійшинам, таким, як дід Бгı̄шма та учитель Дрон̣а̄ча̄рйа, завжди виявляють пошану. Навіть якщо вони нападають, не треба відповідати їм тим же. Згідно із загальновизнаним етикетом, старшим не можна перечити навіть словом. Навіть якщо вони іноді й поводяться брутально, не слід різко відповідати їм. Тож чи міг Арджуна атакувати їх? Чи став би Кр̣шн̣а нападати на Свого діда Уґрасену або на Свого вчителя Са̄ндı̄пані Муні? Такими були деякі з доказів, що їх Арджуна навів Кр̣шн̣і.

Згідно з ведичними приписами слід відмовитись од учителя, який коїть лихо і втратив здатність розрізняти добро і зло. Бгı̄шма й Дрон̣а були змушені стати на бік Дурйодгани через те, що той надавав їм фінансової допомоги. Проте їм не слід було ставити себе в таке залежне становище лише з корисливих міркувань, бо тим самим вони втратили право на шану, що її виявляють до вчителів. Але Арджуна, як і раніше, вважав їх за старших і думав, що після їх убивства всі його матеріальні насолоди матимуть присмак крові.

Незважаючи на те, що кшатрійі зобов’язані воювати, Арджуна вагався, чи слід йому битися, ризикуючи викликати невиправдані жертви, чи ухилитись од бою та жити з жебрацтва. Якщо він не переможе ворога, то старцювання стане для нього єдиним засобом до існування. Він також не був упевнений в перемозі, тому що її могла здобути кожна сторона. Але, навіть якщо на них й очікувала перемога (адже їхня боротьба була справедливою), це означало б загибель синів Дгр̣тара̄шт̣ри та інших родичів, а без них життя перетворилось би на тягар, і перемога, врешті-решт, обернулася б поразкою. Всі ці роздуми ясно свідчать про те, що Арджуна був не лише великий відданий Господа, але й мав духовне знання і володів своїми почуттями та думками. Його бажання жити старцюванням, незважаючи на свій царський сан, ще раз свідчить про його відреченість. Такі якості в поєднанні з вірою в слова Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, його духовного вчителя, вказують на справжню доброчесність Арджуни. З усього сказаного можна зробити висновок, що Арджуна був цілком підготований до звільнення. Якщо чуття не впокорені, неможливо оволодіти знанням, а без знання та відданості не йдеться ні про яке звільнення. Арджуна, крім своїх надзвичайних матеріальних чеснот, також був наділений всіма цими необхідними якостями.

Саму природу влаштовано так, що будь-які матеріальні дії створюють труднощі. Ускладнення виникають на кожнім кроці, і тому треба звернутись до істинного духовного вчителя, який зможе вказати нам мету життя і шлях до неї. Вся ведична література радить звернутись до істинного духовного вчителя, який допоможе виплутатись з життєвих ускладнень, що виникають всупереч нашим бажанням. Вони — як та лісова пожежа, яка займається раптово, хоча, як здається, ніхто і не підпалював лісу. Подібним чином збудовано і світ: життєві труднощі з’являються самі по собі, незалежно від нашого бажання. Ніхто не бажає пожежі, однак вона виникає й турбує нас. Тому ведична мудрість радить задля розв’язання проблем життя та духовного самоусвідомлення звернутись по допомогу до духовного вчителя, який належить до ланцюга учнівської послідовності. Істинний духовний вчитель дає цілісне, довершене знання. Тому варто звернутись до нього заради того, щоб вивільнитись з матеріальних тенет. Таким є значення цього вірша.

Кого ж погноблюють матеріальні труднощі? Тих, хто не розуміє суттєвих проблем життя. У Бр̣хад-а̄ран̣йака Упанішаді (3.8.10) таку людину описано подібним чином: йо ва̄ етад акшарам̇ ґа̄рґй авідітва̄сма̄л лока̄т праіті са кр̣пан̣ах̣—«людина, яка зрадила свою людську природу й покидає світ, мов кішка чи собака, не вирішивши проблем життя й не зрозумівши науки самоусвідомлення, нагадує скнару, що не вміє скористатись із свого багатства». Існування в людському тілі є дорогоцінний привілей, який необхідно використати, щоб розв’язати проблеми життя, і тому той, хто не використовує таку можливість, є скнара. І навпаки, бра̄хман̣а — це той, хто розумно використовує своє тіло для того, щоб розв’язати всі життєві проблеми. Йа етад акшарам̇ ґа̄рґі відітва̄сма̄л лока̄т праіті са бра̄хман̣ах̣.

Кр̣пан̣а, скнари, марно гають час і виявляють надмірну прив’язаність до родини, суспільства, країни тощо, на основі своїх матеріалістичних уявлень про життя. Часто-густо люди дуже сильно прив’язуються до сімейного життя, а саме: до дружини, дітей та інших родичів, але насправді це — «шкіряна хвороба». Кр̣пан̣а вважає, що зможе захистити членів родини від смерті, або гадає, що сім’я та суспільство зможуть врятувати від її коси його самого. Такі ж нахили можна спостерігати і в нижчих тварин, які також турбуються про своє потомство. Однак Арджуна був розумною людиною, він усвідомлював, що причина його труднощів полягає в любові до родичів та бажанні захистити їх від смерті. Він розумів, що повинен битись, однак слабкість заважала йому виконувати свій обов’язок. Тому він попрохав Господа Кр̣шн̣у, вищого духовного вчителя, винести певне рішення. Він припиняє дружні розмови й звертається до Кр̣шн̣и як до вчителя. Розмови між учителем та учнем завжди серйозні, і саме такої розмови з Кр̣шн̣ою, визнаним духовним учителем, прагне Арджуна. Отже, Кр̣шн̣а — це перший духовний учитель, який викладає науку Бгаґавад-ґı̄ти, а Арджуна є перший учень, який осягає її. Те, як Арджуна сприймає Бгаґавад- ґı̄ту, описано в ній самій, але все ж таки деякі «ерудити» запевняють, що треба віддатись не Кр̣шн̣і як особі, а «ненародженому в Кр̣шн̣і». Однак немає різниці між внутрішньою та зовнішньою сутністю Кр̣шн̣и. Якщо ж не усвідомлена ця одвічна істина, то не варто навіть і намагатись збагнути Бгаґавад-ґı̄ту.

Хоча Арджуна й висував численні докази, засновані на знанні релігійних засад й законів моралі, виявилось, що без допомоги духовного вчителя, Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, він не спроможний розв’язати конкретної проблеми, котра постала перед ним. Він зрозумів, що його так зване «знання» не допоможе усунути труднощі, які знесилювали його і що йому не стане снаги зарадити справі без допомоги такого духовного вчителя, як Господь Кр̣шн̣а. Академічне знання, ерудиція, високе становище тощо зовсім не придатні для вирішення життєвих проблем, — допомогти може лише духовний учитель, подібний до Кр̣шн̣и. З цього можна зробити висновок, що духовний учитель, який стовідсотково перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, є істинний духовний вчитель, тому що він може розв’язати всі життєві проблеми. Господь Чаітанйа сказав, що той, хто володіє наукою свідомості Кр̣шн̣и, є справжній духовний учитель, незалежно від свого соціального стану й походження.

«Не має значення, чи є людина віпрою (великим знавцем ведичної мудрості), чи вона народилась у ницій сім’ї, або живе у відреченні, — оволодівши наукою про Кр̣шн̣у, вона стає істинним духовним вчителем» (Чаітанйа-чаріта̄мр̣та, Мадгйа 8.128). Отже, не оволодівши наукою свідомості Кр̣шн̣и, ніхто не зможе стати духовним вчителем. У Ведах також сказано:

«Учений бра̄хман̣а, який добре знає всі розділи Вед, не може стати духовним вчителем, якщо він не є ваішн̣авою, тобто тим, хто досконало обізнаний в науці свідомості Кр̣шн̣и. Проте, ваішн̣ава, або, іншими словами, той, хто має свідомість Кр̣шн̣и, може бути духовним учителем, навіть якщо він походить з родини, що належить до нижчої касти» (Падма Пура̄н̣а).

Проблеми матеріального існування — народження, старість, хвороби та смерть — не можна розв’язати шляхом економічного розвитку та накопичення багатств. У багатьох частинах світу є держави, умови існування в котрих дуже сприятливі і де можна спостерігати високий рівень життя та економічного розвитку. Однак, там, як і раніше, залишаються проблеми, пов’язані з матеріальним існуванням. Ці країни різними шляхами прагнуть миру, але жити по-справжньому щасливо вони зможуть лише тоді, коли за допомогою представника Кр̣шн̣и, духовного вчителя, вони звернуться до Господа, до Бгаґавад-ґı̄ти та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, які складають науку про Кр̣шн̣у.

Якби економічний розвиток та матеріальні вигоди могли б усунути тривоги, що пов’язані з належністю до певної родини, суспільства, нації й людства взагалі, то Арджуна не казав би, що володіння незрівнянним царством й навіть верховна влада, яку мають напівбоги з вищих райських планет, не може розвіяти його скорботу. Тому він шукає захисту в свідомості Кр̣шн̣и, а це — певний шлях до миру й гармонії. Катаклізми матеріальної природи щомиті можуть перервати економічний розвиток та панування людини над світом. Навіть прагнення до вищих планет, таких як Місяць, що до нього зараз так поривається людина, може бути припинене одним ударом. Бгаґавад-ґı̄та̄ підтверджує це: кшı̄н̣е пун̣йе мартйа- локам̇ віш́анті — «коли вичерпано запас насолод, які є наслідками доброчесних вчинків, жива істота знову падає з вершини щастя на самісіньке дно життя». Чимало політиків зазнали такого падіння. І такі падіння приносять лише нові страждання.

Таким чином, якщо ми бажаємо назавжди покінчити з нашою скорботою, треба наслідувати приклад Арджуни й знайти притулок у Кр̣шн̣и. Тому Арджуна і попросив Кр̣шн̣у остаточно вирішити його труднощі, — таким є шлях свідомості Кр̣шн̣и.

Напевно, Дгр̣тара̄шт̣ра дуже зрадів, почувши, що Арджуна відмовляється битись і залишає поле бою, маючи намір жити старцюванням. Однак, Сан̃джайа знову розчарував його, назвавши Арджуну парантапах̣, тобто здатним перемогти своїх ворогів. Хоча Арджуна на деякий час і перейнявсь почуттям оманливого співчуття до родичів, він згодом підкорився Кр̣шн̣і, як учень — вищому духовному наставникові. Це означало, що незабаром туга покине його, і він, просвітлений досконалим знанням про самоусвідомлення, тобто свідомістю Кр̣шни, розіб’є чари родинних емоцій і неодмінно стане до бою. Отож, радощі Дгр̣тара̄шт̣ри триватимуть недовго, тому що Арджуна отримає знання від Кр̣шн̣и й відтак воюватиме до кінця.

Розмова відбувалась між двома близькими друзями, Хр̣шı̄кеш́ею та Ґуд̣а̄кеш́ею. Як друзі, вони були рівними, але один з них добровільно став учнем іншого. Кр̣шн̣а усміхався, тому що Його друг вирішив стати Його учнем. Господь, Володар усього, завжди посідає верховне становище. Проте Господь охоче готовий стати другом, сином або коханим Свого відданого, який хоче бачити Його в такій ролі. Кр̣шн̣а, коли Арджуна визнав Його своїм вчителем, одразу ж взяв на себе цю роль і почав розмовляти зі Своїм учнем як учитель, — з усією серйозністю, необхідною в таких випадках. Розмова вчителя з учнем відбувалась відкрито, на очах воїнів обох армій, так, що всі присутні могли чути її і мати з цього користь. Отже, бесіда, що викладена в Бгаґавад-ґı̄ті, не звернена до якоїсь окремої особи, групи чи суспільства, — її призначено для всіх: як друзі, так і вороги мають право слухати її.

Господь одразу ж перейнявся обов’язками вчителя і висловив догану Своєму учневі, посередньо назвавши його дурнем. Господь сказав: «Ти говориш, як учений, проте не знаєш, що вчений — це той, хто розуміє природу тіла і душі, хто не тужить за тілом взагалі, ні за живим, ані за мертвим». В дальших главах буде з’ясовано, що знання — це розуміння матерії, духу і того, хто ними керує. Арджуна твердив, що релігійні засади треба вважати вищими за політичну та суспільну діяльність, однак він не знав, що пізнання матерії, душі і Всевишнього важливіше навіть за релігійні норми. Якщо ж він був позбавлений такого знання, йому не слід було вдавати із себе великого вченого. Його знання було потьмарене і він жалкував за тим, що не варте жалю. Тіло народжується й приречене рано чи пізно загинути, — воно менш вартісне, ніж душа. Хто пізнав це, того слід вважати вченим, і в якому б стані не перебувало його матеріальне тіло, в нього немає підстав для смутку.

У Ведах, у Кат̣га Упанішаді, а також у Ш́вета̄ш́ватара Упанішаді сказано, що Верховний Бог-Особа підтримує життя незліченних живих істот, згідно з їхнім різним становищем, яке визначає їхня індивідуальна діяльність та наслідки цієї діяльності. Сказано також, що Верховний Бог-Особа за посередництвом Своїх повновладних експансій перебуває в серці кожної живої істоти. Лише святі, що здатні бачити єдиного Верховного Господа як усередині, так і зовні всього, воістину досягають досконалого й вічного миру.

Ведична мудрість, яку було повідано Арджуні, звернена також і до всіх тих, хто вважає себе великим вченим, але насправді має лише вбогий запас знань. Господь ясно каже, що Він Сам, Арджуна і всі царі, які зібрались на полі бою, є вічні індивідуальні істоти, і що Господь вічно підтримує життя в усіх окремих живих істотах, як за їхнього обумовленого стану, так і за звільненого. Верховний Бог-Особа — це Верховна індивідуальна істота, Арджуна ж, вічний супутник Господа, і всі царі, які зібрались там — це вічні підлеглі індивідуальні істоти. Вони існували як особистості в минулому, і в майбутньому вічно існуватимуть як індивідуальні особи. Їхнє особистісне існування ніколи не переривається. Тому ні в кого немає підстав для скорботи.

Господь Кр̣шн̣а, верховний авторитет, не підтримує теорію ма̄йа̄ва̄дı̄, яка твердить, що після звільнення індивідуальна душа, відділившись від покрову ма̄йı̄, ілюзії, зливається з безособистісним Брахманом і втрачає своє індивідуальне існування. Не знаходить тут підтвердження і теорія, згідно з якою індивідуальність зберігається лише за обумовленого стану. Кр̣шн̣а ясно каже, що індивідуальність Господа та всіх інших істот існує вічно, це підтверджується також в Упанішадах. Твердження Кр̣шн̣и — авторитетне, адже Кр̣шн̣а не може бути підвладним ілюзії. Якби буття індивідуальності не було очевидним фактом, Кр̣шн̣а не став би наголошувати на тому, що індивідуальність існує також у майбутньому. Ма̄йа̄ва̄дı̄ може доводити, що індивідуальність, про яку казав Кр̣шн̣а, не духовна, а матеріальна. Нехай навіть це й так: індивідуальність — матеріальна, але як же тоді бути з індивідуальністю Кр̣шн̣и? Кр̣шн̣а каже, що Він був індивідуальністю в минулому й залишиться індивідуальністю в майбутньому. Різними способами Він вказав на Свою особистісність і пояснив, що імперсональний Брахман також підлягає Йому. Кр̣шн̣а завжди зберігає духовну індивідуальність. Якщо вважати Його за звичайну обумовлену душу з пересічною індивідуальною свідомістю, то Його Бгаґавад-ґı̄та̄ втрачає свою цінність як авторитетна ш́а̄стра. Звичайна людина завжди має чотири властиві людям вади і не в змозі дати варте уваги вчення. Ґı̄та̄ перебуває вище подібних творів. Жодна світська книга не може зрівнятися з Бгаґавад-ґı̄тою. Якщо вважати Кр̣шн̣у звичайною людиною, то Ґı̄та̄ втрачає будь-яке значення. Ма̄йа̄ва̄ді твердять, що множинність, про яку згадано в цьому вірші — умовна, і що вона стосується лише тіла. Проте, таку тілесну концепцію вже було осуджено в попередніх віршах. Кр̣шн̣а вже відхилив тілесну концепцію існування живих істот, тож неможливо, щоб Він вдавався до неї зараз. Таким чином, буття індивідуальності випливає з самої духовної природи, що й підтверджують такі великі а̄ча̄рйі, як Ш́рı̄ Ра̄ма̄нуджа та інші. В багатьох місцях Ґı̄ти ясно вказано на те, що усвідомити духовну індивідуальність можуть лише віддані Господа. Ті, хто заздрить Кр̣шн̣і, Верховному Богові-Особі, не можуть збагнути справжнього смислу цього великого твору. Невідданий, що намагається зрозуміти вчення Бгаґавад-ґı̄ти, нагадує бджолу, яка ззовні облизує банку з медом. Не можна відчути смаку меду, не відкривши банку. Так само, таїнство Бгаґавад-ґı̄ти доступне лише відданому й нікому більше, — так сказано в четвертій главі цієї книги. І якщо хтось не визнає самого існування Господа, йому не слід навіть і торкатися Ґı̄ти. Тому тлумачення Ґı̄ти філософами ма̄йа̄ва̄дı̄ є найбільш облудною репрезентацією всеосяжної істини. Господь Чаітанйа заборонив нам читати коментарі ма̄йа̄ва̄ді і попередив, що, приймаючи філософію ма̄йа̄ва̄дı̄, людина стає нездатною пізнати істинну тайну Ґı̄ти. Якби індивідуальність була пов’язана лише з емпіричним всесвітом, не було б потреби в ученні Господа. Множинність індивідуальної душі й Господа — це вічна реальність і, як згадувалося вище, Веди підтверджують це.

Кожна жива істота — це індивідуальна душа, яка щомиті змінює своє тіло і проявляється то в дитині, то в юнакові, то в старому. І ця, одна й та ж сама душа, що присутня там, завжди залишається незмінною. Індивідуальна душа зрештою залишає тіло в момент смерті й переселяється в інше тіло. В наступному народженні душа обов’язково дістане тіло — або матеріальне, або духовне, — тому в Арджуни не було підстав журитися з приводу смерті Бгı̄ми й Дрон̣и, за якими він так уболівав. Навпаки, він мав радіти з того, що вони покинуть старі тіла, дістануть нові й омолодять таким чином свою енерґію. З новим тілом ми отримуємо також нову можливість страждати й насолоджуватись, залежно від нашої діяльності в попередньому житті. Тому Бгı̄шма і Дрон̣а, шляхетні душі, напевно мали одержати в наступному житті або духовні тіла, або, щонайменше, прийняти народження на небесних планетах і пізнати там вищу матеріальну насолоду. В обох випадках не було підстав для скорботи.

Будь-яку людину, що має досконале знання про становище індивідуальної душі, Парама̄тми та природи, — як матеріальної, так і духовної, — називають дгı̄рою, тобто найбільш розсудливою людиною. Постійна зміна тіл ніколи не обманює таку людину.

Душа неподільна, її не можна розітнути на окремі частини,і тому не можна прийняти теорію ма̄йа̄ва̄дı̄ про загальну єдність духовної душі, бо таке розчленування на різні індивідуальні душі зробило б Всевишнього подільним та змінним, а це суперечить принципові незмінності Верховної Душі. Як про те сказано в Ґı̄ті, фраґментарні частки Всевишнього існують вічно (сана̄тана) і їх називають кшара; це означає, що вони мають схильність падати вниз, у матеріальну природу. Фраґментарні частки залишаються такими вічно, і навіть після звільнення індивідуальна душа залишається такою ж самою, — фраґментарною. Проте, звільнена, вона вічно живе у блаженстві та знанні поруч з Верховним Богом-Особою. До Наддуші, яка перебуває в кожному тілі і яку називають Парама̄тмою, можна застосувати теорію відображення. Парама̄тма̄ відмінна од індивідуальної живої істоти. На небі, що віддзеркалюється у воді, можна побачити і місяць, і сонце, і зірки. Зірки можна порівняти з живими істотами, а сонце або місяць — з Верховним Господом. Арджуна — це індивідуальна фраґментарна духовна душа, а Верховна Душа — це Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Вони перебувають на різних рівнях, що стане зрозумілим з початку четвертої глави. Якби Арджуна був рівний Кр̣шн̣і й Кр̣шн̣а не посідав вищого становища, — їхні стосунки вчителя і учня втратили б усякий сенс. Якби вони обидва перебували в невігластві, яке породжує ілюзорна енерґія (ма̄йа̄), то навіщо було б одному з них ставати вчителем, а другому — учнем? Таке навчання було б непотрібним, тому що ніхто не може стати авторитетним наставником, якщо на нього впливає ма̄йа̄. Все це свідчить про те, що Господь Кр̣шн̣а є Верховний Господь, і Його становище перевершує становище живої істоти, Арджуни, забудькуватої душі, яку ввела в оману ма̄йа̄.

Щоб належним чином виконувати свої обов’язки, людині треба навчитись терпіти тимчасові проявлення щастя й нещастя. Дотримуючись ведичних приписів, треба вранці обмиватись водою, навіть в місяці Ма̄ґгу (січень-лютий). У цей час дуже холодно, але, незважаючи на те, людина, яка живе згідно з релігійними засадами, без вагань обмивається водою. Так само й жінка не вагаючись проводить час на кухні за приготуванням їжі в спекотливі літні місяці (червень-серпень). Треба, незважаючи на кліматичні незручності, виконувати свої обов’язки. Так само і війна — обов’язок кшатрійі, навіть якщо він стрічається на полі бою з друзями або родичами, йому не слід ухилятись від виконання свого обов’язку. Людина мусить дотримуватись релігійних засад, щоб сходити щаблями знання, бо лише за допомогою знання і відданого служіння вона зможе вивільнитись з чіпких лабет ма̄йı̄.

Кр̣шн̣а недаремно, звертаючись до Арджуни, називає його двома різними іменами. Звертаючись до нього як до Каунтейі, Він підкреслює його шляхетне походження по материнській лінії, тоді як ім’я Бгарата нагадує про його велич по лінії батька. Отже, походження Арджуни по обох лініях передбачає благородство й велич. Знатність роду зобов’язує до виконання обов’язку, і тому він не може уникнути участі в битві.

Кожен, хто наполегливо прагне досягти високого рівня духовної свідомості і здатний подолати шалені навали горя й щастя, безумовно, гідний звільнення. В системі варн̣а̄ш́рама четверта стадія життя, а саме — життя у відреченні (саннйа̄са) — вимагає найбільших зусиль, але той, хто має серйозний намір зробити своє життя досконалим, без вагань вдається до нього, не зважаючи ні на які труднощі. Звичайно труднощі виникають коли постає необхідність порвати сімейні зв’язки, припинити стосунки з дружиною й дітьми. Але той, хто в змозі витримати такі випробовування, завершує свій шлях духовного усвідомлення. Так само й Арджуна отримав пораду зберігати стійкість, виконуючи обов’язки кшатрійі, навіть якщо йому і важко буде битися з членами родини й тими, до кого він відчуває прихильність. Господь Чаітанйа прийняв саннйа̄су в двадцятичотирирічному віці, незважаючи на те, що молода дружина і стара мати, які були під Його опікою, залишились без підтримки. Однак, заради вищої мети Він прийняв саннйасу і стійко виконував вищий обов’язок. Таким є шлях звільнення з полону матеріального світу.

Мінливе тіло недовговічне. Сучасна медицина визнає, що щомиті, внаслідок життєдіяльності різних клітин, тіло змінюється. Таким чином відбувається ріст тіла та його старіння. Однак, душа існує постійно, і залишається тією ж самою, поза всіма змінами тіла й розуму. В цьому полягає різниця між матерією й духом. За своєю природою тіло мінливе, але душа — вічна. До такого висновку приходять усі мудреці, як імперсоналісти, так і персоналісти. У Вішн̣у Пура̄н̣і (2.12.38) сказано, що і Вішну, і всі Його обителі мають своє особисте світлосяйне духовне існування (джйотı̄м̇ші вішн̣ур бгувана̄ні вішн̣ух̣). Слова «той, що існує» та «позбавлений існування» стосуються духу й матерії. Так вважають усі мудреці.

З цього починаються повчання Господа всім живим істотам, що перебувають в омані невігластва. Коли розсіюється невігластво, тоді поновлюються вічні взаємостосунки між тим, хто поклоняється, і об’єктом поклоніння, а також розуміння різниці між живими істотами, невід’ємними частками Господа, і Самим Верховним Богом- Особою. Природу Всевишнього можна пізнати, глибоко досліджуючи себе самого, водночас усвідомлюючи свій зв’язок із Ним, як частини і цілого. У Веда̄нта-сӯтрі, так само, як і в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, Всевишнього визнано за джерело усіх проявлень. Ці проявлення пізнають на двох рівнях природи — вищому й нижчому. Живі істоти належать до вищої природи, про що розповідається в сьомій главі. І хоча немає різниці між самою енерґією та її джерелом, за джерело визнають Всевишнього, а енерґію, тобто природу, вважають підлеглою. Таким чином, живі істоти завжди підкорюються Верховному Господеві, так само, як слуга підчиняється хазяїнові, а учень — вчителеві. Це очевидне знання не осягне той, кого засліпило невігластво, і тому заради просвіти всіх живих істот на всі часи Господь і викладає вчення Бгаґавад-ґı̄ти.

У цьому вірші з’ясовано справжню природу душі, яка поширює свій вплив на все тіло. Кожний може зрозуміти, що саме пронизує все тіло: це — свідомість. Кожна людина, зазнаючи болю чи задоволення, відчуває їх якою-небудь частиною тіла, або всім тілом одразу. Така свідомість поширюється в межах одного даного тіла. Біль та задоволення, що відчуває одне тіло, невідомі іншому. Тому кожне тіло є втіленням індивідуальної душі, а ознакою присутності душі є індивідуальна свідомість. У Ведах розміри душі оцінюються, як одна десятитисячна частина кінчика волосини. Ш́вета̄ш́ватара Упанішада (5.9) підтверджує це:

«Якщо розділити кінчик волосини на сто частин, а потім кожну з них розщепити ще на сто частин, то кожна така частинка матиме розмір духовної душі». Подібним же чином стверджується:

«Існують незліченні крихітні часточки, духовні атоми, розміром в одну десятитисячну кінчика волосини».

Таким чином, індивідуальна частка, духовна душа — це духовний атом, набагато менший від матеріального, і таких духовних атомів — безліч. Ця найдрібніша духовна іскорка є основою матеріального тіла, і її вплив поширюється на все тіло, так само, як у всі частини тіла проникають ужиті ліки. Випромінювання душі відчувається в усьому тілі як свідомість, і ця свідомість є доказом присутності душі. Будь-хто погодиться з тим, що матеріальне тіло без свідомості мертве, і що жодними матеріальними засобами неможливо оживити свідомості в тілі. Таким чином, свідомість є наслідок присутності душі, а не якогось сполучення матеріальних елементів. В Мун̣д̣ака Упанішаді (3.1.9) ще більш уточнюються розміри нескінченно малої духовної частки:

«Душа за своїми розмірами дорівнює атому, і її можна осягнути за допомогою досконалого розуму. Атомічна душа плаває в п’яти повітряних потоках (пра̄н̣а, апа̄на, вйа̄на, сама̄на й уда̄на). Вона перебуває в серці й поширює свій вплив на все тіло живої істоти. Коли душа очищується від скверни п’яти різновидів матеріального повітря, вона виявляє свою духовну природу».

Мета хат̣га-йоґи полягає в керуванні за допомогою різних поз п’ятьма різновидами повітряних потоків, що оточують чисту душу, — але не задля матеріальної вигоди, а для того, щоб звільнити безмежну малу душу з матеріальних пут.

Таким чином, вся ведична література є одностайною у визначенні статусу атомічної душі, і кожна людина, яку наділено здоровим глуздом, практично відчуває її присутність. Лише божевільний може думати, що ця духовна лелітка є всюдисуща вішн̣у-таттва.

Вплив духовної іскри може поширюватись на все дане тіло. Згідно з Мун̣д̣ака Упанішадою, атомічна душа перебуває в серці кожної живої істоти, однак, через те, що вона надто дрібна, вчені-матеріалісти не здатні виміряти її і, внаслідок своєї обмеженості, твердять, що душі немає. Індивідуальна духовна іскра неодмінно присутня в серці поряд з Наддушею, і тому всі енерґії, за допомогою яких тіло рухається, виходять з цієї його частини. Частки, що виносять кисень з легенів, черпають свою енерґію з душі. Тому, коли душа покидає тіло, кровообіг припиняється. Медицина визнає важливість червоних кров’яних тілець, але вона не може встановити, що саме душа є джерело живлющої енерґії. Однак, медицина хоча б погоджується з тим, що всі різновиди тілесної енерґії виходять із серця.

Такі атомічні частки духовного цілого можна порівняти з корпускулами сонячного світла, з сяйва яких складаються його промені. Аналогічно, окремі частки Верховного Господа — це крихітні атомічні іскри Його променів, що відомі як прабга̄ (вища енерґія). Отже, і ті, що дотримуються вчення Вед, й прихильники сучасної науки не можуть заперечувати існування духовної іскри в тілі. Сам Верховний Господь в Бгаґавад-ґı̄ті зрозуміло виклав науку про душу.

За своєю природою матеріальне тіло недовговічне. Воно може загинути одразу або ж через сто років — це лише питання часу. Зберігати тіло вічно неможливо. Проте, душа настільки мала, що ворог навіть не спроможний побачити її, годі казати про те, щоб убити. Як згадувалося в попередньому вірші, вона є такою дрібною, що її розміри навіть неможливо собі уявити. Таким чином, з обох поглядів немає приводу для скорботи, адже живу істоту неможливо знищити, а тривалість життя матеріального тіла, незважаючи на всі запобіжні заходи, все одно не вдасться продовжувати безмежно. Крихітна частка духовного цілого дістає певне матеріальне тіло залежно від своєї діяльності, і тому на протязі життя слід дотримуватись релігійних засад. У Веда̄нта-сӯтрах живу істоту визначено як світло, бо вона є невід’ємною часткою вищого світла; світло душі підтримує матеріальне тіло, так само, як сонячне світло підтримує життя всього всесвіту. Тільки-но душа покидає матеріальне тіло, воно починає розкладатись, отже, саме душа підтримує матеріальне тіло. Саме по собі тіло нічого не варте. Тому Арджуна отримав пораду стати до бою і не жертвувати справою релігії в ім’я якихось матеріальних тілесних розмірковувань.

Треба розуміти, що насправді, коли тіло вражено смертоносною зброєю, жива істота, втілена в ньому, не гине. Душа настільки мала, що її неможливо вбити жодною матеріальною зброєю; про це розповідатиметься у віршах далі. Живу істоту, внаслідок її духовної природи, взагалі не можна вбити. Те, що гине, або що вважають убитим, є лише тіло. Але це не означає, що треба стати прибічником убивства тіла. Ведичний припис визначає: ма̄ хім̇сйа̄т сарва̄ бгӯта̄ні — «ніколи й ні до кого не застосовуй насильства». Розуміння того, що жива істота не гине, не слід також розглядати як заохочення до знищення тварин. Убивство тіла будь- якої істоти, здійснене без авторитетної санкції на те, — огидне, і його карає закон держави, так само, як і Господній закон. Проте, Арджуна був у іншому становищі: він мусив убивати заради того, щоб врятувати релігійні засади, а не з власної примхи.

Крихітна атомічна фраґментарна частка Вищого духу якісно ідентична з Всевишнім. На відміну од тіла вона не підвладна змінам. Іноді душу називають незмінною, або кӯта-стга. Тіло підлягає перетворенням шести видів. Воно народжується з утроби матері, існує деякий час, росте, виконує певні дії, поступово виснажується і, врешті-решт, іде в небуття. Однак душа не зазнає таких змін. Душа ненароджена, вона дістає матеріальне тіло, і тому народжується тіло, душа ж не народжується і не вмирає. Вмирає все, що було народжене. Але через те, що душа не народжується, вона не має ані минулого, ані теперішнього, ані майбутнього. Вона вічна, незмінна, і вона первинна, тобто в історії нема сліду її виникнення, хоча ми й намагаємось його знайти, перебуваючи під враженням тілесної концепції буття. Душа, на відміну од тіла, ніколи не старіє. Тому так звана «стара» людина може почувати себе такою ж самою, як у дитинстві або юності. Зміни тіла не торкаються душі. Душа не в’яне, як дерево і як взагалі все матеріальне. Душа також не виробляє бічних продуктів; бічні продукти тіла — діти — це також окремі душі, і, отримуючи тіло, індивідуальна душа виступає в ролі дитини конкретної живої істоти. Тіло розвивається завдяки присутності душі, але душа не має ніяких нащадків, ніяких відгалужень чи змін. Таким чином, душа вільна від шести видозмін, які властиві тілові.

В Кат̣га Упанішаді (1.2.18) ми знаходимо аналогічне місце:

У цьому вірші сказано те ж саме, що і в Бгаґавад-ґı̄ті, але тут іще вжито одне особливо важливе слово, віпаш́чіт, що означає «вчений», або «той, хто має знання».

Душа сповнена знання, або, іншими словами, вона завжди сповнена свідомості. Таким чином, свідомість є ознакою душі. Навіть якщо неможливо виявити душу в серці, де вона перебуває, ми все ж таки можемо усвідомити її присутність там просто виходячи з того, що ми маємо свідомість. Іноді ми не бачимо сонця, бо його застують хмари або щось ще, однак ми бачимо його світло, і через те переконані в тому, що зараз день. Коли на світанку небо світлішає, ми розуміємо, що сходить сонце. Так само, коли ми бачимо певні ознаки свідомості в тілах людей і тварин, ми можемо зрозуміти, що в них присутня душа. І все ж таки свідомість індивідуальної душі відрізняється од свідомості Всевишнього, який має довершене знання минулого, теперішнього та майбутнього. Індивідуальна душа, проте, схильна забувати. Душа, яка забула про свою істинну природу, може набути знання та досягти просвітлення, якщо дослухатиметься до вищих повчань Кр̣шн̣и. Йому така забудькуватість не властива, інакше Його наука, яку викладено в Бгаґавад-ґı̄ті, була б марною.

Існують два різновиди душ: крихітна індивідуальна душа (ан̣у- а̄тма̄) і Наддуша (вібгу-а̄тма̄). Це підтверджується у Кат̣га Упанішаді (1.2.20):

«Як Наддуша (Парама̄тма̄), так і індивідуальна атомічна душа (джı̄ва̄тма̄) перебувають на одному й тому ж дереві тіла, в одному й тому ж місці — в серці живої істоти, і лише той, хто звільнивсь від усіх матеріальних бажань, а також від скорботи, може з Божої ласки зрозуміти велич душі». Кр̣шн̣а є також джерелом Парама̄тми, як те стане зрозумілим з дальших глав, а Арджуна — це духовна іскра, атомічна душа, яка схильна забувати свою істинну природу, і яка потребує просвітлення, що його дає Кр̣шн̣а, або Його істинний представник (духовний вчитель).

Усе має своє призначення, і людина, котру наділено досконалим знанням, розуміє, як і де все використати належним чином. Отже, і насильство має своє призначення, а його правильне застосування залежить від знання. Не можна ганити суддю, який засуджує до страти людину, що винна в убивстві, бо суддя санкціонує застосування насильства до вбивці згідно з кодексом правосуддя. В Ману-сам̇гіті (зведенні законів для всього людства) сказано, що вбивцю слід стратити, щоб в наступному житті йому не довелось страждати за здійснений ним великий гріх. Тому, якщо цар карає вбивцю й відправляє його на шибеницю, він, фактично, чинить благо. Подібно до цього, коли Кр̣шн̣а закликає битися, треба усвідомити, що в такому випадку насильство спрямоване на встановлення вищої справедливості, і тому Арджуна мав виконати наказ, розуміючи, що насильство в битві задля Кр̣шн̣и зовсім не є насильством, тому що в будь-якому разі людина, або, радше, душа, не може бути вбитою. Таким чином, заради правосуддя так зване «насильство» цілком дозволене. Хірургічна операція призначена не для вбивства пацієнта, а на його порятунок. Отже, Арджуна, приймаючи участь у битві з наказу Кр̣шн̣и, діє в згоді з вищим обов’язком, з ведичним знанням, і тому не накликає на себе зворотніх гріховних наслідків.

Те, що атомічна індивідуальна душа змінює тіло, є очевидна істина. Навіть сучасні вчені, які не вірять в існування душі, але водночас не знаходять іншого пояснення джерелові енерґії в серці, змушені визнати як незаперечний факт безперервні зміни тіла, що проявляються в його переході від дитинства до хлоп’яцтва, від хлоп’яцтва до юності й від юності до старості. Потім відбувається перехід у нове тіло. Це було з’ясовано в одному з попередніх віршів (2.13).

Перехід атомічної індивідуальної душі в нове тіло стає можливим з милості Наддуші. Наддуша виконує бажання індивідуальної душі, так само, як один друг виконує бажання іншого. Веди, зокрема Мун̣д̣ака Упанішада, а також Ш́вета̄ш́ватара Упанішада, порівнюють душу і Наддушу з двома птахами, що сидять на одному дереві. Один з птахів (індивідуальна атомічна душа) дзьобає плід цього дерева, а другий (Кр̣шн̣а) просто спостерігає за Своїм приятелем. Природа двох птахів однакова, але один зачарований плодами матеріального дерева, тимчасом як другий є лише свідком діяльності Свого товариша. Кр̣шн̣а — це птах, який спостерігає, а Арджуна — птах, який куштує. Хоча вони й друзі, однак, один з них — повелитель, а другий — слуга. Коли духовна іскра, атомічна душа, забуває за такі взаємостосунки, їй доводиться перелітати з одного дерева на інше, тобто міняти тіло. Душа, джı̄ва, сидячи на дереві матеріального тіла, щосили бореться за існування, але тільки-но вона погоджується визнати другого птаха за Верховного духовного вчителя, а саме так зробив Арджуна, добровільно віддавши себе Кр̣шн̣і в науку, то, підлегла, вона миттю звільняється від усіх скорбот. І Мун̣д̣ака Упанішада (3.1.2), і Ш́вета̄ш́ватара Упанішада (4.7) підтверджують це:

«Хоча обидва птахи й сидять на одному дереві, того, котрий дзьобає його плоди, поглинає туга й турботи. Але якщо птах, який страждає, зверне свій погляд до друга, тобто до Господа і пізнає Його велич, — він одразу ж звільниться від усіх своїх тривог». Арджуна нарешті звернув свій погляд до свого вічного друга Кр̣шн̣и, і таким чином, слухаючи Бгаґавад-ґı̄ту з Його уст, має можливість осягнути верховну велич і славу Господа й звільнитися од скорботи.

Арджуна отримав від Господа пораду не сумувати з приводу того, що його старий дід та вчитель змінять тіла. Цьому слід було б радіти, адже, знищивши їхні тіла в справедливім двобої, він дасть їм змогу очиститись від усіх наслідків тілесної діяльності. Той, хто втрачає життя на жертовному вівтарі, або віддає його в справедливому бою, одразу ж очищується від наслідків тілесної діяльності й дістає в наступному житті кращі умови існування. Отже, в Арджуни не було підстав для смутку.

Ніякими різновидами зброї не можна вбити душу. Вона невразлива для полум’я, шабель, злив, смерчів тощо. Відомо, що, крім сучасної вогнепальної зброї, раніше на землі існувало чимало інших різновидів зброї, виготовленої із землі, води, повітря, ефіру тощо. Навіть теперішня ядерна зброя належить до вогнепальної, але колись існували ще й інші різновиди зброї, що виготовлялись з різних елементів матерії. Проти вогнепальної зброї вживалася невідома сучасній науці водяна зброя. Сучасні вчені також нічого не знають про зброю, засновану на могутній силі смерчу. Однак, душу неможливо розсікти на шматки або знищити жодним різновидом зброї, якою б та зброя не була.

Ма̄йа̄ва̄дı̄ не можуть пояснити, як саме індивідуальна душа розпочала своє існування в невігластві, і як внаслідок цього її огорнула ілюзорна енерґія. Неможливо розірвати зв’язок індивідуальної душі з першоджерелом — із Верховною Душею, — індивідуальні душі завжди є самостійними відокремленими частками Верховної Душі. І тому що вони — атомічні індивідуальні душі вічно (сана̄тана), вони схильні покриватись ілюзорною енерґією, і, таким чином, відриваються від спілкування з Верховним Господом, так само, як іскри багаття, хоча якісно й подібні до вогню, згасають поза полум’ям. У Вара̄ха Пура̄н̣і сказано, що живі істоти — це індивідуальні невід’ємні часточки Всевишнього, що існують окремо від Нього. Такими вони залишаються вічно, що також підтверджує Бгаґавад- ґı̄та̄. Тому, навіть після звільнення від ілюзії, жива істота зберігає свою індивідуальність, як це стає зрозумілим із вчення Господа, яке Він повідав Арджуні. Знання, що його набув Арджуна, звільнило його, але це не означає, що він і Кр̣шн̣а злились воєдино.

Усі такі визначення духовної іскорки переконливо підтверджують той факт, що індивідуальна душа вічно залишається крихітною атомічною часткою духовного цілого і ніколи не зазнає ніяких змін. Крім того, ці визначення заперечують теорію монізму, яка твердить, що між індивідуальною душею і Вищим духом існує настільки тісний зв’язок, що вони врешті-решт зливаються в одне ціле. Звільнившись від матеріального забруднення, індивідуальна душа може зволіти залишитись духовною іскоркою в сяючих променях Верховного Бога-Особи, однак наймудріші душі прагнуть досягти духовних планет, щоб мати можливість спілкуватись з Богом-Особою.

Слово сарва-ґата (всюдисущий) має велике значення, бо воно пояснює, що живі істоти присутні всюди в Божому творінні. Вони живуть на суші, у воді, в повітрі, в землі й навіть у вогні. Думка, що вони знищуються у вогні — неприйнятна, тому що тут ясно сказано, що душа не горить у вогні. Тому, поза сумнівом, живі істоти присутні й на Сонці, де вони втілені у відповідних формах. Якби Сонце було незаселеним, тоді слово сарва-ґата — всюдисущий — не мало б сенсу.

As described previously, the magnitude of the soul is so small for our material calculation that he cannot be seen even by the most powerful microscope; therefore, he is invisible. As far as the soul’s existence is concerned, no one can establish his existence experimentally beyond the proof of śruti, or Vedic wisdom. We have to accept this truth, because there is no other source of understanding the existence of the soul, although it is a fact by perception. There are many things we have to accept solely on grounds of superior authority. No one can deny the existence of his father, based upon the authority of his mother. There is no source of understanding the identity of the father except by the authority of the mother. Similarly, there is no source of understanding the soul except by studying the Vedas. In other words, the soul is inconceivable by human experimental knowledge. The soul is consciousness and conscious – that also is the statement of the Vedas, and we have to accept that. Unlike the bodily changes, there is no change in the soul. As eternally unchangeable, the soul remains atomic in comparison to the infinite Supreme Soul. The Supreme Soul is infinite, and the atomic soul is infinitesimal. Therefore, the infinitesimal soul, being unchangeable, can never become equal to the infinite soul, or the Supreme Personality of Godhead. This concept is repeated in the Vedas in different ways just to confirm the stability of the conception of the soul. Repetition of something is necessary in order that we understand the matter thoroughly, without error.

Існує розряд філософів, близьких до буддистів, які не вірять в окреме існування душі поза тілом. Відомо, що в ті часи, коли Господь Кр̣шн̣а повідав Бгаґавад-ґı̄ту, такі філософи також існували і були відомі як лока̄йатики та вайбга̄шіки. Ці філософи твердять, що ознаки життя, тобто душа, з’являються на певній стадії розвитку органічних сполук. Сучасні вчені-матеріалісти та філософи-матеріалісти дотримуються такої ж думки. Вони гадають, що тіло є сполученням фізичних елементів, і, при певних зрілих умовах, внаслідок взаємодії фізичних та хімічних сполук, розвиваються ознаки життя. Антропологію засновано саме на такій філософії. Насьогодні існує багато псевдорелігій, дуже модних зараз в Америці, що також звертаються до цієї філософії, так само як і нігілістичні буддистські секти, що заперечують віддане служіння Господеві.

Навіть якщо б Арджуна й не вірив в існування душі, що відповідало б філософії ваібга̄шіка, все одно в нього не було підстав журитись. Чи варто сумувати з приводу втрати купки хімічних елементів й через те відмовлятись виконувати обов’язок? У сучасному суспільстві задля перемоги над ворогом витрачаються тонни хімічних речовин. Згідно з філософією ваібга̄шіка, так звана «душа», або а̄тма̄, щезає разом з тілом. Тобто в будь-якому випадку, — чи приймає Арджуна твердження Вед про існування індивідуальної душі, чи ні, — в нього немає причин для скорботи. Якщо така величезна кількість живих істот щохвилини народжується з матерії і щохвилини так багато їх гине, то хіба варто сумувати через такі дрібниці? Якщо душа не відроджується, то в Арджуни не було підстав боятись негативних наслідків вбивства свого діда і вчителя. Кр̣шн̣а ущипливо називає Арджуну маха̄-ба̄ху, сильноруким, бо принаймні Сам Він не визнає теорію ваібга̄шіка, яка суперечить ведичній мудрості. Арджуна — кшатрійа, його виховано в традиціях ведичної культури і йому слід продовжувати пильнувати її засади.

Діяльність людини визначає умови її народження в наступному житті. Після закінчення одного періоду діяльності вона вмирає, щоб народитись для іншого. Таким чином, людина обертається у коловороті народження й смерті і не знаходить свободи. Однак, такий кругообіг народження й смерті не узаконює непотрібні вбивства, існування боєнь або війни. Але водночас для підтримування закону й порядку війни та насильство неминучі в людському суспільстві.

Битва на Курукшетрі з волі Всевишнього була невідворотною, і обов’язок кшатрійі — битись за праве діло. Чого б Арджуні страхатись смерті родичів та сумувати за ними, якщо він виконує свій прямий обов’язок? У данім випадку він не порушує закону, і його дії не матимуть негативних наслідків, яких він так остерігався. Якби Арджуна ухилився від виконання свого обов’язку, все одно він не зміг би врятувати своїх родичів від смерті, а вибір неправильного шляху привів би його до занепаду.

У будь-якому випадку, чи віримо ми в існування душі, чи ні, немає підстав для скорботи. Тих, що не вірять в існування душі, послідовники ведичної мудрості називають атеїстами. Припустім, що ми приймаємо атеїстичну позицію — і все одно ми не знаходимо причин для скорботи. До творення, коли душа відсутня, матеріальні елементи існують, але в невиявленому стані. З такого тонкого непроявленого стану виходять світи, так само як з ефіру виникає повітря, з повітря — вогонь, з вогню — вода, а з води — земля. Із землі виникають найрізноманітніші утворення. Розгляньмо, наприклад, високий хмарочос, що збудований із елементів землі. Якщо він руйнується, це означає, що виявлене знову стає невиявленим і в кінцевій стадії перебуває у вигляді атомів. Закон збереження енерґії не порушується, просто з часом речі виявляються й знову поринають в непроявленість, — в цьому й полягає різниця. Таким чином, немає підстав уболівати за чим-небудь, адже воно завжди існує, у виявленому або ж у невиявленому стані. Так чи інакше, ніщо не зникає, навіть за невиявленого стану. Як спочатку, так і наприкінці всі елементи існують у невиявленому стані, лише на проміжному етапі вони з’являються, і таким чином виникає творіння, — отже, немає ніякої різниці навіть з матеріального погляду.

Якщо ми приймаємо твердження Вед, яке наведене в Бгаґавад- ґı̄ті, де сказано, що матеріальні тіла гинуть з плином часу (антаванта іме деха̄х̣), але душа вічна (нітйасйокта̄х̣ ш́арı̄рін̣ах̣), то ми мусимо завжди пам’ятати, що тіло подібне до одягу. Навіщо сумувати, скидаючи старий одяг? У порівнянні з вічністю душі матеріальне тіло насправді не існує, його існування подібне до сну. Вві сні ми можемо уявляти, що літаємо в небі або ж сидимо в царський колісниці, але, прокидаючись, бачимо, що ми зовсім не на небі й не на колісниці. Ведична мудрість закликає до самоусвідомлення, виходячи з того, що матеріальне тіло насправді не існує. Тому, в будь-якому випадку, вірить людина в існування душі, чи ні, немає причини вболівати за втраченим тілом.

ПОЯСНЕННЯ: Ґı̄топанішаду багато в чому засновано на принципах Упанішад, і тому зовсім не дивно, що в Кат̣га Упанішаді (1.2.7) також йде мова про те ж саме:

Дивним є те, що крихітна атомарна душа перебуває як у тілах велетенських тварин й у величезному дереві баньян, так і в тілах мікроскопічних бактерій, мільйони й мільярди яких вміщуються лише на одному сантиметрі простору. Люди з убогими знаннями, а також ті, що не вміють приборкувати свої матеріальні бажання, не можуть осягнути чудові властивості індивідуальної духовної іскорки, незважаючи навіть на те, що це знання їм викладає найвидатніший авторитет, який навчив самого Брахму, першу живу істоту всесвіту. Внаслідок своїх грубих матеріалістичних поглядів на природу речей, більшість сучасних людей не здатна уявити, яким чином ця мала часточка може бути такою величезною й такою дрібною. Отже, як сама природа душі, так і її описи — дивина для людей. Введені в оману матеріальною енерґією і вганяючи за почуттєвими втіхами, вони настільки занурились в матерію, що в них майже не залишилось часу на самоусвідомлення. Проте, як відомо, без самоусвідомлення всі їхні дії врешті-решт призводять до поразки в боротьбі за існування. Можливо, вони навіть не уявляють собі, що можна, дбаючи про душу, вирішити проблему матеріальних страждань.

Деяким людям подобається слухати про душу, і вони іноді навіть відвідують лекції з цих тем, і вважають це собі за приємність. Але, внаслідок загального невігластва трапляється, що вони перебувають в омані й розглядають Наддушу та індивідуальну душу як одне й те ж саме, не розрізняючи їхньої значущості. Дуже важко знайти людину, яка б досконало розуміла становище Наддуші, індивідуальної душі, притаманні їм функції, їхні взаємостосунки й усі інші головні та другорядні деталі. Ще важче знайти людину, яка б воістину здобула благо із свого знання про душу, і яка була б здатна описати різні аспекти її становища. Але якщо комусь все ж таки вдається зрозуміти цю науку — життя такої людини стає змістовним.

Найпростіший шлях опанувати науку про себе, про свою сутність — це прийняти, без збочень у інші теорії, вчення Бгаґавад-ґı̄ти, яке сповістив найвищий авторитет, Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Цей шлях, однак, передбачає чимало аскетизму й жертовності, або в цьому житті, або в попередніх, перш ніж стане можливим прийняти Кр̣шн̣у як Верховного Бога-Особу. Однак, усвідомити Кр̣шн̣у можна лише завдяки безпідставній милості чистого відданого й ніяким іншим способом.

Цими словами Господь завершує розділ Свого вчення, що був присвячений незмінності душі. Описуючи безсмертну душу в її різних аспектах, Господь Кр̣шн̣а встановлює, що душа вічна, а тіло минуще. Тому Арджуні, як кшатрійі, не слід ухилятись від виконання свого обов’язку із страху, що його дід і його вчитель, Бгı̄шма і Дрон̣а, загинуть у бою. Найкраще, поклавшись на авторитет Кр̣шн̣и, повірити в існування душі, відмінної од матеріального тіла і не вважати, що ознаки життя проявляються на певній стадії розвитку матерії внаслідок взаємодії хімічних речовин. Однак, хоча душа й безсмертна, насильство не заохочується. Лише коли воно справді необхідне, наприклад, під час війни, його можна застосувати, але тільки з Господньої санкції, а не з власної примхи.

Згідно з ведичним соціальним розподілом, тих, що належать до класу правителів, називають кшатрійі. Кшат означає «завдавати болю, шкодити». Того, хто захищає від цього, називають кшатрійа (тра̄йате — «захищати»). Кшатрійа проходить бойову підготовку звичайно так: іде в ліс, викликає на бій тигра і, озброєний мечем, сам на сам вступає з ним у бій. Коли тигра вбито, йому влаштовують царський обряд спалення. Царі-кшатрійі Джайпура дотримуються такого звичаю ще й досі. Під час спеціальної підготовки кшатрійі навчаються викликати супротивника на бій та вбивати його, адже насильство іноді необхідне для захисту релігійних засад. Призначення кшатрійів полягає не в тому, щоб приймати саннйа̄су, тобто відречений спосіб життя. Відмова од насильства в політиці може бути корисною для дипломатичних цілей, однак її ніколи не слід підносити до принципу. У релігійному зведенні законів сказано:

“In the battlefield, a king or kṣatriya, while fighting another king envious of him, is eligible for achieving the heavenly planets after death, as the brāhmaṇas also attain the heavenly planets by sacrificing animals in the sacrificial fire.” Therefore, killing on the battlefield on religious principles and killing animals in the sacrificial fire are not at all considered to be acts of violence, because everyone is benefited by the religious principles involved. The animal sacrificed gets a human life immediately without undergoing the gradual evolutionary process from one form to another, and the kṣatriyas killed on the battlefield also attain the heavenly planets, as do the brāhmaṇas who attain them by offering sacrifice.

There are two kinds of sva-dharmas, specific duties. As long as one is not liberated, one has to perform the duties of his particular body in accordance with religious principles in order to achieve liberation. When one is liberated, one’s sva-dharma – specific duty – becomes spiritual and is not in the material bodily concept. In the bodily conception of life there are specific duties for the brāhmaṇas and kṣatriyas respectively, and such duties are unavoidable. Sva-dharma is ordained by the Lord, and this will be clarified in the Fourth Chapter. On the bodily plane sva-dharma is called varṇāśrama-dharma, or man’s steppingstone for spiritual understanding. Human civilization begins from the stage of varṇāśrama-dharma, or specific duties in terms of the specific modes of nature of the body obtained. Discharging one’s specific duty in any field of action in accordance with the orders of higher authorities serves to elevate one to a higher status of life.

Коли Арджуна сказав: «Я не бачу ані крихти глузду в цій борні. Через неї мені доведеться вічно перебувати в пеклі», — то найвищий вчитель у світі Господь Кр̣шн̣а засудив таке його ставлення до свого обов’язку. Заява Арджуни свідчила лише про його незнання. Він хотів уникнути насильства, виконуючи при цьому свої обов’язки, проте для кшатрійі, який стоїть на полі бою, не дуже розумно відмовлятись од застосування насильства. В Пара̄ш́ара-смр̣ті, релігійному кодексі, який уклав Пара̄ш́ара, великий мудрець, батько Вйа̄садеви, сказано:

«Обов’язок кшатрійі — захищати громадян від усякої напасті, і тому іноді, щоб підтримати закон і порядок, він мусить застосовувати насильство. Він повинен перемагати ворожих воїнів і правити світом згідно з релігійними засадами».

Отже, в Арджуни не було жодних причин відмовлятись од бою. В разі перемоги над ворогом, він буде насолоджуватись царюванням, якщо ж він загине, то потрапить на райські планети, брами яких широко відчинені для героїв. Отже, в кожному випадку він виграє.

Арджуна був уславлений воїн і завоював собі славу в боях з багатьма напівбогами, в тому числі з Господом Ш́івою. Перемігши Господа Ш́іву, одягнутого в шати мисливця, Арджуна приніс Йому задоволення і одержав у нагороду зброю, що називається па̄ш́упата-астра. Всі знали, що він — великий воїн. Навіть Дрон̣а̄ча̄рйа дав йому своє благословення і нагородив особливою зброєю, за допомогою якої він міг вбити навіть свого вчителя. Таким чином, Арджуна володів численними військовими нагородами, які він одержав від багатьох героїчних осіб, в тому числі й від свого названого батька, небесного царя Індри. Але якщо б Арджуна залишив поле бою, то він не лише порушив би кодекс кшатрійі, але й втратив би всю свою славу й добре ім’я, підготувавши собі таким чином прямий шлях до пекла. Іншими словами, він потрапив би в пекло не за те, що взяв участь у битві, а за відмову од неї.

Як друг і порадник Арджуни, Господь Кр̣шн̣а виносить остаточний присуд на відмову Арджуни брати участь у битві. Господь каже: «Арджуно, якщо ти залишиш поле бою ще до його початку, люди назвуть тебе боягузом. І якщо ти гадаєш, що втечею з поля бою врятуєш своє життя, а там хай люди кажуть все, що хочуть, то Моя тобі порада — краще загинь у битві. Для такої шанованої людини, як ти, ганьба — гірше смерті. Тому не личить тобі тікати, побоюючись за своє життя, — краще загинути в бою. Інакше люди скажуть, що ти зловжив Моєю дружбою, і ти втратиш весь свій престиж у суспільстві».

Отже, згідно з остаточним присудом Господа, Арджуна мусив стати до бою і битись насмерть.

Господь Кр̣шн̣а продовжує тут висловлювати Свою думку Арджуні: «Не гадай, що такі великі полководці, як Дурйодгана і Карн̣а, а також інші твої сучасники вважатимуть, що ти залишив поле бою із жалю до братів та діда. Вони вважатимуть, що ти тікав із страху за своє життя, і ти одразу ж втратиш їхню повагу».

Спочатку Господь Кр̣шн̣а був здивований недоречним закликом Арджуни до співчуття. Він сказав, що подібний жаль не личить а̄рйанам і далі вичерпно обґрунтував Своє твердження.

Незважаючи на непевність перемоги, Арджуна був зобов’язаний стати до бою; навіть загинувши, він досяг би райських планет.

Господь Кр̣шн̣а тепер прямо каже, що Арджуна повинен битись, бо битви бажає Він Сам. Немає різниці між щастям і нещастям, здобутком і втратою, перемогою й поразкою, якщо дія виконується в свідомості Кр̣шн̣и. Все, що робиться, повинно виконуватись в ім’я Кр̣шн̣и, такою є трансцендентна свідомість, тому така, нібито матеріальна, діяльність не спричиняє кармічних наслідків. Той, хто діє заради власного чуттєвого задоволення,— не має значення, перебуває він в ґун̣і благочестя, або ж в ґун̣і пристрасті — пожинає плоди своїх дій, добрі чи погані. Однак той, хто до останку віддав себе діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, більше ніколи нікому нічого не винен, на відміну од людини, яка занурена у звичайну діяльність. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (11.5.41) сказано:

«Кожен, хто цілковито вручив себе Кр̣шн̣і, Мукунді, відмовившись од усіх інших обов’язків, більше нікому нічого не винен — ані напівбогам, ані мудрецям, ані людям взагалі, ані родичам, ані людству, ані предкам». Тут Кр̣шн̣а тільки загалом висловлює ідею, яку Він розвине в дальших віршах.

ПОЯСНЕННЯ: Нірукті, ведичний словник, тлумачить слово са̄н̇кгйа як «те, що докладно описує явища» й водночас слово са̄н̇кгйа стосується філософії, яка розглядає істинну природу душі. Йоґа ж включає в себе владання своїми чуттями. Намір Арджуни не брати участі в битві ґрунтується на прагненні до задоволення своїх почуттів. Забувши про свій першорядний обов’язок, він хотів ухилитись від битви, вважаючи, що, зберігши життя родичів і близьких, він буде щасливішим, ніж завоювавши царство ціною вбивства своїх братів й кузенів, синів Дгр̣тара̄шт̣ри. Так чи інакше, він керувавсь бажанням задовольняти свої почуття. Чи він говорить про сумнівне щастя, здобуте внаслідок перемоги над родичами, чи про щастя бачити їх живими — в кожнім випадку мова йде про його особисті інтереси, в жертву яким він приносить мудрість й обов’язок. Тому Кр̣шн̣а хоче пояснити Арджуні, що, вбивши тіло свого діда, він не вб’є власне його душу, адже всі індивідуальні душі, включно з Самим Господом, вічні: вони існували індивідуально в минулому, існують як індивідуальності тепер і залишаться індивідуальними живими істотами в майбутньому, — всі ми вічно є індивідуальні духовні душі. Ми лише міняємо наші тіла як одяг, однак зберігаємо нашу індивідуальність навіть після того, як вивільнюємось із пут матеріальних оболонок. Отже, Господь Кр̣шн̣а докладно і дуже образно описав Арджуні природу душі й тіла. Таке аналітичне знання, яке всебічно описує душу і тіло, за визначенням словника Нірукті є са̄н̇кгйа. Але ця са̄н̇кгйа не має ніякого зв’язку з філософією са̄н̇кгйі атеїста Капіли. Задовго до самозванця Капіли філософію са̄н̇кгйа виклав, як це описано в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, істинний Господь Капіла, втілення Господа Кр̣шн̣и, який повідав її Своїй матері Девахӯті. Він точно пояснив, що пуруша, тобто Верховний Господь, є активне начало, і що Він створює матеріальний світ одним Своїм поглядом на пракр̣ті. Тієї ж думки дотримуються Веди й Ґı̄та̄. У Ведах описано, як Господь, кинувши погляд на пракр̣ті, запліднив її безмежно малими індивідуальними душами. Всю діяльність цих індивідуальних душ в матеріальному світі спрямовано на чуттєве задоволення, і люди в цьому світі, зачаровані матеріальною енерґією, вважають, що насолоджуються. Така спрямованість розуму зберігається аж до останнього етапу звільнення, коли жива істота бажає злитись в одне ціле з Господом. Це — остання пастка ма̄йі, ілюзії чуттєвої втіхи, і лише після багатьох життів, що проведені в такому прагненні до почуттєвого задоволення, велика душа віддає себе Ва̄судеві, Господу Кр̣шн̣і, й тим завершує свої пошуки вищої істини.

Арджуна вже визнав Кр̣шн̣у за свого духовного вчителя і цілковито вручив себе Йому: ш́ішйас те ’хам̇ ш́а̄дгі ма̄м̇ тва̄м̇ прапаннам. Отже, Кр̣шн̣а незабаром опише йому шлях буддгі-йоґи, або карма- йоґи, тобто, іншими словами, віддане служіння Господеві во ім’я вдоволення Його чуттів. У десятому вірші десятої глави буде з’ясовано, що буддгі-йоґа — це безпосереднє спілкування з Господом, який перебуває в серці кожного у вигляді Парама̄тми. Однак, таке спілкування неможливе без відданого служіння. Стадії буддгі-йоґи, тобто стану відданого або трансцендентного любовного служіння Господу, свідомості Кр̣шн̣и, жива істота досягає лише з безпідставної Господньої ласки. Тому Господь каже, що лише той, хто, відчуваючи трансцендентну любов до Нього, завжди віддано служить Йому, дістає в нагороду чисте розуміння справжньої відданості й любові. Таким чином, відданий легко може досягти Господа в Його вічному й сповненому блаженства царстві.

Отже, буддгі-йоґа, що згадана в цьому вірші, означає віддане служіння Господу, а слово са̄н̇кгйа, як було вказано вище, не має нічого спільного з атеїстичним вченням самозванця Капіли. Було б помилкою вважати, що са̄н̇кгйа-йоґа, про котру згадано тут, хоч якимось чином пов’язана з атеїстичною са̄н̇кгйею. Ця атеїстична філософія не мала популярності за часів битви на Курукшетрі, і взагалі, Господу Кр̣шн̣і нема потреби навіть згадувати про такі безбожні філософські вигадки. Істинну філософію са̄н̇кгйі Господа Капіли викладено в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, але навіть й вона сама по собі далека від того, що обговорюється тут. У цих віршах слово са̄н̇кгйа означає «аналітичний опис душі і тіла». Господь Кр̣шн̣а дав аналітичний опис душі, з метою підвести Арджуну саме до усвідомлення буддгі-йоґи, або бгакті-йоґи. Таким чином, са̄н̇кгйа Господа Кр̣шн̣и і са̄н̇кгйа Господа Капіли, яку викладено в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, означають одне й те ж — бгакті-йоґу. Тому Господь і каже, що лише нерозумні люди бачать різницю між са̄н̇кгйа-йоґою і бгакті-йоґою (са̄н̇кгйа-йоґау пр̣тгаґ ба̄ла̄х̣ праваданті на пан̣д̣іта̄х̣).

Безумовно, атеїстична са̄н̇кгйа-йоґа ніяк не пов’язана з бгакті- йоґою, і все ж таки знаходяться нерозумні люди, які твердять, що це саме про неї згадано в Бгаґавад-ґı̄ті.

Отже, треба розуміти, що буддгі-йоґа — це діяльність у свідомості Кр̣шн̣и, в сповненому блаженства й знання відданому служінні. Той, хто своїми діями намагається догодити лише Господеві, якою б важкою не була робота, той стоїть на засадах буддгі-йоґи і тому завжди перебуває в стані духовного блаженства. Людині, яка заглиблена в таку духовну діяльність, з Господньої ласки, трансцендентне розуміння приходить само по собі, і, таким чином, уникаючи зайвих надмірних зусиль, жива істота сягає стану довершеної свободи. Існує велика різниця між діяльністю в свідомості Кр̣шн̣и й діяльністю на задоволення чуттєвих потреб, тобто заради досягнення сімейного, чи будь-якого іншого матеріального щастя. Отже, буддгі-йоґа — це просто трансцендентна якість діяльності, яку ми виконуємо.

Діяльність в свідомості Кр̣шн̣и, тобто діяльність заради Кр̣шн̣и без сподівання на нагороду у вигляді почуттєвої насолоди, — ось вершина духовної діяльності. Навіть невелике починання в цьому напрямкові не зустрічає перепон, і кожне, навіть найменше, зусилля не пропадає даремно. Будь-яка діяльність, здійснювана в матеріальному світі, повинна бути завершена, інакше всі зусилля будуть марними. Але робота, розпочата в свідомості Кр̣шн̣и, завжди приносить позитивні наслідки, навіть якщо її і не завершено. Той, хто діє таким чином, нічого не втрачає, навіть якщо його роботу, виконувану в свідомості Кр̣шн̣и, не буде доведено до кінця. Якщо лише один відсоток роботи виконано в свідомості Кр̣шн̣и, її наслідки не пропадуть, і дальший етап почнеться вже з рівня двох відсотків, тоді як у матеріальній діяльності, якщо роботу не завершено на всі сто відсотків, користі від неї — ніякої. Аджа̄міла виконував свої обов’язки, маючи свідомість Кр̣шн̣и лише в незначній мірі, але наприкінці з Господньої ласки його було винагороджено сторицею. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (1.5.17) з цього приводу є чудовий вірш:

«Якщо людина відмовляється виконувати визначений обов’язок задля того, щоб служити Кр̣шн̣і, але падає, не закінчивши цього шляху, то що ж вона втрачає? І чого досягає, досконало виконуючи свою матеріальну діяльність?» Або, як кажуть християни: «Яка користь людині, що здобуде весь світ, але занапастить свою вічну душу?»

Матеріальні дії та їхні плоди закінчуються разом із тілом. Проте діяльність, виконувана в свідомості Кр̣шн̣и, знову приведе людину до свідомості Кр̣шн̣и в її наступному житті. Щонайменше, такій людині обов’язково буде надано можливість знову народитись людиною, в родині шляхетного освіченого бра̄хман̣и, або ж у багатій аристократичній сім’ї й одержати таким чином можливість дальшого духовного розвою. Такою є унікальна якість будь-якої діяльності, яку виконують в свідомості Кр̣шн̣и.

Сильна віра людини в те, що завдяки свідомості Кр̣шн̣и вона досягне вищої досконалості життя, називається інтелектом вйаваса̄йа̄тміка̄. В Чаітанйа-чаріта̄мр̣ті (Мадгйа 22.62) сказано:

Віра означає невідступне прагнення чогось високого. Для того, хто служить Кр̣шн̣і, нема потреби узгоджувати свої дії з матеріальним світом, виконуючи обов’язки щодо сім’ї, нації, людства в цілому. Діяльність задля наслідків обумовлена нашими минулими добрими та поганими вчинками. Але той, у кому пробуджено свідомість Кр̣шн̣и, вже більше не прагне позитивних наслідків у своїй діяльності. У того, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, вся діяльність протікає на абсолютному рівні, бо на неї вже не впливає двоїстість добра й зла. Вищою досконалістю свідомості Кр̣шн̣и є відмова од матеріального уявлення про життя. Такий стан приходить сам по собі за поступового розвитку свідомості Кр̣шн̣и.

Непохитна рішучість людини в свідомості Кр̣шн̣и ґрунтується на знанні. Ва̄судевах̣ сарвам іті са маха̄тма̄ су-дурлабгах̣ — «людина, що має свідомість Кр̣шн̣и, — це рідкісна доброчесна душа, яка повністю усвідомила, що Ва̄судева, тобто Кр̣шн̣а, є корінь усіх проявлених причин». Подібно до того, як, поливаючи корені дерева, людина живить водою його віти й листя, так само, діючи в свідомості Кр̣шн̣и, вона робить найвищу послугу всім: собі, родині, суспільству, державі й людству взагалі. Якщо Кр̣шн̣у вдовольнятиме чиясь діяльність, то всі теж будуть задоволені.

Щоб найкращим чином служити Господу, треба прийняти вміле керівництво духовного вчителя, який є істинним представником Кр̣шн̣и, знає природні особливості учня і вміє направити його дії в правильне річище, річище свідомості Кр̣шн̣и. Для того, щоб набути досвіду в свідомості Кр̣шн̣и, треба діяти рішуче й коритися представникові Кр̣шн̣и. Виконання вказівок істинного духовного вчителя слід вважати за головну мету свого життя. Ш́рı̄ла Віш́вана̄тга Чакравартı̄ Т̣га̄кура у своїх знаменитих молитвах, звернених до духовного вчителя, повчає нас так:

«Задовольняючи духовного вчителя, ми вдовольняємо Верховного Бога-Особу; але якщо ми не задовольняємо духовного вчителя, у нас нема ніякої можливості піднятись до рівня свідомості Кр̣шн̣и. Тому треба тричі на день палко молитись йому і просити його милості, а також шанобливо вклонятися йому, духовному вчителеві».

Весь цей метод засновано на досконалому знанні про душу, яке виходить за межі тілесної концепції, знанні не теоретичному, а практичному, яке дає можливість припинити корисливу діяльність, що скерована на досягнення чуттєвих насолод. Але той, хто не може зосередити свої думки таким чином — діятиме, спонукуваний різними матеріальними мотивами.

Люди, взагалі, не дуже розумні, і внаслідок свого невігластва вони надто прихильні до кармічних дій, рекомендованих у розділах Вед під назвою карма-ка̄н̣д̣а. Всі їхні прагнення обмежують бажання, що пов’язані з чуттєвим задоволенням, і вони прагнуть потрапити на небо, на райські планети, де зможуть без перешкод насолоджуватись життям, де є вино й жінки, і де матеріальне багатство — звичайна річ. Для того, щоб потрапити на небесні планети, Веди рекомендують численні жертвопринесення і, зокрема, жертвопринесення джйотішт̣ома. Там сказано, що той, хто бажає досягти райських планет, повинен здійснювати такі жертвопринесення, і тому люди, знання яких обмежене, вважають, що в цьому і полягає вся суть ведичної мудрості. Таким недосвідченим людям буває дуже важко з рішучістю діяти в свідомості Кр̣шн̣и. Як дурні не уявляють собі можливих наслідків і приваблюються квітами отруйних дерев, так і недалеких людей теж вабить райське багатство і пов’язані з ним почуттеві втіхи.

У Ведах, в розділі карма-ка̄н̣д̣а, сказано: апа̄ма сомам амр̣та̄ абгӯма і акшаййам̇ ха ваі ча̄турмасйа-йа̄джінах̣ сукр̣там̇ бгаваті. Іншими словами, той, хто впродовж чотирьох місяців накладає на себе покуту, отримує право покуштувати напій сома-раса і таким чином досягти безсмертя й вічного щастя. Деякі прагнуть навіть тут, на Землі, скуштувати сома-раси, щоб стати сильними й здатними в усій повноті зазнати чуттєвої насолоди. Такі люди не вірять у звільнення з кайданів матеріального світу і прагнуть лише пишних ведичних жертовних обрядів. Звичайно ці люди хтиві й бажають лише райських насолод. Відомо, що на райських планетах є сади, які називають нандана-ка̄нана, де все сприяє спілкуванню з янголоподібними, чарівними жінками, і де щедро ллється вино сома- раса. Такого роду тілесне щастя безумовно має чуттєву природу. Ці люди, таким чином, бажають панувати в матеріальному світі і їх приваблює лише матеріальне тимчасове щастя.

ПОЯСНЕННЯ: Сама̄дгі означає «постійно зосереджений розум». У ведичному словнику Нірукті сказано: самйаґ а̄дгı̄йате ’смінн а̄тма-таттва-йа̄тга̄тмйам — «стан, за якого розум сконцентровано на осягненні власної сутності, називають сама̄дгі». Сама̄дгі недоступне для тих, хто прагне матеріального чуттєвого задоволення, а також для тих, кого вводять в оману подібні минущі речі. Матеріальна енерґія виносить таким людям вирок, який зумовлює їхня діяльність.

Будь-яка матеріальна діяльність передбачає дії та їхні наслідки в трьох ґун̣ах матеріальної природи. Такі дії спрямовано на досягнення матеріальних результатів і тому вони приковують нас до матеріального світу. Хоча у Ведах описано різні типи такої діяльності, це робиться на те, щоб допомогти людям поступово піднятися із сфери почуттєвого задоволення на трансцендентний рівень. Арджуна, як учень і друг Господа Кр̣шн̣и, отримує від Нього пораду піднятись до трансцендентальної філософії Веда̄нти, початковим ступенем якої є брахма-джіджн̃а̄са̄, або питання стосовно вищої трансцендентності. В матеріальному світі всі живі істоти щосили борються за існування. Господь створив для них матеріальний світ і дав їм ведичне знання, яке радить, як жити і як вивільнитись з кайданів матерії. Коли людина припиняє діяльність задля чуттєвого задоволення, про яку йдеться в главі карма-ка̄н̣д̣а, Упанішади дають їй можливість духовного пізнання. Упанішади складають частину Вед, так само, як Бгаґавад-ґı̄та̄ входить до складу п’ятої Веди — Маха̄бга̄рати. Упанішади знаменують початок трансцендентного життя.

Доки існує матеріальне тіло, існують також дії та їхні наслідки в ґун̣ах матеріальної природи. Треба навчитись терпляче зносити двоякість явищ: радість і горе, холод і спеку. Слід миритись з двоїстістю й таким чином звільнитись від усіх турбот, пов’язаних з прибутками та втратами. Цього трансцендентного рівня може сягнути той, хто повністю перейнявся свідомістю Кр̣шн̣и й цілком довіривсь Кр̣шн̣і.

Ритуали та жертвопринесення, які згадано у ведичній літературі в розділі під назвою карма-ка̄н̣д̣а, призначені не те, щоб у людях поступово з’являвся смак до самоусвідомлення. Саму ж мету самоусвідомлення ясно визначено в п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти (15.15): Веди вивчають для того, щоб пізнати Господа Кр̣шн̣у, першопричину всього. Таким чином, самоусвідомлення означає пізнати Кр̣шн̣у і свої вічні стосунки з Ним. Про взаємини живих істот з Кр̣шн̣ою також згадано в п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти (15.7). Живі істоти — це невід’ємні частки Кр̣шн̣и і поновлення свідомості Кр̣шн̣и індивідуальними живими істотами є вища стадія досконалого ведичного знання. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (3.33.7) підтверджує це положення:

«О мій Господь! Кожний, хто оспівує Твоє святе ім’я, навіть якщо він народився в родині ницого чан̣д̣а̄ли (собакоїда), перебуває на вищому рівні самоусвідомлення. Мабуть, в минулому така людина проходила через численні різновиди тапасйі, приносила різноманітні жертви згідно з ведичними обрядами, омивалась у всіх місцях прощ і досконало вивчила ведичну літературу. Таку людину вважають найкращою серед а̄рйан».

Отже, треба мати зрілий розум, щоб збагнути істинне призначення Вед, а не сліпо дотримуватись обрядів, бажаючи піднятись на райські планети, щоб зазнати там вищих чуттєвих насолод. У наш час пересічна людина не спроможна додержуватись всіх приписів і правил ведичних обрядів, як не здатна вона й досконало вивчити Веда̄нту й усі Упанішади. Здійснення приписів Вед вимагає багато часу, енерґії, знання й засобів і це навряд чи можливо за нашого часу. Однак, вищої мети ведичної культури можна досягти, якщо просто оспівувати святе ім’я Господа, як учив Господь Чаітанйа, спаситель усіх падших душ. Коли великий знавець ведичної літератури Прака̄ш́а̄нанда Сарасватı̄ запитав Господа Чаітанйу, чому Він скандує святе ім’я Бога, немов якийсь сентименталіст, замість вивчати філософію Веда̄нти, Господь відповів, що Його духовний учитель вважав Його великим дурнем і тому звелів Йому просто співати святе ім’я Господа Кр̣шн̣и. Він зробив так, як Йому було вказано, і впав в екстаз, немов безумець. У Калі-йуґу більшість людей кволі на розум і не мають достатньої освіти, щоб зрозуміти філософію Веда̄нти. Смиренно оспівуючи святе Господнє ім’я, можна досягнути вищої мети Веда̄нти. Веда̄нта — це останнє слово ведичної мудрості, і її автором і знавцем є Господь Кр̣шн̣а. Досконалий веда̄нтист — це велика душа, яка насолоджується оспівуванням святого імені Господа. В цьому полягає вища мета всього ведичного містицизму.

Тут обговорено три питання: визначені обов’язки, свавільна діяльність і бездіяльність. Визначені обов’язки — це діяльність, яку виконують під впливом відповідних ґун̣ матеріальної природи, в гармонії з ними. Свавільна діяльність — це діяльність без дозволу авторитета на її здійснення, а бездіяльність означає невиконання приписаних обов’язків. Господь радить Арджуні не бути бездіяльним. Навпаки, йому слід виконувати обов’язок, не переймаючись результатами своїх дій. Якщо людина прив’язується до результатів своєї праці, вона стає причиною дії. Тому вона насолоджується або страждає, залежно від результатів своєї діяльності.

Визначені обов’язки можна розділити на три категорії: повсякденна діяльність, дії за надзвичайних обставин і дії за власним прагненням. Повсякденна робота, здійснювана згідно з повчаннями ш́а̄стр і без прагнення до її плодів, — це діяльність у ґун̣і благочестя. Робота задля результатів сковує, і тому її важають несприятливою. Кожна людина має право виконувати визначені їй обов’язки, однак вона повинна діяти, не турбуючись про результати. Таке безкорисливе виконання своїх обов’язків безумовно виведе людину на шлях звільнення.

Тому Господь радить Арджуні битися, просто виконуючи свій обов’язок, і не турбуватись про наслідки. Відмова брати участь у битві — це інша сторона корисливості. Така корислива зацікавленість ніколи не виведе людину на шлях звільнення. Будь-яка прив’язаність, як позитивна, так і негативна, є причиною рабства. Бездіяльність — гріховна. Тому єдиним сприятливим шляхом звільнення для Арджуни було просто битись, як того вимагає обов’язок.

Кр̣шн̣а радить Арджуні стати йоґом. Але що таке йоґа? Йоґа означає зосередження розуму на Всевишньому, опановуючи вічно неспокійні почуття. Але хто такий Всевишній? Всевишній — це Господь. І якщо Він особисто наказує Арджуні битися, то Арджуна не повинен думати про результати битви. Перемога або поразка — про те подбає Кр̣шн̣а, Арджуні слід лише діяти згідно з Його наказами. Дотримуватись наказів Кр̣шн̣и — то є справжня йоґа, і така йоґа є основою свідомості Кр̣шн̣и. Лише в свідомості Кр̣шн̣и можна відмовитись од власницьких почуттів. Треба стати слугою Кр̣шн̣и або слугою слуги Кр̣шн̣и. Це — певний шлях до виконання обов’язку в свідомості Кр̣шн̣и, і тільки він допоможе людині опанувати йоґу.

Арджуна — кшатрійа, отже, він належить до системи варн̣а̄ш́рама-дгарма. У Вішн̣у Пура̄н̣і сказано, що в системі варн̣а̄ш́рама-дгарма все спрямоване на задоволення Вішн̣у. Не слід шукати власного задоволення, як це звичайно роблять в матеріальному світі, але робити все слід лише для вдоволення Кр̣шн̣и. Тобто, якщо не вдовольняти Кр̣шн̣у, засади варн̣а̄ш́рама-дгарма буде порушено. Таким чином, Арджуна посередньо одержав вказівку діяти так, як йому радить Кр̣шн̣а.

Той, хто насправді усвідомив своє природне становище вічного слуги Кр̣шн̣и, відмовляється од усіх обов’язків, крім діяльності в свідомості Кр̣шн̣и. Як вже було сказано, буддгі-йоґа означає «трансцендентне любовне служіння Господу». Таке віддане служіння визначає правильну лінію поведінки живої істоти. Лише скнари прагнуть насолоджуватись плодами своєї праці, щоб ще більше загрузнути в матеріальному рабстві. Будь-яка діяльність, за винятком діяльності в свідомості Кр̣шн̣и, не варта зусиль, тому що вона знову й знову зв’язує виконавця з циклом народження й смерті. Тому не слід ставати причиною діяльності. Треба виконувати все в свідомості Кр̣шн̣и, на вдоволення Кр̣шн̣и. Скнари не вміють правильно використовувати багатства, що надбані важкою працею або внаслідок удачі. Треба використати всю свою енерґію, діючи в свідомості Кр̣шн̣и, і тоді життя піде на краще. Але, уподібнюючись скнарам, нещасні люди не використовують свою енерґію на служіння Господеві.

З давніх-давен кожна жива істота накопичила численні зворотні наслідки своєї доброї або лихої діяльності. Перебуваючи в такому стані, вона нічого не знає про своє справжнє становище. Подібне невідання можна розвіяти за допомогою повчань Бгаґавад-ґı̄ти, які радять цілком довіритись Господу Ш́рı̄ Кр̣шн̣і, й відтак повністю звільнитись від ланцюга дій та їх наслідків, що тривають життя за життям. Тому Арджуна одержав пораду діяти в свідомості Кр̣шн̣и, очищуючись таким чином від наслідків діяльності.

Звільнені душі прагнуть туди, де немає страждань матеріального світу. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (10.14.58) сказано:

«Для того, хто приймає як рятівний човен лотосні стопи Господа, який є пристановище усього космічного проявлення і відомий як Мукунда, той, хто дарує мукті — звільнення, — такій людині океан матеріального світу нагадує калюжку в ямці від телячої ратички. Парам̇ падам, місце, де немає матеріального страждання, тобто Ваікун̣т̣га — ось його мета, а не місце, де небезпека чигає на кожнім кроці».

Внаслідок свого невігластва жива істота не розуміє, що матеріальний світ — жалюгідне місце, де на кожнім кроці причаїлась небезпека. Лише внаслідок невігластва нерозумні люди намагаються пристосуватись до обставин і вдаються до кармічної діяльності, сподіваючись, що плоди їхньої праці принесуть їм щастя. Вони не знають, що в усьому всесвіті жодний вид матеріального тіла не може забезпечити життя без страждань. Страждання, якими є народження, смерть, старість і хвороби — супроводжують життя скрізь в матеріальнім світі. Але той, хто усвідомлює своє істинне становище вічного слуги Господа, отже, і становище Бога-Особи, присвячує себе трансцендентному любовному служінню Господеві. Таким чином він одержує право потрапити на планети Ваікун̣т̣ги, де немає матеріального життя, сповненого страждань, де немає впливу часу й смерті. Розуміння свого істинного становища означає також розуміння Господньої величі. Той, хто помилково вважає, що Господь і жива істота існують на одному рівні, — перебуває в пітьмі й нездатний присвятити себе відданому служінню Господеві. Така істота сама проголошує себе Богом і таким чином торує собі шлях до невпинно повторюваних народження й смерті. Але той, хто розуміє своє природне становище слуги, віддає себе служінню Господу й одразу ж стає гідним Ваікун̣т̣галоки. Служіння в ім’я Господа називають карма-йоґою чи буддгі-йоґою, або просто відданим служінням Господеві.

Є багато чудових прикладів з життя великих відданих Господа, коли вони байдужіли до ведичних обрядів просто внаслідок свого відданого служіння Господеві. Коли людина по- справжньому усвідомлює Кр̣шн̣у і свої стосунки з Ним, вона стає цілком байдужа до обрядів, пов’язаних з кармічною діяльністю, навіть якщо вона є досвідченим бра̄хман̣ою. Ш́рı̄ Ма̄дгавендра Пурı̄, великий відданий і а̄ча̄рйа в низці ваішн̣ав, каже:

«О мої молитви тричі на день, слава Вам! О обмивання, я висловлюю вам усю хвалу. О напівбоги! О предки! Будь ласка, пробачте мені, що я не здатний шанувати вас. Тепер, де б я не був, я згадую великого нащадка династії Йаду (Кр̣шн̣у), ворога Кам̇си, й відтак я вивільнююсь із пут гріха. Вважаю, цього для мене досить».

Ведичні обряди й церемонії обов’язкові для неофітів. Вони включають усі різновиди молитв тричі на день, повне обмивання рано-в-ранці, шанування предків тощо. Але той, хто цілком перебуває в свідомості Кр̣шн̣и й присвячує себе трансцендентному любовному служінню Йому, — той вже досяг досконалості і тому втрачає цікавість до всіх вищезгаданих засад побожного життя. Якщо людина досягла ступеня самоусвідомлення шляхом відданого служіння Верховному Господеві Кр̣шн̣і, їй не треба більше вдаватись до різних аскез й виконувати жертвопринесення, що рекомендовані ш́а̄страми. З іншого боку, той, хто не зрозумів, що метою Вед є осягнути Кр̣шн̣у і просто формально відправляє обряди й т. ін., той марно витрачає час. Особи, які перебувають у свідомості Кр̣шн̣и, виходять за межі ш́абда-брахми, тобто діапазону Вед та Упанішад.

Коли людина перебуває в сама̄дгі, це означає, що вона повністю віднайшла свідомість Кр̣шн̣и, тобто вона осягнула Брахмана, Парама̄тму і Бгаґава̄на. Найвища досконалість самоусвідомлення полягає в розумінні того, що кожна індивідуальна душа є вічною слугою Кр̣шн̣и, і що її єдине заняття — виконувати свої обов’язки в свідомості Кр̣шн̣и. Непохитного відданого Господа, тобто людину, яка усвідомила Кр̣шн̣у, вже не зачаровує барвиста мова Вед, і його не приваблює матеріальна діяльність задля досягнення небесного царства. В свідомості Кр̣шн̣и вона безпосередньо спілкується з Кр̣шн̣ою і в такому трансцендентному стані може зрозуміти всі вказівки Кр̣шн̣и. Тоді всі її дії неодмінно матимуть успіх, і людина досягне вищого ступеня знання. Треба лише виконувати накази Кр̣шн̣и або Його представника — духовного вчителя.

У кожної людини, залежно від її стану, проявляються певні особливості, і тому особа, яка перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, теж має певні властивості, що дають себе взнаки в мові, ході, напрямкові думок, почуттях тощо. Багата людина має ознаки, що свідчать про її багатство, хвора людина має ознаки хвороби, вчена людина має свої ознаки, так само й людина в трансцендентній свідомості Кр̣шн̣и має свої особливі риси, що виявляються в її поведінці. З Бгаґавад-ґı̄ти можна дізнатись про такі особливі ознаки. Найважливішою з якостей людини в свідомості Кр̣шн̣и є мова, адже мова — це головна якість будь-якої людини. Кажуть, що дурня не видно, доки він мовчить, а розпізнати добре вдягнутого дурня й зовсім неможливо, доки він не почне балакати, але лишень він розкриває рота, як усе стає зрозумілим. Найочевидніша ознака людини, що усвідомлює Кр̣шн̣у, полягає в її властивості говорити лише про Кр̣шн̣у і про все з Ним пов’язане. Інші ознаки випливають самі по собі, про що розповідатиметься далі.

ПОЯСНЕННЯ: Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам твердить, що кожна людина, яка повністю перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, тобто цілком заглиблена у віддане служіння Господу, має всі чесноти великих мудреців, тоді як той, кому не відомий такий трансцендентний стан, позбавлений цих чеснот, тому що він засновує своє життя на власних вигадках. Тому тут ясно сказано, що треба відмовитись од усіх чуттєвих прагнень, породжених власними розумуваннями. Таких прагнень неможливо позбутись якимсь штучним шляхом. Але якщо людина присвячує себе служінню в свідомості Кр̣шн̣и, ці прагнення відступають самі, без якихось надмірних зусиль. Тому слід без вагань включитись у діяльність в свідомості Кр̣шн̣и, бо віддане служіння Господу одразу ж допомагає досягнути трансцендентної свідомості. Високорозвинута людина завжди знаходить задоволення сама в собі, тому що вона усвідомила своє становище вічного слуги Господа. Той, хто перебуває в такому трансцендентному стані, вже не має чуттєвих бажань, зумовлених вузькими матеріалістичними поглядами, навпаки, він завжди щасливий у своєму природному становищі вічного слуги Верховного Господа.

Слово муні означає «той, хто схильний збуджувати свій розум всілякими вигадками, не приходячи до правдивих висновків». Кажуть, що кожний муні має свій погляд, і якщо один муні не відрізняється од інших муні, то його не можна назвати муні в точному розумінні цього слова. На ча̄са̄в р̣ш́ір йасйа матам̇ на бгіннам (Маха̄бга̄рата, Вана-парва 313.117). Проте, стгіта-дгı̄р муні, про якого згадує тут Господь, відрізняється од звичайного муні. Стгіта-дгı̄р муні завжди перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, бо він вичерпав усі свої ресурси розумувань. Він є праш́а̄нта-ніх̣ш́еша-мано-ратга̄нтара (Стотра-ратна 43), тобто він пройшов стадію теоретичних розумувань і дійшов висновку, що Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, або Ва̄судева, є всим сущим (ва̄судевах̣ сарвам іті са маха̄тма̄ су-дурлабгах̣). Таку людину називають муні зі сталим розумом. Вона повністю перебуває в свідомості Кр̣шн̣и і її абсолютно не турбує натиск будь-яких страждань троякого роду, тому що вона сприймає всі страждання як Господню милість і вважає, що заслуговує ще суворішої кари за свої минулі гріхи, але з Господньої ласки її страждання є мінімальними. В щасті вона так само дякує Господеві і вважає себе недостойною свого щастя. Вона усвідомлює, що лише з милості Господа її становище таке сприятливе, і вона бажає ще краще й краще служити Йому. В служінні Господу вона завжди смілива, енерґійна й не підвладна прихильності або відразі. Прив’язаність, або ж прихильність, означає використовувати що-небудь на власне почуттєве задоволення, відречення ж полягає у відсутності такої чуттєвої прив’язаності. Але для того, хто зосереджений у свідомості Кр̣шн̣и, не існує ані прихильності, ані відречення, тому що його життя присвячене служінню Господеві й через те його не дратує безуспішність зусиль. Людина в свідомості Кр̣шн̣и завжди непохитна й рішуча в своїй діяльності.

В матеріальному світі завжди відбуваються ті чи інші бурхливі події, які можуть бути корисними або ж шкідливими, приємними, чи неприємними. Той, кого не бентежать такі події і хто непідвладний впливові добра і зла, — той, треба розуміти, утвердився в свідомості Кр̣шн̣и. Доки ми перебуваємо в матеріальному світі, ми стикаємось з проявленнями добра і зла, тому що цей світ сповнений двоїстих явищ. Однак той, хто укріпився в свідомості Кр̣шн̣и, вже не підвладний впливам добра і зла, тому що всі його думки зосереджені на Кр̣шн̣і, який є абсолютне благо. Коли свідомість людини до такої міри заполонив Кр̣шн̣а, це означає, що вона досягла досконалого трансцендентного стану, що має спеціальну назву — сама̄дгі.

Для йоґа, відданого, або душі, яка усвідомила себе, характерною є здатність керувати чуттями згідно зі своїми намірами. Проте більшість людей—раби почуттів, і керуються тим, що велять їм почуття. У цьому полягає відповідь на питання про становище йоґа. Чуття можна порівняти з отруйними зміями. Вони прагнуть діяти дуже розв’язно й без обмежень. Йоґ, або відданий, повинен мати велику силу, щоб підкорити їх собі — як заклинач змій. Він ніколи не повинен дозволяти їм діяти незалежно. В ш́а̄страх є багато повчань з цього приводу; деякі з них рекомендують щось, інші, навпаки, забороняють. Якщо людина не спроможна дотримуватись таких рекомендацій та заборон і таким чином обмежувати себе в чуттєвому задоволенні, вона не зможе укріпитись в свідомості Кр̣шн̣и. Найкращий приклад наведено саме тут — приклад черепахи. Черепаха може в будь-який момент втягти в себе свої кінцівки і в будь-який момент висунути їх назовні з певною метою. Так само й людина в свідомості Кр̣шн̣и використовує свої чуття лише з певною метою, якщо це потрібно для служіння Господу, і вимикає їх у всіх інших випадках. Арджуна отримав пораду використовувати свої чуття в служінні Господеві, а не для власного задоволення. Постійне підпорядкування почуттів служінню Господу подібне до поведінки черепахи, яка втягує кінцівки всередину, коли не користується ними.

Якщо жива істота не досягла трансцендентного стану, вона не може відмовитись од чуттєвих насолод. Обмеження чуттєвих задоволень шляхом виконання правил й приписів дещо нагадує обмеження в дієті хворого, що виключають уживання деяких продуктів. Проте, хворий не полюбляє такі обмеження й не втрачає смаку до заборонених страв. Так само, приборкання чуттів за допомогою певних духовних методів, як, наприклад, ашт̣а̄н̇ґа-йоґи, через йаму, нійаму, а̄сану, пра̄н̣а̄йа̄му, пратйа̄ха̄ру, дга̄ран̣у, дгйа̄ну тощо, рекомендоване для людей з незрілим розумом, які не мають глибшого знання. Але, якщо на шляху свого поступу в свідомості Кр̣шн̣и людина пізнала красу Верховного Господа Кр̣шн̣и, вона втрачає смак до мертвих предметів матеріального світу. Таким чином, для людей, чий розум незрілий, для новаків на шляху духовного розвою існують певні обмеження, але насправді ці обмеження потрібні лише до тих пір, доки людина не відчує смак свідомості Кр̣шн̣и. Коли вона справді приходить до свідомості Кр̣шн̣и, тоді матеріальні цінності в її очах тьмяніють й втрачають свою привабливість.

Існує чимало мудреців, філософів і трансценденталістів, які намагаються оволодіти своїми почуттями, однак, попри їхні зусилля, навіть найвидатніші з них іноді стають жертвами матеріального чуттєвого задоволення через збудливий розум. Навіть Віш́ва̄мітру, великого мудреця і досконалого йоґа, спокусила Менака̄, незважаючи на всі його зусилля приборкати почуття за допомогою суворого аскетизму і практики йоґи. Світова історія знає чимало таких випадків. Тобто, поза свідомістю Кр̣шн̣и дуже важко володіти своїм розумом й чуттями. Якщо не зосередити розуму на Кр̣шн̣і, то неможливо відмовитись од матеріальної діяльності. Практичний приклад дає нам Ш́рı̄ Йа̄муна̄ча̄рйа, великий святий і відданий, кажучи:

«Відтоді, як мій розум заглибився в служіння лотосним стопам Господа Кр̣шн̣и, я постійно черпаю в цьому вічно нову духовну радість, і при одній лише думці про статеві зносини з жінкою я відвертаюсь і спльовую».

Свідомість Кр̣шн̣и настільки прекрасна й духовна, що матеріальні задоволення самі по собі стають неприємні відданому. Він уподібнюється людині, яка вгамувала голод достатньою кількістю високоякісної їжі. Маха̄ра̄джа Амбарı̄ша переміг великого йоґа Дурва̄сӯ Муні лише тому, що його розум був заглиблений у свідомість Кр̣шн̣и (са ваі манах̣ кр̣шн̣а-пада̄равіндайор вача̄м̇сі ваікун̣т̣га-ґун̣а̄нуварн̣ане).

Вища досконалість йоґи полягає в свідомості Кр̣шн̣и, про що ясно сказано в даному вірші. Без свідомості Кр̣шн̣и неможливо підкорити свої чуття. Як було згадано вище, великий мудрець Дурва̄са̄ Муні посварився з Маха̄ра̄джею Амбарı̄шею й через гордощі впав у безпідставну лють. Таким чином він не зумів стримати свої почуття. Хоча цар не був таким могутнім йоґом, як мудрець, проте, бувши відданим Господа, мовчки терпів несправедливі закиди, внаслідок чого й здобув перемогу. Цар зміг керувати своїми почуттями, бо мав якості, які описано в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (9.4.18 – 20) таким чином:

“King Ambarīṣa fixed his mind on the lotus feet of Lord Kṛṣṇa, engaged his words in describing the abode of the Lord, his hands in cleansing the temple of the Lord, his ears in hearing the pastimes of the Lord, his eyes in seeing the form of the Lord, his body in touching the body of the devotee, his nostrils in smelling the flavor of the flowers offered to the lotus feet of the Lord, his tongue in tasting the tulasī leaves offered to Him, his legs in traveling to the holy place where His temple is situated, his head in offering obeisances unto the Lord, and his desires in fulfilling the desires of the Lord … and all these qualifications made him fit to become a mat-para devotee of the Lord.”

The word mat-para is most significant in this connection. How one can become mat-para is described in the life of Mahārāja Ambarīṣa. Śrīla Baladeva Vidyābhūṣaṇa, a great scholar and ācārya in the line of the mat-para, remarks, mad-bhakti-prabhāvena sarvendriya-vijaya-pūrvikā svātma-dṛṣṭiḥ su-labheti bhāvaḥ. “The senses can be completely controlled only by the strength of devotional service to Kṛṣṇa.” Also, the example of fire is sometimes given: “As a blazing fire burns everything within a room, Lord Viṣṇu, situated in the heart of the yogī, burns up all kinds of impurities.” The Yoga-sūtra also prescribes meditation on Viṣṇu, and not meditation on the void. The so-called yogīs who meditate on something other than the Viṣṇu form simply waste their time in a vain search after some phantasmagoria. We have to be Kṛṣṇa conscious – devoted to the Personality of Godhead. This is the aim of the real yoga.

Коли людина, яка не має свідомості Кр̣шн̣и, споглядає об’єкти чуттів, вона стає підвладною матеріальним бажанням. Чуття не можуть бути бездіяльними, і якщо їх не буде залучено до трансцендентного любовного служіння Господу, вони неодмінно шукатимуть собі втіхи в матеріалістичній діяльності. В матеріальному світі кожна жива істота, включно з Господом Ш́івою й Господом Брахмою, не кажучи вже про інших напівбогів на райських планетах, підвладна впливові об’єктів чуттєвого сприймання і єдиний метод вибратися з такої пастки матеріального існування — це віднайти свідомість Кр̣шн̣и. Господь Ш́іва перебував у стані глибокої медитації, але коли Па̄рватı̄ почала спокушати його, він піддавсь і внаслідок цього народився Ка̄ртікейа. Коли Харіда̄са Т̣га̄кура був ще молодим відданим, його також намагалась звабити чарівна втілення Ма̄йа̄-девı̄, але Харіда̄са витримав випробовування завдяки своїй неподільній відданості Господу Кр̣шн̣і. Як свідчить вищезгаданий вірш Ш́рı̄ Йа̄муна̄ча̄рйі, щирий відданий Господа уникає всіх чуттєвих насолод матеріального світу, бо він дізнав вищого смаку духовної насолоди в спілкуванні з Господом. У цьому — секрет успіху. Але той, в кого немає свідомості Кр̣шн̣и, яким би великим не було його уміння опановувати свої почуття шляхом штучного їх придушення, врешті-решт неминуче падає, бо найменша думка про чуттєву насолоду спонукує його шукати задоволення бажань.

Ш́рı̄ла Рӯпа Ґосва̄мı̄ дає нам таке повчання:

Розвиваючи свідомість Кр̣шн̣и, людина бачить, що усе можна використати на служіння Господеві. Ті, що не мають уявлення про свідомість Кр̣шн̣и, штучно намагаються уникнути контактів з матеріальними об’єктами, і, внаслідок цього, попри їхнє бажання звільнитись із матеріального рабства, вони не досягають ступеня досконалого відречення. Їхнє так зване «відречення» називають пгалґу, або малоістотним. Але людина в свідомості Кр̣шн̣и розуміє, як можна все використати в служінні Господу, і тому вона не стає жертвою матеріальної свідомості. Наприклад, імперсоналісти вважають, що Господь, або Абсолют, будучи безособистісним, не може їсти. Тимчасом як імперсоналісти намагаються уникнути вживання смачних страв, відданий розуміє, що Кр̣шн̣а — це той, хто в остаточному підсумку насолоджується всім, і що Він приймає все, що з любов’ю та відданістю запропоновано Йому. Тому бгакта, запропонувавши Господу смачну їжу, бере собі рештки, які називають праса̄дам. Таким чином все стає духовним і зникає небезпека падіння. Відданий приймає праса̄дам в свідомості Кр̣шн̣и, тоді як імперсоналіст нехтує їжею, бо вважає її матеріальною. Імперсоналіст, таким чином, не може насолоджуватись життям внаслідок власного неприродного відречення, і тому найменше збудження розуму знову штовхає його в баюр матеріального існування. Вважають, що така душа, навіть якщо вона й сягнула звільнення, падає знову, адже вона не має опори у відданому служінні.

Вже пояснювалось, що за допомогою різних методів можна штучно підкорити чуття, але якщо не залучувати їх до трансцендентного служіння Господу, то завжди залишатиметься можливість падіння. Хоча може здаватись, що людина, яка цілковито перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, діє на чуттєвому рівні, але насправді, завдяки свідомості Кр̣шн̣и, вона не прив’язана до чуттєвої діяльності. Людину в свідомості Кр̣шн̣и цікавить лише те, що стосується вдоволення Кр̣шн̣и, й нічого більше. Тому вона трансцендентна щодо будь-якої прив’язаності або відречення. Якщо Кр̣шн̣а захоче, відданий може зробити що завгодно, навіть небажане на звичайний погляд; але якщо Кр̣шн̣а не бажає, відданий не робитиме того, що зробив би задля власного задоволення за звичайних обставин. Тому рішення — діяти або не діяти — залишається за Кр̣шн̣ою, тому що це Він насправді скеровує відданого. Таке розуміння приходить з безпідставної Господньої ласки і відданий може досягти його, незважаючи на те, що діє на чуттєвому рівні.

Якщо людина не перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, спокій для неї недосяжний. У п’ятій главі (5.29) підтверджується, що справжнього миру можна досягти лише тоді, коли людина зрозуміє, що саме Кр̣шн̣а насолоджується всіма плодами жертовної діяльності та аскетизму, що Він — володар усіх проявлень всесвіту і справжній друг усіх живих істот. Тому той, хто перебуває поза свідомістю Кр̣шн̣и, не може збагнути кінцевої мети. Неспокій виникає через незнання кінцевої мети, і коли людина впевнюється, що Кр̣шн̣а насолоджується всім, що Він — володар усього і кожному друг — тоді вона зможе, зосередивши свій розум, сповнитись миру. Отже, коли людина вдається до діяльності, що не пов’язана з Кр̣шн̣ою, вона змушена страждати, не маючи спокою, навіть якщо їй і вдається створити видимість миру й духовного поступу в своєму житті. Свідомість же Кр̣шн̣и сама по собі є стан умиротворення, якого можна досягти лише в стосунках з Кр̣шн̣ою.

Якщо всі чуття не залучати до служіння Господу, досить навіть одного найменшого чуттєвого задоволення, щоб збити відданого з шляху трансцендентного розвитку. Як сказано в життєписі Маха̄ра̄джі Амбарı̄ши, всі чуття слід залучити до служіння Кр̣шн̣і, бо це — єдиний правильний спосіб контролю розуму.

Бажання чуттєвих задоволень можна приборкати лише за допомогою свідомості Кр̣шн̣и, залучаючи всі свої чуття до трансцендентного любовного служіння Господу. Як ворога можна перемогти, переважаючи на силі, так і чуття свої можна приборкати лише скерувавши їх на служіння Господу. Того, хто зрозумів це, — що тільки за допомогою свідомості Кр̣шн̣и можна зміцнити свій інтелект і що вдосконалюватись у цьому мистецтві можна лише під керівництвом істинного духовного вчителя, — того називають са̄дгакою, або гідним звільнення.

Існують дві категорії розумних людей. Одні мають досвід у сфері матеріальної діяльності задля свого чуттєвого задоволення, інші ж мають внутрішнє бачення й пробудились для самоусвідомлення. Діяльність мудреців, яких приваблює самоусвідомлення, тобто людей, які мислять — це темна ніч для тих, кого поглинули інтереси матеріального світу. Внаслідок свого невігластва в галузі самоусвідомлення, матеріалістичні люди сплять у цей час. Мудра, заглиблена в себе людина не спить вночі, коли сплять матеріалісти. Мудрець відчуває трансцендентне задоволення в поступовому розвої духовної культури, тоді як матеріаліст, що не пробудився до самоусвідомлення, марить про різні почуттєві насолоди й іноді в своєму сні зазнає радості, а іноді — горя. Самозаглиблена людина байдужа до матеріального щастя й страждань. Вона продовжує йти шляхом самоусвідомлення, не зважаючи на матеріальні умови.

Незважаючи на те, що безкраїй океан завжди наповнюється водою, він залишається спокійним і не виходить з берегів навіть в сезон дощів, коли води набагато більшає. Те ж саме можна сказати й про людину, яка укріпилась в свідомості Кр̣шн̣и. Доки існує матеріальне тіло, воно потребує чуттєвих задоволень. Однак, відданого не турбують такі бажання, тому що він сповнений духовності. Людина в свідомості Кр̣шн̣и не має потреб, бо Господь дає їй усе необхідне для життя. Тому вона нагадує океан — завжди самодостатній. Бажання можуть прибувати, як води річок, що впадають в океан, але відданий залишається твердим у виконанні своїх обов’язків, і його зовсім не турбують чуттєві бажання. Якщо людина втрачає схильність до почуттєвих втіх — це ознака того, що вона набуває свідомості Кр̣шн̣и, хоча бажання ще можуть і виникати. Задоволена трансцендентним любовним служінням Господу, людина зберігає рівновагу, як океан, і насолоджується цілковитим спокоєм. А той, хто прагне задовольнити свої бажання, навіть якщо це бажання звільнення, не кажучи вже за успіх в матеріальному жітті, ніколи не знайде спокою. Ті, що працюють задля користі, що прагнуть спасіння, або ж йоґи, які домагаються містичної влади, — всі вони дуже нещасні через свої нездійсненні бажання. Лише людина в свідомості Кр̣шн̣и щаслива своїм служінням Господу; в неї немає власних бажань. Насправді вона навіть не прагне до звільнення з так званого «матеріального рабства». Віддані Кр̣шн̣и не мають матеріальних бажань і тому їх спокій завжди досконалий.

Звільнитись від бажань означає не мати бажань, пов’язаних з почуттєвим задоволенням. Іншими словами, справжня відсутність бажань означає бажання віднайти свідомість Кр̣шн̣и. Досконала стадія свідомості Кр̣шн̣и полягає в розумінні свого істинного становища слуги Кр̣шн̣и, в неототожненні себе з матеріальним тілом і відсутності претензій на володіння чим-небудь в матеріальному світі. Той, хто перебуває на такій досконалій стадії, знає, що він повинен усе використовувати заради вдоволення Кр̣шн̣и, адже все належить Кр̣шн̣і. Арджуна, бажаючи задовольнити свої почуття, не хотів приймати участі в битві, але коли його свідомість заполонив Кр̣шн̣а, він став до бою, як того хотів Кр̣шн̣а. В Арджуни не було бажання воювати заради себе, але заради Кр̣шн̣и той же Арджуна бився на повну силу. Справжня відсутність бажань — це бажання діяти заради вдоволення Кр̣шн̣и, а не штучне прагнення позбутись бажань. Жива істота не може позбутись бажань і почуттів, але вона може змінити їхню якість. Людина, в якої відсутні матеріальні бажання, твердо переконана в тому, що все належить Кр̣шн̣і (ı̄ш́а̄ва̄сйам ідам̇ сарвам) і тому не висловлює оманливих претензій на володіння чим-небудь. Таке трансцендентальне знання засновано на самоусвідомленні, тобто на досконалому розумінні того, що за своєю духовною сутністю кожна жива істота є вічна невід’ємна частка Кр̣шн̣и, і тому вічне становище живої істоти ніяк не дозволить їй стати рівною Кр̣шн̣і або ж перевершити Його. Таке розуміння — основа справжнього вмиротворення.

Свідомості Кр̣шн̣и, або божественного життя можна досягти одразу, в одну мить, але можна й не досягти такого стану навіть і після мільйонів народжень. Все залежить від того, як ви розумієте й приймаєте це. Кгат̣ва̄н̣ґа Маха̄ра̄джа досяг цього стану життя лише за кілька хвилин до смерті, вручивши себе Кр̣шн̣і. Нірва̄н̣а означає припинення матеріалістичного життя. Згідно з філософією буддизму, в кінці матеріального життя — лише порожнеча, проте Бгаґавад-ґı̄та̄ вчить іншому. По завершенні матеріального життя справжнє життя лише починається. Грубі матеріалісти знають тільки, що матеріальне життя має свій кінець, але люди, які розвинуті духовно, знають, що після припинення матеріального життя настає інше. Людина, якій у цьому житті пощастило віднайти свідомість Кр̣шн̣и, одразу ж досягає стадії брахма-нірва̄н̣и. Немає різниці між царством Господа й відданим служінням Господу. Обидва ці стани абсолютні, і тому трансцендентне любовне служіння Господу означає досягнення духовного царства. В матеріальному світі існує діяльність чуттєвого задоволення, тоді як у світі духовному існує діяльність свідомості Кр̣шн̣и. Досягнення свідомості Кр̣шн̣и вже в цьому житті означає безпосереднє досягнення Брахмана, і той, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, вже увійшов у Господнє царство.

Брахман — пряма протилежність матерії. Тому бра̄хмı̄ стгіті означає «поза межами матеріальної діяльності». В Бгаґавад-ґı̄ті віддане служіння Господу розглядається як стадія звільнення (са ґун̣а̄н самат̣ı̄тйаіта̄н брахма-бгӯйа̄йа калпате). Таким чином, бра̄хмı̄ стгіті — це звільнення з матеріального рабства.

Ш́рı̄ла Бгактівінода Т̣га̄кура підвів підсумок другої глави, назвавши її змістом усієї книги. В Бгаґавад-ґı̄ті розглядається карма-йоґа, джн̃а̄на-йоґа і бгакті-йоґа. В другій главі було пояснено карма-йоґу і джн̃а̄на-йоґу, а також порушено питання про бгакті-йоґу, — про все це йдеться в цій книзі.