Skip to main content

Бґ. 2.22

Текст

ва̄са̄м̇сі джı̄рн̣а̄ні йатга̄ віха̄йа
нава̄ні ґр̣хн̣а̄ті наро ’пара̄н̣і
татга̄ ш́арı̄ра̄н̣і віха̄йа джı̄рн̣а̄нй
анйа̄ні сам̇йа̄ті нава̄ні дехı̄

Послівний переклад

ва̄са̄м̇сі—одяг; джı̄рн̣а̄ні—старі та зношені; йатга̄—точно, як; віха̄йа — відкидаючи; нава̄ні — новий одяг; ґр̣хн̣а̄ті — приймає; нарах̣—людина; апара̄н̣і—інші; татга̄—аналогічно; ш́арı̄ра̄н̣і—тіла; віха̄йа—залишаючи; джı̄рн̣а̄ні—старі і непотрібні; анйа̄ні—інші; сам̇йа̄ті—приймає; нава̄ні—нові вбрання; дехı̄—втілений.

Переклад

Як людина одягає нове вбрання, скидаючи старе, так і душа вбирається у нове тіло, залишаючи старе й непридатне.

Коментар

Те, що атомічна індивідуальна душа змінює тіло, є очевидна істина. Навіть сучасні вчені, які не вірять в існування душі, але водночас не знаходять іншого пояснення джерелові енерґії в серці, змушені визнати як незаперечний факт безперервні зміни тіла, що проявляються в його переході від дитинства до хлоп’яцтва, від хлоп’яцтва до юності й від юності до старості. Потім відбувається перехід у нове тіло. Це було з’ясовано в одному з попередніх віршів (2.13).

Перехід атомічної індивідуальної душі в нове тіло стає можливим з милості Наддуші. Наддуша виконує бажання індивідуальної душі, так само, як один друг виконує бажання іншого. Веди, зокрема Мун̣д̣ака Упанішада, а також Ш́вета̄ш́ватара Упанішада, порівнюють душу і Наддушу з двома птахами, що сидять на одному дереві. Один з птахів (індивідуальна атомічна душа) дзьобає плід цього дерева, а другий (Кр̣шн̣а) просто спостерігає за Своїм приятелем. Природа двох птахів однакова, але один зачарований плодами матеріального дерева, тимчасом як другий є лише свідком діяльності Свого товариша. Кр̣шн̣а — це птах, який спостерігає, а Арджуна — птах, який куштує. Хоча вони й друзі, однак, один з них — повелитель, а другий — слуга. Коли духовна іскра, атомічна душа, забуває за такі взаємостосунки, їй доводиться перелітати з одного дерева на інше, тобто міняти тіло. Душа, джı̄ва, сидячи на дереві матеріального тіла, щосили бореться за існування, але тільки-но вона погоджується визнати другого птаха за Верховного духовного вчителя, а саме так зробив Арджуна, добровільно віддавши себе Кр̣шн̣і в науку, то, підлегла, вона миттю звільняється від усіх скорбот. І Мун̣д̣ака Упанішада (3.1.2), і Ш́вета̄ш́ватара Упанішада (4.7) підтверджують це:

сама̄не вр̣кше пурушо німаґно
’нı̄ш́айа̄ ш́очаті мухйама̄нах̣
джушт̣ам̇ йада̄ пашйатй анйам ı̄ш́ам
асйа махіма̄нам іті вı̄та-ш́оках̣

«Хоча обидва птахи й сидять на одному дереві, того, котрий дзьобає його плоди, поглинає туга й турботи. Але якщо птах, який страждає, зверне свій погляд до друга, тобто до Господа і пізнає Його велич, — він одразу ж звільниться від усіх своїх тривог». Арджуна нарешті звернув свій погляд до свого вічного друга Кр̣шн̣и, і таким чином, слухаючи Бгаґавад-ґı̄ту з Його уст, має можливість осягнути верховну велич і славу Господа й звільнитися од скорботи.

Арджуна отримав від Господа пораду не сумувати з приводу того, що його старий дід та вчитель змінять тіла. Цьому слід було б радіти, адже, знищивши їхні тіла в справедливім двобої, він дасть їм змогу очиститись від усіх наслідків тілесної діяльності. Той, хто втрачає життя на жертовному вівтарі, або віддає його в справедливому бою, одразу ж очищується від наслідків тілесної діяльності й дістає в наступному житті кращі умови існування. Отже, в Арджуни не було підстав для смутку.