ПОЯСНЕННЯ: Бгаґавад-ґı̄та̄ — це загальновідомий науковий теїстичний твір, який було узагальнено в Ґı̄та̄-ма̄ха̄тмйі («Уславленні Ґı̄ти»). Там сказано, що Бгаґавад-ґı̄ту слід читати дуже уважно за допомогою відданого, слуги Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, старанно досліджувати її й намагатись зрозуміти її без будь-яких власних примхливих тлумачень. Втім, сама Бгаґавад-ґı̄та̄, на прикладі Арджуни, якому її повідав безпосередньо Сам Господь, показує, як належить її вивчати та розуміти. Якщо комусь пощастить зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ту такою, якою вона передається по ланках учнівської послідовності без власних свавільних тлумачень, — він одержить знання, яке перевершує всю ведичну мудрість, усі ш́а̄стри, будь-яке Святе Письмо. В Бгаґавад-ґı̄ті можна знайти все те, що є в інших ш́а̄страх, у будь-якому Святому Письмі, а також і те, чого читач ніде більше не знайде. Такою є характерна особливість Ґı̄ти. Вона являє собою досконале релігійне вчення, що збережене в тому вигляді, в якому його безпосередньо повідав Верховний Бог-Особа, Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а.

Діалог між Дгр̣тара̄шт̣рою та Сан̃джайею, як про те сказано в Маха̄бга̄раті, розкриває перед нами цю велику філософію. Саме на полі бою Курукшетра (священній землі, місці прощ з давніх- давен) її повідав Сам Верховний Господь, коли Він зійшов на цю планету, щоб наставити людство на путь істини.

Слово дгарма-кшетра (місце, де відправляються релігійні обряди) має особливе значення, тому що на полі бою Курукшетра Верховний Бог-Особа був на боці Арджуни. Дгр̣тара̄шт̣ра, батько Куру, глибоко сумнівався в можливості кінцевої перемоги своїх синів. Охоплений сумнівом, він і питає свого секретаря Сан̃джайу: «Що вдіяли мої сини й сини Па̄н̣д̣у?» Він знав, що його сини й сини його молодшого брата Па̄н̣д̣у зібралися на полі Курукшетра для вирішального бою. Але його питання знаменне іншим. Він не бажав жодних компромісів між кузенами й братами, але водночас турбувався за долю своїх синів на полі бою. Битву було домовлено провести на Курукшетрі (поле, про яке згадується у Ведах як про місце поклоніння навіть для небожителів), і тому Дгр̣тара̄шт̣ра був дуже занепокоєний тим, що святе місце впливатиме на результат бою. Він добре знав, що для Арджуни та інших синів Па̄н̣д̣у такий вплив буде сприятливим, бо всі вони були благочестивими за своєю природою. Сан̃джайа був учнем Вйа̄си, з ласки котрого він міг бачити поле бою Курукшетра навіть перебуваючи у покоях Дгр̣тара̄шт̣ри. Отож, Дгр̣тара̄шт̣ра й питає його про становище на полі бою.

Both the Pāṇḍavas and the sons of Dhṛtarāṣṭra belong to the same family, but Dhṛtarāṣṭra’s mind is disclosed herein. He deliberately claimed only his sons as Kurus, and he separated the sons of Pāṇḍu from the family heritage. One can thus understand the specific position of Dhṛtarāṣṭra in his relationship with his nephews, the sons of Pāṇḍu. As in the paddy field the unnecessary plants are taken out, so it is expected from the very beginning of these topics that in the religious field of Kurukṣetra, where the father of religion, Śrī Kṛṣṇa, was present, the unwanted plants like Dhṛtarāṣṭra’s son Duryodhana and others would be wiped out and the thoroughly religious persons, headed by Yudhiṣṭhira, would be established by the Lord. This is the significance of the words dharma-kṣetre and kuru-kṣetre, apart from their historical and Vedic importance.

Дгр̣тара̄шт̣ра був сліпим від народження. На жаль, він був позбавлений і духовного бачення. Він прекрасно знав, що його сини також сліпі у питаннях релігії, й був упевнений, що вони ніколи не порозуміються з Па̄н̣д̣авами, благочестивими від народження. Однак він був занепокоєний впливом святого місця на результат битви, і Сан̃джайа розумів, чим зумовлене його питання про становище на полі бою. Тому Сан̃джайа вирішив підбадьорити занепалого духом царя, запевнивши, що його сини не збираються йти на жодні поступки, незважаючи на вплив святого місця. Сан̃джайа повідомив цареві, що Дурйодгана, оглянувши військові сини Па̄н̣д̣ав, одразу ж попрямував до Дрон̣а̄ча̄рйі, головнокомандувача, щоб оповістити його про дійсне становище. Хоча Дурйодгану і названо царем у вірші, все ж таки серйозність ситуації змусила його піти до командувача. Звідси стає зрозумілим, що він неабиякий політик. Але, попри зовнішній дипломатичний лоск, Дурйодгана не зміг приховати страху, який виник у нього, коли він побачив розташування військових сил Па̄н̣д̣ав.

Дурйодгана, видатний дипломат, хотів указати Дрон̣а̄ча̄рйі, великому бра̄хман̣і та головнокомандувачу, на його прорахунки. Між Дрон̣а̄ча̄рйею та царем Друпадою, батьком дружини Арджуни Драупадı̄, мала місце суперечка політичного характеру, що спонукало Друпаду здійснити велике жертвопринесення, завдяки якому він отримав благословення мати сина, що буде спроможний убити Дрон̣а̄ча̄рйу. Дрон̣а̄ча̄рйа добре знав про це, та все ж таки, як великодушний бра̄хман̣а, він, не вагаючись, передав усі свої військові таємниці синові Друпади Дгр̣шт̣адйумні, який навчався у нього військової справи. Тепер, на полі битви Курукшетра, Дгр̣шт̣адйумна став на бік Па̄н̣д̣ав, і саме він вишикував їхні військові фаланги, перейнявши це мистецтво від Дрон̣а̄ча̄рйі. Дурйодгана вказав на цей промах Дрон̣а̄ча̄рйі, закликаючи його до пильності й безкомпромісності в бою. Він хотів підкреслити цим, що в бою Дрон̣а̄ча̄рйі не слід виявляти поблажливості до Па̄н̣д̣ав, які також були його відданими учнями і серед яких Арджуна був найулюбленішим та найздібнішим. Дурйодгана також перестеріг, що така поблажливість в бою може спричинитися до поразки.

Хоча сам Дгр̣шт̣адйумна не був занадто страшний Дрон̣а̄ча̄рйі, дуже вправному у військовій справі, однак там було чимало інших, яких слід було остерігатись. Дурйодгана каже, що вони можуть стати великою перешкодою на шляху до перемоги, бо кожний з них не менш грізний, ніж Бгı̄ма й Арджуна. Сила Бгı̄ми та Арджуни була відома йому, отож він і порівнював з ними інших воїнів.

Дурйодгана згадує видатних героїв, завжди непереможних у бою. Вікарн̣а — брат Дурйодгани, Аш́ваттга̄ма̄ — син Дрон̣а̄ча̄рйі й Саумадатті, або Бгӯріш́рава̄ — син царя племені ба̄хлı̄касів. Карн̣а — єдиноутробний брат Арджуни, народжений Кунтı̄ до її шлюбу з царем Па̄н̣д̣у. Сестра-близнюк Кр̣па̄ча̄рйі вийшла заміж за Дрон̣а̄ча̄рйу.

Що стосується інших, таких, як Джайадратга, Кр̣таварма̄ та Ш́алйа, — то їх усіх сповнювала рішучість віддати життя за Дурйодгану. Іншими словами, це вже натяк, що на всіх їх чекає неминуча загибель у битві на Курукшетрі через те, що вони приєдналися до табору гріховного Дурйодгани. Але сам Дурйодгана, звісно, був упевнений у перемозі, покладаючись на вищезгадані об’єднані сили своїх друзів.

Тут Дурйодгана порівнює сили супротивних сторін. Він гадає, що могутність його військових сил незмірна, особливо тому, що їх захищає найдосвідченіший полководець дід Бгı̄шма. З іншого боку, сили Па̄н̣д̣ав обмежені, і їх захищає менш досвідчений полководець Бгı̄ма, який здається зовсім незначним у порівнянні з Бгı̄шмою. Дурйодгана завжди ненавидів Бгı̄му, бо знав: якщо йому й судилося колись загинути, то тільки від рук Бгı̄ми. Водночас він був упевнений у своїй перемозі, покладаючись на присутність Бгı̄шми, який набагато перевершував Бгı̄му своїм досвідом. Тому Дурйодгана вважав, що має всі підстави сподіватись на перемогу.

Дурйодгана, віддавши належне доблесті Бгı̄шми, зважив на те, що інші можуть подумати, нібито їх вважають менш значними, і тому він, промовляючи так, із властивою йому дипломатичністю намагається залагодити справу. Він підкреслює, що хоча Бгı̄шма, безумовно, і найвеличніший герой, однак він уже літній, і тому треба особливо подбати про те, щоб усебічно підтримати його. Він може захопитися битвою в якомусь одному місці, й ворог скористається з цього. Тому дуже важливо, щоб інші великі воїни не залишали своїх стратегічних позицій, бо це дозволить ворогові прорвати фалангу. Дурйодгана добре розумів, що перемога Куру залежить від присутності Бгı̄шмадеви. Він був переконаний, що в бою Бгı̄шмадева й Дрон̣а̄ча̄рйа виявлять йому цілковиту підтримку, адже він добре пам’ятав, як вони не вимовили жодного слова, коли беззахисну дружину Арджуни Драупадı̄ силоміць роздягали в присутності всіх полководців і вона волала до їхнього почуття справедливості. Хоча він і знав, що обидва ці воєначальники почувають деяку прихильність до Па̄н̣д̣ав, він сподівався, що тепер вони цілком відмовляться од сентиментів, що вже було трапилось під час гри в кості.

Предок династії Куру добре розумів внутрішній стан свого внука Дурйодгани і з притаманним йому співчуттям, намагаючись підбадьорити його, гучно засурмив у свою мушлю — на підтвердження того, що його недаремно порівнюють з левом. Але посередньо, символічним звучанням своєї мушлі, він повідомив свого пригніченого внука Дурйодгану, що в того немає ніяких надій на перемогу в битві, тому що на боці супротивника був Верховний Господь Кр̣шн̣а. Однак, обов’язком Бгı̄шми було керувати боєм і не шкодувати зусиль для цього.

На відміну од мушлі, в яку сурмив Бгı̄шмадева, мушлі в руках Кр̣шн̣и й Арджуни названо божественними. Їхнє трансцендентне звучання провіщало перемогу, бо на боці Па̄н̣д̣ав був Кр̣шн̣а. Джайас ту па̄н̣д̣у-путра̄н̣а̄м̇ йеша̄м̇ пакше джана̄рданах̣. Перемога завжди на боці таких людей, як сини Па̄н̣д̣у, тому що їм допомагає Господь Кр̣шн̣а. Де б і коли б не з’являвся Господь, богиня процвітання й удачі завжди поруч, бо вона завжди нерозлучна зі своїм чоловіком. Отже, перемога й удача чекали на Арджуну й божественні звуки мушлі Вішн̣у, тобто Господа Кр̣шн̣и, сповіщали про це. Крім того, колісницю, на якій сиділи обоє друзів, подарував Арджуні бог вогню, Аґні, а це означає, що на ній можна було завоювати будь-яку землю в межах трьох світів.

Господь Кр̣шн̣а в цьому вірші іменується Хр̣шı̄кеш́ею, тому що Він — Володар чуттів усіх живих істот. Живі істоти є Його невід’ємні частки, і тому чуття живих істот складають невід’ємну частину Його чуття. Імперсоналісти не можуть пояснити, що таке чуття живих істот, й через те вони завжди намагаються зобразити всіх живих істот як безчуттєвих і позбавлених індивідуальності. Господь перебуває в серцях усіх живих істот й керує їхніми чуттями в тій мірі, наскільки живі істоти віддаються Йому. Чуття ж Своїх чистих відданих Він контролює безпосередньо. Тут, на полі бою Курукшетра, Господь безпосередньо керує духовними чуттями Арджуни, і тому в даному випадку Його названо Хр̣шı̄кеш́ею. Господь має багато імен, що позначають різні аспекти Його діяльності. Наприклад, Його називають Мадгусӯданою, бо Він убив демона на ім’я Мадгу; Його називають Ґовіндою, тому що Він — джерело насолод для корів та чуттів усіх живих істот; Його називають Ва̄судевою, бо Він з’явився як син Васудеви; Його називають Девакı̄-нанданою, тому що Девакı̄ була Його матір’ю; Його називають Йаш́ода̄-нанданою, бо саме Йаш́оді Він дарував Свої дитячі розваги у Вр̣нда̄вані; Його називають Па̄ртга-са̄ратгі, тому що Він був колісничим у Свого друга Арджуни. Так само Його називають Хр̣шı̄кеш́ею, тому що Він скеровував Арджуну на полі бою Курукшетра.

Арджуну в цьому вірші названо Дганан̃джайею, тому що він допоміг своєму старшому братові здобути незчисленні багатства, потрібні йому на різні жертвопринесення. В свою чергу Бгı̄ма відомий як Вр̣кодара, бо його апетит був таким же надзвичайним, як і його подвиги, один з котрих — перемога над демоном Хід̣імбою. Отже, звучання всіх мушель, в які засурмили прихильники Па̄н̣д̣ав, починаючи від Господа, надихали їхніх воїнів на герць. Табір супротивників таких переваг не мав: не було з ними ані Кр̣шн̣и, Верховного Володаря, ані богині удачі. Отже, їм судилося програти битву, про що й сповіщали звуки мушель.

Sañjaya informed King Dhṛtarāṣṭra very tactfully that his unwise policy of deceiving the sons of Pāṇḍu and endeavoring to enthrone his own sons on the seat of the kingdom was not very laudable. The signs already clearly indicated that the whole Kuru dynasty would be killed in that great battle. Beginning with the grandsire, Bhīṣma, down to the grandsons like Abhimanyu and others – including kings from many states of the world – all were present there, and all were doomed. The whole catastrophe was due to King Dhṛtarāṣṭra, because he encouraged the policy followed by his sons.

Ніде не згадується про те, що мушлі Бгı̄шми та інших прихильників Дурйодгани викликали хоча б найменше збентеження в таборі Па̄н̣д̣ав. Навпаки, в цьому вірші описано, як здригнулись серця синів Дгр̣тара̄шт̣ри від звуків, що їх створили мушлі Па̄н̣д̣ав. Це сталося завдяки цілковитій вірі Па̄н̣д̣ав у Господа Кр̣шн̣у. Тому, хто знаходить притулок у Верховного Господа, немає чого боятись навіть під час найбільших нещасть.

Бій мав розпочатись. З вищенаведених слів стає зрозумілим, що серця синів Дгр̣тара̄шт̣ри так чи інакше охопила зневіра, коли вони побачили несподіване розташування військових сил Па̄н̣д̣ав, діями яких на полі бою безпосередньо керував Господь Кр̣шн̣а. Ще одним провісником перемоги Па̄н̣д̣ав була емблема Ханума̄на на прапорі Арджуни, — Ханума̄н сприяв перемозі Господа Ра̄ми в бою між Ним і Ра̄ваною. Тепер же і Ра̄ма, і Ханума̄н були в колісниці Арджуни, допомагаючи йому. Господь Кр̣шн̣а і є Сам Ра̄ма, а де б не був Господь Ра̄ма, з Ним завжди поруч Його вічний слуга Ханума̄н і Його вічна дружина Сı̄та̄, богиня процвітання. Тому в Арджуни не було підстав боятись ніяких ворогів. Більше того, Володар усіх чуттів Господь Кр̣шн̣а особисто був присутній там, щоб спрямовувати його дії. Таким чином, усі кращі військові радники були в розпорядженні Арджуни. Такі сприятливі умови, що їх Господь створив для Свого вічного відданого, безсумнівно провіщали перемогу.

Хоча Господь Кр̣шн̣а і є Верховний Бог-Особа, Він, із Своєї незбагненної ласки, служив Своєму другові. Він ніколи не змінює Своєї прихильності до вірних Йому, і тому тут Арджуна звертається до Нього як до «непохибного». Крім того, як колісничий Арджуни, Він, не вагаючись, виконує його накази і Арджуна називає Його за це непохибним. Хоча з ласки до Свого відданого Господь грав роль візничого, Його верховне становище не викликає сумніву. За будь-яких обставин Він є Верховний Бог-Особа, Хр̣шı̄кеш́а, Володар усіх чуттів. Стосунки між Господом та Його слугою дуже ніжні й суто трансцендентні. Так само, як вірний слуга Господа завжди радо служить Йому, так і Господь прагне зробити якусь послугу Своєму відданому. Господь отримує навіть ще більше задоволення, коли Його чисті бгакти дають накази Йому, ніж коли Він наказує Сам. Усі коряться Йому як Володареві й немає нікого вищого од Нього, хто б наказував Йому. Коли ж трапляється, що Йому наказують чисті віддані — Господь зазнає трансцендентної насолоди, хоча Він, безумовно, панує над усіма обставинами.

Арджуна — чистий відданий, він не мав бажання битись із своїми кузенами та братами, але його змусила до того впертість Дурйодгани, який не погоджувався ні на які мирні перемовини. Тому він дуже хотів побачити, хто з старшин присутній на полі бою. Хоча не могло бути й мови про примирення на полі бою, він хотів побачити їх ще раз, подивитися, наскільки вони були схильні до участі в цій зовсім небажаній війні.

Те, що Дурйодгана в змові зі своїм батьком Дгр̣тара̄шт̣рою укладав підступні плани з метою загарбати владу в царстві Па̄н̣д̣ав, ні для кого не складало таємниці. Звичайно, всі ті, що стали на бік Дурйодгани, були з одного куща ягоди. Арджуна хотів подивитися на них на полі бою, перед початком битви, просто щоб упевнитись у їхній сутності, однак без наміру пропонувати їм мирні перемовини. Він також хотів побачити їх, щоб оцінити силу, з якою доведеться зіткнутись, хоча й був цілком впевнений у перемозі, тому що з ним був Кр̣шн̣а.

У цьому вірші Арджуну названо Ґуд̣а̄кеш́ею. Ґуд̣а̄ка̄ означає «сон», а того, хто переміг сон, називають ґуд̣а̄кеш́а. Сон також означає невігластво. Отже, Арджуна переміг і сон, і невігластво завдяки своїй дружбі з Кр̣шн̣ою. Як великий бгакта Кр̣шн̣и, він не може забути Кр̣шн̣у ні на мить, бо такою є натура відданого. Вві сні чи наяву, відданий Господа ніколи не перестає думати про ім’я, образ, якості та розваги Кр̣шн̣и. Таким чином, просто постійно думаючи про Кр̣шн̣у, відданий Кр̣шн̣и може перемогти і сон, і невігластво. Це й називається свідомістю Кр̣шн̣и, або сама̄дгі. Як Хр̣шı̄кеш́а, або Володар чуттів і думок кожної живої істоти, Кр̣шн̣а розумів, чому Арджуна хотів поставити колісницю між двома арміями. Так Він і зробив, промовивши далі такі слова.

Як Наддуша усіх живих істот Господь Кр̣шн̣а розумів, що діялось в серці Арджуни. В зв’язку з цим ім’я «Хр̣шı̄кеш́а» вказує на те, що Він знав усе. Ім’я «Па̄ртга», або «син Кунтı̄», тобто Пр̣тги, яке стосується Арджуни, також має велике значення. Як друг, Кр̣шн̣а хотів повідомити Арджуну, що Він погодився бути його візничим тому, що той був сином Пр̣тги, сестри Його батька Васудеви. Що ж мав на увазі Кр̣шн̣а, говорячи Арджуні: «Поглянь на Куру?» Чи хотів Арджуна зупинитись й уникнути бою? Кр̣шн̣а ніколи не чекав нічого подібного від сина Своєї тітки Пр̣тги, але в дружньому і жартівливому вигляді Господь дав зрозуміти Арджуні, що прочитав його думки.

На полі бою Арджуна побачив усіх своїх родичів. Він побачив Бгӯріш́раву, ровесника свого батька, дідів Бгı̄шму й Сомадатту, вчителів, серед який були Дрон̣а̄ча̄рйа та Кр̣па̄ча̄рйа, дядьків по матері Ш́алйу й Ш́акуні, братів — Дурйодгану та інших, Лакшман̣у й других синів, друзів, як, наприклад, Аш́ваттга̄му, таких доброзичливців, як Кр̣таварма̄ та інших. Багато його друзів також було там на протилежній стороні поля бою.

Кожна щиро віддана Господу людина має всі добрі якості, що властиві святим особам та напівбогам. Однак людині, яка не є відданим Господа, хоч якою б вона не була визначною в галузі освіти та культури, бракує божественних якостей. Коли Арджуна побачив своїх родичів, друзів та близьких на полі бою, він одразу ж сповнився жалем до них — тих, що зібрались битись один з одним. Спочатку він співчував лише своїм воїнам, але тепер він перейнявся жалем і до воїнів супротивника, провидячи їхню неминучу загибель. Тому він затремтів і йому пересохло в роті. Він здивувався, коли побачив їхній войовничий запал. Практично вся громада, всі кровні родичі Арджуни прийшли битися з ним й цього було вже занадто для такого відданого, як Арджуна. Хоча тут не згадується про те, але можна уявити собі, що не лише тіло Арджуни тремтіло і в роті йому пошерхло, але він навіть і плакав од жалю. Це відбувалось не через слабкість Арджуни, а завдяки м’якосердю, що властиве чистому відданому Господа. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (5.18.12) сказано:

«Того, хто непохитний у відданому служінні Богові-Особі, наділено усіма чеснотами напівбогів. Але той, хто не є відданим Господа, має лише матеріальні якості, які мало чого варті. Це відбувається тому, що думками своїми людина ширяє на розумовому рівні й зачаровується блиском матеріальної енерґії».

Тіло може здригатися й волосся ставати дибки з двох причин: коли людина перебуває в надзвичайному духовному екстазі, або від великого страху, який є наслідком матеріальних умов. Для людини, яка досягла трансцендентної свідомості, не існує страху. Симптоми, що виявилися в Арджуни в тій ситуації, було спричинено матеріальним страхом, страхом смерті. Інші ознаки також свідчать про це: він був настільки збуджений, що славнозвісний лук Ґа̄н̣д̣ı̄ва вислизав йому з рук, його серце палало і тому він відчував, що шкіра його також горить вогнем. Таким є наслідок матеріальних уявлень про життя.

Арджуна був настільки охоплений тривогою, що не міг більше залишатися на полі бою, розум його потьмарився й він не володів собою. Надмірна прив’язаність до матеріального викликає в людини замішання. Бгайам̇ двітı̄йа̄бгінівеш́атах̣ сйа̄т — «такого страху й втрати душевної рівноваги зазнають ті, що підпадають під вплив умов матеріального існування» (Бга̄ґ. 11.2.37). Арджуна провидів одні лише болісні невдачі в битві і він не вбачав щастя навіть у перемозі над ворогом. Знаменним є значення слів німітта̄ні віпарı̄та̄ні — коли людина бачить лише крах своїх сподівань, вона думає: «Чому я тут?» Кожен цікавиться тільки самим собою та своїм добробутом. Нікого не цікавить Верховна Особа. З волі Кр̣шн̣и Арджуна виявляє своє невігластво в розумінні істинної мети життя, яка полягає в служінні Вішн̣у, або Кр̣шн̣і. Обумовлена душа забуває це і тому зазнає матеріальних страждань. Арджуна вважав, що його перемога в битві принесе йому лише смуток.

Обумовлені душі не знають, що осередок інтересів кожного є Вішн̣у, Кр̣шн̣а, їх приваблюють відносини на тілесному, а не на духовному рівні й вони сподіваються таким чином стати щасливими. Засліплені матеріалістичними уявленнями про життя, вони забувають й самі причини матеріального щастя. Арджуна, здається, забув навіть моральний кодекс кшатрійі. Відомо, що дві категорії людей гідні потрапити на могутню сліпучу планету Сонце: кшатрійі, які вмирають просто на полі бою згідно з принципами, встановленими Самим Кр̣шн̣ою, та люди, які ведуть відречений спосіб життя, цілком присвятивши себе духовному вдосконаленню. Арджуна противився вбивати навіть своїх ворогів, а своїх родичів й поготів. Він вважав, що вбивство родичів не принесе йому щастя, і тому не хотів битися, так само, як людина не схильна готувати їжу, якщо не відчуває голоду. Він вирішив піти в ліс і усамітнитись там у скорботі. Правити царством — обов’язок кшатрій, і вони не повинні виконувати якихось інших обов’язків. Але в Арджуни не було царства. Єдина можливість здобути його полягала в боротьбі з двоюрідними братами за повернення успадкованого від батька царства, а цього робити він не хотів. Тому він вважав за краще піти в ліс й у скорботах самотньо жити там.

Арджуна звертається до Господа Кр̣шн̣и як до Ґовінди, тому що Кр̣шн̣а дарує насолоду почуттям усіх живих істот, а також коровам. Використовуючи таке виразне звертання, Арджуна вказує, що Кр̣шн̣а знає, чим саме можна задовольнити його чуття. Хоча Ґовінда зовсім не зобов’язаний вдовольняти наші чуття, однак, якщо ми намагаємося тішити почуття Ґовінди, то самі по собі й ми стаємо задоволеними. В матеріальному світі кожен жадає чуттєвої втіхи й вважає, що Бог — просто постачальник усього необхідного для цього. Та Господь задовольняє чуття живих істот згідно з їхніми заслугами, а не домаганнями. Якщо ж людина обирає інший шлях, намагаючись задовольнити почуття Ґовінди, не турбуючись про свої, — тоді з милості Ґовінди здійснюються всі її бажання. Арджуна виявив глибоку прихильність до свого роду та членів сім’ї почасти через природне відчуття жалю до них. Тому він і не був готовий битися з ними. Кожен бажає продемонструвати свої достоїнства й достатки друзям та родичам, і Арджуна побоювався, що не зможе ні з ким розділити своє багатство, якщо всі його родичі й друзі загинуть на полі бою. Подібні міркування типові для матеріального життя, але на трансцендентнім рівні їм немає місця. Відданий намагається здійснити всі бажання Господа і готовий за будь-яких обставин виконувати Його накази; він прийме всі багатства світу, якщо Господь дасть їх йому і використає ці багатства на служіння Господеві, але він також згодний нічого не мати, якщо того воліє Господь. Арджуна не бажав смерті своїх родичів, і якщо існувала все ж таки якась необхідність убити їх, він хотів, щоб Кр̣шн̣а зробив це Сам. Він іще не знав, що Кр̣шн̣а вбив їх ще до їхнього приходу на поле бою і що сам Арджуна може правити лише за знаряддя в руках Кр̣шн̣и. Це розкриється в дальших главах Бгаґавад-ґı̄ти. Як справжній відданий Господа, Арджуна не хотів мститись своїм двоюрідним та рідним братам, незважаючи на всю їхню підступність. Але за планом Господа усі вони мали загинути. Відданий Господа не мстить лиходієві, але Господь не терпить, якщо роблять зле Його відданому слузі. Господь може простити того, чий вчинок стосується Його Самого, але Він не дарує нікому, хто завдає лиха Його відданому. Тому Господь намірявся вбити лиходіїв, хоча Арджуна й хотів простити їм.

У Ведах сказано, що існують шість типів лиходіїв: 1) отруювачі, 2) палії, 3) ті, що нападають із смертоносною зброєю, 4) злодії, які крадуть майно, 5) ті, що захоплюють чужу землю, та 6) викрадачі чужих дружин. Такі лиходії повинні бути негайно покарані на смерть, і на людину, яка вбиває їх, не падає гріх. Убивство лиходія не викликає питання у звичайної людини, але Арджуна не був пересічною людиною. Він мав якості святого і хотів діяти відповідно. Але така надмірна миролюбність не личить кшатрійі. Хоча людина на відповідальній урядовій посаді повинна відзначатися святістю, їй зовсім не слід бути малодушною. Наприклад, Господь Ра̄ма був настільки святим, що люди подосі прагнуть жити в Його царстві (Ра̄ма-ра̄джйі), але Господь Ра̄ма ніколи не виявляв малодушності. Лиходій Ра̄ван̣а викрав Його дружину Сı̄ту, і Господь Ра̄ма дав йому належний урок, що не має прецедентів у світовій історії. Проте з Арджуною справа інша: слід зважати на те, що то були не просто лиходії, а його дід, учителі, друзі, сини, онуки тощо. Тому Арджуна думав, що він не повинен вживати проти них суворих заходів, котрі необхідні в подібних випадках. Окрім того, відомо, що святий повинен прощати, і виконання цього припису для святої людини є важливішим за будь-які політичні міркування. Арджуна вважав за краще вибачити своїм родичам, керуючись принципами релігії та святості, ніж убивати їх з політичних мотивів. Яка користь йому буде з такого вбивства заради тимчасового тілесного щастя? Врешті-решт, радощі царювання матеріальні й тому недовговічні, тож навіщо йому ризикувати життям та вічним спасінням, убиваючи родичів? Звертання Арджуни до Кр̣шн̣и як до Ма̄дгави, чоловіка богині процвітання з цього погляду теж є знаменним. Цим він хотів показати, що Кр̣шн̣а, як чоловік богині процвітання, не повинен спонукувати його до справи, яка, зрештою, принесе лише нещастя. Але Кр̣шн̣а ніколи й нікому не завдає горя, не кажучи вже про Своїх відданих.

ПОЯСНЕННЯ: Кшатрійа не повинен ухилятись від виклику на герць чи гру, тобто Арджуна не міг відмовитись од бою, тому що йому кинула виклик сторона Дурйодгани. Проте Арджуна вважав, що протилежна сторона, мабуть, просто осліпла й не розуміє наслідків такої своєї поведінки, тоді як він, Арджуна, провидячи неминучі нещастя, не може прийняти виклику. Обов’язки не повинні зв’язувати людину, якщо вони спричиняють лихо та нещастя. Зваживши всі ці «за» і «проти», Арджуна вирішив відмовитись од участі в битві.

В системі варн̣а̄ш́рама існує багато релігійних традицій, які допомагають правильно виховувати членів родини й досягати духовних цінностей. За процес очищення, який починається з народження й триває до самої смерті, відповідальні старші члени родини. Коли ж умирають старші, сімейні традиції очищення можуть перерватись і в молодших членів родини, що залишились, можуть з’явитись порочні звички, внаслідок чого вони втратять можливість духовного спасіння. Тому ніхто не має права вбивати старших членів родини, навіть якщо вони і заслуговують на те.

Благочестиве населення — це основа миру, процвітання та духовного поступу в житті людської спільноти. Релігійні засади варн̣а̄ш́рама укладено так, щоб задля загального духовного поступу в державі та суспільстві переважало благочестиве населення. А це вже залежить від жіночої цнотливості та вірності. Як діти схильні легко піддаватись обману, так і жінки схильні до падіння. Тому і діти, і жінки потребують захисту з боку старших членів родини. Якщо жінок залучено до різноманітної благочестивої діяльності, вони не зраджують чоловіків. Згідно з Ча̄н̣акйа Пан̣д̣ітою, жінки, загалом, не дуже розумні і тому не заслуговують на довіру. Отже, вони повинні постійно дотримуватись різноманітних родинних і релігійних традицій і таким чином їхня цнотливість та відданість забезпечать народження доброчесного потомства, придатного на підтримування системи варн̣а̄ш́рама. Природно, що коли система варн̣а̄ш́рама-дгарми руйнується, жінки можуть вільно поводитися й спілкуватися з чоловіками, що й спричиняє перелюбство та ризик появи небажаного потомства. Безвідповідальні чоловіки також провокують розпусту й таким чином небажані діти наповнюють суспільство, що приносить риск голоду та епідемій.

Відповідно до правил та приписів, що стосуються кармічної діяльності, рекомендують періодично приносити в жертву їжу та воду предкам своєї родини. Такі жертвопринесення виконують шляхом поклоніння Вішн̣у, тому що, приймаючи рештки їжі, запропонованої Вішн̣у, жива істота може звільнитись від наслідків усіх своїх гріховних вчинків. Трапляється, що предки страждають за свої минулі гріхи, а інколи деякі з них навіть не мають можливості отримати грубого матеріального тіла і змушені перебувати в тонких тілах у вигляді привидів. Але якщо нащадки приносять у жертву предкам пра̄садам, їжу, спочатку запропоновану Вішн̣у, вони тим самим звільнюють предків від існування у вигляді духів або інших форм злиденного життя. Така допомога предкам є сімейною традицією. І той, кого не приваблює життя у відданому служінні Господеві, мусить виконувати ці ритуали. Але той, хто присвятив себе відданому служінню Кр̣шн̣і, не повинен виконувати ніяких інших ритуалів, бо він здатний визволити сотні й тисячі предків від усіх різновидів страждань, завдяки тому лише, що з любов’ю служить Господеві. В Бга̄ґаватам вказано:

«Той, хто, облишивши будь-які інші обов’язки, знайшов притулок біля лотосних стіп Мукунди, який дарує звільнення, й ступив на цей шлях з усією серйозністю — той більше нічого не винен ні напівбогам, ні великим мудрецям, ні членам родини, ні предкам, ні всьому людству» (Бга̄ґ. 11.5.41). Ці обов’язки виконуються природним чином, якщо відданий щиро служить Верховному Богові-Особі.

Соціальні заходи для чотирьох класів людського суспільства в поєднанні з діяльністю заради родинного добробуту, які чітко реґламентує суспільний устрій сана̄тана-дгарма, або варн̣а̄ш́рама-дгарма, призначено на те, щоб людина змогла досягнути кінцевого спасіння. Тому порушення традицій системи сана̄тана- дгарми безвідповідальними правителями призводить до цілковитого безладдя в суспільстві, внаслідок чого люди забувають про мету свого життя — Вішн̣у. Таких правителів називають сліпими, і людей, що йдуть за ними, неодмінно поглине хаос.

Арджуна засновує свої докази не на власному досвіді, а на свідченнях авторитетів, які передають знання без жодних змін. Тільки так можна отримати правдиве знання. Ніхто не може набути справжнього знання без допомоги провідника — людини, яка є авторитетом з ведичного знання. В системі варн̣а̄ш́рама існує порядок, згідно з яким людина перед смертю повинна очиститись від гріхів. І той, хто впродовж усього свого життя діяв гріховним чином, повинен пройти через очищення, — обряд, який називають пра̄йаш́чітта. Не скориставшись з такого способу, людина, внаслідок своєї гріховної діяльності, обов’язково потрапить на пекельні планети у жалюгідні форми життя.

Керуючись егоїстичними мотивами, людина може піти на таке гріховне діло, як убивство свого власного брата, батька чи матері. Світова історія знає чимало таких прикладів. Однак, Арджуна, як безгрішний відданий Господа, завжди дотримувавсь високих моральних засад, і тому він намагається уникнути подібних дій.

Згідно з правилами ведення бою, що ними керуються кшатрійі, не можна нападати на беззбройного ворога і на того, хто не бажає битись. Але Арджуна вирішив, що не стане до бою, навіть якщо на нього, беззбройного, нападуть вороги. Його не обходило прагнення протилежної сторони битися. Такий умонастрій свідчить про м’якосердя Арджуни, яке було наслідком його палкої відданості Господу.

Оглядаючи позиції ворога, Арджуна стояв у колісниці, але така туга облягла його серце, що він знову сів і відкинув геть лук та стріли. Саме такий, великодушний та м’якосердий, відданий Господа заслуговує на те, щоб отримати духовне знання.