Бґ. 2.19

Треба розуміти, що насправді, коли тіло вражено смертоносною зброєю, жива істота, втілена в ньому, не гине. Душа настільки мала, що її неможливо вбити жодною матеріальною зброєю; про це розповідатиметься у віршах далі. Живу істоту, внаслідок її духовної природи, взагалі не можна вбити. Те, що гине, або що вважають убитим, є лише тіло. Але це не означає, що треба стати прибічником убивства тіла. Ведичний припис визначає: ма̄ хім̇сйа̄т сарва̄ бгӯта̄ні — «ніколи й ні до кого не застосовуй насильства». Розуміння того, що жива істота не гине, не слід також розглядати як заохочення до знищення тварин. Убивство тіла будь- якої істоти, здійснене без авторитетної санкції на те, — огидне, і його карає закон держави, так само, як і Господній закон. Проте, Арджуна був у іншому становищі: він мусив убивати заради того, щоб врятувати релігійні засади, а не з власної примхи.