Skip to main content

Бґ. 2.46

Текст

йа̄ва̄н артга удапа̄не
сарватах̣ самплутодаке
та̄ва̄н сарвешу ведешу
бра̄хман̣асйа віджа̄натах̣

Послівний переклад

йа̄ва̄н—усе це; артгах̣—призначення; уда-па̄не—у криниці; сарватах̣—з усякого погляду; самплута-удаке—у великій водоймі; та̄ва̄н—подібним чином; сарвешу—у всьому; ведешу—у ведичній літературі; бра̄хман̣асйа—людини, яка знає Вищого Брахмана; віджа̄натах̣—той, хто має довершене знання.

Переклад

Усі потреби, яким служить маленька водойма, можна вдовольнити загалом, користуючись великим водосховищем. Подібним чином призначення всіх Вед відкривається тому, хто знає їхню кінцеву мету.

Коментар

Ритуали та жертвопринесення, які згадано у ведичній літературі в розділі під назвою карма-ка̄н̣д̣а, призначені не те, щоб у людях поступово з’являвся смак до самоусвідомлення. Саму ж мету самоусвідомлення ясно визначено в п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти (15.15): Веди вивчають для того, щоб пізнати Господа Кр̣шн̣у, першопричину всього. Таким чином, самоусвідомлення означає пізнати Кр̣шн̣у і свої вічні стосунки з Ним. Про взаємини живих істот з Кр̣шн̣ою також згадано в п’ятнадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти (15.7). Живі істоти — це невід’ємні частки Кр̣шн̣и і поновлення свідомості Кр̣шн̣и індивідуальними живими істотами є вища стадія досконалого ведичного знання. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (3.33.7) підтверджує це положення:

ахо бата ш́ва-пачо ’то ґарı̄йа̄н
йадж-джіхва̄ґре вартате на̄ма тубгйам
тепус тапас те джухувух̣ саснур а̄рйа̄
брахма̄нӯчур на̄ма ґр̣н̣анті йе те

«О мій Господь! Кожний, хто оспівує Твоє святе ім’я, навіть якщо він народився в родині ницого чан̣д̣а̄ли (собакоїда), перебуває на вищому рівні самоусвідомлення. Мабуть, в минулому така людина проходила через численні різновиди тапасйі, приносила різноманітні жертви згідно з ведичними обрядами, омивалась у всіх місцях прощ і досконало вивчила ведичну літературу. Таку людину вважають найкращою серед а̄рйан».

Отже, треба мати зрілий розум, щоб збагнути істинне призначення Вед, а не сліпо дотримуватись обрядів, бажаючи піднятись на райські планети, щоб зазнати там вищих чуттєвих насолод. У наш час пересічна людина не спроможна додержуватись всіх приписів і правил ведичних обрядів, як не здатна вона й досконало вивчити Веда̄нту й усі Упанішади. Здійснення приписів Вед вимагає багато часу, енерґії, знання й засобів і це навряд чи можливо за нашого часу. Однак, вищої мети ведичної культури можна досягти, якщо просто оспівувати святе ім’я Господа, як учив Господь Чаітанйа, спаситель усіх падших душ. Коли великий знавець ведичної літератури Прака̄ш́а̄нанда Сарасватı̄ запитав Господа Чаітанйу, чому Він скандує святе ім’я Бога, немов якийсь сентименталіст, замість вивчати філософію Веда̄нти, Господь відповів, що Його духовний учитель вважав Його великим дурнем і тому звелів Йому просто співати святе ім’я Господа Кр̣шн̣и. Він зробив так, як Йому було вказано, і впав в екстаз, немов безумець. У Калі-йуґу більшість людей кволі на розум і не мають достатньої освіти, щоб зрозуміти філософію Веда̄нти. Смиренно оспівуючи святе Господнє ім’я, можна досягнути вищої мети Веда̄нти. Веда̄нта — це останнє слово ведичної мудрості, і її автором і знавцем є Господь Кр̣шн̣а. Досконалий веда̄нтист — це велика душа, яка насолоджується оспівуванням святого імені Господа. В цьому полягає вища мета всього ведичного містицизму.