Бґ. 2.63
Текст
саммоха̄т смр̣ті-вібграмах̣
смр̣ті-бграм̇ш́а̄д буддгі-на̄ш́о
буддгі-на̄ш́а̄т пран̣аш́йаті
Послівний переклад
кродга̄т—із гніву; бгаваті—виникає; саммохах̣—цілковита ілюзія; саммоха̄т—від ілюзії; смр̣ті—пам’яті; вібграмах̣—затьмарення; смр̣ті-бграм̇ш́а̄т—після затьмарення пам’яті; буддгі-на̄ш́ах̣— втрата інтелекту; буддгі-на̄ш́а̄т—і з втрати інтелекту; пран̣аш́йаті—падає.
Переклад
Гнів породжує оману, омана затьмарює пам’ять. Коли пам’ять затьмарена, пропадає інтелект, а коли інтелект втрачено, людина знову падає в баюр матеріального світу.
Коментар
Ш́рı̄ла Рӯпа Ґосва̄мı̄ дає нам таке повчання:
харі-самбандгі-вастунах̣
мумукшубгіх̣ парітйа̄ґо
ваіра̄ґйам̇ пгалґу катгйате
(Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу 1.2.258)
Розвиваючи свідомість Кр̣шн̣и, людина бачить, що усе можна використати на служіння Господеві. Ті, що не мають уявлення про свідомість Кр̣шн̣и, штучно намагаються уникнути контактів з матеріальними об’єктами, і, внаслідок цього, попри їхнє бажання звільнитись із матеріального рабства, вони не досягають ступеня досконалого відречення. Їхнє так зване «відречення» називають пгалґу, або малоістотним. Але людина в свідомості Кр̣шн̣и розуміє, як можна все використати в служінні Господу, і тому вона не стає жертвою матеріальної свідомості. Наприклад, імперсоналісти вважають, що Господь, або Абсолют, будучи безособистісним, не може їсти. Тимчасом як імперсоналісти намагаються уникнути вживання смачних страв, відданий розуміє, що Кр̣шн̣а — це той, хто в остаточному підсумку насолоджується всім, і що Він приймає все, що з любов’ю та відданістю запропоновано Йому. Тому бгакта, запропонувавши Господу смачну їжу, бере собі рештки, які називають праса̄дам. Таким чином все стає духовним і зникає небезпека падіння. Відданий приймає праса̄дам в свідомості Кр̣шн̣и, тоді як імперсоналіст нехтує їжею, бо вважає її матеріальною. Імперсоналіст, таким чином, не може насолоджуватись життям внаслідок власного неприродного відречення, і тому найменше збудження розуму знову штовхає його в баюр матеріального існування. Вважають, що така душа, навіть якщо вона й сягнула звільнення, падає знову, адже вона не має опори у відданому служінні.