Перший крок в усвідомленні Бога

ПОЯСНЕННЯ: Слово ва̄судева̄йа означає «Крішні, синові Васудеви». Той, хто повторить ім’я Крішни, Ва̄судеви, отримає всі блага, які дають роздача милостині, виконання аскез та покут, і тому, повторюючи цю мантру, ом̇ намо бгаґавате ва̄судева̄йа, автор, оповідач або читач «Шрімад-Бгаґаватам» складає шанобливі поклони Крішні, Верховному Господеві, вмістилищу всієї насолоди.

У Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» йдеться за основні принципи творення, і тому її можна назвати «Творення». Що ж стосується до Другої пісні, в ній іде мова про космічний прояв, що виникає після творення. Ця Пісня описує різні планетні системи як частини всесвітнього тіла Господа. Це дає підстави назвати Другу пісню «Космічне проявлення». У Другій пісні    —    десять глав, і в цих десяти главах пояснено мету «Шрімад-Бгаґаватам» та різні її аспекти. Перша глава оповідає про силу оспівування святого імені, а також коротко описує метод медитації на всесвітню форму Господа, призначений для відданого-початківця. З першого вірша Другої пісні Шукадева Ґосвамі відповідає на запитання Махараджі Парікшіта про те, що повинна робити людина на порозі смерти. Махараджа Парікшіт був щасливий, коли прийшов Шукадева Ґосвамі, і висловив гордість із того, що його предком був Арджуна, близький друг Крішни. Хоча Махараджа Парікшіт був надзвичайно смиренний та скромний, він висловив свою радість з приводу того, що Господь Крішна був дуже ласкавий до його прадідів, синів царя Панду, і насамперед до його рідного діда Арджуни. Господь Крішна був завжди прихильний до родини Махараджі Парікшіта, і тому, коли Парікшіт став на порозі смерти, Господь послав до нього Шукадеву Ґосвамі, щоб той допоміг Парікшітові усвідомити свою духовну сутність. Махараджа Парікшіт з дитинства був відданий Господа Крішни і тому відчував природну любов до Нього. Шукадева Ґосвамі, побачивши відданість Махараджі Парікшіта, радо привітав запитання царя щодо його обов’язку. Цар вказував, що найвище призначення кожної живої істоти    —    поклонятися Господеві Крішні, і Шукадева Ґосвамі схвально погодився з цими словами, зауваживши: «Твої питання пов’язані з Крішною і тому гідні на найвищу похвалу». Далі йде переклад першого вірша Другої пісні.

ПОЯСНЕННЯ: Вже саме запитання таке чудове, що немає нічого ліпшого, щоб слухати. Просто ставлячи такі запитання і слухаючи відповіді на них можна досягнути в житті найвищої досконалости. Господь Крішна    —    це предвічна Верховна Особа, і тому всі запитання про Нього предвічні й досконалі. Господь Чайтан’я Махапрабгу казав, що найвища досконалість в житті полягає в тому, щоб досягнути трансцендентного любовного служіння Крішні. Запитання про Крішну та відповіді на них мають силу підняти людину на цей трансцендентний рівень, і тому запитання Махараджі Парікшіта щодо філософії науки про Крішну заслуговують на найвищу хвалу. Махараджа Парікшіт прагнув цілковито занурити свій розум у Крішну, і цього можна досягнути просто слухаючи про надзвичайні Крішнині діяння. Так, у «Бгаґавад-ґіті» сказано, що, просто зрозумівши трансцендентну природу з’явлення, відходу та діяльности Господа Крішни, можна одразу ж повернутися додому, до Бога, і вже ніколи не спускатися до сповненого страждань матеріального існування. Отже весь час слухати про Крішну дуже корисно, і тому Махараджа Парікшіт попрохав Шукадеву Ґосвамі розповісти йому про діяння Крішни, щоб він міг заповнити свій розум думками про Крішну. Діяння Крішни невідмінні від Самого Крішни. Доки людина слухає про трансцендентні діяння Крішни, її не зумовлює матеріальне існування. Розмови про Господа Крішну дають таке благо, що очищується і той, хто оповідає, і той, хто слухає, і той, хто запитує. Такі бесіди порівнюють до вод Ґанґи, що тече від пальця на стопі Господа Крішни. Хоч би де плинула Ґанґа, вона очищає всі землі навколо і кожного, хто омивається в її водах. І так само крішна-катга, оповіді про Крішну, такі чисті, що, коли вони звучать, очищується і це місце, і той, хто слухає, і той, хто запитує, і всі присутні.

ПОЯСНЕННЯ: У явлених писаннях сімейну людину називають двома різними словами. Одне слово    —    ґріхастга, а друге    —    ґріхамедгі. Ґріхастгами називають тих, хто живе з дружиною та дітьми, але провадить трансцендентне життя, ставлячи собі за мету усвідомити найвищу істину. На відміну від них ґріхамедгі живуть, дбаючи єдино про добро своєї родини, у вужчому розумінні чи ширшому, і тому до інших ставляться заздро та вороже. Слово медгі означає «заздрість до інших». Зрозуміло, що, цікавлячись тільки родинними справами, ґріхамедгі заздрять одне одному і тому не ладнають між собою, а в ширшому масштабі одна громада, суспільство чи нація не ладнає з іншими, захищаючи кожне свої егоїстичні інтереси. Домогосподарі за епохи Калі заздрять одне одному через свою сліпоту до знання про найвищу істину. Вони готові слухати про найрізноманітніші речі    —    про політику, науку, суспільне життя, економіку і таке інше,    —    проте через вбогість своїх знань вони обминають питання про головні проблеми життя, тобто народження, смерть, старість та хвороби. Людське життя призначене саме для того , щоб покласти край стражданням народження , смерти, старости та хвороб, але ґріхамедгі, введені матеріальною природою в ілюзію, не хочуть і думати про самоусвідомлення. Розв’язати проблеми життя можна повернувшись додому, до Бога. Це, як сказано у «Бгаґавад- ґіті» (8.16), покладе край нещастям матеріального життя    —     народженню, смерті, старості та хворобам.

Щоб повернутися додому, до Бога, треба слухати про Верховного Господа та Його ім’я, форму, якості, розваги, оточення та розмаїття. Бідні на розум за це не знають, їх тягне слухати про імена та форми речей тлінних. Вони не розуміють, як використати своє бажання слухати, щоб дістати вищу користь. Живучи в омані, вони вигадують до того ж всілякі неправдиві описи імені, образу та якостей верховної істини. Отже, не слід ставати ґріхамедгі і жити просто заздрістю до інших, треба бути справжнім домогосподарем і жити так, як кажуть писання.

ПОЯСНЕННЯ: Вночі спати й віддаватись сексу, а вдень заробляти гроші і витрачати їх на утримання сім’ї    —    це основні заняття, до яких зводиться життя сучасного людства. Вчення бгаґавати засуджує таку культуру.

Людина    —    це сполучення матерії та духовної душі, і тому вся система ведичного знання скерована на те, щоб звільнити духовну душу від матеріальної скверни. Таку науку називають атма-таттва. Надто матеріалістичні люди не розуміють, що існує таке знання, і натомість цікавляться, як поліпшити свій добробут, щоб мати більше матеріальних насолод. Таких матеріалістів називають кармі, користолюбними трудівниками. Їм дозволено, дотримуючись певних приписів, поліпшувати свій добробут і віддаватись статевим втіхам. Але тим, хто піднявся над рівнем кармі, тобто ґ’яні, йоґам та відданим, віддаватись статевим втіхам суворо заборонено. Кармі загалом не посідають знання щодо атма- таттви, і тому їхнє життя минає без ніякої духовної користи. Людське життя призначене не для того, щоб тяжко трудитись задля поліпшення матеріального добробуту, і не для того, щоб віддаватись сексу, як це роблять собаки та свині. Людське життя призначене для того, щоб розв’язати проблеми матеріального існування і покласти край пов’язаним з ними стражданням. Отже, кармі марнують цінне людське життя на те, щоб вночі спати або віддаватись сексу, а вдень тяжкою працею заробляти гроші, які вони потім витрачають на поліпшення своїх матеріальних умов. Цей вірш у кількох словах описує спосіб життя матеріаліста, а наступний вірш змальовує, як бездумно люди марнують безцінний дар людського життя.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ називають світом смерти. Усі істоти тут борються за існування    —    починаючи від Брахми, що живе кілька мільярдів років, і закінчуючи мікробами, що живуть кілька секунд. Отже, наше життя є не що інше, як постійна боротьба з матеріальною природою, яка прирікає все на смерть. Народившись у людській формі життя, жива істота дістає можливість зрозуміти, що цей світ    —     просто велика боротьба за існування, однак через надмірну прив’язаність до своїх рідних, громади, країни і такого іншого, вона хоче подолати нездоланну матеріальну природу за допомогою своєї фізичної сили, дітей, дружини, рідних і т. д. Хоча у своєму житті кожна людина бачила достатньо і знає, що всі її предки померли, все одно вона не бажає розуміти, що всі її «воїни» в цій великій битві    —     діти, родичі, друзі, земляки і співвітчизники    —    приречені на смерть. Людина повинна задуматись, що її батько помер чи батько її батька помер, і тому, певно що, сама вона теж помре, а так само колись помруть і її діти, майбутні батьки своїх дітей. У цій битві з матеріальною природою не виживе ніхто. Історія людства неспростовно це доводить, однак бездумні люди все одно гадають, що колись у майбутньому вони завдяки матеріальній науці стануть безсмертними. За браком знання ціле людське суспільство перебуває в омані, а причина цього невігластва в тому, що люди нехтують відначальну природу живої душі. Матеріальний світ    —    це наче сон, і існує він тому, що ми прив’язані до нього. Насправді жива істота не має нічого спільного з матеріальною природою. У великому океані матеріальної природи вирують хвилі часу, і так звані обставини життя, в які ми потрапляємо,    —     тіло, дружина, діти, суспільство, земляки і т. ін.    —    це наче бульбашки морської піни. Через брак знання про душу ми падаємо жертвами невігластва і марнуємо дорогоцінну енерґію людського життя на даремні пошуки за вічними умовами життя, що їх в матеріальному світі бути просто не може.

Наші друзі, родичі і так звані дружини та діти не тільки ненадійні, але й зачаровані мішурним блиском матеріального життя. Через це вони нас не можуть врятувати. Але ми все одно гадаємо, що сім’я, суспільство чи держава захистять нас від небезпеки.

Весь матеріальний поступ людської цивілізації скидається на прикрашання мертвого тіла. Тут кожен являє з себе просто мертве тіло, яке смикається якісь лічені дні. Однак людина марнує всі свої сили на прикрашання цього мертвого тіла. Пояснивши безглуздість діяльности людини без знання, Шукадева Ґосвамі вказує на справжній обов’язок людини. Без знання про атма-таттву людина блукає в пітьмі, натомість віддані Господа, які досконало усвідомили трансцендентне знання, непідвладні омані.

ПОЯСНЕННЯ: У попередньому вірші Шрі Шукадева Ґосвамі описав, як марнують цінний час на погоню за зручнішими матеріальними умовами нерозумні люди, прив’язані до матеріального, що просто сплять, віддаються сексу, намагаються поліпшити свій добробут і утримують купу родичів, які так чи так колись підуть у небуття. Занурившись у таку матеріалістичну діяльність, жива істота заплутується в її наслідках, які визначає закон карми, і потрапляє у круговорот народжень та смертей серед 8 400 000 видів життя: серед водяних істот, рослин, рептилій, птахів, звірів, нецивілізованих людських істот    —    і аж тоді народжується знову в людській формі, яка надає нову нагоду вирватись з кола кармічної діяльности. Щоб вирватися з цього зачарованого кола, треба перестати діяти як кармі, що прагне насолоджуватись наслідками своєї діяльности, хорошими й поганими. Задля себе самого не слід робити нічого, ні доброго, ні поганого,    —    все треба робити для Верховного Господа, найвищого володаря всього сущого. Це саме радить і «Бгаґавад- ґіта» (9.27), де сказано, що треба все робити задля Господа. Тож насамперед потрібно слухати про Господа. Треба уважно, якнайзосередженіше слухати про Господа, а тоді уславлювати Його діяння, і це дасть змогу весь час пам’ятати трансцендентну природу Господа. Слухання про Господа та уславлення Господа тотожні Його трансцендентній природі і дають змогу постійно спілкуватися з Ним. Спілкування з Господом дарує свободу від будь-якого страху. Господь як Наддуша (Параматма) перебуває в серці кожної живої істоти і дає змогу спілкуватися з Ним кожній істоті в творінні    —     для цього треба лише слухати про Нього та уславлювати Його. Слухати про Господа та уславлювати Його може кожен, хоч би хто це був, і цей метод приведе до найвищого успіху в будь-якій діяльності, що випала людині на долю. Є різні категорії людей: кармі, філософи-емпірики, йоґи-містики і зрештою бездомісні віддані, але за допомогою цього методу представники усіх цих категорій можуть прийти до бажаного успіху. Кожен хотів би бути вільним від будь-якого страху, і кожен хотів би зажити найбільшого щастя. Досконалий спосіб здійснити це    —    причому здійснити тут і зараз    —    пропонує «Шрімад-Бгаґаватам», що його повідав великий Шріла Шукадева Ґосвамі. Коли людина слухає про Господа й уславлює Його, вся її діяльність перетворюється на духовну, і тоді в людини зникає саме поняття матеріальних страждань.

ПОЯСНЕННЯ: Нараяна    —    це трансцендентний Бог-Особа, що перебуває поза матеріальним творінням. Усе, що було створене, що тепер триває і що буде вкінці знищене, існує в межах махат-таттви (матеріального начала) і має назву «матеріальний світ». Буття Нараяни, Бога-Особи, перебуває поза межами впливу махат-таттви, а тому ім’я, форма, якості Нараяни та все інше, що безпосередньо пов’язане з Ним, перебуває поза межами дії законів матеріального світу. Розумуючи на шляху емпіричної філософії, що вивчає різницю між матерією та духом, чи розвиваючи в собі містичні сили, які допомагають вкінці дістатися будь- якої планети у всесвіті або поза ним, чи виконуючи свої релігійні обов’язки, можна досягнути найвищої досконалости, але тільки за умови, що людина зуміє піднятися на рівень на̄ра̄йан̣а-смр̣ті, безперервного пам’ятування про Бога- Особу. А це можливо тільки завдяки спілкуванню з чистим відданим, бо він здатний покласти останній мазок на полотно трансцендентної діяльности будь-кого з ґ’яні, йоґів та кармі, що виконують визначені для них у писаннях обов’язки. Історія знає чимало прикладів великих духовних особистостей (як-от Санакаді Ріші чи знаменитих дев’ять Йоґендр), котрі досягнули досконалости тільки після того, як взялися до відданого служіння Господеві. Жоден відданий Господа ніколи не покинув відданого служіння і не взявся до інших методів, що їх практикують ґ’яні чи йоґи. Кожен прагне прийти на своїй ниві до найвищої досконалости. У цьому вірші сказано, що досконалість    —    це на̄ра̄йан̣а-смр̣ті, і тому треба не шкодувати сил, щоб досягти її. Іншими словами, треба побудувати своє життя так, щоб мати змогу кожної хвилі чимдалі більше пам’ятати Бога-Особу.

ПОЯСНЕННЯ: Трансценденталісти найвищого рівня    —    це звільнені душі, а тому вони не підлягають приписам реґулівних засад. Натомість початківець, який прагне піднятися на духовний рівень, повинен діяти під керівництвом духовного вчителя, дотримуючись реґулівних засад. Того, хто щойно взявся до духовної практики, можна порівняти з пацієнтом, якого лікує лікар, приписуючи певні обмеження. Звільнені душі також переважно черпають насолоду в описах трансцендентних діянь Господа. Як уже сказано вище, Нараяна, Харі, Бог-Особа, перебуває поза межами матеріального творіння, і тому Його форма та якості не матеріальні. Досягнувши вершин трансцендентного пізнання, найвищі трансценденталісти, тобто звільнені душі, усвідомлюють становище Господа і тому черпають насолоду в обговоренні трансцендентних властивостей Господніх ігор. У «Бгаґавад-ґіті» (4.9) Бог-Особа проголошує, що Його з’явлення та діяння цілковито трансцендентні, дівйам. Звичайна людина, перебуваючи під ілюзією матеріальної енерґії, вважає за очевидне, що Господь    —    такий самий, як ми, і тому не хоче визнати трансцендентної природи Господніх форми, імені та ін. Найвищим трансценденталістам немає діла ні до чого матеріального, а тому їхня цікавість до діянь Господа неспростовно свідчить, що Господь не є один з нас, жителів матеріального світу. Ведичні писання так само підтверджують, що Верховний Господь один, але Він провадить Свої трансцендентні розваги в товаристві Своїх бездомісних відданих і водночас перебуває у серці кожної живої істоти як Наддуша, поширення Баладеви. Отже, найвищий рівень трансцендентного усвідомлення    —    це не злитися з Його безособистісним буттям, Брахманом, як цього прагнуть імперсоналісти-моністи, а черпати насолоду, слухаючи про трансцендентні якості Господа та описуючи їх. Істинну трансцендентну насолоду може дати душі уславлення трансцендентного Господа, а не усвідомлення своєї єдности з Його безособистісним аспектом. Є, проте, й інші трансценденталісти, які не належать до найвищого рівня і які не черпають насолоди в описах трансцендентних діянь Господа. Вони обговорюють Господні діяння радше формально, маючи на меті розчинитись у Його існуванні.

ПОЯСНЕННЯ: Шріла Шукадева Ґосвамі сказав, що трансценденталісти найвищого рівня, які перебувають поза межами дії правил та приписів, присвячують себе переважно тому, що слухають про Бога-Особу та уславлюють Його. І прикладом може бути він сам. Шукадеву Ґосвамі, визнану звільнену особу й найвищого трансценденталіста, вшанували всі славетні мудреці, які оточували Махараджу Парікшіта протягом останніх сімох днів його життя. Наводячи приклад власного життя, Шукадева Ґосвамі каже, що він сам привабився до трансцендентних діянь Господа і взявся вивчати «Шрімад-Бгаґаватам» під керівництвом свого великого батька Шрі Двайпаяни В’ясадеви. «Шрімад-Бгаґаватам», як, зрештою, і будь-яку іншу наукову літературу, неможливо вивчити самотужки, послуговуючись тільки силою власного розуму. Можна придбати в книгарні медичну літературу, з анатомії чи фізіології, однак неможливо стати кваліфікованим лікарем просто вивчаючи книжки вдома. Потрібно поступити до медичного інституту і вивчати цю літературу під проводом досвідчених викладачів. Так і «Шрімад- Бгаґаватам», призначений для аспірантів з науки про Бога,можна вивчити тільки біля стіп такої свідомої своєї сутности душі, як Шріла В’ясадева.

Шукадева Ґосвамі від самого народження був звільнена душа, однак і він мусив вивчати «Шрімад-Бгаґаватам» під проводом свого великого батька, В’ясадеви, що уклав цей «Шрімад-Бгаґаватам», керуючись вказівками ще одної великої душі     —     Шрі Наради Муні . Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу сказав одному вченому брахмані, що «Шрімад- Бгаґаватам» треба вивчати від особи-бгаґавати. В основу «Шрімад-Бгаґаватам» покладені трансцендентні ім’я, форма, якості, розваги, оточення та розмаїття Верховної Особи, а оповів «Шрімад-Бгаґаватам» Шріла В’ясадева, втілення Бога-Особи. Свої розваги Господь проводить разом зі Своїми чистими відданими, і тому це величне писання містить згадки про історичні події, які мають стосунок до Крішни. «Шрімад- Бгаґаватам» називають брахма-саммітам, тому що він у звуці представляє Господа Крішну    —    так само, як «Бгаґавад- ґіта » . « Бгаґавад - ґіту » повідав Сам Верховний Господь , і тому її вважають за звукове втілення Господа, а «Шрімад- Бгаґаватам» повідало втілення Господа, описуючи Господні діяння, і тому «Шрімад-Бгаґаватам» теж представляє Господа в звуці. Як сказано на початку цієї книги, вона є сама суть дерева бажань, яким є Веди, а також природний коментар на «Брахма-сутри», найвищий філософський трактат про Брахман.

В’ясадева з’явився наприкінці Двапара-юґи як син Сат’яваті, а тому слова два̄пара-а̄дау, тобто «напочатку Двапара-юґи», в цьому контексті означають час перед самим початком Калі-юґи. Джіва Ґосвамі пояснює, що логіку цього виразу можна зрозуміти на прикладі з деревом: часто початком дерева називають верхівку. Насправді початком дерева є його коріння, проте звичайно око бачить передусім верхівку, і тому часто кінець дерева, верхівку, називають його початком.

ПОЯСНЕННЯ: Абсолютну Істину спочатку усвідомлюють шляхом філософських пошуків як безособистісний Брахман, а тоді , поглибивши трансцендентне знання , як Наддушу . Однак, якщо з милости Господа імперсоналіст відкриє для себе світло піднесених істин «Шрімад-Бгаґаватам», він теж стане трансцендентним відданим Бога-Особи. Вбогість знань заважає людині погодитись з думкою, що Абсолютна Істина    —    це особа, і тому менш розумні імперсоналісти відкидають діяння Бога-Особи. Однак логіка і арґументи разом із трансцендентним методом пізнання Абсолютної Істини допоможуть навіть затятому імперсоналісту привабитись до особистісних діянь Господа. Таких осіб, як Шукадева Ґосвамі, не на силі привабити ніяка земна діяльність, однак якщо їх переконати за допомогою вищого методу, вони не можуть не привабитися до трансцендентних діянь Господа. І Господь, і Його діяння трансцендентні. Господь не є ні бездіяльний, ні безособистісний.

ПОЯСНЕННЯ: «Шрімад-Бгаґаватам» має славу перлини ведичної мудрости. Ведичне знання отримують методом, який називається авароха-пантга. Це означає, що трансцендентного знання набувають в авторитетній учнівській послідовності. Щоб розвивати матеріальні знання, потрібні особисті здібності і дослідницький дух, але коли йдеться за духовне знання, будь-який поступ залежить насамперед від милости духовного вчителя. Потрібно, щоб духовний вчитель був задоволений з учня,    —    тільки в цьому разі знання саме відкривається учню, що вивчає духовну науку. Щоправда, не треба помилково уявляти собі пізнання духовної науки чимось на зразок магічного дійства, в якому духовний вчитель, наче фокусник, передає учневі духовне знання електричним розрядом. Насправді істинний духовний вчитель все логічно пояснює своєму учневі, спираючись на авторитет ведичної мудрости. А учень засвоює ці повчання не стільки за рахунок інтелекту, скільки за рахунок смиренних запитань і служіння. Це означає, що і духовний вчитель, і учень повинні відповідати певним вимогам. В даному випадку духовний вчитель, Шукадева Ґосвамі, готовий точно передати все, що почув від свого великого батька Шріли В’ясадеви, а учень, Махараджа Парікшіт,    —    великий відданий Господа Крішни. За відданого Господа Крішни вважають того, хто щиро вірить, що, ставши відданим Господа, він отримує все потрібне в духовному житті. Цього вчить Сам Господь на сторінках «Бгаґавад-ґіти», де ясно сказано, що Господь (Шрі Крішна) є все, а той, хто цілковито й неподільно віддався Йому, стає досконалим праведником. Така непохитна віра в Господа Крішну робить людину гідною вивчати «Шрімад-Бгаґаватам». Той, хто слухає «Шрімад- Бгаґаватам» від такого відданого, як Шукадева Ґосвамі, неодмінно досягне звільнення, як Махараджа Парікшіт. Наймані читці «Шрімад-Бгаґаватам» і псевдовіддані, чиєї віри вистачає лише на однотижневе слухання, докорінно відмінні від Шукадеви Ґосвамі та Махараджі Парікшіта. Шріла В’ясадева пояснив Шукадеві Ґосвамі «Шрімад-Бгаґаватам» від самого початку, від вірша джанма̄дй асйа, і так само Шукадева Ґосвамі пояснив «Шрімад-Бгаґаватам» цареві.

«Шрімад-Бгаґаватам» (в Одинадцятій пісні) називає Махапурушею Господа Крішну, що приходить в подобі Свого відданого    —    Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу. Шрі Чайтан’я Махапрабгу    —    це Сам Господь Крішна, що прийшов на Землю в умонастрої відданого, щоб дарувати падшим душам епохи Калі особливе благословення. Для молитви до Господа Крішни в подобі Махапуруші дуже підходять наведені там два вірші. 

Отже, пуруша означає «той, хто насолоджується», а маха̄пуруша    —    «найвищий, хто насолоджується», тобто Верховний Бог-Особа Шрі Крішна. Того, хто гідний наблизитись до Верховного Господа Шрі Крішни, називають маха̄-паурушіка. Кожен, хто уважно слухає «Шрімад-Бгаґаватам» від гідного оповідача, неодмінно стане щирим відданим Господа, що може дарувати звільнення. Не було уважнішого слухача «Шрімад-Бгаґаватам» за Махараджу Парікшіта, і не було достойнішого оповідача «Шрімад-Бгаґаватам» за Шукадеву Ґосвамі. Отож кожен, хто ступає в слід ідеального оповідача чи ідеального слухача, якими були Шукадева Ґосвамі та Махараджа Парікшіт, безсумнівно досягне звільнення, як вони. Махараджа Парікшіт звільнився просто слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам», а Шукадева Ґосвамі    —    просто оповідаючи його. Оповідати та слухати    —    це два з дев’яти методів відданого служіння, і той, хто докладає всіх зусиль, щоб виконувати всі чи якісь вибрані з цих методів, підніметься на абсолютний рівень. Щоб допомогти Махараджі Парікшіту досягти звільнення, Шукадева Ґосвамі повідав йому весь «Шрімад-Бгаґаватам», від вірша джанма̄дй асйа до останнього вірша Дванадцятої пісні . У « Падма Пурані» сказано, що колись Ґаутама Муні порадив Махараджі Амбаріші реґулярно слухати «Шрімад-Бгаґаватам» у тій формі, в якій його подав Шукадева Ґосвамі. Цей вірш також свідчить, що Махараджа Парікшіт вислухав «Шрімад-Бгаґаватам» від самого початку до кінця так, як його оповів Шукадева Ґосвамі. Отже, той, хто серйозно цікавиться «Бгаґаватам», не повинен розважатися з ним, читаючи або слухаючи то звідси, то звідти. Треба ступати в слід великих царів, як-от Махараджа Амбаріша чи Махараджа Парікшіт, і слухати «Шрімад- Бгаґаватам» від істинного представника Шукадеви Ґосвамі.

ПОЯСНЕННЯ: У попередньому вірші вказано на велику потребу розвинути в собі прив’язаність до Мукунди. Є різні люди, і відповідно є різні цілі, яких вони прагнуть досягнути. Переважають здебільшого матеріалісти, які прагнуть якомога більше матеріальних насолод. Над ними стоять трансценденталісти, що досконало зрозуміли природу матеріальної насолоди і тому тримаються осторонь ілюзорного матеріалістичного життя. Пізнаючи свою сутність, вони більшою чи меншою мірою черпають задоволення в самих собі. Вище за них стоять віддані Господа, що не прагнуть ні насолоджуватись матеріальним світом, ні визволитися з нього. Їхня мета    —    задовольнити Господа, Шрі Крішну. Іншими словами, віддані Господа не прагнуть нічого для себе самих. Як на те воля Господа, відданий прийме будь-які матеріальні вигоди, а якщо ні, відданий відмовиться від усього, навіть від спасіння. Задоволеними в собі відданих теж не можна назвати, бо вони прагнуть задоволення тільки для Господа.

У цьому вірші Шрі Шукадева Ґосвамі радить метод трансцендентного оспівування святого імені Господа. Той, хто без образ оспівує і слухає святе ім’я, відкриває для себе трансцендентну форму Господа, потім Його якості, а тоді трансцендентну природу Його розваг і т. д. У вірші сказано, що треба постійно повторювати святе ім’я Господа, почувши його від авторитетів. Це означає, що перший важливий ступінь    —    слухати від авторитетів. Почувши святе ім’я, людина поступово розвиває бажання слухати і про форму Господа, Його якості, розваги та інше, і вслід за цим у неї виникає внутрішня потреба оспівувати Його. Цей метод рекомендований не тільки для тих, хто хоче досягти успіху в відданому служінні, а й для тих, хто прив’язаний до матеріального. Згідно зі словами Шрі Шукадеви Ґосвамі це надійний шлях до успіху, і це висновок не його одного, а всіх попередніх ачарій. Інакше кажучи, ще якісь докази зайві. Цей метод буде корисний не тільки тим, хто прагне успіху на духовній ниві, але й тим, хто вже здобув успіху на ниві кармічної діяльности, філософії чи відданого служіння Господеві.

Шріла Джіва Ґосвамі вчить, що оспівувати святе ім’я Господа треба вголос, а «Падма Пурана» зазначає також, що робити це треба без образ. Віддавшись Господеві, людина звільнюється від усіх наслідків своїх гріхів. А взявши притулок святого імені, можна звільнитись від усіх образ проти лотосових стіп Господа. Але якщо людина робить образи проти лотосових стіп святого імені Господа, врятувати її вже не може ніщо. Образи проти святого імені, яких є десять, перелічені в «Падма Пурані».

Перша образа    —    це ганити великих відданих, що проповідують славу Господа.

Друга образа    —    проводити розрізнення між іменами Господа на підставі матеріалістичних уявлень. Господь    —    володар усіх всесвітів, і тому в різних місцях Його можуть називати по-різному, однак це аж ніяк не обмежує безмежного Господа. Будь-які імена, якими називають Господа, однаково святі, тому що всі вони стосуються Господа. Святі імена Господа так само могутні, як Сам Господь, і кожен у будь-якому куточку творіння має право прославляти Господа, оспівуючи те Господнє ім’я, яке відоме в його місцевості. Святі імена Господа дарують тільки добро, і тому не можна робити розрізнення між Господніми іменами з матеріального погляду.

Третя образа    —    це нехтувати наказами істинних ачарій, духовних вчителів.

Четверта образа     —     ганити святі писання або ведичне знання.

П’ята образа    —    пояснювати святе ім’я Господа, виходячи зі своїх матеріальних уявлень. Святе ім’я Господа тотожне Самому Господеві, і тому треба розуміти, що святе ім’я Господа невідмінне від Нього Самого.

Шоста образа    —    давати свої тлумачення святого імені. Господь не є утвором уяви, і так само не є утвором уяви Його святе ім’я. Певні люди з убогим запасом знань вважають, що Господа створює собі в уяві вірний, і тому думають, що і Його святе ім’я вигадане. Думаючи так, людина ніколи не досягне бажаного успіху в оспівуванні святого імені.

Сьома образа    —    це свідомо грішити, розраховуючи на могутність святого імені. У писаннях сказано, що, просто повторивши святе ім’я Господа, можна звільнитися від усіх наслідків своїх гріхів. Якщо людина далі грішить, розраховуючи, що трансцендентним методом оспівування святого імені вона нейтралізує наслідки своїх гріхів, вона робить найбільшу образу стіп святого імені. Тому, хто робить таку образу, не очиститися жодними очисними обрядами чи покутами. Іншими словами, оспівувати святе ім’я Господа може почати й колишній грішник, однак, взявши захист святого імені, в жодному разі не можна грішити в надії на захист оспівування святого імені.

Восьма образа     —     прирівнювати святе ім’я Господа та його повторення до якоїсь матеріальної доброчесної діяльности. Є багато різновидів доброчесної діяльности, що дає матеріальні блага, але святе ім’я та його оспівування    —    це не просто сприятлива праведна діяльність. Безперечно, повторення святого імені    —    це праведна діяльність, проте ніколи не слід вдаватися до нього задля якоїсь матеріальної вигоди. Святе ім’я Господа і Він Сам тотожні, і тому не слід намагатися поставити святе ім’я людині на службу. Треба зрозуміти, що Господь є найвищий, хто насолоджується. Він не слуга і не хлопчик на побігеньках. Святе ім’я тотожне Господеві, і його так само не можна ставити собі на службу.

Дев’ята образа—пояснювати трансцендентну природу святого імені Господа тим, хто не хоче повторювати його. Вчити таких людей    —    образа стіп святого імені.

Десята образа    —    це бути байдужим до святого імені Господа, навіть почувши про його трансцендентну природу.

Повторюючи святе ім’я Господа, людина звільнюється від оманного его. Оманне его виявляється в тому, що людина вважає: я насолоджуюсь світом і все у світі існує єдино для моєї насолоди. Всім матеріальним світом рухають ці оманні егоїстичні уявлення «я» та «моє», а досягти результату оспівування святого імені означає звільнитися від таких хибних уявлень.

ПОЯСНЕННЯ: Шріла Шукадева Ґосвамі пояснив Махараджі Парікшіту в своїх настановах, що кожна проґресивна цивілізована людина повинна повторювати святе ім’я Господа. Прагнучи підбадьорити царя, якому лишалося жити тільки сім днів, Шріла Шукадева Ґосвамі запевняє, що ліпше прожити одну мить, досконало усвідомлюючи найвищу мету життя, аніж жити сотні років марно, не розуміючи головних проблем життя. Найвища мета    —    це вічне життя у повному знанні та блаженстві. Спантеличені зовнішніми принадами матеріального світу, люди, які дбають про задоволення своїх тваринних потреб і живуть за гаслом «їж-пий-веселись», просто марнують життя, не помічаючи, як пролітають цінні роки. Треба глибоко усвідомити, що людська форма життя дана зумовленій душі для того, щоб вона змогла досягти духовного успіху, а найпростіший метод для цього    —     це повторювати святе ім’я Господа. Ми вже певною мірою обговорили це в поясненні до попереднього вірша. Можна докладніше розглянути, які бувають образи проти лотосових стіп святого імені.

Образи проти стіп святого імені глибоко проаналізував Шріла Джіва Ґосвамі Прабгу, наводячи багато відповідних цитат з істинних писань. На основі «Вішну-ямала Тантри» Шріла Джіва Ґосвамі доводить, що, просто повторивши святе ім’я Господа, можна звільнитись від наслідків усіх гріхів. «Маркандея Пурана», яку цитує Шрі Ґосваміджі, вказує, що ні в якому разі не можна ганити Господнього відданого чи слухати, як хтось інший принижує його гідність. Блюзнірові слід відрізати язик, а якщо це неможливо, то ліпше накласти на себе руки, ніж слухати, як чорнять відданого. Звідси зрозуміло, що не можна ані слухати, як ганять відданого, ані допускати цього.

Що ж стосується до різниці між святим іменем Господа та іменами півбогів, явлені писання (Б.-ґ. 10.41) свідчать: всі істоти з незвичайною могутністю    —    це лише частки верховного владики всіх сил, Господа Крішни. Окрім Самого Господа, всі інші підпорядковані комусь. Немає нікого, хто був би незалежним від Господа. Немає нікого, хто перевершував би силою Господа чи хоча б міг зрівнятися з Ним, а отже немає й іншого імені, що було б так само могутнє, як святе ім’я Господа. Той, хто повторює святе ім’я Господа, має доступ до енерґії з усіх джерел разом взятих і дістає всі благословення, які тільки може хтось обіцяти, і навіть більше. Тому не можна прирівнювати святе ім’я Господа до будь- якого іншого імені. Брахмі, Шіві та й будь-кому іншому з могутніх півбогів ніколи не зрівнятися з Верховним Господом Вішну.

Святе ім’я Господа своєю могутністю безперечно може звільнити від наслідків вчинених гріхів, однак якщо хтось хоче користатися з цієї трансцендентної могутности святого імені Господа і робити ниці вчинки далі, то він останній негідник. Такому негіднику немає прощення ні в Господа, ні в будь-кого з Його представників.

Отож людина повинна присвятити своє життя на те, щоб усіма можливими способами уславлювати Господа, стараючись при тому не чинити образ. Таке життя, чи навіть одна мить такого життя, незрівнянно цінніше за найтриваліше життя в невігластві. Життя в невігластві подібне до життя дерева чи інших істот, які живуть, буває, тисячі років, але духовно не розвиваються ніяк.

A fully responsible man should always be conscious of the prime duty of the present human form of life. The activities to meet the immediate necessities of material life are not everything. One should always be alert in his duty for attainment of the best situation in the next life. Human life is meant for preparing ourselves for that prime duty. Mahārāja Khaṭvāṅga is mentioned herein as a saintly king because even within the responsibility of the state management, he was not at all forgetful of the prime duty of life. Such was the case with other rājarṣis (saintly kings), like Mahārāja Yudhiṣṭhira and Mahārāja Parīkṣit. They were all exemplary personalities on account of their being alert in discharging their prime duty. Mahārāja Khaṭvāṅga was invited by the demigods in the higher planets to fight demons, and as a king he fought the battles to the full satisfaction of the demigods. The demigods, being fully satisfied with him, wanted to give him some benediction for material enjoyment, but Mahārāja Khaṭvāṅga, being very much alert to his prime duty, inquired from the demigods about his remaining duration of life. This means that he was not as anxious to accumulate some material benediction from the demigods as he was to prepare himself for the next life. He was informed by the demigods, however, that his life would last only a moment longer. The king at once left the heavenly kingdom, which is always full of material enjoyment of the highest standard, and coming down to this earth, took ultimate shelter of the all-safe Personality of Godhead. He was successful in his great attempt and achieved liberation. This attempt, even for a moment, by the saintly king, was successful because he was always alert to his prime duty. Mahārāja Parīkṣit was thus encouraged by the great Śukadeva Gosvāmī, even though he had only seven days left in his life to execute the prime duty of hearing the glories of the Lord in the form of Śrīmad-Bhāgavatam. By the will of the Lord, Mahārāja Parīkṣit instantly met the great Śukadeva Gosvāmī, and the great treasure of spiritual success left by him is nicely mentioned in the Śrīmad-Bhāgavatam.

ПОЯСНЕННЯ: Шукадева Ґосвамі навів приклад Махараджі Кгатванґи, що підготував себе до наступного життя за дуже короткий час, і тепер підбадьорює Махараджу Парікшіта. Він вказує, що в розпорядженні Махараджі Парікшіта залишається ще аж сім днів, а тому він має досить часу підготуватися до наступного життя. Непрямо Ґосвамі дає Махараджеві Парікшіту зрозуміти, що у відпущені сім днів йому треба знайти притулок у звуковому образі Господа і таким чином досягнути звільнення. Іншими словами, слухати «Шрімад- Бгаґаватам» у тій формі, в якій Шукадева Ґосвамі повідав його Махараджі Парікшіту,    —    це найліпший спосіб підготувати себе до наступного життя, і він доступний кожному. Передсмертні обряди    —    це не просто формальність. Якщо людина подбає про те, щоб створити певні умови, описані в дальших віршах, це допоможе їй досягнути вищого призначення в наступному житті.

ПОЯСНЕННЯ: Глупота грубого матеріалізму виявляється в тому, що матеріаліст має надію влаштувати для себе в цьому світі якусь постійну ситуацію. Але тут постійне тільки те, що кожен змушений покидати все здобуте коштом цінної людської енерґії. Великі державні діячі, видатні вчені, славетні філософи    —    і ті зраджують своє разюче невігластво, бо, нічого не відаючи про духовну душу, вважають, що наше існування зводиться до цього одного життя, яке триває лічені роки, і що після смерти нічого більше немає. Цей брак знання, який відзначає навіть так звані просвічені кола, вбиває животворний людський потенціал. Жахливі наслідки цього гостро даються взнаки. Та однаково безтямні матеріалісти не хочуть задумуватись ні про душу, ні про те, що з ними буде за наступного життя.

Вже в найпершій настанові «Бгаґавад-ґіта» вчить нас розуміти, що індивідуум, сама жива істота, не зникає, навіть коли гине теперішнє тіло, бо тіло    —    просто зовнішній одяг на істоті. Як старий одяг міняють на новий, так само індивідуальна жива істота міняє своє тіло, і цю зміну тіла називають смертю. Тобто смерть    —    це зміна тіла в кінці даного життя. Розумна людина повинна бути готова до цього, вона повинна постаратись зробити все, щоб отримати найліпше тіло в наступному житті. Найліпше тіло    —    це тіло духовне, його отримують ті, хто повертається в царство Бога чи входить у сферу Брахмана. Докладніше про це розповідає друга глава цієї Пісні.
Отже, тримаючи на думці зміну тіла, треба готуватися до наступного життя вже тепер. Бездумні люди надають більшої ваги цьому тимчасовому життю, і тому безтямні вожді кладуть притиск саме на тіло та тілесні стосунки. Поняття тілесних стосунків обіймає не тільки тіло, воно поширюється також на членів сім’ї, дружину, дітей, громаду, країну та багато інших речей. Коли закінчується життя, всім цим стосункам теж настає край. Померши, людина вже нічого не пам’ятає про тілесні стосунки, які мала за цього життя. Щось подібне з нами відбувається, коли ми спимо: уві сні ми геть забуваємо про це тіло й усі тілесні стосунки, тільки ця забутливість тимчасова, вона триває найбільше кілька годин. Смерть    —    це теж сон, одне що триває він кілька місяців, стільки, скільки потрібно, щоб розвинути нове тіло, нову клітку, яку дають нам закони природи на наступний термін ув’язнення відповідно до наших прагнень. Отже, єдине, що потрібно,    —    це змінити свої прагнення поки ми перебуваємо в цьому тілі. Тому в людському житті конче потрібна відповідна підготовка.

Цю підготовку можна починати з будь-якого етапу життя, навіть за хвилю перед смертю, але заведено її починати від самого дитинства, зі стадії брахмачар’ї, тоді послідовно переходячи до стадії ґріхастги, ванапрастги і нарешті санн’яси. Суспільна система, яка забезпечує таку підготовку, має назву варнашрама-дгарма, або санатана-дгарма. Це найліпший метод зробити людське життя досконалим. За цією системою людина, щойно їй виповнюється п’ятдесят років, або й раніше, повинна обірвати будь-яку прив’язаність до сімейного, суспільного чи політичного життя і в ашрамах ванапрастги та санн’яси пройти підготовку до наступного життя.

Натомість нетямущі матеріалісти, переодягнуті за народних вождів, чіпляються за сімейне життя до останку, навіть не намагаючись розірвати пута прив’язаности до родини. Так вони стають жертвами законів природи, за якими вони відповідно до своїх вчинків змушені знову отримати грубе тіло. Таких малорозумних проводарів на смертному одрі, можливо, прийдуть вшанувати люди, проте це не врятує їх від законів природи, що міцно зв’язують на руки й на ноги кожного. Тому для кожного буде найліпше добровільно відмовитись від сімейних стосунків, перенісши прив’язаність до родини, громади, країни і т. ін. на віддане служіння Господеві.

У цьому вірші сказано, що треба відкинути всі бажання, що постають з прив’язаности до родини. Для цього треба дістати змогу розвинути ліпші бажання, інакше неможливо позбутись усіх ницих бажань. Бажання    —    невід’ємна властивість живої істоти. Жива істота вічна, а тому й бажання, які для неї природні, теж вічні. Отже, перестати бажати неможливо, але можна змінити об’єкт бажань. Треба розвивати в собі бажання повернутися додому, до Бога, і тоді з розвитком відданого служіння бажання матеріальних здобутків, матеріальної шани та матеріальної популярности самі собою поступово зникатимуть. Призначення живої істоти    —     служити. Це бажання є осереддям усіх її бажань. Кожен, починаючи від голови держави і закінчуючи нещасним жебраком з вулиці, так чи інакше служить іншим. Але це бажання служити може знайти досконалість тільки тоді, коли його перенести із служіння матерії на служіння духові, тобто із служіння дияволові на служіння Богові.

ПОЯСНЕННЯ : Щоб підготуватись до ліпшого наступного життя, треба покинути свій так званий дім. Система варнашрама-дгарми, чи санатана-дгарми, приписує кожному, кому перейшло за п’ятий десяток, якомога швидше позбутися сімейних пут. Сучасна цивілізація натомість засновується на вигодах сімейного життя і якнайвищому рівні комфорту. Тому не диво, що, відійшовши від справ, кожен розраховує прожити останок життя у гарно обставленому будинку з усіма вигодами, в оточенні вродливих жінок та чудової малечі, і ніхто не припускає й думки про те, щоб покинути свій затишний дім. Міністри та урядовці на високих державних посадах міцно тримаються за свої «теплі» місця до самої смерти, і бажання покинути домашній затишок їм навіть у сні не насниться.

Занурені у свої галюцинації, матеріалісти весь час будують різноманітні плани щодо того, як зробити своє життя ще приємнішим ,    —    але несподівано приходить безжальна смерть і, не питаючись про бажання «великих прожектерів», примушує їх покинути теперішнє тіло і перейти в інше. І тому, хто невтомно будував різноманітні плани, доводиться відповідно до плодів своєї минулої діяльности переходити в інше тіло в котромусь із 8 400 000 видів життя. Людина, яка надто прив’язана до сімейного комфорту, зазвичай у наступному житті потрапляє до нижчих видів життя, адже за довге безбожне життя вона чинить чимало гріхів. Ось так уся енерґія людського життя виявляється змарнованою. Щоб врятуватися від цієї небезпеки, щоб не змарнувати людську форму життя і не прив’язатися до речей нереальних, треба в п’ятдесят років, або й раніше, звернути увагу на близьку загрозу смерти. Насправді загроза смерти реально висить над кожним уже тепер, навіть задовго до п’ятдесятирічного віку. Тому кожен відтинок свого життєвого шляху слід присвятити підготовці для досягнення ліпшого наступного життя. Система санатана-дгарми організовує суспільство таким чином, що всі його члени отримують належну підготовку для досягнення ліпшого наступного життя і ніхто не ризикує змарнувати людське життя.

Святі місця у всьому світі призначені для того, щоб ті, хто відійшов від справ, могли поселитись у них і підготувати себе до ліпшого наступного життя. Наприкінці життя чи, в будь-якому разі, досягнувши п’ятдесятирічного віку кожна розумна людина повинна оселитися в одному зі святих місць і присвятити решту свого життя на духовне відродження, стараючись звільнитися від усіх сімейних прив’язаностей, які вважають кайданами, що приковують до матеріального життя. Людині радять покинути дім для того, щоб вона звільнилась від матеріальних прив’язаностей. Адже той, хто чіпляється за сімейне життя до самої смерти, не може звільнитися від матеріальних прив’язаностей, а не звільнившись від них, неможливо досягнути духовної свободи.

Однак не слід задовольнятися, просто формально покинувши дім чи, тим більше, просто створивши собі інший дім, законний чи незаконний, у святому місці. Є чимало прикладів того, як люди покидають дім і йдуть жити до святого місця, однак через погане спілкування стають знову сімейними людьми, вступаючи в незаконні статеві стосунки з представниками протилежної статі. Ілюзорна енерґія матерії настільки могутня, що людина на будь-якому відтинку життя, навіть уже покинувши щасливу домівку, схильна влягати цій ілюзії. Отже, вкрай важливо вчитись панувати над собою, утримуючись від статевого життя і від будь-яких сексуальних бажань. Для того, хто прагне поліпшити умови свого існування, статеві втіхи не ліпші за самогубство, якщо не гірші.

Отже відхід від сімейного життя призначений для того, щоб опанувати себе, приборкавши усі чуттєві бажання, і насамперед сексуальні. Для цього слід сісти на належно освячене сидіння з сухої трави, накрите оленячою шкурою та килимком, і оспівувати без образ святе Господнє ім’я, як мовилося вище. Сутність методу полягає в тому, щоб відвернути розум від матеріальних дій і зосередити його на лотосових стопах Господа. Сам цей нескладний метод допоможе людині піднятися на найвищий рівень духовности.

ПОЯСНЕННЯ: Омкара, чи пранава,    —    це сім’я трансцендентного усвідомлення. Вона складається з трьох трансцендентних літер а-у-м. Повторюючи її про себе і разом з тим реґулюючи дихання, можна приборкати занурений в матерію розум. Це трансцендентний, хоча й механічний, метод входження у транс, і його розробили й випробували великі містики. Цим методом можна змінити узвичаєний плин думок. Розум не потрібно намагатись знищити. Знищити бажання чи зупинити діяльність розуму неможливо , однак треба скерувати діяльність розуму в інше русло, щоб розвинути в собі бажання працювати над духовним усвідомленням. Розум    —    це осереддя діяльности всіх чуттів, а тому, коли змінюється напрям думок, почуттів і бажань, природно змінюється і напрям діяльности знарядь розуму, чуттів.

Омкара    —    це сім’я всіх трансцендентних звуків, і тільки трансцендентний звук може зробити бажану зміну в розумі й чуттях. Навіть людина з розумовими відхиленнями може вилікуватись завдяки трансцендентному звуку . « Бгаґавад -ґіта» визнає пранаву (омкару) за пряме, безпосереднє уособлення Абсолютної Істини. Якщо хтось не в стані повторювати безпосередньо святого імені Господа, як рекомендовано вище, він може просто повторювати пранаву (омкару). Омкара    —     це форма звернення до Господа, щось на зразок «О мій Господи!», аналогічно до ом харі ом, що означає «О мій Господи, Верховний Боже-Особо!». Як ми вже пояснювали, святе ім’я Господа невідмінне від Нього Самого. Це саме повною мірою стосується і до омкари. Тільки що цей механічний метод повторення в розумі пранави (омкари) одночасно з реґулюванням віддиху являє собою підготовчий етап самоусвідомлення для тих, хто неспроможний своїми недосконалими чуттями збагнути трансцендентної особистої форми чи імені Господа (тобто, сказати інакше, для неофітів).

Трансцендентні ім’я, форма, якості, розваги Бога-Особи і все інше, пов’язане з Ним, як уже не раз сказано,    —    незбагненні для наших нинішніх матеріальних чуттів, а тому треба стати на цей шлях трансцендентного усвідомлення і використати розум, що є осереддям діяльности чуттів. Віддані зосереджують розум безпосередньо на Особистості Абсолютної Істини. Але ті, хто не в змозі збагнути особистісного аспекту Абсолюту, проходять підготовку через зосередження розуму на Його безособистісному аспекті і так готують себе до вищого ступеня.

ПОЯСНЕННЯ: Початкове одухотворення розуму через механічне повторення пранави (омкари) та впорядкування віддиху називають у спеціальній термінології містичним, чи йоґічним, методом пранаями, цілковитого опанування свого дихання . Найвищий рівень пранаями     —     це утвердитись у трансі, який позначають терміном самадгі. Однак досвід показує, що навіть самадгі не ґарантує влади над зануреним у матерію розумом. Наприклад, великий містик Вішвамітра Муні, навіть досягнувши рівня самадгі, пав жертвою чуттів і вступив у зв’язок із Менакою. Такі випадки записані в історичних хроніках. Розум може вже припинити обдумувати чуттєві об’єкти, однак з підсвідомости зринають спогади про чуттєву діяльність у минулому і заважають неподільно присвятити себе самоусвідомленню. Тому Шукадева Ґосвамі одразу радить зробити наступний крок на цьому випробуваному шляху: зосередити свій розум на служінні Верховному Богові-Особі. Господь Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа, теж радить цей безпосередній метод у «Бгаґавад-ґіті» (6.47).

Отже, духовно очистивши розум, слід одразу ж взятися до трансцендентного любовного служіння Господу    —    слухати про Господа, оспівувати Його і т. д. Така практика під належним керівництвом    —    це найпевніший спосіб духовного розвитку, навіть для людини з неспокійним розумом.

ПОЯСНЕННЯ: Введені в оману зовнішньою енерґією Господа Вішну, бідні на розум люди не знають, що найвища мета безнастанного пошуку щастя    —    це встановити безпосередній зв’язок із Господом Вішну, Богом-Особою. Вішну-таттва являє собою незліченні поширення різних трансцендентних форм Бога-Особи, а найвища, відначальна, форма вішну-таттви    —    це Ґовінда, Господь Крішна, верховна причина всіх причин. Тому думати про Вішну чи медитувати на трансцендентний образ Вішну, і насамперед Крішни,    —    це медитація найвищого рівня.

Починати медитацію треба від лотосових стіп Господа. Однак не слід забувати чи випускати з уваги образ усього тіла Господа. Тримаючи на думці весь образ і поступово переходячи від одної частини трансцендентного тіла Господа до іншої, треба вчитись зосереджувати на них свій розум.

Цей вірш не залишає сумнівів у тому, що Господь не безособистісний. Господь    —    це особа, однак Його тіло відрізняється від тіл зумовлених істот, як оце ми. Якби тіло Господа не було трансцендентне, Шукадева Ґосвамі не став би радити для досягнення повної духовної досконалости, почавши з пранави (омкари), медитувати на частини особистісного тіла Вішну. Отож величне поклоніння формам Вішну в індійських храмах не є ідолопоклонство, як хибно гадають бідні на знання люди. Навпаки, ці численні храми    —    то духовні центри для медитації на трансцендентні члени тіла Вішну. Завдяки незбагненній могутності Господа, Божество, якому поклоняються в храмі Вішну, тотожне Самому Господеві Вішну. Тому рекомендоване у явлених писаннях зосереджене споглядання образу Вішну в храмі дає змогу медитувати на Господа навіть початківцям, які не в змозі, сівши в одному місці, зосередитися на пранаві омкарі чи на частинах тіла Вішну, як авторитетно радить у цьому вірші великий Шукадева Ґосвамі. Звичайній людині більшу користь дасть медитація на форму Вішну в храмі, ніж згадана раніше медитація на омкару, духовне сполучення звуків а-у-м. Між омкарою та формами Вішну немає різниці, проте люди, не обізнані з наукою про Абсолютну Істину, намагаються в цьому питанні напустити туману, вигадуючи відмінність між омкарою і формами Вішну. У цьому вірші з’ясовано, що форма Вішну    —    остаточна мета медитації, а тому ліпше зосереджуватися на формах Вішну, ніж на безособистісній омкарі, тим паче, що цей другий метод до всього іншого ще й складніший від першого.

ПОЯСНЕННЯ: Люди, які перебувають переважно під впливом ґун страсти та невігластва, не мають шансів по-справжньому утвердитись на трансцендентному рівні усвідомлення Бога. Володіти знанням про Верховну Істину можуть тільки ті, хто діє в ґуні добра. Вплив ґун страсти й невігластва виявляється у жадобі до багатства та жінок. Надто ласі до багатства та жінок люди можуть очистити свої нахили тільки постійно пам’ятаючи Вішну в Його непроявленому, безособистісному аспекті. Імперсоналісти та моністи    —    це переважно люди під впливом ґун страсти й невігластва. Вони вважають себе за звільнених душ, але нічого не відають про трансцендентний особистісний аспект Абсолютної Істини. Їхні серця, насправді, нечисті, бо вони не мають знання про особистісний аспект Абсолюту. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що минає сотні народжень, поки філософ-імперсоналіст віддається Богові-Особі. Тому, щоб початківець-імперсоналіст мав змогу поступово піднятися до рівня, на якому він зможе усвідомити Бога в Його особистісному аспекті, філософія пантеїзму дає йому нагоду усвідомити повсюдну присутність Бога.

У своїй вищій формі пантеїзм уже не допускає безособистісного уявлення про Абсолютну Істину, а натомість вчить шукача істини бачити Абсолютну Істину також і в сфері діяльности так званої матеріальної енерґії. Будь-який утвір матеріальної енерґії можна гармонійно зв’язати з Абсолютом, якщо вдатись до відданого служіння. Бажання служити    —    це сама сутність природи живої енерґії. Чистому відданому Господа відоме мистецтво перетворювати в дух усе що завгодно силою свого бажання віддано служити. І тільки в такому відданому служінні теорія пантеїзму знаходить своє досконале втілення.

ПОЯСНЕННЯ: Успіху в містичній йозі можна досягнути тільки за допомогою відданости. Пантеїзм, чи метод, який вчить відчувати повсюдну присутність Всевишнього, певним чином привчає розум до відданости. І саме ця зачаткова відданість містика дає йому змогу досягнути успіху в містичній йозі. Але без бодай дрібки відданого служіння здобути цього успіху неможливо. Настрій відданости Богові, що його породжує пантеїстичне бачення світу, згодом розвивається у віддане служіння, і тільки це дає імперсоналісту якусь користь. У «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано, що безособистісний метод самоусвідомлення пов’язаний з більшими труднощами проти особистісного, тому що веде до цілі кружним шляхом, хоча в кінцевому підсумку імперсоналіст також схиляється перед особистісним аспектом Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Забруднене серце — це корінна причина всіх нещасть зумовленої істоти. Зумовлена душа обплутана сітями незліченних страждань матеріального існування, але, перебуваючи в глибокому невігластві, вона нездатна позбутися страждань, тому що в її серці за довгий час ув’язнення в матеріальному світі нагромадилась величезна кількість бруду. Справжнє призначення істоти    —    служити Верховному Господу, виконуючи Його волю, але через забрудненість свого серця вона воліє служити своїм вигаданим бажанням. Ці бажання не тільки не заспокоюють розуму, але й самі породжують нові проблеми і ув’язнюють душу в круговороті нескінченних народжень і смертей. Позбутися бруду корисливої діяльности і емпіричного розумування можна тільки спілкуючись із Верховним Господом. Господь всемогутній і тому на силі Своїми незбагненними енерґіями дарувати нам змогу спілкуватися з Ним. Тим, хто неспроможний скерувати свою віру на особистісний аспект Абсолюту, Господь дає можливість спілкуватися зі Своєю вірат-рупою, Своїм космічним безособистісним аспектом. Цей космічний безособистісний аспект Господа    —    один із проявів Його безмежних енерґій. Енерґія єдина з джерелом енерґії, і тому навіть концепція безособистісного космічного аспекту Господа допомагає зумовленій душі нехай непрямо, але спілкуватися з Господом і так поступово підніматися до рівня особистого спілкування.

Махараджа Парікшіт перебував уже на рівні безпосереднього зв’язку з особистісним аспектом Господа Шрі Крішни, отож йому не було потреби запитувати в Шукадеви Ґосвамі щодо вірат-рупиГоспода і як саме й на що в ній медитувати. Проте він попрохав дати докладний опис методу задля добра тих, хто не в стані осягнути трансцендентний особистісний аспект Господа, форму вічности, знання та блаженства. Невіддані неспроможні навіть припустити думки про існування особистісного аспекту Господа. За вбогістю свого знання вони відчувають спротив до будь-якої особистісної форми Господа    —    Рами, Крішни і т. д. Вони недооцінюють могутність Господа. У «Бгаґавад-ґіті» (9.11) Господь Сам пояснює, що люди з убогим знанням кепкують з верховної особи Господа, вважаючи Його за звичайну людину. Такі люди нічого не відають про незбагненні енерґії Господа. Завдяки Своїм незбагненним енерґіям Господь може діяти серед людей чи будь-яких інших істот і водночас лишатися тим самим всемогутнім Господом, цілковито зберігаючи Своє трансцендентне становище.

Отже, дбаючи про тих, хто нездатний схилитися перед Господом у Його особистісній вічній формі, Махараджа Парікшіт запитує Шукадеву Ґосвамі, як початківцю зосереджувати розум на Господеві, і Ґосвамі далі докладно це пояснює.

ПОЯСНЕННЯ: Поглинутий матеріальними речами розум зумовленої душі не дозволяє їй вийти за межі тілесних уявлень про себе. Тому для грубого матеріаліста рекомендована система медитаційної йоґи (дотримання правильної сидячої пози, опанування віддиху і зосередження розуму на Всевишньому), що призначена змінити характер його мислення. Не зумівши очистити свого поглинутого матеріальним розуму, матеріаліст не зможе зосередити думки на трансцендентному. Отже, щоб очистити свій розум, можна зосередити його на грубоматеріальному, зовнішньому, аспекті Господа. У подальших віршах поданий опис різних частин велетенської форми Господа.

Матеріалісти палко прагнуть оволодіти в результаті цього методу самоопанування всілякими містичними силами. Проте істинна мета йоґічних вправ    —    це позбутися нагромадженого в серці бруду: хіті, гніву, жадности та будь-якої іншої матеріальної скверни. Звабитись чудесними силами, побічними наслідками містичної практики,    —    це для йоґа- містика повна поразка на шляху до йоґічної досконалости, тому що остаточною метою йоґи є усвідомити Бога. Такому йоґурекомендовано зосереджувати свій грубо матеріалістичний розум на іншій концепції Господа, що дає змогу усвідомити Його енерґії. А коли йоґ усвідомлює, що всі енерґії є просто проявами й знаряддями трансцендентного, він природно піднімається на сходинку вище. Так поступово він може досягнути повного самоусвідомлення.

ПОЯСНЕННЯ: Усе суще    —    і матеріальне, і духовне    —    це не що інше, як поширення енерґії Верховного Бога-Особи. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті» (13.14), всюди в творінні присутні трансцендентні очі, голови та інші частини тіла всемогутнього Господа. Він може бачити, чути, сприймати дотиком чи проявляти Себе скрізь і всюди: Він присутній скрізь як Наддуша всіх безмежно малих душ, хоча водночас Його особиста обитель перебуває в абсолютному світі. Відносний світ    —    це теж видимий прояв Господа, тому що цей світ є поширенням Його трансцендентної енерґії. Господь перебуває у Своїй обителі, але Його енерґія поширена скрізь. Це схоже на сонце: воно одночасно перебуває і в одному певному місці, і скрізь, бо ж сонячні промені, що невідмінні від самого сонця, вважають за його поширення. У «Вішну Пурані» (1.22.52) сказано, що, так само як вогонь, перебуваючи в одному місці, поширюється через своє світло та тепло, Верховний Дух, Бог-Особа, поширюється скрізь і всюди через Свої незліченні енерґії.

Проявлений для сприйняття велетенський всесвіт    —    лише частка Його тіла, вірат-рупи. Менш розумні люди не можуть збагнути трансцендентну вседуховну форму Господа, проте їх вражають Його різноманітні енерґії, так само як блискавка, велика гора чи велетенський баньян вражає дикунів. Захоплюючись вищою силою тигра чи слона, дикуни прославляють їх. Асури не можуть погодитися з думкою про існування Господа, дарма що явлені писання містять живі описи Господа, дарма що Господь Сам приходить як втілення і являє Свою надзвичайну могутність та силу, дарма що Його визнають за Верховного Бога-Особу великі вчені і святі, як-от В’ясадева, Нарада, Асіта, Девала в давніші часи, пізніше Арджуна (про що він каже в «Бгаґавад-ґіті») чи ачар’ї новітніх часів, як ось Шанкара, Рамануджа, Мадгва і Господь Чайтан’я. Асури не визнають ні доказів чи свідоцтв явлених писань, ні авторитету великих ачарій. Вони хочуть все негайно побачити на власні очі. Отож, щоб задовольнити їхні вимоги, їм дана можливість споглядати велетенське тіло Господа (вірат). Вони звикли схилятися перед вищою матеріальною силою (як вони схиляються перед силою тигра, слона, блискавки), і тому їм неважко вшановувати вірат-рупу.

Роблячи ласку для асурів, Господь Крішна явив Свою вірат-рупу на прохання Арджуни. Чистий відданий Господа, не звикши споглядати таку приземлену форму Господа, як Його велетенська матеріальна форма, потребує на це особливого бачення. Тому Господь дарував Арджуні це особливе бачення, щоб він міг споглядати Його вірат-рупу (як це описано в одинадцятій главі «Бгаґавад-ґіти»). Господь явив цю вірат-рупу не для Арджуни, а насамперед для добра тих людей недалекого розуму, які ладні визнати за втілення Господа першого-ліпшого самозванця і які таким чином вводять людський загал в оману. Перед тим як визнати когось за втілення Господа, цим людям слід спершу попрохати такого дешевого «Бога» довести свою божественність, явивши свою вірат- рупу.Вірат-рупа Господа    —    це одночасно виклик атеїстам і благословення для асурів. Вона дає асурамзмогу думати про Господа в Його формі вірат і завдяки цьому поступово очищувати своє серце від бруду, щоб невдовзі здобути право побачити істинну трансцендентну форму Господа. Так всемилостивий Господь дарує Свою ласку атеїстам та грубим матеріалістам.

ПОЯСНЕННЯ: Господь має одночасно багато різних форм, і всі вони тотожні відначальній формі Господа, Шрі Крішні. У «Бгаґавад-ґіті» доведено, що відначальна трансцендентна, вічна форма Господа    —    це Шрі Крішна, Абсолютний Бог- Особа. Однак завдяки Своїй незбагненній внутрішній енерґії, атма-майі, Він на силі поширити Себе одночасно в багато різних форм та втілень, зберігаючи при тому всю повноту Своєї могутности. Він довершений, і, хоча з Нього виходять незліченні інші довершені форми, Він залишається так само довершений, не зменшуючись ні на йоту. Така Його духовна, внутрішня, енерґія. В одинадцятій главі «Бгаґавад-ґіти» описано, як Бог-Особа Шрі Крішна проявив Свою вірат-рупу. Господь явив Свою вірат-рупу тільки для того, щоб переконати людей зі слабкими розумовими здібностями, нездатних припустити думку про прихід Господа в подобі людини, що Він насправді володіє могутністю, яка дає Йому право проголошувати Себе Верховною Абсолютною Особою    —     Особою, що не має Собі рівних чи вищих.

Єдине , що можуть собі уявити матеріалісти , хоча теж вкрай недосконало ,    —    це величезний космічний простір з безліччю планет розміром із Сонце. Вони бачать тільки небесне склепіння над головою і нічого не відають про те, що цей всесвіт і так само сотні тисяч інших всесвітів    —     всі покриті сімома матеріальними оболонками з води, вогню, повітря, неба, его, ноумена* та матеріальної природи    —     плавають, немов велетенські м’ячі, у водах Причинового океану, в якому лежить Господь Маха-Вішну. Усі всесвіти в зачатковій формі насінин постають з віддиху Маха-Вішну, що є всього лише часткою часткового поширення Господа. І щойно Маха-Вішну робить Свій велетенський вдих, усі всесвіти разом з незліченними Брахмами, які ними керують, йдуть у небуття. Так з верховної волі Господа відбувається творення і знищення матеріальних світів. Наскільки ж дурним повинен бути нещасний матеріаліст, щоб, повіривши зухвалим словам простого смертного, бездумно проголошувати нікчемну живу істоту втіленням Бога! Господь явив вірат-рупу саме задля науки таким невігласам, щоб можна було перевірити справжність втілення Бога, попросивши показати вірат-рупу, як її показав Господь Крішна.

* Йдеться за махат-таттву, недиференційований стан якостей матеріальної природи (прим. пер.).

За порадою Шукадеви Ґосвамі матеріаліст може задля свого блага зосереджувати розум на вірат,велетенській формі Господа. Однак він повинен стерегтися, щоб не зловитися на гачок самозванців, які проголошують себе за Самого Господа Крішну, але діяти, як Він, чи проявити вірат-рупу з усім всесвітом не на силі.

ПОЯСНЕННЯ: Реальність існування проявленого космосу полягає тільки в його зв’язку з тілом Верховного Бога- Особи. Все суще в матеріальному світі спочиває в Ньому, як підтверджує «Бгаґавад-ґіта» (9.4). Проте це не означає, що все в полі зору матеріаліста є Верховна Особа. Концепція всесвітньої форми Господа дає матеріалісту можливість думати про Верховного Господа, однак матеріаліст повинен чітко розуміти, що його світобачення, засноване на бажанні панувати над світом, не має нічого спільного з усвідомленням Бога. Матеріалістичне світобачення з його бажанням експлуатувати матеріальну природу    —    це породження зовнішньої енерґії Господа, що вводить матеріалістів в ілюзію. Тому людина, яка хоче усвідомити Верховну Істину, скеровуючи думки на всесвітню форму Господа, повинна розвивати в собі настрій служіння. Якщо не відродити в собі цього настрою служіння, з медитації на вірат буде мало користи.

Трансцендентний Господь у жодній із Своїх форм та проявів не становить частини матеріального творіння. За будь-яких обставин Він зберігає Свою тотожність як Верховний Дух, і три матеріальні якості не мають над Ним ніякого впливу, тому що все матеріальне осквернене. Господь завжди перебуває у Своїй внутрішній енерґії.

Всесвіт складається з чотирнадцяти планетних систем. Сім з них     —     Бгур , Бгувар , Свар , Махар , Джанас , Тапас та Сат’я    —    належать до вищих планетних систем (кожна наступна вища за попередню). А сім інших планетних систем належать до нижчих: Атала, Вітала, Сутала, Талатала, Махатала, Расатала та Патала, кожна наступна нижча за попередню. Опис у цьому вірші починається від найнижчої планети, тому що засади відданости вимагають починати опис Господнього тіла від Його стіп. Шукадева Ґосвамі    —    великий відданий Господа, і, звичайно, його опис всіма сторонами бездоганний.

ПОЯСНЕННЯ: Осяйні світила, як Сонце та Місяць, перебувають майже посередині всесвіту, тому їх вважають за груди відначальної велетенської форми Господа. Над цими світилами, що їх також називають райськими планетами чи обителями півбогів, правителів усесвіту, розміщені планети Махар, Джанас і Тапас, а понад ними всіма    —    планетна система Сат’ялока, де живуть головні повелителі ґун матеріальної природи    —    Брахма, Вішну та Шіва. Цей Вішну    —     це Кшіродакашаї Вішну, Він перебуває як Наддуша в кожній живій істоті. На водах Причинового океану плаває безліч всесвітів, і в кожному з них міститься Господня форма вірат з незліченними сонцями, місяцями, небесними півбогами, Брахмами, Вішну та Шівами. І, як свідчить «Бгаґавад- ґіта» (10.42), все це разом становить тільки часточку незбагненної енерґії Господа Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Велетенська форма Бога-Особи, опис якої даний в одинадцятій главі «Бгаґавад-ґіти», докладніше описана в цих віршах « Шрімад - Бгаґаватам » . У « Бгаґавад- ґіті» (11.30) міститься такий опис: «О Вішну, я бачу, як Ти поглинаєш усіх людей Своїми вогняними ротами і заливаєш Своїм сліпучим промінням весь усесвіт. Цей прояв Твоєї особи обпікає всі світи». Отже, наука «Шрімад-Бгаґаватам» призначена для тих, хто вже вивчив «Бгаґавад-ґіту». Обидва писання викладають науку про Крішну, Абсолютну Істину, і, природно, взаємопов’язані.

Концепція вірат-пуруші (велетенської форми Верховного Господа) охоплює всіх панівних півбогів і всіх підпорядкованих живих істот. Кожною найкрихітнішою часткою живої істоти керують уповноважені представники Господа. Велетенська форма Господа вміщує всіх цих півбогів в собі, і тому поклоніння Господеві    —    чи в Його велетенській матеріальній формі, чи в Його вічній трансцендентній формі Господа Шрі Крішни    —    задовольняє і півбогів, і всі інші невід’ємні частки Господа також. Так само коли підливають корінь дерева, енерґія розходиться по всіх інших його частинах. Отже навіть людина з матеріальними бажаннями, поклоняючись всесвітній велетенській формі Господа, йде правильним шляхом. Не варто ризикувати, прохаючи різноманітних півбогів задовольнити свої різні бажання. Реальне буття має тільки Господь, а всі інші істоти    —    витвір уяви, бо все суще перебуває в Ньому одному.

ПОЯСНЕННЯ: З погляду буденної логіки поданий в цьому вірші опис здається суперечливим: спочатку очима всесвітньої форми Господа назване сонце, а тоді космічна сфера. Проте закони буденної логіки не поширюються на повчання шастр. Треба просто прийняти описи, дані в шастрах, і зосередити свій розум на формі вірат-рупи, а не на буденній логіці. Буденна логіка завжди недосконала, натомість описи в шастрах завжди досконалі й довершені. Якщо ми вбачаємо в них якусь суперечність, то слід розуміти, що в цьому виявляється недосконалість не шастр, а нас самих. Тільки такий підхід дає змогу засвоїти ведичну мудрість.

ПОЯСНЕННЯ: Як пояснюють Веди, це матеріальне творіння виникає внаслідок побіжного погляду Господа на матеріальну енерґію. Матеріальна енерґія в цьому вірші названа «знадливою ілюзорною енерґією». Зумовлені душі, яких вона знаджує, повинні усвідомити, що тимчасове матеріальне творіння    —    це просто підробка під реальність і що всі зачаровані цими знадливими поглядами Господа потрапляють під владу Ямараджі, наглядача над грішниками. У чарівливій усмішці Господа відкриваються Його зуби. Розумна людина, яка зуміє осягнути ці істини про Господа, стає душею, цілковито відданою Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь не безособистісний, всупереч хибним уявленням менш розумних мислителів. Навпаки, Він    —    Верховна Особа, і це підтверджують усі істинні ведичні писання. Однак Його особистість відмінна від усіх наших понять про особистість. У цьому вірші сказано, що Брахмаджі діє як Його статевий орган, а Мітра-варуни    —    як два Його яєчка. З цього можна зробити висновок, що Він    —     особа і має всі тілесні органи, проте Його органи відмінні від органів живих істот і мають інші можливості. Тому, коли ми подибуємо описи, які називають Господа безособистісним, це означає, що особистість Господа не відповідає нашим недосконалим уявленням про особистість. Всупереч усім нашим обмеженим поняттям про особистість, Господній особистості можна поклонятися, навіть бачачи пагорби та гори чи океан та небо,    —    якщо розуміти все це як частини велетенського тіла Господа, вірат-пуруші. Вірат-рупа, яку Господь Крішна показав Арджуні,    —    це виклик усім безбожникам.

The Personality of Godhead is not a dead stone, nor is He inactive, as is poorly thought by some schools. He moves with the progress of time, and therefore He knows all about the past and future, along with His present activities. There is nothing unknown to Him. The conditioned souls are driven by the reactions of the modes of material nature, which are the activities of the Lord. As stated in the Bhagavad-gītā (7.12), the modes of nature act under His direction only, and as such no natural functions are blind or automatic. The power behind the activities is the supervision of the Lord, and thus the Lord is never inactive as is wrongly conceived. The Vedas say that the Supreme Lord has nothing to do personally, as is always the case with superiors, but everything is done by His direction. As it is said, not a blade of grass moves without His sanction. In the Brahma-saṁhitā (5.48), it is said that all the universes and the heads of them (the Brahmās) exist only for the duration of His breathing period. The same is confirmed here. The air on which the universes and the planets within the universes exist is nothing but a bit of the breath of the unchallengeable virāṭ-puruṣa. So even by studying the rivers, trees, air and passing ages, one can conceive of the Personality of Godhead without being misled by the formless conception of the Lord. In the Bhagavad-gītā (12.5) it is stated that those who are much inclined to the formless conception of the Supreme Truth are more troubled than those who can intelligently conceive of the personal form.

ПОЯСНЕННЯ: Господнє відчуття прекрасного проявляється в мальовничому, барвистому розмаїтті птахів: павичів, папуг , зозуль та інших . Людські істоти райських планет , як-от ґандгарви та від’ядгари, вміють співати так, що їхні співи зачаровують навіть небесних півбогів. Музична довершеність їхнього співу уособлює музичне чуття Господа. Тож як Господь може бути безособистісний? Музичний смак, чуття прекрасного і несхибний інтелект    —    це лише деякі риси Його верховної особистости.

«Ману-самхіта»    —    це канонічний кодекс законів для всього людства, і кожній людині рекомендовано жити за вказівками цієї великої книги знання про правила суспільного життя. Людське суспільство    —    це оселя Господа. Це означає, що мета людського життя    —    осягнути Бога і спілкуватися з Ним. У людській формі життя зумовлена істота дістає змогу відродити свою вічну свідомість Бога і тим самим виконати призначення свого існування.

Істинний представник Господа, який з’явився на світ в родині асурів,    —    це Махараджа Прахлада. Немає такої живої істоти, що не входила б до велетенського тіла Господа. Кожна істота має свої певні обов’язки щодо цього верховного тіла. Відхилення від своїх визначених обов’язків, які вказані для кожного, призводить до розладу у стосунках між різними істотами. Однак якщо відродити свій зв’язок з Верховним Господом і засновувати свої стосунки на цьому зв’язку, між усіма істотами встановиться цілковита злагода, навіть між дикими звірями та людьми. Цю єдність усього живого продемонстрував Господь Чайтан’я Махапрабгу: коли Він ішов через джунґлі Мадг’я Прадеш, навіть тигри, слони та багато інших диких звірів злагоджено прославляли разом з Ним Верховного Господа. Ось як можна встановити мир і братерство в усьому світі.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш на практиці вчить монотеїзму. У Ведах згадані жертвопринесення численним півбогам з різними іменами, однак цей вірш звертає увагу на те, що всі ці різні півбоги входять у всесвітню форму Верховного Бога- Особи, являючи собою просто складові частки відначального цілого. Так само до тіла Всевишнього входять складовими частками всі підрозділи людського суспільства: брахмани (інтелектуальний клас), кшатрії (керівники), вайш’ї (торгова громада) та шудри (клас робітників). Тому представникам усіх підрозділів людського суспільства рекомендовано відповідно до своєї змоги приносити Всевишньому жертви для Його задоволення. Господеві заведено офірувати пряжене масло та збіжжя, однак з плином часу люди навчилися виготовляти з матеріалів, які постачає Господня природа, дуже багато всіляких речей. Отже люди повинні навчитись офірувати Господеві не лише пряжене масло, а й усе інше, що вони виробляють, стараючись ширити славу Господа, і так людство зможе досягнути досконалости. Люди інтелектуального класу (брахмани) можуть на основі повчань попередніх ачарій керувати такими жертвопринесеннями, керівники можуть забезпечувати всі умови для цих жертвопринесень, торговці (клас вайшій), що власне і створюють усі ці продукти, можуть постачати їх для жертвопринесень, а шудри можуть пропонувати для успіху жертвопринесень свою фізичну силу. Так спільними зусиллями всіх класів людського суспільства можна проводити рекомендоване для нинішньої епохи жертвопринесення, спільне оспівування святого імені Господа. Це дасть благо всім людям світу.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (9.10) Верховний Бог-Особа з’ясовує, що матеріальна природа    —    це просто виконавець Його наказів. Матеріальна природа    —    це одна з численних енерґій Господа і діє суто під Його керівництвом. Як верховний трансцендентний Господь, Він просто кидає погляд на матеріальні елементи і збуджує матерію, а вона тоді приходить в рух, проходячи через шість різновидів послідовних змін. Так протікає життєдіяльність усього матеріального творіння, і належного часу воно виникає і зникає.

Існування незбагненної енерґії Господа Шрі Крішни, силою якої Він з’являється в подобі звичайної людини (Б.-ґ. 9.11), не вкладається в голові людей бідних на розум і на знання. Він з’являється у матеріальному світі як один з нас зі Своєї безпричинної милости до падших душ. Він трансцендентний щодо всіх матеріальних уявлень, однак зі Своєї безмежної милости до чистих відданих Він сходить у цей світ, проявляючи Себе як Бог-Особа. Розум матеріалістичних філософів та вчених надто поглинутий атомною енерґією та велетенським проявом всесвіту. Тому вони радше готові шанувати зовнішній, доступний чуттям аспект матеріального проявлення, аніж ноуменальну* сутність духовного існування. Трансцендентна форма Господа існує поза сферою законів матеріальної діяльности, і тому матеріалістичним філософам та вченим, призвичаєним про все думати на основі свого обмеженого досвіду, дуже важко збагнути, що Господь може водночас перебувати в одному місці і всюди. Вони неспроможні визнати існування особистісного аспекту Верховного Господа, і тому Господь зі Своєї надзвичайної ласки проявляє для них Свою трансцендентну форму в аспекті вірат. Отже, у цій главі «Шрімад-Бгаґаватам» Шріла Шукадева Ґосвамі наочно описує цю форму Господа.

* Ноумен    —    те, що можна пізнати тільки розумом чи внаслідку одкровення, на відміну від феномена, який можна сприйняти грубими чуттями (прим. пер.).

Свій опис Шукадева Ґосвамі завершує висновком, що поза цим велетенським проявленням немає нічого. Жоден матеріалістичний мислитель не може сягнути думкою вище за цю концепцію велетенської форми. Розум матеріалістів дуже мінливий і весь час перескакує з одного на інше. Тому їм рекомендовано думати про Господа, розмірковуючи про різні частини Його велетенського тіла. Це дає можливість за допомогою інтелекту усвідомлювати присутність Господа в будь- якому прояві матеріального світу    —    в лісі, в горах, в океані, людині, тварині, півбогові, птахові, звірові і в будь-чому іншому. Кожна частка матеріального прояву становить якусь частину тіла велетенської форми, і це дає змогу зосередити мінливий розум на Господеві, і тільки на Ньому. Таке зосередження на різних частинах тіла Господа поступово зменшує демонічну войовничість безбожництва і закладає основу для ступеневого розвитку відданого служіння Господеві.

Все є невід’ємною часткою Довершеного Цілого. Початківець у духовній науці поступово усвідомлює гімни «Ішопанішади», в яких сказано, що Верховний Господь перебуває скрізь, і таким чином він опановує мистецтво жити без образ проти тіла Господа. Такий умонастрій свідомости Бога приборкує гординю, яка спонукує піддавати сумніву існування Бога. Цей метод дає змогу навчитися шанувати все суще    —     адже все є невід’ємна частина верховного тіла.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Шріла Шукадева , великий Ґосвамі, привертає нашу увагу безпосередньо до відданого служіння. Він старанно роз’яснює, що, замість того щоб відволікати свою увагу на різні інші шляхи самоусвідомлення, ми повинні зосередитися на Верховному Богові-Особі    —     найвищій меті пізнання, поклоніння та відданости. Самоусвідомлення    —    це, можна сказати, боротьба за те, щоб досягнути вічного життя і припинити змагання за матеріальне існування. Тому зовнішня енерґія, використовуючи свою оманливу знадливість, посилає йоґові чи відданому численні спокуси, які можуть знову втягнути цього великого воїна в рабство матеріального існування. Наприклад, йоґ може досягнути чудесних матеріальних здібностей, як-от аніма чи лаґгіма, що дозволяють ставати меншим за найменше чи легшим за найлегше. Або ж йоґстикається зі спокусами у формі матеріальних благ    —    багатства та жінок. Проте писання застерігають нас про небезпеку цих спокус, тому що потрапити знову в пастку таких ілюзорних насолод означає самохіть стати на шлях деґрадації і подовжити термін свого ув’язнення в матеріальному світі. Враховуючи це застереження, треба завжди діяти тільки під керівництвом невсипущого інтелекту.

Верховний Господь один, але Він поширює Себе в усе розмаїття проявів світу. Отже, Він    —    Наддуша всього сущого. Бачачи щось, треба пам’ятати, що наш зір вторинний і залежить від первинного зору Господа. Ми можемо побачити щось, тільки якщо спершу це побачив Господь. Так кажуть Веди та Упанішади. Отже, в усьому, що ми бачимо і що ми робимо, Господь є Наддушею, що дарує нам цю можливість. Це вчення про одночасну тотожність та відмінність між індивідуальною душею та Наддушею    —    філософію ачінт’я бгедабгеда таттви    —    роз’яснював Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу.

Вірат-рупа, всесвітня форма Господа, вміщує в собі все матеріальне проявлення, а тому вірат,велетенська форма Господа, є Наддуша всіх живих та неживих істот. Але водночас вірат-рупа    —    це проявлення Нараяни, чи Вішну, а досліджуючи цей ряд далі й далі, можна зрештою переконатись, що найвища Наддуша всього сущого    —    це Господь Крішна. З цього випливає, що треба без ніяких вагань стати відданим Господа Крішни чи принаймні Його повного поширення Нараяни, але нікого іншого. У ведичних гімнах чітко сказано: напочатку Нараяна кидає погляд на матерію, і тоді постає творіння. До творення не було ні Брахми, ні Шіви, не кажучи вже за інших. Шріпада Шанкарачар’я це беззастережно визнає, погоджуючись, що Нараяна перебуває за межами матеріального творіння, а всі решта    —    в матеріальному творінні. Отже, все матеріальне творіння одночасно єдине з Нараяною і відмінне від Нього, як і вчить філософія ачінт’я-бгедабгеда-таттви Господа Чайтан’ї Махапрабгу.

Все матеріальне творіння постає з енерґії зору Нараяни і тому невідмінне від Нього. Однак, будучи породженням Його зовнішньої енерґії (бахіранґа майі), відокремленим від внутрішньої енерґії (атма-майі), матеріальне творіння рівночасно відмінне від Нараяни. У цьому вірші наведений яскравий приклад з людиною, яка бачить сни. Уві сні людина створює багато різних образів і сама стає не тільки глядачем, а й учасником цих подій, що відбуваються у сні, глибоко всім переймаючись. Так само і матеріальне творіння скидається на сновидіння Господа, одне що Він, трансцендентна Наддуша, не заплутується і не переймається подіями цього творіння-сну. Господь завжди перебуває у трансцендентному становищі, проте по суті Він є всім, а поза Ним нічого немає. Тому, як Його частки, ми всі повинні зосереджуватися на Ньому одному, не відвертаючи уваги ні на що інше. Інакше енерґії матеріального творіння, одна по одній, візьмуть над нами гору. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує це (9.7):

«О сину Кунті, наприкінці епохи усі матеріальні проявлення входять у Мою природу, а на початку нової епохи Я Своєю енерґією творю знову».

Однак людське життя    —    це нагода визволитися з круговерті нескінченних творень та знищень. Це життя дає змогу вирватися з-під впливу зовнішньої енерґії Господа і ввійти в Його внутрішню енерґію.