ПОЯСНЕННЯ: Згаданий випадок з Брахмаджі являє собою приклад забутливости живої істоти. Брахмаджі    —    це втілення одного з матеріальних атрибутів Господа. Господь вповноважив Брахмаджі    —    втілення ґуни страсти в матеріальній природі    —    творити це прекрасне матеріальне проявлення. Однак Брахма належить до числа незліченних живих істот і тому схильний забувати дароване йому вміння творити. Цієї забутливости, яка притаманна кожній живій істоті, починаючи від Брахми і закінчуючи найменшою мурахою, можна позбутися медитуючи на вірат-рупу Господа.

Людське життя дає живій істоті цю можливість, і якщо істота скористається з неї і буде медитувати на вірат-рупу, дотримуючись настанов «Шрімад-Бгаґаватам», то вона зможе відродити в собі свою чисту свідомість і водночас позбутися схильности забувати свої вічні стосунки з Господом. А позбувшись цієї забутливости , істота одразу здобуває вйаваса̄йа-буддгі, що його згадано тут і також у «Бгаґавад- ґіті» ( 2 . 41 ) . А цей утверджений інтелект , заснований на знанні, приводить живу істоту до любовного служіння Господеві    —    того, чого вона найбільше потребує. Царство Бога безмежне, а тому в Господа безліч рук-помічників. «Бгаґавад-ґіта» (13.14) запевняє, що Господь має руки, ноги, очі та роти в кожному куточку творіння. Це означає, що відокремлені невід’ємні частки Господа, джіви, живі істоти, що в них Він Себе поширює,    —    це Господні руки, Його помічники, і кожна з них покликана виконувати якесь своє служіння Господеві. Але під ілюзією матеріальної енерґії, яка постає з оманного его, зумовлена душа, навіть на рівні Господа Брахми, забуває про це. Позбутися цього оманного егоїзму можна пробудивши в собі свідомість Бога. Звільнитися означає прокинутись від цього сну забуття і втвердитись у реальному любовному служінні Господеві, як демонструє приклад Брахми. Служіння Брахми    —    це зразок звільненого стану служіння Господу. Воно докорінно відрізняється від так званого служіння суспільству , тому що альтруїстична діяльність     —     це та сама ілюзія і забуття . Звільнення аж ніяк не означає бездіяльність    —    це служіння, вільне від людських вад.

ПОЯСНЕННЯ: Зумовлена душа завжди будує плани досягнути щастя в матеріальному світі. Вона завжди прагне чимдалі більшого і не задовольниться навіть дійшовши до межі всесвіту. Вигод життя на Землі їй замало, хоча вона й витискає з природи, що тільки змога. Тепер людина прагне потрапити на Місяць чи на Венеру і експлуатувати природні багатства там. Однак Господь попереджає нас у «Бгаґавад- ґіті» (8.16), що жодна з незліченних планет у цьому всесвіті чи в будь-якій іншій планетній системі не варта того, щоб туди пориватись. Існує безліч всесвітів, і в кожному з них безліч планет. Проте на жодній з цих планет неможливо врятуватися від головних нещасть матеріального існування: від страждань народження, смерти, старости та хвороб. Господь каже, що навіть життя на найвищій планеті    —     званій Брахмалокою, чи Сат’ялокою (вже й не кажучи за інші, райські, планети),    —    не може бути щасливим, бо і там є вищезгадані матеріальні страждання.

Зумовлені душі, скуті законами кармічної діяльности, то підіймаються на Брахмалоку, то спускаються на Паталалоку, немов нерозумні діти на каруселі. Але справжнє щастя є тільки в царстві Бога: там ніхто не страждає від матеріальних нещасть. Отже, шлях кармічної діяльности, який пропонують Веди, веде в хибному напрямку. Людина гадає, що може досягнути ліпшого життя в тій чи іншій країні, на тій чи іншій планеті, але ніде в межах матеріального світу вона не зможе знайти того, чого все життя прагне,    —    вічного життя, досконалого розуму та довершеного блаженства. Шріла Шукадева Ґосвамі дає зрозуміти, що Махараджа Парікшіт на порозі смерти не повинен прагнути на так звані райські планети, а повинен підготуватись до того, щоб повернутися додому, до Бога. Усі матеріальні планети і вигоди життя на них    —    минущі. Отож треба викорінити бажання насолоджуватись доступним на цих планетах тимчасовим щастям.

 ПОЯСНЕННЯ:  Бгаґавата-дгарма, діяльність  , якої вчить «Шрімад-Бгаґаватам», цілковито відмінна від кармічної діяльности. Кармічну діяльність, тобто діяльність задля насолоди її плодами, віддані вважають просто марнуванням часу. Весь усесвіт, та й, зрештою, саме матеріальне існування,    —     це просто джаґат, світ, де кожна істота будує плани, як влаштуватися зручніше та безпечніше, але де, як для кожного очевидно, ні зручного, ні безпечного становища немає і не може бути на жодному рівні розвитку. Ілюзорний проґрес матеріальної цивілізації являє собою по суті погоню за міражем, і люди, зачаровані ним, поістині божевільні. Весь матеріальний світ    —    це просто гра назв. Насправді за оманливою зовнішністю речей цього світу немає нічого іншого поза сполученням матеріальних елементів: землі, води та вогню. Хмарочоси, меблі, машини, вілли, фабрики та заводи, промисловість, війна, мир і навіть найвищі досягнення матеріальної науки    —    атомна енерґетика та електроніка    —     це все просто оманливі назви тих самих матеріальних елементів та їхніх взаємодій у трьох ґунах. Відданий Господа досконало це усвідомлює і цілковито вільний від бажання створювати задля вигаданих цілей всілякий непотріб. Адже будь-яке становище в цьому світі    —    просто оманлива назва, що важить не більше, ніж плюскіт морських хвиль. Задля того щоб закарбувати свої імена на сторінках історії, великі царі, вожді та воїни стинаються між собою в боротьбі, однак з часом їхні імена забуваються і вони звільняють історичну арену для нової епохи. Проте відданий глибоко усвідомлює, що всі історичні події та особистості    —    це просто безглузді породження мінливого часу.

Кармі палко прагнуть досягти великого успіху у формі багатства, жінок і земної слави, але тих, хто знає істинну реальність, зовсім не цікавлять такі оманливі речі. Вони розцінюють це як марнування часу. Кожна мить людського життя має величезну цінність, а тому людина, яка володіє духовним знанням, повинна дуже дорожити своїм часом. Одної миті, згайнованої на марні плани знайти щастя в матеріальному світі, не повернути навіть за мільйони золотих монет. Тому цей вірш застерігає трансценденталіста, який прагне звільнитися з лабет майі, тобто життя в ілюзії, щоб він не приваблювався оманливими звершеннями кармі. Людське життя призначене аж ніяк не для задоволення чуттів, а для самоусвідомлення. Весь «Шрімад-Бгаґаватам», від самого початку до кінця, присвячений тільки самоусвідомленню. Єдина ціль людського життя    —    самоусвідомлення. Цивілізація, яка ставить собі за мету цю найвищу досконалість, не марнує енерґії на створення непотрібних речей. Таке досконале суспільство виховує людей, які вміють задовольнятись найпотрібнішим, тобто вміють жити за принципом «повернути погану угоду собі на користь». Наше матеріальне тіло і, відповідно, матеріальне життя в цьому тілі    —    це погана угода, тому що насправді жива істота є дух і їй конче потрібний духовний розвиток. Людське життя дане для того, щоб усвідомити цю важливу істину, і тому треба відповідно жити: задовольнятись найпотрібнішим для підтримання життя і загалом покладатись на те, що посилає нам Господь, а не марнувати людську енерґію на щось інше, як, наприклад, гонитву за матеріальною насолодою. Цивілізацію, яка ставить собі за мету матеріальний проґрес, називають демонічною. Така цивілізація зрештою приводить лише до воєн та нестатків.

Цей вірш застерігає трансценденталіста, щоб він не відвертав свій розум ні на йоту від поставленої мети і зберігав непохитну рішучість навіть за найскрутніших обставин, коли стає важко жити просто і мислити піднесено. Тісно спілкуватися з світськими людьми, зацікавленими в чуттєвій насолоді, для трансценденталіста рівнозначно самогубству, тому що таке спілкування не дозволить йому досягти найвищого життєвого успіху.

Шукадева Ґосвамі зустрівся Махараджі Парікшіту саме тоді, коли той потребував його товариства. Трансценденталіст зобов’язаний допомагати кожному, хто по-справжньому прагне спасіння, і підтримувати всіх на цьому шляху. Можна зауважити, що Шукадева Ґосвамі не зустрівся Махараджі Парікшіту, коли той правив своїм величезним царством. Наступна шлока пояснює, як повинен діяти трансценденталіст.

ПОЯСНЕННЯ: Не слід штучно нарощувати свої життєві потреби і надмірно турбуватися про тілесний комфорт і безпеку. Якщо людина женеться за таким ілюзорним невловимим щастям, вона просто марнує свої сили. Якщо можна спати просто на долівці, навіщо з великими зусиллями добувати собі дороге ліжко та перини? Якщо можна виспатись без подушки, поклавши голову на свої дані від природи м’які руки, навіщо діставати подушки? Придивившись до життя тварин, ми зауважимо, що їм бракує розуму на те, щоб будувати великі будинки, робити собі меблі та інше домашнє начиння, а проте вони мають прекрасне здоров’я, дарма що сплять просто на землі. Вони не вміють готувати їжу, а проте їм вдається підтримувати здоров’я набагато ліпше, ніж людині. Це не означає, що люди повинні повернутися до тваринного життя і жити голими в джунґлях, відкинувши культуру, освіту і мораль. Розумна людина не може жити, як тварина. Навпаки, вона повинна використовувати свої розумові здібності в мистецтві, науці, поезії, філософії, таким чином сприяючи розвиткові людської цивілізації. Думка, що її Шукадева Ґосвамі вклав у цей вірш, полягає в іншому: надлишок своєї енерґії, якої в людини набагато більше, ніж у тварини, треба використовувати на самоусвідомлення. Розвиток людської цивілізації повинен бути скерований до відновлення наших втрачених стосунків з Богом, тому тільки у людській формі життя можна досягти цієї мети. Людина повинна зрозуміти примарність матеріальних явищ, подібних до скороминущого міражу, і намагатись покласти край життєвим стражданням. Цивілізація самозадоволених вилощених тварин, яких цікавлять тільки чуттєві насолоди, не гідна зватись цивілізацією і є, по суті, обманом. Люди, які поринули в таку беззмістовну діяльність заради оманних насолод, перебувають у лабетах майі, ілюзії.

У давнину великі святі та мудреці не жили у розкішних будинках з так званими вигодами і зі зручними меблями. Вони жили у невибагливих хатинах, а то і просто в лісі, і сиділи на голій землі, проте вони залишили по собі неосяжні скарби високого знання у якнайдовершенішому викладі. Шріла Рупа Ґосвамі та Шріла Санатана Ґосвамі обіймали високі міністерські посади, проте, покинувши це все і взявши за звичай жити щодня під іншим деревом, вони зуміли подарувати наступним поколінням величезну кількість творів з трансцендентного знання. Вони навіть під одним деревом не жили довше як один день, що й казати за життя в добре вмебльованих кімнатах з новітніми вигодами. А проте вони зуміли подарувати нам найважливіші книги з самоусвідомлення. Так звані вигоди насправді не сприяють розвитку цивілізації, а, навпаки, шкодять йому. Система санатана-дгарми, що передбачає поділ суспільства за чотирма станами соціального життя і чотирма станами духовного розвитку, дає людині достатні знання і дуже сприятливі можливості для того, щоб вивершити своє життя досконалістю. Щирим послідовникам санатана-дгарми в цьому вірші дана порада прийняти життя добровільного зречення, щоб досягти бажаної мети життя. А якщо людина з ранніх років не призвичаєна провадити життя зречености і жертовности, то їй треба постаратись привчити себе до цього пізніше, як радить Шукадева Ґосвамі, і це допоможе досягнути бажаного успіху.

ПОЯСНЕННЯ: Життя у зреченні призначене зовсім не для того, щоб жебракувати чи жити дармоїдом за чужий кошт. За словниковим визначенням дармоїд    —    це пристосуванець, що живе за рахунок суспільства, не даючи йому ніякої користи. Життя у зреченні призначене для того, щоб робити важливий внесок у суспільний добробут і бути матеріально незалежним від домогосподарів. Навпаки, якщо справжній мандрівний монах, свята людина, приймає милостиню від домогосподаря, він робить це тільки задля добра жертводавця. У суспільстві, що живе на засадах санатана-дгарми, роздача милостині входить в обов’язки домогосподаря. Писання радять домогосподарям ставитися до мандрівних зречеників як до рідних дітей і забезпечувати їх їжею, одягом та ін., не чекаючи, щоб їх попрохали. Однак це не означає, що псевдомонахи-жебраки можуть користатися з жертовности доброчесних домогосподарів. Головний обов’язок того, хто живе в зреченні,    —    задля добра людей писати твори, які дають засновані на реальному досвіді настанови з самоусвідомлення. Окрім цього у зреченому житті є й інші обов’язки. Серед них Шріла Санатана, Шріла Рупа та інші Ґосвамі Вріндавани найважливішим вважали обов’язок провадити вчені бесіди в Севакунджі у Вріндавані (на цьому місці пізніше Шріла Джіва Ґосвамі заснував храм Шрі Радга-Дамодари, а згодом там були збудовані самадгі, усипальні, Шріли Рупи Ґосвамі та Шріли Джіви Ґосвамі). Задля добра всього людства вони залишили по собі величезний спадок трансцендентної літератури. Так само всі ачар’ї, що добровільно склали обітницю зречення, ставили собі за мету принести людству благо, а не жити безтурботним і безвідповідальним життям за рахунок інших. А якщо людина не на силі дати іншим нічого, вона не повинна просити в домогосподарів їжі, тому що таке жебрання в домогосподарів плямує ганьбою зречений стан життя, найвищий стан у ведичному суспільстві. Пересторога Шукадеви Ґосвамі в цьому вірші скерована насамперед до тих, хто має жебри за професію і вирішує в такий спосіб свої економічні проблеми. Таких жебраків у епоху Калі дуже багато.

Той, хто з власної волі чи з волі обставин стає старцем, повинен усвідомити і твердо вірити, що Верховний Господь підтримує всі живі істоти у всесвіті. То як же Господь відмовиться підтримувати віддану Йому душу, яка цілковито присвячує себе служінню Йому? Навіть звичайний господар дбає про свого слугу, тож наскільки уважніше дбатиме про насущні потреби цілковито відданої Йому душі всемогутній Верховний Господь, володар усіх багатств!

Повелося так, що відданий-старець зазвичай носить тільки коротку пов’язку на стегнах. Але й цієї пов’язки він ні в кого не прохає, а просто підбирає для неї покинуте на вулиці дрантя. Зголоднівши, він може скористатись із щедрости дерев, з яких самі сиплються плоди. А відчувши спрагу, він може напитись із річки. Такий відданий не потребує зручного будинку    —    він повинен знайти собі печеру в горах. Йому нічого боятись диких звірів, він повинен мати віру в Бога, що живе в кожному серці. Господь може наказати тиграм та іншим диким звірям не турбувати Свого відданого. У такій ось печері колись поселився Харідаса Тгакура, великий відданий Господа Шрі Чайтан’ї, і вийшло так, що в цій самій печері знайшла притулок велика отруйна змія. Один з шанувальників Харідаси Тгакури, який щодня відвідував його, боявся цієї змії і якось попросив Тгакуру оселитися десь в іншому місці. З огляду на своїх послідовників, які часто приходили до нього в цю печеру, але боялися змії, Тгакура Харідаса погодився. Проте щойно він пристав на прохання відданих, змія сама в усіх перед очима виповзла зі своєї нори у печері і зникла назавжди. З наказу Господа, що живе і в серці змії теж, вона вирішила поступитися місцем Харідасі Тгакурі і більше не турбувати Господнього відданого. Це живий приклад того, як Господь захищає істинного відданого, яким був Тгакура Харідаса.

У суспільстві, що живе за санатана-дгармою, людину від ранніх років вчать за будь-яких обставин цілковито покладатися на Господній захист. А коли людина навчилась досконало виконувати свої обов’язки і повністю очистила своє існування, їй рекомендують стати на шлях зреченого життя. Цей рівень «Бгаґавад-ґіта» називає даіві сампат (16.5). Людина обов’язково повинна розвивати даіві сампат,духовне багатство, бо інакше в неї розвинеться прагнення до а̄сурі сампат, матеріального багатства, внаслідок чого вона мимоволі опиниться в сітях різноманітних страждань матеріального світу. Санн’ясіповинен жити завжди самотою, без товариства, і ніколи нічого не боятися. Він не повинен боятися жити сам, тим більше що насправді він ніколи не буває сам. Господь перебуває в кожному серці, але доки людина не очиститься визначеним методом, вона буде відчувати самотність. Однак той, хто приймає зречений спосіб життя, повинен очиститись визначеним методом, і завдяки цьому він буде відчувати повсюдну присутність Господа і не боятиметься нічого (і самотности теж). Кожен може стати безстрашним і чесним. Для цього треба тільки очистити своє існування, виконуючи визначені для свого духовного і соціального стану обов’язки. А щоб неухильно виконувати свої визначені обов’язки, треба з вірою слухати ведичні настанови і в відданому служінні Господу осягати сутність ведичного знання.

ПОЯСНЕННЯ: «Бгаґавад-ґіта» (18.61) підтверджує, що Верховний Бог-Особа Шрі Крішна    —    це всепронизуюча всюдисуща Наддуша. Отже йоґ поклоняється тільки Йому, тому що Він    —    дійсність, а не ілюзія. Кожна жива істота комусь служить. Це її природне становище    —    служити; проте, потрапивши під вплив майі (ілюзії), тобто в зумовленому стані, вона бажає служити ілюзії. Зумовлена душа служить своєму тлінному тілу, родичам цього тіла    —    дружині та дітям, а також усьому, що потрібне для підтримання тіла й родичів: дому, землі, багатству, громаді та країні. Зумовлена душа не розуміє, що все її служіння    —    повна ілюзія. Як ми вже багато разів пояснювали, цей матеріальний світ являє собою ілюзію, подібну до міражу в пустелі. У пустелі іноді виникає ілюзія водойми, і дурні тварини, обмануті ілюзією, мчать до цієї водойми серед пустелі, хоча насправді там немає ніякої води. Однак брак води в пустелі ще не означає, що води не існує зовсім. Розумна людина прекрасно знає, що вода безперечно існує    —    в океанах, у морях,    —    одне що ці величезні водойми лежать дуже далеко від пустелі. Отже, води треба шукати у морях та океанах, а не в пустелі.

Всі ми шукаємо справжнього щастя, тобто вічного життя, вічного, або безмежного, знання та нескінченного блаженства. Але люди без розуму, які нічого не знають про істинну суть речей, шукають реальности в ілюзії. Матеріальне тіло приречене вмерти, і, коли ми змінюємо його, разом з ним ми змінюємо і все з ним пов’язане    —    дружину, дітей, громаду, країну. Це називається самсара, круговорот народжень та смертей, старости та хвороб. Нам хочеться знайти розв’язок на всі ці проблеми життя, але ми не знаємо як. Якраз це і пояснює даний вірш. Тут сказано, що, якщо людина хоче покласти край цим стражданням    —    вирватися з круговороту народжень, смертей, старости та хвороб,    —     вона повинна поклонятися Верховному Господеві і нікому іншому. Це саме радить один із заключних віршів «Бгаґавад- ґіти» (18.65). Якщо ми взагалі бажаємо усунути причину нашого зумовленого існування, ми повинні поклонятися Господеві Шрі Крішні, що з природної любови до всіх живих істот, Своїх невід’ємних часток, перебуває в кожному серці (Б.-ґ. 18.61). Поки немовля на руках у матері, воно відчуває природну прив’язаність до матері, а мати так само прив’язана до дитини. Однак коли дитина виростає, під тиском обставин вона поступово втрачає прив’язаність до матері, хоча мати завжди сподівається від своєї дорослої дитини допомоги і, незважаючи на її забутливість, так само любить її. Аналогічно, ми всі невід’ємні частки Господа, і тому Господь завжди нас любить і весь час старається повернути нас додому, до Бога. Однак ми, зумовлені душі, не звертаємо на Нього ніякої уваги і воліємо натомість з головою поринути в ілюзорні тілесні стосунки. Отож нам треба виплутатись із тенет усіх ілюзорних стосунків у цьому світі і намагатись відродити стосунки з Господом, стараючись служити Йому, найвищій істині. Насправді ми всі шукаємо Господа, як дитина шукає матері. Але щоб знайти Його, Верховного Бога- Особу, немає потреби нікуди йти, тому що Господь перебуває в нашому серці. Це, однак, не означає, що не треба відвідувати місць поклоніння, тобто храмів, церков чи мечетей. Господь перебуває і в цих святих місцях поклоніння, тому що Він всюдисущий. Для простої людини ці святі місця грають роль центрів науки про Бога. Однак коли храми бездіяльні і в них не вчать про Бога, люди втрачають до них цікавість, і внаслідку більшість людей поступово стає атеїстами. Так виникає безбожна цивілізація. Така пекельна цивілізація штучно роздмухує в людях матеріальні запити, і життя стає нестерпне для всіх. Безголові вожді безбожної цивілізації під фанфари матеріалізму розробляють найрізноманітніші плани досягнути миру та процвітання в атеїстичному суспільстві. Але всі ці старання ілюзорні і приречені на невдачу, отож люди знову й знову вибирають собі лідерів, однаково сліпих, безпорадних і нездатних розв’язати жодних проблем. Якщо ми бажаємо позбутися цієї спотвореної безбожної цивілізації, ми повинні виконувати настанови тих, кого не цікавлять матеріальні речі, як ось Шрі Шукадеви Ґосвамі.

ПОЯСНЕННЯ: У Ведах сказано, що люди, які замість Верховного Бога-Особи вшановують лише півбогів, скидаються на тварин, які покірливо йдуть за пастухом на бойню. Матеріалісти, так само як тварини, не розуміють, що без трансцендентних думок про Верховну Особу вони збиваються далі й далі на манівці. Не думати взагалі    —    неможливо. У тихому болоті заводяться чорти: той, хто не вміє правильно скеровувати свої думки, буде думати про щось таке, що зрештою приведе до лиха. Матеріалісти завжди поклоняються якимсь незначним півбогам, хоча «Бгаґавад-ґіта» (7.20) це засуджує. Доки людину зачаровують матеріальні здобутки, вона просить відповідних півбогів дарувати їй те чи інше благо, хоча в кінцевому підсумку воно ілюзорне та нетривке. Такі ілюзорні речі не приваблюють просвітленого трансценденталіста, і тому він повсякчас занурений у трансцендентні думки про Всевишнього на тому чи іншому рівні усвідомлення: на рівні Брахмана, Параматми чи Бгаґавана. Попередній вірш радить думати про Наддушу, і такі роздуми на ступінь вищі від медитації на безособистісний Брахман, прикладом якої є медитація на вірат-рупу Бога-Особи.

Для розумної людини, яка бачить речі такими, якими вони є, очевидне загальне становище живих істот, змушених без кінця народжуватись у 8 400 000 видах життя і в різних класах людського суспільства. Відомо, що перед входом на пекельну планету Ямараджі, який визначає кару для всіляких грішників, протікає вічна річка Вайтарані. Відбувши на пекельних планетах заслужені муки, грішник відповідно до своїх минулих вчинків знову дістає тіло в тому чи іншому виді життя. У будь-якій формі зумовленого життя можна побачити живих істот, які своїми вчинками готують собі покарання від Ямараджі. Хтось із них живе на райських планетах, хтось    —    у пекельних умовах. Хтось із них    —    брахмана, хтось    —    скнара. Але щасливих у матеріальному світі немає. Усі тут в’язні, і всі страждають через свої власні дії: одні    —    у камерах першого класу, інші    —    у камерах другого, а ще інші    —    третього класу. Господь однаково ставиться до всіх занурених у страждання живих істот, проте якщо хтось приймає притулок Його лотосових стіп, Він бере таку істоту під Свій захист і забирає її назад додому, до Себе.

ПОЯСНЕННЯ: Усепронизуючий Бог - Особа перебуває як Параматма в серці кожної живої істоти. Величину локалізованого Бога-Особи (Параматми) оцінюють приблизно у двадцять сантиметрів, або як відстань між кінчиками великого та підмізинного пальця. Форма Господа з описаним у цьому вірші розміщенням різних символів (Він тримає у Своїх руках, починаючи від нижньої правої руки і закінчуючи нижньою лівою, лотос, колесо з колісниці, мушлю та булаву) має ім’я Джанардана    —    повна частка Господа, повелитель усього загалу істот. Крім цієї є багато інших форм Господа, і відповідно до розміщення лотоса, мушлі та інших символів у їхніх руках вони мають різні імена    —    Пурушоттама, Ач’юта, Нарасімха, Трівікрама, Хрішікеша, Кешава, Мадгава, Аніруддга, Прад’юмна, Санкаршана, Шрідгара, Ва̄судева, Дамодара, Джанардана, Нараяна, Харі, Падманабга, Вамана, Мадгусудана, Ґовінда, Крішна, Вішнумурті, Адгокшаджа та Упендра. Цим двадцяти чотирьом формам локалізованого Бога-Особи поклоняються у різних частинах нашої планетної системи. У кожній планетній системі є своє втілення Господа, що має Свою планету Вайкунтгу в духовному небі (паравйомі). Є сотні й тисячі інших форм Господа, і кожна з них має свою окрему планету в духовному небі. Матеріальне небо    —    це тільки незначна частка духовного неба. Господь    —    це пуруша, чоловіче начало, той, хто насолоджується, хоча Його неможливо порівняти з чоловіками матеріального світу. Водночас усі ці форми Господа невідмінні між собою, адвайта, і вічно юні. Юного чотирирукого Господа прикрашають чудові оздоби. Його вигляд описаний далі.

ПОЯСНЕННЯ: Прикраси, квіти, одяг та всі інші оздоби на трансцендентному тілі Бога-Особи невідмінні від самого Господнього тіла. Жодна з цих прикрас не зроблена з матеріальних складників, інакше вони б не могли прикрашати тіла Господа. Так само і все духовне розмаїття паравйоми відмінне від матеріального розмаїття.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог - Особа перевершує Своєю вродою всіх. Шріла Шукадева Ґосвамі описує кожну рису Його трансцендентної прекрасної зовнішности і цим самим вчить імперсоналістів, що Бог-Особа не якийсь вигаданий образ, створений уявою відданого задля зручности поклоніння, Він    —    реальна Верховна Особа зі Своєю зовнішністю. Безособистісний аспект Абсолютної Істини    —    це тільки сяйво Його тіла, як сонячне проміння    —    це тільки сяйво Сонця.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано, що імперсоналіст на шляху безособистісної медитації змушений одна за одною долати великі перешкоди. Натомість відданий служить особі Господа і тому легко проґресує в духовному житті. Отже, для імперсоналіста безособистісна медитація    —    це джерело страждань, і відданий тут має перевагу над філософом-імперсоналістом. Імперсоналіст ніяк не може повірити в особистісний аспект Господа і тому завжди намагається медитувати на щось невизначене. З огляду на це «Бгаґаватам» дає авторитетне підтвердження позитивної медитації, за якої розум зосереджують на істинній формі Господа.

Рекомендований тут метод медитації    —    це бгакті-йоґа, чи віддане служіння на рівні звільнення від матеріальної зумовлености. Ґ’яна-йоґа    —    це метод, що допомагає звільнитися від зумовлености матерією . Звільнившись від впливу умов матеріального існування і ставши, як описано раніше, ніврітта,тобто цілковито вільною від матеріальних потягів, істота здобуває право стати на шлях бгакті-йоґи. Отже, бгакті-йоґа обіймає в собі і ґ’яна-йоґу, чи, іншими словами, віддане служіння приводить водночас і до мети ґ’яна-йоґи. Поступово проґресуючи в чистому відданому служінні, людина само собою звільняється від матеріальної зумовлености. Цей наслідок бгакті-йоґи називається анартга-ніврітті. Разом із розвитком у бгакті-йозі поступово зникають усі неприродні нашарування в серці. Медитація на лотосові стопи Бога-Особи    —    перший ступінь цього методу    —    повинна проявити свої результати в анартга-ніврітті.

Найгрубша анартга, яка прив’язує зумовлену душу до матеріального існування,    —    це сексуальне бажання. Це сексуальне бажання поступово переростає в союз чоловіка та жінки. Коли чоловік і жінка з’єднуються, їхнє сексуальне бажання зростає ще більше: вони прагнуть обзавестися домівкою, дітьми, друзями, родичами та багатством. Добуваючи це все, зумовлена душа цілковито заплутується в цих сітях і в неї сильно розвивається почуття оманного егоїзму (почуття «я» та «моє»). Так сексуальне бажання розростається і знаходить вираз у політичній, громадській, альтруїстичній, філантропічній та всілякій іншій непотрібній діяльності. Така діяльність нагадує морську піну, що раптом покриває всю хвилю, але вже наступної миті зникає без сліду, як хмарка, що розтає в небі. Результати такої діяльности, результати сексуального бажання, покривають зумовлену душу щільним шаром. Отож бгакті-йоґа поступово очищує від сексуального бажання, яке проявляється в трьох формах: як бажання зиску, бажання слави і бажання виділитись. Усі зумовлені душі божевільні від цих трьох проявів сексуального бажання, і кожен повинен сам задуматись, до якої міри він звільнився від цих матеріальних прагнень, заснованих на сексуальному бажанні. Голодна людина з кожним ковтком їжі відчуває, як тамується її голод, так само в духовному житті ми повинні бачити, наскільки ми звільняємося від статевого потягу. В того, хто практикує бгакті-йоґу,сексуальне бажання разом з усіма його проявами зменшується, тому що з ласки Господа бгакті-йоґа сама по собі породжує знання та зреченість, навіть якщо відданий з матеріального погляду не дуже розвинутий.

Знання означає знати речі такими, які вони є. Той, хто, поглиблюючи знання, приходить до висновку, що певні речі цілковито непотрібні, природно відмовляється від усього небажаного. Коли зумовлена душа, яка плекає знання, починає усвідомлювати безглуздість задоволення матеріальних потреб, вона втрачає прив’язаність до непотрібних речей. Цей рівень знання має назву вайраґ’я    —    брак прив’язаности до непотрібного. Ми вже говорили про те, що трансценденталіст повинен бути самодостатній і не повинен просити собі на прожиття в багатих сліпців. Шукадева Ґосвамі описав деякі способи, які дозволяють підтримувати життя без чужої допомоги. Він пояснив, як можна розв’язати проблеми їжі, сну та даху над головою, однак не запропонував ніякої альтернативи статевій насолоді. Той, хто не позбувся сексуального бажання, не повинен і думати про прийняття зреченого стану життя. Якщо людина не досягла відповідного рівня, не може бути ніякої мови за життя у зреченості. Отже, перш ніж складати обітницю зречення, треба навчитись приборкувати принаймні грубе сексуальне бажання, живучи на засадах «Бгаґаватам» і поступово очищуючись у відданому служінні під керівництвом істинного духовного вчителя.

Отже, очищення    —    це поступове звільнення від сексуального бажання. Цього дозволяє добитись медитація на особу Господа, і ця медитація починається від Його стіп, як це описано далі. Не слід штучно силкуватись медитувати на вищі частини тіла Господа    —    спочатку треба переконатись, що ми звільнилися від сексуального бажання. Десята пісня «Шрімад-Бгаґаватам»    —    усміхнене лице Господа, і часто зарозумілі люди беруться одразу до Десятої пісні і насамперед до тих п’яти розділів, в яких змальовано раса-лілу Господа. Немає сумніву, що так робити не можна. Матеріалісти-пристосуванці, які воліють вивчати й слухати «Бгаґаватам» саме у такий неправильний спосіб, цілковито спотворюють суть духовної науки і використовують «Бгаґаватам» як прикриття для свого незаконного сексу. Своїми діями ці так звані віддані ганьблять «Бгаґаватам». Перш як читати «Шрімад- Бгаґаватам» для інших, треба стати цілковито вільним від сексуального бажання в усіх його формах. Шрі Вішванатга Чакраварті Тгакура чітко визначає очищення як відмову від спроб задовольнити сексуальне бажання. Він каже: йатга̄ йатга̄ дгіш́ ча ш́удгйаті вішайа - ла̄мпат̣йам̇ тйаджаті, татга̄ татга̄ дга̄райед іті чітта-ш́уддгі-та̄ратамйенаіва дгйа̄на-та̄ратамйам уктам. Людина повинна переходити до наступного рівня медитації відповідно до міри очищення її інтелекту і свободи від сексуального сп’яніння. Інакше кажучи, послідовний розвиток медитації на різні члени трансцендентного тіла Господа повинен проходити відповідно до очищення серця. Підсумовуючи, можна сказати, що ті, хто залишається в сітях статевого життя, ніколи не повинні намагатись піднімати в медитації свій погляд вище за стопи Господа. Тому і «Шрімад-Бгаґаватам» вони можуть читати перед зібранням слухачів не далі Першої та Другої пісень. Потрібно довести до кінця очищення, засвоївши перші дев’ять Пісень цього величного твору. Лише тоді людина отримує право ввійти у царство Десятої пісні «Шрімад- Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Медитація , яку радить « Шрімад - Бгаґаватам», не призначена для зосередження на чомусь безособистісному чи на порожнечі. Зосереджуватися треба на Особистості Верховного Бога, або на Його вірат-рупі, велетенській всесвітній формі, або на Його сач-чід-ананда-віґрасі, змальованій у писаннях. Є авторитетні описи форм Вішну і авторитетні зображення Вішну, Божества у храмах. Отже, можна вчитися медитувати на Божество, зосереджуючись спочатку на лотосових стопах Господа, а тоді поступово зводячи погляд вище, аж до Його усміхненого обличчя.

Філософія школи бгаґавати вчить, що Господній танець раса    —    це Його усміхнене обличчя. Даний вірш радить починати медитацію з лотосових стіп і поступово піднімати погляд до усміхненого обличчя Господа, і з цього випливає, що нам не слід одразу силкуватися збагнути розваги Господа у танці раса. Ліпше вчитися зосереджувати увагу на служінні лотосовим стопам Господа, пропонуючи їм квіти та листки туласі. Таким чином завдяки арчані ми поступово очистимось. Ми перевдягаємо Господа, купаємо Його і т. д., і вся ця трансцендентна діяльність допомагає нам очистити наше існування. Коли ми підіймемось на вищий рівень чистоти, тоді ми зможемо насолоджуватись діями Господа, споглядаючи Його усміхнене обличчя чи слухаючи про Його розваги у танці раса. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» описує танець раса аж у Десятій пісні (глави 29–34).

Чим глибше людина зосереджується на трансцендентній формі Господа    —    на Його лотосових стопах, гомілках, стегнах чи грудях,    —    тим більше вона очищується. У цьому вірші чітко сказано: «тим більше очищується інтелект», а це означає, що людина стає чимдалі більше неприв’язаною до чуттєвих насолод. У нинішньому, зумовленому, стані інтелект наш осквернений, тому що він служить задоволенню чуттів. Сила медитації на трансцендентну форму Господа проявиться в тому, що людина позбудеться прив’язаности до задоволення чуттів. Отже, остаточна мета медитації    —     очистити інтелект.

Людям, які надто занурені в задоволення чуттів, не можна дозволяти брати участь в арчані або торкатися до трансцендентної форми Божеств Радга-Крішни чи Вішну. Таким людям ліпше медитувати на велетенську вірат-рупу Господа, як це радить наступний вірш. Отже, імперсоналістам та послідовникам філософії порожнечі радять медитувати на всесвітню форму Господа, а відданим    —    на поклоніння Божеству у храмі. Арчана    —    не для імперсоналістів і послідовників філософії порожнечі, тому що в своїй духовній діяльності вони недостатньо очистилися.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Господь бачить усе, що відбувається у всіх світах    —    і матеріальних , і трансцендентних . Іншими словами, Верховний Господь    —    найвищий володар і найвища особа, яка насолоджується в усіх світах. Це саме сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (5.29). Духовний світ    —    це прояв внутрішньої енерґії Господа, а матеріальний    —    це прояв Його зовнішньої енерґії. Живі істоти належать до Його межової енерґії, і за своїм вибором вони можуть жити або у трансцендентному, або матеріальному світі. Матеріальний світ погано підходить для життя істот, тому що, хоча вони духовно єдині з Господом, у матеріальному світі вони зумовлені законами матеріальної природи. Господь хоче, щоб усі живі істоти    —    Його невід’ємні частки    —    жили разом з Ним у трансцендентному світі. Саме для того, щоб просвітити знанням зумовлені душі матеріального світу, Господь дає Веди та всі інші явлені писання, які виразно закликають зумовлені душі повернутись додому, до Бога. На жаль, зумовлені живі істоти, незважаючи на постійні троїсті страждання зумовленого життя, не виявляють серйозного бажання повернутися до Бога. Причина цього    —    хибний шлях, який вони обрали для себе, і неправильний спосіб життя, заснований на суміші гріха та доброчестя. Деякі    —    ті, хто діє доброчесно,    —    починають відновлювати свої втрачені стосунки з Господом, проте вони не на силі осягнути особистісного аспекту Господа.

Істинна мета життя полягає в тому, щоб встановити стосунки з Господом і служити Йому. Це природне становище живих істот. Проте тим, хто дотримується імперсональних уявлень і хто не може з любов’ю служити Господеві, радять медитувати на Його безособистісний аспект, вірат-рупу (всесвітню форму). Хоч тим способом, хоч іншим, але треба постаратись відродити свої забуті стосунки з Господом, якщо ми взагалі хочемо досягнути справжнього щастя і повернути собі своє природне становище існування без кайданів. Для менш розумних початківців існує метод медитації на безособистісний аспект, вірат-рупу(всесвітню форму Господа); цей метод поступово наділяє людину якостями, потрібними, щоб піднятися до рівня стосунків з особою Господа. Даний вірш радить медитувати на вірат-рупу, докладно описану в попередній главі. Так можна усвідомити, що всі планети, моря, гори, річки, птахи, звірі, люди, півбоги, все доступне нашому зору    —    це просто різні частини Господньої форми вірат. Така свідомість також є свого роду медитацією на Абсолютну Істину. Коли людина починає над цим розмірковувати, у неї розвиваються божественні якості. Такій людині весь світ здається щасливою й мирною обителлю для всього людства. Без медитації на Бога, особистісної чи безособистісної, усі добрі якості людини покриваються хибними уявленнями про своє природне становище. Людині без вищого знання про Бога весь світ здається пеклом.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» (8.14) чітко з’ясовано, що той, хто цілковито присвятив себе трансцендентному любовному служінню Господеві і завжди, щомиті пам’ятає Його, легко здобуває милість Господа і входить в особисті стосунки з Ним. Такому відданому не потрібно чекати сприятливого часу, щоб покинути тіло. Але змішані віддані, чия діяльність змішана з бажанням насолоджуватись плодами чи з емпіричними філософськими розумуваннями, потребують сприятливого моменту, щоб покинути тіло. Який час для них сприятливий, розповідає «Бгаґавад-ґіта» (8.23–26). Але знання сприятливого часу ще не таке важливе    —    важливіше досягнути успіху в йозі, щоб мати змогу покинути тіло за власним рішенням. Досконалий йоґ повинен уміти приборкувати розумом чуття. Розум можна легко опанувати, зосередивши його на лотосових стопах Господа. Коли людина виконує таке служіння лотосовим стопам Господа, всі її чуття само собою залучаються до відданого служіння Господеві. Ось як можна злитись із Верховним Абсолютом.

ПОЯСНЕННЯ: Діяльність розуму зводиться до трьох функцій: думати, відчувати і бажати. Якщо розум матеріалістичний, тобто занурений у матеріальну діяльність, він розвиває матеріальне знання, що його вінчає винахід нищівної ядерної зброї. Однак якщо розумом рухають духовні устремління, він вершить чуда, ведучи нас назад додому, до Бога, до життя у вічному та абсолютному блаженстві. Отже, треба скеровувати розум доброчесним і чистим інтелектом. Якщо в людини досконалий інтелект, то це виявляється в тому, що людина служить Господеві. Треба скористатися зі свого інтелекту і зрозуміти, що жива істота за будь-яких умов є слуга обставин. Кожна жива істота слухняно служить примхам своїх матеріальних почуттів: бажання, гніву, хіті, ілюзії, божевілля, заздрости. Але навіть задовольняючи примхи чуттів, істота весь час нещаслива. І, коли людина починає усвідомлювати це і шукає за допомогою інтелекту причину свого нещастя, з авторитетних джерел вона довідується про трансцендентне любовне служіння Господеві. Інтелект такої людини, замість того щоб служити вищезгаданим матеріальним забаганкам тіла, звільняється від страхітливої ілюзії матеріальних пристрастей. У цьому стані незабруднений інтелект скеровує розум на служіння Господеві. Господь та служіння Господеві тотожні між собою, належачи до абсолютного рівня. Отож, незабруднений інтелект та розум занурюються в Господа, і жива істота вже перестає бути споглядачем, а натомість потрапляє в поле трансцендентного зору Господа. Коли жива істота перебуває безпосередньо у полі зору Господа, Господь Сам вказує їй, якої дії Він бажає, а коли жива істота досконало виконує волю Господа, вона припиняє будь-яку діяльність заради особистого ілюзорного задоволення. Перебуваючи в своєму чистому незабрудненому стані, жива істота піднімається на рівень повного блаженства, лабдгопаш́а̄нті, і позбувається всіх матеріальних прагнень.

ПОЯСНЕННЯ: Руйнівний час, який підкорює своїй владі навіть небесних півбогів, проявляючись як минуле, теперішнє та майбутнє, на трансцендентному рівні не має впливу. Вплив часу виявляється в народженні, смерті, старості та хворобах, і ці чотири принципи матеріального існування поширені скрізь, у кожному куточку матеріального космосу, навіть на планеті Брахмалока, що тривалість життя її жителів здається нам казковою. Нездоланний час несе смерть навіть Брахмі, а за інших півбогів, як ото Індра, Чандра, Сур’я, Ваю та Варуна, дарма й згадувати.

Вплив зірок, що за його посередництвом різні півбоги керують долею живих істот, на трансцендентному рівні також відсутній. У матеріальному світі живі істоти бояться сатанинського впливу, однак для відданого на трансцендентному рівні такого страху не існує. Під впливом різних ґунматеріальної природи живі істоти переходять з одного тіла в інше у різних видах та різних формах, але відданий на трансцендентному рівні    —    ґунатіта, тобто вищий за вплив матеріальних ґун добра, страсти та невігластва. Тому на цьому рівні ніколи не виникає оманного егоїзму: «Я владика всього, що мене оточує». У матеріальному світі живі істоти, які під впливом оманного его намагаються панувати над матеріальною природою, подібні до комах, що летять у вогонь. Комаху приваблює полум’яна краса вогню, але коли вона влітає в нього, щоб насолодитись, палючий вогонь поглинає її. Натомість на трансцендентному рівні жива істота має чисту свідомість, і тому в неї немає оманного его, яке б штовхало її опановувати матеріальну природу. Навпаки, чиста свідомість такої істоти спонукає її віддатися Верховному Господеві: ва̄судевах̣ сарвам іті са маха̄тма̄ судурлабгах̣,    —    як сказано щодо таких людей у «Бгаґавад-ґіті» (7.19). З цього всього випливає, що на трансцендентному рівні немає ні матеріального творіння, ні Причинового океану, з якого постає матеріальна природа.

Такий стан речей на трансцендентному рівні, однак ця реальність відкривається тільки трансценденталістові, який досягнув високої чистоти свідомости. Є два типи трансценденталістів  : імперсоналісти та віддані  . Для імперсоналістів найвища мета    —    брахмаджйоті духовного неба, але для відданих найвища мета    —    це планети Вайкунтги. Віддані отримують духовні тіла, призначені для трансцендентного любовного служіння Господеві, і живуть у змальованому вище трансцендентному стані. Однак імперсоналіст, нехтуючи спілкуванням з Господом, не розвиває призначеного для духовної діяльности духовного тіла, а натомість залишається просто духовною іскрою, зануреною в сліпуче духовне сяйво Верховного Бога-Особи. Господь    —    це форма вічности, блаженства та знання у їхньому довершеному прояві, а безформне брахмаджйоті    —    це тільки вічність та знання. Планети Вайкунтги також являють собою форми вічности, блаженства та знання, а тому віддані Господа, котрі отримують право ввійти в Його обитель, так само отримують тіла з вічности, блаженства та знання. Отже в духовному світі все тотожне між собою. Обитель Господа, Його ім’я, слава, оточення та все пов’язане з Ним має однакову трансцендентну природу, і даний вірш з’ясовує, чим саме ця трансцендентна природа відрізняється від матеріального світу. У «Бгаґавад-ґіті» Господь Шрі Крішна пояснює три головні теми: карма-йоґу, ґ’яна-йоґу та бгакті-йоґу, проте планет Вайкунтги можна досягти тільки практикою бгакті-йоґи. Інші два шляхи не можуть привести до Вайкунтгалок, хоча, як ми казали вище, вони можуть без ускладнень підняти до осяйного брахмаджйоті.however, conveniently take one to the effulgent brahmajyoti, as described above.

ПОЯСНЕННЯ: У «Бгаґавад-ґіті» Верховний Бог-Особа Шрі Крішна декілька раз вживає вираз мад-дга̄ма(«Моя обитель») і пояснює, що існує безмежне духовне небо. Планети духовного неба називаються Вайкунтги, тобто «обитель Бога-Особи». У цьому небі    —    що простягається ген далеко за межами вкритого семишаровою оболонкою матеріального світу з його небом    —    не потрібне для освітлення ні сонце, ні місяць, ні електрика, тому що там усі планети самосяйні і яскравіші від матеріальних сонць.

Чисті віддані Господа перебувають у повній гармонії з Богом-Особою, тобто весь час думають про Господа як про свого єдиного надійного друга і доброзичливця. Їм байдуже до будь-яких земних створінь, хай би то був сам Брахма, повелитель всесвіту. Тільки чистому зорові таких відданих можуть відкритися планети Вайкунтги. Такі чисті віддані, кожним рухом яких керує Сам Верховний Господь, не ускладнюють штучно шлях трансцендентного усвідомлення. Вони не гають час на обговорення того, що є Брахман, а що    —     не-Брахман, майа; вони не притримуються хибної думки, ніби вони єдині з Господом. Вони не намагаються довести, що Бог не існує як особа, чи що Його взагалі немає, чи що всі живі істоти самі є Бог, чи що, втілюючись у матеріальному світі, Бог отримує матеріальне тіло. Їх не обходить вся безліч туманних умоглядних теорій, що насправді лише заважають осягнути трансцендентне. Окрім імперсоналістів і невідданих, є ще люди, які вдають із себе відданих Господа, але в серці зберігають бажання звільнитись, злившись із безособистісним Брахманом. Вони винаходять свої, неправильні, методи відданого служіння, ведучи відверто розпусне життя, і вводять в оману інших людей, легковірних чи так само розбещених, як вони самі. Всі ці невіддані та розпусники, на думку Вішванатги Чакраварті, підпадають під визначення дуратми: криводушної людини в личині махатми, великої душі. Цей вірш Шукадеви Ґосвамі назавжди викреслює таких невідданих та розпусників з числа трансценденталістів.

Отже, планети Вайкунтги    —    це поістині найвища обитель, яку називають парам̇ падам.Безособистісне брахмаджйоті також називають парам̇ падам, тому що воно являє собою проміння планет Вайкунтги, так само як сонячне сяйво є промінням Сонця. У «Бгаґавад-ґіті» (14.27) ясно сказано, що безособистісне брахмаджйоті виходить з особистости Господа. А якщо взяти до уваги, що все прямо чи непрямо спочиває на брахмаджйоті, то зрозуміло, що все постає з Господа, все спочиває на Ньому і після всесвітнього знищення все входить саме в Нього. Отже, немає нічого незалежного від Господа. Чистий відданий Господа вже не марнує цінного часу на роздуми над тим, що є Брахман, а що    —    не-Брахман, тому що досконало розуміє: Господь Парабрахман вплетений в усе суще Своєю енерґією Брахмана. Тому відданий на все дивиться як на власність Господа. Відданий старається все залучити до служіння Крішні і не утруднює собі життя безглуздими намаганнями панувати над творінням Господа. Вірний Господу, він себе самого і все інше використовує на трансцендентне любовне служіння Йому. Відданий у всьому бачить Господа і все    —    в Господі. Натомість дуратма, криводушна людина, створює собі труднощі, тримаючись думки, що трансцендентна форма Господа    —    матеріальна.

ПОЯСНЕННЯ: Є чимало дуратм, які проголошують, що усвідомили себе як Брахман, але які не можуть приборкати свої матеріальні бажання. У «Бгаґавад-ґіті» (18.54) чітко з’ясовано, що душа, котра цілковито усвідомила себе, звільняється від усіх матеріальних бажань. Матеріальні бажання постають з оманного его живої істоти. Вони виявляються в її дитячих, безглуздих намаганнях перемогти закони матеріальної природи і в бажанні панувати над силами п’яти стихій. Людина з таким умонастроєм схильна вірити у могутність матеріальної науки, що відкрила атомну енерґію і зробила можливими космічні польоти на механічних засобах пересування. І, посилаючись на такі дріб’язкові досягнення матеріальної науки, людина кидає виклик могутності навіть Верховного Господа    —    Господа, що може за одну мить покласти край усім її жалюгідним зусиллям. Душа, яка втвердилась у своєму справжньому становищі, тобто усвідомила Брахман, досконало розуміє, що Верховний Брахман, Бог-Особа,    —    це всемогутній Ва̄судева, а вона сама (свідома своєї істинної сутности жива істота)    —    невід’ємна частка верховного цілого. Отже, її природне становище полягає в тому, щоб у всьому діяти заодно з Господом, перебуваючи з Ним у трансцендентних стосунках слуги і пана. Така свідома своєї сутности душа покидає усі безглузді старання підкорити собі матеріальну природу. Спираючись на тверду основу наукового знання, така людина з відданістю і вірою повністю присвячує себе на служіння Господеві.

Тут описано, як рекомендовано покидати тіло досвідченому йоґові, що традиційними методами йоґи опанував мистецтво керувати потоками життєвого повітря. Треба закрити п’яткою анальний отвір і поступово піднімати життєве повітря чимдалі вище через шість центрів: пуп, шлунок, серце, горло, міжбрів’я та тім’я. Опанування потоків життєвого повітря традиційними йоґічними методами    —    це механічний процес. Цей шлях більшою чи меншою мірою являє собою спробу досягти духовної досконалости фізичними зусиллями. За давніх часів цей метод був дуже поширений серед трансценденталістів, тому що тоді були сприятливі для цього умови і спосіб життя. Проте нині, коли кожному ускладнюють життя прояви епохи Калі, оволодіти цим мистецтвом фізичних вправ не під силу практично нікому. Для сучасної людини легше зосередити розум, повторюючи святе ім’я Господа. Це дає куди вагоміші результати, ніж керування внутрішніми потоками життєвого повітря.

ПОЯСНЕННЯ: У тілі є шість кіл кругообігу життєвого повітря, і мудрий бгакті-йоґ повинен своїм інтелектом в медитації з’ясувати, де розміщені їхні центри. Згадані центри    —     це , насамперед , свадгіштгана - чакра, енерґетичне джерело життєвого повітря, а над нею, трохи нижче за шлунок і вище за пупок ,    —    мані - пурака - чакра . Вище , у серці , бгакті - йоґ знаходить анахата-чакру, а ще вище, піднявши життєве повітря до горла,    —    вішуддгі-чакру.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш радить, як порвати зв’язок з матерією і повернутись додому, до Бога, до Всевишнього. Головна вимога до того, хто бажає повернутись до Бога,    —    бути цілком вільним від бажання матеріальної насолоди. Є різні рівні матеріальної насолоди відповідно до тривалости життя істоти та доступних їй чуттєвих втіх. «Бгаґавад-ґіта» (9.20) згадує за найвищий рівень чуттєвої насолоди і найтриваліше життя. Усі ці насолоди матеріальні, і тому треба бути глибоко переконаними, що нам не потрібне таке довге життя навіть на планеті Брахмалоці. Ми повинні повернутися додому, до Бога,    —    ми не повинні приваблюватись навіть найбільшими матеріальними благами. У «Бгаґавад-ґіті» (2.59) сказано, що такої зречености від матерії можна набути тільки пізнавши вище життя. Парам̇ др̣шт̣ва̄ нівартате. Звільнитися від потягу до матеріального можна тільки цілковито зрозумівши природу духовного життя. Ідеї певного класу імперсоналістів про те, що духовне життя позбавлене будь-якого розмаїття, дуже небезпечні. Поширюючи ці ідеї, імперсоналісти вводять людей в оману і тільки чимдалі посилюють їхню прив’язаність до матеріальної насолоди. Внаслідку, бідні на знання люди не можуть навіть почасти зрозуміти становище парам, Всевишнього. Вони цупко тримаються за розмаїття матеріальних насолод, хоча тішать себе думкою, ніби вони усвідомили Брахман. Такі люди, як випливає з цього вірша, не можуть нічого зрозуміти про становище парам, а тому нездатні прийти до Всевишнього. Повним знанням про духовний світ, про Бога-Особу та про трансцендентне спілкування з Ним на незліченних духовних планетах Вайкунтгалоках володіють віддані. У цьому вірші вжито слова акун̣т̣га- др̣шт̣іх̣. Слово акун̣т̣га означає те саме, що й вайкунтга. Тільки той, хто спрямовано ставить собі за мету досягнути духовного світу і особисто спілкуватися з Господом, може відкинути все, що зв’язує його з матерією, навіть перебуваючи ще в матеріальному світі. Парам, за яке йдеться тут, і парам̇ дга̄ма, згадана у кількох місцях «Бгаґавад-ґіти», суть одне й те саме. Той, хто досягає парам̇ дга̄ма, вже не повертається до матеріального світу. Такої свободи не досягти, навіть якщо піднятися на найвищу локу (планету) матеріального світу.

Є сім виходів життєвого повітря: двоє очей, двоє ніздрів, двоє вух та рот. Найчастіше, коли помирає звичайна людина, воно виходить через рот. Але, як сказано вище, йоґ, котрий вміє керувати своїм життєвим повітрям, звичайно випускає його, пробиваючи тім’я. Отже, йоґ закриває вищезгадані сім отворів, щоб життєве повітря природно вирвалось через тім’я. Коли великий відданий відходить у такий спосіб, з цього знати певно, що він обриває всі зв’язки з матерією.

ПОЯСНЕННЯ: На планетних системах вищого рівня можливості для матеріальної насолоди в сотні й тисячі разів більші, ніж на планетах нижчих систем. До найвищих планетних систем належать такі планети, як Брахмалока чи Дгрувалока (Полярна зірка), і вони розташовані над Махарлокою. Жителі цих планет наділені вісьмома різновидами містичної досконалости. Їм не потрібно вчитися мистецтва містичної йоґи і вправлятися в ній, щоб набути будь-якого з різновидів містичної досконалости. Вони від природи вміють ставати крихітними, як атом (аніма-сіддгі), легкими, наче пух (лаґгіма- сіддгі), брати що завгодно звідки завгодно (прапті-сіддгі), ставати важчими за найважче (махіма-сіддгі), завиграшки створювати найдивовижніші речі чи знищувати що завгодно (ішітва-сіддгі), повелівати всіма матеріальними елементами (вашітва-сіддгі), виконувати всі свої бажання (пракам’я- сіддгі), а також прибирати на своє бажання будь-якої, навіть найхимернішої, подоби чи форми (камавасаїта-сіддгі). Усі ці вміння від народження закладені в жителів вищих планет. Вони не потребують ніяких механічних засобів, щоб подорожувати космосом,    —    вони вмить можуть за своїм бажанням перенестися з однієї планети на будь-яку іншу. Жителі Землі не можуть дістатися навіть найближчої до них планети без механічних пристосувань, космічних кораблів, але для високообдарованих жителів вищих планет жодне чудо не становить труднощів.

Матеріаліста загалом тягне звідати життя на таких планетних системах, і тому йому хочеться побачити все у світі на власні очі. Як деякі люди з цікавости подорожують цілим світом, щоб побачити все на власні очі, так само деякі менш розумні трансценденталісти прагнуть особисто пересвідчитись у всіх дивовижах, які їм доводилось чути про вищі планети. Проте йоґ може без труднощів задовольнити це бажання, досягнувши цих планет із своїми теперішніми матеріалістичними розумом та чуттями. Основна риса матеріалістичного розуму    —    це бажання панувати над матеріальною природою. А усі вищезгадані сіддгі    —    це різні форми влади над природою. Віддані Господа вільні від жаги панувати над ілюзорними, тимчасовими явищами. Віддані, навпаки, прагнуть підкорити себе владі найвищого володаря    —    Господа. Бажання служити Господеві, найвищому володареві,    —    духовне, або трансцендентне. І, щоб потрапити до духовного царства, треба досягнути саме такої чистоти розуму й чуттів. З матеріалістичним розумом можна досягнути найліпшої планети цього всесвіту, але неможливо ввійти у царство Бога. Чуття вважають за духовно очищені, коли вони не діють задля чуттєвої насолоди. Чуття повинні діяти, отож вони можуть бути надійно захищені від матеріальної скверни тільки тоді, коли вони цілковито задіяні у трансцендентному любовному служінні Господеві.

ПОЯСНЕННЯ: Спроби вчених-матеріалістів досягти інших планет механічними засобами    —    просто марні зусилля. Досягти райських планет, щоправда, можна, якщо діяти праведно, однак вище за Сварґу чи Джаналоку такими механічними, матеріалістичними зусиллями в грубій чи в тонкій формі піднятися неможливо. Трансценденталісти, котрих ніщо не зв’язує з грубим матеріальним тілом, на силі мандрувати де завгодно, у межах матеріальних світів чи поза ними. У матеріальних світах вони подорожують у планетних системах Махар-, Джанас-, Тапас- та Сат’ялока, а поза межами матеріального світу ці космічні мандрівники можуть без жодних обмежень мандрувати планетами Вайкунтги. Один з таких космонавтів     —     це Нарада Муні , інший приклад     —     містик Дурваса Муні. Силою відданого служіння, аскез, містичних умінь чи трансцендентного знання кожен може стати таким вільним мандрівником, як Нарада Муні чи Дурваса Муні. Відомо, що Дурваса Муні всього за один рік пролетів весь матеріальний космос і частину духовного. Такої швидкости, яку розвивають трансценденталісти, ніколи не досягти жодному з грубих чи тонких матеріалістів.

ПОЯСНЕННЯ: Полярна зірка та її орбіта у всесвіті мають назву кільця Шішумари. Там розміщена планета, на якій живе Бог-Особа (Кшіродакашаї Вішну) у нашому всесвіті. Раніш як потрапити сюди, містик, прямуючи до Брахмалоки, проходить Чумацьким Шляхом і дорогою досягає насамперед Вайшванара-локи, що нею править панівне божество вогню. На Вайшванара-лоці йоґ остаточно очищується від усієї гріховної скверни, нагромадженої за час діяльности в матеріальному світі. У цьому вірші Чумацький Шлях у небі названо шляхом до Брахмалоки, найвищої планети у всесвіті.

ПОЯСНЕННЯ: З цього вірша зрозуміло, що жителі Махарлоки    —    де тривалість життя півбогів, очищених живих істот, складає 4 320 000 000 сонячних років    —    мають свої літальні апарати, якими вони дістаються Сат’ялоки, найвищої планети у всесвіті. Таким чином «Шрімад-Бгаґаватам» дає нам багато відомостей про інші планети, віддалені від нас настільки, що ні сучасним літакам, ні космічним кораблям їх не досягнути навіть з найбільшою мислимою швидкістю . Істинність тверджень « Шрімад - Бгаґаватам » визнають такі великі ачар’ї, як ось Шрідгара Свамі, Рамануджачар’я, Валлабгачар’я. А Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу визнає «Шрімад-Бгаґаватам» за бездоганний ведичний авторитет. Отож, жодна людина при здоровому глузді не може нехтувати відомостей «Шрімад-Бгаґаватам», адже твердження «Шрімад-Бгаґаватам» зійшли з вуст великої душі, Шріли Шукадеви Ґосвамі, що усвідомив свою сутність і що ступає у слід свого великого батька Шріли В’ясадеви, укладача всіх Вед.

У Господньому творінні чимало дивовижних речей, які ми щодня і щоночі бачимо на свої очі, але до яких ми нездатні наблизитись засобами сучасної матеріалістичної науки. Отже, коли йдеться про явища поза компетенцією матеріальної науки, покладатися на її частковий авторитет безглуздо. І твердження сучасної науки, і мудрість ведичної літератури звичайна людина може приймати тільки на віру, тому що ні того, ні другого вона не на силі сама перевірити. В людини є тільки вибір: вірити сучасній науці чи вірити Ведам чи і тому, й тому одночасно. Однак ведичний шлях пізнання авторитетніший, тому що його визнали ачар’ї, що були не тільки віруючі люди і вчені, але разом з тим і звільнені душі, не заплямовані вадами зумовленої душі. Натомість сучасні вчені    —    це зумовлені душі, що мають схильність часто помилятися. Тому надійніше триматися авторитетної думки ведичних писань, як-от «Шрімад-Бгаґаватам», що його одностайно визнають великі ачар’ї.

ПОЯСНЕННЯ: Нерозумні люди матеріалістичного характеру нехтують перевагами авторитетного знання, яке сходить в учнівській послідовності. Веди дають нам авторитетне знання, і його отримують не з експериментів, а з достовірних тверджень ведичної літератури, які пояснюють істинні авторитети. Сама лише академічна освіта не допоможе зрозуміти слова Вед    —    треба звернутися до справжнього авторитета, який отримав ведичне знання в учнівській послідовності. Це чітко пояснено у «Бгаґавад-ґіті» (4.2). Господь Крішна з’ясував Арджуні, що викладена у «Бгаґавад-ґіті» наука спочатку була пояснена богові Сонця, а потім сходила учнівською послідовністю від бога Сонця до його сина Ману, від Ману до царя Ікшваку (предка Господа Рамачандри) і так далі, від одного великого мудреця до іншого. Однак з часом авторитетна послідовність перервалася, і тому, щоб відродити істинний дух цієї науки, Господь знову пояснив її Арджуні, що завдяки своїй чистій відданості Господу міг поістині збагнути це знання. Як Арджуна розумів «Бгаґавад-ґіту», сказано в ній самій (Б.-ґ. 10.12–13), однак є чимало нетямущих людей, які в пізнанні «Бгаґавад-ґіти» не хочуть керуватися прикладом Арджуни. Натомість вони вигадують власні тлумачення    —    так само дурні, як вони самі,    —    і затемнюють справжній смисл цього вчення, збиваючи з пуття своїх нетямущих послідовників, шудр. Сказано, що тільки ставши брахманою можна зрозуміти твердження Вед, і ця умова так само обов’язкова, як для адвокатської практики обов’язкова наявність диплома про юридичну освіту. Такі умови призначені не для того, щоб обмежити розвиток широкого загалу, а для того, щоб уникнути некомпетентних тлумачень тої чи іншої науки. Люди, які не мають брахманічних якостей, хибно тлумачать Веди. Кваліфікований брахмана    —    це той, хто пройшов хорошу підготовку під строгим керівництвом істинного духовного вчителя.

Ведична мудрість допомагає нам усвідомити свої стосунки з Верховним Господом Шрі Крішною і діяти належним чином, щоб досягнути бажаної мети    —    повернутися додому, до Бога. Однак матеріалісти не розуміють цього. Вони розробляють плани зажити щастя в місці, де щастя бути не може. У погоні за примарним щастям вони прагнуть дістатися інших планет, чи за допомогою ведичних обрядів, чи за допомогою космічних літальних апаратів. Однак вони повинні зрозуміти: ніякі матеріальні засоби і заходи не допоможуть заблукалій людині зажити щастя у місці, яке призначене для страждань. Адже врешті-решт усьому всесвіту з усім, що в ньому є, за якийсь час настане кінець. І тоді всі плани на матеріальне щастя зазнають краху. Тому розумна людина працює над іншим планом, планом повернутися додому, до Бога. Така розумна людина піднімається над впливом усіх страждань матеріального існування: над впливом народження, смерти, хвороб та старости. Вона поістині щаслива, бо її не турбують тривоги матеріального існування. Проте через свою доброту вона не може тішитися своїм щастям, співчуваючи матеріалістам, що живуть у стражданнях. Тому часами такі люди приходять до матеріалістів, щоб просвітити їх і пояснити, що їм потрібно повернутися додому, до Бога. Усі правдиві ачар’ї проповідують цю істину, закликаючи повертатися додому, до Бога, і застерігаючи не будувати марних планів здобути щастя у місці, де щастя    —    тільки міф.

ПОЯСНЕННЯ: Ті, кому вдалося силою духовної досконалости та духовної практики піднятись на Брахмалоку, чи Сат’ялоку, поділяються на три групи залежно від досконалости, якої вони можуть досягнути. Ті, хто досягнув планети силою свого доброчестя, отримують становище відповідно до своєї доброчесної діяльности. Ті, хто потрапив на Сат’ялоку завдяки поклонінню формі вірат, чи Хіран’яґарбзі, звільняються разом із звільненням Брахми. Але ті, хто потрапляє на цю планету силою відданого служіння, як пояснює даний вірш, здатні пройти крізь різні оболонки всесвіту і зрештою розкрити свою духовну тотожність в абсолютній атмосфері духовного існування.

Шріла Джіва Ґосвамі каже, що усі всесвіти, кожен з яких вкритий сімома оболонками, зібрані разом у групи. Сфера води лежить поза сімома шарами всесвіту, серед яких кожен наступний вдесятеро товщий проти попереднього. Бог- Особа, що творить усі ці всесвіти під час Свого віддиху, лежить понад цим скупченням усесвітів. Вода Причинового океану відмінна від води, яка вкриває всесвіти. Вода, що вкриває всесвіт, матеріальна, а вода Причинового океану духовна. Отож згадану у вірші водну оболонку вважають за оболонку оманного его всіх живих істот. Змальоване тут поступове звільнення від усіх матеріальних оболонок    —    це поступове звільнення від заснованих на оманному егоїзмі уявлень щодо грубого матеріального тіла і чимдалі більше занурення в тонке тіло аж до моменту, коли істота отримує чисте духовне тіло в абсолютному царстві Бога.

Шріла Шрідгара Свамі підтверджує, що частина матеріальної природи, яку Господь приводить в рух, називається махат-таттва. Окрема частина махат-таттви    —    це оманне его. Частка оманного его    —    звукова вібрація, а частка звуку    —    це атмосферне повітря. Частина цього повітря трансформується у форми, а форми становлять енерґію електрики та тепла. Тепло породжує запах землі, який дає початок самому грубому елементу землі. Усе це разом утворює космічне проявлення. Діаметр проявленого космосу оцінюють у шість з половиною мільярдів кілометрів. Далі йдуть оболонки всесвіту. Товщину першого шару обчислюють у сто тридцять мільйонів кілометрів, а за першим шаром ідуть одна по одній оболонки осяйного вогню, повітря та ефіру, кожна наступна вдесятеро товща від попередньої. Безстрашний відданий Господа проникає крізь них усі і зрештою досягає абсолютної атмосфери, де все має однаково духовну тотожність. Далі відданий входить на одну з планет Вайкунтг і там, отримавши таке саме тіло, як у Господа, виконує любовне трансцендентне служіння Йому. Це вершина досконалости відданого служіння. Немає нічого вищого, чого може бажати чи досягнути досконалий йоґ.

ПОЯСНЕННЯ: Поза небесною (ефірною) оболонкою є тонкі оболонки, що скидаються на оболонки всесвіту з грубих елементів. Грубі оболонки розвиваються із складових, з яких утворені ці тонкі причини. Отож йоґ чи відданий, звільняючись від грубих елементів, позбувається і тонких причин, як-от запаху (який сприймають чуттям нюху). Таким чином чиста духовна іскра, жива істота, цілковито очищується від матеріальної скверни і стає достойна увійти до царства Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Чисте самоусвідомлення, як ми вже говорили не раз,    —    це стан чистої свідомости, в якому істота розуміє, що вона вічний слуга Господа. Таке усвідомлення дає істоті змогу повернутися до свого відначального становища трансцендентного любовного служіння Господеві. Докладніше це пояснює наступний вірш. Цього рівня трансцендентного любовного служіння Господеві, без ніякого розрахунку на якусь винагороду від Нього, можна досягнути, очистивши матеріальні чуття і повернувши їх до відначального чистого стану. Даний вірш радить, як очистити чуття засобами йоґи: грубі чуття треба розчинити в ґуні невігластва, а тонкі    —     у ґуні страсти. Розум належить до ґуни добра і зветься тому девамайа, тобто «божественний». Цілковито очистити розум може лише той, хто розвинув тверду переконаність, що він вічний слуга Господа. Отже, піднятись на рівень добра ще не означає вийти з-під впливу матеріальних ґун. Потрібно піднятись вище за матеріальне добро і прийти на рівень чистого добра, васудева-саттви. Рівень васудева-саттви дає змогу ввійти у царство Бога.

Стосовно цього можна відзначити також, що, хоча описаний тут спосіб поступового звільнення відданого цілком авторитетний, для нинішньої епохи він неможливий, тому що люди здебільшого незнайомі з практикою йоґи. Так звана йоґа професійних популяризаторів йоґи можливо і дає якусь користь тілові, однак такі мізерні досягнення не допоможуть людині досягти згаданого тут духовного звільнення. П’ять тисяч років тому, коли суспільний устрій цілком відповідав ведичному ідеалові, описаний у цих віршах метод йоґи знав кожен. Тоді всі, і насамперед брахмани та кшатрії, навчалися цього трансцендентного мистецтва під керівництвом духовного вчителя, живучи далеко від дому і дотримуючись обітниці брахмачар’ї. Але сучасній людині не під силу опанувати цю йоґу.

Тому Господь Чайтан’я полегшив цей шлях, зробивши його доступним для всіх, хто бажає стати відданим за нашого часу. Кінцевий результат, до якого приводить нинішній метод, залишається той самий. Найголовніше на цьому шляху    —    це насамперед зрозуміти першорядну важливість бгакті-йоґи. Живі істоти в різних видах життя відбувають свій визначений термін ув’язнення в тому чи іншому тілі відповідно до своєї корисливої діяльности та її наслідків. Але якщо у ході своєї діяльности істота нагромаджує якісь заслуги в бгакті-йозі, вона з безпричинної ласки Господа та духовного вчителя зможе зрозуміти важливість відданого служіння. Господь Сам допомагає щирій душі, посилаючи до неї істинного духовного вчителя, Свого представника. Своїми настановами такий духовний вчитель сіє в її серці насінину бгакті-йоґи. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу радить відданому посіяти в своєму серці насінину бгакті-йоґи і плекати її, поливаючи водою слухання та оспівування святого імені, слави Господа тощо. Цей простий метод    —    без образ слухати й оспівувати святе ім’я Господа    —    підніматиме відданого з рівня на рівень і швидко приведе до звільнення. В оспівуванні святого імені Господа є три рівні. Перший    —     повторення святого імені з образами. Другий    —    це вже повторення тіні святого імені, а третій    —    це рівень, на якому святе ім’я Господа повторюють без образ. Вже на другому рівні, коли відданий повторює тінь святого імені, переходячи від образливого повторення до повторення без образ, до нього само собою приходить звільнення. А на рівні оспівування без образ відданий дійсно входить у царство Бога, хоча зовні він ще може перебувати в матеріальному світі. Для того щоб прийти на рівень оспівування без образ, треба мати на увазі ось що.

Коли ми кажемо, що треба слухати та оспівувати славу Крішни, то мова йде не тільки про святе ім’я Господа, як- от Рама чи Крішна (чи впорядковано зібрані разом шістнадцять імен: Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе). Мова йде також про те, що треба читати й слухати «Бгаґавад- ґіту» та «Шрімад-Бгаґаватам» в товаристві відданих. Завдяки такій практиці, що лежить в основі бгакті-йоґи, насінина відданости у серці проросте і, якщо її реґулярно підливати згаданим вище способом, почне розвиватись. За дбайливого догляду ліана бгакті-йоґи так виросте, що пройде крізь оболонки всесвіту, про які йшлося у попередніх віршах, досягне залитого сяйвом неба брахмаджйоті і ростиме не спиняючись далі й далі, аж доки доросте до духовного неба з незліченними духовними планетами    —    Вайкунтгалоками. Над усіма цими планетами розміщена Крішналока, Ґолока Вріндавана,    —    ліана входить на цю планету і тут знаходить собі сховок біля лотосових стіп Господа Шрі Крішни, відначального Бога-Особи. Коли відданий досягає лотосових стіп Господа Крішни на Ґолоці Вріндавані, рослина, яку підливали слуханням та читанням, а також повторенням святого імені в чистій відданості, починає плодоносити. Її плоди    —    це любов до Бога, і відданий відчутно насолоджується смаком цих плодів, навіть хоча він сам у матеріальному світі. Зрілими плодами любови до Бога посмакують тільки віддані, які постійно підливають описаним вище способом свою рослину відданости. Але в своїх зусиллях відданий повинен пильнувати, щоб ця виплекана парость не загинула. Треба мати на увазі ось що.

1) Образу стіп чистого відданого можна порівняти до навіженого слона. Якщо такий слон увірветься в чудовий сад, він його до цурки винищить.

2) Треба якнайпильніше стерегтися таких образ проти стіп чистих відданих. Треба діяти, як садівник, що, захищаючи лозину, обгороджує її з усіх боків.

3) Коли зрошують якусь рослину, довкола неї нерідко ростуть бур’яни. Якщо їх не виполювати, вони можуть заглушити головну рослину    —    ліану бгакті-йоґи.

4) Ці бур’яни являють собою бажання матеріальної насолоди, бажання злитися з Абсолютом, позбувшись індивідуальности, а також численні інші бажання, пов’язані з релігією, поліпшенням економічного стану, чуттєвою насолодою та звільненням.

5) Є багато інших бур’янів, як то: недотримання приписів явлених писань, безглузда діяльність, вбивство тварин, жадання матеріальної вигоди, престижу та поклоніння.

6) Якщо не дбати про рослину бгакті-йоґи належним чином, то вода, якою ми її підливаємо, може просто живити бур’яни. Це припинить ріст основної рослини, і вона не дасть бажаного плоду    —    любови до Бога.

7) Отже, відданий повинен старанно виполювати всілякі бур’яни, щойно вони проростають. Тільки тоді головна рослина ростиме без перешкод і буде здорова.

8) Якщо відданий діятиме таким чином, він навіть у цьому житті зможе насолодитися плодом любови до Бога і практично жити разом з Господом Крішною, маючи змогу бачити Господа щомиті.

Найвища досконалість    —    це насолоджуватись життям у товаристві Господа. Той, хто звідав цього смаку, вже не прагне жодних тимчасових утіх матеріального світу, в жодній формі.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші варто відзначити вираз ґатім̇ бга̄ґаватім. Розчинитися у сяйві Парабрахмана, Верховного Бога-Особи, як прагнуть імперсоналісти-брахмаваді, не означає досягнути досконалости бга̄ґаватім. Бгаґавата ні за яких умов не погодиться розчинитись у безособистісному промінні Господа    —    він прагне завжди одного: особисто спілкуватися з Верховним Господом на одній з Вайкунтг, духовних планет у духовному небі. Усе духовне небо, що в ньому матеріальне небо з усіма всесвітами становить якусь незначну частку, сповнене незліченних планет, Вайкунтг. Призначення відданого (бгаґавати) полягає в тому, щоб увійти на одну з планет Вайкунтги, на кожній з яких Бог-Особа в одному зі Своїх незліченних особистісних поширень насолоджується в товаристві незліченних чистих відданих. Коли зумовлені душі відданим служінням звільняються з матеріального світу, вони потрапляють на ці планети. Але вічно звільнених душ незрівнянно більше як зумовлених душ у матеріальному світі, і вічно звільнені душі на Вайкунтгах ніколи не завдають собі клопоту відвідувати сповнений страждань матеріальний світ.

Імперсоналісти прагнуть злитися з безособистісним сяйвом тіла Верховного Господа, брахмаджйоті, але не мають жодного уявлення про любовне віддане служіння Господеві в Його особистісній формі у духовному світі; тому їх порівнюють з певною породою риб, які народжуються у річках чи струмках, але міґрують до океану. Ця риба не може лишитися в океані назавжди: бажання насолоджувати свої чуття жене її назад у річки та струмки на нерест. Так само, коли матеріаліст втрачає надію зажити насолоди в матеріальному світі, в нього іноді виникає бажання досягти безособистісного звільнення    —    розчинитися у Причиновому океані чи в безособистісному сяйві брахмаджйоті. Однак ні Причиновий океан, ні безособистісне сяйво брахмаджйоті не можуть дати істоті вищої заміни для чуттєвої діяльности та спілкування. Тому імперсоналіст знову падає в рабські умови матеріального світу, де невгамовне бажання чуттєвої діяльности знову затягує його у вир народжень та смертей. Натомість жоден відданий, що, залучивши свої чуття до трансцендентного відданого служіння, увійшов у царство Бога і спілкується там із звільненими душами та Богом-Особою, ніколи не привабиться рабськими умовами матеріального світу.

Це саме каже і Господь у «Бгаґавад-ґіті» (8.15): «Великі махатми, чи бгакті-йоґи, діставши змогу спілкуватися зі Мною, ніколи не повертаються до матеріального світу, тлінної обителі нещасть». Отже, найвища досконалість життя    —   це спілкуватися з Богом, нічого вищого немає. Поринувши в служіння Господу, бгакті-йоґ не приваблюється ні до якого іншого методу звільнення, як то ґ’яна чи йоґа. Чистий відданий стовідсотково відданий Господеві і не має жодного іншого бажання.

У цьому вірші треба відзначити також інші два слова: ш́а̄нтам та а̄нандам. Ці два слова означають, що віддане служіння Господеві реально наділяє відданого двома важливими дарами    —    вмиротвореністю і вдоволеністю. Імперсоналісти прагнуть стати єдиними з Всевишнім, або, іншими словами, хочуть стати Всевишнім. Однак це просто мана. Йоґи- містики здобувають містичні сили, але це тільки ускладнює їм життя, тому в них немає ні вмиротворення, ні задоволення. Отже, ні імперсоналісти, ні йоґи не можуть бути справді вмиротворені й задоволені, тоді як відданий, спілкуючись із довершеним цілим, досягає цілковитого вмиротворення й задоволення. Тому відданого не приваблює ні розчинення в Абсолюті, ні містичні сили.

Той, хто набув любови до Бога, досягає повної свободи від усіх інших потягів. Зумовлену душу пориває стільки бажань: прославитись своєю праведністю, стати багатієм, насолоджуватись, як ніхто інший, або стати Самим Богом чи здобути містичні сили й чинити чудеса, що завгодно дістаючи й роблячи. Однак той, хто хоче стати справжнім відданим і пробудити закладену в ньому любов до Бога, повинен відкинути всі ці бажання. Неочищений відданий прагне відданим служінням досягнути всіх вищезгаданих речей, але чистий відданий не має й тіні такого забруднення: ні матеріальних бажань, ні безособистісної філософії, ні прагнення містичних сил. Любови до Бога можна набути чистим відданим служінням, тобто свідомою безкорисливою діяльністю задля об’єкта любови відданого    —    Бога-Особи.

Простіше кажучи , той , хто хоче досягнути любови до Бога, повинен відмовитись від усіх бажань матеріальної насолоди, відмовитись від поклоніння будь-яким півбогам і присвятити себе поклонінню Верховному Богові-Особі. Він повинен викинути з думки безглузду ідею стати єдиним з Господом і бажання володіти якимись чудотворними силами, щоб зажити примарної земної слави. Єдине заняття і бажання чистого відданого    —    це служити Господеві для Його задоволення, не сподіваючись ніякої винагороди. Ось така діяльність приведе до любови до Бога , тобто на рівень ш́а̄нтам та а̄нандам, за які йдеться у цьому вірші.

ПОЯСНЕННЯ: Обидва описані способи досягнути духовного неба і таким чином вивільнитися з матеріального рабства    —    тобто і прямий шлях безпосередньо до царства Бога, і поступовий шлях від одної вищої планети всесвіту до іншої    —    викладено саме так, як вчать Веди. У Ведах щодо цього сказано: йада̄ сарве прамучйанте ка̄ма̄ йе ’сйа хр̣ді ш́ріта̄х̣/атга мартйо ’мр̣то бгаватй атра брахма самаш́нуте («Бріхад-аран’яка Упанішада» 4.4.7) і те ’рчір абгісамбгаванті («Бріхад - аран’яка Упанішада» 6.2.15)     —     «Ті , хто цілковито звільнився від матеріальних бажань    —    хвороби серця, можуть подолати смерть і через планети Арчі увійти в царство Господа». Ці вислови Вед повністю відповідають повчанням «Шрімад-Бгаґаватам». Крім того, Шукадева Ґосвамі засвідчує достовірність «Шрімад-Бгаґаватам», вказуючи, що цю істину відкрив Господу Брахмі, найпершому авторитету з ведичної мудрости, Сам Верховний Бог-Особа, Господь Шрі Крішна, Ва̄судева. Учнівська послідовність переказує, що Веди повідав Брахмі Господь Крішна, Брахма передав їх Нараді, Нарада    —    В’ясадеві, В’ясадева    —    Шукадеві Ґосвамі і так далі. Таким чином, усі авторитети тримаються спільної думки. Істина вічна, а тому не може бути якихось нових думок про те, що таке істина.

Лише через учнівську послідовність можна оволодіти знанням Вед. Ведичну мудрість неможливо пізнати за допомогою великої вчености, ерудованости, новомодних тлумачень світських вчених. Істина є істина: до неї нічого не можна додати і від неї нічого не можна відняти. Зрештою, якийсь авторитет визнає кожен. Сучасні вчені так само грають для звичайних людей роль авторитетів з наукових істин. Звичайна людина тримається думки вчених. Це означає, що звичайна людина так само визнає авторитети. Таким чином отримують і ведичне знання. Звичайна людина не може сперечатися щодо чогось поза небом чи поза межами всесвіту. Вона повинна прийняти твердження Вед, розуміючи їх так, як їх пояснюють в авторитетній учнівській послідовності. У «Бгаґавад-ґіті», в четвертій главі, дано такий самий метод для осягнення самої «Ґіти». Якщо людина нехтує авторитетом ачарій, її пошуки описаної в Ведах істини будуть марні.

ПОЯСНЕННЯ: Як з’ясовує наступний вірш, віддане служіння, безпосередній метод бгакті-йоґи,    —    це єдиний абсолютний і всесприятливий спосіб звільнитися з пастки матеріального існування. Є багато кружних шляхів, щоб звільнитися з матеріального світу, проте жоден з них не може рівнятися своєю легкістю й силою з методом бгакті-йоґи. Ґ’яна, йоґа й інші суміжні з ними методи не можуть самі по собі дати звільнення. Ці методи допомагають людині по численних роках піднятися на рівень бгакті-йоґи. У «Бгаґавад-ґіті» (12.5) сказано: ті, хто має прив’язаність до безособистісного аспекту Абсолюту, стикаються на своєму шляху до бажаної цілі з численними труднощами; а філософи-емпірики, які своїми силами шукають Абсолютну Істину, тільки по багатьох народженнях усвідомлюють, що немає нічого й нікого вищого за Ва̄судеву (Б.-ґ. 7.19). Що ж стосується різних систем йоґи, «Бгаґавад-ґіта» (6.47) також зазначає, що найвищий серед усіх містиків, які прагнуть досягнути Абсолютної Істини,    —    той, хто завжди заглиблений у служіння Господеві. А завершальна настанова «Бгаґавад-ґіти» (Б.-ґ. 18.66) радить цілковито віддатися Господеві, відкинувши будь-яку іншу діяльність і всілякі інші методи самоусвідомлення та звільнення з матеріальних пут. І призначення всіх ведичних писань    —    так чи інакше спонукати читача взятися до трансцендентного любовного служіння Господеві.

Як ще раніше пояснено в «Шрімад-Бгаґаватам» (у Першій пісні), найвища форма релігії    —    це або безпосередньо бгакті-йоґа, або методи, які зрештою приводять до бгакті- йоґи, вільної від найменших слідів корисливої діяльности. Усі інші методи тільки марнують час людини, яка їх практикує.

Шріла Шрідгара Свамі та інші ачар’ї, як, наприклад, Джіва Ґосвамі , погоджуються на тому , що бгакті - йоґа    —    це не тільки простий , легкий , природний і вільний від зайвих ускладнень метод, але разом з тим і єдине джерело щастя для людини.

ПОЯСНЕННЯ: Шрі Шукадева Ґосвамі посилається на найвищий авторитет з Вед, Господа Брахму. Господь Брахма    —     це Господнє втілення, що керує однією з якостей природи. Брахмаджі отримав науку Вед на самому початку творіння. Хоча Брахмаджі випало почути ведичні настанови від Самого Бога-Особи, для того щоб задовольнити допитливість усіх майбутніх дослідників Вед, Брахма проштудіював Веди три рази, як ведеться між учених. Він вивчав Веди дуже пильно, зосереджуючись на їхній меті, і, прискіпливо дослідивши весь шлях ведичного розвитку, він встановив, що найвища досконалість усієї релігії    —    це стати чистим, бездомісним відданим Верховного Бога-Особи Шрі Крішни. Це збігається з завершальною настановою «Бгаґавад-ґіти», яку дає Сам Бог-Особа. Отож цей висновок Вед визнають усі ачар’ї, а ті, хто заперечує його,    —    просто веда-ва̄да-рата, як пояснено в «Бгаґавад-ґіті» (2.42).

ПОЯСНЕННЯ: Найголовніший арґумент звичайної людини такий: якщо ми не можемо бачити Господа на свої очі, як ми можемо віддатися Йому чи виконувати трансцендентне любовне служіння Йому? Таким людям Шріла Шукадева Ґосвамі дає в цьому вірші практичну пораду, як переконатись в існуванні Господа за допомогою інтелекту і чуттів. Господа справді неможливо сприйняти нашими теперішніми матеріальними чуттями, однак якщо людина завдяки своєму бажанню виконувати волю Господа і практичному служінню набуває переконаности в Господньому існуванні, Господь зі Своєї милости дарує їй прозріння. Тоді такий чистий відданий може простежувати присутність Господа завжди і в усьому. Він усвідомлює, що через інтелект ми отримуємо вказівки від Параматми, повного поширення Господа.

Присутність Параматми в собі усвідомити не так важко, це на силі зрозуміти навіть звичайна людина. Ось як це можна зробити. Спочатку треба відчути свою сутність і зрозуміти: «я існую». Можливо, одразу це відчути не вдасться, однак, трохи подумавши, можна збагнути, що ми не тіло. Людина в стані усвідомити, що її рука, нога, голова, волосся та будь-які члени тіла    —    це все лише складові частини її тіла, а тому вважати руку, ногу, голову тощо за самого себе немає сенсу. Отже, просто застосувавши інтелект, людина спроможна відрізнити себе від інших речей, які вона бачить. З цього природно випливає, що жива істота, людина чи тварина,    —    це споглядач, який споглядає те, що поза ним. Між споглядачем і об’єктом споглядання є відмінність. Далі, доклавши трохи розуму, нескладно збагнути, що жива істота, яка за допомогою звичайного зору спостерігає навколишній світ, не здатна ні бачити, ні рухатись незалежно. Усі наші дії і відчуття, навіть найзвичайніші, цілковито залежать від різних форм енерґії, яку в різних поєднаннях надає в наше розпорядження природа. У нас є п’ять чуттів сприйняття: 1) слух, 2) дотик, 3) зір, 4) смак, 5) нюх, а також п’ять чуттів дії: 1) руки, 2) ноги, 3) голосовий апарат, 4) органи випорожнення і 5) дітородні органи, і крім того три тонкі чуття: 1) розум, 2) інтелект і 3) его    —    разом тринадцять чуттів, і всі ці чуття ми отримуємо від природи внаслідок різних перетворень та поєднань її грубих і тонких енерґій. Так само очевидно, що об’єкти чуттєвого сприйняття    —    це просто результат нескінченних трансформацій і сполучень природної енерґії в різних формах, які вона прибирає. Це незаперечно доводить, що звичайна жива істота нездатна діяти чи сприймати світ незалежно, і, взявши до уваги, що ми виразно відчуваємо зумовленість свого буття енерґією природи, ми приходимо до висновку, що той, хто споглядає світ,    —    це дух, а чуття і їхні об’єкти    —    матеріальні. Духовність природи споглядача виявляється в нашому незадоволенні своєю обмеженістю матеріально зумовленого існування. Це відрізняє дух від матерії.

Деякі люди висувають не вельми розумний арґумент, що здатність бачити і діяти розвиває на певній стадії матерія. Проте такі арґументи неприйнятні, тому що ніхто ще не зміг експериментально довести, що матерія спроможна породити живу істоту. А обіцянки, навіть найгарніші,    —    це не доказ. Балачки про те, що в майбутньому матерія перетвориться в дух,    —    просто дурниці, бо ще ніде в світі матерія не розвивала здатности бачити чи рухатися. Отже, немає сумніву в тому, що матерія й дух    —    це дві різні сутності. До цього висновку можна прийти за допомогою інтелекту.

Міркуючи далі, ми стаємо перед фактом, що, хоч би що ми бачили, все це залишалось би мертвою інформацією, якби не було того, хто користується інтелектом і керує ним. Інтелект виконує роль вищого авторитета, керуючи діяльністю живої істоти: без нього істота не може ні бачити, ні рухатися, ні їсти, ні діяти взагалі. Людина, яка не може користуватися інтелектом, божеволіє. Отже, жива істота залежить від інтелекту, тобто від проводу якоїсь вищої живої істоти. Цей інтелект пронизує все. Кожна жива істота має власний інтелект, і цей інтелект, що дає істоті вказівки певного вищого авторитета, подібний до батька, що настановляє сина. Цей вищий авторитет, завжди присутній в кожній живій істоті,    —    це Наддуша.

На цьому етапі нашого дослідження треба розглянути таке питання: з одного боку, ми усвідомлюємо, що все наше сприйняття світу і всі наші дії зумовлені матеріальною природою, але водночас ми звичайно відчуваємо і кажемо: «Я бачу, я роблю». Виходячи з цього, можна зробити висновок: наші матеріальні органи чуття і дії функціонують тому, що ми ототожнюємо себе з матеріальним тілом, а вищий принцип    —    «Над-Я», Наддуша,    —    керує діяльністю цього тіла і забезпечує виконання нашого бажання. За допомогою Наддуші у формі інтелекту, ми можемо або провадити дослідження далі і пробувати діяти на основі нашого висновку «я не тіло», або можемо з власної волі й далі помилково ототожнювати себе з матерією, вдаючи з себе володарів і незалежних вершителів своєї долі. Наша свобода полягає у виборі між бажанням залишатись у невігластві хибних матеріальних уявлень і бажанням виробити істинні, духовні уявлення. Істинне, духовне розуміння розвинути нескладно. Треба тільки визнати «Над-Я» (Параматму) за свого друга і провідника і підпорядкувати свій інтелект вищому інтелекту Параматми. І «Над-Я», і індивідуальне «я» є дух, а отже Наддуша і індивідуальна душа якісно єдині і відмінні від матерії. Водночас «Над-Я» і індивідуальне «я» не можна ставити на один рівень, тому що «Над-Я» скеровує індивідуальне «я», наділяє його інтелектом, а індивідуальне «я» діє під проводом «Над-Я» (і тільки в цьому разі воно діє правильно). Індивідуальна душа цілковито залежить від проводу Наддуші, тому що без Її проводу індивідуальне «я» не спроможне ні бачити, ні чути, ні мислити, ні відчувати, ні бажати    —    не спроможне ні на що.

Так здоровий глузд приводить нас до висновку, що існує три сутності: матерія, дух і Наддух. Якщо ми тепер звернемося до «Бгаґавад-ґіти», тобто до інтелекту Вед, ми зможемо поглибити своє розуміння, з’ясувавши, що і матерія, і індивідуальний дух, і Наддух залежні від Верховного Бога-Особи. Наддух    —    це часткове проявлення, повна частка, Верховного Бога-Особи. «Бгаґавад-ґіта» з’ясовує, що Верховний Бог-Особа панує над усім матеріальним світом за посередництвом просто одного зі Своїх часткових проявлень. Бог великий, Його роль не можна зводити просто до виконання бажань індивідуальних душ, а тому «Над-Я» не можна вважати повним проявом Верховного «Я», Пурушоттами, Абсолютного Бога-Особи. Самоусвідомлення індивідуального «я» починається з усвідомлення «Над-Я». Розвиваючись на шляху самоусвідомлення далі, можна за допомогою інтелекту, авторитетних явлених писань і, найважливіше, милости Самого Господа усвідомити Верховного Бога-Особу. Основи розуміння Бога-Особи Шрі Крішни дає «Бгаґавад- ґіта», а «Шрімад-Бгаґаватам» пояснює науку про Бога далі. Отже, якщо ми будемо рішучі і молитимем про милість володаря нашого інтелекту, що перебуває в нашому тілі, наче птах поруч з іншим птахом на одному дереві тіла (за прикладом з Упанішад), то, безумовно, знання, явлене в Ведах, відкриє нам свій смисл і ми без труднощів осягнемо Верховного Бога-Особу, Ва̄судеву. Тому, як сказано в «Бгаґавад- ґіті» (7.19), мудра людина, протягом багатьох життів присвячуючи свій інтелект таким роздумам, віддається лотосовим стопам Ва̄судеви.

ПОЯСНЕННЯ: Шріла Шукадева Ґосвамі починає цей вірш словом тасма̄т («тому»), бо в попередньому вірші він уже пояснив, що до спасіння веде тільки один усесприятливий шлях    —    піднесений шлях бгакті-йоґи. Є різні методи, які складають практику бгакті-йоґи: слухання, повторення, пам’ятування, служіння лотосовим стопам Господа, поклоніння, піднесення молитов, любовне служіння Господеві, дружні стосунки з Господом і офірування Господеві всього, що відданий має. Усі ці дев’ять методів авторитетні, і всі разом або кілька з них, або навіть один з них можуть привести щирого відданого до бажаного успіху. Однак перший з цих дев’яти методів, слухання,    —    це найважливіший елемент на шляху бгакті-йоґи. Якщо людина слухає мало або неправильно, ніякі інші методи не допоможуть їй духовно проґресувати. Усі ведичні писання, що їх уклали такі авторитети, як В’ясадева, могутнє втілення Господа, для того й призначені, щоб їх слухати. Господь є Наддуша у всьому, як ми з’ясували, а отже треба завжди і всюди слухати про Нього та уславлювати Його. Це    —    обов’язок людини, який відрізняє її від інших істот. Якщо людина відмовляється слухати про Верховного Бога-Особу, їй доводиться слухати нісенітниці, які передають за допомогою створених руками людини пристроїв. У самій по собі техніці немає нічого поганого, тому що її можна використати на те, щоб слухати про Господа. Але техніка, яку використовують на ниці цілі, призводить нині до швидкої деґрадації людського суспільства. У цьому вірші сказано, що людина зобов’язана слухати про Бога. Адже саме для цього створені «Бгаґавад-ґіта» і «Шрімад- Бгаґаватам». Інші живі істоти, на відміну від людини, позбавлені цієї можливости слухати ведичні писання. Якщо люди слухатимуть ведичні писання, їм не загрожуватиме небезпека стати жертвами гріховного звуку, що йде від безпутних людей, які намагаються стягнути суспільство на дно.

Почуте закріпляють повторенням. Той, хто з повною увагою слухає з досконалого джерела, набуває переконаности щодо існування всепронизуючого Бога-Особи і розвиває натхненне бажання уславлювати Господа. Усі великі ачар’ї    —    як-от Рамануджа, Мадгва, Чайтан’я, Сарасваті Тгакура, а в інших країнах Магомет, Христос та інші    —    завжди і повсюди безнастанно оспівували славу Господа. Господь всепронизуючий, а тому важливо уславлювати Його завжди і всюди. Для уславлення Господа немає ніяких обмежень ні в часі, ні у просторі. Це санатана-дгарма чи бгаґавата-дгарма. Санатана означає «вічно, завжди і всюди». Бгаґавата означає «пов’язане з Бгаґаваном, Господом». Господь    —    абсолютний повелитель часу і простору, а тому у всьому світі треба слухати, уславлювати і пам’ятати Його святе ім’я. І тоді прийдуть омріяні мир і процвітання, яких так прагнуть усі люди світу. Слово ча вказує на всі інші згадані вище методи, чи елементи, бгакті-йоґи.

ПОЯСНЕННЯ: Люди страждають через те, що їхні уявлення про мету життя забруднені бажанням панувати над природними багатствами. Чим захланніше людство експлуатує природні ресурси задля задоволення чуттів, тим сильніше воно заплутується в путах ілюзорної, матеріальної енерґії Господа. Таким чином біди світу не поменшуються, а тільки побільшуються. Господь постачає людині все потрібне для життя: збіжжя, молоко, фрукти, деревину, камінь, цукор, шовк, коштовності, бавовну, сіль, воду, овочі тощо    —    в кількості, достатній, щоб нагодувати і забезпечити все людство, а також усіх інших істот на кожній планеті всесвіту. Це джерело невичерпне, і від людини вимагається лише мінімум зусиль, щоб отримати все потрібне. Машини, верстати, велетенські металурґійні заводи, призначені забезпечувати штучний комфорт, насправді людині не потрібні. Штучне нарощування потреб ніколи не зробить життя зручним    —    щасливою людина буде тоді, коли житиме просто і мислитиме піднесено. І в цьому вірші Шукадева Ґосвамі підказує, як людина може досягнути найвищої досконалости в мисленні: треба вдосталь слухати «Шрімад-Бгаґаватам». Для людей епохи Калі, що вже втратили здатність бачити життя таким, яке воно є, «Шрімад- Бгаґаватам» служить за смолоскип, який осяває істинний шлях.

Шріла Джіва Ґосвамі Прабгупада відзначає в своїх коментарях вжите у цьому вірші слово катга̄мр̣там. Він вказує, що нектарне послання Бога-Особи    —    це «Шрімад-Бгаґаватам». Достатньою мірою слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам», можна очистити від скверни свої уявлення про мету життя, тобто позбутись прагнення панувати над матерією. Таким чином «Шрімад-Бгаґаватам» дає нагоду людям усього світу досягнути мирного життя у знанні і блаженстві.

Чистий відданий Господа черпає велику насолоду з будь- якого опису святого імені Господа, Його величі, якостей, оточення і т. д. Такі оповіді радо слухали великі віддані    —     Нарада, Хануман, Нанда Махараджа та інші жителі Вріндавани, а тому такі перекази поза сумнівом трансцендентні і дають велику насолоду душі.

Шріла Шукадева Ґосвамі запевняє тут: той, хто реґулярно слухає спочатку послання «Бгаґавад-ґіти», а потім «Шрімад-Бгаґаватам», прийде до Бога-Особи і буде виконувати трансцендентне любовне служіння Йому на духовній планеті Ґолока Вріндавана, що скидається на велетенський лотос.

Отже, якщо за радою цього вірша відразу стати на шлях бгакті-йоґи і вдосталь слухати трансцендентне послання Господа, цей прямий метод сам усуне матеріальне забруднення і не буде жодної потреби медитувати на Господній безособистісний аспект вірат. А якщо хтось практикує бгакті- йоґу і не очищується від матеріальної скверни, він напевно несправжній відданий. Такому лицеміру жоден засіб не допоможе звільнитися з матеріального рабства.