Спогади про Господа Крішну

ПОЯСНЕННЯ: Уддгава від самої появи на світ був природжений відданий Господа Крішни. Він був ніт’я-сіддга, або звільнена душа. Йдучи за своїм природним потягом, він служив Господу Крішні з самого дитинства. Його ляльками були фігурки Господа Крішни, які він вдягав, годував і яким він поклонявся. Таким чином він був завжди занурений у трансцендентну свідомість. Такі ознаки вічно звільненої душі. Вічно звільнена душа    —    це відданий Господа, який ніколи Його не забуває. Людина живе для того, щоб відродити свої вічні стосунки з Господом. Всі релігійні приписи покликані пробудити бажання служити Господу, яке дрімає в кожній істоті. Чим швидше настає це пробудження, тим швидше людина досягає мети свого життя. Дитина, якій пощастило народитися в родині хороших відданих, з ранніх років має багато можливостей служити Господу, тому душа, яка вже досягнула високого рівня у відданому служіння, дістає нагоду з’явитися на світ у такій праведній сім’ї. Це каже і «Бгаґавад-ґіта» (6.41): ш́учіна̄м̇ ш́рімата̄м̇ ґехе йоґа-бграшт̣о ’бгіджа̄йате    —    навіть впалий відданий дістає можливість народитись у сім’ї або шляхетного брахмани, або заможного комерсанта. Вже саме народження в таких сім’ях дає хорошу можливість відродити свідомість Бога, бо в таких родинах реґулярно поклоняються Господу Крішні і дитина може наслідувати ці обряди, що мають назву арчана.

Система панчаратріки рекомендує як основний метод виховання храмове поклоніння, за допомогою якого неофіт вчиться віддано служити Господу. Махараджа Парікшит в дитинстві також грався фігурками Крішни. В Індії в добропорядних сім’ях і нині дітям дають фігурки Господа Крішни чи Рами, чи іноді півбогів, щоб діти розвивали бажання служити Господу. З милості Господа наші батьки також дали нам таку можливість, і наше життя з самого початку було нерозривно пов’язане з служінням Господу.

ПОЯСНЕННЯ: Трансцендентне служіння Господу не має нічого спільного з земними почуттями. Бажання відданого служити Господу не тільки ніколи не слабшає, а навпаки, постійно зростає. У світському житті людині похилого віку дають можливість залишити службу й піти на спочинок. Однак у трансцендентному служінні Господу ніхто не йде на пенсію, навпаки, з роками бажання служити у відданого тільки росте. Трансцендентним служінням неможливо пересититись, тому ніхто не відчуває бажання піти на спочинок. Коли на якійсь світській роботі людина відчуває втому після важкої фізичної праці, їй дають можливість відпочити, але в трансцендентному служінні втоми не існує, тому що воно духовне і відбувається не на тілесному рівні. Фізична робота поступово стає важчою і важчою, коли тіло старіє, але дух не старіє, і тому служіння на духовному рівні ніколи не приносить втоми.

Уддгава, безсумнівно, постарів, але це не означає, що постаріла його душа. Він служив Крішні на трансцендентному рівні, і з роками Його бажання служити тільки стало більш зрілим. Коли Відура запитав його про Господа Крішну, він одразу ж поринув у згадки про Господа і забув про своє фізичне оточення. Це ознака чистого відданого служіння Господу (лакшан̣ам̇ бгакті-йоґасйа...), як згодом на сторінках «Шрімад-Бгаґаватам» пояснить Господь Капіла Своїй матері Девахуті.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Відура запитав про Крішну, Уддгава немов прокинувся віді сну. Здавалось, він шкодує, що якийсь час не думав про лотосові стопи Господа. Він одразу ж занурився у спогади про лотосові стопи Господа Крішни, і йому на пам’ять прийшли згадки про все його трансцендентне любовне служіння Господу. Від цих спогадів він відчув такий самий екстаз, який він відчував у присутності Самого Господа. Господь абсолютний, і тому між згадками про Нього і Його особистою присутністю немає ніякої різниці. Отож Уддгава на якийсь час занімів, а тоді впав в екстаз, що, як було видно, ставав дедалі сильніший. Почуття екстазу проявляються тільки в Господніх відданих, які перебувають на високому рівні служіння. Існує вісім різновидів трансцендентних змін у тілі: сльози, дрож, піт, збудження, серцебиття, переривчастий подих і таке інше. Відура побачив в Уддгави всі ці ознаки.

ПОЯСНЕННЯ: Відура був досвідчений відданий Господа і тому, спостерігши ознаки якнайвищої відданості, переконався, що Уддгава досягнув досконалості любові до Бога. Екстатичні зміни в тілі відданого    —    це прояв щирих почуттів на духовному рівні, а не щось роблене і натреноване. У відданому служінні існує три рівні розвитку. На першому рівні відданий вчиться виконувати засади, які реґламентують віддане служіння, на другому він досягає постійності у відданому служінні і діє з глибоким розумінням, а на найвищому рівні він починає відчувати трансцендентний екстаз, який проявляється в тілесних перемінах. Дев’ять різновидів відданого служіння    —    слухати про Господа, оспівувати і пам’ятати Його і т. д.,    —    це початок розвитку відданості. Коли учень реґулярно слухає про велич і діяння Господа, це починає очищати його серце від забруднення. Чим більше учень очищується, тим більше він втверджується у відданому служінні. Поступово його служіння набуває постійності, тоді в нього з’являється тверда віра, тоді смак, тоді глибоке усвідомлення, і тоді він розвиває сильне почуття любові. Поступово проходячи через ці всі стадії, любов до Бога досягає найвищої гостроти, але й тоді почуття відданого не перестають поглиблюватись, набуваючи таких форм, як прихильність, гнів, прив’язаність, а в виняткових випадках поступово сягаючи навіть рівня маха-бгави, хоча назагал для живих істот цей рівень недоступний. Всі ці почуття проявлялись у Господі Шрі Чайтан’ї Махапрабгу, уособленні любові до Бога.

Ці трансцендентні ознаки, які проявляють чисті віддані, подібні до Уддгави, систематично описані в «Бгакті-расамріта-сіндгу» Шріли Рупи Ґосвамі, головного учня Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу. Ми написали вичерпний виклад «Бгакті-расамріта-сіндгу», назвавши його «Нектар відданості». У цій книзі читач може знайти докладніший опис науки відданого служіння.

ПОЯСНЕННЯ: Повністю поринувши у трансцендентний екстаз любові до Бога, Уддгава цілковито забув про зовнішній світ. Чистий відданий завжди живе в обителі Верховного Господа, навіть коли ще перебуває в фізичному тілі, яке, здавалось би, належить до цього світу. Чистий відданий не живе на фізичному рівні    —    він занурений у трансцендентні думки про Всевишнього. Щоб відповісти Відурі, Уддгава спустився з Господньої обителі, Двараки, до матеріального світу людей. Навіть коли чистий відданий присутній на цій планеті смертних, він виконує тут трансцендентне любовне служіння Господу і не має ніяких матеріальних цілей. Істота може жити як на матеріальному рівні, так і в трансцендентній обителі Господа, залежно від стану своєї свідомості. Як жива істота переходить від одного стану буття до іншого, пояснено у «Чайтан’я-чарітамріті», в повчаннях Господа Шрі Чайтан’ї Шрілі Рупі Ґосвамі: «Живі істоти життя за життям блукають всесвітами, пожинаючи плоди своєї корисливої діяльності. Іноді хтось із них зустрічається з чистими відданими і дістає нагоду послужити Господу, відчувши завдяки їхньому товариству смак до відданого служіння. Цей смак являє собою сім’я відданого служіння. Якщо людині пощастило отримати це сім’я, їй треба посадити його в глибині свого серця. Як звичайне сім’я поливають водою, щоб воно пустило паросток, так само посіяне в серці відданого сім’я відданого служіння треба поливати водою слухання й оспівування святого імені та описів Господніх розваг. Живлячись такою вологою, ліана відданого служіння починає рости, а відданий її доглядає, наче садівник, постійно поливаючи її водою слухання й оспівування. Поступово ліана відданого служіння піднімається вище й вище, аж поки виходить за межі матеріального всесвіту і входить у духовне небо. Там вона росте ще вище і нарешті досягає планети Ґолока Вріндавана. Виконуючи віддане служіння Господу, тобто просто слухаючи про Нього й оспівуючи Його, відданий-садівник відчуває зв’язок із Господньої обителлю навіть тоді, коли перебуває в матеріальному світі. Так само, як звичайна ліана обвивається навколо сильнішої рослини, дерева, ліана відданого служіння, виплекана в серці відданого, обвивається навколо лотосових стіп Господа, знаходячи там надійний притулок. Коли ліана міцно обвилась навколо Господніх лотосових стіп, вона приносить плід. Скуштувавши цей плід любові, садівник, що плекав цю ліану, досягає мети свого життя». З поведінки Уддгави було видно, що він уже досягнув цього рівня. Він міг одночасно перебувати на найвищій планеті і залишатись у матеріальному світі.

ПОЯСНЕННЯ: Захід сонця-Крішни пояснює в своєму коментарі Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура. Дізнавшись про загибель династії Яду і його власної родини, роду Куру, Відура був дуже засмучений. Уддгава розумів почуття Відури і хотів насамперед розділити його горе, сказавши, що після заходу сонця темрява огортає весь світ. Коли темрява смутку огорнула весь світ, ні Відура, ні Уддгава, ні хто інший не міг бути щасливим. Уддгава відчував таку саму журбу, як і Відура, і про їхній гаразд більше нічого було додати.

Порівняння Крішни до сонця дуже вдале. Коли сонце заходить, сама собою западає темрява. Але ця темрява, яка огортає людей, на саме сонце ніяк не впливає, ні під час його сходу, ні під час заходу. Господь Крішна з’являється і зникає так само, як з’являється і зникає сонце. Він з’являється і зникає в незліченних усесвітах. Всесвіт, в якому Він присутній, наповнює трансцендентне світло, а всесвіт, який Він залишає, огортає темрява. Однак самі Його ігри тривають вічно. Господь завжди присутній у тому чи іншому всесвіті, так само як сонце завжди присутнє, якщо не над східною півкулею, то над західною. Сонце завжди світить або над Індією, або над Америкою, але коли сонце світить над Індією, в Америці западає темрява, а коли воно світить над Америкою, півкуля з Індією перебуває в темряві.

Сонце сходить вранці, поступово доходить до зеніту, а тоді заходить в одній півкулі, одночасно сходячи в іншій. Так само, коли в одному всесвіті Господь Крішна зникає, в цей час у іншому всесвіті Його ігри саме починаються. Щойно якась Його розвага завершується тут, вона проявляється після того в якомусь іншому всесвіті. Таким чином Його ніт’я-ліла, вічні розваги, тривають безперервно. Як сонце сходить тільки один раз у двадцять чотири години, так і розваги Господа Крішни в одному всесвіті проходять один раз у день Брахми, що, за свідченням «Бгаґавад-ґіти», триває 4 300 000 000 сонячних років. Але там, де з’являється Господь, одна за одною проходять усі Його розваги, як їх змальовують явлені писання.

Після заходу сонця змії набирають сили, злодії сміливішають, привиди беруться до дії, лотоси змикають свої пелюстки, а птахи чакравакі жалібно квилять. Так само, після відходу Господа Крішни безбожники радіють, а віддані журяться.

ПОЯСНЕННЯ: Уддгава шкодує нещасних людей, які не розпізнали Господа Шрі Крішну, хоча й бачили всі Його трансцендентні божественні якості. Від самої Своєї появи за ґратами Камсиної темниці і аж до маушала-ліли Господь Крішна проявляв усе могуття Бога-Особи, сповненого шести щедрот: багатства, сили, слави, краси, знання і зреченості. Однак позбавлені розуму люди так і не зрозуміли, що Він Всевишній Господь. Розумово обмежені люди вважали Його за надзвичайну історичну постать, але це ще можна пояснити тим, що в них не було близьких стосунків з Господом, однак ще нещасніші родичі Господа, члени династії Яду, що завше були поряд із Господом, але так і не розпізнали в Ньому Верховного Бога-Особи. Уддгава журився також через своє безталання, бо, хоча він знав, що Крішна    —    Верховний Бог-Особа, він не повністю використав нагоду послужити Господу. Він оплакує не тільки сумну долю інших людей, а й своє власне безталання. Чистий відданий Господа вважає себе за найнещаснішого. Це прояв всеохопної любові до Господа, що виливається в трансцендентні почуття вірахи, страждання розлуки з Господом.

З явлених писань відомо, що Місяць з’явився з молочного океану. На вищих планетах існує молочний океан, де, у формі Кшіродакашаї Вішну, перебуває Господь Вішну, що перебуває в серці кожної істоти як Параматма (Наддуша). Тим, хто знає тільки про океан з солоною водою і тому не вірить в існування океану молока, варто згадати, що світ називають ґо, що означає також «корова». Коров’яча сеча солона, і, згідно з аюрведичною медициною, вона дуже ефективна в лікуванні хворіб печінки. Хворий на печінку може ніколи не бачити молока, бо воно для нього шкідливе і через це йому ніколи його не дають. Але навіть якщо такий хворий ніколи не куштував молока, він повинен розуміти, що корова дає не тільки сечу, а й молоко. Так само люди, які знають тільки цю крихітну планету з океанами солоної води, можуть скористатися інформацією з явлених писань, які повідомляють, що існує також океан молока, хоча ми ніколи не бачили його. З цього океану молока і з’явився Місяць, проте риби в океані не зрозуміли, що це не риба, а дещо зовсім відмінне від них. Риби вирішили, що це така сама риба, як вони, або, можливо, риба, яка випромінює світло, але не більше. Нещасні люди, які не можуть розпізнати Господа Крішну, подібні до таких риб. Вони вважають, що Він такий самий, як вони, хіба що деякою мірою багатший, сильніший і таке інше. «Бгаґавад-ґіта» (9.11) також визнає таких розумово обмежених людей за нещасних: аваджа̄нанті ма̄м̇ мӯд̣га̄ ма̄нушім̇ танум а̄ш́рітам.

ПОЯСНЕННЯ: У Ведах сказано, що Верховного Господа, чи Параматму, неможливо збагнути просто силою свого академічного знання чи гострого філософського розуму: на̄айам а̄тма̄ правачанена лабгйо на медгайа̄ на бахуна̄ ш́рутена («Катга Упанішада» 1.2.23). Пізнати Господа може тільки той, хто отримав Його милість. Всі Ядави відзначались винятковою освіченістю і мудрістю, але, хоча вони знали Господа як Наддушу в серці кожної істоти, вони не розуміли, що Він первинний Бог-Особа. Вони цього не розуміли не через те, що їм бракувало широти знань, а через те, що їм бракувало щасливого талану. Натомість у Вріндавані Господа навіть не вважали за Параматму, тому що всі жителі Вріндавани були чисті, нічим не зумовлені віддані і не могли думати про Нього інакше, як про об’єкт свого кохання. Вони не знали, що Він Верховний Бог-Особа. Тимчасом Ядави, жителі Двараки, знали Господа Крішну тільки як Ва̄судеву, всюдисущу Наддушу, а не як Верховного Господа. Як хороші знавці Вед, вони спиралися на ці ведичні гімни: еко девах̣..., сарва-бгӯта̄дгіва̄сах̣... антарйа̄мі... і вр̣шн̣іна̄м̇ пара-девата̄.... Тому Ядави сприймали Господа Крішну як Наддушу, що втілилась у їхній родині, але не більше того.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна    —    це Верховний Бог-Особа, як свідчать численні ведичні писання. Те саме визнають усі ачар’ї, включно з Шріпадою Шанкарачар’єю. Але коли Господь Крішна був присутній у цьому світі, різні люди бачили Його по-різному, і тому їхні оцінки Його становища також були різні. Люди, які мали віру в богоявлені писання, визнавали Господа таким, яким Він є, а коли Господь залишив цей світ, це для них було велике горе. У Першій пісні ми вже говорили про відчай Арджуни і Юдгіштгіри, який вони відчували після зникнення Господа Крішни і від якого вони не могли отямитись до кінця життя.

Ядави лише частково розуміли становище Господа, але вони теж гідні слави, адже вони мали можливість спілкуватися з Господом, що грав роль голови їхнього роду, і особисто Йому служили. Ядави і всі інші віддані Господа якісно вищі за тих, хто у своєму невігластві зараховує Господа до звичайних людей. Такі нещасні люди, безсумнівно, введені в оману ілюзорною енерґією. Незважаючи на всю свою світську освіту, вони не мають віри в Господа і заражені концепцією атеїзму, тому ілюзорна енерґія міцно тримає їх у своїх лещатах. Вони щосили намагаються переконати всіх, що Господь Крішна    —    звичайна людина і що Він загинув від стріли мисливця, розплачуючись за «гріх» змови проти Джарасандги і синів Дгрітараштри, демонічних царів світу. Такі люди не ймуть віри словам «Бгаґавад-ґіти», які стверджують, що Господь вільний від наслідків Своїх дій: на ма̄м̇ карма̄н̣і лімпанті. Такі безбожники вважають, що родина Господа Крішни, династія Яду, загинула через прокляття брахманів, яке впало на них за гріхи Крішни, винуватого в смерті синів Дгрітараштри, і таке інше. Таке блюзнірство не може збентежити серце Господніх відданих, бо вони чудово знають, як усе було насправді. Їх неможливо похитнути в їхньому розумінні Господа. Натомість, ті, кого пантеличать вислови асурів,    —    також пропащі душі. Такий зміст цього вірша, якого промовляє Уддгава.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші окремої уваги заслуговують слова авітр̣пта-др̣ш́а̄м. Хоча всі зумовлені душі в матеріальному світі всіляко намагаються задовольнити свої чуття, це їм ніяк не вдається, тому що така діяльність за самою своєю природою нездатна зробити людину щасливою. Становище цих зумовлених душ вдало порівнюють до становища риби, яку витягли з води. Якщо витягти рибу з води на сушу, то, скільки насолод їй не пропонуй, це не зробить її щасливою. Духовна душа може бути щаслива тільки в товаристві верховної живої істоти, Бога-Особи, і ніяк інакше. Господь зі Своєї безмежної і безпричинної милості проявляє в брахмаджйоті духовного світу безліч планет Вайкунтг, і в тому трансцендентному світі все ідеально влаштовано для безмежної насолоди живих істот.

Господь приходить у цей світ власною особою, щоб явити Свої трансцендентні розваги, які звичайно проходять у Вріндавані, Матгурі і Двараці. Він з’являється тільки для того, щоб привабити зумовлені душі назад до Бога, назад до вічного світу, їхньої домівки. Але люди, яким бракує доброчестя, залишаються байдужими до цих Господніх розваг. У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що присвятити себе трансцендентному любовному служінню Господеві можуть лише ті, хто повністю вийшов з-під влади гріховних наслідків. Вся система ведичних обрядів призначена для того, щоб настановити всі зумовлені душі на шлях доброчестя. Строго дотримуючись засад, визначених для всіх соціальних станів, людина розвиває такі якості, як правдивість, панування на розумом та чуттями, терпіння тощо, і дістає змогу піднятися на рівень чистого відданого служіння Господу. І тільки тоді, розвинувши трансцендентне бачення Господа і світу, людина досягає повного вдоволення всіх матеріальних бажань.

Коли Господь був присутній на землі, ті люди, котрі бачили Його в істинному світлі, задовольнили свої матеріальні бажання, а потім повернулися разом із Ним до Його царства. Коли Господь зникнув з-перед очей людського загалу, Він пішов у Своїй вічній, відначальній формі, як засвідчує даний вірш. Господь пішов у Своєму власному тілі, Він не покинув Свого тіла, як часто помилково думають зумовлені душі. Слова цього вірша спростовують брехливу пропаґанду безбожників-невідданих, які проголошують, що Господь відійшов з цього світу, як звичайна зумовлена душа. Господь з’явився для того, щоб звільнити світ од непомірного тягаря безбожних асурів, а завершивши Свою місію, Він зник з-перед очей усіх людей.

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з ведичними описами (нітйо нітйа̄на̄м̇ четанаш́ четана̄на̄м), Бог-Особа Своєю досконалістю перевершує всіх живих істот у всіх усесвітах матеріального світу. Він головна з усіх живих істот. Ніхто не може перевершити Його чи хоча б зрівнятися з Ним на багатстві, силі, славі, вроді, знанні чи зреченості. Коли Господь Крішна був у цьому всесвіті, Він скидався на людину, тому що Він з’явився в образі, який найбільше підходив для Його розваг у цьому тлінному світі. Він не постав перед людством у Своєму чотирирукому образі, в якому Він присутній на Вайкунтзі, але який не підійшов би для Його розваг. Однак, хоча Він і виглядав, як людина, Йому не було й немає рівних, чиї достоїнства можна було б якось порівняти до Його шести багатств. Кожен в цьому світі пишається своїми достоїнствами, але коли в людському суспільстві був присутній Господь Крішна, Він перевершив усіх Своїх сучасників у цілому всесвіті.

Коли Господні розваги доступні зору людей, їх називають праката, а коли вони невидимі, їх називають апраката. Насправді, Господні розваги не зупиняються ні на мить, так само як сонце ніколи не зникає з неба. Сонце завжди перебуває на своїй орбіті, але іноді воно доступне нашому обмеженому зорові, а іноді ні. Так само ігри Господа тривають безперервно, якщо не в одному всесвіті, то в іншому. І коли Господь Крішна зникнув з Двараки, Своєї трансцендентної обителі на Землі, Він зник тільки з-перед очей жителів цієї Двараки. Ніколи не слід припускатися помилкової думки про те, що нібито Його трансцендентне тіло, ідеальне для розваг у цьому тлінному світі, чимось поступається формам Його поширень на Вайкунтгалоках. Тіло, яке Він проявив у матеріальному світі,    —    це вершина трансцендентності, бо Його розваги в цьому світі смертних перевершують милість, яку Він являє на Вайкунтгалоках. На Вайкунтгалоках Господь дарує милість звільненим живим істотам, ніт’я-муктам, а в Своїх розвагах у цьому тлінному світі Він дарує милість навіть падшим ніт’я-баддгам, вічно зумовленим душам. Шість досконалостей, які Він проявив у цьому світі смертних силою Своєї внутрішньої енерґії, йоґамайі, важко побачити навіть на Вайкунтгалоках. Всі Його розваги були проявлені не матеріальною енерґією, а духовною. Велич і краса Його раса-ліли у Вріндавані чи Його сімейне життя з шістнадцятьма тисячами дружин вражає навіть Нараяну на Вайкунтзі, а інших живих істот у цьому тлінному світі й поготів. Його розваги дивують навіть інші Господні втілення, як оце Шрі Рама, Нрісімха чи Вараха. Багатство Господа Крішни були таке надзвичайне, що перед Його іграми схиляється навіть Господь Вайкунтги, хоча Він Сам і невідмінний від Господа Крішни.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Господь Крішна був присутній у цьому світі, ніщо не могло зрівнятися з красою Його тіла. Найпрекрасніші об’єкти в цьому світі порівнюють до блакитного лотоса чи до повного місяця в небі, однак врода Господа Крішни затьмарила навіть лотос і місяць. Це підтвердили півбоги, найвродливіші істоти всесвіту. Півбоги подумали, що Господь Крішна, як і вони,    —    створіння Господа Брахми, тоді як насправді Брахму самого створив Господь Крішна. Брахмі неспроможний створити трансцендентну красу Верховного Господа. Крішна не має творця, навпаки, Він творець усіх і всього. Він це каже Сам у «Бгаґавад-ґіті» (10.8): ахам̇ сарвасйа прабгаво маттах̣ сарвам̇ правартате.

ПОЯСНЕННЯ: В юності, яку Господь Крішна провів у Вріндавані, Він прославився тим, що задирав усіх дівчат Свого віку, з якими Його пов’язували стосунки трансцендентного кохання. Його любов до Своїх подружок була такою палкою, що її неможливо порівняти з жодним іншим екстазом, а дівчата Враджі були так прив’язані до Господа, що Своєю відданістю затьмарювали всіх великих півбогів, як оце Брахма і Шіва. Врешті-решт Господь Крішна визнав Себе переможеним трансцендентною любов’ю ґопі і відверто сказав, що нездатний достойно відплатити їм за їхнє безкорисливе кохання. Хоча ґопі вдавали з себе скривджених, коли Крішна дражнив їх, їм несила було терпіти розлуку з Ним, і щоразу, як Він залишав їх, вони линули до Нього всіма думками. В розлуці з Крішною вони просто втрачали владу над тілом і не могли впоратися з хатньою роботою. Навіть у любовних стосунках, які виникають між юнаками й дівчатами, Крішні не було рівних. У богоявлених писаннях сказано, що Господь Крішна ніколи особисто не ступає за межі Вріндавани. Він вічно залишається там, зв’язаний трансцендентною любов’ю вріндаванських жителів. Отож, хоча зараз Крішна недоступний для наших очей, Він не покидає Вріндавану ні на мить.

ПОЯСНЕННЯ: Господні віддані за природою миролюбні, тому що вони вільні від матеріальних поривань. Звільнена душа нічого не прагне і завдяки тому також ні про що не сумує. Той, хто бажає чимось володіти, втративши свої набутки, сумуватиме. Натомість віддані не бажають ані матеріальних набутків, ані духовного звільнення. Вони виконують трансцендентне любовне служіння Господу, як свій обов’язок, і не переймаються тим, де і як їм доводиться служити. І кармі, і ґ’яні, і йоґи прагнуть тих чи інших, матеріальних чи духовних здобутків. Кармі прагнуть матеріальних багатств, а ґ’яні та йоґи прагнуть духовних багатств, але віддані не хочуть ні матеріальних багатств, ні духовних. Вони хочуть одного    —    служити Господу, хоч у матеріальному, хоч у духовному світі, де Господь забажає. Господь завжди відчуває особливу прихильність до таких відданих.

Свідомість кармі, ґ’яні та йоґів перебуває в шорах тих чи інших ґун матеріальної природи, і тому їх називають ітара, тобто невідданими. Іноді ці ітари, навіть якщо вони йоґи, завдають турбот відданим Господа. Дурваса Муні, великий йоґ, турбував Махараджу Амбарішу, тому що той був великий відданий Господа. А великий кармі та ґ’яні Хіран’якашіпу мучив навіть власного сина-вайшнаву, Прахладу Махараджу. Відомо багато прикладів того, як ітари турбують миролюбних відданих Господа. Коли виникають такі тертя, Господь з великого співчуття до чистих відданих приходить власною особою в супроводі Своїх довершених часток, повелителів махат-таттви.

Господь присутній всюди, як у світі матерії, так і в світі духу, і коли між відданими й невідданими виникають тертя, дбаючи про Своїх відданих, Він щоразу з’являється. Як електричний струм може виникнути від тертя матерії в будь-якому місці, так і Господь, в силу Своєї всюдисущості, може з’явитися в будь-якому місці, де виникає тертя між відданими й невідданими. Коли Господь Крішна приходить зі Своєю місією, разом із Ним приходять усі Його довершені частки. Коли Він з’явився як син Васудеви, щодо Його втілення виникли розбіжні думки. Одні казали: «Він Верховний Бог-Особа», інші казали: «Він втілення Нараяни», а ще інші казали: «Він втілення Кшіродакашаї Вішну». Та насправді Він предвічний Верховний Бог-Особа    —    кр̣шн̣ас ту бгаґава̄н свайам, а Нараяна, пуруші та всі інші втілення супроводжують Його, щоб виконати Свої ролі в Його розвагах. Слова махад-ам̇ш́а-йуктах̣ означають, що Його супроводжують пуруші, творці махат-таттви. Це підтверджують ведичні гімни: маха̄нта̄м̇ вібгум а̄тма̄нам.

Наче електричний струм, що виникає внаслідок тертя, Господь Крішна з’явився, коли виникли тертя між Камсою, Васудевою та Уґрасеною. Васудева й Уґрасена були віддані Господа, а Камса, що належав до кармі та ґ’яні, був невідданий. Крішну, з огляду на Його надзвичайні якості, часто порівнюють до сонця. Він з’явився, наче в океані, в череві Девакі, а тоді, наче сонце, що, сходячи вранці над обрієм, оживляє своїми променями лотоси, Він дарував радість жителям околиць Матгури. Піднявшись до зеніту Двараки, Господь поступово зайшов за обрій, як заходить сонце, і після того, як сказав Уддгава, все огорнула темрява.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна    —    це первинна особа, з якої постали всі і все (ахам̇ сарвасйа прабгавах̣ [Б.-ґ. 10.8], джанма̄дй асйа йатах̣ [В.-с. 1.1.2]), тому не може бути нічого рівного Йому чи вищого за Нього. Господь уособлює Собою найвищу досконалість, тож коли Він влаштовує трансцендентні розваги в ролі сина або чийогось суперника чи ворога, Він грає Свою роль так досконало, що це пантеличить навіть чистих відданих, як-от Уддгаву. Уддгава чудово знав, що Господь Шрі Крішна існує вічно і не може померти чи назавжди зникнути, та все одно він побивався за Господом Крішною. Всі ці Господні події влаштовані якнайдосконаліше, щоб додати слави Його неперевершеному становищу. Все це призначено для Господньої насолоди. Коли батько, бавлячись із малим сином, лягає на підлогу і вдає з себе переможеного, він просто хоче потішити свого маленького сина і нічого більше. Господь всемогутній, тому Він здатний поєднати в Собі такі несумісні протилежності, як народження і нерожденність, силу й поразку, страх і безстрашність. Чистий відданий прекрасно знає, як Господь може сумістити несумісне, але йому шкода невідданих, які, не знаючи неперевершеної величі Господа, вважають Його за вигадану постать тільки через те, що писання сповнені начебто суперечливих тверджень. Насправді в писаннях немає суперечностей. Усі ці так звані суперечності чудово упогоджуються, і ми це побачимо, коли будемо бачити Господа як Господа, а не як одного з нас, з усіма нашими вадами.

ПОЯСНЕННЯ: Може здатися, що Господь Крішна і Баладева дуже боялися Камси і тому переховувались від нього. Але якщо Господь Крішна і Баладева    —    це Верховний Бог-Особа, чому Вони боялися Камси? Чи ж це не суперечність? Васудева так любив Крішну, що завжди думав про те, як захистити Його. Він не припускав і думки, що Крішна    —    Верховний Бог-Особа і що Він може подбати про Себе Сам; він вважав Крішну своїм сином. Васудева був дуже відданий Господу і тому боявся, щоб Камса не вбив Крішну так само, як інших Васудевиних дітей. Згідно з моральними нормами Васудева був зобов’язаний передати Крішну в руки Камси, тому що пообіцяв віддавати йому всіх своїх дітей. Але з великої любові до Крішни він зламав своє слово, і Господь був дуже задоволений цим трансцендентним рішенням Васудеви. Господь не хотів збурювати сильних батьківських почуттів Васудеви і тому погодився, щоб той відніс Його до Нанди з Яшодою. Щоб випробувати силу Васудевиної любові, Господь Крішна випав йому з рук у води Ямуни, коли батько переносив Його через річку. Васудева знетямився від хвилювання за сина і кинувся рятувати Його серед хвиль розбурханої ріки.

Це все славетні Господні розваги, і в них немає ніяких суперечностей. Крішна    —    Верховний Господь, тому Він ніколи не боявся Камси, але для того, щоб догодити Своєму батьку, Він погодився вдати з Себе наляканого. А найдивовижнішу сторону Своєї божественної вдачі Він виявив тоді, коли попрохав батьків вибачити Йому, що не служив їхнім стопам, переховуючись далеко від домівки у страхові перед Камсою. Господь, що Його лотосовим стопам поклоняються такі півбоги, як Брахма і Шіва, хотів поклонятись стопам Васудеви. Поведінка Господа дуже повчальна. Кожен    —    навіть якщо це Верховний Господь    —    повинен служити своїм батькам. Син зобов’язаний батькам у дуже багатьох відношеннях, і тому, хоч би яке високе становище він посідав, його обов’язок    —    служити їм. Непрямо Крішна показав, як треба діяти, і атеїстам, які не визнають свого верховного батька, Бога. З прикладу Господа Крішни вони можуть зробити висновок про те, як треба шанувати верховного батька. Уддгава був зачудований величною поведінкою Господа і дуже шкодував про те, що не зміг піти разом із Ним.

ПОЯСНЕННЯ: Господа Крішну аж ніяк не можна зараховувати до звичайних людей, дарма що Він і грав роль слухняного сина. Всі Його дії надзвичайні    —    одним порухом брови Він знищив всім, хто обтяжував землю.

ПОЯСНЕННЯ: У великому зібранні під час жертвопринесення Махараджі Юдгіштгіри Господь Крішна явив міру Своєї безпричинної милості. Він був милостивий навіть до Своїх ворогів, як то цар Чеді, що завжди заздрив Господу і намагався Його перевершити. А що з Господом, насправді, неможливо змагатися, цар Чеді згорав від ненависті до Господа Крішни. Тим самим він мало відрізнявся від решти асурів, як оце Камса чи Джарасандга. У зібрання під час жертвопринесення раджасуя, котре влаштував Махараджа Юдгіштгіра, Шішупала став привселюдно ображати Господа, аж нарешті Господь убив його. Але всі присутні бачили, як з тіла царя Чеді вилетів згусток сяйва і ввійшов у тіло Господа Крішни. Це означає, що Чедіраджа отримав звільнення, злившись воєдино із Всевишнім. Такої досконалості палко прагнуть усі ґ’яні та йоґи, задля цього невтомно практикуючи свої трансцендентні методи.

Ті, хто намагається пізнати Верховну Істину власними зусиллями, за рахунок філософських роздумів чи містичних сил йоґи, досягають того самого призначення, що ті, хто гине від руки Господа. Що ті, що ті досягають звільнення, зливаючись із брахмаджйоті, сяйвом Господнього трансцендентного тіла. Господь був милостивий навіть до Свого ворога, і удачу царя Чеді бачили всі присутні в зібранні. Відура також там був, і тому Уддгава нагадав йому про цей випадок.

ПОЯСНЕННЯ: Верховний Бог-Особа, Господь Шрі Крішна, з’являється у цьому світі з подвійною місією: звільнити вірних і знищити лиходіїв. Однак, тому що Господь абсолютний, обидві місії, хоча здаються різними, в остаточному підсумку суть одне. Коли Він знищує когось такого, як Шішупала, це дає тому таке саме благо, яке дістають віддані, яких Господь захищає. Усі воїни, які воювали проти Арджуни, але разом з тим бачили Господнє лотосове обличчя, досягнули обителі Господа, як і Його віддані. Варто звернути увагу на вжиті тут слова «втіха для очей». Коли воїни з ворожого табору бачили навпроти себе Господа Крішну, вони захоплювались Його красою і в них прокидалась схильність любити Бога. Шішупала також бачив Господа, але він бачив Господа як ворога, і в ньому любов до Бога не прокинулась. Тому Шішупала злився з Господом, розчинившись у безособистісному сяйві Його тіла, брахмаджйоті. Інші люди, які перебували в проміжному становищі і які не вважали Господа ні другом, ні ворогом, але проявляли якусь прихильність до Бога, захоплюючись Його обличчям, відразу ж були перенесені на духовні планети, Вайкунтги. Особиста обитель Господа має назву Ґолока Вріндавана, а обителі Його довершених часток називаються Вайкунтгами і на них Господь присутній як Нараяна. Любов до Бога дрімає у серці кожної живої істоти, і весь процес відданого служіння Господу покликаний пробудити цю приспану вічну любов до Бога. Але міра цього трансцендентного пробудження може бути різна. Ті, хто пробудив любов до Бога найвищою мірою, повертаються в духовний світ на планету Ґолока Вріндавана, а ті, хто щойно пробудився в любові до Бога завдяки щасливому випадку чи спілкуванню, переносяться на планети Вайкунтги. За своєю суттю Ґолока і Вайкунтги не відрізняються, але на Вайкунтгах Господу служать в настрої захоплення Його безмежним багатством, тимчасом як на Ґолоці Господу служать з природної любові.

Любов до Бога прокидається завдяки спілкуванню з чистими відданими Господа. В цьому вірші варто відзначити слова па̄ртга̄стра-пӯтах̣. Воїни, які споглядали прекрасне обличчя Господа на Курукшетрі, спочатку очистились під зливою стріл Арджуни. Господь прийшов з місією полегшити тягар світу, і Арджуна допомагав Господу, воюючи заради Його цілей. Задля себе Арджуна відмовився було воювати, і Господь виклав йому всю «Бгаґавад-ґіту», схиляючи його Своїми повчаннями до участі в битві. Арджуна був чистий відданий Господа і тому, пожертвувавши власним рішенням, він погодився воювати задля Господа. Арджуна воював для того, щоб допомогти Господу в Його місії, яка полягала в зменшенні світового тягаря. Всі дії чистого відданого присвячені Господу, бо особистих інтересів чистий відданий не має. Загинути від руки Арджуни означало було все одно, що загинути від руки Самого Господа. Коли стріла Арджуни поцілювала ворога, той очищувався від всієї матеріальної скверни і ставав достойним увійти в духовне царство. У воїнів, які захоплювались лотосовими стопами Господа і споглядали Його обличчя, прокидалась любов до Бога, і вони йшли на Вайкунтгу, а не в безособистісне брахмаджйоті, як Шішупала. Шішупала вмер, не маючи анінайменшої шани до Господа, тоді як інші воїни оцінили Його велич. І він, і вони потрапили до духовного неба, але ті, в кому прокинулась любов до Бога, увійшли на планети трансцендентного неба.

Уддгава, як можна зрозуміти, сумував, вважаючи, що йому пощастило менше, ніж воїнам на Курукшетрі, бо вони досягли Вайкунтги, а він залишився побиватися за Господом.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна    —    уособлення милосердя і доброти, як описують попередні вірші, але разом з тим Він володар всіх триєдинств. Він Верховний Господь трьох світів, трьох якостей матеріальної природи і трьох пуруш (Каранодакашаї, Ґарбгодакашаї і Кшіродакашаї Вішну). Існує безліч усесвітів, і в кожному з них присутній свій Брахма, свій Вішну і свій Шіва. Окрім того, існує також Шеша-мурті, що тримає на Своїх клобуках усі всесвіти. І Господь Крішна    —    повелитель усіх цих форм. Він також предвічне джерело всіх Ману, втілюючись як Ману в незліченних всесвітах. В кожному всесвіті проявляється 504 000 Ману. Він Господь трьох головних енерґій: чіт-шакті, майа-шакті, і татастга-шакті, а також Він повною мірою володіє шістьма щедротами: багатством, силою, славою, красою, знанням та зреченістю. Не існує такої істоти, яка могла б перевершити Його хоча б у якійсь із насолод чи була б чимось видатніша. Йому немає рівних, і за Нього немає вищих. Обов’язок кожної людини, хоч би хто вона була, полягає в тому, щоб повністю віддатися Господу. Тому не дивно, що всі трансцендентні повелителі впокорюються Йому і поклоняються Йому всілякими дарами.

ПОЯСНЕННЯ: Чистого відданого, як оце Уддгава, не можуть збити з пуття смиренна поведінка Господа Крішни перед Його так званими старшими    —    батьком, дідом та старшим братом, Його ніжність у стосунках з Його так званими дружинами, друзями та ровесниками, Його дитячі розваги з матір’ю Яшодою чи Його зухвалі жарти з юними подругами. Така поведінка Господа, що діяв достоту, як людина, спантеличує всіх, хто не відданий Йому. У «Бгаґавад-ґіті» (9.11) Господь Сам говорить про це:

Люди з бідним запасом знань принижують Бога-Особу, Господа Крішну, не знаючи Його верховного становища повелителя всього сущого. Господь дуже чітко пояснив у «Бгаґавад-ґіті» Своє становище, але демонічні дослідники-атеїсти вигадують власні силувані тлумачення, підганяючи їх під свої потреби і збиваючи на манівці своїх нещасних послідовників, які підхоплюють їхні ідеї. Такі безталанні люди просто вихоплюють із цієї великої книги знання («Бгаґавад-ґіти») кілька висловів і прикривають свої ідеї цими гаслами, але самі, насправді, неспроможні розпізнати в Господі Крішні Верховного Бога-Особу. Однак чистих відданих, як    —    от Уддгава, такі безбожні пристосованці не можуть збити з пуття.

ПОЯСНЕННЯ: Це приклад надзвичайного милосердя Господа, яке Він проявляє навіть щодо Своїх ворогів. Як каже відомий афоризм, піднесена людина навіть у осіб сумнівної вдачі бере до уваги тільки хороші якості і навіть з отрути може добути нектар. Коли Господь був немовлям, Його намагалась отруїти відьма Путана. Маючи демонічну вдачу, вона аж ніяк не могла збагнути, що Верховний Господь, навіть граючи роль чудесної дитини, володіє всією могутністю Верховного Бога-Особи. Якості Верховного Господа не слабшають, коли Він для задоволення Своєї відданої, Яшоди, стає немовлям. Господь здатний прибрати форму немовля або навіть істоти, відмінної від людини, але для Нього це не становить жодної різниці    —    Він завжди залишається той самий Всевишній. Натомість жива істота, хоч би якої могутності вона здобула суворими аскезами, ніколи не може зрівнятися з Верховним Господом.

Господь Крішна дарував Путані становище матері з огляду на те, що вона, намагаючись нагодувати Крішну грудьми, вдавала з себе люблячу матір. Господь бере до уваги найменші заслуги й достоїнства живої істоти і винагороджує її за це найвищими дарами. Це постійна риса Його натури. Тому де можна знайти ліпшого покровителя й захисника, ніж Господь?

ПОЯСНЕННЯ: Асури, які воювали з Господом віч-на-віч, загинувши від руки Господа, досягали звільнення. Вони досягають звільнення не тому, що віддані Господу, а завдяки безпричинній милості Господа. Кожен, хто якимось чином хоча б найменшою мірою стикається з Господом, отримує величезне благо і може навіть досягнути звільнення, тому що Господь прекрасний в усьому. Він такий милостивий, що дарує звільнення навіть Своїм ворогам, з огляду на те, що вони безпосередньо зустрічаються з Ним і, нехай з ворожістю, але постійно думають про Нього. Звісно, демонів аж ніяк не можна вважати за рівних чистим відданим, але біль розлуки викликав в Уддгави такі думки. Він думав про те, що на схилку життя не може бачити навіч Господа, як Його бачили демони. Але правда полягає в тому, що віддані, які з трансцендентною любов’ю повсякчасно виконують віддане служіння Господу, отримують винагороду в сотні й тисячі разів більшу, ніж демони, тому що віддані піднімаються на духовні планети і там живуть разом із Господом вічним і сповненим блаженства життям. Демони та імперсоналісти отримують можливість злитися із Господнім сяйвом, брахмаджйоті, але віддані отримують можливість увійти на духовні планети. Щоб ліпше зрозуміти різницю, можна порівняти зручність польоту в космосі і життя на одній з планет у небі. Живі істот, які живуть на тій чи іншій планеті, насолоджуються більше, ніж безтілесні істоти, які зливаються з сонячними корпускулами. Становище, яке здобувають імперсоналісти, не ліпше за становище, яке Господь дарує Своїм ворогам: і ті, і ті перебувають на тому самому рівні духовного звільнення.

Хоча між Господніми розвагами з’явлення і зникнення немає суттєвої відмінності, зникнення Господа віддані назагал не обговорюють. Коли Відура попрохав Уддгаву розповісти йому крішна-катгу, тобто історії з життя Господа Крішни, він сподівався почути опис відходу Господа. Уддгава почав з самого початку, з опису того, як Господь з’явився на світ як син Васудеви й Девакі в Матгурі, у темниці Камси, царя Бгоджі. Господу нічого робити в цьому світі, але коли Його прохають віддані, як Брахма, Він сходить на Землю задля добра і процвітання усього всесвіту. Про це сказано в «Бгаґавад-ґіті» (4.8):

                                                  парітра̄н̣а̄йа са̄дгӯна̄м̇ 
                                                  віна̄ш́а̄йа ча душкр̣та̄м
                                                  дгарма-сам̇стга̄пана̄ртга̄йа 
                                                  самбгава̄мі йуґе йуґе

ПОЯСНЕННЯ: Відносити Господа до оселі Нанди Махараджі не було ніякої потреби, дарма що Камса вирішив убити Його, щойно Він з’явиться на світ. Асури завжди намагаються або вбити Верховного Бога-Особу, або ж будь-якою ціною довести, що Бога немає чи що Крішна    —    звичайна людина і ніякий не Бог. Лихі наміри Камси та подібних до нього людей нічого не важать для Господа Крішни, але, граючи роль дитини, Він погодився, щоб батько, який боявся Камси, відніс Його до Нанди Махараджі, володаря численних корів та пасовищ. Нанді Махараджі судилося мати сином Господа, так само як Яшодамайі судилося насолодитися Його дитячими розвагами. Отож, виконуючи бажання всіх Своїх відданих, Господь погодився, щоб Його перенесли з Матгури до Вріндавани, щойно Він з’явився на світ у Камсиній темниці. У Нанди Махараджі Господь Крішна разом із Своїм старшим братом, Господом Баладевою, першим Його поширенням, прожив одинадцять років і явив усі Свої захопливі розваги дитинства, отроцтва і юності. Прагнення Васудеви захистити Крішну від люті Камси    —    це природний елемент його трансцендентних стосунків з Господом. Коли хтось вважає Його залежною дитиною, що потребує батькової опіки, Господь насолоджується більше, ніж коли Його вшановують, як Верховного Господа. Господь    —    батько й опікун усіх живих істот, однак коли відданий, нітрохи не сумніваючись, вважає, що Господь потребує захисту й опіки свого відданого, Господь від цього відчуває трансцендентну втіху. Отож, коли Васудева, боячись Камси, ніс Господа у Вріндавану, Господь цим просто насолоджувався, адже Він не відчував страху ні перед Камсою, ні перед ким іншим.

ПОЯСНЕННЯ: Нанда Махараджа був ленником царя Камси, але він був вайш’я, тобто належав до громади торговців та пастухів, і тому тримав тисячі корів. Обов’язок вайш’ї    —    піклуватися про корів, так само як обов’язок кшатрії    —    піклуватися про людей. Господь був ще малим, тож Йому та Його друзям пастушкам доручили пасти телят. Ці пастушки в минулих життям були великі ріші та йоґи. Лише після багатьох таких праведних життів змогли вони увійти в товариство Господа, щоб на рівних бавитися з Ним. Цим пастушкам було байдуже до того, хто такий насправді Крішна, вони просто гралися з Ним, як із найближчим і найдорожчим другом. Вони так любили Господа, що цілу ніч тільки й думали про те, як наступного ранку зустрінуться з Господом і разом підуть до лісу пасти телят.

Ліси понад берегом Ямуни являють собою чудові сади, повні манґових та хлібних дерев, яблунь, ґуав, апельсинів, фруктових пальм, винограду, ягід та численних інших рослин та запашних квітів. А що ці ліси розкидалися на берегах Ямуни, то, природно, ці ліси та гілки їхніх дерев прикрашали павичі, лелеки та качки. Всі ці дерева, птахи й тварини були праведниками, які народились у трансцендентній обителі Вріндавани тільки для того, щоб дарувати радість Господу і Його вічним супутникам, пастушкам.

Ще малою дитиною, граючись із Своїми приятелями, Господь повбивав багатьох демонів, серед яких були і Аґгасура, Бакасура, Праламбасура та Ґардабгасура. Хоча Він виглядав, наче вріндаванський хлопчак, насправді Він був подібний до прихованого від сторонніх очей полум’я. Одна жарина, яка непомітно жевріє, здатна запалити велике багаття, отож і Господь, ще дитиною в домі Махараджі Нанди, почав вбивав усіх тих великих демонів. Земля Вріндавани, місце дитячих забав Господа, існує і нині. Кожен, хто туди приїздить, відчуває справжнє трансцендентне блаженство, дарма що зараз Господь і недоступний для нашого недосконалого фізичного зору. Господь Чайтан’я вчив, що ця земля невідмінна від Господа і що віддані повинні їй поклонятись. Послідовники Господа Чайтан’ї, передусім Ґаудія-вайшнави, з великою вірою шанують цю заповідь. Тому що земля Вріндавани невідмінна від Господа, такі віддані, як Уддгава та Відура прийшли туди п’ять тисяч років тому, щоб відчути присутність Господа, видиму чи невидиму. Святі місця Вріндавани й нині обходять тисячі відданих Господа, готуючись до повернення додому, до Бога.

ПОЯСНЕННЯ: Кожен, хто хоче насолодитися дитячими розвагами Господа, повинен ступати у слід жителів Враджі, як оце Нанда, Упананда й інші віддані, яких пов’язують із Крішною стосунки батьківської любові. Іноді дитина чогось домагається і, щоб добитися свого, розривається від плачу, галасуючи на всю околицю, а коли дістає те, чого бажає, відразу ж починає сміятися. Такі сльози і сміх тішать батьків та старших родичів, тому Господь плакав і сміявся, сповнюючи Своїх відданих-батьків трансцендентною втіхою. Насолоджуватися такими розвагами Господа можуть тільки жителі Враджі, як оце Нанда Махараджа, але до них не мають доступу імперсоналісти, що поклоняються Брахману чи Параматмі. Іноді, коли в лісі на Крішну нападали демони, Він на якусь мить здавався приголомшеним, а тоді, скинувши, як левеня, на них очима, убивав їх. Його друзі вражено спостерігали, а повернувшись додому, розповідали про все батькам. Таким чином всі захоплювалися надзвичайними достоїнствами свого любого Крішни. Крішна тішив не тільки Своїх батьків, Нанду і Яшоду, Він був за сина всім старшим жителям Вріндавани і дружив з усіма ровесниками та ровесницями. Крішну любили всі, Він був душею і життям для всіх, навіть для тварин, корів та телят.

ПОЯСНЕННЯ: Коли Господу виповнилося шість чи сім років, Йому доручили пасти корів та биків. Він був син заможного землевласника, якому належали не сотні, а тисячі корів. Згідно з ведичними поняттями, багатство людини визначають за тим, скільки в неї зерна і корів. Ці дві речі, зерно й корови, вирішують усі продовольчі проблеми людства, більше нічого не треба. Якщо в людей досить зерна й корів, у них не буде ніяких економічних проблем. За винятком цих двох, усі інші потреби створені штучно і лише марнують цінний час людської форми життя на зайвий непотріб. Господь Крішна, як вчитель людства, на особистому прикладі показує, що вайш’ї, сільськогосподарська й торгова громада, повинні тримати корів та биків, піклуючись про цих цінних тварин. Як вказують смріті, корова    —    це мати, а бик    —    батько людини. Корова є мати через те, що люди беруть у неї молоко, так само як дитина п’є молоко з материнських грудей. А бик є батько людини, бо, як батько заробляє і приносить дітям їжу, так бики обробляють землю і допомагають людині добувати зерно. Вбиваючи батька й матір, людське суспільство вбиває в собі життєву снагу. У цьому вірші зазначено, що прекрасні бики й корови Крішни були різних мастей: червоні, чорні, зелені, жовті, попелясті тощо. Вигляд різнокольорових биків та корів, що випромінювали радість і пашіли здоров’ям, оживляв околиці Вріндавани і тішив око.

На додаток до цього мальовничого видовища, Господь часто грав на Своїй славетній флейті. Переливи Крішниної флейти дарували Його друзям таке трансцендентну втіху, що вони й думати не могли ні про яку брахмананду, що її так прославляють імперсоналісти. Ці пастушки, як далі пояснює Шукадева Ґосвамі, у минулому нагромадили гори доброчестя і тому тепер насолоджувались особистим товариством Господа і звуками Його трансцендентної флейти. «Брахма-самхіта» (5.30) теж згадує про те, що Господь грає на трансцендентній флейті:

Брахмаджі сказав: «Я поклоняюсь Ґовінді, предвічному Господу, що грає на трансцендентній флейті і що Його очі схожі на лотоси. Його волосся прикрашають павичеві пера, а тіло кольором скидається на грозову хмару. Своєю вродою воно перевершує мільйони Купідонів». Так дивовижно виглядає Господь.

ПОЯСНЕННЯ: Безбожний Камса хотів убити Крішну, щойно Він народився. Це йому не вдалося, але незабаром він довідався, що Крішна живе у Вріндавані, в оселі Нанди Махараджі. Тоді він став підсилати всіляких чаклунів, що вміли робити чудеса і обертатися ким завгодно. Вони з’являлись перед маленьким Господом у різних формах: як Аґга, Бака, Путана, Шаката, Трінаварта, Дгенука, чи Ґардабга,    —    і всіляко намагалися вбити Господа. Проте Господь завиграшки вбивав їх усіх одного за одним. Діти звичайно мають іграшкових левів, слоників, веприків та інші ляльки, і, бавлячись із ними, нерідко ламають їх. Але перед Всемогутнім Господом навіть наймогутніша жива істота нічим не ліпша за іграшкового лева в руках дитини. Ніхто ні в чому не може перевершити Бога, тобто Він не має рівних Собі чи вищих за Себе. Ніхто, ціною жодних зусиль, ніколи не може досягнути рівності з Богом. Існує три визнаних шляхи пізнання духу: ґ’яна, йоґа і бгакті. Досягнувши успіху на якомусь із цих шляхів, людина може прийти до бажаної духовної досконалості. Однак це не означає, що вона досягає досконалості, рівної Господній. Господь    —    завжди Господь, у будь-який момент існування. Коли Господь ще немовлям грався на колінах у Своєї матері, Яшодамайі, чи коли Він розважався з трансцендентними друзями, наче пастушок, Він, як і завжди, був Богом, і шість Його багатств не зменшувались ні на йоту. Отже, ніхто не може мірятися силою чи іншими достоїнствами з Господом.

ПОЯСНЕННЯ: Господь    —    вчитель усього світу, отож Він повчав навіть Свого батька, Нанду Махараджу. Нанда Махараджа був заможний землевласник і володів величезними стадами корів. За традицією він щороку з великою пишнотою поклонявся Індрі, царю небес. Ведична література спонукає звичайних людей поклонятись півбогам для того, щоб навчити їх схилятися перед вищою владою Господа. Півбоги    —    це слуги Господа, яким доручено наглядати за різними сферами життєдіяльності всесвіту. Тому ведичні писання радять влаштовувати яґ’ї, щоб запобігти ласки півбогів. Але тому, хто відданий Верховному Господу, немає потреби запобігати ласки півбогів. Звичайним людям радять поклонятися півбогам для того, щоб люди привчилися визнавати вищість Верховного Господа, але іншої мети поклоніння півбогам не має. Ласка півбогів, якої люди отак запобігають, назагал виражається в формі якихось матеріальних здобутків. В Другій пісні цієї книги ми вже говорили, що людина, яка визнає вищу владу Верховного Бога-Особи, не має потреби поклонятися другорядним повелителям, півбогам. Трапляється, що півбоги від обожнення і шани істот невеликого розуму втрачають голову і починають гордитися своєю владою, забуваючи про вищість Господа. Це сталося й тоді, коли Господь Крішна був присутній у всесвіті, тому Господь хотів провчити царя небес, Індру. Задля цього Він попросив Махараджу Нанду зупинити жертвопринесення Індрі, а кошти використати ліпшим чином, на поклоніння коровам та пасовищам на пагорбі Ґовардгана. Цим вчинком Господь показав людству, що всіма своїми діями та їхніми плодами треба поклонятися Верховному Господу. Ту саму настанову Господь дає в «Бгаґавад-ґіті». Діючи таким чином, людина досягне успіху в усіх своїх зусиллях і задовольнить усі свої бажання. Вайш’ям насамперед рекомендовано піклуватися про корів і про пасовища та лани, не марнуючи важкозароблені кошти. Тоді Господь буде задоволений ними. А те, наскільки досконало людина виконує свої обов’язки    —    чи то перед собою, чи то перед своєю громадою, чи то перед своєю нацією,    —    можна визначити за тим, наскільки задоволений її діями Господь.

ПОЯСНЕННЯ: Перед тим, як покинути землю корів, Вріндавану, Господь втішив Своїх подруг, трансцендентних ґопі, Своїми розвагами раса-ліли. На цьому Уддгава закінчує опис вріндаванських розваг Господа.