ПОЯСНЕННЯ: Праджа̄ означає «жива істота, що народилася в матеріальному світі». Насправді жива істота не народжується і не вмирає, але якщо вона покидає служити Господеві, бажаючи панувати над матеріальною природою, вона отримує тіло, в якому має змогу задовольняти свої матеріальні бажання. Задовольняючи свої бажання, істота стає зумовлена законами матеріальної природи, і відтак вона відповідно до своєї діяльности переходить з одного матеріального тіла до іншого. Жива істота мандрує з одного тіла в інше 8 400 000 видами життя. Але що вона є невід’ємна частка Господа, Господь не лише забезпечує її всім потрібним для життя, а й піклується про неї особисто через Своїх представників, праведних царів. Праведні царі піклуються про всіх праджа̄, живих істот, щоб ті мали змогу жити і відбути свій термін ув’язнення в даному тілі до кінця. Махараджа Парікшіт був справді взірцем праведного царя: коли, об’їжджаючи своє царство, він побачив нещасну корову, яку збирався вбити уособлений Калі, цар одразу схопив його і визначив йому покарання як убивці. Це показує, що праведні правителі захищали навіть тварин, причому вони робили це не з сентиментальности, а тому, що розуміли: кожний народжений в матеріальному світі має право на життя. Таке розуміння прищеплюють ведичні писання, і його мали всі праведні царі    —    від царя Сонця до царя нашої планети. Веди вивчають і на вищих планетах. У «Бгаґавад-ґіті» (4.1) є згадка про те, що Господь навчав духовної науки бога Сонця Вівасвана. Ці повчання передавали далі учнівською послідовністю: бог Сонця передав знання своєму синові Ману, Ману    —     Махараджі Ікшваку. Впродовж дня Брахми один одного змінюють чотирнадцять Ману, і в даному випадку йдеться за сьомого Ману, одного з праджапаті (тих, хто продовжують населення світу). Цього Ману, сина бога Сонця, звуть Вайвасвата Ману. Він мав десятеро синів, одним з яких був Махараджа Ікшваку. Махараджа Ікшваку навчився бгакті-йоґи, як її подано у «Бгаґавад-ґіті», від свого батька Ману, а той отримав знання від свого батька, бога Сонця. Від Махараджі Ікшваку «Бгаґавад-ґіту» передавали учнівською послідовністю далі, проте з плином часу через людську недбалість послідовність перервалася, і тому постала потреба знов дати це знання, цього разу Арджуні на полі битви Курукшетра. Отож Веди існують від створення матеріального світу, і тому ці писання називають апаурушея («те, що створила не людина»). Ведичне знання повідав Господь, і першим почув цю науку Брахма, першостворена жива істота всесвіту.

Махараджа Ікшваку. Один з синів Вайвасвати Ману. Він мав сто синів. Махараджа Ікшваку заборонив вживати в їжу м’ясо. По смерті Махараджі Ікшваку на трон сів Шашада, його син.

Ману. Той Ману, що за нього у вірші згадано як за батька Ікшваку, є сьомий Ману, ім’я його    —    Вайвасвата Ману. Він син бога Сонця Вівасвана, кому Господь Крішна виклав «Бгаґавад-ґіту» перше, ніж Арджуні. Всі люди є нащадками Ману. Вайвасвата Ману мав десятеро синів, що звалися Ікшваку, Набгаґа, Дгрішта, Шар’яті, Наріш’янта, На̄бга̄ґа, Дішта, Каруша, Прішадга й Васуман. Саме на початку царювання Вайвасвати Ману Господь приходив у втіленні Матс’я (велетенської риби). Вайвасвата Ману отримав від свого батька Вівасвана, бога Сонця, засади науки «Бгаґавад-ґіти» і потім передав те саме знання своєму синові, Махараджі Ікшваку. Бог Сонця навчив Ману науки відданого служіння на початку Трета-юґи, а Ману своєю чергою задля добра людства навчив цієї науки Ікшваку.

Господь Рама. В одному зі Своїх втілень Верховний Бог- Особа прийшов як Шрі Рама, син Свого чистого відданого Махараджі Дашаратги, царя Айодг’ї. Господь Рама прийшов разом зі Своїми повними частками, що всі з’явилися як Його молодші брати. Господь прийшов у Трета-юґу, у місяці чайтра, на дев’ятий день прибутного місяця, щоб, як завжди, відновити засади релігії й знищити тих, хто порушує спокій. Ще хлопчиком Шрі Рама допоміг великому мудрецю Вішвамітрі, вбивши Субаху і провчивши відьму Марічу, що заважала мудрецям виконувати їхні щоденні обов’язки. Брахмани та кшатрії мають співпрацювати задля загального добра. Мудреці-брахмани стараються просвітлювати людей, даючи їм досконале знання, а кшатрії покликані їх захищати. Господь Рамачандра    —    це ідеальний цар, взірець того, як треба плекати й берегти найвищу культуру людства, брахман’я-дгарму. Господь насамперед піклується про корів і брахман, забезпечуючи цим процвітання світу. Через Вішвамітру Господь Рама дав панівним півбогам могутню зброю проти демонів. Він був на жертвопринесенні лука, що влаштував цар Джанака. Зламавши нездоланний лук Шіви, Господь здобув руку Сітадеві, дочки Махараджі Джанаки.

За якийсь час по одруженні Він, підкорившись наказові свого батька, Махараджі Дашаратги, пішов на чотирнадцять років у вигнання в ліс. Щоб допомогти правителям-півбогам, Він вбив чотирнадцять тисяч демонів. Внаслідок підступів демонів Равана викрав Його дружину Сітадеві. Подружившись із Суґрівою, Господь допоміг йому вбити Валі, Суґрівиного брата. За допомогою Господа Рами Суґріва став царем Ванар (племені ґорил). Господь навів через Індійський океан міст з кам’яних брил, що плавали на поверхні води, і ним дістався Ланки, царства того самого Равани, що викрав Сіту. Господь вбив Равану і посадив на трон Ланки Вібгішану, Раваниного брата. Хоча Вібгішана був демоном, і братом Равани, Господь благословив його безсмертям. Коли минули чотирнадцять років, Господь, вирішивши справу з Ланкою, на зробленому з квітів літакові повернувся до Свого царства Айодг’ї. Він наказав Своєму братові Шатруґні напасти на Лаванасуру, що правив царством Матгура, і демон був вбитий. Господь Рама здійснив десять жертвопринесень ашвамедга. Він зникнув з-перед очей світу під час омовіння у річці Шараю. Історію діянь Господа Рамачандри в цьому світі містить великий епос «Рамаяна». Автор істинної «Рамаяни»    —    славетний поет Валмікі.