ВІРШ 1
Text 1
Текст
Texto
татах̣ парікшід двіджа-варйа-ш́ікшайа̄
махім̇ маха̄-бга̄ґаватах̣ ш́аш́а̄са ха
йатга̄ хі сӯтйа̄м абгіджа̄та-ковіда̄х̣
сама̄діш́ан віпра махад-ґун̣ас татга̄
tataḥ parīkṣid dvija-varya-śikṣayā
mahīṁ mahā-bhāgavataḥ śaśāsa ha
yathā hi sūtyām abhijāta-kovidāḥ
samādiśan vipra mahad-guṇas tathā
Послівний переклад
Palabra por palabra
сӯтах̣ ува̄ча — Сута Ґосвамі сказав; татах̣ — тоді; парікшіт— Махараджа Парікшіт ; двіджа - варйа — великих двічінароджених брахман; ш́ікшайа̄ — за їхніми настановами; махім — на Землі; маха̄-бга̄ґаватах̣ — великий відданий; ш́аш́а̄са — царював; ха — в минулому; йатга̄ — як вони казали; хі — певно; сӯтйа̄м — коли він народився; абгіджа̄та-ковіда̄х̣ — досвідчені астрологи під час його народження; сама̄діш́ан — визначили; віпра — о брахмани; махат-ґун̣ах̣ — піднесені якості; татга̄ — саме так.
sūtaḥ uvāca — Sūta Gosvāmī dijo; tataḥ — después; parīkṣit — Mahārāja Parīkṣit; dvija-varya — los grandes brāhmaṇas nacidos por segunda vez; śikṣayā — mediante sus instrucciones; mahīm — la Tierra; mahā-bhāgavataḥ — el gran devoto; śaśāsa — gobernó; ha — en el pasado; yathā — como lo dijeron; hi — ciertamente; sūtyām — en el momento en que nació; abhijāta-kovidāḥ — astrólogos expertos presentes en el momento de nacer; samādiśan — dieron sus opiniones; vipra — ¡oh, brāhmaṇas!; mahat-guṇaḥ — grandes cualidades; tathā — fiel a ello.
Переклад
Traducción
Сута Ґосвамі сказав: Відтак, вчені брахмани, великий відданий Махараджа Парікшіт правив світом, керуючись настановами найліпших з-поміж двічінароджених брахман. Як цар він появляв усі піднесені якості, які провістили досвідчені астрологи одразу по його народженні.
Sūta Gosvāmī dijo: ¡Oh, brāhmaṇas eruditos!, Mahārāja Parīkṣit comenzó entonces a gobernar el mundo como un gran devoto del Señor, bajo las instrucciones de los mejores de los brāhmaṇas nacidos por segunda vez. Él gobernó con esas grandes cualidades que fueron predichas por expertos astrólogos en el momento en que nació.
Коментар
Significado
По народженні Махараджі Парікшіта вчені брахмани-астрологи провістили деякі з його майбутніх визначних якостей. З часом Махараджа Парікшіт, великий відданий Господа, появив усі ті якості. Єдине, що справді важливо, — це стати відданим Господа, бо у відданому поступово розвиваються всі добрі якості, яких тільки можна бажати. Махараджа Парікшіт був маха-бгаґавата, першорядний відданий: він не лише добре опанував науку відданости, а й умів давати трансцендентні настанови іншим, завдяки яким вони ставали відданими. Отже, Махараджа Парікшіт був відданим найвищого рівня і тому завжди радився з великими мудрецями й знаючими брахманами, а вони, спираючись на шастри, давали йому поради щодо того, як правити державою. Великі царі минулого вважали своїм обов’язком служити великим авторитетам з духовної науки, виконуючи їхні настанови, записані у ведичних писаннях, і тому мали розвинутіше почуття відповідальности, ніж сучасні виборні голови урядів. Не було потреби в тому, щоб, як оце нині, невігласи, які геть не знають життя, щодня приймали якісь нові законопроекти, а потім знов і знов переробляли їх, достосовуючи закон до своїх цілей. Великі мудреці Ману, Яґ’явалк’я, Парашара та інші звільнені душі вже дали всі правила та приписи, придатні для будь-якого місця та часу. Правила та приписи були чітко визначені і не мали вад. Царі, як ось Махараджа Парікшіт, мали радників, причому цареву раду складали великі мудреці та найпіднесеніші брахмани. Вони не брали платні і навіть не потребували її. Держава отримувала найліпші поради без ніяких витрат. Кожний з таких радників був сама-дарші, тобто ставився до всіх — і до людей, і до тварин — рівно. Жоден з них ніколи б не порадив цареві захищати тільки людей, а нещасних тварин вбивати. Члени царської ради не були дурнями чи апологетами «раю для дурнів». Усі вони були душами, які усвідомили свою духовну сутність, і тому чітко знали, як зробити так, щоб усі живі істоти в державі були щасливі в цьому житті і в наступному теж. Їх не цікавила гедоністична філософія «втішайся життям, їж-пий-веселися». Ні, вони були філософи у справжньому розумінні цього слова і чітко усвідомлювали мету людського життя. Знавши, яку відповідальність на них покладено, царські радники давали правильні вказівки, а цар чи правитель, що й сам був справжнім відданим Господа, задля добра держави ретельно виконував їх. Є всі підстави називати державу за часів Махараджі Юдгіштгіри чи Махараджі Парікшіта державою задля загального добра, бо в тій державі не було жодної нещасливої істоти — ні людини, ані тварини. Махараджа Парікшіт був ідеальний правитель всесвітнього царства загального процвітання.
En el momento en que Mahārāja Parīkṣit nació, los expertos brāhmaṇas astrólogos predijeron algunas de sus cualidades. Mahārāja Parīkṣit las manifestó todas, porque era un gran devoto del Señor. La verdadera aptitud consiste en convertirse en devoto del Señor, y, gradualmente, todas las buenas cualidades dignas de poseerse se manifiestan. Mahārāja Parīkṣit era un mahā-bhāgavata, o un devoto de primera, quien no solo estaba bien versado en la ciencia de la devoción, sino que además estaba en capacidad de convertir a otros en devotos mediante sus instrucciones trascendentales. Mahārāja Parīkṣit era, pues, un devoto de primera categoría y, en consecuencia, solía consultar con los grandes sabios y eruditos brāhmaṇas, quienes podían aconsejarlo mediante los śastras en cuanto a cómo desempeñar la administración del Estado. Esos grandes reyes eran más responsables que los modernos mandatarios electos, debido a que complacían a las grandes autoridades por el hecho de seguir las instrucciones dejadas por ellas en las Escrituras védicas. No había ninguna necesidad de que unos necios poco prácticos promulgaran diariamente una nueva ley, y la alteraran a conveniencia una y otra vez para satisfacer determinado propósito. Las reglas y regulaciones ya fueron presentadas por grandes sabios, tales como Manu, Yājñavalkya, Parāśara y otros sabios liberados, y las promulgaciones fueron idóneas para todas las épocas y en todos los lugares. Por lo tanto, las reglas y regulaciones eran normas fijas y sin falla ni defecto alguno. Reyes como Mahārāja Parīkṣit tenían su junta de consejeros, y todos los miembros de esa junta eran, o bien grandes sabios, o brāhmaṇas de primera. Ellos no aceptaban ningún salario, ni tampoco tenían necesidad alguna de él. El Estado recibía el mejor consejo, sin ningún gasto. Ellos eran de por sí sama-darśī, iguales para con todos, tanto con el hombre como con el animal. Ellos no le aconsejaban al rey que protegiera al hombre, instruyéndole a la vez que matara a los pobres animales. Estos miembros del consejo no eran necios, ni representantes dedicados a organizar un paraíso de tontos. Todos ellos eran almas autorrealizadas, y sabían perfectamente bien cómo todos los seres vivientes del Estado podían ser felices tanto en esta vida como en la siguiente. A ellos no les interesaba la filosofía hedonista de comer, beber, estar alegre y gozar. Ellos eran filósofos en el verdadero sentido de la palabra, y sabían bien cuál es la misión de la vida humana. Ante todas esas obligaciones, el consejo consultivo del rey daba indicaciones correctas, y el rey o primer mandatario, siendo de por sí un devoto apto del Señor, las seguía al pie de la letra por el bien del Estado. En los días de Mahārāja Yudhiṣṭhira o de Mahārāja Parīkṣit, el Estado era benefactor en el verdadero sentido del término, porque nadie era infeliz en él, ya fuera hombre o animal. Mahārāja Parīkṣit era un rey ideal para un Estado benefactor que había en el mundo.