По народженні Махараджі Парікшіта вчені брахмани-астрологи провістили деякі з його майбутніх визначних якостей. З часом Махараджа Парікшіт, великий відданий Господа, появив усі ті якості. Єдине, що справді важливо,    —    це стати відданим Господа, бо у відданому поступово розвиваються всі добрі якості, яких тільки можна бажати. Махараджа Парікшіт був маха-бгаґавата, першорядний відданий: він не лише добре опанував науку відданости, а й умів давати трансцендентні настанови іншим, завдяки яким вони ставали відданими. Отже, Махараджа Парікшіт був відданим найвищого рівня і тому завжди радився з великими мудрецями й знаючими брахманами, а вони, спираючись на шастри, давали йому поради щодо того, як правити державою. Великі царі минулого вважали своїм обов’язком служити великим авторитетам з духовної науки, виконуючи їхні настанови, записані у ведичних писаннях, і тому мали розвинутіше почуття відповідальности, ніж сучасні виборні голови урядів. Не було потреби в тому, щоб, як оце нині, невігласи, які геть не знають життя, щодня приймали якісь нові законопроекти, а потім знов і знов переробляли їх, достосовуючи закон до своїх цілей. Великі мудреці Ману, Яґ’явалк’я, Парашара та інші звільнені душі вже дали всі правила та приписи, придатні для будь-якого місця та часу. Правила та приписи були чітко визначені і не мали вад. Царі, як ось Махараджа Парікшіт, мали радників, причому цареву раду складали великі мудреці та найпіднесеніші брахмани. Вони не брали платні і навіть не потребували її. Держава отримувала найліпші поради без ніяких витрат. Кожний з таких радників був сама-дарші, тобто ставився до всіх    —    і до людей, і до тварин    —    рівно. Жоден з них ніколи б не порадив цареві захищати тільки людей, а нещасних тварин вбивати. Члени царської ради не були дурнями чи апологетами «раю для дурнів». Усі вони були душами, які усвідомили свою духовну сутність, і тому чітко знали, як зробити так, щоб усі живі істоти в державі були щасливі в цьому житті і в наступному теж. Їх не цікавила гедоністична філософія «втішайся життям, їж-пий-веселися». Ні, вони були філософи у справжньому розумінні цього слова і чітко усвідомлювали мету людського життя. Знавши, яку відповідальність на них покладено, царські радники давали правильні вказівки, а цар чи правитель, що й сам був справжнім відданим Господа, задля добра держави ретельно виконував їх. Є всі підстави називати державу за часів Махараджі Юдгіштгіри чи Махараджі Парікшіта державою задля загального добра, бо в тій державі не було жодної нещасливої істоти    —    ні людини, ані тварини. Махараджа Парікшіт був ідеальний правитель всесвітнього царства загального процвітання.

Махараджа Уттара був сином Вірати, і Махараджі Парікшіту він доводився дядьком з боку матері. Тому Іраваті, дочка Махараджі Уттари, була двоюрідною сестрою Махараджі Парікшіта; однак за тих часів дозволялися шлюби між двоюрідними братами і сестрами, якщо вони належали до різних ґотр, родин. У ведичному суспільстві, коли одружувалися, пильно зважали, з якої ґотри, родини пара. Арджуна також був одружений зі своєю двоюрідною сестрою з боку матері, Субгадрою.

Джанамеджая. Один з царів-раджарші, славетний син Махараджі Парікшіта. Його матір звали Іраваті чи, за іншими джерелами, Мадраваті. У Махараджі Джанамеджаї було двоє синів    —    Ґ’ятаніка та Шанкукарна. Він виконав кілька жертвопринесень у місці прощі Курукшетра; в нього було троє молодших братів    —    Шрутасена, Уґрасена та Бгімасена ІІ. Він завоював Такшалу (Аджанту) і помстився за несправедливе прокляття, яке впало на його великого батька Махараджу Парікшіта. Вирішивши винищити цілий зміїний рід разом із Такшакою, що смертельно вжалив його батька, Джанамеджая виконав велике жертвопринесення Сарпа-яґ’ю. На прохання багатьох півбогів та мудреців він постановив не винищувати зміїного роду. Хоча жертвопринесення і не було завершене, він належно винагородив усіх його учасників, і всі були задоволені. На церемонії був присутній також Махамуні В’ясадева, і цар почув опис битви на Курукшетрі просто з його вуст. Пізніше з наказу В’ясадеви «Махабгарату» оповів цареві його учень Вайшампаяна. Махараджу Джанамеджаю дуже засмутила передчасна смерть його великого батька. Палко прагнувши знов його побачити, він відкрив це своє бажання В’ясадеві    —    і великий В’ясадева задовольнив його. Батько Джанамеджаї постав перед ним, і він з щонайбільшою пошаною та урочистістю вшанував і батька, і В’ясадеву. Повністю задоволений, він роздав брахманам, що були присутні на жертвопринесенні, щедру милостиню.

Цей вірш свідчить, що для жителів вищих планет здійснювати міжпланетні подорожі не є щось складне. У «Бгаґаватам» багато згадок за те, що півбоги з райських планет відвідували Землю, щоб бути присутніми на жертвопринесеннях могутніх царів та імператорів. З цього вірша ми також дізнаємося, що коли Махараджа Парікшіт виконував обряд принесення в жертву коня, навіть пересічні люди мали змогу бачити півбогів. Назагал звичайні люди бачити півбогів, так само як і Господа, не здатні. Але як Господь зі Своєї безпричинної милости часами сходить у цей світ, являючи Себе звичайним людям, так само і півбоги, як їхня ласка, являють себе звичайним людям. Звичайно люди Землі не здатні бачити навіч істот з райських планет, однак впливовість Махараджі Парікшіта була така, що півбоги погодилися відкритися людським очам. Зазвичай на таких жертвопринесеннях царі, наче хмари, що проливають дощ, щедро роздавали багатства. Хмара    —    це проста вода, але в іншій формі: з землі вода збирається у хмари. І так само милостиня, що її царі роздають під час жертвопринесень,    —    це ті самі зібрані від громадян податки, але вже в іншому вигляді. Як хмари проливають дощі, видається, понад потрібне, так і милостиня царів, здається, перевищує потреби громадян. Якщо громадяни задоволені, вони не будуть повставати проти царя, а тому ламати монархічний державний устрій потреби немає.

Навіть такий цар, як Махараджа Парікшіт, потребував проводу духовного вчителя. Без такого проводу робити поступ у духовному житті неможливо. Духовний вчитель повинен посідати всі належні його становищу якості; і якщо людина прагне усвідомити свою справжню сутність, вона мусить звернутися до такого істинного духовного вчителя і прийняти у нього притулок.

Цар вирушає завойовувати світ не для самозвеличення. Зійшовши на трон, Махараджа Парікшіт вирушив підкорювати світ, однак його метою було не загарбати інші держави. Ні, він був імператор над цілим світом, і тому всі дрібніші країни вже були під його рукою. Його ж метою було перевірити, як живе держава і чи додержують у ній праведности. Цар є представником Господа і тому повинен належно виконувати Господню волю. Для самозвеличення в його діяльності не було місця. Тому, щойно Махараджа Парікшіт побачив, як низьконароджений чоловік у шатах царя калічить ноги корові й бику, він одразу схопив негідника і визначив йому кару. Цар не має дозволяти, щоб поводилися недобре з коровами, найважливішими з тварин, і він ніколи не стерпить образи проти брахман, найважливіших з-поміж людей. Цивілізованість людини виявляється у розвитку й підтримуванні брахманічної культури, а важливою складовою цього є піклування про корів. Молоко    —    то справжнє чудо: воно містить усі вітаміни, щоб підтримувати тіло людини для діяльности задля вищих досягнень. Розвивати брахманічну культуру можна тільки якщо людина навчена плекати в собі якості добра, а для цього передусім потрібна їжа з молока, фруктів та зерна. Махараджа Парікшіт був вражений, побачивши, як чорний шудра, перебраний за царя, знущається з корови, найважливішої для людського суспільства тварини.

Відмітними рисами доби Калі є неправильне врядування та розбрат. А причина цього така: біля керма влади стоять недостойні люди з якостями низьконароджених, позбавлені вищої мети в житті. Зрозуміло, що на посаді царя такі люди насамперед калічать корів і руйнують брахманічну культуру, чим штовхають усе суспільство до пекла. Махараджа Парікшіт, мавши належне виховання, помітив перші прикмети корінної причини всіх чвар у світі і вирішив знищити її ще в зародку.

Шаунаку і ріші здивувало, що доброчесний Махараджа Парікшіт не вбив злочинця на місці, а просто покарав його. З цього випливає, що Махараджа Парікшіт, праведний цар, повинен був одразу вбити негідника, що, дурячи людей, перебрався за царя і ще наважився підняти руку на корову, найчистішу з-поміж тварин. Але ріші тих часів навіть уявити собі не могли, що за якийсь час, як Калі-юґа увійде в силу, ницих шудр будуть обирати на посади правителів держав, і вони відкриватимуть державні бойні, на яких вбиватимуть корів. Так чи так, а великі ріші, дарма що їм було нецікаво слухати про шудраку-шахрая, що кривдив корову, таки прагнули почути цю історію, щоб довідатись, як вона пов’язана з Господом Крішною. Їх просто цікавило слухати те, що стосувалося до Господа Крішни, адже варта уваги будь-яка оповідь, пов’язана з Крішною. «Бгаґаватам» часто оповідає про речі, пов’язані з соціологією, політикою, економікою, культурою тощо, однак це завжди має стосунок до Крішни і тому заслуговує на увагу. Саме Крішна робить чистою будь-яку оповідь. У матеріальному світі немає нічого чистого, тому що весь він постав з трьох матеріальних якостей. Але Крішна очищує все.

І Господь Крішна, і Його віддані перебувають на трансцендентному рівні, а тому і оповіді про Господа Крішну, і оповіді про Його чистих відданих однаково сприятливі. Оповідь про битву на Курукшетрі рясніє описами політичних та дипломатичних хитрощів, але всі ті описи пов’язані з Господом Крішною, і тому «Бгаґавад-ґіту» шанують у всьому світі. Немає ніякої потреби відкидати політику, економіку, соціологію тощо: вони матеріальні для матеріалістів, а для чистого відданого, що дійсно поєднаний з Господом, такі матеріальні речі трансцендентні, якщо вони пов’язані з Господом або Його чистими відданими. Ми слухали і розповідали про діяння Пандав, а після того нашу увагу перенесено на оповіді, пов’язані з Махараджею Парікшітом. Однак всі ті оповіді мають стосунок до Господа Шрі Крішни, а тому вони трансцендентні, і чисті віддані прагнуть їх слухати. Ми вже обговорювали це у зв’язку з молитвами Бгішмадеви.

Життя наше триває не дуже довго, і ми не можемо знати напевно, коли нам буде наказано покинути все і розпочати нове життя. Тому наш обов’язок    —    стежити, щоб жодна хвилина життя не була змарнована на оповіді, не пов’язані з Господом Крішною. Хоч би якою приємною була оповідь, а якщо вона не пов’язана з Крішною, слухати її не варто.

Духовна планета Ґолока Вріндавана, вічна обитель Господа Крішни, подібна до вінчика лотоса. І Господь, коли сходить на якусь із планет матеріального світу, появляє там цю Свою обитель якою вона є. Тож Його стопи ніколи не сходять з велетенського лотоса. Його стопи прекрасні, як лотос, і тому кажуть, що Господь Крішна має лотосові стопи.

Жива істота вічна зі своєї природи. У вир народжень та смертей вона потрапляє тому, що вступає у зв’язок з матеріальною енерґією. Звільнившись з полону цієї енерґії, вона дістає свободу і право повернутися додому, до Бога. Якщо людина хоче жити вічно, не змінюючи одного матеріального тіла на інше, вона не має марнувати дорогоцінного часу на оповіді, що не пов’язані з Господом Крішною та Його відданими.

Жива істота, проходячи розвиток від нижчих, тваринних форм життя до вищої, людської, форми і поступово набуваючи вищого інтелекту, розвиває бажання вивільнитися з лабетів смерти. Сучасні вчені намагаються подолати смерть, плекаючи знання в різних галузях фізики та хімії, однак невблаганний Ямараджа, владика смерти, не щадить і самих цих вчених. Вчений розробляє теорії, як, користуючись із поступу науки, уникнути смерти    —    і сам стає жертвою смерти, щойно його прикличе Ямараджа. Ні уникнути смерти, ні навіть подовжити своє коротке життя хоч на мить не на силі ніхто. Єдина надія відвести невблаганну вбивчу руку Ямараджі    —    це прикликати його самого, щоб він слухав та оспівував святе ім’я Господа. Ямараджа    —    великий відданий Господа, і він любить, коли його запрошують на кіртани та жертвопринесення, які влаштовують чисті віддані, що без останку присвятили себе на віддане служіння Господеві. Отож великі мудреці з Шаунакою та іншими на чолі запросили Ямараджу на жертвопринесення, яке вони виконували в Наймішаран’ї. І ті, хто не хотів помирати, скористалися з цього.

Жодній людині не хочеться помирати, але як звільнитися від смерти, вона не знає. Найліпший засіб проти смерти    —    це привчитися слухати про нектарні розваги Господа, що послідовно викладені у «Шрімад-Бгаґаватам». Отже, цей вірш дає дальшу пораду: кожна людина, яка прагне звільнитися від смерти, має жити так, як це радять ріші з Шаунакою на чолі.

Люди з менш розвинутим інтелектом не знають справжньої цінності людської форми життя. Людське тіло    —    це особливий дар від матеріальної природи посеред страждань, яких вона своїми невблаганними законами постійно завдає живій істоті. Людське тіло дає істоті нагоду досягти у житті найвищого блага, а саме скинути з себе пута повторюваних народжень та смертей. Мудра людина цінує цей важливий дар, напружено докладаючи зусиль, щоб звільнитися з цих пут. Натомість люди меншого розуму лінуються і не можуть оцінити цього дару, людського тіла, що дозволяє звільнитися з лабетів матерії. Їх більше цікавить поліпшувати матеріальні умови свого існування, і все життя вони тяжко працюють єдино щоб задовольняти чуття тлінного тіла. Чуттєву втіху за законом природи мають навіть нижчі тварини, і так само кожній людині визначено скількись чуттєвої втіхи відповідно до її минулого та нинішнього життя. Однак кожному обов’язково треба постаратися збагнути, що метою людського життя не є чуттєва втіха. У вірші, що ми його зараз пояснюємо, сказано, що протягом дня людина працює безглуздо, тому що її мета    —    просто тішити власні чуття. Безглуздість такої праці людини чітко видно зокрема у великих містах та промислових центрах. Людська енерґія витрачається на виробництво маси речей, однак усі вони призначені на чуттєву втіху, а не на звільнення з матеріального рабства. Протягом дня людина тяжко працює, а вночі, висилена, спить або віддається статевим втіхам. Ось такий «розклад» життя пропонує не вельми розумним людям матеріалістична «цивілізація». Тому у вірші сказано, що вони ліниві, нещасливі і живуть недовго.

Врядування Махараджі Парікшіта було досконале, і тому він спокійно сидів у своїй столиці. Однак певного часу його повідомили, що в державу вже просочилися ознаки доби Калі, і ця новина не була йому приємна. Як проявляє себе вік Калі? Його ознаки такі: 1) недозволені зв’язки з жінками, 2) вживання в їжу м’яса, 3) вживання дурманних засобів, 4) азартні ігри. «Доба Калі» буквально означає «доба розбрату», і корінною причиною всіх чвар у суспільстві є вищезгадані чотири різновиди гріховної діяльности. Махараджа Парікшіт довідався, що деякі люди в державі вже почали проявляти ті ознаки, і тому вирішив одразу вдатися до якихось заходів, щоб знищити ці зародки незгоди. Це свідчить, що раніше, принаймні до правління Махараджі Парікшіта, в суспільстві практично не було нічого схожого, а щойно ті ознаки вийшли на яв, цар вирішив одразу викорінити їх. Нічого доброго в тій звістці не було, однак через неї цар відчув і певну радість, бо з’являлася нагода вступити у битву. Тоді не було потреби змагатися з малими державами    —    всі вони жили мирно під його рукою. Але поява негідників, породжених Калі-юґою, давала йому нагоду проявити свій бойовий дух. Досконалий цар-кшатрія радий кожній нагоді вступити у битву, як спортсмен завжди радий нагоді взяти участь у спортивному змаганні. Напередвизначеність появи ознак епохи Калі незаперечна. Якщо так, навіщо тоді було боротися з ними,    —    закидають ліниві й нещасливі люди. Коли надходить дощова пора, дощі напередвизначені, а проте люди таки стараються якось захиститися від дощу. І так само за доби Калі в життя суспільства неодмінно просочуватимуться вищезгадані явища, однак обов’язком держави є захищати громадян від представників цієї епохи. Махараджа Парікшіт хотів покарати негідників, які знаходять насолоду в гріхах епохи Калі, і так врятувати невинних громадян, що завдяки плеканню релігійности провадили чисте життя. Надавати такий захист є обов’язком царя, отож те, що Махараджа Парікшіт став лаштуватися до битви, було цілком правильно.

Військове спорядження Махараджі Парікшіта дечим відрізнялося від того, що мав його прадід Арджуна: Арджунина колісниця була запряжена білими кіньми, а Парікшітова    —    вороними; Парікшіт мав на стягові лева, а його прадід    —    Хануманджі. Царська процесія, як у Махараджі Парікшіта, з красиво оздобленими колісницями, кіннотниками, слонами, піхотою та музиками не просто тішить око     —     таке військове спорядження свідчить  про  високу культуру суспільства, що дбає про естетичність навіть на полі бою.

ПОЯСНЕННЯ: Бгадрашва. Це країна поблизу Меру Парвати, що простягається від Ґандга-мадана Парвати до океану соленої води. Опис цієї варші є у «Махабгараті» («Бгішма- парва» 7.14–18), в оповіді Санджаї Дгрітараштрі.

Махараджа Юдгіштгіра підкорив цю варшу, і тому провінція увійшла до складу його імперії. Коли Махараджа Парікшіт зійшов на трон, було проголошено, що всі землі, на яких правив його дід, належать віднині йому, однак він мав підтверджувати своє панівне становище, виїжджаючи зі столиці збирати з тих держав данину.

Кетумала. Сім океанів поділяють Землю на сім двіп, а центральну з тих двіп (Джамбудвіпу) вісім велетенських гірських кряжів поділяють на дев’ять варш, частин. Відомо, що і Бгарата-варша, і Кетумала є двома з тих варш. Сказано, що у Кетумала-варші живуть найвродливіші жінки. Арджуна підкорив і цю варшу. Опис цієї частини світу можна знайти в «Махабгараті» («Сабга» 28.6).

Сказано, що ця варша розташована на захід від Меру Парвати, а її насельники живуть приблизно десять тисяч років («Бгішма-парва» 6.31). Люди у цій частині Землі мають золотаву шкіру, а жінки вродою подібні до янголів раю. Жителі цієї країни ніколи не хворіють і не знають, що таке журба.

Бгарата-варша. Вона так само є одною з дев’яти варш Джамбудвіпи. Опис Бгарата-варші поданий у «Махабгараті» («Бгішма-парва», розділи 9 та 10).

В центрі Джамбудвіпи розташована Ілавріта-варша, а на південь від Ілавріта-варші    —    Харі-варша. Ось як описує ці варші «Махабгарата» («Сабга-парва» 28.7–8):

Тут сказано зокрема, що жінки обидвох цих варш дуже миловиді, а деякі з них вродою не поступаються апсарам, жінкам з раю.

Уттаракуру. Ведична географія повідомляє, що терен на крайній півночі Джамбудвіпи зветься Уттаракуру-варша. Її з трьох боків омиває океан солоної води, а гора Шрінґаван відділяє її від Хіранмайа-варші.

Кімпуруша-варша. Відомо, що вона розташована на північ від великих Гімалаїв, які мають близько ста тридцяти кілометрів завдовжки і заввишки, а завширшки простягаються на двадцять шість тисяч кілометрів. Арджуна підкорив і ці частини світу («Сабга» 28.1–2). Кімпуруші    —    це потомки одної з дочок Дакші. Коли Махараджа Юдгіштгіра відправляв жертвопринесення коня, у святі взяли участь і жителі тих країв, сплативши імператорові данину. Цю частину світу називають Кімпуруша-варша, а іноді Хімаваті (країна Гімалаїв). Відомо, що Шукадева Ґосвамі народився саме в цій країні Гімалаїв, а щоб дістатися Бгарата-варші, він пройшов крізь Гімалаї.

Іншими словами, Махараджа Парікшіт підкорив увесь світ. Він підкорив усі континенти, оточені морями та океанами, тобто землі у всіх напрямках світу    —    на сході, заході, півночі і півдні.

Царів та великих державних діячів заведено зустрічати вітальними промовами. Так ведеться від непам’ятних часів. Махараджу Парікшіта, одного з найславетніших імператорів світу, у всіх країнах, в які він прибував, теж вітали шанобливими промовами. Усі ті вітальні промови були безпосередньо пов’язані з Господом Крішною. «Крішна» завжди означає «Крішна та Його віддані», так само як «цар» означає «цар та його близькі слуги».

Крішна невіддільний від Своїх бездомісних відданих, а тому уславлювати відданих    —    то уславлювати і Господа, а уславлювати Господа означає уславлювати і Його відданих. Махараджу Парікшіта не радували б оповіді про славетні діяння його предків    —    Махараджі Юдгіштгіри та Арджуни, якби вони не були пов’язані з Господом Крішною. Господь приходить власне щоб звільнити Своїх відданих (парітра̄н̣а̄йа са̄дгӯна̄м). Відданих прославляють через те, що вони завжди з Господом: вони не можуть жити без Господа та Його різноманітних енерґій і хвилі. Господь являє себе відданим в оповідях про Його славетні діяння та велич, і тому коли Господа уславлювали за Його діяння, а надто коли описували, як Він врятував Махараджу Парікшіта ще в лоні матері, Парікшіт живо відчував Його присутність. Відданим Господа ніколи нічого не загрожує, однак у матеріальному світі, в якому небезпека чигає на кожному кроці, трапляється, що віддані опиняються у різних, як видається, небезпечних ситуаціях; і коли Господь приходить їм на порятунок, це тільки примножує Його славу. Якби віддані Крішни, як оце Пандави, не брали участи у битві на Курукшетрі, Він не повів би «Бгаґавад-ґіти». У привітаннях, що ними зустрічали Махараджу Парікшіта, були уславлені всі такі діяння Господа, і Махараджа Парікшіт, цілковито задоволений, щедро винагороджував усіх, хто вітав його. Між сучасними та колишніми вітальними промовами є різниця: колись такі промови виголошували на честь таких осіб, як Махараджа Парікшіт, наводячи факти та цифри, і промовці отримували щедру нагороду. Натомість сучасні вітальні промови часами не спираються ні на які правдиві відомості і призначені тільки для задоволення високопоставленої особи, причому часто в них повно облудних лестощів. До того ж ті, хто виступає з вітальною промовою, винагороди майже ніколи не отримують, бо «шановані особи» не мають що дати.

Для бездомісних відданих, як-от Пандави, Господь Крішна є буквально всім. Для Пандав Він був Верховним Господом, духовним вчителем, Божеством на поклоніння, провідником, колісничим, другом, слугою, посланцем і будь-ким, ким вони могли Його уявити. Господь теж відповідав на почуття Пандав. Махараджа Парікшіт, чистий відданий Господа, був здатний оцінити те, як Господь відповідав трансцендентною взаємністю на почуття Своїх чистих відданих. Просто збагнути стосунки Господа з Його чистими відданими вже вистачить, щоб досягти звільнення. Ззовні ці стосунки видаються звичайними стосунками між звичайними людьми, однак той, хто насправді збагнув їхню суть, одразу стає гідним повернутися додому, до Бога. Пандави, покірливі Господній волі, були готові пожертвувати на служіння Йому скільки завгодно енерґії. Завдяки їхній непохитній рішучості в служінні ласка Господа проливалася на них в будь-якій бажаній для них формі.

Бик є символом засад моралі, а корова    —     Землі. Коли бик та корова вдоволені, вдоволені будуть і всі люди. Річ у тім, що бик допомагає вирощувати збіжжя на полях, а корова дає молоко    —    чудо-їжу, що поєднує в собі все потрібне для життя. Тому людське суспільство дбає про цих двох корисних тварин, слідкуючи, щоб вони були вдоволені і мали змогу вільно ходити, де хочуть. Однак у цю добу Калі люди, далекі від брахманічної культури, забивають і їдять биків та корів. Щоб задля добра людства забезпечити бикам та коровам належний захист, треба просто поширювати брахманічну культуру    —    найвищу і досконалу форму культури. Якщо плекати брахманічну культуру, моральність суспільства буде завжди на високому рівні, і тоді мир та процвітання прийдуть без надмірних зусиль. Коли ж брахманічна культура занепадає, люди не піклуються про корів та биків належним чином, внаслідок чого з’являються описані далі ознаки.

В нинішню епоху, добу Калі, ніде в світі не знають, що таке спокій. Немає жодної людини без недуги. Самі лиця сучасних людей свідчать про те, що робиться у них в розумі. Кожен страждає від розлуки з кимось із родичів, які десь далеко від дому. Відмітною рисою Калі-юґи є те, що жодна сім’я не має щастя жити укупі. Щоб заробляти на життя, батько живе далеко від сина, дружина від чоловіка тощо. Людей мучать різні хвороби внутрішніх органів, вони страждають від розлуки з рідними й близькими; стараючись підтримувати своє становище на належному рівні, вони весь час стурбовані. Це лише деякі з головних чинників, через які люди цієї доби не знають щастя.

Що більше часу минатиме від початку епохи Калі, то сильніше занепадатимуть чотири речі: тривалість життя, пам’ять, засади моралі та засади релігії. А що від Дгарми, тобто релігійних засад, лишається тільки чверть, то бик, символ Дгарми, стоїть тільки на одній нозі. Коли три чверті населення Землі перетворяться на безбожників, світ стане для тварин справжнім пеклом. За доби Калі безбожна цивілізація створює численні «релігійні угруповання», що прямо чи непрямо заперечують Бога-Особу. Зрештою такі громади невіруючих зроблять світ непридатним для життя тверезих людей. Людей поділяють на різні групи відповідно до того, наскільки вони вірять у Верховного Бога- Особу. Найліпші з-поміж віруючих людей    —    це вайшнави та брахмани, нижчі за них кшатрії, тоді вайш’ї, потім шудри, а вже за ними млеччги, явани і нарешті чандали. На рівні млеччг і нижче людина починає втрачати людські якості, а на найнижчому ступені людської деґрадації перебувають чандали. Вживаючи перелічені терміни, ведичні писання визначають ними не людей якоїсь певної громади чи походження    —    це взагалі різні типи людей, яким притаманні різні якості. Йдеться не про походження чи приналежність до певної громади. Людина може набути певних якостей власними зусиллями: син вайшнави може стати млеччгою, а син чандали    —    вивищитися над брахманами; усе залежить від того, з ким людина спілкується і наскільки близькі її стосунки з Верховним Господом.

М’ясоїдів прийнято називати млеччгами. Однак млеччгами є не всі м’ясоїди. Ті, хто їсть м’ясо відповідно до вказівок писань    —    не млеччги; млеччгами називають тих, хто їсть м’ясо без ніяких обмежень. Писання забороняють їсти яловичину, і послідовники Вед надають особливої ваги піклуванню про биків та корів. Проте нині, за доби Калі, люди будуть використовувати тіло бика й корови так, як їм заманеться, і цим накличуть на себе всілякі страждання.

Люди нинішньої доби не виконуватимуть ніяких жертвопринесень. Млеччгам байдуже до жертвопринесень, дарма що для людей, які шукають матеріальної чуттєвої насолоди, жертвопринесення вкрай важливі. «Бгаґавад-ґіта» настійно радить робити жертвопринесення (3.14–16).

Творець Брахма створив усі живі істоти, а щоб забезпечити живій істоті, своєму створінню, поступ на шляху повернення до Бога, він також запровадив систему жертвопринесень. Влаштовано так, що істоти живуть, споживаючи збіжжя та овочі, і від страв в тілі з’являється життєва сила, прибираючи форми крови та сімені, а з крови й сімені жива істота може створювати інші живі істоти. Однак збіжжя, трава та все інше росте завдяки дощам, а випадання дощів залежить від визначених жертвопринесень. Правила для таких жертвопринесень подані у Ведах    —    «Сама», «Яджур», «Ріґ» та «Атгарві». В «Ману-смріті» сказано, що, приносячи жертву на вівтарі вогню, людина задовольняє бога Сонця. Коли бог Сонця задоволений, він збирає з поверхні моря досить води, від чого в небі утворюється досить хмар і випадають дощі. Коли дощів випадає доволі, виростає стільки збіжжя, скільки треба для людей і всіх тварин; так жива істота отримує досить енерґії, щоб розвиватись. Млеччги натомість планують відкривати нові й нові бойні, щоб вбивати там биків та корів, а також інших тварин: вони гадають, що, відмовившись від жертвопринесень та виробництва зерна, вони зможуть процвітати за рахунок збільшення кількости промислових підприємств та вживання в їжу тварин. Однак їм слід зрозуміти, що навіть для годівлі тварин потрібна трава і збіжжя, бо як інакше житимуть тварини? А щоб була паша для тварин, потрібно достатньо дощів. Виходить, що зрештою вони не можуть жити незалежно від ласки півбогів    —    бога Сонця, Індри, Чандри та інших, а щоб півбоги були задоволені, треба відправляти жертвопринесення.

Матеріальний світ    —    це свого роду в’язниця, як ми вже не раз зазначали. Півбоги    —    це слуги Господа, які пильнують у ній ладу. Півбоги прагнуть, щоб бунтівні живі істоти, які хочуть жити без віри, поступово повернули лице до верховної сили Господа. На це писання радять відправляти жертвопринесення.

Матеріалісти хочуть тяжкою працею заробляти собі на чуттєву втіху і насолоджуватись. Тому вони щокроку чинять різноманітні гріхи. Однак ті, хто свідомо присвятив себе на віддане служіння Господеві, трансцендентні щодо всіх гріховних та добрих учинків. Діяльности таких людей не занечищують три ґуни матеріальної природи. Відданому немає потреби відправляти визначені жертвопринесення, бо саме життя відданого    —    це втілене жертвопринесення. Ті, проте, хто діє, щоб здобути плоди своєї праці і задовольнити чуття, мусять відправляти визначені жертвопринесення, бо це для них єдиний спосіб звільнитися від наслідків усіх вчинених гріхів. Жертвопринесення є засобом протидіяти наслідкам гріхів, що нагромаджуються через кармічну діяльність. Жертвопринесення задовольняють півбогів, так само як покора в’язнів законові задовольняє наглядачів тюрми. Господь Чайтан’я втім радив лише один тип яґ’ї (жертвопринесення)    —     санкіртана-яґ’ю, оспівування Харе Крішна, і участь у цій яґ’ї може взяти кожний. Санкіртана-яґ’я дає благо як відданим, так і тим, хто діє заради насолоди плодами своєї діяльности.

За доби Калі жінками та дітьми, так само як і брахманами та коровами, будуть нехтувати і лишати їх без захисту. За цієї доби через позашлюбні статеві зв’язки багато жінок і дітей лишаться без опіки. Тому жінки старатимуться стати незалежні, щоб не потребувати захисту від чоловіків, а шлюб тимчасом перетвориться на формальну угоду між чоловіком та жінкою. Дітьми ж у більшості випадків ніхто не буде опікуватися як належить.

Брахмани    —    це зазвичай люди інтелектуальні, тож вони на силі будуть підняти на високий рівень науку, однак якщо казати за мораль та релігійність, вони деґрадуватимуть найбільше. Вченість несумісна з нечистою поведінкою, однак за нинішньої доби вони йтимуть поруч. Керівники як клас відкинуть засади ведичної мудрости і волітимуть відділити релігію від держави, а так звані вчені брахмани запродаватимуться цим безчесним правителям. Високі посади в уряді, який відкидає всі приписи шастр, не відмовлятимуться обійняти навіть філософи й люди, що самі пишуть численні книги про засади релігії. Брахманам йти служити взагалі не дозволяється, однак за цієї доби вони мало що найматимуться на службу, а й виконуватимуть найганебнішу роботу. Отакі деякі відмітні риси віку Калі, що стоять на заваді миру і процвітання людського суспільства.

Певні потреби людей збігаються з потребами нижчих тварин: і ті, й ті їдять, сплять, захищаються й спаровуються. Ці тілесні потреби для людей і тварин спільні. Людина, однак, має задовольняти ті потреби, як це пасує людині, а не тварині. Собаки не соромляться злучатися перед очима всіх, однак якщо так буде чинити людина, це розцінять як порушення громадського спокою, і порушник буде змушений відповідати перед законом. Отже, для людей існують певні правила й приписи, що визначають навіть задоволення основних потреб тіла. Коли настає доба Калі, люди, збиті через неї з пуття, більше не зважають на правила та приписи. Сучасні люди задовольняють життєві потреби, а настанови писань відкидають. Цей моральний та соціальний занепад гідний жалю, бо тваринна поведінка людей є згубною для них. Поведінка сучасних дітей не радує батьків та вихователів. Вони не можуть не знати, що невинні діти нерідко стають жертвами поганого товариства, породженого добою Калі. У «Шрімад-Бгаґаватам» описана історія життя Аджаміли: якось він, невинний син брахмани, йдучи дорогою, натрапив на шудрані в обіймах чоловіка. Ця сцена привабила юнака, і за якийсь час він зробився розпусником і негідником. Бувши колись чистий брахмана, він просто через погане спілкування скотився до рівня ницого негідника. За тих часів Аджаміла був мало не одною жертвою; однак за доби Калі бідні, невинні школярі щодня стають жертвами фільмів, які заохочують тільки до статевих насолод.

Жодний з нинішніх так званих правителів не навчений діяти як кшатрія. Якщо брахманипризначені набувати знання й давати настанови, то кшатрії призначені правити. Словом кшатра-бандгу позначають тих, хто називає себе правителем або хто обійняв пост правителя, не отримавши належного виховання у відповідному культурному середовищі і на відповідних традиціях. Нині високі посади обіймають ті, кого обрали голосуванням люди, що самі не додержують жодних правил та приписів. Але хіба можуть падші люди, що самі забули нормальну поведінку, обрати гідну людину? Отже, під впливом доби Калі скрізь    —    в політиці, в суспільстві, в релігії    —    все поставлене з ніг на голову, і в людини тверезої це викликає жаль.

Звільнення    —    це одне з того, що дарують діяння Господа, але від самих цих діянь насолода більша, ніж від нірвани (звільнення). Шріла Джіва Ґосвамі та Вішванатга Чакраварті Тгакура вказують, що вжите у цьому вірші слово нірвана-віламбітані означає «те, що зменшує цінність звільнення». Щоб досягти нірвани, звільнення, треба виконувати сувору тапас’ю, чи аскезу, однак Господь такий милостивий, що Сам сходить на Землю поменшити її тягар. Той, хто просто пам’ятає про Його діяння, може відкинути насолоду нірвани та піднестись до трансцендентної Господньої обителі і там любовно служити Йому у вічному блаженстві.

Милістю Господа кожна планета від самого створення забезпечена усім потрібним. Отже, Земля вже має всі багатства, щоб підтримувати своїх жителів. Але коли на планету сходить Господь, вона ще багатішає і виявляє такі щедроти, що навіть півбоги з любов’ю поклоняються їй. Однак Господньою волею все на Землі може змінитися в одну мить. Господь може створити, а може знищити    —    то вже як Йому завгодно. Тому жодна істота не має вважати себе за самодостатню чи незалежну від Господа.

Засади релігії дав Сам Господь, а стежить за їх виконанням Дгармараджа (інакше Ямараджа). Повною мірою всі ті засади діють у Сат’я-юґу; за Трета-юґи їх дія на чверть меншає; за Двапара-юґи додержують лише половини засад, а в Калі-юґу від них лишається чверть, та й та поступово сходить нанівець, аж зрештою настає їхнє знищення. Щастя у світі повністю залежить від того, наскільки окремі люди й усе суспільство підтримують релігійні засади. Справжня доблесть    —    це дотримувати всіх засад попри будь-які труднощі. Це дає щастя впродовж життя і змогу наприкінці повернутися до Бога.

Якщо навіть комусь вдасться стерти Землю на порох і тоді злічити її атоми, то обрахувати незбагненних трансцендентних якостей Господа ніхто, проте, не здолає. Відомо, що Господь Анантадева Своїми незліченними язиками колись узявся розповідати про трансцендентні якості Верховного Господа, однак, хоча минуло безліч років, Він і подосі не зміг перелічити їх. Тож наведений перелік якостей Господа призначений просто дати уявлення про них, доступне для людського розуміння. Ба навіть ці якості вміщують багато інших. Шріла Джіва Ґосвамі каже, що третя якість Господа    —    що Він не може зносити, коли інші страждають    —     складається з двох інших: 1) Він захищає душі, що віддалися Йому, і 2) Він доброзичливий до Своїх відданих. У «Бгаґавад- ґіті» Господь висловлює Свою волю: Він хоче, щоб усі душі віддалися тільки Йому, і запевняє кожного, що захистить того, хто віддасться Йому, від наслідків усіх гріхів. Душі, що не впокоряються Господеві, не є Його віддані, отож Господь особисто піклується не про кожного. На боці відданих всі Його добрі бажання, і до тих, хто виконує любовне трансцендентне служіння Господеві, Він виявляє особливу увагу. Господь провадить таких чистих відданих і допомагає їм виконувати обов’язки на шляху повернення до Себе. Неупередженість (10) означає, що Господь дарує однакову милість усім    —    як сонце, що проливає своє проміння на кожного. Проте є багато таких, що не здатні скористатися з сонячного проміння. Господь проголошує, що тому, хто віддається Йому, забезпечений Його всебічний захист, однак є нещасні люди, які не можуть погодитися на цю умову Господа і тому мусять зазнавати на собі дії усіх нещасть матеріального світу. Отже, хоча Господь бажає добра кожному однаково, нещаслива жива істота    —    тільки через погане товариство    —     не може ін тото (цілковито) прийняти Його настанови, але винуватити в цьому Господа не можна. Кажуть, що Він бажає добра лише відданим, а тому здається, що Він небезсторонній. Однак насправді сама жива істота вирішує, прийняти їй неупереджену прихильність Господа чи відкинути.

Господь ніколи не ламає Свого слова чести. Якщо Він пообіцяв когось захищати, Він дотримає Свого слова за будь- яких обставин. Чистий відданий повинен неухильно виконувати обов’язок, який поклав на нього Господь чи істинний представник Господа, духовний учитель. А все інше зробить Господь, і зробить неодмінно.

Почуття відповідальности Господа також є річ незвичайна. Господь не відповідальний ні за що, бо всю роботу виконують Його різноманітні уповноважені енерґії. Незважаючи на це Він, граючи різноманітні ролі у Своїх трансцендентних розвагах, добровільно бере на Себе обов’язки. Хлопчиком Він грав роль пастушка. Досконало виконував Він Свої обов’язки і як син Нанди Махараджі. Так само, гравши як син Махараджі Васудеви роль кшатрії, Він поводився як досконалий войовничого духу кшатрія. Майже завжди кшатрія здобуває собі дружину або в бою, перемігши суперників, або викрадаючи її. Для кшатрії це достойна поведінка, бо він повинен показати майбутній дружині свою силу й звитягу, щоб вона, дочка кшатрії, мала змогу оцінити лицарську доблесть свого майбутнього чоловіка. Навіть Бог-Особа Шрі Рама появив такий лицарський дух під час Свого одруження. Він зламав найміцніший лук Харадганур і так здобув руку Сітадеві, матері усіх щедрот. Під час весільних свят виявлявся бойовий дух кшатрій, і в таких битвах не було нічого поганого. Господь Шрі Крішна повністю виконував цей обов’язок кшатрії: Він мав більш як шістнадцять тисяч дружин, кожну з яких Він здобув, як то гідно доблесного кшатрії. Вступати в битву шістнадцять тисяч разів, щоб здобути шістнадцять тисяч дружин, безперечно на силі тільки Верховний Бог-Особа. І так само Він повністю виявив Своє почуття відповідальности у кожній зі Своїх різноманітних трансцендентних розваг.

Чотирнадцяту якість, знання, можна далі розділити на п’ять складових: 1) інтелект; 2) вдячність; 3) здатність оцінювати умови, беручи до уваги місце, об’єкт і час, 4) досконале знання усього і 5) усвідомлення Своєї сутности. Лише дурні не чують вдячности до тих, хто робить їм добро. Однак Господь не потребує ніякого добра від інших поза Собою Самим, бо Він є повний у Собі; та все ж Він почувається вдячним перед Своїми відданими за їхнє бездомісне служіння. Господь почувається вдячний Своїм відданим за щире, нічим не зумовлене служіння і намагається віддячити їм, відповісти служінням на служіння, хоча віддані своєю чергою не мають у серці ніякого бажання приймати служіння від Господа. Виконувати трансцендентне служіння Господеві само по собі є трансцендентне благо для відданого, і тому відданий не розраховує, що отримає щось від Господа взамін. З ведичного афоризму сарвам̇ кгалв ідам̇ брахма можна зрозуміти, що через Своє всепроникаюче сяйво брахмаджйоті Господь зовні і зсередини пронизує все, наче всюдисущий матеріальний простір, а отже Він знає все.

Що стосується вроди Господа, то Він має певні відмітні риси, які вирізняють Його з-поміж усіх інших істот, а крім того Він має надзвичайно привабливі риси, що притягують до себе розум навіть найвродливішої з усіх, Радгарані    —    найвищого утвору Господа. Тому Його називають Мадана-мохана    —    «той, хто приваблює навіть розум Купідона». Шріла Джіва Ґосвамі Прабгу, ретельно дослідивши й інші трансцендентні якості Господа, підтверджує, що Господь Шрі Крішна Абсолютний Верховний Бог-Особа (Парабрахман). Завдяки Своїм незбагненним енерґіям Він є всемогутній, і тому Він    —    Йоґешвара, верховний владика всіх містичних сил, а отже Його вічна форма духовна і є поєднанням вічности, блаженства та знання. Невіддані збагнути динамічної природи Його пізнання не можуть, бо задовольняються самим осяганням вічности Його форми знання. Зрівнятися з Ним на знанні прагнуть усі великі душі. Це означає, що будь-яке інше знання недостатнє, мінливе й конечне, тимчасом як знання Господа є незмінне і невимірне. Шріла Сута Ґосвамі підтверджує це у «Бгаґаватам»: жителі Двараки бачили Господа щодня, а проте їхнє прагнення бачити Його чимдалі дужчало. Живі істоти можуть розуміти, що набути якостей Господа    —    це найвища мета, однак досягти такого становища, як у Господа, їм неприступно. Матеріальний світ є утвором махат-таттви Господа, Його містичної йоґа-нідри, коли Він спочиває в Причиновому океані; проте все творіння видається реальним проявом Його творчости. Це означає, що сни Господа також проявляються реально. Отже, Він може тримати у своїй трансцендентній владі все; і хоч де і хоч коли Він з’являється, Він приходить у всій Своїй повноті.

Господь, уособлюючи всі описані якості, підтримує життєдіяльність усього творіння і при тому дарує спасіння навіть Своїм ворогам, котрих вбиває. Він вабить до Себе і найпіднесеніші звільнені душі. Йому поклоняються навіть Брахма й Шіва, найбільші з півбогів. Навіть у Своєму втіленні пуруша- аватари Він є Господом творчої енерґії. Творча енерґія діє, як про те сказано в «Бгаґавад-ґіті» (9.10), під Його наглядом. Він «вмикає» і «вимикає» матеріальну енерґію, і для того, щоб керувати нею у незліченних усесвітах, Він стає першоджерелом усіх незліченних втілень у всіх усесвітах. В одному окремому всесвіті приходить більш як п’ятсот тисяч втілень Ману, є втілення і в інших усесвітах. Однак у духовному світі, поза махат-таттвою, за втілення немає мови    —     там на кожній з різних Вайкунтг перебувають повні поширення Господа. Планет в духовному світі принаймні втричі більше проти незліченних усесвітів махат-таттви. Слід при тому взяти до уваги, що всі форми Нараяни Господа є тільки поширеннями Його аспекту Ва̄судеви, отож Він    —     це Ва̄судева, Нараяна і Крішна водночас. Він    —    ш́рі-кр̣шн̣а ґовінда харе мура̄ре, хе на̄тга на̄ра̄йан̣а ва̄судева, всі в Ньому одному. Отже, Його якостей не обрахувати нікому, хоч би яка велика особистість взялася до того.

Щоб людське життя було досконалим, потрібні злагоджені дії людей та півбогів, мудреців, жителів Пітрілоки і відданих Господа на основі науково організованого суспільства, складеного з варн і ашрамів. Таким чином, людське життя починає відрізнятись від тваринного після прийняття наукової системи варн та ашрамів, що спирається на знання мудреців, які діють у повному зв’язку з півбогами; це знаменує початок шляху до вершини    —    відновлення наших вічних стосунків з Верховною Абсолютною Істиною, Богом-Особою, Господом Шрі Крішною. Коли через засилля невігластва руйнується дана від Бога варнашрама-дгарма, яка спрямована на єдине    —    дати можливість піднестися від рівня тваринної свідомости до рівня людської свідомости і далі до свідомости божественної,    —    нормальна життєдіяльність суспільства миру та поступу стає неможливою. Отруйна змія Калі-юґи нападає передусім на дану від Бога варнашрама-дгарму, так що людей, які насправді посідають брахманічні якості, називають шудрами, а шудри видають себе за брахман лише на підставі «права народження», яка є несправедливою. Вважати людину за брахману тільки тому, що вона народилася в родині брахман, зовсім не відповідає писанням, хоча це й може бути однією з передумов. Насправді зватися брахманою має право той, хто опанував свої розум та чуття, хто виховує терпимість, простоту, чистоту, плекає знання, правдивість, відданість Господеві й віру у мудрість Вед. Нині, проте, не зважають на те, що людина має посідати належні якості, і навіть автор «Рама-чаріта- манаси», знаменитий поет і автор високомистецьких творів, виступає за несправедливе «право народження».

Все це наслідки впливу епохи Калі. Тому матінка-Земля у подобі корови оплакувала стан світу.

Збільшити красу й багатство Землі може Своєю ласкою тільки Господь, але не людські плани. Коли Господь Шрі Крішна був на Землі, в її пилові відбивались особливі знаки Його лотосових стіп, і внаслідок тої особливої ласки вся Земля досягла межі досконалости. Іншими словами, річки, моря, ліси, гори й копальні, що постачають усе потрібне для людей і тварин, виконували свої обов’язки якнайліпше. Тому Земля на багатстві перевершувала будь- яку іншу планету в трьох планетних системах усесвіту. Отож ми маємо завжди прохати в Господа бути ласкавим до Землі, бо завдяки Його безпричинній милості ми будемо щасливі і матимемо все потрібне для життя. Може постати питання: як взагалі затримати Верховного Господа на Землі, коли Він, завершивши Свою місію, вже покинув її і повернувся до Своєї обителі? Відповідь така: затримувати Господа потреби немає. Господь є всюдисущий і тому може бути з нами завжди, якщо тільки ми того хочемо. Завдяки Своїй всюдисущості Він завжди буде з нами, якщо тільки в нас є прив’язаність до відданого служіння Йому    —    якщо ми хочемо слухати й пам’ятати про Нього, оспівувати Його тощо.

У світі немає нічого такого, що не було б якось пов’язане з Господом. Єдине, чого нам треба навчитися,    —    це віднайти джерело цього зв’язку і за допомогою вільного від образ служіння встановити зв’язок з Ним. Ми можемо мати зв’язок з Господом через посередництво трансцендентного звуку, що представляє Його. Святе ім’я тотожне Самому Господу, і той, хто повторює Його святі імена без образ, одразу усвідомлює, що Господь    —    тут, перед ним. Навіть звукові хвилі, які передають по радіо, дозволяють скласти відносне уявлення про джерело звуку, а коли ми відтворюємо трансцендентний звук, ми маємо змогу насправді відчути присутність Господа. Писання і Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу навчають, що за цієї епохи, коли все забруднене скверною Калі, ми, повторюючи святе ім’я Господа, зможемо враз очиститися від скверни і так, поступом підіймаючись до трансцендентного рівня, в кінці повернутись до Бога. Той, хто без образ оспівує святе ім’я Господа, дарує світові таке ж добро, що і Сам Господь. Товариство чистих відданих Господа своєю діяльністю на силі змінити лице всього сповненого тривог світу. Убезпечити себе від впливу доби Калі можна тільки якщо поширювати оспівування святого імені Господа.

ПОЯСНЕННЯ: Асури прагнуть втішатися життям і насолоджувати власні чуття хоч би й коштом щастя інших. Щоб здійснити це прагнення, асури, і насамперед безбожні царі чи керівники держав, стараються озброїтися якою тільки можна смертоносною зброєю, через що у суспільстві починаються війни. Інших устремлінь крім самовозвеличення вони не мають, і тому для матері-Землі те зайве нагромадження збройних сил є надмірним тягарем. І що більшає в суспільстві демонів, то нещаснішими стають ті, хто дотримується релігії, і особливо віддані, чи деви.

Коли виникає така ситуація, Бог-Особа приходить у якомусь зі Своїх втілень, щоб знищити небажаних асур і відновити істинні засади релігії. З такою місією прийшов Господь Шрі Крішна, і Він цю місію виконав.

Бувало, що Господь від’їздив з дому, і тоді тисячі цариць Господа розлучались з Ним; що ж стосується Його зв’язку з Землею, Господь завжди ступав по ній Своїми лотосовими стопами, а отож ніякої мови за розлуку бути не могло. Тому коли Господь покинув Землю і повернувся до Своєї духовної обителі, Земля страждала у розлуці з Ним сильніше від будь-кого.