Skip to main content

Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.16.1

Текст

сӯта ува̄ча
татах̣ парікшід двіджа-варйа-ш́ікшайа̄
махім̇ маха̄-бга̄
ґаватах̣ ш́аш́а̄са ха
йатга̄ хі сӯтйа̄м абгіджа̄та-ковіда̄х̣
сама̄діш́ан віпра махад-
ґун̣ас татга̄

Послівний переклад

сӯтах̣ ува̄ча  —  Сута Ґосвамі сказав; татах̣  —  тоді; парікшіт—   Махараджа Парікшіт ; двіджа - варйа   —   великих двічінароджених брахман; ш́ікшайа̄  —  за їхніми настановами; махім  —  на Землі; маха̄-бга̄ґаватах̣  —  великий відданий; ш́аш́а̄са  —  царював; ха  —  в минулому; йатга̄  —  як вони казали; хі  —  певно; сӯтйа̄м  —  коли він народився; абгіджа̄та-ковіда̄х̣  —  досвідчені астрологи під час його народження; сама̄діш́ан  —  визначили; віпра  —  о брахмани; махат-ґун̣ах̣  —  піднесені якості; татга̄  —  саме так.

Переклад

Сута Ґосвамі сказав: Відтак, вчені брахмани, великий відданий Махараджа Парікшіт правив світом, керуючись настановами найліпших з-поміж двічінароджених брахман. Як цар він появляв усі піднесені якості, які провістили досвідчені астрологи одразу по його народженні.

Коментар

По народженні Махараджі Парікшіта вчені брахмани-астрологи провістили деякі з його майбутніх визначних якостей. З часом Махараджа Парікшіт, великий відданий Господа, появив усі ті якості. Єдине, що справді важливо,    —    це стати відданим Господа, бо у відданому поступово розвиваються всі добрі якості, яких тільки можна бажати. Махараджа Парікшіт був маха-бгаґавата, першорядний відданий: він не лише добре опанував науку відданости, а й умів давати трансцендентні настанови іншим, завдяки яким вони ставали відданими. Отже, Махараджа Парікшіт був відданим найвищого рівня і тому завжди радився з великими мудрецями й знаючими брахманами, а вони, спираючись на шастри, давали йому поради щодо того, як правити державою. Великі царі минулого вважали своїм обов’язком служити великим авторитетам з духовної науки, виконуючи їхні настанови, записані у ведичних писаннях, і тому мали розвинутіше почуття відповідальности, ніж сучасні виборні голови урядів. Не було потреби в тому, щоб, як оце нині, невігласи, які геть не знають життя, щодня приймали якісь нові законопроекти, а потім знов і знов переробляли їх, достосовуючи закон до своїх цілей. Великі мудреці Ману, Яґ’явалк’я, Парашара та інші звільнені душі вже дали всі правила та приписи, придатні для будь-якого місця та часу. Правила та приписи були чітко визначені і не мали вад. Царі, як ось Махараджа Парікшіт, мали радників, причому цареву раду складали великі мудреці та найпіднесеніші брахмани. Вони не брали платні і навіть не потребували її. Держава отримувала найліпші поради без ніяких витрат. Кожний з таких радників був сама-дарші, тобто ставився до всіх    —    і до людей, і до тварин    —    рівно. Жоден з них ніколи б не порадив цареві захищати тільки людей, а нещасних тварин вбивати. Члени царської ради не були дурнями чи апологетами «раю для дурнів». Усі вони були душами, які усвідомили свою духовну сутність, і тому чітко знали, як зробити так, щоб усі живі істоти в державі були щасливі в цьому житті і в наступному теж. Їх не цікавила гедоністична філософія «втішайся життям, їж-пий-веселися». Ні, вони були філософи у справжньому розумінні цього слова і чітко усвідомлювали мету людського життя. Знавши, яку відповідальність на них покладено, царські радники давали правильні вказівки, а цар чи правитель, що й сам був справжнім відданим Господа, задля добра держави ретельно виконував їх. Є всі підстави називати державу за часів Махараджі Юдгіштгіри чи Махараджі Парікшіта державою задля загального добра, бо в тій державі не було жодної нещасливої істоти    —    ні людини, ані тварини. Махараджа Парікшіт був ідеальний правитель всесвітнього царства загального процвітання.