ВІРШ 5
Sloka 5
Текст
Verš
а̄тма̄нам̇ трі-ґун̣а̄тмакам
паро ’пі мануте ’нартгам̇
тат-кр̣там̇ ча̄бгіпадйате
ātmānaṁ tri-guṇātmakam
paro ’pi manute ’narthaṁ
tat-kṛtaṁ cābhipadyate
Послівний переклад
Synonyma
йайа̄ — котрою; саммохітах̣ — введені в оману; джівах̣ — живі істоти; а̄тма̄нам — свою сутність; трі-ґун̣а-а̄тмакам — як зумовлену трьома ґунами природи, тобто як утвір матерії; парах̣ — трансцендентна; апі — хоча; мануте — бере не задумуючись; анартгам — небажане; тат — тим; кр̣там ча — наслідок; абгіпадйате — зазнає через це.
yayā — kterým; sammohitaḥ — oklamána; jīvaḥ — živé bytosti; ātmānam — vlastní já; tri-guṇa-ātmakam — podmíněné třemi kvalitami přírody nebo produkt hmoty; paraḥ — transcendentální; api — přestože; manute — bere za samozřejmé; anartham — nechtěné věci; tat — tím; kṛtam ca — reakce; abhipadyate — podstupuje.
Переклад
Překlad
Перебуваючи під впливом цієї зовнішньої енерґії, жива істота, хоча і трансцендентна щодо трьох ґун матеріальної природи, вважає себе за породження матерії і внаслідок того зазнає матеріальних страждань.
Kvůli této vnější energii se živá bytost, přestože je transcendentální třem kvalitám hmotné přírody, považuje za produkt hmoty, a proto podstupuje reakce hmotného strádání.
Коментар
Význam
ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші з’ясовано, який корінь страждань матеріалістичної живої істоти, вказано на ліки проти цих страждань, а також згадано, в чому полягає найвища досконалість, якої слід прагнути. Жива істота за своєю природою трансцендентна щодо матеріального полону, але нині, перебуваючи у в’язниці зовнішньої енерґії, вважає себе за одне з матеріальних створінь. Осквернена зв’язком із матерією, під впливом трьох її ґун, чиста духовна істота зазнає матеріальних страждань. Жива істота хибно гадає, що вона є утвір матерії. Це означає, що за цього стану її думки, відчуття й бажання спотворені й суперечать її природі. Однак є природний для неї спосіб мислити, хотіти й відчувати. Здатність мислити, бажати й відчувати притаманна живій істоті відначально. В «Бгаґавад-ґіті» також є підтвердження сказаному: невігластво вкриває справжнє знання зумовленої душі. Отже, даний вірш спростовує теорію, яка твердить, що жива істота є абсолютний безособистісний Брахман. Цього не може бути тому, що жива істота зберігає індивідуальність мислення і в своєму відначальному незумовленому стані. Її теперішній, зумовлений, стан виник під впливом зовнішньої енерґії — над істотою запанувала ілюзорна енерґія. Однак Верховний Господь тимчасом лишається безстороннім. Він не хоче, щоб зовнішня енерґія вводила живу істоту в оману. Зовнішня енерґія знає за це, проте бере на себе невдячне завдання впливом своєї ілюзії тримати в омані забутливі душі. Господь не втручається у справи ілюзорної енерґії, бо, зрештою, така її діяльність також потрібна, для того щоб виправити зумовлені душі. Люблячому батькові не радість бачити, як стороння людина карає його дітей, однак якщо діти не слухаються, він віддає їх під нагляд суворого вихователя, щоб той навчив їх порядку. І водночас люблячий Всевишній Отець прагне, щоб зумовлена душа не страждала, щоб вона вивільнилась із лещат ілюзорної енерґії. Цар саджає непокірних підданих за ґрати, але бажає їм добра, і тому іноді сам приходить до в’язниці, закликаючи в’язнів виправитись, після чого вони виходять на волю. Так само і Верховний Господь сходить зі Свого царства сюди, до царства ілюзорної енерґії, і безпосередньо звільняє зумовлені душі, даючи їм «Бгаґавад-ґіту». В ній Він Сам вказує, що хоча вплив ілюзорної енерґії подолати надзвичайно важко, той, хто віддається лотосовим стопам Всевишнього Господа, з Його наказу буде звільнений. Віддатися Господеві — це той цілющий засіб, що рятує від облуди ілюзорної енерґії. А присвятити себе Господеві дозволяє належне спілкування. Господь тому вказує, що люди навертаються до трансцендентного любовного служіння Йому, слухаючи святих осіб, які дійсно пізнали Всевишнього. Так у зумовленої душі прокидається смак до слухання про Господа; тільки завдяки такому слуханню істота поступово відчує шану до Господа, тоді піднімається на рівень відданости Йому і нарешті на рівень прив’язаности. Вершина цього піднесення — цілковита відданість Господеві, як це й підтверджує Господь у Своєму втіленні В’ясадеви, давши нам цього вірша. Можна побачити, що Господь виправляє зумовлену душу двома способами: з одного боку карає її через посередництво Своєї зовнішньої енерґії, з іншого — діє Сам як духовний вчитель в серці і зовні. Перебуваючи в серці кожної живої істоти як Наддуша (Параматма), Господь Сам діє як духовний вчитель зсередини, а як духовний вчитель ззовні Він проявляється через писання, святих людей та духовного вчителя, який дає посвяту. В дальшій шлоці це пояснено ще докладніше.
Tento verš popisuje hlavní příčinu utrpení materialistických živých bytostí a zároveň s ní způsob, který je třeba přijmout, a také konečnou dokonalost, které lze dosáhnout. To vše je zde uvedeno. Živá bytost je svojí povahou transcendentální vůči hmotnému uvěznění, ale nyní je v zajetí vnější energie, a proto se považuje za jeden z produktů hmoty. Kvůli tomuto světskému styku zakouší čistá duchovní bytost mnohá utrpení pod vlivem kvalit hmotné přírody a mylně se domnívá, že je hmotným produktem. To znamená, že současný zvrácený způsob myšlení, cítění a chtění v hmotných podmínkách není pro živou bytost přirozený. Živá bytost má však svůj normální způsob myšlení, cítění a chtění. Ve svém původním postavení nepostrádá schopnost myslet, cítit a chtít. Rovněž Bhagavad-gītā potvrzuje, že skutečné poznání podmíněné duše nyní zahaluje nevědomost. Teorie, že každá živá bytost je absolutním neosobním Brahmanem, je zde tedy zamítnuta. Není to možné, neboť každá živá bytost má své osobité uvažování i ve svém původním nepodmíněném stavu. Současný podmíněný stav je způsobený vlivem vnější energie — to znamená, že iniciativy se nyní chápe iluzorní energie a Svrchovaný Pán zůstává stranou. Pán si však nepřeje, aby živou bytost oklamala vnější energie. Vnější energie samotná si je této skutečnosti vědomá, nicméně přijímá tento nevděčný úkol a udržuje svým matoucím vlivem zapomětlivou duši v iluzi. Pán do úkolu iluzorní energie nezasahuje, neboť to, co iluzorní energie vykonává, je též nutné k nápravě podmíněné duše. Milující otec nevidí rád, když někdo jiný trestá jeho děti, ale přesto nechává své neposlušné děti opatrovat přísným člověkem, aby se naučily pořádku. Milující Všemocný Otec si však zároveň přeje pro podmíněnou duši úlevu a osvobození ze spárů iluzorní energie. Král vsadí neposlušné občany do vězení, ale někdy si přeje vězňům pomoci, osobně tam jde a žádá o nápravu, a díky němu jsou vězňové propuštěni. Podobně Nejvyšší Pán sestupuje ze Svého království do království iluzorní energie a Osobně poskytuje pomoc v podobě Bhagavad-gīty, v níž Sám říká, že i když působení iluzorní energie je velice těžké překonat, ten, kdo se odevzdá lotosovým nohám Pána, dostává svobodu na pokyn Nejvyššího. Toto odevzdání se je tím nápravným opatřením, kterým se lze oprostit od klamného vlivu iluzorní energie. Odevzdání se je dovedené k dokonalosti v dobré společnosti. Pán proto doporučuje, aby se lidé pod vlivem slov světců, kteří skutečně realizovali Nejvyššího, zapojili do Jeho transcendentální láskyplné služby. Podmíněná duše získává chuť naslouchat o Pánu, a pouze tímto nasloucháním se postupně dostává na úroveň úcty, oddanosti a připoutanosti k Pánu. To celé završí odevzdání se. Totéž zde Pán uvádí ve Své inkarnaci Vyāsadeva. To znamená, že Pán volá podmíněné duše zpátky oběma způsoby — prostřednictvím trestů vnější energie Pána a Sám Osobně jako duchovní mistr uvnitř a vně. V srdci každé živé bytosti se Pán Samotný stává duchovním mistrem jako Nadduše (Paramātmā), a vně se stává duchovním mistrem v podobě písem, světců a zasvěcujícího duchovního mistra. To ještě dále vysvětluje příští śloka.
Те, що за кожною живою істотою особисто наглядає ілюзорна енерґія, підтверджують Веди («Кена Упанішада»), описуючи врядувальну силу півбогів у всесвіті. Тут теж недвозначно сказано, що живі істоти перебувають під особистим наглядом зовнішньої енерґії. Коли істота потрапляє під владу цієї енерґії, її становище змінюється. Однак з даного вірша «Бгаґаватам» зрозуміло, що зовнішня енерґія сама залежна від Бога-Особи, досконалої істоти. Господь, досконала істота, неприступний для ілюзорної енерґії, що владна тільки над створеними живими істотами. Тому ідея, буцім Верховний Господь, влягши впливові ілюзорної енерґії, впав в оману і відтак став одною із створених живих істот, є чисто вигаданою. Якби жива істота і Господь належали до однієї категорії, це не уникнуло б В’ясадевиної уваги, і про матеріальні страждання введеної в оману живої істоти навіть не йшлося б, адже Верховна Істота посідає повне знання. Тому численні теорії, які висувають несумлінні моністи в спробах зарахувати і Господа, і живих істот до однієї категорії є безчесними вигадками. Якби живі істоти були рівні з Господом, Шріла Шукадева Ґосвамі не взяв би на себе труду описувати трансцендентні розваги Господа, адже в такому разі вони були б лише виявом діяльности ілюзорної енерґії.
Osobní dohled iluzorní energie potvrzují Vedy (Kena Upaniṣad) v souvislosti s vládnoucí mocí polobohů. Zde se také jasně říká, že živou bytost ovládá vnější energie osobním způsobem. Živá bytost takto podléhající vládě vnější energie může být umístěná různě. Z této śloky Bhāgavatamu je ovšem zřejmé, že tatáž vnější energie má oproti Osobnosti Božství, dokonalé bytosti, podřízené postavení. K dokonalé bytosti, k Pánu, se iluzorní energie nemůže ani přiblížit — může působit jedině na živé bytosti. Myslet si, že Svrchovaný Pán podlehl působení iluzorní energie a stal se tak obyčejnou živou bytostí, je pouhým výplodem fantazie. Kdyby živá bytost a Pán patřili do stejné kategorie, pak by to Vyāsadeva docela jistě viděl a živá bytost by nikdy nemohla trpět pod vlivem iluze, neboť Nejvyšší Bytost je plně vědomá. Jsou to tedy jen nedomyšlené představy monistů, kteří se snaží umístit Pána a živou bytost do stejné kategorie. Kdyby Pán a živá bytost byli jedno a totéž, neobtěžoval by se Śrīla Śukadeva Gosvāmī s popisem transcendentálních zábav Pána, neboť by to byly pouze projevy iluzorní energie.
«Шрімад-Бгаґаватам» — це суммум бонум, панацея для людства, що страждає в лабетах майі. Перше, що Шріла В’ясадева зробив, це визначив діагноз: справжньою причиною хвороби зумовлених душ є те, що вони омануті зовнішньою енерґією. Зорові В’ясадеви відкрився досконалий Господь, Верховна Істота, що перебуває осторонь ілюзорної енерґії, а також уражені хворобою зумовлені душі та причина їхньої хвороби. Засіб зцілення вказаний у дальшому вірші. Немає сумніву, Верховний Бог-Особа і живі істоти якісно єдині, проте Господь є володар над ілюзорною енерґією, а жива істота їй підвладна. Тобто Господь і живі істоти є тотожні й водночас відмінні. Тут відзначається ще один важливий момент: жива істота пов’язана з Господом вічними трансцендентними стосунками, інакше Господеві було б ні до чого турбуватися про порятунок зумовлених душ із лабет майі. Своєю чергою, істоті теж потрібно відродити свою природну любов і прив’язаність до Господа, щоб сягнути найвищої досконалости. «Шрімад-Бгаґаватам» лікує зумовлені душі, скеровуючи їхнє життя до цієї мети.
Śrīmad-Bhāgavatam je summum bonum, nejvyšší lék pro lidstvo trpící ve spárech māyi. Śrīla Vyāsadeva tedy ze všeho nejdříve stanovil diagnózu nemoci podmíněných duší — tedy že jsou oklamány vnější iluzorní energií. Přestože viděl nemocné podmíněné živé duše a také příčinu nemoci, viděl též dokonalou Nejvyšší Bytost, od které je iluzorní energie velice vzdálená. A v příštím verši navrhuje léčebná opatření. Nejvyšší Osobnost Božství i živé bytosti jsou kvalitativně nepochybně stejní, ale Pán je vládcem iluzorní energie, zatímco živá bytost je iluzorní energií ovládána. Pán a živá bytost jsou tedy současně totožní a odlišní. Ještě další věc je zde zřejmá: že věčný vztah mezi Pánem a živou bytostí je transcendentální, neboť jinak by se Pán neobtěžoval tím, aby volal podmíněné duše zpátky ze spárů māyi. Stejně tak po živé bytosti se žádá, aby oživila svou přirozenou náklonnost a lásku k Pánu. To je její nejvyšší dokonalostí. Śrīmad-Bhāgavatam takto léčí podmíněné duše a vede je k tomuto životnímu cíli.