Йоґа Вищої Особи

Переконавшись у важливості значення бгакті-йоґи, хтось може запитати також про значення Вед. У цій главі з’ясовуватиметься, що вивчення Вед скероване на те, щоб осягнути Кр̣шн̣у. Це означає, що людина вже пізнала Веди, якщо вона перебуває в свідомості Кр̣шн̣и і присвячує себе відданому служінню Йому.

Плетиво цього матеріального світу порівнюють тут з баньяновим деревом. Жива істота, яка вподобала кармічну діяльність, не знає кінця такому баньяновому дереву. Вона блукає, переходячи з одної гілки на другу, з другої на третю, з третьої на четверту й т. д. Дерево матеріального світу нескінченне, і людина, що прив’язана до нього, не здатна вивільнитись. Ведичні гімни, що призначені на духовне виховання людини, називають листям цього дерева. Корені його ростуть догори, бо беруть початок з найвищої планети всесвіту, планети, на якій мешкає Брахма̄. Якщо людина збагне природу незруйновного дерева ілюзії, вона зуміє вибратись із нього.

Потрібно усвідомити цей процес звільнення. В попередніх главах пояснювалось, що є чимало способів, за допомогою яких можна вивільнитись з матеріальних кайданів. І скрізь ми бачили, що віддане служіння Верховному Господеві — найкращий шлях. Основною засадою відданого служіння є зречення від матеріальної діяльності і прив’язаність до трансцендентного служіння Господеві. На початку цієї глави розглядається шлях до того, як розірвати прив’язаності до матеріального світу. Корінь матеріального існування росте вгору. Це означає, що він починається із всезагальної матеріальної субстанції, з вищої планети всесвіту. Звідти розвивається весь усесвіт з його численними розгалуженнями, що являють собою різноманітні планетні системи. Плодами дерева є наслідки діяльності живих істот: релігія, економічний поступ, почуттєве задоволення й звільнення.

У матеріальному світі ми не бачимо подібного дерева, гілля якого було б обернене долі, а коріння — догори, однак воно існує. Таке дерево можна знайти біля водойми. Неважко помітити, що дерева, які ростуть на березі, відображені у воді з вітами додолу, а коренями — вгору. Іншими словами, дерево матеріального світу — лише відображення істинного дерева духовного світу. Це віддзеркалення духовного світу засноване на бажанні таким самим способом, як відображення дерева — на воді. Бажання — причина того, що речі проявлено в такій спотвореній матеріальній перспективі. Той, хто відчуває потребу вибратись з матеріального існування, повинен ретельно вивчити це дерево за допомогою аналітичного дослідження, — лише тоді він зможе розірвати свій зв’язок з ним.

Це відображення є точна копія справжнього дерева. В духовному світі є все. Імперсоналісти вважають Брахмана за коріння матеріального дерева, а з цього коріння, згідно з філософією са̄н̇кгйі, походить пракр̣ті, пуруша, потім три ґун̣и, потім п’ять грубих елементів (пан̃ча-маха̄-бгӯта), потім десять органів чуття (даш́ендрійа), розум тощо. Таким чином вони ділять весь матеріальний світ на двадцять чотири елементи. Якщо Брахман — центр усіх проявлень, то всі проявлення, що оточують його, можна поділити на дві половини. Перша половина — матеріальний світ, друга — духовний. Матеріальний світ — це спотворена копія духовного світу, що реально існує і який має таке ж саме розмаїття. Як пояснено в Бгаґавад-ґı̄ті, пракр̣ті є зовнішня енерґія Верховного Господа, а пуруша — це Сам Господь. Проявлення, що ми його бачимо, — матеріальне, і тому воно тимчасове. Відображення має минущу природу, його інколи можна бачити, інколи — ні. Але його прообраз — вічний. Матеріальне відображення справжнього дерева слід зрубати. Коли кажуть, що людина знає Веди, вважають, що вона знає, як розірвати прив’язаність до матеріального світу. Якщо хтось усвідомив це, — він насправді пізнав Веди. Того ж, хто зачарований ритуальними формулами Вед, просто приваблює чудове зелене листя дерева. Такій людині не відоме призначення Вед. Мета Вед, як з’ясовано Самим Господом, полягає в тому, щоб зрубати відображене дерево і досягти справжнього дерева духовного світу.

Господь продовжує описувати баньянове дерево. Його віти розкинулись у всіх напрямках. В нижчій частині дерева перебувають різноманітні проявлення живих істот: люди, тварини, собаки, коні, кішки, корови тощо. Вони містяться на нижніх гілках, тимчасом як на верхніх розташовано вищі форми живих істот: напівбоги, ґандгарви й багато інших різновидів життя. Таким самим способом, як звичайне дерево зрошують водою, це дерево живиться трьома ґун̣ами матеріальної природи. Інколи, внаслідок недостатньої кількості води нічого не родить на земельній ділянці, іноді ж вона покрита пишною зеленню; подібно до цього, там, де пропорційно збільшуються певні ґун̣и матеріальної природи, там, відповідно, проявляються різні форми життя.

Маленькі віти дерева є об’єктами чуттів. Коли зростає вплив певних ґун̣ природи, в нас розвиваються різні чуття, і за допомогою цих чуттів ми насолоджуємось різноманітними чуттєвими об’єктами. Вершечки гілок — це органи чуття: вуха, ніс, очі й т. ін. Їх пристосовано для насолоди різноманітними чуттєвими об’єктами. Гілочки — це об’єкти чуттів, а саме: звук, форма, об’єкти дотику. Бічне коріння символізує собою прихильність і відразу — наслідки, що супроводжують усе розмаїття страждань і насолод. Вважають, що схильність до побожності чи до нечестивості розвивається саме з цих вторинних корінців, що простяглися в усі боки. Стержневий корінь починається з Брахмалоки, а інші — з планетних систем, де мешкають люди. Після того, як жива істота вичерпає запас насолод на вищих планетних системах, куди вона потрапляє завдяки своїм доброчесним діям, вона опускається на Землю і відновлює свою кармічну діяльність, щоб знову піднятись. Ця планета людей являє собою поле діяльності.

Тут ясно сказано, що в матеріальному світі неможливо пізнати справжньої форми цього баньянового дерева. Корінь дерева направлений угору, і тому справжнє дерево продовжується з іншого кінця. Заплутавшись у матеріальних розгалуженнях дерева, людина не може побачити ні того, як задалеко воно простягається, ні того, де йому початок. Але все ж таки необхідно знайти першопричину. «Я син свого батька, а мій батько — син іншого батька тощо». Провадячи таку розвідку, можна прийти до Брахми, який походить від Ґарбгодакаш́а̄йı̄ Вішн̣у. Коли людина врешті-решт прийде таким шляхом до Верховного Бога-Особи, вона досягне мети своїх пошуків. Необхідно знайти першоджерело цього дерева, Верховного Бога-Особу, спілкуючись з тими, кого наділено знанням про Нього. Просвітлена знанням жива істота поступово зрікається оманного відображення реальності й, усвідомивши істину, стає спроможною порвати зв’язок з ним і знайти своє місце на істинному дереві.

У зв’язку з цим важливим є слово асан̇ґа, бо схильність задовольняти почуття і панувати над матеріальною природою є дуже сильною. Слід навчитись відреченості, обговорюючи питання духовної науки, заснованої на авторитетних ш́а̄страх і слухати людей, наділених справжнім знанням. Внаслідок таких бесід у товаристві відданих Господа, людина приходить до Верховного Бога-Особи. І тоді перше, що треба зробити — це вручити себе Йому. Тут змальовано місце, потрапивши в яке, жива істота не повертається більше до ілюзорного відображення дерева. Верховний Бог-Особа, Кр̣шн̣а, є початковий корінь, з якого все виникло. Щоб добитися прихильності Бога-Особи, треба просто віддатися Йому, що можливо зробити шляхом любовного служіння, коли людина слухає про Господа, оспівує Його імена й т. ін. Бог є причина розвитку матеріального світу. Це вже пояснював Сам Господь: ахам̇ сарвасйа прабгавах̣ — «Я — джерело всього». Тому, щоб вирватись із цупких пут баньянового дерева матеріального життя, необхідно віддати себе Кр̣шн̣і. Як тільки жива істота віддається Кр̣шн̣і, вона природним чином зрікається матеріального світу.

Тут дуже добре описано, яким чином треба наблизитись до Верховного Господа, щоб вручити себе Йому. Перша необхідна для цього якість — це відсутність оманної гордості. Обумовлена, сповнена пихи душа вважає себе за володаря матеріальної природи, їй важко підкоритись Верховному Богові-Особі. Людині слід розвивати істинне знання, і за його допомогою зрозуміти, що не вона панує над матеріальною природою, а Верховний Бог-Особа. Коли людина звільниться від омани, викликаної гординею, вона зможе наблизитись до Господа. Той, хто завше очікує почестей у цьому матеріальному світі, не зможе віддатись Верховній Особі. Зарозумілість — наслідок ілюзії, бо людина, яка приходить сюди, перебуває деякий час, а потім щезає, має дурість вважати себе володарем світу. Тому вона все ускладнює і постійно зазнає труднощів. Усім світом рухає ця жага до панування. Люди вважають, що земля і планета загалом належать людському суспільству і вони розділили її під оманним враженням того, що вони її власники. Необхідно позбутися такого хибного уявлення і зрозуміти, що світ не належить людському суспільству. Позбувшись цієї помилкової ідеї, людина звільнюється від оманних уявлень, що зумовлені родинними, суспільними та національними прив’язаностями. Такі скороминущі зв’язки заплутують людину і змушують її залишатись у матеріальному світі. Подолавши цей етап, слід розвивати в собі духовне знання. Треба зрозуміти, що ж насправді належить людині, а що — ні. Коли людина усвідомлює справжній стан речей, вона позбувається таких двоїстих уявлень, як щастя і страждання, задоволення й біль. Вона віднаходить досконале знання, і в неї з’являється можливість вручити себе Верховному Богові-Особі.

Тут змальовано духовний світ, обитель Верховного Бога-Особи, Кр̣шн̣и, що відома як Кр̣шн̣алока, або Ґолока Вр̣нда̄вана. В духовному небі нема потреби в світлі сонця чи місяця, вогню чи електрики, тому що всі планети — самосвітні. В цьому всесвіті лише одна планета, Сонце, — самосвітна, але в духовному небі всі планети освітлюють себе самі. Променисте сяйво всіх цих планет (званих Ваікун̣т̣гами) утворює небо, що яскраво сяє і котре називають брахмаджйоті. Насправді ж джерелом усього сяяння є планета Кр̣шн̣и, Ґолока Вр̣нда̄вана. Невелика частина того променистого сяєва покрита махат-таттвою і містить у собі матеріальний світ. Іншу, більшу частину того осяйного неба наповнюють духовні планети, що відомі як Ваікун̣т̣ги. Вища серед тих планет — Ґолока Вр̣нда̄вана.

Доки жива істота перебуває в цім темнім матеріальнім світі, вона живе обумовленим життям, але, як тільки вона досягає духовного неба, прорубуючись крізь оманне, спотворене дерево матеріального світу, вона звільнюється. Тоді їй більше не загрожує повернення назад. За свого обумовленого життя жива істота вважає себе господарем матеріального світу, але в звільненому стані вона входить в духовне царство і возз’єднується з Верховним Володарем, із Всевишнім Господом. Там вона насолоджується вічним блаженством, вічним життям і цілковитим знанням.

Такі відомості повинні надихати людину. Вона повинна прагнути вибратись із оманного відображення реальності, перейти у вічний світ, і тому, хто надто прив’язаний до матеріального світу, дуже важко подолати таку прив’язаність, але якщо він звернеться до свідомості Кр̣шн̣и, то отримає можливість поступово стати незалежним від цього світу. Треба спілкуватись з відданими Кр̣шн̣и, з тими, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и. Потрібно знайти товариство людей, що присвятили себе свідомості Кр̣шн̣и, і навчитись віддано служити Господеві. Лише таким чином людина зможе порвати свої зв’язки з матеріальним світом. Неможливо стати незалежним від зваб матеріального світу, просто убравшись в одяг шафранового кольору. Треба розвинути в собі схильність до відданого служіння Господеві. Тому слід серйозно усвідомити, що віддане служіння, яким його описано в дванадцятій главі, є єдиний шлях, яким можна вибратись з лабіринту оманного відображення справжнього дерева. В чотирнадцятій главі змальовано різні шляхи, якими матеріальна природа опоганює живу істоту. Лише віддане служіння названо там чистим і трансцендентним.

Тут дуже велике значення мають слова парамам̇ мама. Справді, кожний куток і засторонок усесвіту є власність Верховного Господа, але духовний світ — парамам̇, тобто сповнений шести надзвичайних достоїнств. Кат̣га Упанішада (2.2.15) також підтверджує, що духовний світ не потребує світла сонця, місяця чи зірок (на татра сӯрйо бга̄ті на чандра-та̄ракам), тому що все духовне небо освітлює внутрішня потенція Верховного Господа. Лише вручивши себе Господу можна досягти цієї вищої обителі, й ніяк інакше.

У цьому вірші виразно змальовано сутність живої істоти. Вона вічно залишається невід’ємною фраґментарною часткою Верховного Господа. Той помиляється, хто вважає, що вона має індивідуальність тільки в своєму обумовленому житті, а по тому, як досягає звільнення, стає єдиною з Верховним Господом. Вона вічно залишається часткою. Тут ясно сказано — сана̄танах̣. Згідно з ведичними ш́а̄страми, Верховний Господь проявляє і поширює Себе через Свої незліченні експансії; головні експансії називають вішн̣у-таттвою, а підлеглі — живими істотами. Іншими словами, вішн̣у-таттва — це особиста експансія, а живі істоти — відокремлені експансії. Через Свою особисту експансію Він являє Себе в різних образах, таких, як Господь Ра̄ма, Нр̣сім̇гадева, Вішн̣умӯрті й усіх Божествах, які владарюють на планетах Ваікун̣т̣ги. Відокремлені експансії, живі істоти, є Його вічними слугами. Особисті експансії Верховного Бога-Особи, індивідуальні Божественні Особи, існують завжди. Так само, відокремленим експансіям, якими є живі істоти, теж притаманна індивідуальність. Як фраґментарні невід’ємні часточки Верховного Господа, вони наділені Його якостями в незначній мірі, і незалежність є одна з цих якостей. Кожна жива істота, індивідуальна душа, має своє особисте окреме буття і дрібну частку незалежності. Зловживаючи цією незалежністю, духовна душа стає обумовленою, а користуючись незалежністю як слід, — завжди перебуває у звільненому стані. В обох випадках, згідно із своїми якостями, жива істота є вічною, як і Верховний Господь. В звільненому стані матеріальна природа більше не обумовлює її і вона вдається до трансцендентного служіння Господу. В обумовленому житті на неї впливають ґун̣и матеріальної природи і внаслідок цього вона забуває про трансцендентне любовне служіння Господу, — тоді їй доводиться тяжко боротися за існування в матеріальному світі.

Усі живі істоти, не лише люди, коти й собаки, ба й такі великі правителі матеріального світу, як Брахма̄, Господь Ш́іва і навіть Вішн̣у, — всі вони є невід’ємні частки Верховного Господа. Всі вони вічні, а не тимчасові. Слово каршаті («сувора боротьба, битва») дуже важливе в даному вірші. Обумовлена душа зв’язана, неначе закута в залізні ланці. Її зв’язує оманне его, а розум — головна рушійна сила, що тягне її до цього матеріального світу. Коли розум перебуває в ґун̣і благочестя, діяльність людини благочестива. Коли розум перебуває в ґун̣і пристрасті, її діяльність стає джерелом неспокою, а коли розум занурений в ґун̣у невігластва, вона опускається до найнижчих форм життя. З вірша стає зрозумілим, що обумовлену душу покриває матеріальне тіло, з його розумом й чуттями, але коли вона вивільнюється, матеріальна оболонка зникає і свої індивідуальні якості проявляє тіло духовне. В Ма̄дгйандіна̄йана-ш́руті є такі слова: са ва̄ еша брахма-нішт̣га ідам̇ ш́арı̄рам̇ мартйам атіср̣джйа брахма̄бгісампадйа брахман̣а̄ паш́йаті брахман̣а̄ ш́р̣н̣оті брахман̣аіведам̇ сарвам анубгаваті. Тут сказано, що коли жива істота перестає втілюватись в матеріальному світі і вступає в духовний світ, вона відновлює своє духовне тіло, і, перебуваючи в ньому, може віч-на-віч бачити Верховного Бога-Особу. Тоді вона отримує можливість безпосередньо слухати Його і розмовляти з Ним, і вона може усвідомити Верховну Особу таким, яким Він є. Із смр̣ті також можна довідатись, що на духовних планетах кожен має зовнішність, таку саму, як у Верховного Бога-Особи, (васанті йатра пуруша̄х̣ сарве ваікун̣т̣га-мӯртайах̣). Що стосується тілесної будови, то немає різниці між живими істотами, невід’ємними елементарними частками Верховного Господа, та експансіями вішн̣у-мӯрті. Іншими словами, милістю Верховного Бога-Особи жива істота при звільненні отримує духовне тіло.

Також дуже суттєвими є тут слова мамаіва̄м̇ш́ах̣ («фраґментарні невід’ємні частки Верховного Господа»). Фраґментарна частка Верховного Господа не має нічого спільного з якимось матеріальним уламком. Як ми вже з’ясували в другій главі, дух не можна розщепити. З матеріалістичного погляду це важко збагнути. Ми маємо справу не з матерією, яку можна розрізати на шматки і потім знову скласти докупи. Подібне уявлення не можна застосувати в данім випадку, оскільки тут ужито санскритське слово сана̄тана, вічний. Фраґментарна частка вічна. На початку другої глави також сказано, що в кожному окремому тілі присутня фраґментарна частка Верховного Господа (дехіно ’смін йатга̄ дехе). Звільнена з матеріальних кайданів, ця фраґментарна частка відновлює своє одвічне духовне тіло в духовному небі на духовних планетах і насолоджується спілкуванням з Верховним Господом. З цього вірша стає зрозумілим, що жива істота, як невід’ємна фраґментарна частка Верховного Господа, єдина з Ним з якісного погляду, так само, як часточки золота — теж є золотом.

Живу істоту описано тут як ı̄ш́вару, володаря власного тіла. Якщо вона побажає, то може отримати більш розвинуте тіло, а схоче — перейде в нижчі форми життя. В цьому й полягає її незначна незалежність. Зміни, яких зазнає її тіло, залежать від самої істоти. В момент смерті свідомість, яку вона створила, переносить її в наступне життя до іншого типу тіла. Якщо її свідомість уподібнилась свідомості кішки чи собаки, то й тіло вона отримає відповідне. Але якщо жива істота зосередила свою свідомість на божественних якостях, то вона змінить свою нинішню подобу і стане напівбогом. Якщо ж вона перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, то її буде перенесено на Кр̣шн̣алоку, в духовний світ, де вона зможе спілкуватись з Кр̣шн̣ою. Отже, твердження, ніби із знищенням цього тіла настає кінець усьому, є хибним. Індивідуальна душа переселяється з одного тіла до іншого, і її теперішні тіло й діяльність визначають, яким буде її наступне тіло. Жива істота отримує тіло залежно від карми і належного часу вона залишає його. Тут вказано, що тонке тіло, яке несе в собі зачаток майбутнього тіла, формує це інше тіло в наступному житті. Те, що жива істота пробиває собі дорогу в житті і переселяється із одного тіла в інше, називають каршаті, або боротьбою за існування.

Іншими словами, жива істота, яка поганить свою свідомість якостями собаки чи кішки, в наступному житті отримає собаче або кошаче тіло й буде насолоджуватись у ньому. Насправді свідомість сама по собі чиста, як вода, але якщо у воду вкинути фарбу, то колір її зміниться. Так само й свідомість чиста, тому що чистою є сама душа. Але, взаємодіючи з матеріальними якостями, свідомість змінюється. Істинна свідомість — це свідомість Кр̣шн̣и. Тому, коли людина перебуває в свідомості Кр̣шн̣и, її життя стає чистим. Але якщо її свідомість забруднюється якимось способом матеріального мислення, то в наступному житті вона отримає відповідне тіло. Зовсім не обов’язково, що це знову буде людське тіло. Вона може отримати тіло кішки, собаки, свині, напівбога, або ще якесь інше з-поміж 8 400 000 видів життя, що існують у цьому всесвіті.

Слово джн̃а̄на-чакшушах̣ тут дуже важливе. Той, хто позбавлений знання, не може збагнути, яким чином жива істота залишає своє нинішнє тіло, ні того, якого виду тіло вона отримає в наступному житті, ні навіть того, чому зараз вона перебуває саме в такій тілесній формі. Розуміння цього потребує великих знань, які можна отримати з Бгаґавад-ґı̄ти й інших подібних джерел лише за посередництвом істинного духовного вчителя. Щасливою є та людина, яка готова засвоїти ці знання. Кожна жива істота залишає своє тіло за певних обставин, і за певних умов живе й насолоджується, зачарована матеріальною природою. Вона зазнає різного роду щастя й горя, прагнучи ілюзорних почуттєвих насолод. Люди, що вічно охоплені хтивістю й бажаннями, втрачають саму здатність збагнути мінливу природу свого тіла і своє перебування в ньому. Вони не можуть осягти це таїнство. Однак, людина, яка розвинула в собі духовне розуміння, може збагнути відмінність духу від тіла, зрозуміти, яким чином він міняє тіла і як насолоджується. Людина, яку наділено таким знанням, може бачити, як обумовлена жива істота страждає в матеріальному тілі. Тому ті, що перебувають на високому рівні свідомості Кр̣шн̣и, докладають усіх зусиль, щоб донести це знання до людей, чиє обумовлене життя сповнене горя. Розвиваючи свідомість Кр̣шн̣и, люди зможуть вийти із свого вбогого стану, щоб, звільнившись, перейти в духовний світ.

Існує чимало трансценденталістів, які йдуть шляхом духовного самоусвідомлення, однак той, хто ще не осягнув своєї сутності, не може бачити, яким чином у тілі живої істоти відбуваються зміни. В зв’язку з цим велике значення має слово йоґінах̣. Насьогодні є багато так званих «йоґів», які засновують так звані «товариства йоґи», але насправді вони сліпі в питаннях самоусвідомлення. Вони просто захоплюються певними гімнастичними вправами і задоволені, якщо мають гарну статуру й здоров’я. Іншого знання у них немає. Їх називають йатанто ’пй акр̣та̄тма̄нах̣. Попри всі їхні зусилля опанувати так звану «йоґу», вони не досягають самоусвідомлення. Такі люди не здатні зрозуміти процес переселення душі. Лише ті, що йдуть шляхом йоґи й усвідомили себе, навколишній світ і Верховного Господа, тобто бгакті-йоґи, або ж віддані, що присвятили себе чистому відданому служінню в свідомості Кр̣шн̣и, — лише вони здатні зрозуміти, яким чином усе відбувається.

Неінтеліґентна людина не може збагнути, яким чином усе відбувається. Але, засвоюючи пояснення, які дає тут Господь, жива істота починає набувати істинного знання. Кожен бачить сонце, місяць, вогонь й електричне світло. Треба просто спробувати зрозуміти, що сяйво сонця, місяця, електричне світло та вогонь походять з Верховного Бога-Особи. Таке розуміння життя є початок свідомості Кр̣шн̣и і в ньому криються великі можливості для духовного розвою обумовленої душі в матеріальному світі. Живі істоти по суті своїй є невід’ємними частками Верховного Господа, і тут Він дає зрозуміти, як вони можуть повернутись додому, назад до Бога.

З даного вірша можна зрозуміти, що Сонце освітлює всю сонячну систему. Існують різноманітні всесвіти і сонячні системи, і там також є свої сонце, місяць і планети, однак в кожному всесвіті є лише одне Сонце. Як сказано в Бгаґавад-ґı̄ті (10.21), Місяць — це одна із зірок (накшатра̄н̣а̄м ахам ш́аш́ı̄). Сонячне світло походить з духовного неба, джерелом його є сяєво Верховного Господа. Зі сходом сонця розпочинається діяльність людей. Вони запалюють вогонь, щоб приготувати собі їжу, щоб пустити фабрики й т. ін.; багато речей робиться за допомогою вогню. Тому схід сонця, вогонь і місячне світло такі приємні для живих істот. Без їхньої допомоги не існувало б жодної живої істоти. Отже, якщо людина збагне, що блиск і сяйво сонця та місяця й світло вогню походять з Верховного Бога-Особи, Кр̣шн̣и, це означатиме, що вона пробудила свою свідомість Кр̣шн̣и. Місячне світло живить усі овочі. Воно настільки приємне, що люди дуже легко можуть зрозуміти, що живуть з ласки Верховного Бога-Особи, Кр̣шн̣и. Без Його милості не може бути сонця, без Його милості не може бути місяця, без Його милості не може бути вогню, а без сонця, місяця й вогню життя неможливе. Ось деякі думки, що допомагають пробудити свідомість Кр̣шн̣и в обумовленій душі.

Виявляється, що всі планети рухаються в просторі лише завдяки енерґії Господа. Господь входить в кожний атом, в кожну планету й кожну живу істоту. В Брахма-сам̇гіті з цього приводу сказано, що одна повновладна частка Верховного Господа, Парама̄тма̄, входить в планети, у всесвіт, в живі істоти й навіть у атоми. Отже, завдяки Її присутності в усьому сущому все проявляється належним чином. Поки душа не залишила тіла, воно ще тримається на поверхні води, але коли іскра життя виходить з нього, мертве тіло тоне. Звичайно, після розкладу воно знову зринає і плаває, як соломина або щось подібне, але одразу по смерті людини тіло її тоне у воді. Так само, всі ці планети плавають у просторі, і це відбувається завдяки присутності вищої енерґії Верховного Бога-Особи. Його енерґія підтримує кожну планету, ніби жменьку пилу. Якщо тримати в жмені трохи пилу, тоді цей пил не може впасти, але якщо підкинути його в повітря — він падає. Так само й планети, що рухаються в просторі, тримаються на долоні всесвітньої форми Верховного Господа. Завдяки Його силі й енерґії всі рухомі й нерухомі предмети не залишають визначеного їм місця. У ведичних гімнах сказано, що завдяки Верховному Богові-Особі Сонце сяє й планети рухаються неухильно. Коли б не Він, то всі планети розвіялись і зникли б, як пил на вітрі. Так само, завдяки Верховному Богові-Особі, місяць живить усі овочі. Це місяць надає овочам такого приємного смаку. Без місячного світла овочі не могли б рости такими смачними й соковитими. Людське суспільство функціонує, люди мають життєві блага і насолоджуються їжею завдяки Верховному Господеві, який створив для цього все необхідне. Інакше людство не могло б існувати. Слово раса̄тмаках̣ сповнене тут великого значення. Верховний Господь є той чинник, що, послуговуючись впливом місяця, надає усьому приємного смаку.

З Айур-веди ми дізнаємось, що в шлункові присутній вогонь, який перетравлює всю їжу. Коли вогонь не горить, ми не відчуваємо голоду, а коли палає — ми хочемо їсти. Інколи вогонь не горить так, як слід, і тоді треба лікуватись. Цей вогонь представляє Верховного Бога-Особу. Ведичні мантри (Бр̣хад-а̄ран̣йака Упанішада 5.91) також підтверджують, що Верховний Господь, або Брахман, присутній в шлункові у вигляді вогню і перетравлює всі різновиди їжі (айам аґнір ваіш́ва̄наро йо ’йам антах̣ пуруше йенедам аннам̇ пачйате). Отже, жива істота залежить від Господа навіть у процесі харчування. Якби Верховний Господь не допомагав їй перетравлювати їжу, вона не змогла б харчуватись. Таким чином, Він виробляє і перетравлює їжу, і ми з Його ласки насолоджуємось життям. Веда̄нта-сӯтра (1.2.27) також підтверджує це: шабда̄дібгйо ’нтах̣ пратішт̣га̄на̄ч ча — «Господь присутній у звуці, в тілі, в повітрі і навіть як сила травлення у шлунку». Є чотири різновиди їжі: їжа, яку лижуть, їжа, яку ковтають, їжа, яку пережовують, і їжа, яку смокчуть. А Верховний Господь є сила, яка перетравлює всю таку їжу.

Верховний Господь присутній у вигляді Парама̄тми в серці кожного, і Він — джерело всієї діяльності. Жива істота забуває все про своє минуле життя, але їй доводиться діяти за вказівками Верховного Господа, свідка її діяльності. Саме тому вона починає свої дії згідно із своїми минулими вчинками. Необхідне знання дається їй разом з пам’яттю, а також її наділено властивістю забувати про своє минуле життя. Таким чином, Господь не просто пронизує все, але Він також міститься в серці кожного. Він винагороджує людину різними плодами її кармічної діяльності. Його шанують не лише як безособистісного Брахмана, Верховного Бога-Особу та локалізовану Парама̄тму, але також як втілення в формі Вед. Веди наставляють людей на правильний шлях, щоб вони змогли належним чином будувати своє життя і повернутись додому, назад до Бога. Веди дають знання про Верховного Бога-Особу, Кр̣шн̣у, а Кр̣шн̣а, в Своєму втіленні Вйа̄садеви, є укладач Веда̄нта-сӯтри. Коментарі Вйа̄садеви до Веда̄нта-сӯтри, що їх викладено в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, дають справжнє розуміння Веда̄нта-сӯтри. Верховний Господь всеосяжний: заради звільнення обумовленої душі Він поставляє їй і перетравлює їжу, є свідком діяльності цієї душі, дає їй знання у вигляді Вед, і Сам викладає його як Верховний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, вчитель Бгаґавад-ґı̄ти. Господь безмежно добрий та милосердний, за що Його і вшановують усі обумовлені душі.

Антах̣-правішт̣ах̣ ш́а̄ста̄ джана̄на̄м. Жива істота, щойно залишивши тіло, забуває про своє минуле, але потім Верховний Господь знову спонукує її до діяльності. Господь дає їй розум, що дозволяє їй відновити свою діяльність саме звідти, де вона обірвалась у минулому житті. Таким чином, жива істота не тільки насолоджується і страждає в цьому світі згідно з вказівками Верховного Господа, який перебуває в її серці, але Він також дає їй усі можливості для того, щоб збагнути Веди. Якщо людина з серйозністю прагне зрозуміти Веди, то Кр̣шн̣а дає їй необхідний для цього розум. Чому Він дає живим істотам ведичне знання? Він робить це, бо кожна жива істота відчуває потребу усвідомити Кр̣шн̣у. Ведичні джерела підтверджують це: йо ’сау сасарвайр ведайр ґı̄йате. Вся ведична література, починаючи з чотирьох Вед, Веда̄нта-сӯтри, Упанішад і Пура̄н̣ оспівує чесноти Верховного Господа, якого можна досягти, здійснюючи ведичні обряди, обговорюючи філософію Вед і поклоняючись Господу у відданому служінні. Таким чином, призначення Вед полягає в тому, щоб допомогти людині осягнути Кр̣шн̣у. Веди дають нам вказівки, як наблизитись до Кр̣шн̣и і описують шлях усвідомлення Його. Кінцевою метою є Верховний Бог-Особа. Веда̄нта-сӯтра (1.1.4) підтверджує це словами тат ту саманвайа̄т. Досконалості можна досягти в три етапи: спочатку, зрозумівши ведичну літературу, людина усвідомлює свій зв’язок з Верховним Богом-Особою, потім вона за допомогою певних способів може наблизитись до Нього, і, врешті-решт, досягає кінцевої мети — Верховного Бога-Особи. В цьому вірші чітко з’ясоване призначення, шлях до усвідомлення та мета Вед.

Як уже пояснювалось, Сам Господь в образі Вйа̄садеви, Свого втілення, уклав Веда̄нта-сӯтру. Тут Він скорочено викладає зміст Веда̄нта-сӯтри. Він каже, що живі істоти, яких є безліч, можна розділити на дві групи: на тих, що помиляються й на непохибних. Живі істоти є вічними відокремленими природними частками Верховного Бога-Особи. Коли вони вступають у зв’язок з матеріальним світом, їх називають джı̄ва-бгута, і слова санскриту, що їх наведено тут, кшарах̣ сарва̄н̣і бгӯта̄ні, вказують саме на цю їхню схильність помилятись. А ті істоти, які перебувають в єдності з Верховним Богом-Особою, є непогрішними. Єдність не означає відсутності індивідуальності, але відсутність розладу, незгоди. Всі одностайні та згодні з Господом стосовно мети творення. Звичайно, в духовному світі відсутнє творення, але до такої концепції вдаються тому що Верховний Бог-Особа, як сказано в Веда̄нта-сӯтрі, є джерело всіх еманацій.

Згідно з твердженням Верховного Бога-Особи, Кр̣шн̣и, живі істоти поділяються на дві категорії. В цьому немає сумнівів, бо так свідчать Веди. Живих істот, які борються в матеріальному світі з розумом та п’ятьма чуттями, мають матеріальні тіла, що зазнають постійних змін. Доки жива істота перебуває в обумовленому стані, її тіло змінюється внаслідок його взаємодії з матерією. Міняється матерія, і тому здається, що зазнають змін живі істоти. Але в духовному світі тіло нематеріальне, і тому там відсутня мінливість. В матеріальному світі жива істота проходить через шість етапів видозміни: народжується, росте, існує в дорослому стані, розмножується, старіє і, зрештою, зникає. Такими є зміни матеріального тіла. Однак, в духовному світі тіло не змінюється, там немає старості, там немає народження, там немає смерті. Там панує єдність усього сущого. Але — кшарах̣ сарва̄н̣і бгӯта̄ні: всяка жива істота, яка торкнулась матерії, від першої створеної істоти — Брахми й до крихітної мурашки, змушена міняти своє тіло і всім їм властиво помилятись. Однак у духовному світі вони завжди перебувають у звільненому стані та єдності.

Зміст даного вірша дуже добре викладено в Кат̣га Упанішаді (2.2.13) і в Ш́вета̄ш́ватара Упанішаді (6.13). Там ясно сказано, що над безліччю живих істот, як обумовлених, так і звільнених, стоїть Верховна Особа, Парама̄тма̄. Вірш з Упанішад провіщає: нітйо нітйа̄на̄м четанаш́ четана̄на̄м. Тобто, серед усіх живих істот є одна вища жива істота, Верховний Бог-Особа, який підтримує їх і дає їм усім можливість насолоджуватись згідно з їхньою діяльністю. Цей Верховний Бог-Особа перебуває в серці кожного у вигляді Наддуші. Досконалого миру і спокою може досягти лише мудрець, здатний збагнути Його, і ніхто інший.

Ніхто не може перевершити Верховного Бога-Особу, Кр̣шн̣у, — ні обумовлена, ні звільнена душа; Він — найвизначніша з особистостей. Звідси стає зрозумілим, що і живі істоти, і Верховний Бог-Особа — це індивідуальні особистості. Різниця між ними полягає в тому, що живі істоти, як обумовлені, так і звільнені, не можуть перевершити незбагненної могутності Верховного Бога-Особи з кількісного погляду. Є помилкою вважати, що Верховний Господь і живі істоти перебувають на одному рівні, або що вони рівноправні всіма сторонами. Розподіл по ранґах, тобто на вищу й нижчу особистості, присутній завжди. Слово уттама, вжите тут, має дуже велике значення. Ніхто не може перевершити Верховного Бога-Особу.

Слово локе означає «в пауруша аґамі» (в смр̣ті). Як підтверджує словник Нірукті, локйате веда̄ртго ’нена — «мету Вед з’ясовано в смр̣ті».

Верховного Господа в Його формі локалізованої Парама̄тми описано і в самих Ведах (Чга̄ндоґйа Упанішада 8.12.3): та̄вад еша сампраса̄до ’смач чгарı̄ра̄т самуттга̄йа парам̇ джйоті-рӯпам̇ сампадйа свена рӯпен̣бгінішпадйате са уттамах̣ пурушах̣ — «Наддуша, яка виходить із тіла, з’єднується з безособистісним брахмаджйоті, потім, зберігаючи Свою форму, Вона перебуває в Своїй духовній сутності». Це означає, що Верховна Особа проявляє і поширює Своє духовне сяйво і воно є одвічним джерелом усього світла. У цієї Верховної Особи є також Свій локалізований аспект — Наддуша. Верховний Господь, з’явившись як Вйа̄садева, син Сатйаватı̄ і Пара̄ш́ари, пояснює ведичне знання.

Є чимало філософських теорій щодо справжнього, природного становища живих істот і Верховної Абсолютної Істини. В цьому вірші Верховний Бог-Особа чітко роз’яснює, що кожен, хто знає Господа Кр̣шн̣у як Верховну Особу, фактично знає все. Людину, яка не володіє таким знанням, приваблюють власні розумування про Абсолютну Істину, тоді як той, хто володіє досконалим знанням, не марнує дорогоцінного часу і безпосередньо звертається до свідомості Кр̣шн̣и, до відданого служіння Верховному Господеві. В Бгаґавад-ґı̄ті щоразу підкреслюється це, однак, ще є чимало впертих коментаторів Бгаґавад-ґı̄ти, які ототожнюють Верховну Абсолютну Істину з живими істотами.

Ведичне знання називають ш́руті, тобто знання, що його сприймають на слух. Людина повинна сприйняти це ведичне послання від таких авторитетів, як Кр̣шн̣а або Його представники. Тут Кр̣шн̣а чітко з’ясовує всі суттєві питання, і до Його слів варто дослухатись. Але просто слухати, як це роблять свині — замало, треба ще й зрозуміти все це за допомогою авторитетів. Слід відмовитись од суто теоретичних розумувань і смиренно слухати, що про живу істоту каже Бгаґавад-ґı̄та̄, і усвідомлювати, що жива істота завжди підлегла Верховному Богові-Особі. Кожен, хто зрозуміє це, — згідно з тим, що сказав Верховний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, — знає суть Вед, їхнє призначення, для інших Веди — це прихована тайна.

Тут дуже важливим є слово бгаджаті. Це слово вживають у багатьох випадках, і воно виражає ідею служіння Верховному Господеві. Якщо людина віддається любовному служінню Господеві й сповнена свідомості Кр̣шн̣и, слід вважати, що вона опанувала все ведичне знання. В парампарі ваішн̣ав сказано, що той, хто присвятив себе відданому служінню Кр̣шн̣і, не має потреби вдаватись ще до якогось іншого духовного способу пізнання Верховної Абсолютної Істини. Така людина вже досягла призначення людського життя, бо вподобала віддане служіння Господеві. Вона вже перевершила всі попередні етапи духовного усвідомлення. Але якщо жива істота, мудруючи протягом сотень тисяч життів, не збагнула головного, того, що Кр̣шн̣а є Верховний Бог-Особа, і що кожен повинен вручити себе Йому, — то всі її роздуми впродовж стількох років і життів — даремна трата часу.

Господь переконливо пояснив, що сказане тут — суть усіх ш́а̄стр. І це знання слід сприймати в тому вигляді, в якому його дає Верховний Бог-Особа. Таким чином людина стане мудрою і досконало опанує трансцендентальне знання. Іншими словами, зрозумівши філософію Верховного Бога-Особи і присвятивши себе трансцендентному служінню Господеві, кожен може очиститись від скверни ґун̣ матеріальної природи. Віддане служіння — це шлях духовного усвідомлення. Там, де є віддане служіння, матеріальна скверна зникає. Віддане служіння Господеві і Сам Господь — одне і те ж, бо їхня природа — духовна; віддане служіння відбувається в межах внутрішньої енерґії Верховного Господа. Кажуть, що Господь — сонце, а невігластво — пітьма. Там, де сонце — морок зникає. Тому, там, де під належним керівництвом істинного духовного вчителя виконують віддане служіння Господу — там немає невігластва.

Кожна людина повинна перейнятись свідомістю Кр̣шн̣и і присвятити себе відданому служінню, щоб віднайти чистоту і розум. Якою б кмітливою вона не була з погляду пересічних людей, її розум недосконалий, якщо вона не приходить до свідомості Кр̣шн̣и і якщо її не приваблює віддане служіння.

Слово анаґга, що вжите як звернення до Арджуни, особливо важливе в цьому вірші. Анаґга, «о безгрішний», означає, що людині, яку обтяжено наслідками своїх гріховних вчинків, дуже важко збагнути Кр̣шн̣у. Потрібно очиститись від усієї скверни, від усіх гріховних дій, і лише тоді з’явиться можливість зрозуміти Кр̣шн̣у. Однак віддане служіння — це настільки могутній очищувальний засіб, що людина, яка беззастережно віддається любовному служінню Господеві, без перешкод досягає стану безгрішності.

Здійснюючи віддане служіння в спілкуванні з чистими відданими, що повністю перебувають в свідомості Кр̣шн̣и, необхідно цілковито подолати в собі деякі риси характеру. Насамперед треба позбутись слабкодухості. Бажання панувати над матеріальною природою спричиняє перше падіння. Внаслідок цього істота припиняє любовне служіння Верховному Господеві. Друга духовна слабкість полягає в тому, що, прагнучи панувати над матеріальною природою, людина прив’язується до матерії та володіння нею. Матеріальні проблеми виникають саме через ці вади серця. В даній главі перші п’ять віршів змальовують процес звільнення людини від цього ґанджу, а решта, починаючи з шостого, розглядають пурушоттама-йоґу.