На початку п’ятнадцятої глави було описано дерево баньян, яке символізує матеріальний світ. Бічне коріння, яке відходить од нього, порівнювалося з діями живих істот, сприятливими чи несприятливими. Також, в дев’ятій главі пояснювалось, хто такі деви — благочестиві живі істоти, і хто такі асури — нечестивці, тобто демони. В даній же главі з’ясовується, що діяльність в ґун̣і благочестя, що узгоджена з ведичними настановами, сприяє поступові на шляху до звільнення, і така діяльність є даівı̄ пракр̣ті — трансцендентна за природою. Ті, хто перебуває в цій трансцендентній природі, наближаються до звільнення. З іншого боку, ті, що діють в ґун̣ах пристрасті й невігластва, не мають жодної можливості звільнитись. Вони або залишаться в цьому світі у вигляді людських істот, або зійдуть до рівня тварин, або ще нижчих видів життя. Тут, у шістнадцятій главі Господь пояснює трансцендентну природу та її характерні якості, а також природу демонічну з її якостями. Він також пояснює переваги та недоліки таких якостей.

Слово абгіджа̄тасйа стосується тих, кому від народження властиві трансцендентні якості та благочестиві нахили, і є дуже важливим. Народження дитини в атмосфері праведності ведичні ш́а̄стри кваліфікують як Ґарбга̄дга̄на-сам̇ска̄ра. Якщо батьки хочуть, щоб їхня дитина мала благочестиві нахили, їм необхідно дотримуватись десяти засад, рекомендованих людському суспільству. Раніше з Бгаґавад-ґı̄ти ми довідались про те, що статеві зносини задля народження гарної дитини є Сам Кр̣шн̣а. Статеве життя не забороняється, якщо тільки його узгоджено із засадами свідомості Кр̣шн̣и. Ті, хто перебуває в свідомості Кр̣шн̣и принаймні не повинні народжувати дітей, як ті собаки та кішки, а повинні подбати, щоб після народження їхні діти мали змогу розвивати свідомість Кр̣шн̣и. І це велике щастя — народитись в батьків, які перебувають в свідомості Кр̣шн̣и.

Суспільний устрій варн̣а̄ш́рама-дгарма членує суспільство на чотири соціальні статуси або ступені й чотири класи або касти — поділ за родом діяльності; але він не призначений, щоб розділяти людей за їхнім походженням. Такий розподіл відповідає рівневі освіченості і призначений підтримувати в суспільстві мир та процвітання. Якості, про які тут йдеться, мають трансцендентальний характер і сприяють людському поступові на шляху духовного усвідомлення, який веде до визволення з матеріального світу.

В системі варн̣а̄ш́рама саннйа̄сı̄, або людину, яка проводить життя у відреченні, вважають керівником або духовним наставником усіх людей усіх соціальних ступенів та класів. Бра̄хман̣а є духовний наставник людей трьох інших суспільних класів, а власне: кшатрій, ваіш́ та ш́ӯдр, але саннйа̄сı̄, який стоїть на вищому ступені цього устрою, вважають духовним учителем усіх загалом, навіть бра̄хман̣. Найважливіша якість саннйа̄сı̄ — безстрашність. Саннйа̄сı̄ повинен жити сам-один, без жодної підтримки, без будь-якої ґарантії допомоги, і тому він мусить просто покладатися на ласку Верховного Бога-Особи. Якщо людина думає: «Як я залишу свою рідню та знайомства, хто ж захищатиме мене?» — тоді їй не слід імітувати спосіб життя у відреченні. Необхідно бути цілковито переконаним у тому, що Кр̣шн̣а, або Верховний Бог-Особа в образі Своєї локалізованої експансії Парама̄тми, завжди перебуває поруч, усередині, в серці, бачить усе і завжди знає, що людина наміряється зробити. Отже, слід мати тверду переконаність, що Кр̣шн̣а, як Парама̄тма̄, подбає про віддану Йому душу. Треба думати: «Я ніколи не залишусь самотнім. Навіть якщо я житиму в найдрімучіших нетрях лісу, Кр̣шн̣а завжди буде зі мною, і захистить мене звідусіль». Таку переконаність називають абгайам, безстрашністю. Необхідно, щоб людина, яка живе у відреченні, мала саме такий умонастрій.

Потім їй слід очистити своє існування. Є багато правил та приписів, які впорядковують життя у відреченні. Найважливіший з них — сувора заборона мати будь-які близькі стосунки з жінками. Саннйа̄сı̄ забороняється навіть розмовляти з жінкою наодинці. Господь Чаітанйа був взірцевим саннйа̄сı̄, і коли Він перебував у Пурı̄, жінки- віддані не могли навіть наблизитись до Нього, щоб виразити свою пошану. Їм радили кланятись Йому на відстані. Це не є ознака зневаги до жінок загалом, але такими є суворі правила поведінки саннйа̄сı̄, що забороняють близькі стосунки з жінками. Щоб очистити своє існування, необхідно дотримуватись правил та приписів, що впорядковують кожний конкретний спосіб життя. Саннйа̄сı̄ суворо забороняється вступати в близькі стосунки з жінками та накопичувати багатства задля чуттєвої втіхи. Ідеальним саннйа̄сı̄ був Сам Господь Чаітанйа, і, як свідчить Його життя, Він дотримувавсь дуже суворих правил у стосунках з жінками. Хоча Його визнають за найвеликодушніше Господнє втілення, що приймає найнижчих з обумовлених душ, Він, як саннйа̄сı̄, дотримувавсь дуже суворих правил стосовно жінок. Один із наближених Господа Чаітанйі, Чгот̣а Харіда̄са, який належав до тісного кола Його близьких друзів та учнів, якось із хтивістю глянув на молоду жінку, і Господь Чаітанйа був настільки суворий, що одразу ж вилучив його з товариства Своїх наближених. Господь Чаітанйа сказав: «Для саннйа̄сı̄, а також для кожного, хто намагається вирятуватись із кігтів матеріальної природи і прагне досягти природи духовної та повернутись додому, назад до Бога, — для будь-кого з таких обраних людей прагнення чогось матеріального або жінок задля чуттєвої втіхи, навіть один погляд в їхній бік з пристрастю є настільки ганебний, що краще йому заподіяти собі смерть, ніж відчувати в собі подібні негідні бажання». Що ж, таким є шлях очищення.

Дальше положення: джн̃а̄на-йоґа-вйавастгіті — розвиток знання. Життя саннйа̄сı̄ призначене на те, щоб поширювати знання серед сімейних та інших людей, які забули про істинне життя, життя задля духовного поступу. Саннйа̄сı̄ повинен жити з милостині, яку він отримує, ходячи від двору до двору, однак це не означає, що він є жебрак. Смиренність — це теж одна із необхідних якостей людини, яка перебуває на трансцендентному рівні, й саме завдяки своєму природному, непідробному смиренню саннйа̄сı̄ ходить від двору до двору, не стільки задля подаяння, але щоб, спілкуючись з домогосподарями, будити в них свідомість Кр̣шн̣и. В цьому полягає обов’язок саннйа̄сı̄. Якщо він насправді досяг успіхів на духовній ниві і має наказ свого духовного вчителя, він повинен звіщати свідомість Кр̣шн̣и, керуючись логікою та розумінням. Якщо ж він не досяг високого духовного рівня, йому не слід обирати спосіб життя у відреченні. Однак, якщо хтось, не володіючи достатнім знанням, все ж таки вдається до життя у зреченні, то йому слід прислухатися до істинного духовного вчителя і, цілком зосередившись на його повчаннях, вдосконалювати знання. Саннйа̄сı̄, тобто людина, яка перебуває на ступені зречення, повинен бути безстрашним і перебувати в стані саттва-сам̇ш́уддгі (чистоти) і джн̃а̄на-йоґи (мудрості).

Дальше положення є благодійність. Вона призначена для тих, хто має сім’ю. Сімейні люди повинні заробляти на прожиток чесним способом і п’ятдесят відсотків свого прибутку витрачати на поширення свідомості Кр̣шн̣и в усьому світі. Це означає, що вони повинні дарувати закладам і товариствам, які займаються саме цією справою. Але офіру слід давати в належні руки. Як буде з’ясовано далі, є різні відміни благодійності: благодійність у ґун̣і благочестя, пристрасті або ж невігластва. Ш́а̄стри радять чинити благодійність у ґун̣і благочестя, але не схвалюють благодійності в ґун̣і пристрасті та невігластва, яка приводить до марної витрати коштів. Жертвувати слід лише заради поширення свідомості Кр̣шн̣и в усьому світі. Така благодійність належить до ґун̣и благочестя.

Щодо якості дама (самовладання), то вона потрібна громадянам усіх верств суспільства, заснованого на релігійних засадах, але особливо ця якість потрібна сімейній людині. Незважаючи на те, що домогосподар має дружину, його статеве життя повинно бути обмежене і призначене лише для народження дітей. Якщо він не хоче дітей, він не повинен вступати в статеві зносини із своєю дружиною. Сучасне суспільство насолоджується статевим життям, використовуючи протизаплідні засоби, або ще більш огидні методи, аби уникнути відповідальності, пов’язаної з народженням дітей. І ця якість — зовсім не трансцендентна, а демонічна. Якщо хтось, навіть маючи сім’ю, прагне духовного поступу, йому слід контролювати своє статеве життя і не плодити дітей поза свідомістю Кр̣шн̣и. Якщо людина має можливість виховувати дітей в свідомості Кр̣шн̣и, то вона може народжувати сотні дітей; але, не маючи такої можливості, не варто вступати в статеві зносини, потураючи своїм почуттям.

Жертвопринесення — ще один обов’язок, який мають виконувати сімейні люди, тому що жертвопринесення вимагають великих коштів. Люди інших життєвих статусів — брахмачарйі, ва̄напрастги і саннйа̄сі — не мають грошей, вони живуть з милостині. Тому здійснення різного роду жертвопринесень призначене для ґр̣хастг — сімейних людей. Їм належить здійснювати жертвопринесення аґні-хотра, як це приписують Веди, але такі жертвопринесення зараз коштують дуже дорого, і здійснити їх не під силу жодному сім’янинові. Найкраще жертвопринесення, що рекомендоване для цієї епохи, називається сан̇кı̄ртана-йаджн̃а. Сан̇кı̄ртана, або оспівування святих імен Господа — Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе — є найкраще й найдешевше жертвопринесення, кожен може засвоїти його і отримати від цього велику користь. Отже, ці три якості, а саме: благодійність, самовладання і здійснення жертвопринесень важливі для сімейної людини.

Сва̄дгйа̄йа, вивчення Вед, призначене для брахмачарйі, періоду учнівства. Брхмача̄рі не повинні мати стосунків з жінками; вони повинні дотримуватись целібату та зосереджувати розум на вивченні ведичної літератури заради розвитку духовного знання. Це називають сва̄дгйа̄йею.

Тапас, або ж аскетизм, особливо призначений для тих, хто відійшов од активного життя. Не слід усе життя залишатись сімейною людиною, треба пам’ятати, що існують чотири ступені життя: брахмачарйа, ґр̣хастга, ва̄напрастга і саннйа̄са. Отже, зі ступеня ґр̣хастги (сімейного життя) людина повинна зійти на ступінь ва̄напрастги, тобто відійти від справ. Якщо людина живе сто років, то двадцять п’ять з них вона повинна прожити як учень, двадцять п’ять — як сімейна людина, двадцять п’ять — відійшовши від активного життя і двадцять п’ять — зрікшись усього. Такими є настанови ведичної релігійної дисципліни. Людина, яка залишила сімейні справи, повинна здійснювати аскезу тіла, розуму та язику. Це — тапасйа. Вся система варн̣а̄ш́рама-дгарма передбачає здійснення тапасйі. Без тапасйі, або аскетизму, жодна людина не зможе досягти звільнення. Теорію, яка твердить, що в житті нема потреби в тапасйі, що можна просто роздумувати, робити припущення і все буде якнайліпше, не схвалюють ані ведичні джерела, ані Бгаґавад-ґı̄та̄. Подібні теорії виробляють так звані «спірітуалісти», намагаючись привабити якомога більше послідовників. Якщо б вони казали про обмеження, правила та приписи, люди не пішли б за ними. Тому ті, хто хоче мати послідовників і просто, прикриваючись релігією, справляти враження на оточуючих, не накладають обмежень на життя своїх учнів чи на своє власне. Веди, проте, не схвалюють такого методу.

Щодо простоти, якості, притаманної бра̄хман̣і, то цього припису повинні дотримуватись люди всіх статусів, — не має значення, належать вони до брахмача̄рı̄ а̄ш́рама, ґр̣хастга а̄ш́рама, ва̄напрастга а̄ш́рама чи саннйа̄са а̄ш́рама. Людина мусить бути дуже простою і відвертою.

Ахім̇са̄ полягає в тому, що людина не повинна гальмувати розвитку жодної живої істоти. Не треба вигадувати, що, мовляв, духовна іскра не гине навіть після знищення тіла, то й нема ніякої шкоди у вбивстві тварин задля чуттєвого задоволення. Люди в наш час призвичаїлись їсти тварин, незважаючи на те, що є достатньо зерна, фруктів та молока. Нема потреби вбивати тварин. Ця вказівка стосується кожного. Коли немає іншого вибору, людина має право вбити тварину, але при цьому її треба запропонувати як жертву. У всякому разі, якщо люди достатньо забезпечені запасами їжі, то людина, якщо вона прагне духовного поступу, ніяк не має права чинити насильства над тваринами. Справжня ахім̇са̄ й означає: не переривати чийогось життя. Тварини також розвиваються згідно з законами еволюції, переходячи з одних видів тваринного життя в інші. Якщо ж якусь тварину забито, — її розвиток затримується. Істота, що деякий час перебувала в певному тілі впродовж багатьох днів і років, і яку потім було передчасно забито, мусить знову повертатися в ту ж саму форму життя, щоб вичерпати визначений їй строк, і лише потім перейти в інше тіло. Тому не слід затримувати еволюції тварин просто заради задоволення свого смаку. Це і називають ахім̇сою.

Сатйам. Це слово означає, що не варто перекручувати істину, виходячи з якихось особистих інтересів. У ведичній літературі є місця, важкі для розуміння, але їхні зміст і мету треба усвідомити за допомогою істинного духовного вчителя. Лише такий шлях веде до розуміння Вед. Ш́руті означає «почуте з авторитетного джерела». Не треба, задля власних інтересів, тлумачити Веди на свій лад. Є так багато коментарів до Бгаґавад-ґı̄ти, які неправильно трактують ориґінал. Треба з’ясовувати істинне значення її віршів, довідатись про яке можна лише від справжнього духовного вчителя.

Акродга означає «гамування гніву». Навіть якщо нас провокують, слід бути стриманими, адже тільки-но нами опанує гнів, все тіло наше споганюється. Гнів виникає з пристрасті й хтивості, отже, той, хто перебуває в трансцендентному стані, повинен уникати гніву. Апаіш́унам означає, що не треба шукати недоліків у інших або намагатись виправити їх без особливої потреби. Звичайно, якщо злодія назвати злодієм, то це не буде прискіпуванням, однак назвати злодієм чесну людину — велика провина для того, хто прагне успіху в духовнім житті. Хрı̄ означає, що треба бути дуже скромним й уникати негідних учинків. Ача̄палам, рішучість, означає, що не варто хвилюватись чи впадати у відчай, намагаючись досягти чого-небудь. Якщо спроба закінчується невдачею, не варто журитись, треба продовжувати свій шлях терпляче й рішучо.

Далі, слово теджас стосується кшатрій. Кшатрійі повинні бути дуже сильними, щоб мати змогу захистити слабких. Вони не повинні відмовлятись од застосування сили. Якщо необхідно застосувати силу, вони повинні виявити її. Але людина, що здатна зламати ворога, може за деяких обставин проявити й милосердя. Вона може вибачати незначні образи.

Ш́аучам означає чистоту, причому не лише тіла та розуму, але й охайність у повсякденних справах. Особливо це стосується комерсантів, їм не слід вдаватись до махінацій на чорному ринкові. На̄ті-ма̄ніта̄, відсутність шанолюбства, стосується ш́ӯдр, людей фізичної праці, що утворюють, згідно з ведичними вказівками, нижчий з чотирьох класів. Їм не треба пишатись без потреби або шукати шани, їм слід дотримуватись визначених для них правил. Обов’язок ш́ӯдр — виявляти повагу вищим класам задля забезпечення суспільного порядку.

Всі двадцять шість згаданих тут якостей — трансцендентні. Кожний повинен розвивати їх, узгоджуючись із своїм соціальним статусом та фаховими обов’язками. Мета полягає в тому, що, попри жалюгідні умови матеріального існування, люди всіх класів і статусів, наполегливо розвиваючи відповідні якості, отримають можливість досягти найвищого рівня трансцендентної реалізації.

У цьому вірші змальовано пряму дорогу до пекла. Демони намагаються переконати інших у своїй релігійності та духовності, хоча насправді нехтують релігійними засадами. Вони сповнені зневаги й гордощів, пишаючись своєю освітою та багатством. Ці люди хочуть, щоб інші схилялись перед ними і вимагають поваги до себе, хоча насправді не заслуговують на неї. Їх дратують усілякі дрібниці, й мова їхня брутальна. Вони не знають, що слід робити, а чого — ні. Кожний їхній учинок зумовлений примхами й особистими забаганками, і вони не визнають авторитетів. Подібні істоти набувають демонічних нахилів ще до свого народження в черевах матерів, і з часом проявляють усі ці несприятливі якості.

Господь Кр̣шн̣а підбадьорив Арджуну, повідомивши, що той від народження позбавлений демонічних якостей. Його причетність до битви не носила демонічного характеру, адже він намагався зважити всі «за» й «проти». Арджуна розмірковував, чи варто йому вбивати таких шанованих людей, як Бгı̄шма та Дрон̣а, тобто він не діяв під впливом гніву, почуття оманного престижу чи брутальності. Отже, він не мав демонічних якостей. Для кшатрійі, воїна, стрільбу по ворогові з луку вважають трансцендентним обов’язком, тоді як невиконання такого обов’язку властиве демонам. Таким чином в Арджуни не було жодних підстав журитись. Кожен, хто дотримується відповідних засад, що впорядковують його життя, посідає трансцендентне становище.

Господь Кр̣шн̣а, запевнивши Арджуну в тому, що він народжений з божественними якостями, змальовує тепер спосіб життя демонів. У цьому світі обумовлені живі істоти поділяються на дві категорії. Ті, яких з походження наділено божественними якостями, ведуть упорядковане життя, тобто дотримують ведичних настанов та рекомендацій авторитетних осіб. Треба виконувати свої обов’язки, керуючись вказівками авторитетних ш́а̄стр. Такий спосіб мислення називають божественним. Той, хто не дотримується ведичних приписів, викладених у ш́а̄страх, хто діє за власною примхою, того називають демоном, або асурою. Єдиний критерій, що вказує на природу людини, є її ставлення до ведичних настанов та приписів. У ведичній літературі згадується, що і напівбоги, і демони народжені від Праджа̄паті, і різниця між ними полягає лише в тому, що одні дотримуються ведичних приписів, інші ж — ні.

У будь-якому цивілізованому людському суспільстві є певний звід законів і правил, яких необхідно дотримуватись. Особливо серед аріїв, — людей, які засвоїли ведичні життєві засади й відомі своєю цивілізованістю та високим розвитком, — того, хто не дотримується приписів ш́а̄стр, визнають за демона. Тому тут і сказано, що демони не знайомі з нормами, викладеними в ш́а̄страх і зовсім не схильні їм слідувати. Більшість демонів їх не знає, а ті, котрим вони і відомі, звичайно не дотримуються їх. Вони не мають віри і не бажають діяти згідно з ведичними приписами. Демони брудні і ззовні, і зсередини. Треба завжди стежити за чистотою свого тіла: митись, чистити зуби, голитись, міняти одяг тощо. Що стосується чистоти внутрішньої, то треба завжди пам’ятати святі імена Господа й оспівувати маха̄-мантру Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе. Демонам не подобаються такі правила внутрішньої і зовнішньої чистоти, і вони не дотримуються їх.

Щодо поводження, то існує чимало правил та приписів, які визначають поведінку людини. Їх викладено, наприклад, в Ману-сам̇гіті, зведенні законів для всього людства, яких індуси дотримуються і досі. Цю книгу покладено в основу законів про успадкування майна, в основу інших правничих засад. В Ману-сам̇гіті ясно сказано, що жінкам не можна надавати волю. Це не означає, що жінки повинні перебувати на становищі рабинь, натомість вони подібні до дітей. Дітям обмежують свободу, але ж це не означає, що до них ставляться, як до рабів. У наш час демони нехтують такими приписами і вважають, що жінкам слід надати таку ж свободу, як і чоловікам. Однак, це не поліпшило соціальних умов у світі. Насправді про жінок слід піклуватись на кожному відтинку їхнього життя. В дитинстві жінка повинна перебувати під опікою батька, за молодих років — чоловіка, а в похилому віці — своїх дорослих синів. Такою є правильна поведінка людей у суспільстві згідно з Ману-сам̇гітою. Однак, сучасне виховання штучно створило роздутий погляд на жінку, і тому зараз шлюб в людському суспільстві перетворився практично на щось уявне. Мораль сучасної жінки теж не на вищому рівні. Таким чином, демони аж ніяк не визнають корисних для суспільства вказівок, а що вони не керуються досвідом великих мудреців і не дотримуються викладених ними правил та приписів, то їхнє суспільство перебуває в жалюгідному стані.

Демони доходять висновку, що світ — це фантасмагорія, що в ньому нема причини, нема наслідку, немає володаря і немає мети — все ілюзорне. Вони твердять, що космічне проявлення є наслідком випадкової взаємодії матеріальних елементів. Вони не вірять, що світ створив Господь і що його було створено з певною метою. У них своя теорія: світ виник сам по собі і нема підстав вважати, що за ним стоїть Бог. Для них не існує різниці між духом і матерією, і вони не визнають існування Вищого Духу. Все суще — лише матерія, а космос у цілому вони вважають скупченням невігластва. На їхню думку, все недійсне, всюди порожнеча, а все, що ми бачимо — лише плід нашого недосконалого сприйняття. Вони вважають само по собі зрозумілим, що все проявлене розмаїття є виявом невігластва, подібно до того, як уві сні ми створюємо безліч речей, що не мають реальності, а прокинувшись, бачимо, що все це нам лише наснилось. Однак, хоча демони і запевняють, що життя є лише сон, насправді вони з неабиякою майстерністю насолоджуються цим сном. Отже, замість того, щоб набувати знання, вони дедалі більше занурюються у світ своїх мрій. Вони дійшли висновку, що, подібно до того, як дитина є просто плодом статевого зв’язку чоловіка з жінкою, так і світ виник без жодної духовної першопричини. Вони вважають, що живі істоти з’явились внаслідок певного сполучення матеріальних елементів, і вони зовсім не вірять в існування душі. Подібно до того, як багато живих істот з’являється без будь-якої видимої причини із випарів чи із мертвого тіла, так і весь мінливий світ виник внаслідок взаємодії матеріальних елементів космосу. Тому матеріальна природа є причиною творіння, й немає іншої причини. Вони не вірять словам Кр̣шн̣и в Бгаґавад-ґı̄ті: майа̄дгйакшен̣а пракр̣тіх̣ сӯйате са-чара̄чарам — «за Моїм велінням рухається весь матеріальний світ». Іншими словами, демони не мають викінченого знання про створення світу, в кожного з них — своя теорія. На їхню думку, священні ш́а̄стри можна тлумачити як завгодно, і вони не вірять в існування єдиного всталеного розуміння приписів ш́а̄стр.

Демони вдаються до діяльності, яка приведе світ до загибелі. Господь стверджує тут, що їм бракує розуму. Матеріалісти, які не мають уявлення про Бога, вважають себе дуже розвинутими. Однак, згідно з Бгаґават-ґı̄тою, вони позбавлені будь-якого здорового глузду і розум їх потьмарений. Вони прагнуть якомога більше насолоджуватись матеріальним світом і тому безперервно винаходять щось задля чуттєвого задоволення. Вони вважають, що подібні матеріалістичні нововведення сприяють розвитку людської цивілізації, але насправді люди стають все більш аґресивними й жорстокими: жорстокими щодо людей, жорстокими щодо тварин. Вони не знають правил людської поведінки. Забій тварин — явище, дуже поширене серед демонів. Таких людей треба вважати ворогами світу, адже врешті-решт вони винайдуть чи створять щось таке, що може принести погибель усьому, що існує. В цьому вірші посередньо передбачається винайдення ядерної зброї, якою так пишається світ. Щомиті може розпочатись війна, і ця зброя призведе до загального спустошення. Подібні речі створюються виключно заради знищення світу, про що і йдеться тут. Сучасну зброю винайдено лише внаслідок безбожності людського суспільства, і створено її зовсім не заради миру та процвітання.

Тут описано демонічний склад розуму. Хтивість демонів ненаситима. Їхнє невситиме прагнення матеріальних насолод невпинно зростає. Їх приваблюють недовговічні речі і через те їх завжди охоплює неспокій, але, під впливом ілюзії, вони продовжують діяти по-старому. У них немає знань, і вони не можуть зрозуміти, що рухаються в неправильному напрямкові. Занурившись у світ минущих речей, демони створюють свого власного бога, складають власні гімни і виконують їх на свій лад. І внаслідок цього їх ще більше принаджують дві речі: статеві насолоди й накопичення матеріальних статків. У зв’язку з цим велику вагу має слово аш́учі-врата̄х̣ — «нечестиві обітниці». Демонів приваблює лише вино, жінки, азартні ігри та м’ясні страви — це їхні аш́учі, брудні звички. Спонукувані пихою та почуттям оманного престижу, вони створюють власні релігійні засади, що суперечать Ведам. Незважаючи на те, що демони являють собою найогиднішу частину людства, світ протиприродно оточує їх дутими почестями. Ці люди простують до пекла, однак вважають себе надзвичайно розвиненими.

Демони дотримуються думки, нібито чуттєве задоволення є найвища мета життя і зберігають це уявлення до самої смерті. Вони не вірять ні в життя після смерті, як не вірять вони також, що живі істоти отримують різні тіла залежно від їхньої карми, тобто діяльності в цьому світі. Їхні життєві плани, які вони невтомно будують, ніколи не завершуються. Ми особисто були знайомі з чоловіком демонічного складу розуму, котрий, вмираючи, прохав лікаря продовжити йому життя ще на чотири роки, щоб мати змогу здійснити свої незавершені задуми. Такі нерозсудливі люди не знають, що лікар безсилий продовжити життя навіть на мить. Коли приходить пора, бажання людини не враховуються. Закони природи не дозволяють насолоджуватись життям навіть і на секунду довше визначеного терміну.

Демони, які не вірять ні в Бога, ні в Наддушу, що перебуває в серці, здійснюють різноманітні гріховні вчинки лише задля почуттєвої втіхи. Їм невідомо, що в їхньому серці присутній свідок, що Наддуша спостерігає за діяльністю індивідуальної душі. Як сказано в Упанішадах, на одному дереві сидять два птахи, один з них діє і споживає солодкі та гіркі плоди, що зріють на гілках дерева, а другий — лише спостерігає. Однак, демон не хоче знати ніяких ведичних ш́а̄стр, як не має він і крихти віри; тому він почувається вільним робити все, що йому заманеться, аби задовольнити свої чуття і не думає про наслідки.

Прагнення демона до наживи не знає меж. Ця його спрага невгамовна. Він думає лише про майно, яке зараз належить йому і планує, як використати багатство для подальшого його збільшення. Заради цього він, уподобавши недозволені втіхи, без коливань вдається до яких завгодно гріховних вчинків та операцій на чорному ринку. Його зачаровує майно: земля, рахунок в банку, родина, домівка і він весь час складає плани, як би ще покращити своє матеріальне становище. Він вірить у власну силу і не відає того, що всі його здобутки є наслідком його минулих добрих вчинків. Йому було надано можливість накопичити все це, але чому так трапилось — він не розуміє. Він вважає, що все його багатство є лише результат його власних зусиль. Демон вірить не в закон карми, а в плоди власної роботи. Згідно з законом карми, людина, що народжується у видатній родині, багатіє, отримує добру освіту, вроду лише завдяки добрим учинкам, які він здійснив у минулому. Демон вважає, що все то речі випадкові і досягнуто їх лише завдяки його власній спритності. Він не відчуває ніякої напередвизначеності, прихованої за розмаїттям людських типів, їхньою вродою, освітою тощо. Кожен, хто може в чомусь змагатись з демоном, стає його ворогом. Демонів є дуже багато, і всі вони ворогують між собою. Ворожнеча ця постійно поглиблюється, переходячи з ворожнечі між окремими людьми у ворожнечу між родинами, потім у ворожнечу між громадами, а наприкінці і націями. Це тому в усьому світі постійно тривають розбрат, боротьба та ворожнеча.

Кожен демон вважає, що може жити коштом інших. Як звикле, така людина вважає себе за Верховного Бога, а демон-проповідник каже своїй пастві: «Для чого ви шукаєте Бога де-інде? Ви самі — Бог! Ви можете робити все, що вам заманеться. Не вірте в Бога. Викиньте Його. Він мертвий». Такими є демонічні проповіді.

Демон може бачити навколо себе таких же багатих та впливових людей, як і він сам, ба й навіть ще заможніших, і все ж таки він вважає себе найбільш багатим та впливовим. Демони не вірять, що, здійснюючи йаджн̃и, або жертвопринесення, можна піднятися на вищі планетні системи. Вони наміряються винайти власний спосіб йаджн̃и та створити якісь пристрої, щоб досягнути будь- якої вищої планети. Найвиразнішим прикладом, що таке демон, є Ра̄ван̣а. Він запропонував людям проект будівництва драбини, підіймаючись якою, кожен міг би досягти небесних планет, не здійснюючи жертвопринесень, визначених Ведами. Аналогічно, в наш час такі ж демонічні люди щосили прагнуть дістатись до вищих планетних систем, використовуючи механічні пристрої. Все це — приклади хибних прагнень. Внаслідок подібної діяльності, самі того не усвідомлюючи, люди скочуються просто в пекло. Санскритське слово моха-джа̄ла є дуже важливим у даному контексті. Джа̄ла означає «тенета»; як та риба, що впіймалася в сіті, вони потрапили в безвихідь.

Вважаючи себе вінцем сущого, не зважаючи на жодні авторитети або ш́а̄стри, демони інколи здійснюють так звані «релігійні» або «жертовні» обряди. Не визнаючи ніяких авторитетів, вони поводяться дуже зухвало. До цього призводить ілюзія, яку створює накопичене багатство й оманний престиж. Іноді такі демони обирають собі ролі проповідників, заводять людей на хибний шлях, і набувають слави релігійних реформаторів або ж Божих втілень. Вони роблять виставу із своїх жертвопринесень, або поклоняються напівбогам, або ж створюють свого власного бога. Прості люди проголошують подібних демонів Богом і схиляються перед ними, а нерозумні вважають їх глибоко релігійними й обдарованими духовним знанням людьми. Прибравши вигляду зреченої людини, демони займаються всілякою нісенітницею. Насправді ж передбачається, що той, хто відійшов од справ цього світу, мусить дотримуватись численних обмежень. Однак демони нехтують такими обмеженнями. Вони вважають, що будь-який шлях, який людина винаходить, є її власний шлях, і що немає ніякого зразкового шляху, призначеного для всіх. Тут особливо виділено слово авідгі- пӯрвакам, яке означає «нехтування правилами й приписами». Все це є наслідок ілюзії та невігластва.

Демон завжди повстає проти верховної влади Господа і не вірить у ш́а̄стри. Ш́а̄стри й саме існування Верховного Бога-Особи викликають у нього заздрість. Це зумовлює його так званий «престиж», багатство та сила. Така людина не відає, що нинішнє життя — це підготовка до життя майбутнього, і тому, вона, фактично, заздрить собі та іншим. Вона чинить насильство як над тілами інших, так і над власним тілом. Позбавлена знання, вона не зважає на те, що все підвладне Верховному Богові-Особі. Із заздрості на ш́а̄стри і Верховного Бога-Особу вона вишукує брехливі докази неіснування Бога і заперечує авторитет ш́а̄стр. Демон вважає себе надзвичайно могутнім і незалежним. Він гадає, що його сила, влада і багатство неперевершені, він може робити, що йому заманеться, і ніхто не здатний спинити його. Якщо така людина має ворога, який може стати на перешкоді її почуттєвим насолодам, вона будує плани його вбивства.

У цьому вірші ясно сказано, що долю індивідуальної душі вирішує вища воля, яка приміщує кожного в певне тіло. Демон може і не визнавати вищої волі Господа й діяти на свій розсуд, однак наступне його народження визначає рішення Верховного Бога-Особи, а не його власні забаганки. В третій пісні Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам вказано, що після смерті індивідуальна душа потрапляє до утроби матері, де вона отримує певне тіло за вказівкою вищої влади. Саме тому існує таке розмаїття форм життя в матеріальному світі: тварини, комахи, люди тощо. Все це влаштовує не випадковість, а вища сила. Про демонів тут ясно сказано, що вони постійно потрапляють до черева демонів, і, таким чином, залишаються заздрісними ницими найостаннішими з-поміж людей. Демонічні істоти сповнені хтивості, аґресивності, вони огидні й завжди брудні. Вважають, що всілякі мисливці, які блукають лісами, належать до демонічних видів життя.

Відомо, що Бог всемилостивий, однак з цього вірша стає зрозумілим, що Його милість не поширюється на демонів. Тут виразно сказано, що демони життя за життям народжуються в черевах таких самих демонів, і, обійдені милістю Верховного Господа, падають все нижче й нижче, доки, зрештою, не отримають тіло тварини, на кшталт кішки, собаки чи свині. Із сказаного видно, що такі демони позбавлені реальної можливості здобути Господню милість на якомусь із дальших ступенів життя. В Ведах також сказано, що такі люди поступово занепадають й стають свинями та собаками.

В зв’язку з цим можна було б зауважити, що не справедливо проголошувати Господа всемилосердним, якщо його милість не поширюється на демонів. У відповідь на це в Веда̄нта-сӯтрі сказано, що Верховний Господь не відчуває ненависті ні до кого. Те, що асури, тобто демони, опиняються на нижчих щаблях життя, просто є ще одна грань Його милості. Інколи Верховний Господь убиває асурів, однак то є благо для них, тому що, як відомо із ведичної літератури, кожен, кого вбиває Верховний Господь, отримує звільнення. В історії є чимало згадок про асурів, таких як Ра̄ван̣а, Кам̇са, Хіран̣йакаш́іпу, котрим Господь явився в Своїх різних втіленнях, щоб убити їх. Таким чином, милість Божа проявляється і щодо асурів, якщо їм трапиться нагода загинути від Його руки.

Тут змальовано витоки демонічного життя. Людина прагне задовольнити свою хтивість, і якщо їй цього не вдається, її охоплюють гнів та жадібність. Мудра людина, яка бажає уникнути демонічних форм життя, мусить подужати цих трьох ворогів, які дощенту вигублюють саму сутність живої істоти.

Треба особливо остерігатись хтивості, жадібності й гніву — трьох ворогів людського буття. Чим менше людину заторкує хтивість, гнів й жадоба, тим чистішим стає її існування. Тоді вона отримує можливість слідувати правилам та приписам ведичної літератури. Дотримуючись засад, що впорядковують людське життя, людина поступово підіймається до рівня духовної свідомості. Якщо їй пощастить за допомогою такої діяльності сягнути рівня свідомості Кр̣шн̣и, її успіх забезпечений. Ведична література рекомендує діяльність, що дозволяє очиститись, цілковито відмовившись од хтивості, гніву й захланності. Розвиваючи і поглиблюючи розуміння такого процесу, можна піднятись до вищого рівня самоусвідомлення. На шляху відданого служіння Господу людина досконало усвідомлює свою сутність. Віддане служіння неодмінно допровадить обумовлену душу до звільнення. Саме тому, згідно з ведичною системою, існує поділ суспільства на чотири класи (кастова система) й поділ духовного життя на чотири ступені (система духовного впорядкування). Для різних суспільних класів або каст та соціальних статусів встановлено відповідні правила і приписи, керуючись якими, людина природним чином досягає найвищого щабля духовного усвідомлення, і в цьому — запорука її звільнення.

Як раніше вказувалось, ш́а̄стра-відгі, або настанови ш́а̄стр, призначені для різних класів і ступенів людського суспільства. Кожен повинен дотримуватись цих правил та приписів, а той, хто діє примхливо, керуючись хтивістю, жадібністю і бажанням, не може зробити своє життя досконалим. Іншими словами, той, хто знає теоретично всі приписи, але не дотримується їх практично, є останній з-поміж людей, тобто належить до нижчого розряду людських істот. За людського життя жива істота повинна бути поміркованою, вона повинна дотримуватись засад, що впорядковують її життя, сприяють їй сходити щаблями розвитку, — в протилежному випадку вона занепадає. Однак, якщо людина навіть і дотримується всіх встановлених правил та моральних принципів, але не приходить до пізнання Верховного Господа, то всі її знання втрачають усякий сенс. І навіть якщо вона визнає існування Бога, але її не приваблює віддане служіння Господеві, всі її досягнення й зусилля стають марними. Тому треба поступово підняти себе до рівня свідомості Кр̣шн̣и і відданого служіння Йому. Лише таким чином можна досягти вищого ступеня досконалості, а не інакше.

Дуже важливим є тут слово ка̄ма-ка̄ратах̣. Людина, яка зумисне порушує правила, діє, керуючись хтивістю. Вона знає, що її вчинок заборонений, але все ж таки не відмовляється від нього. Це називається діяти з власної примхи. Вона знає, що слід робити, але не робить цього. Таку людину називають свавільною, на неї чекає невідворотна кара Верховного Господа, і вона не зможе досягти досконалості, мети людського життя. Це життя призначене на очищення існування, і той, хто не дотримується правил й приписів, не може очиститись та досягти справжнього щастя.

Як з’ясовано в п’ятнадцятій главі, всі рекомендації Вед призначено на те, щоб пізнати Кр̣шн̣у. Той, хто пізнає Верховного Господа за допомогою Бгаґавад-ґı̄ти й утвердивсь у свідомості Кр̣шн̣и, присвятивши себе відданому служінню Господеві, той досяг вищої досконалості в знанні, яке дає ведична література. Господь Чаітанйа Маха̄прабгу зробив цей шлях надзвичайно легким: Він попросив людей лише повторювати маха̄-мантру Харе Кр̣шн̣а, Харе Кр̣шн̣а, Кр̣шн̣а Кр̣шн̣а, Харе Харе / Харе Ра̄ма, Харе Ра̄ма, Ра̄ма Ра̄ма, Харе Харе, вподобати віддане служіння Господу й споживати рештки їжі, запропонованої Кр̣шн̣і. Людину, яка безпосередньо присвятила себе різноманітній діяльності у відданому служінні, слід вважати за знавця всієї ведичної літератури. Вона вже досягла досконалого знання. Звичайно, пересічні люди, що не перебувають в свідомості Кр̣шн̣и й не служать Йому з відданістю, в своїх учинках повинні керуватись приписами Вед, які вказують, що необхідно робити і що є забороненим. Необхідно виконувати ці вказівки без зайвих міркувань, що і називають дотримуванням засад ш́а̄стр. Ш́а̄стри не мають чотирьох головних вад, притаманних обумовленим душам. Чуття людей недосконалі, вони схильні обманювати, неминуче припускаються помилок й підпадають під вплив ілюзії. Чотири вади, притаманні обумовленому життю, позбавляють людину права встановлювати норми і принципи. Всі великі святі, а̄ча̄рйі й маха̄тми визнають непорушними настанови, викладені в ш́а̄страх, бо самі ш́а̄стри перебувають вище будь-яких недоліків.

В Індії є чимало напрямків духовного пізнання. В основному, всіх людей, що намагаються пізнати істину, поділяють на два класи: імперсоналістів та персоналістів. І ті й інші живуть, керуючись ведичними засадами. Не дотримуючись принципів, встановлених ш́а̄страми, неможливо піднятись до рівня досконалості. Отже, якщо хтось справді починає розуміти мету ш́а̄стр, це означає, що йому дуже поталанило в житті.

Причина занепаду людського суспільства полягає в тому, що люди нехтують першоджерелами, в яких змальовано шлях до усвідомлення Верховного Бога-Особи, і це найгірша образа, на яку тільки здатна людина. Тому ма̄йа̄, або матеріальна енерґія Верховного Бога-Особи, постійно завдає нам страждань трьох різновидів. Ма̄йу складають три ґун̣и матеріальної природи. Людині треба піднятись хоча б до ґун̣и благочестя, щоб їй відкрився шлях до усвідомлення Верховного Бога-Особи. В протилежнім випадку вона залишатиметься в ґун̣ах невігластва й пристрасті, які є причинами демонічного життя. Ті, хто перебуває в цих ґун̣ах, із зневагою ставляться до ш́а̄стр, святих і викривляють правильний шлях до розуміння Верховного Бога-Особи. Вони не коряться вказівкам духовного вчителя і нехтують настановами Вед. Слухаючи про велич відданого служіння Господу, вони залишаються байдужими. Такі люди винаходять власні способи духовного розвитку. В цьому полягають деякі з недоліків людського суспільства, які зумовлюють демонічний рівень життя. Однак, якщо людина сприймає вказівки істинного духовного вчителя, здатного вивести її на шлях поступу до вищої мети, то життя її стає успішним.