VERSO 15
ВІРШ 15
Texto
Текст
āgate gata-sādhvasaḥ
chindyād asaṅga-śastreṇa
spṛhāṁ dehe ’nu ye ca tam
а̄ґате ґата-са̄дгвасах̣
чгіндйа̄д асан̇ґа-ш́астрен̣а
спр̣га̄м̇ дехе ’ну йе ча там
Sinônimos
Послівний переклад
anta-kāle — à última fase da vida; tu — mas; puruṣaḥ — a pessoa; āgate — tendo chegado; gata-sādhvasaḥ — sem nenhum medo da morte; chindyāt — deve cortar; asaṅga — desapego; śastreṇa — com a arma do; spṛhām — todos os desejos; dehe — no que diz respeito ao tabernáculo material; anu — referente; ye — tudo isso; ca — também; tam — a eles.
анта-ка̄ле—наприкінці життя; ту—проте; пурушах̣—людина; а̄ґате — підійшовши; ґата-са̄дгвасах̣ — без страху смерти; чгіндйа̄т — повинна розірвати; асан̇ґа — неприв’язаности ; ш́астрен̣а — зброєю ; спр̣ха̄м — всі бажання ; дехе — до матеріальної оболонки; ану — що стосуються; йе — все це; ча — також; там — їх.
Tradução
Переклад
Na última fase da vida, a pessoa deve ser bastante corajosa para não temer a morte. E deve eliminar todo o apego ao corpo material e tudo o que está relacionado com ele, bem como todos os desejos daí provenientes.
Тому, хто доживає свої останні дні, треба набратись духу і відкинути страх перед смертю. Однак для цього треба обірвати будь-яку прив’язаність до матеріального тіла і до всього з ним пов’язаного, а також відмовитися від усіх бажань, які ця прив’язаність породжує.
Comentário
Коментар
SIGNIFICADO—A tolice própria do materialismo grosseiro é que as pessoas pensam em fazer residência permanente neste mundo, embora seja um fato consumado que aqui todos têm de deixar tudo o que foi criado com a valiosa energia humana. Grandes estadistas, cientistas, filósofos etc., que são tolos e não têm nenhuma informação sobre a alma espiritual, pensam que esta vida que dura apenas poucos anos é tudo o que existe e que, depois da morte, tudo se acaba. Esse pobre fundo de conhecimento, presente até mesmo nos supostos círculos eruditos do mundo, está matando a vitalidade da energia humana, e é possível sentir as consequências terríveis. Apesar disso, os materialistas tolos não se importam com o que acontecerá na próxima vida. A instrução preliminar da Bhagavad-gītā é que todos devem saber que a entidade viva individual não perde sua identidade nem mesmo após o término do corpo atual, o qual não passa de uma simples vestimenta externa. Assim como alguém troca uma roupa velha, do mesmo modo, o ser vivo individual também troca de corpo, e essa troca de corpo chama-se morte. A morte, portanto, consiste em trocar de corpo quando termina a atual duração de vida. A pessoa inteligente deve estar preparada para isso e deve empenhar-se para obter, na próxima vida, a melhor espécie de corpo. A melhor espécie de corpo é o corpo espiritual, que é obtido por aqueles que voltam ao reino de Deus ou entram no domínio do Brahman. No segundo capítulo deste canto, este assunto será amplamente discutido, mas, quanto à mudança de corpo, a pessoa deve preparar-se agora para a próxima vida. As pessoas tolas dão mais importância à atual vida temporária, daí os líderes tolos proporem melhoras que favorecem o corpo e as relações corpóreas. As relações corpóreas se estendem não apenas a este corpo, mas também a todos os membros familiares, esposa, filhos, sociedade, nação e tantos outros itens que terminam no fim da vida. Após a morte, a pessoa se esquece de todas as situações relacionadas com o corpo atual. À noite, quando vamos dormir, temos uma pequena experiência disso. Enquanto dormimos, nos esquecemos de tudo o que se refere a este corpo e às relações corpóreas, embora esse esquecimento seja uma situação temporária, que dura apenas algumas horas. A morte nada mais é do que dormir por alguns meses para que se possa depois cumprir outro período de aprisionamento corpóreo, que a lei da natureza nos concede de acordo com nossa aspiração. Portanto, tudo o que a pessoa precisa fazer é mudar de aspiração enquanto está neste corpo atual, para o que é necessário que se pratique na atual duração de vida humana. Pode-se começar esse treinamento em qualquer fase da vida, ou mesmo alguns segundos antes da morte, mas o procedimento costumeiro é que a pessoa comece o treinamento bem cedo na vida, desde a época de brahmacarya, e continue praticando-o enquanto gradualmente ingressa nas ordens de vida de gṛhastha, vānaprastha e sannyāsa. A instituição que dá esse treinamento se chama varṇāśrama-dharma, ou o sistema de sanātana-dharma, o melhor procedimento para tornar a vida humana perfeita. Portanto, recomenda-se que, aos cinquenta anos, ou talvez mais cedo, a pessoa abandone o apego à família ou à vida social e política e, nos āśramas de vānaprastha e de sannyāsa, aprenda a preparar-se para a próxima vida. Os materialistas tolos, disfarçados de líderes da população em geral, mergulham-se nos afazeres familiares, sem tentar nenhum rompimento com eles. Assim, tornam-se vítimas da lei da natureza e, de acordo com seu trabalho, voltam a obter corpos grosseiros. Ao chegar ao fim da vida, talvez esses líderes tolos recebam algum respeito da população, mas isso não significa que esses líderes estarão imunes às leis naturais, às quais todos estão fortemente amarrados pelas mãos e pelos pés. Portanto, a melhor atitude é abandonar voluntariamente as relações familiares, transferindo ao serviço devocional do Senhor o apego a família, sociedade, nação e todos os aspectos consequentes a isso. Nesta passagem, afirma-se que a pessoa deve abandonar todos os desejos de apego familiar. Ela deve aprender a cultivar desejos melhores; caso contrário, é muito difícil abandonar esses desejos mórbidos. O desejo é um fator inerente à entidade viva. A entidade viva é eterna, em consequência do que seus desejos, que são naturais ao ser vivo, também são eternos. Por isso, ninguém pode parar de desejar, mas é possível mudar o objeto que se deseja. Logo, a pessoa deve desenvolver o desejo de voltar ao lar, de voltar ao Supremo, e automaticamente os desejos de ganho, honra e popularidade materiais diminuirão em proporção ao desenvolvimento do serviço devocional. O ser vivo destina-se a prestar serviço, e seus desejos giram em torno dessa atitude de serviço. Começando do mais alto líder executivo do Estado e descendo até o insignificante pobre na rua, todos estão prestando algum tipo de serviço aos outros. A perfeição dessa atitude de serviço só é alcançada quando simplesmente se transfere ao espírito o desejo de prestar serviço a matéria, ou se transfere a Deus o desejo de prestar serviço a Satanás.
ПОЯСНЕННЯ: Глупота грубого матеріалізму виявляється в тому, що матеріаліст має надію влаштувати для себе в цьому світі якусь постійну ситуацію. Але тут постійне тільки те, що кожен змушений покидати все здобуте коштом цінної людської енерґії. Великі державні діячі, видатні вчені, славетні філософи — і ті зраджують своє разюче невігластво, бо, нічого не відаючи про духовну душу, вважають, що наше існування зводиться до цього одного життя, яке триває лічені роки, і що після смерти нічого більше немає. Цей брак знання, який відзначає навіть так звані просвічені кола, вбиває животворний людський потенціал. Жахливі наслідки цього гостро даються взнаки. Та однаково безтямні матеріалісти не хочуть задумуватись ні про душу, ні про те, що з ними буде за наступного життя.
Вже в найпершій настанові «Бгаґавад-ґіта» вчить нас розуміти, що індивідуум, сама жива істота, не зникає, навіть коли гине теперішнє тіло, бо тіло — просто зовнішній одяг на істоті. Як старий одяг міняють на новий, так само індивідуальна жива істота міняє своє тіло, і цю зміну тіла називають смертю. Тобто смерть — це зміна тіла в кінці даного життя. Розумна людина повинна бути готова до цього, вона повинна постаратись зробити все, щоб отримати найліпше тіло в наступному житті. Найліпше тіло — це тіло духовне, його отримують ті, хто повертається в царство Бога чи входить у сферу Брахмана. Докладніше про це розповідає друга глава цієї Пісні.
Отже, тримаючи на думці зміну тіла, треба готуватися до наступного життя вже тепер. Бездумні люди надають більшої ваги цьому тимчасовому життю, і тому безтямні вожді кладуть притиск саме на тіло та тілесні стосунки. Поняття тілесних стосунків обіймає не тільки тіло, воно поширюється також на членів сім’ї, дружину, дітей, громаду, країну та багато інших речей. Коли закінчується життя, всім цим стосункам теж настає край. Померши, людина вже нічого не пам’ятає про тілесні стосунки, які мала за цього життя. Щось подібне з нами відбувається, коли ми спимо: уві сні ми геть забуваємо про це тіло й усі тілесні стосунки, тільки ця забутливість тимчасова, вона триває найбільше кілька годин. Смерть — це теж сон, одне що триває він кілька місяців, стільки, скільки потрібно, щоб розвинути нове тіло, нову клітку, яку дають нам закони природи на наступний термін ув’язнення відповідно до наших прагнень. Отже, єдине, що потрібно, — це змінити свої прагнення поки ми перебуваємо в цьому тілі. Тому в людському житті конче потрібна відповідна підготовка.
Цю підготовку можна починати з будь-якого етапу життя, навіть за хвилю перед смертю, але заведено її починати від самого дитинства, зі стадії брахмачар’ї, тоді послідовно переходячи до стадії ґріхастги, ванапрастги і нарешті санн’яси. Суспільна система, яка забезпечує таку підготовку, має назву варнашрама-дгарма, або санатана-дгарма. Це найліпший метод зробити людське життя досконалим. За цією системою людина, щойно їй виповнюється п’ятдесят років, або й раніше, повинна обірвати будь-яку прив’язаність до сімейного, суспільного чи політичного життя і в ашрамах ванапрастги та санн’яси пройти підготовку до наступного життя.
Натомість нетямущі матеріалісти, переодягнуті за народних вождів, чіпляються за сімейне життя до останку, навіть не намагаючись розірвати пута прив’язаности до родини. Так вони стають жертвами законів природи, за якими вони відповідно до своїх вчинків змушені знову отримати грубе тіло. Таких малорозумних проводарів на смертному одрі, можливо, прийдуть вшанувати люди, проте це не врятує їх від законів природи, що міцно зв’язують на руки й на ноги кожного. Тому для кожного буде найліпше добровільно відмовитись від сімейних стосунків, перенісши прив’язаність до родини, громади, країни і т. ін. на віддане служіння Господеві.
У цьому вірші сказано, що треба відкинути всі бажання, що постають з прив’язаности до родини. Для цього треба дістати змогу розвинути ліпші бажання, інакше неможливо позбутись усіх ницих бажань. Бажання — невід’ємна властивість живої істоти. Жива істота вічна, а тому й бажання, які для неї природні, теж вічні. Отже, перестати бажати неможливо, але можна змінити об’єкт бажань. Треба розвивати в собі бажання повернутися додому, до Бога, і тоді з розвитком відданого служіння бажання матеріальних здобутків, матеріальної шани та матеріальної популярности самі собою поступово зникатимуть. Призначення живої істоти — служити. Це бажання є осереддям усіх її бажань. Кожен, починаючи від голови держави і закінчуючи нещасним жебраком з вулиці, так чи інакше служить іншим. Але це бажання служити може знайти досконалість тільки тоді, коли його перенести із служіння матерії на служіння духові, тобто із служіння дияволові на служіння Богові.