ТЕКСТ 18
TEXT 18
Текст
Текст
нитясьокта̄х̣ шарӣрин̣ах̣
ана̄шино 'прамеяся
тасма̄д юдхясва бха̄рата
нітйасйокта̄х̣ ш́арı̄рін̣ах̣
ана̄ш́іно ’прамейасйа
тасма̄д йудгйасва бга̄рата
Дума по дума
Послівний переклад
анта-вантах̣ – тленни; име – всички тези; деха̄х̣ – материални тела; нитяся – вечни в битието; укта̄х̣ – са казва; шарӣрин̣ах̣ – на въплътената душа; ана̄шинах̣ – никога не е унищожена; апрамеяся – неизмерима; тасма̄т – затова; юдхясва – сражавай се; бха̄рата – о, потомъко на Бхарата.
анта-вантах̣—тлінне; іме—усі ці; деха̄х̣—матеріальні тіла; нітйасйа—вічного існування; укта̄х̣—так кажуть; ш́арı̄рін̣ах̣—втіленої душі; ана̄ш́інах̣—того, хто ніколи не підлягає руйнуванню; апрамейасйа—невимірного; тасма̄т—тому; йудгйасва—бийся; бга̄рата—нащадок Бгарати.
Превод
Переклад
Единствено материалното тяло на неунищожимото, неизмеримо и вечно живо същество е обречено да загине. Затова сражавай се, о, потомъко на Бхарата.
Жива істота непідвладна руйнуванню, незмірна й вічна, лише тіло, в якому вона перебуває, приречене на загибель. Тому бийся, о нащадку Бгарати.
Пояснение
Коментар
Материалното тяло по природа е тленно. То може да загине веднага или след сто години. Това е само въпрос на време. Тялото не съществува вечно. Но душата е толкова малка, че не може да бъде видяна от врага, нито да бъде убита. Както беше споменато в предишния стих, тя е толкова малка, че никой не знае как да определи размерите ѝ. Тоест, откъдето и да погледнем, не съществува причина за скръб; живото същество не може да бъде убито, нито пък материалното тяло може да бъде опазено от смъртта завинаги или поне за дълго време. Безкрайно малката частица от духовното цяло получава материално тяло според дейностите си и затова трябва да следва принципите на религията. Във Веда̄нта сӯтра живото същество е сравнено със светлината, защото е неразделна частица от върховната светлина. Както слънчевата светлина поддържа цялата Вселена, така светлината на душата поддържа материалното тяло. Веднага щом душата напусне тялото, то започва да се разлага; това показва, че именно душата поддържа живота в него. Само по себе си тялото не е важно. Арджуна е съветван да се сражава и да не жертва религиозната кауза заради материални телесни съображения.
За своєю природою матеріальне тіло недовговічне. Воно може загинути одразу або ж через сто років — це лише питання часу. Зберігати тіло вічно неможливо. Проте, душа настільки мала, що ворог навіть не спроможний побачити її, годі казати про те, щоб убити. Як згадувалося в попередньому вірші, вона є такою дрібною, що її розміри навіть неможливо собі уявити. Таким чином, з обох поглядів немає приводу для скорботи, адже живу істоту неможливо знищити, а тривалість життя матеріального тіла, незважаючи на всі запобіжні заходи, все одно не вдасться продовжувати безмежно. Крихітна частка духовного цілого дістає певне матеріальне тіло залежно від своєї діяльності, і тому на протязі життя слід дотримуватись релігійних засад. У Веда̄нта-сӯтрах живу істоту визначено як світло, бо вона є невід’ємною часткою вищого світла; світло душі підтримує матеріальне тіло, так само, як сонячне світло підтримує життя всього всесвіту. Тільки-но душа покидає матеріальне тіло, воно починає розкладатись, отже, саме душа підтримує матеріальне тіло. Саме по собі тіло нічого не варте. Тому Арджуна отримав пораду стати до бою і не жертвувати справою релігії в ім’я якихось матеріальних тілесних розмірковувань.