ВІРШ 12
VERSO 12
Текст
Texto
йа уттама-ш́лока-пара̄йан̣а̄ джана̄х̣
джіванті на̄тма̄ртхам асау пара̄ш́райам̇
мумоча нірвідйа кутах̣ калеварам
ya uttama-śloka-parāyaṇā janāḥ
jīvanti nātmārtham asau parāśrayaṁ
mumoca nirvidya kutaḥ kalevaram
Послівний переклад
Sinônimos
ш́іва̄йа — для добробуту; локасйа — усіх живих істот; бгава̄йа — для процвітання; бгӯтайе — для економічного розвитку; йе — який є; уттама-ш́лока-пара̄йан̣а̄х̣ — віддані діяльності для Бога-Особи; джана̄х̣ — люди; джіванті — живуть; на — але не; а̄тма-артгам — своєкорисливість; асау — то; пара-а̄ш́райам — притулок для інших; мумоча — залишив; нірвідйа — бувши вільний від будь-якої прив’язаности; кутах̣ — з якої причини; калеварам — смертне тіло.
śivāya — bem-estar; lokasya — de todos os seres vivos; bhavāya — para florescer; bhūtaye — para o desenvolvimento econômico; ye — aquele que é; uttama-śloka-parāyaṇāḥ — devotado à causa da Personalidade de Deus; janāḥ — homens; jīvanti — vivem; na — mas não; ātma-artham — interesse egoísta; asau — que; para-āśrayam — refúgio para outros; mumoca — abandonou; nirvidya — estando livre de todo apego; kutaḥ — por que motivo; kalevaram — corpo mortal.
Переклад
Tradução
Ті, хто відданий ділу Бога-Особи, живуть єдино задля добробуту, поступу та щастя інших, а не для власної користи. Тож хоча імператор [Парікшіт] і був цілковито вільний од прив’язаности до земних багатств, як він міг покинути своє смертне тіло, що було притулком для інших?
Aqueles que estão devotados à causa da Personalidade de Deus vivem apenas para o bem-estar, desenvolvimento e felicidade dos outros. Eles não visam a nenhum interesse egoísta. Assim, muito embora o imperador [Parīkṣit] estivesse livre de todo apego às posses mundanas, como poderia abandonar seu corpo mortal, que era o refúgio dos outros?
Коментар
Comentário
ПОЯСНЕННЯ: Парікшіт Махараджа був відданим Бога- Особи, а тому був також ідеальним царем та домогосподарем. Відданий Господа природно посідає всі добрі якості, і імператор Парікшіт був яскравий приклад тому. Особисто, він не мав прив’язаности до всіх земних щедрот, що ними володів. Але що він був цар, то, задля всебічного процвітання своїх підданих, трудився не покладаючи рук, дбаючи не лише за життя теперішнє, але й за наступне. Він не дозволяв боєн і вбивства корів. Імператор Парікшіт не належав до числа немудрих та несправедливих володарів, що одних істот захищають, а інших дозволяють вбивати. Він був відданий Господа і тому досконало знав, як слід правити, щоб були щасливі усі: люди, тварини, рослини і всі живі створіння. Ним не рухали егоїстичні інтереси. Егоїзм істоти може бути звернений на неї саму або на її оточення. В цареві, проте, не було ніякого егоїзму, в жодній з форм — його цікавило задовольнити Верховну Істину, Бога-Особу. Цар є представник Верховного Господа, а тому інтерес царя має збігатися з інтересом Верховного Господа. Верховний Господь хоче, щоб всі живі істоти впокорилися Йому і так віднайшли щастя. Отже, обов’язок царя — привести своїх підданих до царства Божого. Звідси випливає, що цар повинен організувати діяльність своїх підданих так, щоб наприкінці всі вони змогли повернутися додому, до Бога. Коли в державі урядує цар, який є представником Бога, царство процвітає. За такого царя людські істоти не відчувають потреби їсти тварин, бо є доволі збіжжя, молока, фруктів та овочів, щоб цілком насититись і людям, і тваринам. А коли всі істоти задоволені, добре нагодовані, мають захист і коряться визначеним приписам, незлагоди між ними бути не може. Махараджа Парікшіт був достойний цар, і тому за його царювання всі були щасливі.
SIGNIFICADO—Parīkṣit Mahārāja era um rei e chefe de família ideal, porque era um devoto da Personalidade de Deus. Um devoto do Senhor automaticamente tem todas as boas qualificações. E o imperador era um exemplo típico disso. Pessoalmente, ele não tinha nenhum apego a nenhuma das opulências mundanas que possuía. Porém, uma vez que ele era rei, para o completo benefício de seus cidadãos, estava sempre ocupado a serviço do bem-estar público, não somente para o bem desta vida, mas também para o da próxima. Ele não permitia matadouros ou matança de vacas. Não era um administrador tolo e parcial que cuidasse da proteção de um ser vivo e permitisse a morte de outro. Por ser um devoto do Senhor, ele sabia perfeitamente bem como conduzir sua administração para a felicidade de todos – homens, animais, plantas e todas as criaturas vivas. Seu interesse não era no âmbito egoísta. O egoísmo ou é autocentrado ou estendido a partir de si. Ele não tinha nenhum dos dois. Seu interesse era comprazer a Verdade Suprema, a Personalidade de Deus. O rei é o representante do Senhor Supremo, em virtude do que o interesse do rei tem que ser idêntico ao interesse do Senhor Supremo. O Senhor Supremo quer que todos os seres vivos sejam obedientes a Ele e, deste modo, tornem-se felizes. Portanto, o interesse do rei é guiar todos os súditos de volta ao reino de Deus. Compreende-se a partir disso que as atividades dos cidadãos devem ser coordenadas de tal maneira que eles possam, por fim, voltar ao lar, voltar ao Supremo. Sob a administração de um rei representativo de Deus, o reino fica pleno de opulência. Naquela época, os seres humanos não precisavam comer animais. Havia muitos grãos alimentícios, leite, frutas e vegetais para que os seres humanos, bem como os animais, pudessem comer suntuosamente e até a plena satisfação. Quando todos os seres vivos ficam satisfeitos com alimento e abrigo, e obedecem às leis prescritas, não pode haver nenhum distúrbio entre um ser vivo e outro. O imperador Parīkṣit era um rei digno, e, assim sendo, todos estavam felizes durante o seu reinado.