Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 1.4.12
Текст
йа уттама-ш́лока-пара̄йан̣а̄ джана̄х̣
джіванті на̄тма̄ртхам асау пара̄ш́райам̇
мумоча нірвідйа кутах̣ калеварам
Послівний переклад
ш́іва̄йа — для добробуту; локасйа — усіх живих істот; бгава̄йа — для процвітання; бгӯтайе — для економічного розвитку; йе — який є; уттама-ш́лока-пара̄йан̣а̄х̣ — віддані діяльності для Бога-Особи; джана̄х̣ — люди; джіванті — живуть; на — але не; а̄тма-артгам — своєкорисливість; асау — то; пара-а̄ш́райам — притулок для інших; мумоча — залишив; нірвідйа — бувши вільний від будь-якої прив’язаности; кутах̣ — з якої причини; калеварам — смертне тіло.
Переклад
Ті, хто відданий ділу Бога-Особи, живуть єдино задля добробуту, поступу та щастя інших, а не для власної користи. Тож хоча імператор [Парікшіт] і був цілковито вільний од прив’язаности до земних багатств, як він міг покинути своє смертне тіло, що було притулком для інших?
Коментар
ПОЯСНЕННЯ: Парікшіт Махараджа був відданим Бога- Особи, а тому був також ідеальним царем та домогосподарем. Відданий Господа природно посідає всі добрі якості, і імператор Парікшіт був яскравий приклад тому. Особисто, він не мав прив’язаности до всіх земних щедрот, що ними володів. Але що він був цар, то, задля всебічного процвітання своїх підданих, трудився не покладаючи рук, дбаючи не лише за життя теперішнє, але й за наступне. Він не дозволяв боєн і вбивства корів. Імператор Парікшіт не належав до числа немудрих та несправедливих володарів, що одних істот захищають, а інших дозволяють вбивати. Він був відданий Господа і тому досконало знав, як слід правити, щоб були щасливі усі: люди, тварини, рослини і всі живі створіння. Ним не рухали егоїстичні інтереси. Егоїзм істоти може бути звернений на неї саму або на її оточення. В цареві, проте, не було ніякого егоїзму, в жодній з форм — його цікавило задовольнити Верховну Істину, Бога-Особу. Цар є представник Верховного Господа, а тому інтерес царя має збігатися з інтересом Верховного Господа. Верховний Господь хоче, щоб всі живі істоти впокорилися Йому і так віднайшли щастя. Отже, обов’язок царя — привести своїх підданих до царства Божого. Звідси випливає, що цар повинен організувати діяльність своїх підданих так, щоб наприкінці всі вони змогли повернутися додому, до Бога. Коли в державі урядує цар, який є представником Бога, царство процвітає. За такого царя людські істоти не відчувають потреби їсти тварин, бо є доволі збіжжя, молока, фруктів та овочів, щоб цілком насититись і людям, і тваринам. А коли всі істоти задоволені, добре нагодовані, мають захист і коряться визначеним приписам, незлагоди між ними бути не може. Махараджа Парікшіт був достойний цар, і тому за його царювання всі були щасливі.