ВІРШ 39
Text 39
Текст
Texto
ш́ӯрасена-патім̇ татах̣
пра̄джа̄патйа̄м̇ нірӯпйешт̣ім
агнін апібад іш́варах̣
śūrasena-patiṁ tataḥ
prājāpatyāṁ nirūpyeṣṭim
agnīn apibad īśvaraḥ
Послівний переклад
Palabra por palabra
матгура̄йа̄м — в Матгурі; татга̄ — також; ваджрам — Ваджру; ш́ӯрасена-патім — царя Шурасени; татах̣ — тоді; пра̄джа̄патйа̄м—жертвопринесення Праджапат’я; нірӯпйа— виконав; ішт̣ім — мету; аґнін — вогонь; апібат — помістив у себе; іш́варах̣ — здатний.
Переклад
Traducción
По тому в Матгурі Махараджа Юдгіштгіра настановив Ваджру, сина Аніруддги [внука Господа Крішни], царем Шурасени, після чого відправив жертвопринесення Праджапат’я і примістив вогонь у себе, щоб відійти від сімейного життя.
Luego, en Mathurā, designó a Vajra, el hijo de Aniruddha (el nieto del Señor Kṛṣṇa) como rey de Śūrasena. Posteriormente, Mahārāja Yudhiṣṭhira celebró un sacrificio prājāpatya, y puso en su fuero interno el fuego para abandonar la vida hogareña.
Коментар
Significado
Махараджа Юдгіштгіра посадив Махараджу Парікшіта на імператорський трон в Хастінапурі і поставив Ваджру, правнука Господа Крішни, царем у Матгурі, а тоді прийняв зречений спосіб життя. Систему поділу суспільства на чотири стани життя і чотири касти відповідно до якостей і фаху людей називають варнашрама-дгарма, і вона є початком справжнього людського життя; тож Махараджа Юдгіштгіра, покликаний берегти такий устрій людської діяльности, своєчасно зрікся діяльного життя і, передавши стерно влади добре навченому наступникові, Махараджі Парікшіту, прийняв санн’ясу. Наукова система варнашрама-дгарми поділяє людське суспільство на чотири стани за фахом і також на чотири стани за періодами життя. Кожен повинен ділити своє життя відповідно до чотирьох станів — брахмачар’ї, ґріхастги, ванапрастги та санн’яси — незалежно від свого фаху. Сучасні політики не хочуть сходити з арени навіть у досить похилому віці, однак Махараджа Юдгіштгіра, ідеальний цар, добровільно зрікся активної урядової діяльности задля того, щоб підготуватися до наступного життя. Кожен мусить влаштувати своє життя так, щоб на його останній стадії, скажімо, щонайменше впродовж останніх п’ятнадцяти-двадцяти років перед смертю, цілковито присвятити себе відданому служінню Господеві і так досягти найвищої досконалости життя. Марнувати ціле життя на матеріальну насолоду й кармічну діяльність — чисте безглуздя, бо, поки думки людини занурені в кармічну діяльність заради матеріальної втіхи, їй не вибратися з зумовленого життя, інакше кажучи, з матеріального рабства. Ніхто не повинен іти самогубчим шляхом, нехтуючи своїм найвищим завданням — завданням досягти найвищої досконалости життя, повернутися додому, до Бога.
Mahārāja Yudhiṣṭhira, después de colocar a Mahārāja Parīkṣit en el trono imperial de Hastināpura, y después de emplazar a Vajra, el bisnieto del Señor Kṛṣṇa, como rey de Mathurā, adoptó la orden de renuncia. El sistema de cuatro órdenes de vida y cuatro castas en función de las cualidades y el trabajo, sistema conocido como varṇāśrama-dharma, es el comienzo de la verdadera vida humana, y Mahārāja Yudhiṣṭhira, en su carácter de protector de este sistema de actividades humanas, se retiró de la vida activa y se volvió sannyāsī, entregándole la responsabilidad de la administración a un príncipe preparado, Mahārāja Parīkṣit. El científico sistema de varṇāśrama-dharma divide la vida humana en cuatro clases de ocupaciones y cuatro órdenes de vida. Las cuatro órdenes de vida, es decir, brahmacãrya, gṛhastha, vānaprastha y sannyāsa, deben ser seguidas por todos, sea cual fuere la ocupación que se tenga. Los políticos modernos no quieren retirarse de la vida activa, ni siquiera si están lo suficientemente entrados en años, pero Yudhiṣṭhira Mahārāja, como rey ideal que era, se retiró voluntariamente de la vida administrativa activa, con el fin de prepararse para la siguiente vida. Todo el mundo debe planear su vida de manera tal, que la última etapa de ella, digamos que al menos los últimos quince o veinte años antes de morir, puedan consagrarse íntegramente al servicio devocional del Señor, para alcanzar la máxima perfección de la vida. Es verdaderamente una necedad dedicar todos los días de la vida de uno al disfrute material y a las actividades fruitivas, pues mientras la mente permanezca absorta en el trabajo fruitivo en aras del disfrute material, no hay ninguna posibilidad de salirse de la vida condicionada, o el cautiverio material. Nadie debe seguir el comportamiento suicida de hacerle caso omiso a la tarea suprema que uno tiene: alcanzar la máxima perfección de la vida, es decir, ir de vuelta al hogar, de vuelta a Dios.