ВІРШ 4
VERSO 4
Текст
Texto
пошан̣ам̇ тад-ануґрахах̣
манвантара̄н̣і сад-дгарма
ӯтайах̣ карма-ва̄сана̄х̣
poṣaṇaṁ tad-anugrahaḥ
manvantarāṇi sad-dharma
ūtayaḥ karma-vāsanāḥ
Послівний переклад
Sinônimos
стгітіх̣ — правильне становище; ваікун̣т̣га-віджайах̣ — перемога Господа Вайкунтги; пошан̣ам — підтримання; тат-ануґрахах̣ — Його безпричинна милість; манвантара̄н̣і — правління різних Ману; сат-дгармах̣ — довершені визначені обов’язки; ӯтайах̣ — поштовх до діяльности; карма-ва̄сана̄х̣ — бажання діяти задля насолоди плодами діяльности.
sthitiḥ — a situação correta; vaikuṇṭha — vijayaḥ – a vitória do Senhor de Vaikuṇṭha; poṣaṇam — manutenção; tat-anugrahaḥ — Sua misericórdia imotivada; manvantarāṇi — o reinado dos Manus; sat — dharmaḥ – dever ocupacional perfeito; ūtayaḥ — impulso para trabalhar; karma-vāsanāḥ — desejo de trabalho fruitivo.
Переклад
Tradução
Правильне становище для живих істот полягає в тому, щоб коритися законам Господа і завдяки тому жити повністю вмиротвореним під опікою Верховного Бога-Особи. Ману та їхні закони призначені на те, щоб вказувати людям правильний напрямок в житті. Рушійна сила діяльности — це бажання працювати заради плодів праці.
A situação correta para as entidades vivas é obedecer às leis do Senhor e assim estar em perfeita paz de espírito sob a proteção da Suprema Personalidade de Deus. Os Manus e suas leis se destinam a dar a direção correta na vida. O impulso para a atividade é o desejo de executar trabalho fruitivo.
Коментар
Comentário
ПОЯСНЕННЯ: Створення, тимчасове підтримання, а тоді нове знищення матеріального світу відбувається з волі Господа. Спочатку Господь Вішну у Своєму першому і другому втіленнях створює складники творіння і вторинного творця, Брахму. Перше втілення пуруші — це Маха-Вішну, а друге — Ґарбгодакашаї Вішну, що створює Брахму. Третій пуруша-аватара, Кшіродакашаї Вішну, являє Собою Наддушу всього сущого у всесвіті і підтримує творіння Брахми. А Шіва, один з багатьох Брахминих синів, це творіння знищує. Отож відначальний творець усесвіту — це Вішну, і Він же підтримує життя всіх створінь зі Своєї безпричинної милости. А тому обов’язок усіх зумовлених душ полягає в тому, щоб визнати вищість Господа і стати чистими відданими. Так можна віднайти спокій у цьому світі, де істоту завжди переслідують страждання й небезпеки. Зумовлені душі, які вважають матеріальне творіння місцем для насолоди чуттів і таким чином стають бранцями ілюзії зовнішньої енерґії Вішну, приречені залишатись рабами законів матеріальної природи — законів творення і знищення.
SIGNIFICADO—Este mundo material é criado, mantido por algum tempo, e de novo aniquilado pela vontade do Senhor. Os ingredientes para a criação e o criador subordinado, Brahmā, são primeiramente criados pela primeira e segunda encarnações do Senhor Viṣṇu. A primeira encarnação puruṣa é o Mahā-Viṣṇu, e a segunda encarnação puruṣa é o Garbhodakaśāyī Viṣṇu, que cria Brahmā. O terceiro puruṣa-avatāra é o Kṣīrodakaśāyī Viṣṇu, que vive como a Superalma de tudo no universo e mantém a criação gerada por Brahmā. Śiva, um dos muitos filhos de Brahmā, é quem aniquila a criação. Portanto, o criador original do universo é Viṣṇu, e, por Sua misericórdia imotivada, Ele também é o mantenedor dos seres criados. Nesse caso, é dever de todas as almas condicionadas reconhecer a vitória do Senhor e, dessa maneira, tornarem-se devotos puros e viver em paz neste mundo, onde sofrimentos e perigos sempre existem. As almas condicionadas, que aceitam esta criação material como o lugar que serve para satisfazer os sentidos, são iludidas pela energia externa de Viṣṇu e voltam a se sujeitar às leis da natureza material: a criação e a destruição.
У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що всі планети цього всесвіту, починаючи від найвищої і кінчаючи найнижчою, Паталалокою, підлягають знищенню, і скільки зумовлені душі не подорожуй космосом — силою добрих чи поганих наслідків своєї діяльности або сучасними космічними кораблями — їм ніде не уникнути смерти, хоч би як відрізнялась тривалість життя на різних планетах. Єдиний спосіб досягнути вічного життя — повернутись додому, до Бога, де вже немає переродження, властивого для матеріальних планет. Зумовлені душі, які забули свої взаємини з Господом Вайкунтги і тому не знають цієї дуже простої істини, намагаються розробити план вічного життя в матеріальному світі. Введені в оману зовнішньої енерґії, вони беруться до всілякої економічної та релігійної діяльности, забуваючи про те, що покликані повернутись додому, до Бога. Це забуття під впливом майі стає таке сильне, що зумовлені душі взагалі не хочуть повертатись до Бога. Через чуттєві насолоди вони знову й знову стають жертвами народження та смерти і таким чином марнують своє людське життя, гублячи нагоду повернутись до Вішну. Писання, в яких Ману за різних віків та епох записують правила життя, називають сад-дгарма — корисні поради для людей. Люди повинні для свого ж добра скористатися з усіх явлених писань і вивінчати своє життя успіхом. Творіння не оманне, але воно проявляється лише на час, щоб дати можливість зумовленим душам повернутись до Бога. Бажання повернутись до Бога і присвячена цьому діяльність — це правильний спосіб життя. Людей, які ступили на цей шлях, стали Господніми відданими, Господь зі Своєї безпричинної милости повністю захищає, тимчасом як невіддані, діючи на свій страх і риск, заплутуються в ланцюгові наслідків своєї діяльности. Тут заслуговує на увагу слово сад-дгарма. Сад-дгарма, або обов’язок, що полягає в тому, щоб повернутись до Бога і стати Його бездомісним відданим, — це єдина праведна діяльність. Без цього жодна людина, навіть якщо вона вдає праведника, насправді не має праведности. Саме з огляду на це Господь радить у «Бгаґавад-ґіті» облишити всю так звану релігійну діяльність і цілковито присвятити себе відданому служінню Господеві. Лише так можна звільнитись від усіх тривог, пов’язаних з існуванням у сповненому небезпек матеріальному світі. Той, хто діє згідно із сад-дгармою, йде правильним шляхом. За мету життя людина повинна собі поставити повернутись додому, до Бога, і вийти з круговерти народжень і смертей у матеріальному світі, де жива істота отримує добрі чи погані тіла на якийсь обмежений час. Щоб зватись людиною, треба це розуміти і присвячувати своє життя цій меті.
Na Bhagavad-gītā, afirma-se que, a começar do planeta mais elevado deste universo e indo até o planeta mais baixo, Pātālaloka, todos são destrutíveis, e, em consequência de suas boas ou más ações, ou por intermédio de espaçonaves modernas, as almas condicionadas podem viajar no espaço, mas é certo que morrerão em toda parte, embora varie a duração da vida nos diferentes planetas. O único meio de alcançar a vida eterna é retornar ao lar, retornar ao Supremo, onde ninguém volta a nascer como nos planetas materiais. As almas condicionadas, desconhecendo este simples fato porque se esqueceram da relação que há entre elas e o Senhor de Vaikuṇṭha, tentam programar uma vida permanente neste mundo material. Iludidas pela energia externa, elas se ocupam, então, em vários tipos de desenvolvimento econômico e religioso, esquecendo-se de que elas devem voltar ao lar, voltar ao Supremo. Devido à influência de māyā, este esquecimento é tão forte que as almas condicionadas não querem de modo algum voltar ao Supremo. Através do gozo dos sentidos, elas caem vítimas de repetidos nascimentos e mortes e, desse modo, desperdiçam as vidas humanas que lhes dão a oportunidade de voltar para Viṣṇu. As diretrizes nas escrituras feitas pelos Manus em diferentes eras e milênios chamam-se sad-dharma, boa orientação para os seres humanos, que devem aproveitar todas as escrituras reveladas para o seu próprio bem, deixando que sua vida tenha um final feliz. A criação não é falsa, mas é uma manifestação temporária, apenas para dar às almas condicionadas a oportunidade de voltar ao Supremo. O desejo de voltar ao Supremo e as atividades que buscam este objetivo formam o caminho do trabalho correto. Quando esse caminho regulador é aceito, o Senhor, por Sua misericórdia imotivada, dá toda a proteção a Seus devotos, enquanto os não-devotos arriscam suas próprias atividades, atando-se a uma corrente de reações fruitivas. A este respeito, a palavra sad-dharma é significativa. Sad-dharma, ou o dever executado para voltar ao Supremo e, assim, tornar-se Seu devoto imaculado, é a única atividade piedosa; todas as outras talvez deem a impressão de que são piedosas, mas, na verdade, não são. É apenas por esta razão que o Senhor aconselha na Bhagavad-gītā que todos abandonem as pretensas atividades religiosas e se ocupem no completo serviço devocional do Senhor para se livrarem de todas as ansiedades inerentes aos perigos vividos na existência material. Agir situado em sad-dharma é a direção correta da vida. A meta da vida deve ser voltar ao lar, voltar ao Supremo, e não ficar sujeito a repetidos nascimentos e mortes no mundo material, obtendo corpos bons ou maus para levar uma existência temporária. Eis onde está a inteligência da vida humana, e a pessoa deve desejar executar na vida essas atividades.