ВІРШ 4
Text 4
Текст
Texto
пошан̣ам̇ тад-ануґрахах̣
манвантара̄н̣і сад-дгарма
ӯтайах̣ карма-ва̄сана̄х̣
poṣaṇaṁ tad-anugrahaḥ
manvantarāṇi sad-dharma
ūtayaḥ karma-vāsanāḥ
Послівний переклад
Palabra por palabra
стгітіх̣ — правильне становище; ваікун̣т̣га-віджайах̣ — перемога Господа Вайкунтги; пошан̣ам — підтримання; тат-ануґрахах̣ — Його безпричинна милість; манвантара̄н̣і — правління різних Ману; сат-дгармах̣ — довершені визначені обов’язки; ӯтайах̣ — поштовх до діяльности; карма-ва̄сана̄х̣ — бажання діяти задля насолоди плодами діяльности.
sthitiḥ — la situación correcta; Vaikuṇṭha-vijayaḥ — la victoria del Señor de Vaikuṇṭha; poṣaṇam — manutención; tat-anugrahaḥ — Su misericordia sin causa; manvantarāṇi — el reinado de los manus; sat-dharmaḥ — el deber ocupacional perfecto; ūtayaḥ — incentivo para el trabajo; karma-vāsanāḥ — deseo de trabajo fruitivo.
Переклад
Traducción
Правильне становище для живих істот полягає в тому, щоб коритися законам Господа і завдяки тому жити повністю вмиротвореним під опікою Верховного Бога-Особи. Ману та їхні закони призначені на те, щоб вказувати людям правильний напрямок в житті. Рушійна сила діяльности — це бажання працювати заради плодів праці.
La situación idónea para las entidades vivientes consiste en obedecer las leyes del Señor, y de ese modo poseer una perfecta paz mental bajo la protección de la Suprema Personalidad de Dios. Los manus y sus leyes tienen la función de dar una dirección correcta en la vida. El incentivo para la actividad es el deseo de realizar trabajo fruitivo.
Коментар
Significado
ПОЯСНЕННЯ: Створення, тимчасове підтримання, а тоді нове знищення матеріального світу відбувається з волі Господа. Спочатку Господь Вішну у Своєму першому і другому втіленнях створює складники творіння і вторинного творця, Брахму. Перше втілення пуруші — це Маха-Вішну, а друге — Ґарбгодакашаї Вішну, що створює Брахму. Третій пуруша-аватара, Кшіродакашаї Вішну, являє Собою Наддушу всього сущого у всесвіті і підтримує творіння Брахми. А Шіва, один з багатьох Брахминих синів, це творіння знищує. Отож відначальний творець усесвіту — це Вішну, і Він же підтримує життя всіх створінь зі Своєї безпричинної милости. А тому обов’язок усіх зумовлених душ полягає в тому, щоб визнати вищість Господа і стати чистими відданими. Так можна віднайти спокій у цьому світі, де істоту завжди переслідують страждання й небезпеки. Зумовлені душі, які вважають матеріальне творіння місцем для насолоди чуттів і таким чином стають бранцями ілюзії зовнішньої енерґії Вішну, приречені залишатись рабами законів матеріальної природи — законів творення і знищення.
Este mundo material es creado, mantenido por algún tiempo, y luego aniquilado por la voluntad del Señor. Los ingredientes de la creación y el creador subordinado, Brahmā, son creados primero por el Señor Viṣṇu en sus encarnaciones primera y segunda. La primera encarnación puruṣa es Mahā-Viṣṇu, y la segunda encarnación puruṣa es Garbhodakaśāyī Viṣṇu, de quien se crea Brahmā. El tercer puruṣa-avatāra es Kṣīrodakaśāyī Viṣṇu, que vive como la Superalma de todo lo que hay en el universo, y que mantiene la creación generada por Brahmā. Śiva es uno de los muchos hijos de Brahmā, y él aniquila la creación. De manera que, el creador original del universo es Viṣṇu, y por Su misericordia sin causa Él también es el sustentador de los seres creados. En consecuencia, es deber de todas las almas condicionadas reconocer la victoria del Señor, y de ese modo volverse devotos puros y vivir pacíficamente en este mundo, donde los sufrimientos y los peligros existen siempre. Las almas condicionadas, que consideran que esta creación material es el lugar para satisfacer los sentidos, y que, así pues, son engañadas por la energía externa de Viṣṇu, se quedan de nuevo para ser sometidas a las leyes de la naturaleza material, la creación y la destrucción.
У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що всі планети цього всесвіту, починаючи від найвищої і кінчаючи найнижчою, Паталалокою, підлягають знищенню, і скільки зумовлені душі не подорожуй космосом — силою добрих чи поганих наслідків своєї діяльности або сучасними космічними кораблями — їм ніде не уникнути смерти, хоч би як відрізнялась тривалість життя на різних планетах. Єдиний спосіб досягнути вічного життя — повернутись додому, до Бога, де вже немає переродження, властивого для матеріальних планет. Зумовлені душі, які забули свої взаємини з Господом Вайкунтги і тому не знають цієї дуже простої істини, намагаються розробити план вічного життя в матеріальному світі. Введені в оману зовнішньої енерґії, вони беруться до всілякої економічної та релігійної діяльности, забуваючи про те, що покликані повернутись додому, до Бога. Це забуття під впливом майі стає таке сильне, що зумовлені душі взагалі не хочуть повертатись до Бога. Через чуттєві насолоди вони знову й знову стають жертвами народження та смерти і таким чином марнують своє людське життя, гублячи нагоду повернутись до Вішну. Писання, в яких Ману за різних віків та епох записують правила життя, називають сад-дгарма — корисні поради для людей. Люди повинні для свого ж добра скористатися з усіх явлених писань і вивінчати своє життя успіхом. Творіння не оманне, але воно проявляється лише на час, щоб дати можливість зумовленим душам повернутись до Бога. Бажання повернутись до Бога і присвячена цьому діяльність — це правильний спосіб життя. Людей, які ступили на цей шлях, стали Господніми відданими, Господь зі Своєї безпричинної милости повністю захищає, тимчасом як невіддані, діючи на свій страх і риск, заплутуються в ланцюгові наслідків своєї діяльности. Тут заслуговує на увагу слово сад-дгарма. Сад-дгарма, або обов’язок, що полягає в тому, щоб повернутись до Бога і стати Його бездомісним відданим, — це єдина праведна діяльність. Без цього жодна людина, навіть якщо вона вдає праведника, насправді не має праведности. Саме з огляду на це Господь радить у «Бгаґавад-ґіті» облишити всю так звану релігійну діяльність і цілковито присвятити себе відданому служінню Господеві. Лише так можна звільнитись від усіх тривог, пов’язаних з існуванням у сповненому небезпек матеріальному світі. Той, хто діє згідно із сад-дгармою, йде правильним шляхом. За мету життя людина повинна собі поставити повернутись додому, до Бога, і вийти з круговерти народжень і смертей у матеріальному світі, де жива істота отримує добрі чи погані тіла на якийсь обмежений час. Щоб зватись людиною, треба це розуміти і присвячувати своє життя цій меті.
En el Bhagavad-gītā se dice que todos los planetas son destruibles, comenzando con el planeta más elevado de este universo, y descendiendo hasta el planeta más bajo, Pātālaloka, y las almas condicionadas puede que viajen por el espacio, bien sea mediante el buen o mal trabajo, o mediante aeronaves modernas, pero en todas partes es seguro que han de morir, si bien la duración de la vida en diferentes planetas es diferente. La única manera de lograr la vida eterna es ir de vuelta al hogar, de vuelta a Dios, donde no hay más renacimiento como en los planetas materiales. Las almas condicionadas, inconscientes de este hecho muy simple por haber olvidado su relación con el Señor de Vaikuṇṭha, tratan de planear una vida permanente en este mundo material. Engañadas por la energía externa, se dedican así a diversos tipos de desarrollo económico y religioso, olvidando que su función es la de ir de regreso al hogar, de regreso a Dios. Ese olvido es tan fuerte, debido a la influencia de māyā, que las almas condicionadas no quieren en absoluto ir de regreso a Dios. Mediante el disfrute de los sentidos, repetidamente se vuelven víctimas del nacimiento y la muerte, y, así pues, malogran sus vidas humanas, que son oportunidades de regresar a Viṣṇu. Las Escrituras directivas hechas por los manus en diferentes eras y milenios, se denominan sad-dharma, buena guía para los seres humanos, los cuales deben aprovechar para su propio beneficio todas las Escrituras reveladas, a fin de llevar la vida a feliz término. La creación no es falsa, pero es una manifestación temporal cuyo único objetivo es darles la oportunidad a las almas condicionadas de ir de regreso a Dios. El deseo de ir de regreso a Dios y las funciones que se realizan en esa dirección, constituyen el sendero correcto del trabajo. Cuando se acepta ese sendero regulativo, el Señor les da plena protección a Sus devotos, por Su misericordia sin causa, mientras que los no devotos arriesgan sus propias actividades, para atarse a una cadena de reacciones fruitivas. La palabra sad-dharma es significativa en relación con esto. Sad-dharma, o el deber que se realiza para ir de regreso a Dios, y, así pues, volverse Su devoto puro, es la única actividad piadosa; todas las demás personas puede que finjan ser piadosas, pero de hecho no lo son. Es solo por esta razón que el Señor aconseja en el Bhagavad-gītā que uno abandone todas las supuestas actividades religiosas y se dedique por completo al servicio devocional del Señor, para librarse de todas las ansiedades que causa la peligrosa vida de la existencia material. Trabajar dentro del sad-dharma es la dirección correcta de la vida. El objetivo de uno en la vida debe ser el ir de regreso al hogar, de regreso a Dios, y no el someterse a repetidos nacimientos y muertes en el mundo material, mediante la obtención de cuerpos buenos o malos, para una existencia temporal. En eso estriba la inteligencia de la vida humana, y uno debe desear las actividades de la vida en función de ello.