TEXT 10
TEXT 10
Tekstas
Текст
man-mayā mām upāśritāḥ
bahavo jñāna-tapasā
pūtā mad-bhāvam āgatāḥ
ман-майа̄ ма̄м упа̄ш́ріта̄х̣
бахаво джн̃а̄на-тапаса̄
пӯта̄ мад-бга̄вам а̄ґата̄х̣
Synonyms
Послівний переклад
вı̄та—звільнившись від; ра̄ґа—прив’язаність; бгайа—страх; кродга̄х̣—гнів; мат-майа̄—повністю в Мені; ма̄м—в Мені; упа̄ш́ріта̄х̣—цілком перебуваючи; бахавах̣—багато; джн̃а̄на—знання; тапаса̄—покутою; пӯта̄х̣—очистившись; мат-бга̄вам—трансцендентну любов до Мене; а̄ґата̄х̣—віднайшли.
Translation
Переклад
Įveikę potraukius, baimę bei pyktį, visiškai panirę į Mane ir Manyje atradę prieglobstį, daugelis praeityje gyvenusių žmonių apsivalė pažinę Mane ir užsidegė transcendentine meile Man.
Звільнившись від прив’язаності, страху й гніву, повністю заглибившись в Мене і знайшовши в Мені єдиний притулок, дуже багато людей в минулому, пізнавши Мене, очистились і так віднайшли трансцендентну любов до Мене.
Purport
Коментар
KOMENTARAS: Anksčiau buvo minėta, kad tam žmogui, kuris turi per didelį materialų potraukį, nepaprastai sunku suvokti Aukščiausiąją Absoliučią Tiesą kaip asmenybę. Pernelyg prisirišę prie kūniškos būties sampratos žmonės taip įklimpo į materializmą, kad beveik nesuvokia, jog Aukščiausiasis gali būti asmenybė. Jiems sunku įsivaizduoti, kad egzistuoja transcendentinis kūnas, kuris neyra, yra kupinas žinojimo ir amžinos palaimos. Materialus kūnas dūlus, kupinas neišmanymo ir kančių. Todėl paprasti žmonės, kai jiems kalbama apie asmenišką Viešpaties pavidalą, įsivaizduoja jį įprastiniu kūnišku lygiu. Tokiems materialistams milžiniškas materialusis pasaulis – aukščiausia forma. Jie galvoja, jog Aukščiausiasis – beasmenis. O kadangi jie giliai įklimpę į materializmą, juos gąsdina mintis apie asmenybės sugebėjimą išlikti, išsivadavus iš materijos. Kai jie sužino, kad ir dvasinis gyvenimas individualus bei asmeniškas, jie bijo vėl tapti asmenybėmis ir todėl linkę pasirinkti kitą išeitį – įsilieti į beasmenę tuštumą. Paprastai jie gyvąsias esybes lygina su okeane pasirodančiais ir vėl išnykstančiais vandens burbulais. Štai toks yra aukščiausias dvasinės būties tobulumas, kurį galima pasiekti atsisakius individualumo, asmenybės. Toks gyvenimas – tai savotiška baimės būklė, kai tobulai nesuvokiama dvasinė būtis. Maža to, daug kas net neįsivaizduoja, kad dvasinė būtis apskritai galima. Tokie žmonės, išmušti iš vėžių daugybės skirtingų teorijų bei prieštaringų filosofinių samprotavimų, pajunta kartėlį, įpyksta ir padaro neprotingą išvadą, kad nėra jokios aukščiausios priežasties, o pati esatis galų gale tiktai tuštuma. Tai ligoniai, kurių ligos priežastis – sąlygotas gyvenimas. Kai kurie žmonės pernelyg materialiai prisirišę ir todėl neskiria dėmesio dvasiniam gyvenimui, kai kurie jų nori įsilieti į aukščiausiąją dvasinę priežastį, treti apskritai prarado viltį ir netiki niekuo, nes juos erzina įvairiausių samprotavimų dvasiniais klausimais srautas. Pastarieji ima naudoti kokias nors svaiginančias medžiagas, o savo liguistas haliucinacijas kartais palaiko dvasiniais regėjimais. Reikia vengti materialaus pasaulio prisirišimų, kurie yra trijų lygių: ignoruoti dvasinį gyvenimą, bijoti būti dvasine asmenybe ir prisilaikyti tuštumos koncepcijos, kurią gimdo gyvenimo nesėkmės. Norint atsikratyti materialios būties sampratos, besireiškiančios šiais trimis lygiais, reikia visiškai atsiduoti Viešpaties globai, vadovaujant bona fide dvasiniam mokytojui, ir laikytis pasiaukojimo tarnystės taisyklių. Aukščiausia pasiaukojamo gyvenimo pakopa vadinasi bhāva – transcendentinė meilė Dievui.
Як було сказано вище, людині, яка надто підвладна матеріальним впливам, дуже важко збагнути особистісну природу Вищої Абсолютної Істини. Звичайно люди, схильні до тілесного розуміння життя, настільки занурені в матеріалізм, що для них майже неможливо зрозуміти, як це Всевишній може бути особою. Такі матеріалісти навіть не можуть уявити собі, що існує трансцендентне нетлінне тіло, сповнене знання й вічного блаженства. Згідно з поглядами матеріалістів, тіло тлінне, воно — притулок невігластва й різноманітних страждань. Тому люди, коли їм кажуть про особистісну форму Господа, уявляють її на такому ж тілесному рівні. Для таких матеріалістів велетенське матеріальне проявлення є найвищою формою, і, виходячи з цього, вони вважають Всевишнього безособистісним. Вони надто занурені в матеріальне, і тому думка про збереження особистості після звільнення від матерії лякає їх. Коли вони довідуються, що духовне життя теж індивідуальне, в них виникає страх перетворитись знову в особистість, і тому вони, природно, віддають перевагу своєрідному розчиненню в безособистісній порожнечі. Звичайно вони порівнюють живих істот з бульбашками, які лопаються на поверхні океану. Це — вища досконалість духовного існування, яку можна досягти, втрачаючи особисту індивідуальність. Таке життя сповнене страху й позбавлене досконалого духовного знання. Більше того, є безліч людей, які не можуть навіть уявити собі можливості духовного існування. Введені в оману численними теоріями й суперечливими філософськими розумуваннями, ці люди потрапляють у безвихідь, все для них стає відразливим, вони гніваються і по-дурному вважають, що нема ніякої вищої причини і що все, що існує, зрештою, лише порожнеча. Таких людей слід вважати хворими. Деякі з них надто прив’язані до матеріального, й тому не приділяють необхідної уваги духовному життю, інші прагнуть розчинитися у вищій духовній причині, треті ж ні в що не вірять, роздратовані численними різного роду безпорадними розумуваннями про духовне. Ці останні вдаються до різних дурманних засобів й свої хворобливі марення інколи вважають за духовне бачення. Людина повинна звільнитись від усіх трьох ступенів прив’язаності до матеріального світу: заперечення духовного життя, страху перед ототожненням себе з духовною особистістю та концепції порожнечі, в основі якої лежить невдоволеність життям. Щоб звільнитись від цих трьох різного роду матеріалістичних уявлень про життя, людина повинна шукати притулок у Господа і дотримуватись правил і життєвих засад відданого служіння Господеві під керівництвом істинного духовного вчителя. Вищий ступінь такого служіння називають бга̄вою, або трансцендентною любов’ю до Господа.
„Bhakti-rasāmṛta-sindhu“ (1.4.15–16), apibūdinant pasiaukojimo tarnystės mokslą, sakoma:
Бгакті-раса̄мр̣та-сіндгу (1.4.15 – 16) так змальовує науку відданого служіння:
saṅgo ’tha bhajana-kriyā
tato ’nartha-nivṛttiḥ syāt
tato niṣṭhā rucis tataḥ
сан̇ґо ’тга бгаджана-крійа̄
тато ’нартга-нівр̣ттіх̣ сйа̄т
тато нішт̣га̄ ручіс татах̣
tataḥ premābhyudañcati
sādhakānām ayaṁ premṇaḥ
prādurbhāve bhavet kramaḥ
татах̣ према̄бгйудан̃чаті
са̄дгака̄на̄м айам̇ премн̣ах̣
пра̄дурбга̄ве бгавет крамах̣
„Visų pirma reikia turėti nors silpną norą pažinti save. Jis paskatins daugiau bendrauti su dvasiškai pažengusiais žmonėmis. Tolesnė pakopa – iniciacija, suteikta dvasios aukštumų pasiekusio dvasinio mokytojo. Jo vadovaujamas neofitas bhaktas pradeda pasiaukojimo tarnystės kelią. Atliekant pasiaukojimo tarnystę, kuriai vadovauja dvasinis mokytojas, atsikratoma materialių prisirišimų, pasiekiamas pastovumas savęs pažinimo procese ir pajuntamas pasakojimų apie Aukščiausiąjį Dievo Asmenį, Śrī Kṛṣṇą skonis. Tas skonis dar labiau sustiprina potraukį Kṛṣṇos sąmonei, kuri subręsta bhāvoje – pradinėje transcendentinės meilės Dievui pakopoje. Tikroji meilė Dievui vadinasi prema, aukščiausioji gyvenimo tobulumo pakopa.“ Pasiekusieji premos pakopą be atvangos su transcendentine meile tarnauja Viešpačiui. Žodžiu, laipsniškai, pasiaukojimo tarnystės procese, vadovaujant bona fide dvasiniam mokytojui ir atsikračius materialių prisirišimų, baimės būti individualia dvasine asmenybe bei nusivylimų, kurie pagimdo tuštumos filosofiją, – pasiekiama aukščiausia tobulumo pakopa. Tada atsiveria kelias į Aukščiausiojo Viešpaties buveinę.
«Спочатку людина повинна просто прагнути до самоусвідомлення. Тоді вона почне шукати товариства людей, які досягли духовних вершин. Дальший ступінь — посвячення її істинним духовним учителем, згідно з вказівками якого відданий-початківець починає свій шлях відданого служіння. Коли людина віддано служить Господу під керівництвом духовного вчителя, вона звільнюється від усіх матеріальних уподобань, утверджується на шляху самоусвідомлення, а також розвиває смак до слухання про Абсолютного Бога-Особу, Ш́рı̄ Кр̣шн̣у. Такий духовний смак сприяє тому, що людину дедалі більше вабить до Кр̣шн̣и і згодом її прив’язаність до свідомості Кр̣шн̣и визріває в бга̄ву, або в початковий ступінь трансцендентної любові до Господа. Істинну любов до Господа називають премою, вищим ступенем досконалості життя». На рівні преми людина до останку віддає себе Господу й цілковито поринає в трансцендентне любовне служіння Йому. Таким чином, поступово просуваючись шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, людина може досягти вищого ступеня досконалості й звільнитись від усіх матеріальних прив’язаностей, від страху того, що вона є індивідуальна духовна особистість і від розчарувань, що призводять до філософії порожнечі. Відтак вона зможе досягти обителі Верховного Господа.