Text 31
31
Devanagari
Деванагарі
मय्यात्मानं सह जगद् द्रक्ष्यस्यात्मनि चापि माम् ॥ ३१ ॥
Text
Текст
dattvā cābhayam ātmavān
mayy ātmānaṁ saha jagad
drakṣyasy ātmani cāpi mām
даттва̄ ча̄бгайам а̄тмава̄н
майй а̄тма̄нам̇ саха джаґад
дракшйасй а̄тмані ча̄пі ма̄м
Synonyms
Послівний переклад
kṛtvā — having shown; dayām — compassion; ca — and; jīveṣu — toward living beings; dattvā — having given; ca — and; abhayam — assurance of safety; ātma-vān — self-realized; mayi — in Me; ātmānam — yourself; saha jagat — along with the universe; drakṣyasi — you will perceive; ātmani — in yourself; ca — and; api — also; mām — Me.
кр̣тва̄ — проявляючи; дайа̄м — співчуття; ча — і; джівешу — до живих істот; даттва̄ — даючи; ча — і; абгайам — звільнення від страху; а̄тма-ва̄н — пізнавши себе; майі — в Мені; а̄тма̄нам — самого себе; саха джаґат — разом з усесвітом; дракшйасі — бачитимеш; а̄тмані — у собі; ча — і; апі — також; ма̄м — Мене.
Translation
Переклад
Showing compassion to all living entities, you will attain self-realization. Giving assurance of safety to all, you will perceive your own self as well as all the universes in Me, and Myself in you.
Проявляючи милосердя до всіх живих істот, ти пізнаєш свою сутність. Допомагаючи іншим здобути безстрашність, ти побачиш і себе самого, і усі всесвіти в Мені, а Мене побачиш у собі.
Purport
Коментар
The simple process of self-realization for every living entity is described here. The first principle to be understood is that this world is a product of the supreme will. There is an identity of this world with the Supreme Lord. This identity is accepted in a misconceived way by the impersonalists; they say that the Supreme Absolute Truth, transforming Himself into the universe, loses His separate existence. Thus they accept the world and everything in it to be the Lord. That is pantheism, wherein everything is considered to be the Lord. This is the view of the impersonalist. But those who are personal devotees of the Lord take everything to be the property of the Supreme Lord. Everything, whatever we see, is the manifestation of the Supreme Lord; therefore, everything should be engaged in the service of the Lord. This is oneness. The difference between the impersonalist and the personalist is that the impersonalist does not accept the separate existence of the Lord, but the personalist accepts the Lord; he understands that although He distributes Himself in so many ways, He has His separate personal existence. This is described in Bhagavad-gītā: “I am spread all over the universe in My impersonal form. Everything is resting on Me, but I am not present.” There is a nice example regarding the sun and the sunshine. The sun, by its sunshine, is spread all over the universe, and all the planets rest on the sunshine. But all the planets are different from the sun planet; one cannot say that because the planets are resting on the sunshine, these planets are also the sun. Similarly, the impersonal or pantheistic view that everything is God is not a very intelligent proposal. The real position, as explained by the Lord Himself, is that although nothing can exist without Him, it is not a fact that everything is Him. He is different from everything. So here also the Lord says, “You will see everything in the world to be nondifferent from Me.” This means that everything should be considered a product of the Lord’s energy, and therefore everything should be employed in the service of the Lord. One’s energy should be utilized for one’s self-interest. That is the perfection of the energy.
ПОЯСНЕННЯ: Тут описано простий метод самоусвідомлення, який може виконувати кожна жива істота. Насамперед треба усвідомити, що цей світ — це творіння вищої волі. Цей світ в певному розумінні невідмінний від Верховного Господа. Імперсоналісти тлумачать цю тотожність спотворено; вони кажуть, що Верховна Абсолютна Істина, перетворюючись у всесвіт, перестає існувати як окрема сутність. Таким чином вони вважають, що Господь — це всесвіт і все, що в ньому є. Це філософія пантеїзму, яка ставить знак рівності між Богом і усім сущим. Таких поглядів тримаються імперсоналісти, але персоналісти, віддані Господа, вважають, що все суще — це власність Верховного Господа. Все, що ми бачимо, становить прояв Верховного Господа, тому все треба використати на служіння Господу. В цьому полягає істинна єдність. Імперсоналісти відрізняються від персоналістів тим, що не визнають окреме існування Господа, тоді персоналісти визнають Господа. Персоналісти розуміють, що Господь, хоча поширює Себе в безліч проявів, існує також як окрема особа. Господь описує це в «Бгаґавад-ґіті»: «У Своєму безособистісному аспекті Я присутній у всьому всесвіті. Все спочиває на Мені, але Я Сам перебуваю поза всім». Це ілюструє вдалий приклад із Сонцем і сонячним промінням. Своїм промінням Сонце пронизує весь усесвіт, в якому спочивають усі планети. Але разом з тим усі планети відрізняються від Сонця. Буде помилкою сказати, що всі планети — також Сонце, тому що перебувають у його променях. Так само, твердження імперсоналістів чи пантеїстів про те, що все є Бог, не належить до числа дуже слушних. Справжній стан речей такий, що, як пояснює Сам Господь, поза Ним не існує нічого, але разом з тим усе суще не можна назвати Самим Господом. Сам Він відмінний від усього. Тут Господь теж каже: «Ти побачиш, що все у світі невідмінне від Мене». Це означає, що все на світі слід бачити як утвір Господньої енерґії, і тому все треба використовувати на служіння Господу. Енерґія повинна приносити користь її власнику, і в цьому полягає досконале використання енерґії.
This energy can be utilized for real self-interest if one is compassionate. A person in Kṛṣṇa consciousness, a devotee of the Lord, is always compassionate. He is not satisfied that only he himself is a devotee, but he tries to distribute the knowledge of devotional service to everyone. There are many devotees of the Lord who faced many risks in distributing the devotional service of the Lord to people in general. That should be done.
Використати енерґію так, щоб від цього була справжня користь, може тільки той, хто відчуває співчуття до інших істот. Людина, яка розвинула свідомість Крішни, відданий Господа, завжди проявляє співчуття до інших. Вона не задовольняється тим, що сама стала відданою, і намагається нести знання відданого служіння усім. Було багато відданих Господа, які не зупинялися перед численними небезпеками, поширюючи науку про віддане служіння серед людського загалу. Так повинен діяти відданий.
It is also said that a person who goes to the temple of the Lord and worships with great devotion, but who does not show sympathy to people in general or show respect to other devotees, is considered to be a third-class devotee. The second-class devotee is he who is merciful and compassionate to the fallen soul. The second-class devotee is always cognizant of his position as an eternal servant of the Lord; he therefore makes friendships with devotees of the Lord, acts compassionately toward the general public in teaching them devotional service, and refuses to cooperate or associate with nondevotees. As long as one is not compassionate to people in general in his devotional service to the Lord, he is a third-class devotee. The first-class devotee gives assurance to every living being that there is no fear of this material existence: “Let us live in Kṛṣṇa consciousness and conquer the nescience of material existence.”
Також у писаннях сказано, що людина, яка ходить у храм і з великою відданістю поклоняється Господу, але яка не виявляє доброти до звичайних людей і не шанує інших відданих, належить до відданих третього класу. До відданих другого класу належать ті, хто проявляє милосердя й співчуття до палих душ. Відданий другого класу завжди пам’ятає, що він вічний слуга Господа, і тому дружить з іншими відданими, виявляє співчуття до звичайних людей, навчаючи їх науки відданого служіння, і відмовляється спілкуватися чи співпрацювати з невідданими. Поки людина, яка виконує віддане служіння Господу, не відчуває співчуття до звичайних людей, вона належить до відданих третього класу. Відданий першого класу дарує всім живим істотам свободу від страху перед матеріальним існуванням: «Живімо у свідомості Крішни й таким чином подолаймо невігластво матеріального існування».
It is indicated here that Kardama Muni was directed by the Lord to be very compassionate and liberal in his householder life and to give assurance to the people in his renounced life. A sannyāsī, one in the renounced order of life, is meant to give enlightenment to the people. He should travel, going from home to home to enlighten. The householder, by the spell of māyā, becomes absorbed in family affairs and forgets his relationship with Kṛṣṇa. If he dies in forgetfulness, like the cats and dogs, then his life is spoiled. It is the duty of a sannyāsī, therefore, to go and awaken the forgetful souls with enlightenment of their eternal relationship with the Lord and to engage them in devotional service. The devotee should show mercy to the fallen souls and also give them the assurance of fearlessness. As soon as one becomes a devotee of the Lord, he is convinced that he is protected by the Lord. Fear itself is afraid of the Lord; therefore, what has he to do with fearfulness?
Настанови, які Господь дав Кардамі Муні в цьому вірші зводяться до того, що, живучи сімейним життям, Кардама Муні повинен бути дуже милосердним і щедрим, а зрікшись світу, він повинен допомагати людям здобути безстрашність. Обов’язок санн’ясі, людини, яка зреклася світу, полягає в тому, щоб просвіщати суспільство. Він повинен мандрувати, йдучи від дверей до дверей, і нести людям знання. Сімейна людина під впливом чарів майі занурюється в сімейні турботи і забуває про свої стосунки з Крішною. Якщо вона помре, як помирають коти й собаки, так і не згадавши про Крішну, то її життя минуло марно. Тому санн’ясі повинні йти і будити покриті безпам’ятством душі, даючи їм знання про їхні вічні стосунки з Господом і залучаючи їх до відданого служіння. Відданий повинен проявляти милосердя до палих душ і допомагати їм звільнитися від страху матеріального існування. Коли людина стає відданим Господа, вона відразу ж відчуває впевненість у тому, що Господь її захищає. Господа боїться сам уособлений страх, тому чого боятися відданому?
To award fearlessness to the common man is the greatest act of charity. A sannyāsī, or one who is in the renounced order of life, should wander from door to door, from village to village, from town to town and from country to country, all over the world as far as he is able to travel, and enlighten the householders about Kṛṣṇa consciousness. A person who is a householder but is initiated by a sannyāsī has the duty to spread Kṛṣṇa consciousness at home; as far as possible, he should call his friends and neighbors to his house and hold classes in Kṛṣṇa consciousness. Holding a class means chanting the holy name of Kṛṣṇa and speaking from Bhagavad-gītā or Śrīmad-Bhāgavatam. There are immense literatures for spreading Kṛṣṇa consciousness, and it is the duty of each and every householder to learn about Kṛṣṇa from his sannyāsī spiritual master. There is a division of labor in the Lord’s service. The householder’s duty is to earn money because a sannyāsī is not supposed to earn money but is completely dependent on the householder. The householder should earn money by business or by profession and spend at least fifty percent of his income to spread Kṛṣṇa consciousness; twenty-five percent he can spend for his family, and twenty-five percent he should save to meet emergencies. This example was shown by Rūpa Gosvāmī, so devotees should follow it.
Звільнити людину від страху — це найщедріший дар. Санн’ясі, тобто зреченик, повинен ходити від дверей до дверей, від села до села, від міста до міста, з країни до країни, по всьому світі, наскільки він може, і просвіщати сімейних людей у свідомості Крішни. Той, хто має сім’ю, але отримав від санн’ясі посвяту, повинен проповідувати свідомість Крішни вдома — запрошувати до себе додому друзів та сусідів, наскільки йому дозволяють його можливості, і разом вивчати свідомість Крішни. Для цього треба співати святе ім’я Крішни і читати з «Бгаґавад-ґіти» чи з «Шрімад-Бгаґаватам». Науку свідомості Крішни роз’яснює дуже обширна література, і обов’язок кожної сімейної людини — за допомогою свого духовного вчителя-санн’ясі вивчати науку про Крішну. В служінні Господу теж існує поділ праці. Обов’язок сімейної людини — заробляти гроші, тому що санн’ясі не повинен цього робити. Санн’ясі залежить від підтримки сімейних людей. Сімейна людина повинна заробляти гроші, — або власним бізнесом, або працюючи в когось на службі, — і принаймні п’ятдесят відсотків своїх прибутків витрачати на поширення свідомості Крішни. Двадцять п’ять відсотків він може витрачати на сім’ю, а решту двадцять п’ять відсотків він повинен відкладати на всілякі непередбачені обставини. Такий взірець встановив Рупа Ґосвамі, і віддані повинні діяти за його прикладом.
Actually, to be one with the Supreme Lord means to be one with the interest of the Lord. Becoming one with the Supreme Lord does not imply becoming as great as the Supreme Lord. It is impossible. The part is never equal to the whole. The living entity is always a minute part. Therefore his oneness with the Lord is that he is interested in the one interest of the Lord. The Lord wants every living entity to always think about Him, to be His devotee, and to always worship Him. This is clearly stated in Bhagavad-gītā: man-manā bhava mad-bhaktaḥ. Kṛṣṇa wants everyone always to think of Him. Everyone should always offer obeisances to Kṛṣṇa. This is the will of the Supreme Lord, and devotees should try to fulfill His desire. Since the Lord is unlimited, His desire is also unlimited. There is no stoppage, and therefore the service of the devotee is also unlimited. In the transcendental world there is unlimited competition between the Lord and the servitor. The Lord wants to fulfill His desires unlimitedly, and the devotee also serves Him to fulfill His unlimited desires. There is an unlimited oneness of interest between the Lord and His devotee.
Насправді, єдність із Верховним Господом означає єдність із Його інтересами. Стати єдиним із Господом не означає стати таким самим великим, як Верховний Господь. Це неможливо. Частина ніколи не може бути рівна цілому. Жива істота завжди являє собою крихітну частку Господа. Тому єдність істоти з Господом означає, що її інтерес збігається з інтересом Господа. Господь хоче, щоб кожна жива істота завжди думала про Нього, була Його відданим і завжди поклонялася Йому. Це дуже чітко сказано в «Бгаґавад-ґіті»: ман-мана̄ бгава мад-бгактах̣. Крішна хоче, щоб усі завжди думали про Нього. Всі повинні завжди складати свої поклони Крішні. Така воля Верховного Господа, і віддані повинні старатися виконувати Його бажання. Господь безмежний, і тому Його бажання також безмежні. Для Крішни не існує меж, і тому служіння відданого також нічим не обмежене. У трансцендентному світі триває нескінченне змагання між Господом і Його слугою. Господь має безмежні бажання, а відданий намагається виконувати Його безмежні бажання. Так виявляється безмежна єдність інтересів Господа і Його відданого.