Як уже пояснено раніше, вайшнави, віддані Господа, вважають, що без дозволу Верховного Господа не відбувається нічого. Він — найвищий владця, адже у «Бгаґавад-ґіті» (15.15) Господь Сам з’ясовує, що Він як усепроникаюча Параматма перебуває в кожному серці, пильно спостерігаючи за всіма діями живої істоти і виступаючи за свідка усіх її вчинків. Це спростовує арґумент атеїстів, які кажуть, що карати можна лише тоді, коли провину довів компетентний суд; ми, проте, знаємо, що поруч з живою істотою завжди є вічний свідок і постійний супутник. Жива істота може забути, що вона зробила в минулому чи теперішньому житті, однак вона повинна знати, що на одному дереві тіла, наче двоє птахів, завжди сидять і індивідуальна душа, і Верховна Душа, Параматма. Один з птахів, жива істота, намагається насолоджуватись плодами з дерева, а тимчасом Верховна Істота спостерігає за її діями як свідок. Тобто насправді прояв Параматми, Верховна Душа, є свідком усіх дій живої істоти, і тільки з Її волі істота може згадати чи забути, що вона робила в минулому. Отже, Господь є водночас і безособистісний Брахман, і локалізована в серці кожного Параматма. Він знає все минуле, теперішнє і майбутнє, і від Нього не сховати нічого. Віддані свідомі цього і тому щиро виконують свої обов’язки, не надто дбаючи за винагороду. Ба більше, того, як діятиме Господь у відповідь на ті чи інші дії, не допоможуть визначити ні філософські міркування, ні глибока вченість. Чому одних Він ставить у скрутне становище, а інших ні? Він найвищий знавець науки Вед, і тому Він    —    справжній ведантист; і Він також укладач «Веданти». Немає істоти, що була б незалежною від Нього, і кожна істота слугує Йому в той чи інший спосіб. У зумовленому стані живі істоти служать під примусом матеріальної природи, а істоти звільнені служать Господеві добровільно, з любов’ю й за допомоги духовної природи. Дії Господа вільні від помилок і скверни. Все, що Він робить,    —    це дії Самої Абсолютної Істини. Тож Бгішмадева, визначивши дії Господа як незбагненні, не помилився.

Отже випливає висновок, що Махараджа Парікшіт побачив страждання уособлення релігії та уособленої Землі не випадково; задум Господа був у тому, щоб довести, що Махараджа Парікшіт    —    найдосконаліший правитель, цілковито свідомий потреби захищати корів (Землю) та брахман(засади релігії), ці два стовпи духовного поступу. Всі повністю підкорені владі Господа. Коли Господь спонукує когось здійснити ту чи іншу діяльність, Він діє абсолютно непомильно, незалежно від того, якими можуть видатись конкретні обставини. Отже Господь влаштував для Махараджі Парікшіта іспит, бажаючи показати світові його велич. Подивімося ж, який вихід з цього становища знайшов проникливий розум царя.