TEXT 28
TEXT 28
Texto
Текст
vyakta-madhyāni bhārata
avyakta-nidhanāny eva
tatra kā paridevanā
вйакта-мадгйа̄ні бга̄рата
авйакта-нідгана̄нй ева
татра ка̄ парідевана̄
Palabra por palabra
Послівний переклад
avyakta-ādīni — no manifestado al comienzo; bhūtāni — todos los que son creados; vyakta — manifestados; madhyāni — en el medio; bhārata — ¡oh, descendiente de Bharata!; avyakta — no manifestado; nidhanāni — cuando son aniquilados; eva — todo es así; tatra — por lo tanto; kā — qué; paridevanā — lamentación.
авйакта-а̄дı̄ні—спочатку непроявлені; бгӯта̄ні—все, що створене; вйакта—проявлені; мадгйа̄ні—в середині; бга̄рата—нащадок Бгарати; авйакта—непроявлені; нідгана̄ні—коли знищується; ева—це все так; татра—тому; ка̄—яка; парідевана̄—скорбота.
Traducción
Переклад
Todos los seres creados son no manifiestos en el comienzo, manifiestos en el ínterin, y de nuevo no manifiestos cuando son aniquilados. Entonces, ¿qué necesidad hay de lamentarse?
Все створене існує спочатку в непроявленому стані, проявляється на проміжній стадії і знову поринає в непроявленість після знищення світу. Тож навіщо сумувати?
Significado
Коментар
Aceptando que hay dos clases de filósofos —unos que creen en la existencia del alma y otros que no creen en ella—, en ninguno de los dos casos hay motivo de lamentación. A los que no creen en la existencia del alma, los seguidores de la sabiduría védica los llaman ateos. Sin embargo, si por el solo hecho de argumentar aceptamos la teoría atea, aun así no hay motivo de lamentación. Aparte de la existencia separada del alma, los elementos materiales permanecen en un estado no manifiesto antes de la creación. De ese estado sutil de no manifestación surge la manifestación, tal como del éter se genera el aire, del aire se genera el fuego, del fuego se genera el agua, y del agua se manifiesta la tierra. De la tierra se generan muchas variedades de manifestaciones. Tomemos por ejemplo un gran rascacielos que se manifiesta a partir de la tierra. Cuando se derrumba, la manifestación pasa de nuevo al estado no manifiesto, y, en la última etapa, permanece en la forma de átomos. La ley de la conservación de la energía se mantiene, pero, en el transcurso del tiempo, las cosas se manifiestan y dejan de manifestarse; esa es la diferencia. Entonces, ¿qué razón hay para lamentarse, ya sea en la etapa de manifestación o en la de no manifestación? De una forma u otra, incluso en la etapa no manifestada, las cosas no se pierden. Tanto al principio como al final, todos los elementos permanecen no manifestados, y únicamente se manifiestan en el intermedio, lo cual no crea ninguna diferencia material verdadera.
У будь-якому випадку, чи віримо ми в існування душі, чи ні, немає підстав для скорботи. Тих, що не вірять в існування душі, послідовники ведичної мудрості називають атеїстами. Припустім, що ми приймаємо атеїстичну позицію — і все одно ми не знаходимо причин для скорботи. До творення, коли душа відсутня, матеріальні елементи існують, але в невиявленому стані. З такого тонкого непроявленого стану виходять світи, так само як з ефіру виникає повітря, з повітря — вогонь, з вогню — вода, а з води — земля. Із землі виникають найрізноманітніші утворення. Розгляньмо, наприклад, високий хмарочос, що збудований із елементів землі. Якщо він руйнується, це означає, що виявлене знову стає невиявленим і в кінцевій стадії перебуває у вигляді атомів. Закон збереження енерґії не порушується, просто з часом речі виявляються й знову поринають в непроявленість, — в цьому й полягає різниця. Таким чином, немає підстав уболівати за чим-небудь, адже воно завжди існує, у виявленому або ж у невиявленому стані. Так чи інакше, ніщо не зникає, навіть за невиявленого стану. Як спочатку, так і наприкінці всі елементи існують у невиявленому стані, лише на проміжному етапі вони з’являються, і таким чином виникає творіння, — отже, немає ніякої різниці навіть з матеріального погляду.
Y si aceptamos la conclusión védica tal como se expone en el Bhagavad-gītā, es decir, que estos cuerpos materiales van a perecer a su debido tiempo (antavanta ime dehāḥ), pero que el alma es eterna (nityasyoktāḥ śarīriṇaḥ), entonces debemos recordar siempre que el cuerpo es como un traje; así que, ¿por qué lamentarse por el cambio de un traje? El cuerpo material no tiene existencia real en relación con el alma eterna. Es algo así como un sueño. En un sueño puede que uno crea que está volando por el cielo o que es un rey y que está sentado en una cuadriga; pero cuando se despierta, puede ver que ni está en el cielo ni está sentado en la cuadriga. La sabiduría védica fomenta el cultivo de la autorrealización sobre la base de la no existencia del cuerpo material. Por consiguiente, ya sea que uno crea en la existencia del alma o no crea en ella, en cualquiera de los dos casos no hay razón para lamentarse por la pérdida del cuerpo.
Якщо ми приймаємо твердження Вед, яке наведене в Бгаґавад- ґı̄ті, де сказано, що матеріальні тіла гинуть з плином часу (антаванта іме деха̄х̣), але душа вічна (нітйасйокта̄х̣ ш́арı̄рін̣ах̣), то ми мусимо завжди пам’ятати, що тіло подібне до одягу. Навіщо сумувати, скидаючи старий одяг? У порівнянні з вічністю душі матеріальне тіло насправді не існує, його існування подібне до сну. Вві сні ми можемо уявляти, що літаємо в небі або ж сидимо в царський колісниці, але, прокидаючись, бачимо, що ми зовсім не на небі й не на колісниці. Ведична мудрість закликає до самоусвідомлення, виходячи з того, що матеріальне тіло насправді не існує. Тому, в будь-якому випадку, вірить людина в існування душі, чи ні, немає причини вболівати за втраченим тілом.