Шрімад-бгаґаватам (бгаґавата пурана) 3.13.27
Текст
сат̣а̄ відгунван кгара-ромаш́а-твак
кгура̄хата̄бграх̣ сіта-дам̇шт̣ра ікша̄-
джйотір бабга̄се бгаґава̄н махідграх̣
Послівний переклад
уткшіпта-ва̄лах̣ — б’ючи хвостом; кга-чарах̣ — в небі; кат̣горах̣ — жорстке; сат̣а̄х̣ — волосся на плечі; відгунван — дрижало; кгара — гостре; ромаш́а-твак — вкрита волоссям шкура; кгура-а̄хата — б’ючи ратицями; абграх̣ — хмари; сіта-дам̇шт̣рах̣ — білі ікла; ікша̄ — погляд; джйотіх̣ — осяйний; бабга̄се — засяяв; бгаґава̄н — Бог-Особа; махі-дграх̣ — опора світу.
Переклад
Перш як пірнути в воду и врятувати Землю, Господь Вепр злетів у небо. Його хвіст розрізав повітря, а щетина тремтіла на вітрі. Його погляд випромінював сяйво, а Своїми ратицями і блискучо-білими іклами Він розганяв у небі хмари.
Коментар
ПОЯСНЕННЯ: Підносячи до Господа молитви, віддані прославляють Його трансцендентні діяння. У цьому вірші змальовано деякі з трансцендентних ознак Господа Вепра. З цих віршів можна зробити висновок, що, коли жителі трьох вищих планетних систем підносили Господу молитви, Його тіло збільшилося й закрило все небо аж до найвищої планети, Брахмалоки, чи Сат’ялоки. У «Брахма-самхіті» сказано, що очі Господа — це сонце й місяць, тому не дивно, що навіть погляд Господа осявав небо, наче сонце чи місяць. Господа названо тут махідграх̣, тобто «велика гора» або «опора землі». Іншими словами, Господнє тіло було таке саме велике й туге, як Гімалаї, бо інакше як би Він зміг втримати на Своїх білих іклах цілу Землю? Поет Джаядева, великий відданий Господа, оспівав це звершення у своїх молитвах до різних втілень Господа:
ш́аш́іні калан̇ка-калева німаґна̄
кеш́ава дгр̣та-ш́ӯкара-рӯпа джайа джаґадіш́а харе
«Хвала, хвала Господу Кешаві [Крішні], що з’явився в образі вепра! Він підняв Землю Своїми іклами, схожими на плями на місяці».