Ш́рı̄ Īш́опанішад

Всеосяжне Довершене Ціле, тобто Верховна Абсолютна Істина є Абсолютним Богом-Особою. Осягнення безособистісного Брахмана й Парама̄тми, Наддуші — це незавершене усвідомлення Абсолютного Цілого. Верховний Бог-Особа є сач-чід-а̄нанда-віґраха й усвідомлення безособистісного Брахмана є осягненням Його риси сат, або аспекту вічності; усвідомлення Парама̄тми, Наддуші, полягає в осягненні Його рис сат і чіт, аспектів вічності та знання. Усвідомити ж Бога-Особу, однак, означає осягнути всі Його трансцендентні риси: сат, чіт і а̄нанду (блаженство). Той, хто стоїть на засадах персоналістської концепції Абсолютної Істини, осягає ці аспекти у довершеній формі (віґрасі). Отже, Довершене Ціле, Абсолют, не позбавлений форми. Якби Він був безформним, або якби щось створене Ним перевершувало б Його — Він не був би абсолютно довершеним.

Всеосяжне Довершене Ціле мусить містити в Собі все, що перебуває як у межах так і поза межами нашого досвіду, інакше Його не можна вважати цілком довершеним. Всеосяжне Довершене Ціле, Бог-Особа, має безмежні потенції і всі вони цілком довершені, як і Він Сам. Тому цей феноменальний, матеріальний світ також є довершеним сам у собі. Двадцять чотири елементи, з яких складається тимчасово проявлений матеріальний всесвіт, досконало пристосовані для того, щоб виробляти все необхідне для підтримування і зберігання цього всесвіту. Подібне підтримування не вимагає жодних зовнішніх зусиль від ще якихось елементів. Всесвіт функціонує за своїм власним розкладом, встановленим енерґією Всеосяжного Довершеного Цілого і коли відведений йому час вичерпається, це тимчасове проявлення буде знищене згідно досконалого задуму Довершеного Цілого.

Крихітним довершеним часткам, живим істотам, створено всі сприятливі умови, які дозволяють їм усвідомити Всеосяжне Довершене Ціле. Будь-яка недосконалість виявляється лише внаслідок неповного знання про Довершене Ціле. Людська форма життя являє собою досконале виявлення свідомості живої істоти. Її здобувають шляхом еволюції — проходження крізь 8 400 000 видів життя в кругообігові народження й смерті. Якщо людина, життя якої благословенне повнотою свідомості, не усвідомить своєї довершеності у Довершеному Цілому — вона втратить рідкісну нагоду реалізувати свою досконалість і, згідно з законами матеріальної природи, знову потрапить до еволюційного циклу.

Через свою обмеженість ми не знаємо, що довершеність природної будови забезпечує нас усім необхідним для існування, і тому ми докладаємо величезних зусиль, намагаючись використати природні ресурси на поталу своїм почуттям, які бажають тішитись «повнотою життя» почуттєвої втіхи. Але жива істота не здатна насолоджуватися чуттєвим життям сама по собі, незалежно від Довершеного Цілого, і тому цей хибний шлях задоволення своїх почуттів є нічим іншим, окрім ілюзії. Рука — це частина тіла, і вона є повновартісною частиною лише в єдності з тілом. Відтята од тіла, вона лише здається рукою, але насправді вже нічого не варта. Аналогічно, живі істоти є невід’ємними частками Всеосяжного Довершеного Цілого, але якщо вони відділяються од Нього — оманливе уявлення про свою довершеність ніколи не зможе повністю задовольнити їх.

Життя людини може стати досконалим лише тоді, коли вона присвятить його служінню Довершеному Цілому. Всяке інше служіння в цьому світі — соціальне, політичне, громадське, інтернаціональне, навіть інтерпланетне — залишиться недосконалим доти, доки його не буде узгоджено з Довершеним Цілим. Коли ж усе узгоджується із Всеосяжним Довершеним Цілим, то возз’єднані з Ним невід’ємні частки також стають довершеними.

Ведичне знання позбавлене вад, бо воно передається через досконалу учнівську послідовність духовних учителів, яку розпочав Сам Господь. Він промовив перше слово ведичного знання, отже, джерело цього знання — трансцендентне. Слова, що їх вимовив Господь, називають апаурушейа, тобто слова, які не виходять з уст жодної особи, котра належить до матеріального світу. Живій істоті, яка пробуває в матеріальному світі, притаманні чотири недоліки: 1) вона неминуче припускається помилок; 2) вона підвладна ілюзії; 3) вона схильна обманювати інших і 4) її почуття недосконалі. Обтяжена чотирма недоліками, жива істота неспроможна передати досконалої інформації про всеосяжне знання. Про Веди ж такого сказати не можна. Ведичне знання спочатку було вкладене в серце Брахми, першоствореної живої істоти, а Брахма̄ в свою чергу поширив це знання між своїми синами та учнями, котрі продовжували цей процес освіти через історію існування Всесвіту.

Господь є пӯрнам, цілковито досконалий, і тому неможливо, щоб закони матеріального світу впливали на Нього, тоді як живі істоти, так і неживі об’єкти підчиняються законам природи, і, врешті-решт, Господній волі. Īш́опанішад є частиною Йаджур Веди і вона повідомляє про те, кому належить все, що існує у всесвіті.

Про це йде мова і в сьомій главі Бгаґавад-ґı̄ти (7.4 – 5), де обговорюється пара̄ й апара̄ пракр̣ті. Усі стихії: земля, вогонь, вода, повітря, ефір, розум, інтелект і его — належать до нижчої, матеріальної енерґії Господа, тоді як жива істота, органічна енерґія, — це пара̄ пракр̣ті, вища енерґія Господа. Обидві енерґії, пракр̣ті, походять з Господа, і, зрештою, Він є Правитель усього сущого. У всесвіті немає нічого, що не належало б до пара̄ або до апара̄ пракр̣ті, отже, все є власністю Верховної Істоти.

Верховна Істота — Абсолютний Бог-Особа — є всеосяжною цілесною особистістю і Його досконалий всеосяжний інтелект за допомогою Його різноманітних енерґій творить лад у всьому. Верховну Істоту часто порівнюють з вогнем, а все органічне й неорганічне — з теплом і світлом цього вогню. Подібно до того як вогонь поширює свою енерґію у вигляді тепла і світла, так і Господь різним чином виявляє Свої енерґії. Отже, Він залишається Вищим Правителем, опертям і вершителем усього. Він надзвичайно могутній, Він знає все, Він — благодійник кожного і Він сповнений незбагненних щедрот: всієї сили, багатства, слави, вроди, знання й відреченості.

Тому слід бути достатньо розумним, щоб зрозуміти, що це Він, Господь, насправді володіє всім і тому кожний повинен приймати лише те, що Господь виділив йому як його частку. Наприклад, корова дає молоко, однак не п’є його. Вона споживає траву, сіно та дерть, а її молоко призначене на поживу людям. Так влаштував Господь, і ми повинні бути задоволені тим, чим Він милостиво нас наділив і завжди пам’ятати, кому насправді належить те, чим ми володіємо.

Будинок, скажімо, споруджують з глини, дерева, каменю, заліза, цементу й багатьох інших матеріалів, але, якщо погодитись із засадами Ш́рı̄ Īш́опанішад, ми визнаємо, що жодної з перерахованих речовин виробити самотужки ми не можемо. Ми можемо лише зібрати їх докупи і своєю працею надати їм відповідної форми. Робітник не може проголосити себе власником якоїсь речі лише тому, що він корпів над її виготовленням.

В сучасному суспільстві робітники та капіталісти постійно ворогують між собою. Ця ворожнеча сягнула міжнародних масштабів і світ перебуває в небезпеці. Люди ворогують між собою й огризаються один до одного наче коти чи собаки. Ш́рı̄ Īш́опанішад нічого не може порадити котам і собакам, але людям через правдивих а̄ча̄рйів, святих вчителів, вона може передати Боже послання. Людській расі слід прийняти ведичну мудрість Ш́рı̄ Īш́опанішад і припинити сваритись за матеріальні володіння. Слід вдовольнятись тими привілеями, що їх людина отримала з Господньої ласки. Неможливо досягти миру, якщо комуністи або капіталісти, чи ще якась партія проголошують природні ресурси, вічну власність Господа, своєю власністю. Капіталісти не зможуть підкорити комуністів лише за допомогою політичних маневрувань, і комуністи також не здатні перемогти капіталістів в економічному змаганні, боротьбі за вкрадений хліб. Якщо вони не визнають Верховного Бога-Особу за володаря усього сущого, тоді все, що вони оголосили своєю власністю, слід вважати краденим і, як злодіїв, закони природи обов’язково покарають їх. Ядерні бомби є і в капіталістів, і в комуністів і, якщо вони не визнають власності Верховного Господа, ці бомби врешті-решт неодмінно знищать обидва табори. Отже, щоб врятувати себе і принести справжній мир у світ, обидві сторони мусять дотримувати настанов Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Люди живуть не для того, щоб сваритись, як ті коти чи собаки. Вони мусять стати мудрішими і реалізувати сенс та вартість людського життя. Ведичну літературу укладено для людей, а не для котів з собаками. Кішка і собака можуть вбивати і жерти інших тварин, уникаючи при цьому гріха, але якщо людина вб’є тварину на задоволення своїх розбещених смакових рецепторів — вона відповідатиме за порушення законів природи. Її буде покарано.

Стандарти людського життя не може бути застосовано до тварин. Тигр не їсть рису та іншого зерна, не п’є коров’ячого молока, бо має поживою виділену йому у частку тваринячу плоть. Існує дуже багато тварин і птахів, хижих і тих, що живляться рослинною їжею, але жодна з цих тварин не переступає законів природи, визначених Божею волею. Звірі, птахи, плазуни, інші істоти строго дотримуються законів природи і тому для них не постає питання про гріх і ведичні настанови призначено не для них. Лише людське життя сповнене відповідальності.

Однак є помилкою вважати, що просто ставши веґетаріанцем, можна уникнути порушення законів природи. Овочі також живі. Одна істота завжди служить поживою для іншої — такий закон природи. Тому не слід пишатись своїм строгим веґетаріанством, уся річ полягає в тому, щоб прийняти владу Верховного Господа. Тварини не мають розвиненої свідомості, і це не дозволяє їм визнати Господа, але людську істоту наділено достатнім інтелектом, щоб засвоїти істини ведичної літератури, й відтак зрозуміти, як діють закони природи і використати ці знання собі на користь. Якщо ж людина нехтує настановами ведичної літератури, її життя сповнюється ризику. Отже, обов’язок людської істоти полягає в тому, щоб визнати владу Верховного Господа. Вона мусить стати відданим Господа, пропонувати все задля служіння Господу і споживати лише рештки їжі, запропонованої Господеві. Це допоможе людині належним чином виконувати свій обов’язок. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.26) Господь прямо каже, що Він приймає веґетаріанську їжу з рук чистих відданих. Тому людина мусить стати не лише строгим веґетаріанцем, але також відданим Господа і пропонувати Йому всю свою їжу. Лише тоді вона зможе відчути смак праса̄ду, Божої милості. Відданий, який діятиме з такою свідомістю, зможе належним чином здійснити призначення людського життя. Ті ж, хто не пропонує свою їжу Господеві, споживають лише гріх і накликають на себе різноманітні страждання, які є наслідками гріха (Б.-ґ. 3.13).

Коренем гріха є зневага до власності Господа й зумовлене нею умисне порушення законів природи. Непокора законам природи, тобто ладу, який встановив Господь, руйнує життя людини. Якщо ж людина поміркована, обізнана із законами природи й не відчуває до чогось надмірної прихильності або відрази, Господь неодмінно відмітить її і вона, безумовно, стане гідною повернутись назад до Бога, назад у вічну обитель.

Ніхто не хоче помирати, всі хочуть протягти якомога довше. Ця тенденція помітна не лише за окремою особистістю, але й у громаді, суспільстві та нації. Всі види живих істот провадять сувору боротьбу за існування, і Веди кажуть, що це цілком природно. За своєю природою жива істота вічна, але внаслідок поневолення в матеріальному існуванні вона знову і знову приречена міняти свої тіла. Цей процес називають перевтіленням душі. Він має ще й іншу назву: карма-бандгана, зв’язаність власною діяльністю. Жива істота змушена працювати, щоб прогодувати себе — такий є закон матеріальної природи, і якщо вона діє всупереч визначених для певного різновиду життя обов’язків, вона порушує закони природи і все більше і більше прив’язує себе до кругообігу народження та смерті.

Жива істота в інших формах життя також підвладна циклу народження і смерті, але, отримавши тіло людини, вона здобуває нагоду звільнитись від закону карми. Основи карми, акарми та вікарми добре описано в Бгаґавад-ґı̄ті. Карма — це дії, що підпорядковані визначеним у священних писаннях обов’язкам. Діяльність, яка веде до звільнення з кругообігу народження та смерті, називають акармою. А діяльність, яка супроводжується зловживанням своєю свободою і через те скеровує до нижчих форм життя, називають вікармою.

Із цих трьох способів дій мудра людина віддає перевагу лише такій діяльності, яка звільнює її з кайданів карми. Пересічні люди прагнуть робити добрі вчинки, аби досягти визнання і високого життєвого статусу в цьому світі або на небесних планетах, але більш розвинуті люди бажають разом звільнитись і від будь-яких дій, і від зворотніх наслідків діяльності. Розумні люди добре знають, що як лиходійство, так і добродійна робота в однаковій мірі прив’язує до матеріальних злигоднів. Тому вони шукають такої діяльності, яка звільнила б їх від зворотніх наслідків як нечистивої, так і сприятливої роботи. Ось Ш́рı̄ Īш́опанішад і з’ясовує тут, як саме досягнути такої свободи від будь-якої — і доброї, і лихої — діяльності.

Настанови Ш́рı̄ Īш́опанішад детальніше пояснюються в Бгаґавад-ґı̄ті, інколи називаній Ґı̄топанішадою, тобто суттю всіх Упанішад. В Бгаґавад-ґı̄ті (3.9 – 16) Бог-Особа каже, що ніхто не зможе досягти стану наішкарми, або акарми, не розпочавши виконувати визначених йому обов’язків, які описано у Ведах. Веди здатні скерувати творчу енерґію людини таким чином, щоб поступово вона змогла усвідомити Верховну Істоту і Її владу над усім сущим. Якщо людина усвідомила верховну владу Бога-Особи, це означає, що вона досягла стадії позитивного знання. За цього чистого стану ґун̣и природи, а саме: благочестя, пристрасть і невігластво втрачають свій вплив, й істота може діяти на засадах наішкарми. Подібна діяльність не прив’язує людину до кругообігу народження й смерті.

По суті ніхто не повинен вдаватись ще до будь-якої діяльності, окрім відданого служіння Господу. Однак на нижчих ступенях життя неможливо відразу засвоїти діяльність відданого служіння, а також повністю припинити діяльність, яка спричиняє наслідки. Обумовлена душа звикла працювати задля почуттєвого задоволення, задля своїх корисливих інтересів, термінових або віддалених. Пересічна людина бажає працювати в ім’я своєї власної втіхи, і коли цей принцип почуттєвого задоволення поширюється на суспільство, націю або навіть на все людство, на нього чіпляють різні привабливі вдяганки-назви: альтруїзм, соціалізм, комунізм, націоналізм, діяльність на загальне благо тощо. Подібні «ізми», безумовно, є привабливою формою карма-бандгани, зв’язаності своєю роботою, однак ведичні настанови Īш́опанішад полягають у тому, що людина, котра щиро хоче жити заради якогось із цих «ізмів», повинна пов’язувати свою діяльність із Божим задумом. Нічого поганого, якщо хтось стане сімейною людиною, альтруїстом, соціалістом, комуністом, націоналістом або філантропом, за умови, що він діятиме в згоді з ı̄ш́а̄ва̄сйею — Богоцентричною концепцією.

Бгаґавад-ґı̄та̄ (2.40) стверджує, що навіть незначні дії, присвячені Богу, настільки вагомі, що можуть врятувати особистість від найбільшої небезпеки — ймовірності знову зіслизнути в еволюційний цикл народження і смерті. Якщо ж тим чи іншим чином людина нехтує можливостями духовного поступу, що їх надає їй людська форма життя, і знову падає в еволюційний кругообіг, треба вважати таку людину найбезталаннішою, хоча внаслідок недосконалості своїх чуттів така недалека людина і не здатна зрозуміти цього. Тому Ш́рı̄ Īш́опанішад радить нам використовувати свою енерґію в дусі ı̄ш́а̄ва̄сйі. Якщо ми діятимем в такому дусі, тоді є сенс прагнути якомога довшого життя, в противному разі тривале життя нічого не варте. Дерево — також жива істота — живе сотні, а то й тисячі років, але подібне тривале життя позбавлене самого глузду, як немає глузду в тому, щоб лише дихати, як ковальський міх, або плодити дітей, уподібнюючись свиням та собакам, або їсти, як верблюд. Скромне, присвячене Богові життя більш вартісне, ніж колосальна містифікація життя, що присвячене безбожному «альтруїзмові» чи соціалізмові.

Коли будь-яку, альтруїстичну чи ще якусь, діяльність виконують в дусі Ш́рı̄ Īш́опанішад, — вона стає однією з форм карма-йоґи. Подібну діяльність схвалює Бгаґавад-ґı̄та̄ (18.5 – 9), тому що вона дає виконавцеві запоруку захисту від небезпеки ковзнути вниз в еволюційний цикл народження й смерті. І навіть якщо така Богоцентрична діяльність може бути завершеною лише наполовину, вона є благо, бо забезпечує виконавцеві людську форму життя за наступного народження. Таким чином, індивід матиме ще одну нагоду поліпшити своє становище на шляху звільнення.

Різноманітні форми богоцентричної діяльності докладно описано у книзі Шріли Рупи Госвамі «Бгакті-расамріта-сіндгу». Ми переклали цю книгу на англійську мову, назвавши її «Нектар відданості», і рекомендуємо ознайомитися з нею всім тим, хто хоче навчитися діяти в дусі «Шрі Ішопанішад».  

Людське життя відрізняється од життя тварини своєю великою відповідальністю. Тих, хто усвідомлює ці свої важливі обов’язки і діє відповідно, називають сурами, праведниками, а тих, хто нехтує відповідальністю, або навіть не здогадується про її існування, називають асурами, демонами. У всесвіті існують лише ці два різновиди людських істот. В Р̣ґ Веді сказано, що сури завжди схиляються до лотосних стіп Верховного Господа Вішн̣у і діють належним чином. Їхні шляхи світлосяйні, мов шлях сонця.

Мудра людина повинна завжди пам’ятати, що цей особливий різновид тіла вона отримала внаслідок мільйонів років еволюції та численних перероджень. Матеріальний світ інколи порівнюють з океаном, а людське тіло — з надійним човном, розрахованим на те, щоб подолати цей океан. Ведичні священні писання, а також а̄ча̄рйі, святі вчителі, порівнюються з досвідченими човнярами, а вигоди, що їх надає людське тіло — з ходовим вітром, що допомагає човну пливко лавірувати, прямуючи до бажаної гавані. Якщо ж, незважаючи на всі ці привілеї, індивід не використовує своє життя на самоусвідомлення — його треба вважати а̄тма-ха̄, вбивцею душі. Ш́рı̄ Īш́опанішад недвозначно застерігає, що вбивця душі прирікає себе на вічні муки в найпохмуріших місцях всесвіту, де править невігластво.

Начальні життєві потреби свиней, собак, верблюдів, віслюків та інших тварин по суті ті ж самі, що і в людини, однак задовольняються вони в огидних, бридких умовах. Закони природи наділили людську істоту всіма привілеями, щоб жити з вигодами, адже людське життя є більш важливим та вартісним, ніж життя тварин. Чому це так? Чому життя людини відрізняється од життя свині й інших тварин? Чому високопоставленому службовцеві надано пільги більші, ніж звичайному клеркові? Річ у тім, що високопоставлений урядовець повинен виконувати обов’язки вищого порядку. Відповідно, людська істота мусить виконувати обов’язки дещо вищі, ніж тварина, завжди зосереджена на пошуках їжі, аби просто наситити свій голодний шлунок. Однак сучасна душезгубна цивілізація лише загострила проблеми голодних шлунків. Якщо ми наблизимось до лискучої твариноподібної істоти в подобі сучасної цивілізованої людини і запитаємо її, чого саме вона прагне, вона відрече, що бажає працювати задля задоволення свого шлунку і що ні про яке самоусвідомлення вона й чути не хоче. Однак закони природи настільки невблаганні, що постійно загрожують їй безробіттям, попри те, що, забувши про необхідність самоусвідомлення, вона пристрасно бажає важко працювати на свій шлунок.

Нас наділено людською формою життя не для того, щоб ми надривалися, як ті віслюки або свині, а на те, щоб ми могли досягти найвищої досконалості життя. І якщо ми не подбаємо про самоусвідомлення, закони природи примусять нас працювати дуже важко, навіть якщо ми того можемо і не хотіти. Люди цієї епохи змушені важко трудитися, як ті віслюки й воли, що тягають вози. В цьому вірші Ш́рı̄ Īш́опанішад йде мова про певні краї, що до них посилають працювати асурів. Якщо людська істота не справляється зі своїми обов’язками людини, їй доведеться перебиратися на планети асурів й народжуватися у нижчих формах життя для важкої праці в пітьмі й невігластві.

В Бгаґавад-ґı̄ті (6.41 – 43) сказано, що людина, котра стала на шлях самореалізації, але, незважаючи на свої щирі намагання, не завершила процесу осягнення Бога в попередніх життях, іншими словами, той, хто не досяг успіху на шляху усвідомлення своїх відносин з Богом, отримує можливість народитися в сім’ї ш́учі або ш́рı̄мат. Ш́учі — це духовно розвинутий бра̄хман̣а, а ш́рı̄мат — це ваіш́йа, представник торговельної громади. Це означає, що людині, якій не поталанило реалізувати свої взаємостосунки з Богом, дається ліпша нагода самопізнання, завдяки її щирим намаганням у попередніх життях. Якщо ж на цьому шляху навіть невдахам дається можливість народитись в шанованій і шляхетній родині, то важко собі й уявити становище того, хто досягнув цілковитого успіху.

Просто намагаючись усвідомити Бога, людина забезпечує собі народження в аристократичній родині. Однак той, хто не робить жодних спроб усвідомити Бога, хто бажає перебувати під покривом ілюзії, хто надто матеріалістичний і падкий на насолоди, мусить увійти до найпохмуріших місцин пекла, як те стверджує вся ведична література.

Подібні асури-матеріалісти інколи прикриваються релігією, але їхньою конечною метою є матеріальний достаток. Бгаґавад-ґı̄та̄ (16.17 – 18) засуджує подібних людей, вся велич яких спирається лише на обман, гроші та голоси не досить розумних виборців. Подібні асури, що позбавлені знання про себе й ı̄ш́а̄ва̄сйу, Господа, неодмінно потраплять до найпохмуріших місць.

Висновок сказаному такий: призначення людського життя полягає не лише в простому вирішуванні економічних проблем, нагромаджених на піску, а в тому, щоб розв’язати всі проблеми матеріального життя, в яке ми потрапили згідно з законами матеріальної природи.

Верховного Господа, Абсолютного Бога-Особу, не можуть пізнати за допомогою розумувань навіть видатні філософи. З Його ласки Господа можуть пізнати лише віддані Йому. В Брахма-сам̇гіті сказано, що невідданий філософ може мандрувати хоч сотні років із швидкістю думки, але зрештою він виявить, що Абсолютна Істина так само далеко від нього. Згідно з описами Упанішад, Верховний Господь має Свою трансцендентну обитель, що відома як Кр̣шн̣алока, яку Він ніколи не покидає і де Він розважається трансцендентним чином. Тим не менше, бувши незбагненно могутнім, Він може досягати будь-якої частини Своєї творчої енерґії. У Вішн̣у Пура̄н̣і Його потенції порівнюються з теплом і світлом, що їх випромінює вогонь. Багаття горить в якомусь одному місці, але тепло і світло від його полум’я поширюються навкруги. Так само і Верховний Господь, хоча й перебуває незмінно в Своїй трансцендентній оселі, може поширювати скрізь Свої різноманітні енерґії.

Енерґії Господа незліченні, але їх можна об’єднати в три основні категорії: внутрішню, межову та зовнішню. І в кожній з них можна виділити ще сотні й мільйони підкатегорій. Правителі-напівбоги, яких вповноважено керувати природними явищами: повітрям, світлом, дощем тощо, належать до межової енерґії Абсолютної Особи. Живі істоти, включно з людиною, також є утворами межової енерґії Господа. Матеріальний світ є творінням зовнішньої енерґії Господа, а духовне небо, в якому розкинулось царство Боже — це вияв Його внутрішньої енерґії.

Таким чином, різні енерґії Господа, різноманітно проявлені, присутні скрізь. Хоча між Господом і Його енерґіями немає різниці, не слід помилково вважати, що Верховний Господь, поширюючись усюди, існує лише як безособистісний Брахман. Люди звикли робити висновки відповідно до своєї здатності осмислювати явища, але Господь перебуває вище нашого обмеженого розуміння. Саме тому Упанішади попереджають нас, що неможливо наблизитись до Господа, покладаючись лише на свої власні обмежені здібності.

В Бгаґавад-ґı̄ті (10.2) Господь каже, що Його не можуть пізнати навіть визначні р̣ші і сури. Чи варто тоді казати щось про асурів, позбавлених самих якостей, необхідних на те, щоб осмислювати Господні шляхи! Все сказане в четвертій мантрі з усією певністю переконує нас, що в кінцевім рахунку Абсолютна Істина є Абсолютною Особою, інакше не було б потреби наводити стільки міркувань, що підтверджують Його особистісну природу.

Хоча живі істоти є невід’ємними частками Господніх потенцій і мають всі ознаки Самого Господа, сфера їхньої діяльності обмежена і тому самі вони теж обмежені. Невід’ємні частки ніколи не зрівняються з цілим і тому вони не здатні збагнути Господньої всемогутності. Нерозумні, позбавлені знання живі істоти, які є лише невід’ємними частками Господа, під впливом матеріальної енерґії намагаються висувати свої здогади про трансцендентне становище Господа. Ш́рı̄ Īш́опанішад попереджає про марність спроб збагнути Господа шляхом розумувань. Щоб дізнатись про трансцендентне, краще звернутись до вищих джерел, якими є Веди, що вже містять у собі знання про трансцендентне.

Кожну частину Всеосяжного Цілого наділено деякою енерґією для певної діяльності. Коли ця частина забуває про призначену їй діяльність, це свідчить, що вона перебуває в ма̄йі, ілюзії. Тому Ш́рı̄ Īш́опанішад з самого початку попереджає нас про необхідність старанно виконувати ту роль, яку визначив нам Господь. Але це зовсім не означає, що індивідуальна душа позбавлена власної ініціативи. Бувши невід’ємною часткою Господа, вона повинна володіти і певною мірою Господніх можливостей. Якщо істота належним чином розсудливо використовує свою свободу дії, тобто творчу природу, розуміючи, що все є потенцією Господа, вона зможе відродити свою первинну свідомість, втрачену внаслідок зв’язку з майею, зовнішньою енерґією.

Усі свої здібності ми отримуємо від Бога, тому всі їх слід використовувати лише на те, щоб виконувати Господню волю, а не навпаки. Господа може пізнати лише той, хто впокорився Йому. Досконале знання означає знати Господа у всіх Його аспектах, знати Його енерґії і розуміти, як діють ці енерґії, покірні Його волі. Заторкнуті теми Господь вичерпно пояснює в Бгаґавад-ґı̄ті, яка є суттю всіх Упанішад.

Тут пояснюються трансцендентні дії Верховного Господа, які Він здійснює за допомогою Своїх незбагненних потенцій. Наведені протиставлення підкреслюють незбагненність цих Господніх потенцій. Він ходить і не ходить. Про того, хто ходить, неможливо сказати, що він не може ходити. Таке протиставлення вказує на неосяжну могутність Бога. Ми, з нашим убогим запасом знань, не можемо узгодити ці суперечності; ми можемо лише уявляти собі Господа згідно з нашими обмеженими розумовими здібностями. Філософи-імперсоналісти школи ма̄йа̄ва̄да визнають лише імперсональну діяльність Господа і заперечують Його особистісні риси. Однак школа бга̄ґавата визнає обидва аспекти Бога — особистісний та імперсональний. Бга̄ґавати визнають також існування Його незбагненних потенцій, без яких слова «Верховний Господь» втрачають глузд.

Ми не повинні думати, що Господь не існує як особистість лише тому, що ми не здатні побачити Бога своїми очима. Ш́рı̄ Īш́опанішад спростовує подібний висновок, стверджуючи, що Господь далеко і водночас дуже близько. Обитель Господа перебуває за межами матеріального неба, ми ж не здатні виміряти навіть це матеріальне небо. І якщо матеріальне небо так широко розпростерте, що ж тоді казати про небо духовне, розташоване цілком за його межами? В Бгаґавад-ґı̄ті (15.16) також підтверджується, що духовне небо перебуває надзвичайно далеко за межами матеріального всесвіту. Але, незважаючи на те, що Господь такий далекий од нас, Він може зразу, в один мент, зійти до нас, швидше од думки чи вітру. Він може пересуватися так швидко, що ніхто не може випередити Його. Це вже описувалось у попередньому вірші.

Однак коли Бог-Особа приходить до нас, ми не зважаємо на Нього. Господь засуджує в Бгаґавад-ґı̄ті (9.11) подібне зневажання, коли каже, що нерозумні кепкують з Нього і вважають Його простим смертним. Він не є смертною істотою, і Він не приходить до нас в тілі, створеному матеріальною природою. Є чимало так званих «вчених», які твердять, що Господь приходить в тілі, створеному з матерії, подібно до звичайної живої істоти. Не усвідомлюючи Його незбагненної могутності, ці нерозумні люди ставлять Господа на один щабель із звичайними людьми.

Бог сповнений незбагненних потенцій, і тому Він може приймати наше служіння безпосередньо через будь-який різновид Своїх численних енерґій і Він може також перетворювати Свої різні потенції згідно з власною волею. Невіри переконують, що для Господа зовсім неможливо втілитися, а якщо Він і втілюється, то лише у формі, що утворена з матеріальної енерґії. Цей довід одразу ж спростовується, якщо ми визнаємо реальність незбагненних Господніх потенцій. Навіть якщо Господь являється перед нами у формі, що створена з матеріальної енерґії, Він здатний перетворити цю матеріальну енерґію на духовну. А що джерело енерґій одне і те ж, то енерґії використовуються згідно з волею їхнього джерела. Наприклад, Господь може з’явитись, прибравши вигляду арча̄-віґрахи, тобто в формі Божества, на перший погляд зробленій з глини, каменю чи дерева. Ці образи, хоча й закарбовані в камені, дереві або іншому матеріалі, не ідоли, як це запевняють іконоборці.

За нашого теперішнього стану недосконалого матеріального існування, з нашим недосконалим зором, ми не можемо бачити Верховного Господа. Однак Господь, прихильний до Своїх відданих, які бажають бачити Його своїми матеріальними очима, являє Себе перед ними в так званій «матеріальній» формі, щоб приймати їхнє віддане служіння. Не треба вважати, що віддані, які перебувають на нижчому рівні відданого служіння, поклоняються ідолам. Насправді вони поклоняються Господу, який погодився з’явитися перед ними у доступному для них вигляді. Також арча̄-форма не є вигаданою формою, утвореною згідно з примхами тих, хто поклоняється їй. Вона — вічносуща, разом з усім, що використовують на служіння Їй. Щирий відданий справді відчуває це. Атеїстові ж таке бачення недоступне.

В Бгаґавад-ґı̄ті (4.11) Господь вказує, що Він відкривається Своєму відданому настільки, наскільки той віддається Йому. Це Його прероґатива — не розкриватися усім підряд, а лише тим душам, що вручили себе Йому. Отже, для відданої душі Він завжди поруч, тоді як для невідданої — Він дуже далекий і до Нього неможливо наблизитися.

В зв’язку з цим слова саґун̣а (з якостями) і нірґун̣а (без якостей), які надибуємо в священних писаннях, набувають особливої ваги. Слово саґун̣а не означає, що, з’явившись, Господь підпадає під вплив законів матеріальної природи, незважаючи на те, що Він наділений якостями і являється в нібито «матеріальній» формі. Для Нього немає різниці між матеріальною і духовною енерґіями, тому що Він є джерелом всіх енерґій. Він владний над усіма енерґіями й ніколи не може потрапити під їхній вплив, що властиво для нас з вами. Матеріальна енерґія працює згідно з Його вказівками, і тому Він користується цією енерґією згідно Свого задуму, ніколи не підпадаючи під вплив жодних якостей цієї енерґії. Ніколи також Господь не стає безформною істотою, тому що, зрештою, Він є вічна форма, первинний Господь. Його безособистісний аспект — сліпуче сяйво Брахмана — є лише сяянням Його власних променів, так само, як сонячні промені є сяєвом бога Сонця.

Коли хлопчик-святий, Прахла̄да Маха̄ра̄дж, стояв перед своїм батьком-атеїстом, той запитав: «Де ж твій Бог?» Прахла̄да відповів, що Бог живе скрізь, і тоді батько розлючено поцікавився, чи, бува, його Бог не живе в одній із колон палацу? Почувши на відповідь ствердне «так», атеїст зараз же розтрощив на шматки колону попереді себе й тої ж миті з неї з’явився Господь у образі Нр̣сім̇ги, інкарнації людино-лева, і вбив царя-атеїста. Отже, Господь перебуває скрізь і створює все суще за допомогою Своїх різноманітних енерґій. Завдяки Своїй незбагненній могутності, Він може з’явитись будь-де, щоби прислужитися Своєму щирому відданому. Господь Нр̣сім̇га постав із колони не з наказу царя-атеїста, а на бажання Свого відданого Прахла̄ди. Атеїст не може наказати Господу з’явитися перед ним, але, щоб явити ласку до Свого відданого, Господь з’явиться де завгодно і коли завгодно.

В Бгаґавад-ґı̄ті (4.8) є подібне ж твердження, що Господь являє Себе на те, щоб подолати атеїстів і захистити тих, хто вірує у Нього. Звичайно, у Господа достатньо енерґій та представників, котрі можуть здолати атеїстів, але Йому складає приємність особисто послужити Своєму відданому, саме тому Він і приходить у Своїх втіленнях. Насправді Господь приходить лише на те, щоб явити милість Своїм відданим й більше ні для чого.

В Брахма-сам̇гіті сказано, що Ґовінда, первинний Господь, Своєю повновладною часткою проникає у все і всюди. Він входить у всесвіт так само, як і в кожний атом всесвіту. Він перебуває поза всім у Своїй віра̄та-формі, і Він міститься всередині всього, як антарйа̄мı̄, свідок усього, що відбувається. Як карма-пгала, Він винагороджує нас плодами нашої діяльності. Самі ми не можемо пам’ятати, що чинили в попередніх життях, але, незважаючи на це, результати наших дій присутні завжди, і ми мусимо пожинати плоди цих дій, бо Господь бачить і пам’ятає всі наші вчинки.

Воістину нічого не існує всередині чи зовні, окрім Бога. Все проявляється завдяки Його різноманітним енерґіям, і так само, як тепло і світло єдині з вогнем, існує єдинство всіх різноманітних енерґій. Але хоча така єдність існує, Господь в Своїй особистісній формі насолоджується всім, що приносить радість почуттям живих істот, які є Його крихітними невід’ємними часточками.

Тут змальовано маха̄бга̄ґавата, видатну особистість, яка все бачить у зв’язкові з Верховним Богом-Особою. Є три ступені усвідомлення присутності Верховного Господа. На нижчому ступені осягнення Бога перебуває каніштга-адгіка̄рı̄. Такий відданий, згідно із своєю вірою, відвідує одне місце поклоніння — храм, церкву або мечеть і поклоняється там, як те радять святі писання. Він вважає, що Господь присутній лише в місцях поклоніння Йому й ніде більше. Він не може розпізнати того, хто усвідомив Верховного Господа, або гідно оцінити міру відданого служіння іншої людини. Такі віддані дотримуються шаблонних правил й інколи сваряться між собою, вважаючи свій зразок відданості ліпшим од інших. Такі каніштга-адгіка̄рі, що перебувають на найнижчому рівні відданого служіння, насправді є матеріалістичними відданими, які просто намагаються вийти за межі матерії й досягнути духовного рівня.

Над каніштга-адгіка̄рі перебувають мадгйама-адгіка̄рı̄, ті, хто сягнув проміжної стадії відданого служіння. У своїх взаємостосунках з Господом ці віддані дотримуються чотирьох принципів: 1) перед усе вони бачать Верховного Господа; 2) вони одрізняють відданих Господа; 3) вони розпізнають невинних, позбавлених знань про Бога і 4) вони виявляють атеїстів, що не вірують у Господа і які ненавидять тих, хто віддано служить Йому.

Мадгйама-адгіка̄рı̄ поводиться по-різному, відповідно до вищезгаданих чотирьох принципів. Він поклоняється Господу як об’єкту своєї любові і дружить із тими, хто причетний до відданого служіння. Він намагається пробудити любов до Бога, що дрімає в серцях невинних, але уникає атеїстів, що глузують з самого Господнього Імені.

Вище від мадгйама-адгіка̄рı̄ перебуває уттама-адгіка̄рı̄, який все сприймає в зв’язкові з Верховним Господом. Він не вбачає різниці між теїстами та атеїстами, тому що бачить, що кожен є невід’ємною часткою Бога. Уттама-адгіка̄рı̄ добре знає, що нема різниці між високоосвіченим бра̄хман̣ою і собакою на вулиці, бо обоє вони від Господа, хоча втілені по-різному, залежно від їхньої якісно відмінної матеріальної діяльності. Він бачить, що бра̄хман̣а, бувши часткою Верховного Господа, правильно скористався із своєї невеличкої незалежності, якою його наділив Господь, тоді як духовна частка, що перебуває в тілі собаки, зловживала своєю свободою, за що її і було покарано у відповідності із законами природи, які примістили її в тіло нерозумної тварини. Незважаючи на різницю в діях бра̄хман̣и і собаки, уттама-адгіка̄рı̄ намагається робити добро обом. Подібного відданого-мудреця не вводять в оману матеріальні тіла, його приваблює духовна іскра, що перебуває всередині цих оболонок.

Ті ж, хто підробляються під уттама-адгіка̄рı̄, і, хизуючись почуттями єдності й братерства, діють на рівні тілесних взаємостосунків, насправді є облудними добродійниками. Поняття про всесвітнє братство треба сприйняти від уттама-адгіка̄рı̄, а не від убогих на розум особистостей, не здатних розпізнати ні індивідуальної душі, ні Наддуші — всюдисущої повновладної експансії Верховного Господа.

В цій мантрі сказано, що слід «розпізнавати», тобто бачити, і це означає, що треба слідувати за попереднім а̄ча̄рйею, досконалим духовним вчителем, на що і вказує слово анупаш́йаті, вжите в цьому розумінні. Паш́йаті означає «розпізнавати». Це не означає, що слід дивитись на речі нашими теперішніми очима. Внаслідок матеріальної недосконалості неозброєним оком нічого не можна побачити належним чином. Лише торкнувшись вищого джерела, тобто дослухаючись до ведичної мудрості, яку сповістив Сам Господь, можна здобути досконале бачення. Ведичні істини передаються лінією учнівської послідовності від Господа до Брахми, від Брахми до На̄ради, від На̄ради до Вйа̄си, від Вйа̄си до багатьох його учнів. Колись не було потреби записувати послання Вед, тому що люди в попередні епохи мали розвинутіший інтелект і гострішу пам’ять. Вони могли дотримувати настанов Вед, лише раз почувши їх від істинного духовного вчителя.

Нині існує чимало коментарів до явлених священних писань, більшість з яких уклали особистості, котрі не належать до ланцюга учнівської послідовності, що йде від Ш́рı̄ли Вйа̄садеви — першого вчителя ведичної мудрості. Останньою, найбільш досконалою і величною працею Ш́рı̄ли Вйа̄садеви є Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам — авторизований коментар до Веда̄нта-сӯтри. Існує також Бгаґавад-ґı̄та̄, яку повідав Сам Господь, а записав Вйа̄садева. Це найважливіші явлені священні писання, і всілякі коментарі, що суперечать засадам Ґı̄ти або Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, є неавторитетними. Веда̄нта, Веди, Бгаґавад-ґı̄та̄ і Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам цілковито узгоджуються між собою, і не варто робити якісь висновки про Веди, не отримавши настанов від представників учнівської послідовності, розпочатої Вйа̄садевою, або принаймні від тих, хто вірить в Бога-Особу та Його різноманітні енерґії.

Згідно з Бгаґавад-ґı̄тою (18.54), лише той, хто вже досяг стану звільнення, може стати уттама-адгіка̄рı̄ і бачити в кожній живій істоті свого брата. Політичні діячі, що завше переслідують якісь матеріальні цілі, позбавлені такого бачення, і якщо хтось мавпує ознаки уттама-адгіка̄рı̄, то він швидше всього служить не духовній душі, а своєму зовнішньому тілові й прагне слави та матеріальних вигод. Подібний імітатор не знає нічого про духовний світ, тоді як уттама-адгіка̄рı̄ бачить духовну душу живої істоти і служить їй, як духу. Матеріальна сторона в такий спосіб задовольняється сама по собі.

Ніхто, крім мадгйама-адгіка̄рı̄ та уттама-адгіка̄рı̄, про яких йшлось вище, не може бачити істинного духовного становища живої істоти. Живі істоти якісно єдині з Верховним Господом так само, як іскри багаття за своїми якостями мають природу вогню. Проте з кількісного погляду іскри не є багаттям, бо їхні світло й тепло не зрівняти із світлом і теплом від усього вогнища. Маха̄бга̄ґавата, великий відданий, бачить єдність усього в тому розумінні, що дивиться на все як на Господню енерґію. Між енерґією та її джерелом немає різниці і тому існує поняття їхньої єдності. Хоча тепло і світло з аналітичного погляду відмінні од вогню, слово «вогонь» без понять тепла і світла втрачає своє значення. Але, поєднані, тепло, світло і вогонь є одним і тим же.

Санскритські слова екатвам анупаш́йатах̣ цієї мантри вказують на необхідність бачити, під кутом зору явлених писань, єдність усіх живих істот. Окремі іскри Верховного Цілого майже на вісімдесят відсотків володіють відомими якостями Цілого, що в повній мірі притаманні тільки Верховному Господеві. Живі істоти є лише крихітними невід’ємними частками Верховного Цілого, і тому якості ці присутні в них дуже незначною мірою. Наведімо інший приклад: кількість солі, яка міститься в краплині океанської води, не зрівняти з сіллю усього океану, хоча з якісного погляду їхній хімічний склад однаковий.

Якби індивідуальна жива істота кількісно і якісно зрівнялась із Верховним Господом, не було б і мови про вплив на неї матеріальної енерґії. В попередніх мантрах вже обговорювалось, що жодна жива істота, включно з могутніми напівбогами, ні в чому не може перевершити Верховну Істоту, отже, слово екатвам зовсім не означає, що жива істота може зрівнятись з Верховним Господом усіма сторонами. Однак у ширшому розумінні це вказує на єдину спрямованість, подібно до того, як представники однієї родини мають спільні прагнення й потреби, або нація має спільні національні сподівання, хоча складається з численних окремих представників. Живі істоти — невід’ємні члени однієї верховної родини, отже, інтереси Верховної Істоти та її невід’ємних складових часток співпадають. Кожна жива істота є дитям Верховної Істоти. Як твердить Бгаґавад-ґı̄та̄ (14.3 – 4), всі живі створіння у всьому всесвіті, включно з птахами, плазунами, мешканцями вод, деревами тощо породжені межовою енерґією Верховного Господа і тому всі вони належать до єдиної сім’ї Верховної Істоти. В духовнім житті немає зіткнення прагнень.

Призначення живих істот — завжди відчувати радість. За своєю природою й становищем усі істоти, включно з Верховним Господом, живуть для вічної насолоди. Істоти, яких ув’язнено в тимчасовому матеріальному житлі, постійно шукають насолод, але, на жаль, не там, де треба. Поза цим матеріальним світом існує духовний світ, де Верховний Господь насолоджується разом зі Своїми незліченними наближеними. Цей рівень буття зовсім позбавлений матеріальних якостей і тому його називають нірґун̣а. На рівні нірґун̣и ніколи не трапляється сутичок за об’єкти насолод. В матеріальному ж світі між окремими індивідами точиться постійне суперництво, тому що вони відійшли від справжнього осереддя всієї насолоди. Справжнім центром насолод є Верховний Господь, центральна постать незрівнянного духовного ра̄са-танцю. Нашим призначенням є приєднатись до Нього і втішатись життям у спільнім трансцендентнім устремлінні, без жодних сутичок. Це і є вищою реалізацією духовних прагнень й тільки-но досягнуто такої досконалої форми єдності, щезають самі поняття про смуток та оману.

Безбожна цивілізація постає із ма̄йі, ілюзії, і горе є наслідком такої цивілізації. Богопротивне суспільство, хрещеними батьками якого є сучасні політики, завжди сповнене тривог — таким є закон природи. Як сказано в Бгаґавад-ґı̄ті (7.14), ніхто, окрім тих, хто з покорою схилився до лотосних стіп Верховного Господа, не в змозі подолати суворих законів природи. І тому, якщо ми воліємо позбутися всіляких ілюзій і тривог й об’єднати наші інтереси в єдине устремління — ми повинні узгодити всю свою діяльність з Божим задумом.

Плоди нашої діяльності треба використовувати на служіння Господній справі, а не якимсь іншим цілям. Лише завдяки служінню задуму Господа, ми можемо відчути спільну спрямованість а̄тма-бгӯти. Устремління а̄тма-бгӯта, про яке йде мова в цій мантрі, та становище брахма-бгӯти, що згадується в Бгаґавад-ґı̄ті (18.54), тотожні. Верховна а̄тма̄, тобто душа — це Сам Господь, а жива істота — це крихітна а̄тма̄. Верховна а̄тма̄, або Парама̄тма̄, Сама підтримує всі крихітні індивідуальні істоти, тому що Верховний Господь бажає насолоджуватись їхньою любов’ю. Батько помножив Себе у Своїх дітях й опікується ними, щоб тішитись ними. Якщо діти покірні батьковій волі, в сім’ї панує приємна атмосфера вдоволення й сімейні справи погідливо плинуть. Саме така трансцендентна злагода править в абсолютній сім’ї Парабрахмана, верховного духу.

Парабрахман, як і окремі істоти, є особистість. Ані Господь, ані живі істоти не є чимсь безособистісним. Трансцендентні особистості сповнені трансцендентного щастя, знання і вічного життя. Таким є стан вічного духовного існування й тільки-но жива істота досягає цього трансцендентного стану, вона одразу ж впокоряється лотосним стопам Верховної Істоти, Ш́рı̄ Кр̣шн̣и. Але такі маха̄тми, великі душі, трапляються дуже рідко, бо подібного трансцендентного усвідомлення можна досягти лише після численних народжень (Б.-ґ. 7.19). Однак для того, хто досяг його, більше нема ніякої омани, ніяких злигоднів й страждань матеріального існування — ні смерті, ні народження, що ми їх зазнаємо за нашого теперішнього життя. Саме про це оповідає сьома мантра Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Цей опис трансцендентної й вічної форми Абсолютного Бога-Особи вказує на те, що Верховний Господь не є чимсь безформним. Він має Своє трансцендентне тіло, котре цілком відмінне від земних форм. Тіла живих істот цього світу створює матеріальна природа і вони діють на зразок якогось механізму. Фізіологічна та анатомічна структура матеріального тіла передбачає певну механічну будову: воно має судини й т. ін., тоді як у трансцендентнім тілі Верховного Господа нічого подібного до судин немає. Тут сказано, що Він невтілений, і це означає, що між Його тілом й душею немає різниці. Він не приймає тіло згідно з законами природи, як це відбувається з нами. В матеріальному розумінні тілесного існування душа відрізняється од грубого тіла й тонкого розуму. Однак Верховний Господь вище від подібних розрізнень. Між тілом Господа та Його розумом немає різниці. Він — Всеосяжне Ціле, Він Сам, Його розум й тіло — це єдине Ціле.

В Брахма-сам̇гіті тіло Верховного Господа описане подібним же чином. Він змальований там як сач-чід-а̄нанда-віґраха, або вічна форма, що уособлює в собі все трансцендентне буття, знання і блаженство. В ведичній літературі сказано, що Його тіло зовсім виняткове і тому Його інколи й описують як безформного. Така безформність означає, що Його тіло геть відмінне од нашого і що Він не має форми, яку ми могли б сприймати. Далі в Брахма-сам̇гіті сказано, що Господь може робити все, що завгодно будь-якою частиною Свого тіла. Там сказано, що за допомогою кожної частини Свого тіла, рукою, наприклад, Він може виконувати роботу інших органів чуття. Тобто, Господь може ходити за допомогою рук, брати предмети ногами, бачити Своїми руками й стопами, приймати їжу очима тощо. В ш́руті-мантрах сказано також, що хоча в Господа і немає рук та ніг, подібних до наших, Він, однак, має такі руки й ноги, за допомогою яких Він може пересуватись швидше від усіх й приймати все, що ми Йому запропонуємо. В даній мантрі слова «всемогутній» та інші підтверджують усі ці положення.

Форма Господа — арча̄-віґраха — яку встановлюють для поклоніння в храмах авторитетні а̄ча̄рйі, що усвідомили Господа так, як про те сказано в сьомій мантрі, також нічим не відрізняється од первинної форми Господа. Первинною формою Господа є Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, і Ш́рı̄ Кр̣шн̣а поширює Себе в незліченній кількості форм, таких, як Баладева, Ра̄ма, Нр̣сім̇га, Вара̄ха тощо. Всі ці форми є одним й тим же самим єдиним Верховним Богом-Особою.

Подібно до цього, арча̄-віґраха, що їй поклоняються в храмах, також є формою, виявом Господа. Вшановуючи арча̄-віґраху, можна одразу ж наблизитись до Господа, який безперечно приймає служіння відданих через Свою всемогутню енерґію. Арча̄-віґраха Господа являється на прохання а̄ча̄рйів, святих вчителів, і діє так само незбагненно, як і Сам Господь завдяки Своїй могутній енерґії.

Недалекі люди, які нічого не знають про Ш́рı̄ Īш́опанішад та інші ш́руті-мантри, вважають, що ш́рı̄-віґраху, якій поклоняються чисті віддані, створено із матеріальних елементів. Ця форма, можливо, і здається матеріальною в недосконалих очах невігласів або на погляд каніш́тга-адгіка̄рı̄, але такі люди не розуміють, що Господь, усемогутній і всевідаючий, за Своїм бажанням може перетворювати матерію в дух і дух в матерію.

В Бгаґавад-ґı̄ті (9.11 – 12) Господь жалкує з приводу падшого стану людей із вбогим запасом знань, які вважають Його тіло матеріальним лише тому, що Він прийшов у цей світ наче звичайна людина. Таким необізнаним людям не збагнути Господньої всемогутності. Господь не проявляє Себе повністю і перед спекулятивними мислителями. Його можна усвідомлювати лише в міру відданості Йому. Падший стан живих істот є наслідком того, що вони геть забули свої взаємостосунки з Богом.

У цій мантрі, як і в багатьох інших ведичних мантрах, виразно сказано, що Господь споконвіку наділяє живих істот усім необхідним. Жива істота щось бажає — і Господь задовольняє її бажання, відповідно до кваліфікації істоти. Якщо людина захоче стати суддею, то потрібно, щоб вона мала не тільки необхідну на те кваліфікацію, але й дозвіл вищого начальства, яке може вповноважити її на це. Щоб посісти якусь посаду, самої кваліфікації замало. На посаду призначають виключно з авторитетного дозволу вищого начальства. Подібним же чином Господь дарує блага живим істотам залежно від їхньої кваліфікації. Іншими словами, вони винагороджуються згідно із законом карми. Самих заслуг не досить, щоб отримати бажане призначення, потрібна ще й Господня ласка.

Жива істота звичайно не знає, для чого треба розвивати певні якості і чого треба просити у Господа. Лише усвідомивши своє одвічне природне становище, вона починає шукати трансцендентного товариства Господа, щоб здійснювати трансцендентне любовне служіння Йому. Але, на жаль, живі істоти, перебуваючи під впливом матеріальної природи, просять зовсім іншого, і їхнє мислення описане в Бгаґавад-ґı̄ті (2.41) як спотворене й розгалужене. Духовний розум єдиний, це його протилежність виявляється в численних різновидах. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам стверджується, що люди, зачаровані тимчасовою красою зовнішньої енерґії, забувають про справжню мету життя — про повернення назад до Бога. Забувши це, вони намагаються навести лад у своєму житті за допомогою різних планів і програм, хоча все це подібне до пережовування раніше пережованого. І все ж таки Господь настільки милостивий, що, не втручаючись, дозволяє забудькуватим живим істотам діяти подібним чином. Якщо людина захоче потрапити в пекло, Господь не втручається й дозволяє їй це, а якщо людина захоче повернутись додому, назад до Бога, Господь допоможе їй.

Бог тут описаний як парібгӯх̣, найвизначніший з-поміж усіх. Ніхто не може перевершити Його або зрівнятись з Ним. Усіх інших живих істот змальовано як жебраків, що просять у Господа якихось благ, і Господь наділяє їх бажаним. Якби живі істоти були такими ж могутніми, всесильними й усевідаючими, як і Господь — вони не мали б потреби жебрати у Нього навіть так званого «звільнення». Справжнє ж звільнення означає повернення назад до Бога. Звільнення, як його розуміють імперсоналісти, є фантазією, а жебрання почуттєвого задоволення триватиме вічно, доки жива істота не відродить своїх духовних чуттів, своєї духовної свідомості і не реалізує своє природне становище.

Самодостатнім є лише Верховний Господь. З’явившись 5 000 років тому, Господь Кр̣шн̣а у різноманітній діяльності повністю виявив Свою природу Бога-Особи. В дитинстві Він убив багатьох могутніх демонів. І Він не набував цієї Своєї надзвичайної сили за допомогою якихось зовнішніх заходів. Він підняв пагорб Ґовардгана, ніколи до того не бувши важкоатлетом. Він танцював з ґопı̄, зовсім не зважаючи на соціальні обмеження й на можливі дорікання. І хоча ґопı̄ наближались до Нього в запалі кохання, стосунки їхні з Господом Кр̣шн̣ою були об’єктом поклоніння навіть для Господа Чаітанйі, який був строгим саннйа̄сı̄ й неухильно дотримувався суворих дисциплінарних правил. Ш́рı̄ Īш́опанішад змальовує Господа як ш́удгам і апа̄па-віддгам, тобто як всеочищувального й того, хто запобігає. Господь «антисептичний» в тому розумінні, що від Його дотику навіть нечисте стає чистим. Слово «той, хто запобігає» вказує на запобіжну силу спілкування з Ним. Як згадується в Бгаґавад-ґı̄ті (9.30 – 31), відданий спочатку може бути судура̄ча̄ра, тобто діяти не завжди належним чином, але його слід вважати чистим, бо він стоїть на правильнім шляху. І це завдяки всеочищувальній, запобіжній природі спілкування з Господом.

Господь є апа̄па-відгам також тому, що гріх не може заторкнути Його. І навіть якщо Його дії здаються нам гріховними, вони всі є благо, тому що Господь не підлягає гріху ні за яких обставин. Він завжди залишається ш́уддгам — чистим і тому Його часто порівнюють із сонцем. Сонце залишається чистим, осушуючи навіть найбрудніші закутки землі. Справді, воно очищує бридкі речі за допомогою своєї стерилізуючої сили. Якщо ж сонце, яке є матеріальним об’єктом, настільки могутнє, то чи можна збагнути силу і чистоту всемогутнього Господа!

У цій мантрі пропонується порівняльний аналіз відйі й авідйі. Авідйа̄, невігластво, безсумнівно, небезпечне, але ще небезпечнішим є помилкове, оманне знання. В наші часи ця мантра Ш́рı̄ Īш́опанішад більш актуальна, ніж будь-коли досі. Сучасна цивілізація досягла значних успіхів в галузі масової освіти, але люди стали від цього ще більш нещасними, ніж будь-коли, тому що загострення уваги на матеріальному проґресі призвело до втрати смаку до духовної, найголовнішої сторони життя.

Що ж стосується відйі, то в першій мантрі напрочуд ясно з’ясовано, що Господь є володарем усього й забуття цього є невіглаством. Чим більше людина забуває цю істину, тим глибше вона занурюється в пітьму. В цьому розумінні безбожна цивілізація, скерована до так званого «підвищення загальноосвітнього рівня», куди небезпечніша, ніж цивілізація, де народ у своєму загалі менш освічений.

З-поміж людей різних класів — кармі, джн̃а̄ні та йоґів — кармі є тими, хто діє задля задоволення своїх почуттів. Майже 99,9 відсотків людей у сучасному суспільстві діють заради почуттєвого задоволення під прапорами індустріалізації, економічного розвитку, альтруїзму, політичної активності тощо. Однак усю подібну діяльність тим чи іншим чином засновано на прагненні до чуттєвого задоволення і діяльність така не має жодного зв’язку із свідомістю Бога, яку було описано в першій мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Мовою Бгаґавад-ґı̄ти (7.15), люди, що занурені у брутальне задоволенням почуттів, є віслюками, мӯдгами. Як і віслюк — уособлення тупості — вони перебувають у пітьмі. Ті, хто безглуздо вганяє за почуттєвою втіхою, згідно з присудом Ш́рı̄ Īш́опанішад, поклоняються авідйі. Але ті, хто бере на себе роль сприяти розвиткові подібної цивілізації во ім’я «поліпшення освітнього процесу», завдають ще більшої шкоди, ніж шукачі брутальних втіх. Розвиток науки та освіти, здійснюваний невіруючими, є настільки ж небезпечним, як коштовний камінь на каптурі кобри. Кобра, прикрашена самоцвітом, так само небезпечна, як і звичайна.

В Харі-бгакті-судгодайі розвиток освіти, здійснюваний безбожниками, порівнюється з прикрасами на мертвому тілі. В Індії, як і в багатьох інших країнах, поширений звичай нести на чолі похоронної процесії прикрашене мертве тіло. Це тішить родичів померлого, які оплакують його. Подібно до цього діяльність апологетів сучасної цивілізації нагадує спроби перелатування вбогої одежини з метою приховати вічні злидні матеріального існування. Всі такі дії спрямовано на задоволення почуттів, однак над чуттями стоїть розум, над розумом — інтелект, а ще вище перебуває душа. Отже, метою справжньої освіти мусить стати самоусвідомлення, пізнання і виявлення духовних вартостей душі. Будь-яка освіта, що не ставить собі за мету духовне усвідомлення, є авідйею, незнанням, а плекання авідйі заводить людей до найтемніших нетрів невігластва.

Згідно з Ведами, «просвітителі», які самі перебувають у омані, відомі як: 1) веда-ва̄да-рати, 2) ма̄йайа̄пахр̣та-джн̃а̄на, 3) а̄сурам бга̄вам і 4) нара̄дгами. Вчені веда-ва̄да-рата вдають із себе великих знавців ведичної літератури, але, на жаль, вони повністю відхилились од мети Вед. В Бгаґавад-ґı̄ті (15.18 – 20) сказано, що метою Вед є пізнати Бога-Особу, однак Він ніяк не цікавить веда-ва̄да-рат. Навпаки, їх причаровують плоди кармічної діяльності: досягнення райських планет тощо.

Як стверджується в першій мантрі, ми мусимо знати про те, що Бог-Особа є володарем усього, і ми повинні вдовольнятися тією часткою, яку нам виділено на задоволення наших життєвих потреб. Уся ведична література покликана розбудити в забудькуватій живій істоті свідомість Бога. До цієї ж мети різними способами спрямовують нерозумне людство всі інші святі писання світу. Отже, кінцева мета всіх релігій полягає в тому, щоб привести кожного назад до Бога.

Однак ті, кого називають веда-ва̄да-ратами, не усвідомлюють значення Вед, а натомість переконані в тому, що такі бічні положення Вед, як досягнення небесного блаженства й почуттєвого задоволення — хтиве прагнення яких насамперед і є причиною матеріального рабства — є кінцевою метою Вед. Своїми недолугими тлумаченнями Вед вони вводять в оману інших. Інколи вони навіть ганять Пура̄н̣и, які насправді є достовірними, призначеними для світських людей поясненнями Вед. Веда-ва̄да-рати дають власні пояснення Ведам, нехтуючи авторитетом великих вчителів (а̄ча̄рйів). Їм властиво висувати з-поміж себе якусь безпринципну особистість і хизуватися нею, як провідним авторитетом у галузі ведичного знання.

В наведеній вище мантрі таких людей особливо засуджено дуже влучним словом відйа̄-рата. Відйа̄ означає веда, а що Веда є джерелом знань, а рата означає «той, хто вивчає», то відйа̄-рата вказує на того, хто вивчає Веди. Тут засуджуються ці так звані «відйа̄-рати», які не хочуть слідувати стопами а̄ча̄рйів, і тому не знають справжньої мети Вед. Подібні веда-ва̄да-рати звикли відшукувати в кожному слові Вед ті значення, що відповідають їхнім власним цілям. Вони не розуміють, що ведична література не є звичайним зібранням книг і що її можна пізнати тільки через ланцюг учнівської послідовності й ніяким іншим способом.

Щоб зрозуміти трансцендентне послання Вед, слід наблизитись до справжнього духовного вчителя, — такою є вказівка Кат̣га Упанішади. Однак веда-ва̄да-рати мають своїх власних а̄ча̄рйів, не причетних до лінії трансцендентної учнівської послідовності. Таким чином, хибно трактуючи ведичну літературу, вони все глибше занурюються в найтемніше невігластво. Їхнє неуцтво ще непроглядніше, ніж невігластво тих, хто взагалі нічого не знає про Веди.

До класу ма̄йайа̄пахр̣та-джн̃а̄н̣а належать самозвані «боги». Такі люди вважають, що вони, власне, і є Богом, і що немає потреби поклонятись якомусь іншому Богові. Вони можуть створити культ звичайної людини, особливо багатої, але ніколи не схиляться перед Богом-Особою. Подібним людям, котрі не здатні визнати власної нерозсудливості, ніколи не спадає на думку суперечливість становища «бога», що піймавсь у пастку ілюзії. Якби Бог потрапив у тенета ілюзії, це означало б, що омана є сильнішою од Бога. Такі люди багато говорять про Божу всемогутність, але вони не замислюються над тим, що в такому разі ілюзії було б не під силу подолати Бога. Доморощені «боги» не можуть чітко відповісти на всі ці питання, вони просто втішаються тим, що самі стали «богом».

В тринадцятій главі Бгаґавад-ґı̄ти (13.8 – 12) знаходимо практичні поради, які скеровують на шлях розвитку знання:

Ці вісімнадцять положень складають систему поступового підняття, дотримуючись якої, можна розвинути в собі справжнє знання. Всі інші методи, котрі не входять до цієї системи, належать до категорії незнання. Ш́рı̄ла Бгактівı̄нода Т̣га̄кура, видатний а̄ча̄рйа, зауважив якось, що будь-які форми матеріального знання просто є зовнішніми рисами ілюзорної енерґії, і що людина, плекаючи подібні знання, є не ліпшою од віслюка. Цю ж саму думку знаходимо і в Ш́рı̄ Īш́опанішад. Розвиваючи матеріалістичне знання, сучасна людина перетворюється на віслюка. Деякі політики-матеріалісти, що увібрались у шата псевдодуховності, відкрито засуджують систему сучасної цивілізації і називають її сатанинською, але, на жаль, вони зовсім не дбають про розвій істинного знання, описаного в Бгаґавад-ґı̄ті. Отже, вони безсилі якось зарадити пекельному становищеві.

Структура сучасного суспільства дозволяє навіть дітям вважати себе самодостатніми і не шанувати старших. Внаслідок неправильної системи освіти в наших університетах молодь усього світу спроможна викликати в старшого покоління хіба що головний біль. Тому Ш́рı̄ Īш́опанішад рішуче застерігає від поширення неуцтва, яке цілком відрізняється від плекання знання. Університети стали, так би мовити, лише центрами невігластва; відповідно, вчені розробляють винаходи новітньої смертоносної зброї, призначеної на знищення сусідніх країн.

Студентам сучасних університетів не дають жодного уявлення ані про принципи брахмачарйі, що впорядковують життя, ані про духовне життя взагалі. Вони не ймуть ніякої віри жодній настанові священних писань. Принципи релігії викладаються лише задля імені і слави, а не заради того, щоб дотримувати їх на практиці. Через те ворожнеча присутня не лише в соціальній і політичній сферах, але й у галузі релігії.

В різних частинах земної кулі поширився націоналізм і шовінізм, що є наслідком плекання незнання в масах людей. Ніхто не зважає не те, що наша крихітна Земля — лише грудка матерії, яка плаває в безмежному просторі серед безлічі інших грудок. У порівнянні з космічним безкраєм ці матеріальні грудочки подібні до часток пилу в повітрі. З Божої ласки всі ці грудки речовини створено довершеними і тому вони досконало споряджені всім необхідним на те, щоб плинути у просторі. Пілоти космічних кораблів дуже пишаються своїми досягненнями, але вони не зважають на пілота більших, гігантських космічних кораблів, які називають планетами.

Простір заповнюють безліч сонць і планетних систем, але ми, найдрібніші невід’ємні частки Верховного Господа, крихітні створіння, намагаємось заволодіти ними й панувати на них, повторно народжуючись і помираючи, але більшість наших планів руйнує старість і смерть. Тривалість людського життя повинна складати 100 років, але поступово воно скорочується до 20 – 30 років. Внаслідок поширення неуцтва, обдурені люди утворили на планеті свої національні угрупування, намагаючись ухопити якомога більше насолод впродовж свого коротенького віку. Ці сліпці будують різноманітні плани, як краще розмежуватися з сусідами й процвітати на «своєму» клаптикові землі. Зрештою, все це безглуздо. Прагнучи цього, одна країна стає причиною тривог для іншої і понад 50 відсотків національної енерґії присвячується на оборону і таким чином втрачається. І хоча ніхто не дбає про розвиток справжнього знання, всі оманно пишаються тим, що досягли значного проґресу в сферах як матеріального, так і духовного пізнання.

Ш́рı̄ Īш́опанішад застерігає нас від такої хибної системи освіти, а Бгаґавад-ґı̄та̄ наставляє, як саме розвивати справжнє знання. Дана мантра містить вказівку на те, що вчитись знанню, відйі, треба лише від дгı̄ри. Дгı̄ра означає «непотривожимий», тобто той, кого не турбує матеріальна ілюзія. Ніхто не може залишатись врівноваженим, якщо він не досяг стадії довершеного духовного усвідомлення, стану, в якому людина вже нічого не жадає й не жалкує ні за чим. Дгı̄ра усвідомив, що матеріальне тіло і розум, які він випадково отримав внаслідок свого зв’язку з матерією, є лише сторонні елементи, і тому він просто намагається здобути найбільшу вигоду з невдалої угоди.

Для духовної істоти зв’язок із матеріальним тілом і розумом є поганою угодою. Матеріальний світ мертвий, лише в духовному світі жива істота може виконувати свої справжні функції. Цей мертвий світ здається живим доти, доки духовні іскри маніпулюють мертвими згустками матерії. По суті саме вони, живі істоти — невід’ємні частки Верховної Живої Істоти — рухають увесь всесвіт. Дгı̄рами є ті, хто прийшов до усвідомлення цих істин, почувши про них від вищих авторитетів. Дгı̄ри реалізують це знання, дотримуючись принципів, що впорядковують життя.

Щоб стати на шлях такого впорядкованого способу життя, треба знайти притулок у справжнього духовного вчителя. Трансцендентне послання приходить до учня через духовного вчителя за умови, що учень дотримується засад, що впорядковують його життя, — воно не прийде ризикованим шляхом неуцької освіти. Стати дгı̄рою можна лише смиренно слухаючи послання Бога-Особи. Досконалому учневі слід уподібнитись Арджуні, а духовному вчителеві — Самому Господеві. Таким є спосіб набування відйі (знань) від завжди врівноваженого дгı̄ри.

Адгı̄ра̄, той, хто не вчився у дгіри, не може бути провідником і давати настанови. Сучасні політичні діячі, які виставляють себе дгı̄рами, насправді є адгı̄рами, і від них неможливо сподіватися досконалого знання. Вони просто очікують на винагороду, що приходить до них у вигляді грошей. Отже, чи здатні вони повести народні маси по шляху правильного самоусвідомлення? Тому, щоб здобути справжню освіту, треба смиренно слухати дгı̄ру.

Від сотворіння матеріального світу всі прагнуть жити вічно, але закони природи невблаганні — всіх торкнеться рука смерті. Справді, хто хоче помирати? Нікому не хочеться ставати старим чи кволим. Однак закони природи нікому не прищеплюють імунітету від смерті, старості або хвороб. Також ніякі досягнення в сфері матеріального пізнання не вирішать цих проблем. Матеріалістична наука може винайти атомну зброю, щоб прискорити прихід смерті, але вона не може відшукати нічого, що захистило б людину від жорстоких пазурів хвороб, старості та смерті.

З Пура̄н̣ ми можемо довідатись про діяльність Хіран̣йакаш́іпу, царя, дуже передового з матеріалістичного погляду. Він бажав, опираючись на силу свого пагубного знання і матеріальні надбання, перемогти смерть і заради цього заглибився у медитацію й удався до аскез настільки суворих, що жителі всіх планетних систем були стурбовані його містичною силою. Він примусив спуститись до себе творця всесвіту, напівбога Брахму, й відтак попрохав благословення амара, яке робить людину безсмертною. Брахма̄ відповів, що не може дарувати йому це благословення, тому що навіть він сам, творець матеріального світу, управитель всіх планет, не є амарою. Як сказано в Бгаґавад-ґı̄ті (8.17), тривалість життя Брахми дуже велика, але це зовсім не означає, що він не мусить вмерти.

Хіран̣йа означає «золото», а каш́іпу — «м’яке ліжко». Цей добродій цікавився двома речами — жінками й багатством, і бажав, ставши «безсмертним», вічно насолоджуватись ними. Сподіваючись все ж таки здійснити своє бажання бути амарою, він вирішив добитися цього від Брахми кружним шляхом. Брахма̄ сказав, що не може дарувати йому безсмертя, і тоді Хіран̣йакаш́іпу попросив благословення на те, щоб його не могла вбити жодна жива істота з-поміж 8 400 000 видів живих істот, що існують — ні людина, ні тварина, ні напівбог і щоб його не могла вразити ніяка зброя ні на землі, ні у воді, ні в повітрі. Хіран̣йакаш́іпу, таким чином, нерозсудливо вважав, що, уживши всіх можливих пересторог, він врятується од смерті. Однак, зрештою, хоча Брахма̄ і дарував йому всі ці благословення, Хіран̣йакаш́іпу було убито, і вбив його Сам Бог-Особа в образі Нр̣сім̇ги, людино-лева, без ніякої зброї, бо Господь зробив це за допомогою Своїх нігтів. Й убито його було не на землі, не у воді, не в повітрі — Хіран̣йакаш́іпу був убитий на колінах цієї дивовижної живої істоти, яку він навіть не міг собі уявити.

Суть сказаного полягає в тому, що навіть Хіран̣йакаш́іпу, наймогутніший з матеріалістів, не зміг стати безсмертним, хоча і будував різноманітні плани. Чого ж тоді можуть досягти мізерні хіран̣йакаш́іпу сьогодення, плани котрих ламаються щомиті?

Ш́рı̄ Īш́опанішад наставляє нас не вдаватись до таких пристрасних спроб перемогти в боротьбі за існування. Всі запекло борються за існування, але закони матеріальної природи настільки суворі й точні, що не допустять, щоб хтось подолав їх. Щоб досягти вічного життя, людина повинна бути готовою повернутись назад до Бога.

Шлях повернення до Бога — це особливе знання, якого слід набути з явлених ведичних писань, якими є Упанішади, Веда̄нта-сӯтра, Бгаґавад-ґı̄та̄, Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам тощо. Лише звернувшись до цієї священної літератури й оволодівши трансцендентальним знанням, можна стати щасливим в цьому житті і, залишивши матеріальне тіло, досягти сповненого радості вічного життя. Обумовлена жива істота забула про свої вічні стосунки з Богом й помилково вважає, що немає нічого вищого за її тимчасову батьківщину. Щоб нагадати забудькуватим живим істотам, що їх домівка не тут, у цьому матеріальному світі, Господь милостиво явив вищезгадані священні писання в Індії, а інші писання — в інших країнах. Жива істота духовна по своїй суті і вона може стати щасливою лише повернувшись до Бога, до своєї духовної домівки.

Для того, щоб здійснити цю місію — допомогти живим істотам повернутись до Бога, Бог-Особа посилає із Свого царства Своїх вірних слуг, а інколи, щоб виконати цю справу, Господь приходить Сам. Всі живі істоти є Його улюбленими дітьми, Його невід’ємними частками, і тому Бог, вбачаючи наші страждання, яких ми зазнаємо в матеріальному оточенні, засмучується навіть більше, ніж ми самі. Злигодні матеріального світу служать на те, щоб посередньо нагадувати нам про нашу несумісність з мертвою матерією. Розсудливим живим істотам такі нагадування звичайно йдуть на користь й вони починають плекати відйу, трансцендентальне знання. Людська форма життя дає найсприятливішу можливість до поглиблення духовних знань і людина, яка не скористовується з такої можливості, зветься нара̄дгамою — нижчою серед людських істот.

Шлях авідйі, тобто розвитку матеріалістичного знання, скерованого на задоволення почуттів — це шлях повторюваних народження і смерті. Жива істота духовна за своєю природою, і тому для неї немає ні народження, ні смерті. Народження та смерть стосуються зовнішньої оболонки душі — тіла. Смерть порівнюють зі скиданням, а народження — з одяганням зовнішнього вбрання. Нерозумні живі істоти, поглинуті плеканням авідйі, пагубного знання, не усвідомлюють свого жахливого становища. Зачаровані красою ілюзорної енерґії, вони знову й знову проходять цим колом, не здатні скористатися з уроків, що їх завдають закони природи.

Необхідно, щоб людська істота плекала відйу, трансцендентальне знання. Від почуттєвих же насолод у таких хворобливих матеріальних умовах треба утримуватися наскільки це можливо. Необмежена почуттєва втіха за цього тілесного стану є шляхом невігластва та смерті. Живі істоти наділено чуттями, але ці чуття — духовні, кожна жива істота в своїй первинній духовній формі має повний набір чуттів, але зараз всі вони покриті тілом та розумом і діють на матеріальному рівні. Діяльність матеріальних чуттів є спотвореним відображенням духовних почуттєвих розваг. Духовна душа за свого хворобливого стану перебуває під покривом матерії і занурена в матеріальну діяльність. Зазнати справжньої почуттєвої втіхи можливо лише по тому, як душа одужає після хвороби матеріалізму. Чисті почуттєві насолоди можливі тільки в нашій справжній духовній формі, вільній од будь-якої матеріальної скверни. Метою людського життя повинна бути не спотворена почуттєва втіха; слід прагнути вилікуватись від матеріальної хвороби. Загострення перебігу матеріальної хвороби є ознака не знання, а розвитку авідйі, невігластва.

Не треба підвищувати жар від 38 до 42 градусів, радше, щоб почуватися добре, треба привести температуру до норми — 36,6 градусів. Позбутися цієї матеріальної лихоманки — головна мета людського життя. Сучасна матеріалістична цивілізація має намір підвищувати жар матеріальної лихоманки, живлячи її тепер атомною енерґією — і ось температура вже сягнула позначки в 42 градуси. Тимчасом короткозорі політики ремствують, що кожної миті світ може піти до пекла. До таких наслідків призводить згубне матеріалістичне знання, яке нехтує найголовнішим у житті — плеканням знання духовного. Ш́рı̄ Īш́опанішад застерігає нас тут, що ми не повинні йти цим небезпечним шляхом, що веде до смерті. Навпаки, ми повинні розвивати й плекати духовне знання й відтак ми можемо стати недосяжними для жорстоких кігтів смерті.

Це зовсім не означає, що не треба дбати про підтримування тіла. Річ не в тому, щоб повністю припинити діяльність, як не йдеться про те, щоб задля зцілення знизити температуру тіла до нуля. Ми вже намагались проілюструвати суть сказаного висловом: «Найкращим чином скористатись з поганої угоди». Щоб плекати духовне знання, необхідна поміч цього тіла й розуму, отже, щоб досягнути вищої мети, нам треба дбати про них. Слід підтримувати нормальну температуру тіла, і всі видатні мудреці й святі Індії йдуть шляхом гармонійного розвитку духовного й матеріального знання. Вони ніколи не віддають свій людський інтелект на поталу хворобливим матеріальним емоціям.

Веди вказують, як треба впорядкувати хворобливу діяльність людини, яку заражено прагненнями до почуттєвих втіх, скерувавши її на досягнення звільнення. Ведична система пропонує релігію, економічний розвиток, почуттєву втіху й звільнення, проте в наш час ніхто не цікавиться ні релігією, ні звільненням. Почуттєва втіха — єдине, що всі мають своєю метою, і вони будують плани економічного розвитку, щоб здійснити це.

Введені в оману люди думають, що релігію треба підтримувати лише для того, щоб вона сприяла економічному розвиткові, необхідному для чуттєвого задоволення. Таким чином, певна система релігійної обрядності існує лише на те, щоб забезпечити почуттєве задоволення й після смерті — в раю. Однак звільнення означає зовсім не це. Насправді шлях релігії призначений для самореалізації, а економічний розвиток необхідний лише для підтримування тіла в нормальному, здоровому стані. Щоб успішно розвивати відйу, істинне знання, яке є метою життя, людина мусить провадити здоровий спосіб життя і мати тверезий розум. Людське життя призначене не для ослячої роботи та плекання авідйі задля почуттєвого задоволення.

Шлях відйі найбільш досконало представлений в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, який закликає людську істоту використати своє життя на дослідження Абсолютної Істини. Абсолютну Істину усвідомлюють крок за кроком: спочатку Її осягають як Брахмана, потім — як Парама̄тму і зрештою — як Бгаґава̄на, Бога-Особу. Абсолютну Істину може пізнати людина, яка має широту поглядів, досягла знання та відречення і дотримується вісімнадцяти принципів Бгаґавад-ґı̄ти, що наведені в поясненнях до 10-ї мантри. Осереддям цих вісімнадцяти принципів є трансцендентне віддане служіння Богу-Особі. Īш́опанішад заохочує людей всіх класів навчатись мистецтву відданого служіння Господеві.

Прямий шлях, що приводить до мети відйї, описує Шріла Рупа Госвамі у своїй книзі «Бгакті-расамріта-сіндгу», яку ми переклали на англійську під назвою «Нектар відданості». У «Шрімад-Бгаґаватам» (1.2.14) шлях відйї коротко описаний такими словами:

«Тому потрібно, зосередивши всю свою увагу, постійно слухати про Верховного Господа, прославляти, пам’ятати Його й поклонятися Йому, захиснику відданих».

Доки релігію, економічний розвиток і почуттєві задоволення не буде скеровано на досягнення відданого служіння Господу, вони, як про це сказано в дальших мантрах Ш́рı̄ Īш́опанішад, є лише різновидами невігластва, згубного знання.

Санскритське слово асамбгӯті вживають стосовно тих, хто позбавлений самостійного існування. Самбгӯті — це повністю незалежний Абсолютний Бог-Особа. В Бгаґавад-ґı̄ті (10.2) Абсолютний Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, констатує:

«Я є першоджерелом сили, якою вповноважені напівбоги, великі мудреці й містики. Їхня могутність, якою Я наділяю їх, обмежена, і тому їм дуже важко збагнути, як Я, завдяки Своїй внутрішній потенції, являюсь у людській подобі в цей світ».

Усі філософи й видатні р̣ші, містики, покладаючись на обмежену силу свого розуму, намагаються розмежувати Абсолютне й відносне. Це може допомогти їм досягти лише стадії заперечення відносності, без реалізації жодної позитивної риси Абсолюту. Шляхом заперечення неможливо цілком з’ясувати, що таке Абсолют. Такі заперечливі визначення приводять до створення власних ідей і уявлення, що Абсолют має бути безформним і позбавленим якостей. Подібні заперечення являють собою лише протилежності відносним формам і якостям і тому самі є відносними. Намагаючись таким чином збагнути Абсолют, найбільше, чого можна досягнути — це безособистісного сяєва Бога, що відоме як Брахман, але Бгаґава̄н, Бог-Особа, залишиться недосяжним.

Спекулятивні мислителі не відають, що Кр̣шн̣а — це Абсолютний Бог-Особа, що безособистісний Брахман — це сліпуче палання Його трансцендентного тіла, а Парама̄тма̄, Наддуша — це Його поширення, яке пронизує все. Не знають вони також того, що тіло Кр̣шн̣и має Свою вічну форму, трансцендентними якостями якої є вічне щастя і знання. Підлеглі Йому напівбоги й видатні мудреці помилково вважають Його за могутнього напівбога, а сяєво Брахмана — за вершину пізнання Абсолютної Істини. Але віддані Кр̣шн̣и, які схиляються перед Ним з неподільною любов’ю, знають, що Він є Абсолютною Особою, і що все походить із Нього. Чисті віддані безперервно з любов’ю служать Кр̣шн̣і, усвідомлюючи Його як першоджерело всього сущого.

В Бгаґавад-ґı̄ті (7.20,23) сказано також, що лише сліпці, які керуються нестримними потягами своїх чуттів, поклоняються напівбогам задля вирішення своїх тимчасових проблем. Тимчасове полегшення, дароване якимось великим напівбогом, влаштовує лише неуків. Жива істота залежить від матеріальної природи, і, отже, мусить повністю звільнитись з матеріального рабства, віднайти остаточну свободу духовного світу, де править вічне блаженне життя та знання.

Śrī Īśopaniṣad therefore instructs that we should not seek temporary relief of our difficulties by worshiping the dependent demigods, who can bestow only temporary benefit. Rather, we must worship the Absolute Personality of Godhead, Kṛṣṇa, who is all-attractive and who can bestow upon us complete freedom from material bondage by taking us back home, back to Godhead.

В Бгаґавад-ґı̄ті (7.23) сказано також, що шанувальники напівбогів зможуть потрапити на планети напівбогів. Ті, що поклоняються Місяцю, зможуть піти на Місяць, а ті, що поклоняються богові Сонця, попадають на планету Сонце тощо. Сучасні вчені за допомогою ракет відважились досягти Місяця, але насправді всі ці спроби не нові. Людська істота, із своєю розвиненою свідомістю, за природою своєю схильна мандрувати в зовнішньому просторі і досягати інших планет або ж за допомогою космічних кораблів, або використовуючи містичні сили, або поклоняючись напівбогові, який править на відповідній планеті. У ведичних писаннях сказано, що досягти інших планет можна, використавши один з трьох наведених способів, найбільш поширеним з яких є поклоніння панівному напівбогові обраної планети. Однак всі планети матеріального світу є тимчасовими обителями, вічними ж є лише планети Ваікун̣т̣галоки — планети духовного неба, в якому панує Бог-Особа. В Бгаґавад-ґı̄ті (8.16) про це сказано такими словами:

«Навіть із найвищої планети матеріального світу, Брахмалоки, жива істота змушена повертатись на Землю, але ніколи не народжується знову той, хто приходить до Мене [на духовне небо]».

Ш́рı̄ Īш́опанішад вказує на те, що, мандруючи з однієї матеріальної планети на іншу тим чи іншим способом, жива істота не зможе вийти із найтемніших країв всесвіту, який нагадує кокосовий горіх, наполовину наповнений рідиною. Зовні всесвіт покритий гігантськими оболонками матеріальних елементів. Ця запона герметична, і тому всередині неї панує морок й для освітлення всесвіту необхідні сонце і місяць. Зовні всесвіту існує безмежний простір брахмаджйоті, який заповнюють планети Ваікун̣т̣ги.

Найвищою планетою брахмаджйоті є Кр̣шн̣алока, або Ґолока Вр̣нда̄вана, де й перебуває Верховний Бог-Особа, Сам Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а ніколи не покидає Кр̣шн̣алоки. Хоч Він мешкає там разом із Своїми вічними наближеними, Він є всюдисущим, отже, Він присутній в усіх матеріальних і духовних проявленнях. Це вже з’ясовувалось в четвертій мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад. Господь, як і сонце, присутній скрізь. Навіть пересуваючись у просторі з найбільш можливою для неї швидкістю, людина завжди бачитиме сонце, хоча воно ніколи не сходить зі своєї незмінної орбіти.

Польоти на Місяць не вирішать проблем життя. Є чимало псевдорелігійних людей, які стають релігійними діячами лише задля імені та слави. Такі лжевіруючі зовсім не хочуть залишати цього всесвіту заради того, щоб досягти духовного неба. Прикриваючись поклонінням Господеві, вони прагнуть лише одного — підтримувати свій статус-кво в цьому матеріальному світі. Атеїсти та імперсоналісти ведуть таких псевдовіруючих до найтемніших місць усесвіту, проповідуючи культ атеїзму. Атеїсти прямо заперечують існування Верховного Бога-Особи, а імперсоналісти підтримують їх, зосереджуючи увагу на імперсональному бутті Верховного Господа. Досі ми не натрапили в Ш́рı̄ Īш́опанішад жодної мантри, яка заперечувала б Верховного Бога-Особу, більше того, в одній з них сказано, що Господь може бігти швидше од усіх. Ті, що намагаються досягнути інших планет, безумовно є особами, і якщо Господь здатний пересуватись швидше їх усіх, то як Його можна вважати безособистісним? Імперсональне уявлення про Всевишнього є іншою формою невігластва, зумовленого недосконалим розумінням Абсолютної Істини.

Фабриканти так званих «інкарнацій» й невігласи-псевдовіруючі, які відкрито порушують ведичні приписи, змушені будуть потрапити до найпохмуріших місць усесвіту, тому що вони вводять в оману своїх послідовників. Ці імперсоналісти звичайно видають себе за втілення Бога перед нерозумними людьми, позбавленими ведичного знання. Якщо ж невіглас має якісь знання, вони в його руках стають ще небезпечнішими, ніж невігластво саме по собі. Подібні імперсоналісти не поклоняються навіть напівбогам так, як те радять священні писання.

Святі писання містять поради поклонятись напівбогам за певних обставин, хоча водночас стверджують, що звичайно в цьому немає потреби. В Бгаґавад-ґı̄ті (7.23) недвозначно вказується, що результати поклоніння напівбогам недовговічні, бо минущим є весь матеріальний всесвіт, і взагалі все, чого можна досягти в пітьмі матеріального існування, також є тимчасовим. Отже, питання полягає в тому, як досягти вічного та істинного життя.

Господь каже, що тільки-но жива істота досягає Його за допомогою відданого служіння — цього єдиного шляху, яким можна досягнути Бога-Особу — вона здобуває цілковите звільнення від рабства народження і смерті. Іншими словами, шлях звільнення з пазурів матерії засновується цілком на знанні та відреченні. Псевдовіруючі не мають ані знання, ані здатності зректися світських справ, тому що більшість з них воліє жити закутими в золоті кайдани матеріального рабства, ховаючись за гаслами альтруїзму, філантропічної діяльності або релігійності. Демонструючи підробні релігійні почуття, вони перетворюють віддане служіння на виставу, тимчасом як самі потурають своїй необмеженій розбещеності. Їх часто приймають за відданих Богу й духовних учителів, хоча такі порушники релігійних засад не відчувають ніякої поваги до авторитетних а̄ча̄рйів, святих вчителів, що перебувають у строго визначеній лінії учнівської послідовності. Щоб взагалі збити з пуття людей, свавільники самі стають так званими «а̄ча̄рйами», навіть не дотримуючись принципів а̄ча̄рій.

Ці пройдисвіти є найнебезпечнішими елементами людської спільноти. Користуючись тим, що релігійного уряду немає, вони уникають державної кари, але їм не уникнути кари згідно із законом Всевишнього, який недвозначно заявив в Бгаґавад-ґı̄ті (16.19 – 20), що заздрісних демонів в жупелах релігійних проповідників буде вкинуто до найтемніших місцин пекла. Ш́рı̄ Īш́опанішад підтверджує, що такі псевдорелігійні діячі, закінчивши свої виступи в ролі «духовних пастирів», в яких їх цікавить лише почуттєве задоволення, попрямують до жахливих місць усесвіту.

У цій мантрі схвалюється система навчання, котру засновано на слуханні від нестурбованих авторитетів. Доки людина не почує слова справжнього а̄ча̄рйі, непідвладного тривогам і турботам мінливого матеріального світу, їй недоступні ключі від трансцендентального знання. Справжній духовний вчитель, який також почув ш́руті-мантри, тобто ведичне знання, від свого вчителя, непохитно врівноваженого а̄ча̄рйі, ніколи не стане пропонувати учневі свої вигадки або викладати те, про що не згадується у ведичній літературі. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.25) з’ясовується, що ті, хто поклоняються пı̄там, предкам, досягають планет пращурів. Подібним же чином брутальні матеріалісти, які планують залишитись у цьому світі, потраплять до нього знову, але віддані Господа не поклоняються нікому, окрім Господа Кр̣шн̣и, верховної причини всіх причин і таким шляхом досягають Кр̣шн̣и в Його вічній обителі в духовному світі.

Ш́рı̄ Īш́опанішад знову засвідчує тут, що різні способи поклоніння приносять різні плоди. Поклоняючись Верховному Господеві, ми, безумовно, досягнемо Його в Його вічній обителі, а поклоняючись таким напівбогам, як, скажімо, напівбогові Сонця або Місяця, ми зможемо досягти, без сумніву, їхньої відповідної планети. А якщо ми захочемо надалі залишатись на цій жалюгідній планеті, з усіма нашими «плановими» комісіями та паліативними політичними програмами «латання дірок» — будь ласка, це також можливо.

В жодному автентичному священному писанні не сказано, що, роблячи все, що завгодно, і поклоняючись кому завгодно, можна досягнути однієї й тієї ж мети. Подібні недолугі теорії є просто вигадками доморослих «вчителів», які не мають ніякого зв’язку з парампарою, істинною системою учнівської послідовності. Справжній духовний вчитель ніколи не скаже, що всі шляхи ведуть до одної й тої ж самої мети, якої будь-хто може досягти, дотримуючись свого власного способу поклоніння, вшановуючи або напівбогів, або Верховного Господа або кого-небудь іще. Кожному зрозуміло, що, сівши на потяг у Бомбеї, він дістанеться до того місця призначення, на яке вказано у квиткові. Придбавши квитка до Калькутти, ви потрапите в Калькутту, а не в якесь інше місце. І все ж таки сучасні так звані «вчителі» запевняють, що будь-який квиток допровадить нас до вищої мети. Подібні світські угодницькі теорії особливо приваблюють обмежених, самовдоволених створінь, які вигадують власні методи духовного поступу. Однак ведичні писання не підтримують все це. Доки ми не сприймемо знання від справжнього духовного вчителя, який перебуває в лінії визнаної учнівської послідовності, ми не здатні побачити справжній стан речей. В Бгаґавад-ґı̄ті (4.2) сказано:

«Таким шляхом, о підкорювачу ворогів, великі царі пізнавали ці принципи йоґи [що викладені в Бгаґавад-ґı̄ті]. Але систему парампари було перервано і тому зараз ці засади здаються втраченими».

До часу появи Господа Кр̣шн̣и на Землі, принципи бгакті-йоґи, встановлені Бгаґавад-ґı̄тою, було спотворено. Тому Господь мав відновити систему учнівської послідовності, розпочавши її з Арджуни, Свого найближчого друга та відданого. Господь відкриває Арджуні істину (Б.-ґ. 4.3), що той може зрозуміти вчення Ґı̄ти лише завдяки тому, що є Його відданим і другом. Іншими словами, той, хто не є відданим чи другом Господа, не зможе зрозуміти Бгаґавад-ґı̄ти. Це означає також, що зрозуміти її зможе лише той, хто слідує шляхом Арджуни.

На сучасний момент є чимало тлумачів цієї видатної бесіди, дуже далеких від розуміння того, що ж насправді відбулося між Кр̣шн̣ою та Арджуною. Вони інтерпретують вірші Бгаґавад-ґı̄ти як їм заманеться і, прикриваючись авторитетом Ґı̄ти, видають за істину всіляку нісенітницю. Подібні тлумачі не вірять ні в Кр̣шн̣у, ні в Його вічну обитель. Чи можуть тоді вони роз’яснити Бгаґавад-ґı̄ту?

В Ґı̄ті (7.20) пояснено, що лише недалекі люди поклоняються напівбогам. Кр̣шн̣а зрештою радить облишити всі інші шляхи й способи поклоніння і остаточно віддатись саме Йому. Лише той, хто очистився від усіх гріховних наслідків, може мати таку непохитну віру в Верховного Господа. Всі інші, з їхніми нікчемними способами поклоніння, продовжуватимуть тинятися манівцями матеріального світу, все більше й більше віддаляючись од правдивого шляху, внаслідок оманного враження, що всі дороги ведуть до одної мети.

В цій мантрі дуже важливим є слово самбгава̄т, що означає «шляхом поклоніння верховній причині». Господь Кр̣шн̣а є первинним Богом-Особою, і все суще походить з Нього. В Бгаґавад-ґı̄ті (10.8)

Господь розкриває, що Він — творець усього, включно з Брахмою, Вішн̣у та Ш́івою. Ці три головні божества матеріального світу створив Господь, і тому Він є творцем усього, що лише існує в матеріальному й духовному світах.

В Атгарва Веді знову ж таки підтверджується, що Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а є тим, хто існував до сотворіння Брахми і хто просвітлив Брахму ведичним знанням. «Верховна Особа, Бог, зволів сотворити живих істот і На̄ра̄йан̣а створив їх. Від На̄ра̄йан̣и народився Брахма̄. На̄ра̄йан̣а сотворив усіх праджа̄паті. На̄ра̄йан̣а сотворив Індру. На̄ра̄йан̣а сотворив вісім Васу. На̄ра̄йан̣а сотворив одинадцять Рудр. На̄ра̄йан̣а сотворив дванадцять А̄дітй». На̄ра̄йан̣а є повновладною експансією Господа Кр̣шн̣и, і тому На̄ра̄йан̣а й Кр̣шн̣а є одним і тим же.

Далі також є вірш, де стверджується, що Верховний Господь є сином Девакı̄. Народження Ш́рı̄ Кр̣шн̣и від Васудеви та Девакı̄ і Його тотожність з На̄ра̄йан̣ою визнає і підтверджує навіть Ш́рı̄пада Ш́ан̇кара̄ча̄рйа, хоча Ш́ан̇кара і не належав до культу ваішн̣ав, тобто персоналістів. Атгарва Веда стверджує також: «З самого початку, коли не було ні Брахми, ні Ш́іви, ні вогню, ні зірок, ні Сонця, ані Місяця — існував лише На̄ра̄йан̣а. Однак Господь не залишається самотнім, Він творить все, що лише забажає».

В Мокша-дгармі сказано: «Я створив праджа̄паті й Рудр. Вони позбавлені досконалого знання про Мене, тому що їх покриває Моя ілюзорна енерґія».

Про це також йдеться і в Вара̄ха Пура̄н̣і: «На̄ра̄йан̣а є Верховним Богом-Особою і з Нього походить чотириголовий Брахма̄, а також Рудра, який згодом став усезнаючим».

Отже, вся ведична література свідчить, що На̄ра̄йан̣а, тобто Кр̣шн̣а, є причина всіх причин. В Брахма-сам̇гіті сказано, що Верховний Господь — це Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, Ґовінда, який є відрадою всіх живих істот й первинною причиною всіх причин. Поправді розумні люди довідуються про цю істину із свідчень великих мудреців та з Вед і тому вони рішуче поклоняються Господу Ш́рı̄ Кр̣шн̣і як всеосяжному сущому.

Людину, яка рішуче поклоняється лише Кр̣шн̣і, називають будгою, тим, хто знає правду. Така переконаність встановлюється, коли людина з вірою та любов’ю слухає трансцендентне послання від а̄ча̄рйі, який цілковито володіє собою. Той, хто не має віри й любові до Господа Кр̣шн̣и, не може переконатися в такій простій істині. В Бгаґавад-ґı̄ті (9.11) невіруючих описано як мӯдг — віслюків, тобто надзвичайно нерозумних особистостей. Там сказано, що мӯдга зневажає Бога-Особу, бо не отримав досконалого знання від вмиротвореного а̄ча̄рйі. А той, кого закручує вир матеріальної енерґії, не має кваліфікації на те, щоб стати а̄ча̄рйею.

Перед тим, як вислухати Бгаґавад-ґı̄ту, Арджуна був стурбований матеріальною веремією, причиною якої була його прихильність до сім’ї, громади та суспільства. Через це Арджуна хотів стати таким собі благодійником, що уникає насильства. Однак, отримавши ведичне знання Бгаґавад-ґı̄ти від Верховної Особи, він став будгою, змінив свій умонастрій і почав вшановувати Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣у, який вказав на неминучість битви на Курукшетрі як вияву Господньої волі. Отже, герць Арджуни зі своїми так званими «родичами» являє собою вищу форму поклоніння Господеві й, приймаючи участь у битві, Арджуна став чистим відданим Господа. Досягнути такої довершеної досконалості можливо лише тоді, коли людина служить справжньому Кр̣шн̣і, а не якомусь сфабрикованому «Кр̣шн̣і», якого вигадали нерозумні люди, не знайомі з великою і складною наукою про Кр̣шн̣у, яку викладено в Бгаґавад-ґı̄ті й Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам.

Згідно з Веда̄нта-сӯтрою, самбгӯта є джерелом народження й підтримування, а також вмістилищем, в яке все входить після знищення. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, природний коментар до Веда̄нта-сӯтри, твір самого автора Веда̄нта-сӯтри, обстоює, що джерело всіх еманацій зовсім не є подібним мертвому каменю, а воно є абгіджн̃а — сповнене свідомості. Первинний Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а також каже в Бгаґавад-ґı̄ті (7.26), що Він знає все — минуле, теперішнє й майбутнє, але Його ніхто не знає повністю, включаючи таких напівбогів, як Ш́іва і Брахма̄. Безсумнівно, ті, кого турбують припливи й відпливи матеріального існування, не можуть повністю пізнати Його. Малоосвічені «духовні вчителі» вдаються до компромісів, намагаючись зробити об’єктом для поклоніння народні маси, але вони не розуміють ні того, що подібне поклоніння неможливе, ні того, що народні маси загалом далеко не досконалі. Їхні потуги нагадують зрошування водою листя дерева замість того, щоб поливати його коріння. Природніше було б поливати коріння, але сучасні сповнені тривог і турбот вожді більше схильні зрошувати листя. Але, незважаючи на те, що вони безперервно ллють воду на листя, все сохне від спраги.

Ш́рı̄ Īш́опанішад радить нам лити воду на корінь, що є джерелом, з якого все породжується. Служіння народним масам, яке полягає у задоволенні тілесних потреб людей, ніколи не може бути досконалим, і воно менш вартісне, ніж служіння, скероване на душу. Душа — це корінь, який породжує різні типи тіл згідно із законом карми — законом матеріальної дії і її наслідків. Надавати людям медичну допомогу, вдаватись до освітньої діяльності, тимчасом коли на бойнях ріжуть нещасних тварин — подібне «служіння людству» не додасть ніякої користі живим істотам.

Жива істота постійно зазнає страждань народження, старості, хвороб і смерті в різних типах тіл. Людська форма життя — це єдина лазівка із скрутного матеріального становища, бо тільки людина здатна поновити втрачені взаємостосунки між живою істотою й Верховним Господом. Господь прийшов особисто, щоб навчити цієї філософії відданості Всевишньому — самбгӯті. Справжнє служіння людству полягає в тому, щоб навчити людей віддатись, впокоритись Верховному Господеві і служити Йому з любов’ю та усією енерґією. Такою є суть цієї мантри Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Найдоступніший спосіб поклоніння Верховному Господеві за цих тривожних часів полягає в тому, щоб слухати про Його величну діяльність й оспівувати її. Спекулятивні мислителі, однак, вважають діяння Господа витвором уяви і тому вони ухиляються слухати про них, натомість дуже спритно жонглюють по суті позбавленими самого сенсу словами, аби відвернути увагу наївних народних мас. Замість того, щоб слухати про дії Господа Кр̣шн̣и, псевдодуховні «вчителі» вдаються до самореклами й думають лише на те, щоб збирати хвали зі своїх прихильників. Останнім часом кількість подібних удавальників значно зросла і перед чистими відданими Господа постало завдання врятувати людей від нечестивої пропаганди імітаторів та псевдоінкарнацій.

Упанішади непрямо навертають нашу увагу до первинного Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и, але Бгаґавад-ґı̄та̄, яка є підсумком усіх Упанішад, вказує на Нього прямо. Слухаючи про Кр̣шн̣у, яким Його описано в Бгаґавад-ґı̄ті та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам(1.2.17), люди поступово очищують свій розум від скверни. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам вчить, що відданий, слухаючи про діяння Господа, привертає до себе Його увагу, і тоді Господь, що перебуває в серці кожної живої істоти, допомагає відданому належними вказівками. Бгаґавад-ґı̄та̄ (10.10) також підтверджує це.

Вказівки, що їх Господь дає зсередини, очищують серце відданого від усілякої матеріалістичної скверни, нагромадженої ґун̣ами пристрасті та невігластва. Невіддані завжди перебувають під впливом пристрасті й невігластва. Той, хто перебуває в ґун̣і пристрасті, не може зректися матеріальної жаги, а той, на кого впливає невігластво, не може знати нічого ані про Господа, ані про свою душу. Обумовлені пристрастю люди втрачають нагоду самореалізації, хоча деякі з них досить вправно вдають із себе релігійних діячів. Що ж стосується відданого, то з Господньої ласки ґун̣и пристрасті й невігластва не заторкують його. Таким чином відданий стверджується в якості благості, що є ознакою досконалого бра̄хман̣и. Кожний, хто слідує шляхом відданого служіння під керівництвом істинного духовного вчителя, може, набувши відповідних якостей, піднятись на рівень бра̄хман̣и, незалежно від свого походження та фахового обов’язку. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (2.4.18) сказано також, що будь-яка жива істота нижчого походження може очиститись під керівництвом чистого відданого Господа завдяки надзвичайній могутності Господа.

Якщо людина стає щасливою й сповнюється натхнення служити Господеві — це свідчить про те, що вона починає набувати якостей бра̄хман̣и. Такій людині наука про Бога відкривається сама по собі. Усвідомивши науку про Бога, вона поступово звільнюється від матеріальних прив’язаностей і розум її, відкинувши сумніви, з Господньої ласки стає кришталево чистим. Досягнувши такого стану, індивід стає звільненою душею і на кожнім кроці свого життя бачить Бога. В цьому і полягає досконалість самбгава̄т, на яку вказувалось у даній мантрі.

Завдяки так званій «науково-технічній революції» людська цивілізація спромоглася створити космічні кораблі й поставити атомну енерґію собі на службу. Однак все це не допомогло звільнитись від народження, старості, хвороб та смерті. Кожного разу, коли якась розумна людина ставить питання про ці злигодні перед так званими «вченими», останні дуже спритно уникають відповіді, посилаючись на те, що матеріалістична наука постійно розвивається і згодом допоможе людині стати безсмертною й вічно молодою. Подібні відповіді свідчать про те, що насправді вчені зовсім не розуміють законів матеріальної природи, в якій речовина підвладна строгим законам і мусить проходити в своєму розвиткові шість фаз: народження, ріст, зрілість, відтворення потомства, псування і, зрештою, смерть. Все, що лише є в матеріальній природі, не може уникнути цих шести законів зміни, і тому ніхто — ні напівбог, ні людина, тварина чи дерево — не зможе залишатись навіки в матеріальному світі.

Тривалість життя живої істоти залежить від типу тіла, в якому вона пробуває. Господь Брахма̄, головна жива істота матеріального всесвіту, може прожити мільйони років, тимчасом як крихітний мікроб живе лише кілька годин. Але річ не в цьому. В матеріальному світі ніхто не може жити вічно. Все народжується або твориться за певних умов, залишається деякий час, і, якщо це жива істота, росте, народжує собі подібних, поступово виснажується і згодом зникає. Згідно з цими законами навіть мільйони й мільйони Брахм у різних всесвітах (кожний з котрих більше попереднього) приречені вмерти не сьогодні, так завтра. Тому весь цей матеріальний всесвіт і називають Мр̣тйалокою — місцем смерті.

Матеріалістичні вчені і політичні діячі, які нічого не знають про безсмертну духовну природу, намагаються увічнити існування в цьому світі. Це є наслідком їхньої необізнаності у ведичній літературі, яка містить довершене знання зрілого трансцендентного досвіду. На жаль, сучасні люди не схильні набувати знання із Вед, Пура̄н̣ та інших священних писань.

З Вішн̣у Пура̄н̣и (6.7.61) ми довідуємось:

Господь Вішн̣у, Бог-Особа, володіє різними енерґіями, які відомі як пара̄ — вища енерґія і апара̄, або авідйа̄ — нижча енерґія. Матеріальну енерґію, в тенетах якої ми зараз перебуваємо, називають авідйею, тобто нижчою енерґією. Завдяки цій енерґії стає можливим творення матеріального світу. Але існує й інша, вища енерґія, називана пара̄-ш́акті. Ця вища енерґія зовсім відмінна од нижчої матеріальної енерґії — вона складає вічне, безсмертне Господнє творіння (Б.-ґ. 8.20).

Усі матеріальні планети, вищі, нижчі й проміжні, включно із Сонцем, Місяцем та Венерою, розсіяні по усьому всесвіті. Ці планети існують лише впродовж життя Брахми. Деякі з нижчих планет, проте, знищуються наприкінці кожного дня Брахми і творяться знову з приходом нового дня. На вищих планетах відлік часу зовсім відмінний од нашого. На багатьох з них наш земний рік дорівнює лише одній добі. Чотири земних епохи — Сатйа, Трета̄, Два̄пара і Калі — по шкалі часу вищих планет тривають лише 12 000 років. Такий же проміжок часу, збільшений у тисячу разів, складає день Брахми і стільки ж триває його ніч. Ці дні й ночі утворюють місяці й роки на планеті Брахми, і Брахма̄ живе сто таких років. Наприкінці життя Брахми всесвітнє проявлення знищується.

У ніч Брахми живі істоти, ті, що мешкають на Сонці і Місяці, разом із тими, що заселяють планетну систему Мр̣тйалока, до якої належить наша Земля й чимало інших планет, розташованих нижче від неї, розчиняються у водах спустошення. В цей час всі живі істоти, всі види життя стають непроявленими, хоча як духовні душі вони продовжують існувати. Такий непроявлений стан називають авйактою. Коли ж наприкінці життя Брахми всесвіт повністю знищується під час загального спустошення, авйакта настає знову. Однак поза двома непроявленими станами існує духовна атмосфера або природа. Ця атмосфера сповнена безліччю духовних планет, і ці планети вічносущі — їх не заторкують катаклізми матеріального всесвіту.

Космічне проявлення, яким правлять численні різні Брахми, є виявом лише одної четвертої частини енерґії Господа і цю енерґію називають нижчою. Поза сферою повноважень Брахм перебуває духовна природа трі-пада-вібгӯті, яка становить три чверті Господньої енерґії і ця енерґія є пара̄-пракр̣ті — вищою.

Вища Верховна Особа, що мешкає і править в духовному світі — Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а. Як стверджується в Бгаґавад-ґı̄ті (8.22), наблизитись до Нього можна лише шляхом чистого неподільного відданого служіння, але ніяк не за допомогою методів джн̃а̄ни (філософії), йоґи (містицизму), або, ще менше, карми (діяльності задля плодів її). Кармі, тобто ті, кого цікавлять плоди діяльності, зможуть піднятися до планет Сварґалоки, до складу якої входять Сонце й Місяць. Джн̃а̄ні та йоґи можуть досягти ще вищих планет, навіть Брахмалоки і, якщо завдяки відданому служінню вони набудуть відповідних якостей, їх буде допущено в духовний світ — або в сяйну космічну атмосферу духовного неба (Брахман), або на планети Ваікун̣т̣ги — залежно від їхньої кваліфікації. Але, безсумнівно, ніхто не зможе досягти планет Ваікун̣т̣г, не маючи досвіду відданого служіння.

На матеріальних планетах кожен, від Брахми до мурашки, намагається панувати над матеріальною природою,— такою є матеріальна хвороба. Доки така хвороба триває, жива істота змушена зазнавати безперервної зміни тіл. Незалежно від того, яке тіло приймає жива істота — людини, напівбога або тварини — вона, врешті-решт, буде змушена терпіти непроявлений стан під час двох спустошень — спустошення, яким супроводжується ніч Брахми і загального спустошення по смерті Брахми. І якщо ми хочемо покласти край повторюваним народженням і смерті, а також хворобам і старості, що супроводжують їх, ми повинні докладати зусиль, щоб досягнути духовних планет, на кожній з яких панує Господь Кр̣шн̣а у формі Своїх повновладних експансій.

Ніхто не може підкорити собі Кр̣шн̣у. Обумовлені душі — це ті, хто намагається запанувати над матеріальною природою, але замість цього підпадає під владу її суворих законів і страждає від повторюваних народжень і смерті. Господь приходить сюди, щоб відновити засади релігії, основою якої є почуття відданості Йому. Такою є остання настанова Господа в Бгаґавад-ґı̄ті (18.66), але безсоромні люди на свій лад тлумачать це найважливіше напучення й різними способами зводять людські маси на манівці. Люди вважають за краще відкривати лікарні, ніж за допомогою відданого служіння готувати себе до життя в духовному царстві. Їх навчено цікавитися лише працею, яка дає тимчасове полегшення, але ніколи не принесе живій істоті реального щастя. Вони засновують різноманітні суспільні й державні установи й заклади, щоб стримати руйнівну силу природи, але вони не знають, як приборкати цю нездоланну силу.

Багатьох людей рекламують як великих знавців Бгаґавад-ґı̄ти, попри те, що вони прогледіли метод, який представлений у ній, і хоча вони не розуміють послання Ґı̄ти, завдяки якому можна умиротворити матеріальну природу. Як з’ясовано в Бгаґавад-ґı̄ті (7.14), могутню природу можна приборкати лише пробудивши в собі свідомість Бога.

У даній мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад вчить нас, що треба досконало знати як віна̄ш́а — тимчасове матеріальне проявлення, так і самбгӯті — Бога-Особу. Знаючи лише недовговічне матеріальне проявлення, не можна нічого врятувати, бо згідно з законами природи щомиті відбувається розпад і розклад. Людина не може врятуватись від розпаду — відкриттям лікарен справі не зарадиш. Врятувати нас може лише досконале знання про вічне, сповнене щастя й цілковитого знання життя. І вся ведична система освіти призначена навчити людей мистецтва досягнення вічного життя. Людей часто зводять з пуття тимчасові матеріальні принади, однак, служіння об’єктам чуттів, яке засноване на прагненні почуттєвого задоволення, не тільки вводить в оману, але й сприяє занепаду.

Тому ми й повинні врятувати своїх ближніх від недолі. Істина перебуває поза категоріями приємного чи неприємного, і якщо ми хочемо врятуватись від повторюваних народження і смерті, нам слід приєднатися до відданого служіння Господеві. Тут не може бути ніяких компромісів, бо ця потреба нагальна.

В Бгаґавад-ґı̄ті (14.27) Господь так змальовує Своє випромінювання, брахмаджйоті, сліпуче сяєво Своєї особистої форми:

«Я є основою безособистісного Брахмана, безсмертного, нетлінного і вічного — який є природним станом безмежної радості, вищого щастя».

Брахман, Парама̄тма̄ і Бгаґава̄н є трьома аспектами єдиної Абсолютної Істини. Початківцям легше всього досягти Брахмана. Парама̄тму реалізують ті, що пішли далі, а осягнення Бгаґава̄на є остаточним усвідомленням Абсолютної Істини. Це знаходить підтвердження в Бгаґавад-ґı̄ті, де Господь каже, що Він являється кінцевою вищою Абсолютною Істиною, джерелом брахмаджйоті і Парама̄тми, яка проникає у все.

Кр̣шн̣а каже (Б.-ґ. 10.42), що Він є первинне джерело брахмаджйоті, безособистісного аспекту Абсолютної Істини і що немає потреби якось пояснювати Його безмежні потенції.

Стисло можна зауважити, що завдяки лише Парама̄тмі, яка проникає у все і є однією з Його повновладних експансій, Господь підтримує все матеріальне космічне творіння. До того ж Він підтримує ще всі проявлення духовного світу, і тому в ш́руті-мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад Він визначається як пӯшан — опертя усьому.

Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, завжди сповнений трансцендентного блаженства. П’ять тисяч років тому, коли Він був присутній у Вр̣нда̄вані, в Індії, Він постійно, вже з самого початку Своїх дитячих ігор, перебував в трансцендентному блаженстві. Вбивати різноманітних демонів, таких, як Аґга, Бака, Пӯта̄на і Праламба, було для Нього лише приємною розвагою. В селищі Вр̣нда̄вана Він тішився разом із Своєю матір’ю, братом і друзями, і коли Він розважався в образі неслухняного крадія масла, всі Його близькі зазнавали небесного блаженства від такої крадіжки. Слави Господа як злодія масла не торкається ганьба, бо ця Його крадіжка принесла неабияку насолоду Його чистим відданим. Коли Господа називають «крадієм масла», це лише загострює насолоду Його чистих відданих. Що б не робив Господь у Вр̣нда̄вані, — все діялось задля насолоди Його близьких супутників. Господь провадив Свої ігри для того, щоб привабити до Себе сухих мислителів-трансценденталістів і акробатів системи хатга-йоґи, які вдаються до пошуків Абсолютної Істини.

Про дитячі ігри Господа зі Своїми друзями, хлопчиками-пастушками, Ш́укадева Ґосва̄мı̄ сказав в Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (10.12.11) так:

«Бог-Особа, Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, якого осягають як імперсонального, сповненого блаженства Брахмана і якому віддані поклоняються як Верховному Господеві і якого світські люди вважають звичайною людиною, грався із хлопчиками-пастушками, що досягли такого становища завдяки численним благочестивим діям».

Отже, Господь завжди розважається трансцендентним чином із Своїми духовними наближеними, які перебувають з Ним у різних взаємостосунках: ш́а̄нта — спокій; да̄сйа — служіння; сакгйа — дружба; ва̄тсалйа — батьківська ніжність і ма̄дгурйа — подружня любов.

Відомо, що Господь ніколи не залишає Вр̣нда̄вана-дга̄ми, то ж і постає питання, як же Він розпоряджається справами творіння? Ось що відповідає на це Бгаґавад-ґı̄та̄ (13.14): «Господь пронизує всеньке матеріальне творіння Своєю повновладною часткою, яку називають пуруша-втіленням». Господь не торкається особисто справ творення, збереження і руйнування матеріального всесвіту, Він доручає всю цю роботу Своїй повновладній експансії, Парама̄тмі, Наддуші. Кожну живу істоту називають а̄тмою — душею, а головна душа, що всіх їх контролює, є Парама̄тма̄, Наддуша.

Така система усвідомлення Бога є величною наукою. Матеріалісти можуть лише розмірковувати про 24 складники матеріального творіння й аналізувати їх, тому що дуже мало знають про пурушу, Господа. А щодо трансценденталістів-імперсоналістів, то їх просто засліпило яскраве сяєво брахмаджйоті. Щоб побачити Абсолютну Істину в усій Її всеосяжній довершеності, необхідно вийти за межі 24-х матеріальних елементів і за межі сліпучого сяйва Брахмана. Ш́рı̄ Īш́опанішад вказує саме на необхідність цього, молячи Господа усунути сліпучий покрив, хіран̣майа-па̄тру. Доки залишатиметься ця запона і доки людина за цією сліпучою запоною не матиме змоги бачити Бога-Особу таким, який Він є насправді, — Абсолютна Істина залишатиметься недосяжною для неї.

Парама̄тма̄, вияв Бога-Особи, є однією з трьох повновладних експансій, яких називають вішн̣у-таттвою. Вішн̣у-таттва всередині всесвіту відома як Кшı̄родакаш́а̄йı̄ Вішн̣у, один із трьох головних богів, якими є Брахма̄, Вішн̣у і Ш́іва. Як Парама̄тма̄ Він проникає у все і перебуває в кожній індивідуальній живій істоті. Ґарбгодакаш́а̄йı̄ Вішн̣у — всезагальна Наддуша — присутній у всіх живих істотах. Поза цими двома Вішн̣у, існує Ка̄ран̣одакаш́а̄йı̄ Вішн̣у, що лежить в причинному океані. Він є творець усіх всесвітів. Система йоґи вчить серйозного учня, як подолати 24 елементи матеріального космічного творіння й відтак досягти вішн̣у-таттви. Філософські емпіричні пошуки допомагають досягнути безособистісного брахмаджйоті, сліпучого сяєва трансцендентного тіла Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и. Про це йде мова в Бгаґавад-ґı̄ті (14.27), а також у Брахма-сам̇гіті (5.40):

«Є мільйони й мільярди всесвітів, і всі вони містять безліч планет, кожна з яких займає певне положення в космосі і має специфічну будову. Всі ці планети містяться в засторонку брахмаджйоті, в сліпучих особистісних променях Верховного Бога-Особи, якому я поклоняюсь».

Мантра Брахма-сам̇гіти відображає істинне розуміння Абсолютної Істини, а ш́руті-мантра Ш́рı̄ Īш́опанішад, яку ми розглядаємо зараз, підтверджує опис Брахма-сам̇гіти, вказуючи на спосіб Її усвідомлення. Проста молитва Ш́рı̄ Īш́опанішад, звернена до Господа, містить прохання усунути покрив брахмаджйоті, щоб можна було бачити Його справжнє обличчя.

Сяйво брахмаджьоті детально описане в декількох мантрах «Мундака-упанішад» (2.2.10-12):

“In the spiritual realm, beyond the material covering, is the unlimited Brahman effulgence, which is free from material contamination. That effulgent white light is understood by transcendentalists to be the light of all lights. In that realm there is no need of sunshine, moonshine, fire or electricity for illumination. Indeed, whatever illumination appears in the material world is only a reflection of that supreme illumination. That Brahman is in front and in back, in the north, south, east and west, and also overhead and below. In other words, that supreme Brahman effulgence spreads throughout both the material and spiritual skies.”

Досконале знання передбачає розуміння того, що Кр̣шн̣а є коренем Брахмана, і в священних писаннях, таких, як Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, вичерпно викладено цю науку про Кр̣шн̣у. Автор Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам Ш́рı̄ла Вйа̄садева усвідомив і встановив, що Абсолютну Істину описують як Брахмана, Парама̄тму або Бгаґава̄на. Вйа̄садева ніде не вказує, що Абсолютна Істина є джівою, звичайною живою істотою. Не слід вважати живу істоту за всемогутню Абсолютну Істину. Якби це було так — не потрібно було б живій істоті молити Господа, щоб Він усунув Свій сліпучий покрив і дав їй змогу споглядати Своє істинне обличчя.

З усього сказаного слід зробити висновок: якщо немає знання про могутні духовні проявлення Верховної Істини, усвідомити можна лише безособистісний Брахман. Так само, коли людина усвідомлює лише матеріальні енерґії Господа, не знаючи зовсім або знаючи мало про Його духовну потенцію, вона осягає Парама̄тму. Отже, осягнення як Брахмана, так і Парама̄тми є неповним усвідомленням. Якщо ж індивід, у відповідь на молитву якого Господь милостиво скидає з Себе покрив хіран̣майена-па̄три, осягає Верховного Бога-Особу, Ш́рı̄ Кр̣шн̣у, з усіма Його потенціями, він тоді усвідомлює: ва̄судевах сарвам іті — Господь Ш́рı̄ Кр̣шн̣а, що відомий як Ва̄судева, є всім сущим — Брахманом, Парама̄тмою й Бгаґава̄ном. Він є корінь — Бгаґава̄н, а Брахман і Парама̄тма̄ є Його гілля.

В Бгаґавад-ґı̄ті зроблено порівняльний аналіз трьох класів трансценденталістів: тих, що поклоняються імперсональному Брахману — джн̃а̄ні, тих, що поклоняються вияву Господа у формі Парама̄тми — йоґів, і відданих Господа Ш́рı̄ Кр̣шн̣и — бгакт. У Бгаґавад-ґı̄ті (6.46 – 47) сказано, що із всіх трансценденталістів найвищими є джн̃а̄ні, тобто ті, котрі розвивають ведичне знання. Вище від джн̃а̄ні, не кажучи вже про кармічних працівників, перебувають йоґи. Але з усіх йоґів той, хто самовіддано служить Господу — є найкращим.

Отже, філософ ліпший від працівника, містик перевершує філософа, а найвизначнішим з-поміж усіх містиків є той, хто постійно служить Господу. Саме до такої вищої досконалості і скеровує нас Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Подібно до того, як якісно єдиними є Сонце і його промені, так само якісно єдині Господь і живі істоти. Сонце одне, але корпускул сонячного світла — безліч. Сонячні промені складають частину Сонця, сонячна ж куля разом з промінням складає загальне Сонце, всередині якого перебуває бог Сонця. Подібно до цього і на найвищій планеті Ґолоці Вр̣нда̄вана, що випромінює сяєво брахмаджйоті, перебуває вічний Господь, про що свідчить Брахма-сам̇гіта (5.29), де про Нього сказано так:

«Трансцендентна обитель Господа Кр̣шн̣и — це земля філософського каменю, з якого там зроблені будинки, що стоять у затінку від дерев бажань. Господь доглядає в тому царстві корів сурабгі, а тисячі богинь процвітання, з шанобою схиляючись перед Ним, завжди слугують Йому».

Такою в Брахма-сам̇гіті описано обитель Господа Кр̣шн̣и і сказано також, що брахмаджйоті — це сяєво цієї духовної планети Ґолоки Вр̣ндавана, подібно до того, як сонячна куля випромінює сонячні промені. Не подолавши сліпучого сяєва брахмаджйоті, не можна нічого довідатись про Господнє царство. Філософи-імперсоналісти, засліплені сяєвом брахмаджйоті, не спроможні досягнути обителі Господа Кр̣шн̣и, істинної реальності, і побачити Його трансцендентної форми. Такі мислителі, з їхнім обмеженим запасом знань, не здатні бачити сповненого блаженства трансцендентного образу Ш́рı̄ Кр̣шн̣и. Ш́рı̄ Īш́опанішад благає Господа усунути сліпучі промені брахмаджйоті, щоб чистий відданий зміг побачити Його трансцендентний, всеблаженний образ.

Осягнувши безособистісне брахмаджйоті, людина на досвіді відчуває цей сприятливий вияв Господа, а осягнувши Парама̄тму, експансію Господа, що проникає у все, вона дізнає ще більшого просвітлення. Але зустрівшись віч-на-віч з Верховним Богом-Особою, відданий пізнає найсприятливіший аспект Всевишнього. До Абсолютної Істини звертаються як до первісного філософа, охоронця й благодійника всесвіту, отже, Її не можна вважати безособистісною. Таким є судження Ш́рı̄ Īш́опанішад. Слово пӯшан — «той, хто все підтримує», є дуже важливим, бо воно стосується Господа, який, хоча і підтримує всі істоти, особливо опікується Своїми відданими. Подолавши імперсональне брахмаджйоті і споглядаючи особистісний аспект Господа в його найбільш сприятливій вічній формі, відданий повністю усвідомлює Абсолютну Істину.

Ш́рı̄ла Джı̄ва Ґосва̄мı̄ в своїй книзі Бгаґавад-сандарбга стверджує:

татга̄ чаівам̇ ваісш́іст̣йе пра̄пте пӯрн̣а̄вірбга̄ватвена̄кган̣д̣а-таттва-рӯпо ’сау бгаґава̄н брахма ту спгут̣ам апракат̣іта-ваіш́ішт̣йа̄ка̄ратвена тасйаіва̄самйаґ а̄вірбга̄ва ітй а̄ґа̄там

самбгартеті татга̄ бгарта̄
бга-ка̄ро ’ртга-двайа̄нвітах̣
нета̄ ґамайіта̄ срашт̣а̄
ґа-ка̄ра̄ртгас татга̄ муне

аіш́варйасйа самаґрасйа
вı̄рйасйа йаш́асах̣ ш́рійах̣
джн̃а̄на-ваіра̄ґйайош́ ча̄пі
ш́анн̣а̄м̇ бгаґа ітін̇ґана̄

васанті татра бгӯта̄ні
бгӯта̄тманй акгіла̄тмані
са ча бгӯтешв аш́еш́ешу
ва-ка̄ра̄ртгас тато ’вйайах̣

джн̃а̄на-ш́акті-балайш́варйа-вı̄рйа-те джа̄м̇сй аш́ешатах̣
бгаґавач-чгабда-ва̄чйа̄ні віна̄ хейаір ґуна̄дібгіх̣

«Досконале усвідомлення Абсолютної Істини полягає в тому, щоб пізнати Бога-Особу, бо Він всемогутній і володіє всіма трансцендентними потенціями. Довершеність потенцій Абсолютної Істини не реалізується в брахмаджйоті, отже, усвідомлення Брахмана є лише частковим осягненням Бога-Особи. О вчені мудреці, перший склад слова бгаґава̄н має подвійне значення: «той, хто все підтримує» і «той, хто опікується всім». Другий склад ґа вказує на провідника, правителя або ж творця. Склад ва або ба говорить про те, що кожна істота існує в Ньому і що Він також перебуває в кожній істоті. Іншими словами, трансцендентне слово бгаґава̄н вказує на необмежене знання, безконечні потенції, енерґію, багатства, силу й вплив і все це без жодного відтінку матеріального сп’яніння» (Бгаґавад-сандарбга 3.1, 3 – 6).

Господь усіма сторонами піклується про тих, хто неподільно віддається Йому і веде їх шляхом вдосконалення відданого служіння. Бувши проводарем відданих, Він, зрештою, винагороджує їх найбільш бажаним плодом відданого служіння, даруючи їм Себе. Віддані з безпідставної Господньої ласки можуть бачити Його віч-на-віч, і таким чином Господь допомагає Своїм відданим досягти вищої духовної планети — Ґолоки Вр̣нда̄вана. Як творець, Він наділяє Свого відданого всіма необхідними здібностями, щоб відданий, зрештою, міг досягнути Його. Господь є причина всіх причин й немає нічого, що було б Йому причиною, Він — первинне джерело, першопричина. Він насолоджується Сам у Собі, проявляючи Свою внутрішню потенцію.

Його зовнішня потенція не є Його безпосереднім виявленням — Він спочатку проявляє Себе у формі пуруш і уже цими Своїми експансіями Він зусебічно підтримує матеріальне проявлення. Це завдяки Своїм експансіям Він творить, підтримує і знищує все космічне проявлення.

Живі істоти також є індивідуальними експансіями Самого Господа, які відділились від Нього. Деякі з них, мавпуючи Господа, намагаються панувати над природою і Він дозволяє їм увійти в космічне творіння, даруючи можливість повністю реалізувати свою схильність панувати. Внаслідок присутності Його невід’ємних часток, живих істот, все у феноменальному світі приходить до руху, все діє, взаємодіє і породжує наслідки. Живим істотам надаються всі сприятливі умови владарювати над матеріальною природою, хоча остаточним судією і вершителем залишається Сам Господь у вигляді Парама̄тми, Наддуші, Його повновладного вияву, яка є однією з пуруш.

Отже, між живою істотою, а̄тмою, і Парама̄тмою, Господом, що вершить правосуддя, тобто, між душею і Наддушею, існує бездонна різниця. А̄тма̄ підчиняється Парама̄тмі і тому вони ніколи не можуть перебувати на одному й тому ж рівні. А що Парама̄тма̄ в усьому сприяє а̄тмі, то Вона відома як постійний супутник живої істоти.

Усепроникаючий вияв Господа, що присутній за всіх обставин: під час сну, неспання, а також в потенційних станах, і з якого джı̄ва-ш́акті (життєва сила) породжується у формі як обумовлених, так і звільнених душ — називають Брахманом.

Господь є джерело як Брахмана, так і Парама̄тми, і тому Він є джерелом усіх живих істот і взагалі усього сущого. Той, хто пізнав це, одразу ж приступає до відданого служіння Господеві. Чисті віддані, які завжди усвідомлюють Господа, усім серцем і душею прихиляються до Нього і, зустрічаючись з такими ж чистими відданими, вже не мислять собі іншого діла, окрім вихваляння трансцендентної Господньої діяльності. Ті ж, хто ще не досягли рівня досконалості чистих відданих, а також ті, хто усвідомив лише такі аспекти Господа, як Брахман і Парама̄тма̄, не здатні правильно оцінювати вчинки досконалих відданих. Господь завжди допомагає чистим відданим і вкладає в їхні серця всі необхідні знання, й відтак, з Його особливої ласки, пітьма невігластва зникає. Цього не можуть уявити спекулятивні філософи та йоґи, тому що вони більшою чи меншою мірою покладаються лише на свої власні сили. В Катга Упанішаді сказано, що Господа можуть пізнати лише ті, до кого Він виявляє Свою особливу ласку, й ніхто інший. Такою особливою милістю Він обдаровує тільки Своїх чистих відданих. Отже, Ш́рı̄ Īш́опанішад вказує на таку Господню милість, яку являє Він, але не брахмаджйоті.

Тимчасове матеріальне тіло, безумовно, є всього лише чужерідне вбрання. В Бгаґавад-ґı̄ті (2.13; 18.30) з’ясовано, що після руйнування матеріального тіла жива істота не знищується і не втрачає своєї індивідуальності. Жива істота ніколи не буває безособистісною або позбавленою форми, навпаки, безформним є її матеріальний одяг, який набуває певного вигляду згідно з формою незруйнівної особистості — живої істоти. Обмежені люди помилково вважають, що жива істота первісно не мала форми, але це не так, — жодна жива істота не є безформною і ця мантра свідчить, що жива істота існує після знищення матеріального тіла.

Матеріальна природа демонструє гідну подиву майстерність, створюючи різноманітні типи тіл для живих істот, залежно від їхніх нахилів до почуттєвого задоволення. Істотам, які бажають поїдати випорожнення, надається тіло свині, цілком для того придатне. Істотам, яким подобається харчуватися м’ясом, надається тіло тигра, щоб вони могли жити, пожираючи плоть та насолоджуючись кров’ю інших тварин.

Але людині, як про те свідчить будова її зубів, не припало харчуватись екскрементами та плоттю, — вона, навіть за самого дикунського стану, позбавлена бажання смакувати випорожнення. Зуби людини створено такими, що вона може кусати й жувати ними фрукти й овочі, але ще їй дано і два ікла, щоб вона мала змогу їсти м’ясо.

Матеріальні тіла всіх тварин і людей є чужерідними для живої істоти. Вони змінюються залежно від характеру почуттєвого задоволення, якого бажає жива істота. В циклі еволюції жива істота одне за одним змінює свої тіла. Коли світ був занурений у воду, жива істота отримувала тіла, придатні для життя у воді. Потім, пройшовши крізь веґетативне існування, вона перейшла до життя в тілі хробака, потім — птаха, далі — тварини, а від тваринного життя перейшла до людської форми життя.

Найбільш високорозвиненою є людська форма життя, за умови, що її повністю використовують на духовне пізнання. В даній мантрі Вед описано вищий рівень духовної свідомості: жива душа залишає матеріальне тіло, яке перетвориться на попіл, і дозволяє своєму життєвому повітрю влитись у вічне повітряне вмістилище. Жива істота має змогу діяти завдяки переміщенню в її тілі життєвого повітря різного роду, загальна назва якого пра̄н̣а-ва̄йу. Йоґи поперед усе вчаться керувати цими повітряними потоками тіла. Передбачається, що душа буде підніматись з одного повітряного кола до іншого, доки не досягне брахма-рандгри — найвищого кола циркулювання повітряних потоків. Саме звідси досконалий йоґ може перенестись на будь-яку бажану планету. Весь спосіб полягає в тому, щоб залишити одне матеріальне тіло і потрапити потім до іншого, проте, найвищої досконалості ця йоґа набуває лише тоді, коли жива істота зовсім відмовляється од матеріального тіла, що і радить дана мантра. Тоді вона стає здатною увійти в духовну атмосферу, де зможе розвинути зовсім інший тип тіла: не підвладне смерті й змінам духовне тіло.

В матеріальному світі матеріальна природа змушує кожного міняти своє тіло, що є наслідком різноманітних бажань чуттєвого задоволення. Такі бажання притаманні різним видам життя — від мікроорганізмів до Брахми й інших напівбогів, які мають найдосконаліші матеріальні тіла. Всі ці живі істоти мають тіла різних форм, які утворено матерією. Мудра ж людина вбачає єдність не в тілесній різноманітності, а в духовній тотожності.

Духовна іскра, де б вона не перебувала — в тілі свині чи напівбога — завжди і скрізь залишається тією ж самою невід’ємною часткою Верховного Господа. Жива істота приймає різні тіла згідно із своїми благочестивими або лихими чинками. Людське тіло вирізняється з-поміж інших своїм вищим розвитком і досконалою свідомістю. Згідно з ведичними писаннями лише найбільш досконалі люди, які плекали знання впродовж багатьох життів, віддають себе Господу. Знання стає довершеним лише тоді, коли розумна людина усвідомлює необхідність із любов’ю впокоритись Верховному Господеві, Ва̄судеві. Але, якщо навіть віднайшовши свою духовну тотожність, індивід не дійде розуміння, що живі істоти є лише вічними невід’ємними частками цілого і ніколи не зможуть стати всім цілим, він знову потрапляє до матеріального середовища. Йому доведеться впасти, навіть якщо він уже і злився з брахмаджйоті.

Брахмаджйоті, яке випромінює трансцендентне Господнє тіло, сповнене духовних іскор, індивідуальних істот, наділених відчуттям повноти існування. Інколи живі істоти переймаються прагненнями почуттєвих насолод і тому потрапляють до матеріального світу, де чуття оманливо диктують їм: «Ти — пан. Насолоджуйся!» Бажання панувати — це матеріальна хвороба живої істоти, бо, зачарована почуттєвою втіхою, вона переходить з тіла одного типу до іншого, перебираючи тіла, які створено в матеріальному світі. Стати єдиним з брахмаджйоті — це рівень незрілого знання. Вищий ступінь досконалості — повна самовідданість Господу, коли жива істота усвідомлює, що єдиним її прагненням є любовне служіння Йому.

В цій мантрі жива істота молиться про те, щоб, скинувши з себе матеріальне тіло й позбувшись життєвого повітря, потрапити до духовного царства Бога. Перед тим, як його тіло перетвориться на попіл, відданий просить Господа пригадати всі жертвопринесення, які він здійснив для Нього. Відданий творить цю молитву під час смерті, цілком усвідомлюючи свої минулі дії й свою кінцеву мету. Але той, хто перебуває повністю під владою законів матеріальної природи, пригадує всі огидні вчинки, скоєні впродовж існування свого матеріального тіла й, відповідно, отримує після смерті інше матеріальне тіло. Бгаґавад-ґı̄та̄ (8.6) підтверджує істинність цього.

В ній сказано, що розум переносить з собою нахили того, хто помирає, до наступного життя, яке залежить, таким чином, від розумового стану істоти під час її смерті.

На відміну од простих тварин, які не мають розвиненого розуму, людина здатна пригадувати вчинки свого швидкоплинного життя, подібно до того, як вона пригадує сон, що наснився їй уночі, і тому під час смерті її розум перевантажують матеріальні бажання, які заважають їй увійти в духовне царство в духовному тілі. Однак віддані, здійснюючи віддане служіння Господу, розвивають в собі любов до Бога, і навіть якщо в момент смерті відданий і не згадає про своє благочестиве служіння, Господь його не забуде. Відданий у цій мантрі нагадує Господу про свої жертвопринесення, але навіть і без подібних нагадувань Господь пам’ятатиме про любовне служіння Свого чистого відданого.

В Бгаґавад-ґı̄ті (9.30–34) Господь відкриває істину про Свої інтимні стосунки з відданими :

апі чет су-дура̄ча̄ро
бгаджате ма̄м ананйа-бга̄к
са̄дгур ева са мантавйах̣
самйаґ вйавасіто хі сах̣

кшіпрам̇ бгаваті дгарма̄тма̄
ш́аш́вач-чга̄нтім̇ ніґаччгаті
каунтейа пратіджа̄нı̄хі
на ме бгактах̣ пран̣аш́йаті

ма̄м̇ хі па̄ртга вйапа̄ш́рітйа
йе ’пі сйух̣ па̄па-йонайах̣
стрійо ваіш́йа̄с татга̄ ш́ӯдра̄с
те ’пі йа̄нті пара̄м̇ ґатім

кім̇ пунар бра̄хман̣а̄х̣ пун̣йа̄
бгакта̄ ра̄джаршайас татга̄
анітйам асукгам̇ локам
імам̇ пра̄пйа бгаджасва ма̄м

ман-мана̄ бгава мад-бгакто
мад-йа̄джı̄ ма̄м̇ намаскуру
ма̄м еваішйасі йуктваівам
а̄тма̄нам̇ мат-пара̄йан̣ах̣

«Навіть якщо людина здійснює найогидніші вчинки, але присвячує себе відданому служінню — її слід вважати святою, бо вона обрала правильний шлях. Згодом вона стане праведною і досягне вічного миру. О сину Кунтı̄, я обіцяю тобі, що Мій відданий ніколи не загине. О сину Пр̣тги, всі, хто в Мені знайшли пристановище — жінки, торговці або люди ниці з походження — зможуть досягти місця вищого призначення. Наскільки ж величнішими тоді є бра̄хман̣и, праведники, віддані й святі царі, котрі в сповненому страждань тимчасовому світі з любов’ю служать Господеві! Стань відданим Мені слугою! Відтак, повністю заглибившись у Мене, ти неодмінно прийдеш до Мене».

Ш́рı̄ла Бгактівінода Т̣га̄кура так пояснює Його слова: «Того, хто став на праведний шлях святих, слід вважати відданим, навіть якщо інколи і складається враження, буцім він непевної вдачі. Слід правильно розуміти справжнє значення виразу „непевна вдача”. Обумовлена душа змушена виконувати дві функції: підтримувати своє тіло і, з іншого боку, йти шляхом самореалізації. Соціальний статус, розумовий розвиток, чистота, аскетизм, харчування та боротьба за існування — все це стосується підтримування тіла. А та діяльність обумовленої душі, що скерована на усвідомлення своєї духовної сутності, виражається у її відданому служінні Господеві. Такі два різновиди діяльності в однаковій мірі важливі для обумовленої душі, тому що вона не може не дбати про своє тіло. Однак в міру зростання відданого служіння, піклування про тіло слабшає, і доки не буде правильного співвідношення між відданим служінням і піклуванням про тіло, існуватиме можливість випадкового вияву світських нахилів. Проте слід зауважити, що подібні проявлення світського характеру не можуть тривати довго, бо з Господньої ласки такі недоліки в характері відданого невдовзі щезають. Тому лише шлях відданого служіння слід вважати правильним шляхом. А якщо людина стоїть на правильному шляхові, то навіть випадкове проявлення світської вдачі не зможе завадити її самореалізації».

Імперсоналістів приваблює безособистісний аспект Господа, брахмаджйоті, і тому вони не бачать переваг, які притаманні відданому служінню. Як вказувалося в попередніх мантрах, імперсоналісти, внаслідок своєї невіри в Бога-Особу, нездатні подолати брахмаджйоті. Їхні пошуки в основному зосереджені на словесній семантиці, жонглюванню словами та розумових побудовах. Тому, як свідчить Бгаґавад-ґı̄та̄ (12.15), всі зусилля імперсоналістів залишаються безплідними.

Щодо вигод, на які вказується в цій мантрі, то їх можна легко одержати через постійний зв’язок з особистісним аспектом Абсолютної Істини. Віддане служіння Господу складають, по суті, дев’ять трансцендентних дій. Відданому потрібно: 1) слухати про Господа; 2) прославляти Господа; 3) служити лотосним стопам Господа; 4) поклонятись Господу; 5) молитися Господу; 6) пам’ятати про Господа; 7) служити Господу; 8) товаришувати з Господом; 9) приносити все в жертву Господеві. Виконання одного або декількох із зазначених різновидів відданого служіння допомагатиме відданому бути постійно з’єднаним з Богом. Завдяки цьому під час смерті відданий зможе легко пам’ятати про Господа. Дотримуючись лише якоїсь одної із дев’яти засад відданого служіння, деякі славетні віддані змогли досягти найвищої досконалості, а саме:
1) Маха̄ра̄джа Парı̄кшіт, один з героїв Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, досяг бажаного, слухаючи про Господа.
2) Ш́укадева Ґосва̄мı̄, оповідач Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, досяг досконалості, просто вихваляючи Господа.
3) Акрӯра досяг бажаного результату шляхом молитви.
4) Прахла̄да Маха̄ра̄дж, досяг бажаного результату, пам’ятаючи про Господа.
5) Поклоняючись Господу, став досконалим Пр̣тгу Маха̄ра̄дж.
6) Богиня процвітання, Лакшмı̄, досягла досконалості, слугуючи лотосним стопам Господа.
7) Ханума̄н досяг бажаного результату, безпосередньо слугуючи Господеві.
8) Завдяки своїй дружбі з Господом, бажаного результату досяг Арджуна.
9) Маха̄ра̄джа Балі досяг бажаного результату, віддавши Господу все, що мав.

Суть цієї мантри й практично усіх ведичних гімнів стисло викладено у Веда̄нта-сӯтрі, а Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам належним чином пояснює їхній зміст. Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам — це зрілий плід з ведичного дерева мудрості. Зміст цієї мантри, зокрема, з’ясовується там на самому початку бесіди між Маха̄ра̄джею Парı̄кшітом і Ш́укадевою Ґосва̄мı̄. Обговорювати науку про Бога і слухати про Нього — основний принцип життя відданого. Маха̄ра̄джа Парı̄кшіт вислухав весь Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, а Ш́укадева Ґосва̄мı̄ був оповідачем-співцем Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам. Маха̄ра̄джа Парı̄кшит звернувся з розпитами до Ш́укадеви, бо Ш́укадева був найвизначнішим духовним вчителем з-поміж усіх тогочасних йоґів й трансценденталістів.

Головним питанням Маха̄ра̄джі Парı̄кшіта було: «В чому полягає обов’язок кожної людини, зокрема під час смерті?» — на що Ш́укадева Ґосва̄мı̄ відповів :

Кожен, хто хоче звільнитись від усіх тривог, повинен завжди слухати і пам’ятати про Господа, співати хвалу Йому — Верховному Богові-Особі, Наддуші всіх живих істот, володарю всього сущого, який усуває всі перешкоди (Бга̄ґ. 2.1.5).

Представники так званого «людського» суспільства вночі звичайно сплять або насолоджуються сексом, а протягом дня заробляють якомога більше грошей або розтрачують їх на утримування сім’ї. В людей обмаль часу, щоб вести бесіди про Бога-Особу або хоча б поцікавитись Ним. Вони відцурались існування Божого багатьма шляхами, спершу оголосивши Його безособистісним, тобто позбавленим почуттів — всупереч ведичній літературі: Упанішадам, Веда̄нта-сӯтрі, Бгаґавад-ґı̄ті та Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, які недвозначно запевняють, що Господь є істотою, яка має почуття і перевершує всіх інших живих істот. Його славетні діяння невідмінні від Нього Самого. Тому не варто слухати і розмовляти про діяльність світських політиків й так званих «сильних світу цього», бо такі балачки подібні до сміття. Слід так влаштувати своє життя, щоб і миті не проходило без служіння Господу. Саме до такої досконалої діяльності і скеровує нас Ш́рı̄ Īш́опанішад.

Якщо віддане служіння не стане для людини звичним, то що вона зможе згадати в момент смерті, коли тіло її почне розкладатись і як зможе вона тоді молитись Всемогутньому Господеві, щоб Він не забув про її жертви? Жертвопринесення означає — не потурати корисливим почуттям. Цього мистецтва людина повинна вчитись впродовж усього життя, залучаючи чуття до відданого служіння Господеві. Тоді вона зможе скористатись з плодів такої діяльності в годину смерті.

Упокорившись Господеві і благаючи про безпідставну Його ласку, відданий ступає на шлях остаточної, довершеної самореалізації. Він звертається до Господа, порівнюючи Його з вогнем, бо Господь здатний спалити все дотла, разом з гріхами душі, що віддалася Йому. Як вже пояснювалося в попередніх мантрах, остаточною реалізацією Абсолюту є усвідомлення Його особистісних рис як Бога-Особи. Безособистісне брахмаджйоті є лише сліпучою ґабою, що сокриває Його лице. Діяльність задля плодів — шлях карма-ка̄н̣д̣и — це найнижчий ступінь досконалості на шляху самореалізації. Вдаючись до такої діяльності, досить лише трохи відступити од приписів Вед, як вона одразу ж перетворюється на вікарму, тобто в діяльність, скеровану проти її виконавця. Вікарму зумовлено почуттєвими прагненнями живої істоти, яка перебуває в омані, і таким чином подібна діяльність стає завадою на шляху самореалізації.

Упокорившись Господеві і благаючи про безпідставну Його ласку, відданий ступає на шлях остаточної, довершеної самореалізації. Він звертається до Господа, порівнюючи Його з вогнем, бо Господь здатний спалити все дотла, разом з гріхами душі, що віддалася Йому. Як вже пояснювалося в попередніх мантрах, остаточною реалізацією Абсолюту є усвідомлення Його особистісних рис як Бога-Особи. Безособистісне брахмаджйоті є лише сліпучою ґабою, що сокриває Його лице. Діяльність задля плодів — шлях карма-ка̄н̣д̣и — це найнижчий ступінь досконалості на шляху самореалізації. Вдаючись до такої діяльності, досить лише трохи відступити од приписів Вед, як вона одразу ж перетворюється на вікарму, тобто в діяльність, скеровану проти її виконавця. Вікарму зумовлено почуттєвими прагненнями живої істоти, яка перебуває в омані, і таким чином подібна діяльність стає завадою на шляху самореалізації.

В Бгаґавад-ґı̄ті (6.41 – 42) Господь запевняє нас, що йоґа- бграшт̣ам, тобто душам, які залишили шлях самореалізації, надається можливість виправитись, народившись або в сім’ї бра̄хман̣и, або в родині заможного торговця. За такого народження, звісно, умови для самореалізації дещо поліпшаться. Якщо ж, внаслідок омани, людина зловживає своїми привілеями, вона втрачає всі сприятливі можливості людської форми життя, якими її наділяє Всевишній Господь.

Дотримуючись засад, що впорядковують життя, індивід отримує можливість піднятись над рівнем кармічної діяльності і перейти на платформу трансцендентального знання. Після численних народжень, досягнувши рівня трансцендентального знання, людина віддається Господу і стає досконалою. Таким є шлях самореалізації в загальних рисах, але той, хто вручає себе Кр̣шн̣і з самого початку, і, як це радить дана мантра, просто віддано служить Йому, одразу ж долає всі етапи цього шляху. Як стверджує Бгаґавад-ґı̄та̄ (18.66), Господь негайно ж виявляє турботу про душу, котра віддалася Йому, і звільняє її від наслідків усіх її гріховних дій. Діяльність на шляху карма-ка̄н̣д̣и спричиняє чимало гріховних наслідків, на шляху джн̃а̄на-ка̄н̣д̣и, філософського поступу, таких наслідків стає вже менше. Але на шляху бгакті діяльність людини практично не викликає гріховних наслідків. Той, хто став відданим Господу, набуває усіх добрих якостей Самого Господа, не кажучи вже про кваліфікацію бра̄хман̣и. Якості досвідченого бра̄хман̣и, який має право виконувати жертвопринесення, самі по собі проявляються у відданого, навіть хоча відданий і не походить із сім’ї бра̄хман̣и. Такою є Господня всемогутність. Він може зробити так, що людина, яка народилась в сім’ї бра̄хман̣и, але не гідна такого народження, деґрадує нижче од пожирача собак, а ницого пожирача собак Він може підняти вище від досвідченого бра̄хман̣и просто силою відданого служіння.

Господь всемогутній, Він перебуває в серці кожного і дає вказівки Своїм щирим відданим, і вони, дотримуючись їх, можуть обрати правильний шлях. Відданий отримує такі вказівки, навіть якщо він бажає іще чогось іншого. Що ж стосується невідданих, то Господь дозволяє кожному діяти на свій страх і ризик. Проте, Він милостиво направляє Своїх відданих так, щоб вони ніколи не чинили лихого. В Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (11.5.42) з цього приводу сказано :

Господь настільки ласкавий до Свого відданого, що одразу ж очищує його серце від вад, які виявляються, коли відданий інколи потрапляє в пастку вікарми, тобто діє всупереч ведичним приписам. Господь робить так тому, що віддані дуже любі Йому.

В цій мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад відданий молиться, щоб Господь виправив його з середини серця. Людині властиво помилятись. Обумовлена душа дуже часто припускається помилок і єдиними ліками, які треба вживати проти невідомих їй наслідків таких несвідомих гріхів, є цілковита відданість лотосним стопам Господа, з тим, щоб Він міг направити віддану Йому душу. Господь дбає про душі, які беззастережно впокорились Йому,— таким чином всі проблеми вирішуються за допомогою відданості Господу, коли всі дії виконуються згідно з вказівками Господа. Такі вказівки приходять до щирого відданого двома шляхами: через святих, ш́астри й духовного вчителя, а також вони приходять від Самого Господа, що перебуває в серці кожного. Таким чином Господь охороняє Свого відданого з усіх боків.

Ведичне знання трансцендентальне і збагнути його не допоможуть ніякі світські методики освіти. Зрозуміти ведичні мантри можна лише з ласки Господа та духовного вчителя. Якщо людина знайшла притулок у істинного духовного вчителя — це свідчить про те, що на неї зійшла Господня ласка. Для відданих Господь проявляється в образі духовного вчителя. Таким чином, духовний вчитель, ведичні приписи і Сам Господь, що в серці — все це надійно і правильно скеровує відданого, і відданий таким чином стає непідвладним впливу ма̄йі, матеріальної ілюзії. Відтак, захищений зусебіч, відданий неодмінно досягне кінцевої досконалої мети. Дана мантра, власне, лише оглядно описує цей шлях, а Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам (1.2.17 – 20) з’ясовує його у подробицях.

Слухати й оспівувати славу Господа — це вже є благочестя. Господь зичить усім добра і тому бажає, щоб кожен слухав про Нього й оспівував Його. Слухаючи про Господа й оспівуючи Його славу, людина очищується від усього небажаного і відданість її Господу стає непохитною. На цьому ступені відданий набуває якостей бра̄хман̣и і вивільнюється з-під впливу зворотніх наслідків дій у нижчих ґун̣ах природи. Завдяки відданому служінню, на бгакту сходить повне осяяння і він довідується про Господні задуми і шляхи, які ведуть до Нього. Й тільки-но всі його сумніви розсіюються, він стає чистим відданим.