Īш́о 6

Тут змальовано маха̄бга̄ґавата, видатну особистість, яка все бачить у зв’язкові з Верховним Богом-Особою. Є три ступені усвідомлення присутності Верховного Господа. На нижчому ступені осягнення Бога перебуває каніштга-адгіка̄рı̄. Такий відданий, згідно із своєю вірою, відвідує одне місце поклоніння — храм, церкву або мечеть і поклоняється там, як те радять святі писання. Він вважає, що Господь присутній лише в місцях поклоніння Йому й ніде більше. Він не може розпізнати того, хто усвідомив Верховного Господа, або гідно оцінити міру відданого служіння іншої людини. Такі віддані дотримуються шаблонних правил й інколи сваряться між собою, вважаючи свій зразок відданості ліпшим од інших. Такі каніштга-адгіка̄рі, що перебувають на найнижчому рівні відданого служіння, насправді є матеріалістичними відданими, які просто намагаються вийти за межі матерії й досягнути духовного рівня.

Над каніштга-адгіка̄рі перебувають мадгйама-адгіка̄рı̄, ті, хто сягнув проміжної стадії відданого служіння. У своїх взаємостосунках з Господом ці віддані дотримуються чотирьох принципів: 1) перед усе вони бачать Верховного Господа; 2) вони одрізняють відданих Господа; 3) вони розпізнають невинних, позбавлених знань про Бога і 4) вони виявляють атеїстів, що не вірують у Господа і які ненавидять тих, хто віддано служить Йому.

Мадгйама-адгіка̄рı̄ поводиться по-різному, відповідно до вищезгаданих чотирьох принципів. Він поклоняється Господу як об’єкту своєї любові і дружить із тими, хто причетний до відданого служіння. Він намагається пробудити любов до Бога, що дрімає в серцях невинних, але уникає атеїстів, що глузують з самого Господнього Імені.

Вище від мадгйама-адгіка̄рı̄ перебуває уттама-адгіка̄рı̄, який все сприймає в зв’язкові з Верховним Господом. Він не вбачає різниці між теїстами та атеїстами, тому що бачить, що кожен є невід’ємною часткою Бога. Уттама-адгіка̄рı̄ добре знає, що нема різниці між високоосвіченим бра̄хман̣ою і собакою на вулиці, бо обоє вони від Господа, хоча втілені по-різному, залежно від їхньої якісно відмінної матеріальної діяльності. Він бачить, що бра̄хман̣а, бувши часткою Верховного Господа, правильно скористався із своєї невеличкої незалежності, якою його наділив Господь, тоді як духовна частка, що перебуває в тілі собаки, зловживала своєю свободою, за що її і було покарано у відповідності із законами природи, які примістили її в тіло нерозумної тварини. Незважаючи на різницю в діях бра̄хман̣и і собаки, уттама-адгіка̄рı̄ намагається робити добро обом. Подібного відданого-мудреця не вводять в оману матеріальні тіла, його приваблює духовна іскра, що перебуває всередині цих оболонок.

Ті ж, хто підробляються під уттама-адгіка̄рı̄, і, хизуючись почуттями єдності й братерства, діють на рівні тілесних взаємостосунків, насправді є облудними добродійниками. Поняття про всесвітнє братство треба сприйняти від уттама-адгіка̄рı̄, а не від убогих на розум особистостей, не здатних розпізнати ні індивідуальної душі, ні Наддуші — всюдисущої повновладної експансії Верховного Господа.

В цій мантрі сказано, що слід «розпізнавати», тобто бачити, і це означає, що треба слідувати за попереднім а̄ча̄рйею, досконалим духовним вчителем, на що і вказує слово анупаш́йаті, вжите в цьому розумінні. Паш́йаті означає «розпізнавати». Це не означає, що слід дивитись на речі нашими теперішніми очима. Внаслідок матеріальної недосконалості неозброєним оком нічого не можна побачити належним чином. Лише торкнувшись вищого джерела, тобто дослухаючись до ведичної мудрості, яку сповістив Сам Господь, можна здобути досконале бачення. Ведичні істини передаються лінією учнівської послідовності від Господа до Брахми, від Брахми до На̄ради, від На̄ради до Вйа̄си, від Вйа̄си до багатьох його учнів. Колись не було потреби записувати послання Вед, тому що люди в попередні епохи мали розвинутіший інтелект і гострішу пам’ять. Вони могли дотримувати настанов Вед, лише раз почувши їх від істинного духовного вчителя.

Нині існує чимало коментарів до явлених священних писань, більшість з яких уклали особистості, котрі не належать до ланцюга учнівської послідовності, що йде від Ш́рı̄ли Вйа̄садеви — першого вчителя ведичної мудрості. Останньою, найбільш досконалою і величною працею Ш́рı̄ли Вйа̄садеви є Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам — авторизований коментар до Веда̄нта-сӯтри. Існує також Бгаґавад-ґı̄та̄, яку повідав Сам Господь, а записав Вйа̄садева. Це найважливіші явлені священні писання, і всілякі коментарі, що суперечать засадам Ґı̄ти або Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам, є неавторитетними. Веда̄нта, Веди, Бгаґавад-ґı̄та̄ і Ш́рı̄мад-Бга̄ґаватам цілковито узгоджуються між собою, і не варто робити якісь висновки про Веди, не отримавши настанов від представників учнівської послідовності, розпочатої Вйа̄садевою, або принаймні від тих, хто вірить в Бога-Особу та Його різноманітні енерґії.

Згідно з Бгаґавад-ґı̄тою (18.54), лише той, хто вже досяг стану звільнення, може стати уттама-адгіка̄рı̄ і бачити в кожній живій істоті свого брата. Політичні діячі, що завше переслідують якісь матеріальні цілі, позбавлені такого бачення, і якщо хтось мавпує ознаки уттама-адгіка̄рı̄, то він швидше всього служить не духовній душі, а своєму зовнішньому тілові й прагне слави та матеріальних вигод. Подібний імітатор не знає нічого про духовний світ, тоді як уттама-адгіка̄рı̄ бачить духовну душу живої істоти і служить їй, як духу. Матеріальна сторона в такий спосіб задовольняється сама по собі.